- оповідала українська художниця - керамістка Ніна Федорова (1907 - 1993), під її керівництвом в софіївській гончарні працювала в час навчання Інна Коломієць (на фото: Інна Коломієць за роботою).
І. Коломієць. "Коник Горбоконик". Київ. 1958
Видатний український скульптор, заслужений художник України (1973), член Національної спілки художників України (1973) Інна Антонівна Коломієць народилася 8 березня 1921 року в місті Алейськ, Алтайського краю. Формуванню життєвих позицій сприяли вчителя-діячі мистецтва - І. Кричевський, М. Гельман, Л. Муравіна. Ще в дитинстві у Інни народилася мрія стати художником. Вищу освіту отримала в Академії архітектури УРСР. Вона є одною з найбільш яскравих фігур українського мистецтва, як радянських часів, так і сьогоднішнього дня, творчість якої різноманітна і багатогранна. Інна створила велику галерею портретів своїх сучасників, цікаві станкові композиції, медалі. Їй належать проєкт пам'ятників і монументів для міст і сіл України. Працювала вона з найрізноманітнішими матеріалами: фарфор, граніт, дерево, гіпс, оргскло, глина ...
Інна Коломієць
Світанок творчості художниці та скульптора припав на роки війни. Вона відмовилася вчитися у Відні, бо «там слабка школа». Починаючи з 70 років, потрапила під переслідування КДБ, їй було заборонено виїжджати за кордон, куди Інна так любила подорожувати в пошуках натхнення і нових тем. Коломієць погодилася бути «невиїзною», через те, що «країна у нас велика, і можна знайти, куди поїхати».
Життєвий шлях великої художниці і скульптора обірвався в 2005 році. Але її безсмертні твори зберігаються в музеях мистецтв і краєзнавства, приватних колекціях вітчизняних і зарубіжних власників.
«Остання", - відповів один з колекціонерів порцеляни на питання: "Яка Ваша найулюбленіша статуетка?" Ловлю себе на подібному. На столі поруч з комп'ютером стоїть придбана знову. І так до наступної обнови. В експозиції виставки “Вона в віки майбутні йти повинна...”, що відбулася в музеї книги та друкарства м. Острога, найулюбленіші мною – всі. Хоча й не крайніми поповнювалися зібрання. Побачена останньою майолікова “Перелесник та Мавка” /1957/ зачарувала пластикою передання Інною Коломієць змісту почуттів персонажів драми — феєрії «Лісова пісня».
І. Коломієць. «Перелесник та Мавка». Київ. 1957. Музей-садиба Лесі Українки у Колодяжному
Подібні невеличкі керамічні композиції за мотивами української та російської класичної поезії Інна вперше виставила на огляд шанувальників мистецтва влітку 1958 року на персональній груповій виставці /разом із М. Бариновою та Г. Морозовою/.
І. Коломієць. "Онуки". Київ. 1958 "Було колись ... в Україні". Київ. 1958
Прийшла в мистецтво Коломієць в перші повоєнні роки. Колишня фронтовичка пройшла дорогами до самого Берліна, тому здавалося, віддасть перевагу темі, що добре почувала — війни та Перемоги. Насправді вийшло інакше — жадання бачити та втілювати прекрасне відчувається в кожній роботі. Статуетка «Перша літера" була випущена мільйонними тиражами. Настільна скульптура користувалася неймовірною любов'ю народу. В серванті, на книжковій полиці, телевізорі або радіолії її можна було зустріти майже в кожному будинку. Широковідомі теж порцелянові роботи Коломієць, така як «Російський танець» /1956/, «Дівчинка поливає квіти» /1956/, «Іван — царевич і Царівна — жаба" /1954/.
Порцелянові статуетки І. Коломієць «Дівчинка поливає квіти» (В. 21) та "Перша літера" (В. 23) у розпису одеського художника Олени Жернової. ПЗХК. 1956. Приватна колекція
І. Коломієць. «Російський танець». В. 22. 1956. ПЗХК
І. Коломієць. "Іван — Царевич та Лягуша — Царівна". В. 25. 1954. «Російський танець». В. 22. 1956. «Перша літера». В. 23. 1956. ПЗХК. Приватна колекція
І. Коломієць. «Дівчинка поливає квіти». В. 21. 1956. Зберігається в Хмельницькому областному краєзнавчому музеї
Про твори скульпторки мистецтвознавці у ті часи писали, що вони не вкладаються в уявлення про декоративну скульптуру. Внутрішній світ робіт такий просторий і непростий, що не можна сприймати їх лише як прикрасу, частину, доповнення, до чогось більшого, ніж уявляють вони самі. У радянській скульптурі тоді ще були дуже сильними тенденції описовості, риси мужньо – аскетичного ідеалу, давалось взнаки звужене розуміння реалізму, як елементарної правдоподібності.
І. Коломієць. Виставкові роботи. 1958 рік
У виставкових роботах кінця 1950 -х Інна справилась із поставленим завданнями, які захопили її, — досягнення єдності сюжету і форми, введення інтенсивного кольору в об”ємні композиції. Про несподіване сюжетне рішення свідчать майолікові «Перелесник і Мавка» /1957/ та «Русалка і водяник» /1957/, що були передані Музеєм-садибою Лесі Українки у Колодяжному в експозицію вернісажу "Вона в віки майбутні йти повинна..." Темпераментна ліпка при невіддільних пізнанню краси та потужні маси, що течуть то стрімлива й плавно, то раптом круто скипають під кольоровими поливами: зеленою, срібною, червоною, народили унікальні ансамблі про молодість та кохання, і, навпаки, про старість та поміркованість.
Перший, Перелесник, що втілює волю та весну життя, вірний у коханні, шукає у Мавки взаємності.
П е р е л е с н и к
Та ти не сердься, — що ж, коли я помилився... Слухай, Мавко, давай лиш побратаємось. М а в к а З тобою? П е р е л е с н и к А чом же ні? Тепер ми восени, тепер, бач, навіть сонце прохололо, і в нас простигла кров. Таж ми з тобою колись були товариші, а потім чи грались, чи кохались — трудно зважить, — тепер настав братерства час. Дай руку.
Вона, зраджена Лукашем, одхиляється від поцілунків лісового хлопця. Срібний серпанок на ній звився вгору, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника. Мавка благає відпустити її, та він на це не зважає. Вона безвладно спускається на траву: «Годі!.. ой годі!..»
І. Коломієць. «Русалка та Водяник». Київ. 1957. Музей-садиба Лесі Українки у Колодяжному
І друга композиція, Водяник, що виринає посеред озера і повчає Русалку про сором заводить танки з чужинцем. Русалка спустилася в воду по плечі, жалібно всміхаючись, дивиться вгору на батька: «Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав? Се ж "Той, що греблі рве!»
В о д я н и к
Та знаю, знаю!
Нерідний він, хоч водяного роду.
Зрадлива і лукава в нього вдача.
Навесні він нуртує, грає, рве,
зриває з озера вінок розкішний,
що цілий рік викохують русалки,
лякає птицю мудру, сторожку,
вербі-вдовиці корінь підриває
і бідним сиротятам-потерчатам
каганчики водою заливає, псує мої рівненькі береги і старощам моїм спокій руйнує. А влітку де він? Де тоді гасає, коли жадібне сонце воду п'є із келиха мого, мов гриф неситий, коли від спраги никне очерет, зоставшися на березі сухому, коли, вмираючи, лілеї клонять до теплої води голівки в'ялі? Де він тоді?
Художниця, яка багато років викладала в Одеському художньому училищі, О. Жернова написала на сторінці Фейсбуку: «Тут геніальна ідея закладена: поверхневим поглядом ніц не побачиш, не збагнеш. Треба придивлятися... як і у справжньому лісі... треба включити душу і тоді стихія починають промовляти... ідеї Лесиного часу символізму-модернізму надзвичайно вдало втілені мовою скульптури малих форм... Браво Автору!»
І. Коломиєць. "Лукаш й Мавка". Майоліка. Експериментальна майстерня художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури, 1957. Волинський краєзнавчий музей. Експонувалася у виставковому проекту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
І. Коломиєць. «Лісова пісня». В. 24. Київ. 1957. Майоліка. Музей Лесі Українки (Київ).
За розповідями художниці й мистецтвознавця Людмили Жоголь, біля яблуневого саду /який, кажуть, посадив і плекав самий В. Заболотний/, в маленькому одноповерховому будиночку, схожому більше на сарай, була організована керамічна майстерня, так звана софіївська гончарня, де і працювала Інна Коломієць під час навчання в аспірантурі Академії архітектури УРСР /1952 - 1955/ після закінчення Київського художнього інституту/1951/. Згадані твори — результат експериментів, які розгорталися в майстерні, під керівництвом талановитого кераміка – технолога Ніни Федорової, яка уперше створила і застосувала глазурі й емалі відновного вогню, а також відродила рецептуру глазурі «Бичача кров», знайдену в давні часи китайськими майстрами на основі пропорційного поєднання міді й срібла. Мистецтвознавець Юрій Легкий розповідав: "... вся атмосфера, що існувала в керамічної майстерні, була атмосферою тихого обожнювання або благоговіння перед якимись далекими святинями. Мається на увазі повагу до культури, часу, досвіду, майстерності. Все це не дуже афішувалося, але було". В "Софії" стільки й такого робили, що тільки дивитися і слухати, сприймати та переймати — в загальному черпати повними пригорщами.
У софійській майстерні - Омелян Железняк, Анна Шарай, Оксана Грудзинська. Київ, 1956
І хоча спрямованість у неї була — архітектурна, але пошук той же — художній, технологічний, а в основі всього — турбота про кераміку як про мистецтво для народу. Мистецтво з великої літери ... В творчому осередку прекрасної «Софії» й 31 – річний скульптор В. Щербина виконав близько десятка робіт, серед них – «Мавка», «Той, що в скелі сидить» /1957/. Коломієць черпала там ідеї, мотиви своєї скульптури, утверджувала свій стиль, свої способи вирішення образності, пластичності скульптури – свій особливий шлях. І хоча найважливішою і найулюбленішою для нас в мистецтві Інни Коломієць є саме скульптурна форма, вона була й чудовою рисувальницею. В рельєфних пластах «Мавка і Лукаш» та «Русалка і Водяник» вона тонко й вірно відчуває лінію, пляму, силует, уважна до деталей діалогу:
М а в к а Ти не чуєш, як солов'ї весільним співом дзвонять? Л у к а ш Я чую...
Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають: "Цілуй! цілуй! цілуй!"
І. Коломієць. Пласт “Мавка”. 40х40х4. 1965. Шамот, поливи, рельєф, розпис. З приватної колекції сім"ї Інни Коломієць
Та інакше:
І. Коломієць. Пласт “Русалка та водяник”. 40х40х4. 1964. Шамот, поливи, рельєф, розпис. З приватної колекції сім"ї Інни Коломієць
В о д я н и к
(до Русалки)
Іди на дно! Не смій мені зринати
три ночі місячні поверх води!
Р у с а л к а
(пручаючись)
З якого часу тут русалки стали
невільницями в озері? Я — вільна!
Я вільна, як вода!
В о д я н и к
В моїй обладі
вода повинна знати береги.
Іди на дно!
Р у с а л к а
Не хочу!
В о д я н и к
А, не хочеш?
Віддай сюди вінець перловий!
Р у с а л к а
Ні!
то дарував мені морський царенко.
В о д я н и к
Тобі вінця не прийдеться носити, бо за непослух забере тебе.
Залишається чудове враження від точності кольорових рішень, м”яких тонів жовтогарячого, сірого, рожевуватого шамоту.
На початку літа 2017 року крихітна (за українськими мірками) Желєзніце з її трохи більш ніж 1000 мешканцями дивовижним чином поєднала українську столицю із мальовничою оазою Чеського раю – району, розташованому на північному сході Чехії. Саме тут виник унікальний в своєму роді приватний музей видатної української скульпторки другої половини 20-го – початку 21-го ст., де затишно розташувались шістдесят творів Інни Коломієць. На банер про його відкриття було виведено скульптурний портрет Лесі Українки.
І. Коломієць. "Леся Українка". Київ. 1957. Музей Інни Коломієць в Чехії
Неформально історія Музею Інни Коломієць розпочалась задовго до власне його побудови в 2011 році на ділянці, яка належить її онукові та синові чеського художника Михайла Щиголя Данилу. Скульпторка пішла в засвіти в 2005 році. Тоді ж постало питання про збереження її мистецького доробку. Так частина колекції її творів малої пластики, успадкована Данилом, потрапила до Желєзніце й тимчасово зберігалася в майстерні його батька. Решта керамічних, гіпсових і дерев`яних скульптур залишилась в Україні в родині Коломійців. Виставка, організована в 2007 році спільними зусиллями Михайла Щиголя та Вадима Коломійця (сина Інни Коломієць) у невеличкому містечку Вокшіце вперше познайомила чеського глядача із творчістю української художниці. З того часу минуло майже десять років, аж ось завдяки зусиллям непересічної людини, напрочуд тонкого художника Михайла Щиголя, його родини та друзів у Чехії з напівзруйнованої господарської будівлі постав справжній музей української скульпторки.
Музей Інни Коломієць в Чехії
З 19 жовтня 2018 року по 24 січня 2019 року в Україні, в Національному заповіднику «Софія Київська» пройшла виставка "Світ Інни", де було представлено частину колекції робіт скульпторки, яка зберігається в Києві у родини Коломійців, та презентовано каталог з однойменною назвою - "Світ Інни".
З експозиції виставки "Світ Інни" в Національному заповіднику «Софія Київська»
Відкриття в зимовий вечір виставки "Світ Інни" в Національному заповіднику «Софія Київська». 2019 рік
Треба відзначити, що всі явища, предмети, події та символи Коломієць передає за допомогою жіночих образів; вона наділяє жінку роллю медіума між світом образу і свідомістю глядача. Весь діапазон емоцій і найтонших проявів життя транслюється через пластику жіночого тіла — від щирих радощів триптиха «Танець», «Свято» та «Пісня» до гнітючого трагізму «Безпорадності» з чорнобильського циклу, адже показана самотня стара жінка, яку схилили не так роки, скільки відчай безвихідного існування.
Тему Чорнобиля продовжує «Страхолісся» - назва місцевості в «зоні». Над динамічною фігурою жінки, яка піднятими й схрещеними руками ніби захищає щось, в'ється чорний птах, проте навколо тіла снують блакитні чайки, як символ надії ... А ще річки, кожна з них має свій характер: «Прип'ять» - оголена жінка, яка сором'язливо прикриваючися руками та розпалюючи образи італійських майстрів епохи Відродження, «пливе» на фантастичному звірятку з двома головами; «Десна» - спокійна; «Стугна» - напруженою русалкою височіє над загадковим архаїчним чоловіком. Символічний реалізм переплітається з філософією, споглядання — з бажанням діяти.
Література про творчість та життя Інни Коломієць
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments