Іграшки з фарфору, таку несподівану назву отримала замітка про початок випуску статуеток в Баранівці

19 лютого 1952 року з «Правда України» (м. Київ) в газеті «Вечерняя Москва» було передруковано інформацію про те що, «На Баранівському фарфоровому заводі імені Леніна в Житомирі роблять різноманітну столовий посуд та сервізи. Нещодавно розпочинали виготовлення іграшок з фарфору. Вже випущено понад 10 тисяч іграшок. Серед них «Кіт у чоботях», «Квартет», «Каченятко». Випускаються також мініатюрні фарфорові фігурки «Футболіст», «Нахімовець», «Радистка», «Санітарка».

Порцелянова дрібна пластика саме в 1950-1960-ті роки досягла надзвичайного розквіту. Скульптори ліпили настільні статуетки, в основному, невеликого розміру, вони користувалися масовою популярністю. Фігурки людей і тварин тиражувалися достатньо для того, щоб їх могли собі дозволити всі радянські громадяни. А камерність, відсутність широких постаментів на статуетках дозволяли органічно вписати в будь-який, навіть найскромніший, інтер'єр. Мода на фарфорові (або простіші – фаянсові й навіть гіпсові) інтер’єрні скульптури прийшла після війни, коли разом з фронтовиками-переможцями у країну ринув потік захоплених в Німеччині «трофеїв». Статуетки, виконані з порцеляни, бронзи й таке інше, займали чимале місце серед розмаїтого трофейного майна. Втомлені від війни, недоїдання, розрухи люди прагнули прикрасити свій будинок, адже нарешті настав довгоочікуваний мир, а кожен наступний день обов'язково приходитиме кращим та красивішим за попередній. В оселях з’являються картини та скульптура. Коштовний сервіз за склом ставав показником добробуту родини. Статуетки зазвичай ставили на етажерки, комоди або телевізори, навіть на великі радіоприймачі.

У ширшому та цікавішому задоволенні попиту споживачів треба відзначити заслуги Одеського художньо училища. На кількох виставках кінця 40 -х – початку 50 – років, де з творчим звітом про досягнення в галузі художнього оздоблення фарфору виступили художники – керамісти країни, значне місце зайняли у доробку фарфорової промисловості, високохудожні роботи студентів. Саме, випускники цього закладу О. Жникруп, В. Покосовська, В. Щербина розпочали свій творчий шлях на Житомирщині. Випускалися Баранівським заводом й розроблені в Києві моделі дітлахів ще одної керамістки С. Болзан – Голембовської, яка закінчила високоавторитетне училище, де скульптуру й малюнок викладала професура, фахівці з дореволюційним культурним і педагогічним досвідом, відомі художники — творці, прихильники західної культури, слава про нього йшла з покоління в покоління. Воно мало давні академічні традиції й міжнародний авторитет. Вже тоді фарфористи доброту, радість, дитячу наївність абсолютно правдиво, щиро та віртуозно з погляду техніки змогли перенести у порцеляну.

В. Щербина. Київ, 1955 рік

В. Щербина (1926 – 2017) відразу і назавжди закохався у цей дзвінкий світлоносний матеріал. Можна сказати, що його біографія — це понад півстоліття творчості у фарфорі, який став його любов'ю та долею. Він створив величезну кількість скульптурних творів. Багато робіт майстра випускалися великим тиражем — для прикраси повсякденності та привнесення до неї радості та свята. Творчість Щербини недаремно називають енциклопедією скульптури у малій пластиці – здається, немає теми, матеріалу, який цей геніальний фарфорист не випробував за свою багаторічну творчу кар'єру. «Доля художника – це постійне змагання із самим собою. Якщо, не дай Боже, у мене почне виходити гірше, ніж раніше - це вже буде знак, що настав час закінчувати, » - ділився Владислав Іванович, даючи інтерв'ю, яке вийшло у 2014 році під назвою «Порцеляновий світ Владислава Щербини» на інформаційно – аналітичному порталі Art.

В. Щербина. «Кіт у чоботях». В. 13. БФЗ. 1951

Багата вигадка, звучний колорит – характерні риси його композицій. У далекому 17 столітті французький письменник Шарль Перро створив історію про Кота в чоботях. З того часу минули століття, а казка, як і раніше, користується популярністю у маленьких читачів. Образ винахідливого та сміливого котика викликає захоплення у дітей та дорослих, як й мініатюрна порцелянова «іграшка» - «Кіт у чоботях»», одна із перших робіт В. Щербини. Казковий кіт, який достався молодшому сину мельника, на двох ногах в справлених йому червоних чобітках зображується автором витонченим франтом. Він носить плащ – казакін, а також крислатий капелюх, які надають йому благородного вигляду витонченого аристократа. Звісно, чарівний персонаж порозуміється з ким завгодно, будь то простолюдин, король або велетень-людожер.

«Квартет» за мотивами байки – ще одна іграшка з фарфору, яку відмічає автор московської публікації у випуску заводом в 1952 році. В українському фарфорі відомі три композиції даної тематики. Це – стакан для олівців «Квартет» (1951) та дві композиції «Квартет» О. Цвєткова (1951) та В. Щербини (1953).

В основу композицій предметів «для гри» покладено оригінальний сюжет про звірів-музикантів. Ведмідь, Осел, Козел і Мавпа, які живуть у лісі, вирішили організувати музичний квартет. Роздобувши інструменти та ноти, вони спробували грати, але нічого не вийшло. Тоді Мартишці спало на думку, що вони неправильно сидять, чому й музика не виходить. За її вказівками звірі пересіли, але користі від цього не було. Вони спробували зайняти інші місця, але також не досягли потрібного результату.

О. Цвєтков. Стакан для олівців «Квартет». В. 17,5. Баранівський ФЗ. 1951

Доля звела В. Щербину з майбутнім відомим скульптором - анімалістом, заслуженим художником РФ, наступником кращих традицій російської анімалістики О. Цвєтковим, коли в Україні він починав свій творчий шлях. Про їх дружбу у Городниці Щербина згадував завжди дуже тепло. До анімалістики Цвєткова призвело внутрішнє спонукання, особливий потяг до світу тварин, що містить у собі цілий комплекс почуттів та любов, без якої, як стверджував В. Ватагін, не може відбутися художник-анімаліст. Ставлення анімаліста до живої природи передбачає захоплення і співчуття, здатність до співпереживання, повага, а також відтінки емоцій, що важко формулюються, що простяглися в наш сьогодні від тієї давньої пори, коли людина ще не стала людиною. Усі ці почуття були знайомі й близькі Цвєткову. Любов до тварин увібрана їм з молоком матері, вихована сільським дитинством.

Олексій Сергійович Цвєтков (1924 – 2011) народився і виріс у Тверській області у селі Букареве в великій селянській родині.

О. Цвєтков. смт. Городниця, 1951 рік

Змалку Олексій Сергійович відчув потяг до малювання. Освоював цей вид творчості самостійно, із задоволенням малював свійських тварин. Велике господарство з курми, вівцями, коровами та кіньми відкривало Олексію Цвєткову велике поле для діяльності, хоч створювати картини доводилося за допомогою одного олівця. "У ті часи далекі ніяких особливих фарб, ніяких особливих олівців не було. Єдине, коли батько їхав по якихось справах у Твер, він привозив мені олівець. Тоді були олівці - половина синього, половина червоного, і я із задоволенням використав ось ці два кольори та малював", - ділився спогадами майбутній анімаліст. У 1942 році він пішов добровольцем на фронт, був неодноразово тяжко поранений, втратив ногу, мав ордени та медалі. А ось скульптурні навички, знання майстра-анімаліста він здобував самостійно, як майже всі його однолітки-анімалісти, бо дуже довгий час ніде цього не вчили. Поїхав спочатку Олексій на навчання до Твері, а потім до Ленінграда, де й закінчив в 1950 році Ленінградське вище художньо-промислове училище ім. В. Мухіної (нині – Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія імені О. Штігліца). Не було такої дисципліни й на факультеті кераміки у Ленінградському училищі. В жовтні 1950 – березень 1952 роках працював скульптором в художній лабораторії Городницькому фарфоровому заводі, який з початку 1930 – х був осередком фарфорової скульптури.

Іноді існує думка, що в анімалісти йдуть художники, у яких нічого не вийшло в інших жанрах мистецтва. Це жорстока несправедливість стосовно до дуже цікавих, відданих своїй справі та, можливо, найбезкорисливіших художників. Адже анімалістична скульптура приймається на виставках, особливо тематичних, насилу, та й оплачується вона нижче за інші види пластики. Тому займаються нею, як правило, з великого душевного потягу. Трубадур живої природи, Олексій не шукав іншої музи. Очевидно, є певна закономірність у тому, що селянський син, ставши художником, звернувся до галереї образів із мешканців сільського двору – півень, козел, кіт, собака, віл, де знайшли своє місце.

О. Цвєтков. Скульптурна група з 4-х фігур «Квартет». БФЗ. 1951. Фарфор, підглазурний розпис. Затверджена у масове виробництво на засіданні художньої ради Республіканського Тресту «Укрфарфорфаянс» у квітні 1951 року. Зобов’язали головного інженера Меламеда та головного художника заводу Жабокрицького пустити групу у виробництво у червні 1951 року. Експонувалася на виставці «Декада українського мистецтва та літератури» у 1954 році (Москва, Київ). Зберігається в НМУНДМ

Але якщо в байці Івана Крилова музиканти, що не відбулися, зібралися грати на інструментах:

Вигадниця Мартишка,

Осел,

Козел

Та клишоногий Мишка

Затіяли Квартет заграть.

Дві скрипки, ноти, бас і альт дістали, то квартет Щербини не використовує Криловські інструменти.

В. Щербина. Скульптурна група «Квартет» за мотивами однойменної байки І. Крилова, у тому числі Мавпа-диригент. В. 4,5. Ведмідь з гармонією. В. 18. Осел. В. 19. Козел. В. 16. БФЗ. 1953 рік. Авторські розмальовки солями. Знаходиться на зберіганні у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї

Зміна профільності музикантів та використання ними інструментів, відмінних від зазначених у байці, їхня емоційна гра застосована Щербиною, думаю, щоб не допустити повтору аналогічних робіт чудового колеги. За наявності дружби та взаєморозуміння Щербина, як і кожен із молодих творців, прагнув зробити свою композицію талановитішою та кращою.

Вже в цих ранніх роботах видно, що вміння знайти яскраву, найістотнішу деталь і незвичайний, оригінальний композиційний прийом, який виявляє її звучання, стають характерними рисами скульптурних почерків молодих фахівців. Вони по-різному передають стан «Вдарили в смички, б'ють, а толку немає». Якщо у Цвєткова дуже точно проглядається у фігурах звірів домінування скутості, відсутність можливості та вміння створити музику: «А ви, друзі, як не сідаєте, Все в музиканти не годитесь», то у Щербини – підкреслюються, виділяються напруження і рух, на них концентрується увага. На мій погляд, українські роботи менш узагальнені, лаконічніші, більш деталізовані, глибше й уважніше розроблені більш важливі деталі, що формують та поетизують образи, ніж в однойменних роботах Б. Воробйова /1949/.

Думаю, зображення свійських тварин приносило кожному автору додаткові труднощі. Тут складніше знайти оригінальний композиційний та сюжетний хід, очищений від недоречних асоціацій із дитячою іграшкою. Однак кераміка, якою Цвєтков займався на початку самостійної творчості, була йому не дуже до вподоби: не подобалася залежність від майстра, виробництва. Цей матеріал розчарував майбутнього скульптора - надто багато з ним мороки. Куди простіше та цікавіше виявилося створювати скульптури з дерева. Незабаром він переїхав із Городниці до Москви, почав виставлятися, вступив до Спілки художників СРСР. Але щороку він приїжджав у своє тверське село, і саме тут народилося багато образів його понад 200 дерев'яних скульптур. Більшість робіт, це - понад двісті робіт у твердому матеріалі: дерево, бетон, бронза, перебувають у музеях різних міст Росії, зокрема, у Москві (ГТГ), Ленінграді (ГРМ), Красноярську, Мурманську, Калініні, Барнаулі, Кургані, Магадані, Солікамську та інших містах, соціальній та запасниках Спілки художників Росії, МОСХу та приватних колекціях в Росії та за кордоном.

О. Жникруп. Баранівка, 1952 рік

Інтерес колекціонерів до періоду творчості XX - століття великий. Дослідження ідентифікацією фарфорових творів, особливо визнаних класиків цього виду декоративно – прикладного мистецтва, залишаються актуальними та очікуваними.

О. Жникруп. «Каченятко». В. 8,5. БФЗ. 1952

Оксана Жникруп (1931 – 1993). Унікально різнобічно обдарована, пристрасно закохана в поезію життя, у творчу працю, в душі якої не гасло невичерпне джерело молодості, любові, людяності, добра та стилю. Здатність нею втілювати вагомі, місткі поняття, успішно вирішувати складні психологічні завдання є особливістю творчої індивідуальності. Витонченістю, досконалістю виконання, оригінальністю за формою та рукотворністю прекрасних розписів захоплюють і зачаровують її декоративні настільні скульптури, жіночі образи закохують в себе відразу. Здається, їй було підвладне усе: теми материнства, кохання, щастя, краси й такі, що розкривають різнобарвний світ мистецтв – балет, театр, танець, клоунада, мотиви фольклору й казки, а також жанрові сцени, побачені в житті. У малу пластику вона вклала свій талант, фантазію, працю, "жіночність", а жінка – то символ життя, посланниця добра і миру на землі. Тож й перші роботи – про маленьку дівчинку, майбутню пані. «Санітарка» поміж перших робіт О. Жникруп в Баранівці. «Каченятко» (1952) з Баранівки пішла в масовий випуск на Полонському заводі художньої кераміки. В «Ау», «Дівчинка годує ляльку», «Дівчинка зі скакалкою» (всі – 1952), «Першокласниця» (1953) немає нічого зайвого, пози та рух прості та природні, а вся річ мимоволі викликає добру посмішку. Особисті враження зробили ці скульптурки - іграшки улюбленицями багатьох поколінь радянських громадян.

О. Жникруп. «Ау», «Санітарка». БФЗ. 1952 «Першокласниця». Баранівський ФЗ. 1953

Декоративний – не означає безглуздий! Мала пластика у порцеляні, «дорогоцінному матеріалі королів», за всіх часів входила в дипломатичні дари. Призначена для бібліотеки чи чоловічого робочого кабінету вона висловлювала вічні істини, мала нагадувати у низці буднів необхідність «тримати руку на пульсі часу». Як от футбол – улюблена гра великих хлопчаків. Про що нагадувала їм «іграшка» - хлопчика у біло-блакитній спортивній формі на грудях зі знаком «Д», першої літери назви одного із найсильнішого клубу країни, в руках з м'ячем, яку створив М. Іхтизарян? Що в 1950 році «Спартак» розбитий у Москві киянами – 1:4 ? Чи про клуб «Динамо» Київ? Найкращих футболістів київського Динамо тих років: Є. Лемешка, О. Макарова, М. Міхаліна, В. Канєвського, М. Комана, В. Фоміна? Мініатюрний футболіст створений знаменитим скульптором, заслуженим художником РРФСР, майстром монументальної скульптури Інтезар'яном (Інтизар'ян) Мікаелом Аваковичем (1910-1992), він з 1950 до 1955 року працював у лабораторії Дмитрівського фарфорового заводу скульптором зі створення зразків для масового виробництва.

М. Інтезар'ян. «Футболіст». В. 11. Баранівський ФЗ. 1952

Можливо фігурки з фарфору «Футболіст» та «Нахімовець» для підлітків. Передбачалося, що вони є важливою складовою процесу пізнання світу та зростання, щоб розвиватися, рости, пізнавати причини та наслідки, досліджувати взаємовідносини та розвивати навички. Щоб сформувати та зміцнити соціальні зв'язки, навчати, запам'ятовувати та підсилювати уроки з дитинства, тренуватися й прикрашати місця проживання.

«Нахімовець». В. 12,5. Баранівський ФЗ. 1951

Статуетка юнка у парадній формі на підставці, образ одного із хлопчиків, яким творення Нахімовських училищ дозволяло забезпечити освіту та майбутню професію. Безкозирка з білим чохлом, лляний закритий китель білого кольору з відкладним коміром та погонами, вовняні штани чорного кольору, поясний ремінь із бляхою з латуні, хромові туфлі. Такий парадно – вихідний комплект служив своєрідним мірилом святковою формою. Її одягали під час великих державних свят, таких як: Перше травня, різні роковини (Жовтнева революція), у дні проведення сесій Ради й навіть під час ходіння до театрів. Мало того, цей вид форми носився при звільненнях та під час перебування у відпустці.

На жаль, зображення статуетки «Радістка» не знайдено.

Минули дні, роки. Не працюють підприємства, а сувеніри, що виїхали за браму заводів в далекі 1950 - ті, продовжують говорити про початок майстерності талановитих художників, які розпочинали тоді свій творчий шлях. Пройде час, їх твори поїдуть на закордонні виставки, куди здебільшого за умовами кожна країна-учасниця могла подати не більше десяти експонатів. Для СРСР, який представляв кераміку всіх своїх республік, робили виняток – на стендах виставляли 80 унікальних творів. Слід зазначити, що ці вісімдесят були ретельно відібрані з 800 представлених у Виставковий комітет країни...

Текст Л. Карпінська - Романюк