В. й М. Трегубови. Набір для пива "Ой там, на току, на базарі". Коростенський ФЗ. 2000
Пісень у нас стільки й таких, що навряд чи знайдеш де-небудь ще. Коли у 20-х роках минулого століття видатний диригент, композитор і етнограф О. Кошиць зі своєю мандрівною капелою зачарував весь світ, одна з газет написала: "Українська пісня - то спів небесний".
В кінці 1950 -х серед українських художників почала вимальовуватися фігура художника—виробничника, що займається заводською діяльністю, тобто виконанням зразків для масового тиражування, одночасно з виготовленням виставкових творів. Саме в ці роки, завдяки безлічі виставок мистецтв український фарфор переступив межі України. В золотій скарбниці нашої держави із життєдайного колодязя української пісні багато цікавих, яскравих та темпераментних малих скульптур на гротескні народні пісні. Початок був покладений коростенськими художниками Миколою та Валентиною Трегубовою у 1971 році. Їх виставкове барильце "Ой там, на току, на базарі" цікавої форми, нової та популярної в той час посудини для напоїв на чотирьох ніжках кулястого корпусу, який плавно переходить в невисоку спритну шийку, прикрашене оригінальним композиційним розписом на мотив української народної пісні "Ой там, на току, на базарі жінки чоловіків продавали", було відзначено державною премією УРСР імені Т. Г. Шевченко.
В. й М. Трегубови. Барильце "Ой там, на току, на базарі". В. 36. Коростенський ФЗ. 1971. Відзначений державною премією УРСР імені Т. Г. Шевченко
В 1983 році київський скульптор В. Щербина створив серію «Бурлески» в бісквіті. Автору шедеврально в композиціях вдалося передати настрій, наповнення іронією, об'єднати узагальненість і милування жартівливими рядками: «Ти, кума, ти, душа, ти кругом, кума, ох і хороша!». Вражають іскристим гумором композиції за мотивами пісень: "Продай, милий, сірі бички", "Ой кум до куми залицявся", "Скинь чоботи прийди босий", "Удовицю я любив", "А мій милий помер", "Дукат", "А кум до куми судака тащить". Втілення в порцеляні образів улюблених пісень — ще один секрет успішності даних робіт. Немає людини байдужого до сердечної або ігрової народної пісні, та й В. Щербина працюючи слухав музику, причому різну — від класичного Баха і Моцарта, до народної й попсової, в т.ч. закордонної. Тому скульптури вже у задумі є одухотвореними, і результат не може не чіпати глядача.
С. Болзан - Голембовська та В. Щербина
Бісквітні «Бурлески» - унікальна рідкість, раритет, їх не зустрінеш в рядових зібраннях колекціонерів і любителів малої пластики. У статуетках зображений найбільш успішний період роботи Київського експериментального кераміко— художнього заводу — легенди. У кожного десятиліття, у кожної епохи — своя особливість, випуск київської порцеляни доводиться на радянську епоху — час, в якому мистецтво перетворювалося в конвеєр. Фарфор завжди був мистецтвом тиражним, в XX столітті цю його властивість було зведено у квадрат і помножено на неабияку частку агітпропу. Однак у чому криється головний парадокс — це мистецтво, бувши масовим і популярним, на початку ХХ1 століття зникло, проте сьогодні стає елітарним, читаним і цікавим.
В. Щербина. З семи скульптур композиції "Бурлески" - "Ой, кум до куми залицявся". В. 20,7. "А мій милий умер". В. 19,7. ""Удовицю я любив". В. 21. КеКХЗ. 1984. Шамот, ліплення
Зі слів Владислава Щербини: "Чому бісквіт? Для скульптури він більш органічний, ніж глазурований фарфор в розпису. Читаються деталі тут чіткіше, як чорно-біла графіка. Необхідно дотримати почуття міри, звичайно всюди, а в бісквіті особливо. У порцеляні навіть якщо зробив криво очі глазур'ю і розписом можна виправити промахи. А в бісквіті все видно: якщо скульптор збрехав - всі помилки автора в наявності, видно".
Розповідала художник Катерина Нікитаєва, що керівництво київського заводу в останні роки існування підприємства, щоб запобігти банкрутству через підвищення попиту на пластику, прийняло рішення, зробити повтор випуску 80 -х по цілому ряду декоративних скульптур з музейного фонду. Так з"явилися у продажу в надглазурному розпису гротескні статуетки "Ой, кум до куми залицявся", "Бо я панського роду, не ходила ввозі зроду!".
До "Бурлесок" ще в 1970 -х з'явилися роботи Щербини на теми жартівливих пісень ("Як служив я у пана", "Удовицю я любив"). Цікаво, що автор не обмежив звернення до теми народної пісні якими — то часовими відрізками. До улюбленої теми він повертатиметься і в 90-х, і у 2000 -х ("Запряжу козу я в віз", "Ой, поїхав за снопами", "Я на неї задивився, полудрабок обломився" та інші). Через то й у 2010 -х з"явилися авторські повтори привабливих композиції з серії "Бурлески" у розпису.
В. Щербина. "Бо я панського роду, не ходила в возі зроду!" - на мотиви украинської народної пісні «Дворянська жона». В. 22. КеЗХК. 1984. НМУДМ
В. Щербина. Скульптурна група "Бурлестки". Київ, 2012. З колекції НМУДМ
Цікава статуетка "Бо я панського роду, не ходила ввозі зроду!" створена на мотив пісні, текст якої «Дворянская жона» другої половини XVIII століття вміщений в рукопису «Малорусские думы и песни, записанные в 1805 году Ломыковскими з уст слепца Ивана, лучшего пародиста, которого он застал в начале XIX века». Рукопис був у розпорядженні М. Драгоманова, він і опублікував цю пісню в журналі «Житіє і слово» (1895). Це — гумористична пісня з кобзарського і лірницького репертуару, яка мала назву «Дворянка». М. Драгоманов справедливо вважає, що пісня про гусарську жону виникла на Лівобережній Україні в кінці XVIII ст. під впливом зміни козацьких полків на гусарські та масовим потягом полкових урядовців до одержання дворянського звання. «Дочки їх [стали] уважати себе за щось вище од простих козачок, а тим паче посполитих» (М. Драгоманов). Пісня згодом поширилась через лірників і на Правобережну Україну, зайшла аж в Галичину, де ввібрала в себе відлуння панщизняних пісень.
В. Щербина. "Удовицю я любив". В. 18. КеКХЗ. 1967. "Служив я у пана". В. 12. КеКХЗ. 1969.
"Віночок". В. 9,5. КеКХЗ. 1984
В. Щербина. "Від Києва до Лубен". В. 30,4.
КеКХЗ. 1986
Од Києва до Лубен
Насіяла конопель.
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам,
Достанеться й передам!
Од Ніжина до Прилуки
Та побила закаблуки.
Од Полтави до Хорола
Черевички попорола.
А мій батько чоботар,
Черевички полатав.
Запряжу я козу в віз
Та й поїду по рогіз.
Запряжу я півня в сани
Та й поїду до Оксани.
Запряжу я барана –
Куди люди, туди й я.
В. Щербина. "Ой, кум до куми залицявся","А мій милий умер", "Бо я панського роду, не ходила ввозі зроду!", "Скинь чоботи, прийди босий". КеКХЗ. 1984 - 1986
В. Щербина. "Як жінки чоловіків на товчку продавали". В. 18,5. КеКХЗ. 1984
Назва ще одної скульптури з бісквітної серії "Бурлески" майже одно імена з назвою мультфільму "Як жінки чоловіків продавали" (режисер: Ірина Гурвич), що у 1972 році вийшов на екрани. Фільм намальований за мотивами жартівливої пісні "Ой там на току, на базарі" про те, як дружини вирішили продати своїх обридлих мужів. Одна хоче позбутися від гуляки, інша — від п'яниці, молоденькій набрид старий, трудівниці — ледар, а у високої — чоловік занадто малий на зріст. Народ направляється на базар, кожен зі своїм товаром.
Кадри з мультфільму "Як жінки чоловіків продавали"
Дружини ведуть на мотузках чоловіків. Одна дружина продає чоловіка-гуляку і бабія. Набігає безліч дівчат-покупців, всі розмахують грошима. Дивлячись на претенденток, дружина передумує і веде чоловіка додому. Висока дружина продає низенького чоловіка, його купує дівчина ростом ще вище дружини. Стара мати продає холостого сина. Він дістається найрішучішій дівчині, яка перевірила, чи вміє він цілуватися. Зітхнувши й перехрестившись, стара вирішує купити собі чоловіка-старого. Молоденька дружина настільки рада, що не тільки не бере у неї гроші, а й віддає свій гаманець на додачу до старого. Поступово торгівля завершується і базар порожніє. Залишилися тільки дружини, які продають ледаря і п'яницю, але вони нікому не потрібні навіть даром. Дружини спочатку змінюються чоловіками, але подумавши, вони відштовхують їх геть, через те, що вони все одно не здатні працювати.
В. й М. Трегубови. Барильце "Ой там, на току, на базарі". В. 36. Коростенський ФЗ. 1971. Відзначений державною премією УРСР імені Т. Г. Шевченко. НМУНДМ
Із експозиції Національного музею народного декоративного мистецтва
Подібні сюжети є й в інших фарфористів. От, у майстра, який володіє геніальним даром композиційної вигадки та створив свій стиль - шаржовий й комічний, Василя Мусієнка ("Ой там, на току", 1989) - роботяща ледацюгу продавала, бо замість нього у полі орала (з тексту української народної пісні).
В. Мусієнко, розпис Г. Калуги. "Ой там, на току". В. 21. КеЗХК. 1989
В. Шербина. "Марусина". В. 23,4. КеКХЗ. 1981
Композиція "А мій милий чорнобривий" (1987) про то, як одна гультяя продавала, бо довгі ночі сама ночувала (з тексту української народної пісні). Є ціла серія робіт, в яких не злобно, з доброї усмішкою Албули розкривають зміст жартівливих пісень й українських приказок, висміюючи лінощі, жадібність, пияцтво, задавацтво, рукоприкладство. У кожного порцелянового героя—свій характер. Так, вони живуть в достатку, але "Очі більші за жівіт. шкода сиру, шкода й зятя", "У скупого чоловіка жінка—наймичка", він може випити чарку, але "Він насіє, ще й наоре—не для іншої, а для мене ", він багато працює, але "Літній піт й взимку гріє".
Валерій та Наталія Албули
Імена членів Національної спілки художників України Албулів Валерія (1955 - 2018) та Наталії пов'язані з іменами двох фарфорових заводів Городницьким й Полонським художньої кераміки. Зустрілися Валерій і Наталя в Одеському художньому училищі імені Грекова. Вони обоє навчалися у легендарної Ніни Федорової. Їх об'єднала любов до мистецтва й один одному. Існує думка, що у всіх своїх порцелянових роботах Валерій обличчя ліпив з дружини, а в чоловічих образах з себе. Серед величезної кількості порцелянової скульптури статуетки подружжя Албул відрізняється емоційною добротою й жартівливістю. Гарні. Позитивні, оптимістичні і зрозумілі. Цікаво, що Валерій, навчаючись в училищі, практику проходив на Коростенському заводі, і керівником практики у нього була головний художник В. Трегубова. Можна тільки здогадуватися скільки часу проводив юнак, розглядаючи її «Українське весілля», «Сорочинський ярмарок", "Наталку-Полтавку", "Енеїду". Сучасники та люди, що добре знали Валентину Михайлівну, згадують її, як майстра яка глибоко шанували таланти колег. Скупа на похвалу Трегубова помітила здібності молодого скульптора й вже тоді виділяла Албула серед інших студентів.
В. Албул, Н. Албул. "А мій милий, чорнобривий". В. 22,5. ПЗХК. 1987
О. Жернова. "Віночок". В.16. Довбиський ФЗ. 2012
А. Хитько. Вазочка. В. 10,5. Коростенський ФЗ. 1957
А п'яницю не треба продавати
Бо ніхто не захоче купувати.
(з тексту української народної пісні)
В. Албул. "А п"яницю хоч в криницю". В. 20,5. ПЗХК. 1987
О. Жернова. "Пісня". В. 19. 17,5. Довбиський ФЗ. 2011
М. Павлова. "Сімейна драма". В. 18,5. ПЗХК. 1969
Г. Кломбицька. "Теля". В. 9,5. Будянський фаянсовий завод. 1967
М. Терещук. "Поросятко". В. 7. Тернопільський ФЗ. 2000
Андрій Гарбузинський (фамілія студента по пам"яті працівників заводу). "Поросятко з гарбузами". В. 11. Тернопільський ФЗ. 2000
"Усмішка на порцеляні" - таку назву Ольга Чорнобривцева дала своїй замітці про виставку робіт Миколи та Валентини Трегубових. "Роботи талановитих малоформистів яскраво виявляють самобутність, творчий стиль їхніх авторів, демонструють відчуття матеріалу, глибоке знання народної культури,"- написала вона.
М. й В. Трегубови. Декоративна ваза "Ой під вишнею, під черешнею". В. 26. Коростенський ФЗ. 1960
Молоденька хоче діда продати
Не пускає на вулицю погуляти.
(з тексту української народної пісні)
Тоді, на республіканській художній виставці "45 років Великої перемоги" (Київ, 1990), вперше була представлена зворушлива і щира, безпосередня і святкова сюїта "Народні усмішки" (1990), що складається з 22 одне і двох фігурних скульптур в національних регіональних українських костюмах та виконана за мотивами пісні "Ой там, на току, на базарі, жінки чоловіків продавали».
Світлина сторінки із каталогу виставки
У липні 2005 року відбулася остання прижиттєва персональна виставка Валентини та Миколи Трегубових «Фарфор. Кераміка. Живопис. Графіка». Вона відкрилася 15 липня в виставкових залах Центрального будинку Національної Спілки художників України. Для оформлення афіші та її анонсування авторами була обрана світлина настільних фігур з сюїти "Народні посмішки" - "Чернівчани: Марічка й Іванко", що розкривають емоційний настрій слів пісні "Ой там, на току", стали на їх думку одними зі значущих робіт у творчості.
Афіша виставки. Київ, 2005
В. Трегубова. "Чернівчани: Марічка й Іванко" - персонажі скульптурної сюїти "Народні посмішки"
У своїх нотатках Валентина Михайлівна писала: "Моїй скульптурі притаманний нестримний гумор, гротеск і особиста любов до кожного персонажу, вони-одухотворені - це не безликі ляльки, а живі образи, В них я як би вкладаю частинку себе - свого я, свого бачення". Художниця мала індивідуальний почерк, що відзначався тонкою й глибокою спостережливістю, гострою характеристикою, виразністю жесту та здоровим гумором.
Бронзовою медаллю виставки ВДНГ СРСР була відмічена за мотивом однойменної пісні скульптурна група "Куди їдеш, Явтуше?" (1966), одна з трьох. Вирішена вона в гумористичному ключі та складається з тих, хто сидять на возі, чоловіка й жінки, й стилізованої фігурки коня. Сюжет пісні такий: дівчина просить парубка, що їде на базар, підвести її. Він спершу відмовлятися, але вона його таки впросила. Намагаючись завести розмову панянка цікавиться, що ж він везе. Явтуш не відповідає, але потім дозволяє їй взяти гнилу грушу. А коли кокетлива дівчина пропонує його обійняти й поцілувати, він у відповідь просить при поцілунку не задушити та й не вкусити.
В. Трегубова. "Куда їдеш, Явтуше?". В. 15,6. 11,2. КФЗ. 1966
Кажуть, що любов до малої скульптури від дитячої прихильністі до ляльок. Це, напевно, й про мене. При роботі над книгою "Валентина и Николай Трегубовы" багато годин програвала розставлювання персонажів з "Народних усмішок". Збережені рідкісні екземпляри з художньої лабораторії, які на той час зустрічалися на антикварних аукціонах, інколи білою або скупо розписаною не В. Трегубовою, відносили до новодельних. Робота - виставкова, у тиражу не була. Мені треба було зрозуміти мудрість поз героїв, щоб між ними почалося спілкування. Це дозволило б розкрити нестримний авторський гумор і гротеск.
Лауреати Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, члени Спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України Валентина Михайлівна Трегубова та заслужений художник України Микола Семенович Трегубов. Київ, 2007
Книга "Валентина и Николай Трегубовы" - перша монографія про творчість коростенських майстрів, Лауреатів Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, членів Спілки художників України, заслуженого діяча мистецтв України Валентини Михайлівни Трегубової та заслуженого художника України Миколи Семеновича Трегубова. Опублікована добірка понад 600 творів з музейних і приватних колекцій, яку супроводжує текст «Фарфорова симфонія».
Л. Карпінська - Романюк
Каталожна частина доповнена скульптурними роботами інших майстрів з Коростеня, які працювали в період з 1956 по 2006 рік. Вперше дана, заснована на документальних джерелах, повна атрибуція (авторство, назва, розміри, рік створення, участь у виставках, нагороди, місцеперебування роботи, жанровий, літературний або історичний сюжет, описані публікації). Видання 2016 року, формат А4 збільшений. 388 сторінок, тверда обкладинка, кольорові й тоновані ілюстрації. Книга тиражем у 500 примірників відкриває серію «Майстри українського фарфору і фаянсу". У Національному конкурсі публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні вона зайняла 1 місце в номінації «Кращий альбом, каталог» серед видань 2016 року.
Мене бентежила фігурка Грицько. Випадково його знайшли на розвалинах заводу. Він не вписувався в групу персонажів, які очікують своєї долі на базарі з мальованих картин на трегубовському наборі для пива (2000), на барилі "Ой, там, на току, на базарі" (1971). Його не було й в складеному Валентиною Михайлівною переліку й фоторяді авторських героїв. До речі, всі імена персонажам сюїти надано особисто автором в традиціях регіонів, яким належить національний одяг конкретної дієвої особи. Трегубова розповідала під час нашої зустрічі, що весь вільний час навчання у Львові проводила в музеях й бібліотеках, вивчала особливості й склад українського одягу. Як результат, світлина з Грицьком не увійшла до моєї монографії. Яка ж була радість, коли побачила його в сюжеті фільму мистецтвознавця, етнографа, письменника, перекладача, майстра декоративно-вжиткової творчости Анатолія Шевчука (1954 - 2011) "Доля Коростенського фарфору", де запас вівся в помешканні Трегубових. Значить, 23 - й за рахунком персонаж має право на життя (третя світлина в кадрах з фільму "Доля коростенського фарфору).
Кадри з фільму Анатолія Шевчука "Доля коростенського фарфору"
В. й М. Трегубови. Набір для пива "Ой там, на току, на базарі". Коростенський ФЗ. 2000
Подібно особам, що у декорі барила та наборі для пива "Ой там, на току, на базарі", персонажі сюїти зображують ліричні образи пасивних, безтурботних і одночасно — мрійливих, чуттєвих, працьовитих, схильних до волі українців з пісні. М'який, веселий жарт і добродушна іронія у взаєминах прискіпливої дружини й лагідного чоловіка розкривають різні композиційні поєднання фігурок. Комічне дійство в повному обсязі до сюжету пісні. Перед глядачем розгортається дві сцени. Перша, на возах кури кудахчуть, гуси гогочуть, теля мукає, порося верещить. Кругом шум, гам. Нічого не зрозумієш! Одним словом, всі поспішають на базар. Все-все можна купити та все продати, навіть чоловіка. Привезла й Маруся з Полтавщини свого Петруся до Києва, почувши, що там дружини на току чоловіків продають.
Як прийдеться до ладу,
То я свого поведу, та й продам.
(з тексту української народної пісні)
В. Трегубова. Полтавчани Маруся та Петро зі скульптурної сюїти "Народні усмішки". Коростенський ФЗ. 1990
"Стефа з курми" зі скульптурної композиції В. Трегубової "Народні усмішки" у розпису головного художника останіх років існування Кам"янобрідського фаянсового заводу Людмили Райковської. 2018
У групі дійових осіб першої сцени (покупці й торговки) львів'янка Стефа з півнем, всякої городиною і баночкою сметани в кошику, і тернополянка Зося поспішають отоваритися. Друга група, торгівля чоловіками різного віку в розпалі: Грицько, Микита, Петрусь, Василь, Пан, дід Гуцул, дід Онуфрій. Склавши руки та в роздумах й сумнівах вони безвольно очікують своєї долі. За тим, що відбувається, з подивом і підозрою спостерігають киянка Галя, Марічка та Іванко, що приїхали за покупками з Чернівців, з Черкащини Килина з чоловіком Козарлюгою, а також херсонський продавець кавунів, торговка ліжниками Дануся із Закарпаття. З острахом, у всі очі на лицедійство споглядає коломиєць, що стоїть у чумацької хури, запряженої волами й завантажені вщерть сіллю, поросятами, птицею, вином і хлібом.
Ілюстрації зі скульптурною сюїтою "Народні усмішки" в книзі - альбомі "Валентина и Николай Трегубовы"
У 1994 році сюїта "Народні усмішки" була передана в дар Музею кераміки "Садиба Кусково". Нижче представлений варіант розпису фігур персонажів із колекції музею.
В. Трегубова. Персонажі скульптурної сюїти "Народні усмішки" - Микита, Галя, Дід Гуцул. Маруся, Петруся, Калина. Чумацька хура. Кузнець, що підковує конячку. Петрусь, Марічка й Іванко. Вуйко й Зося, дід Онуфрій. Дануся з лижником. Коростенський ФЗ. 1990. Музей "Садиба Кусково"
«Микола Семенович та Валентина Михайлівна Трегубова мені близькі. Я шкодую, що не розумів тоді з якими людьми працюю, а був з ними у скульптурі модель майстером з 1984 року й майже до закриття, "- з цих слів почалося наше спілкування з Валерієм Купріянчуком (нар. в 1966 році в с. Раківщина, Овруцького р-ну Житомирської обл - 5. 10. 2023 р., м. Коростень).
Валерій Купріянчук
Валерій прийшов на Коростенський завод в дев"ятнадцять років після закінчення Барановського училища за спеціальністю живописця. Трегубова запропонувала йому працювати модельником, він погодився, хоча заробітна плата в цій в цій категорії робіт була низькою.
"Модель — майстер" є така професія на порцелянових заводах. У його обов'язки входило виготовлення вручну і на вертикально - шпиндельних верстатах моделей й маткових форм простої й складної конфігурації моделей, а також перевірка моделей за розмірами креслення з виправленням дефектів. Просочення моделей і модельних форм лаком і оліфою. Закінчив заочно Миргородський керамічний технікум. Його самостійні вироби завод випускати тиражно на початку 2000 -х років. Тепер в домашній майстерні Валерій Купріянчук продовжує поєднувати творчість з необхідністю працювати не за фахом. Зберігає робочу співдружність з колегами по заводу заслуженім художником України Наталією Галушко —Аксененко, скульптором Костянтином Олійником.
У 2017 році Валерій виконав з червоної глини копії окремих персонажів скульптурної композиції Валентини Трегубової "Народні усмішки". Йому глина подобається, хоча спосіб виготовлення декоративної скульптури з глини досить складний. Форми він знайшов, після розвалу валялися на заводі. Ефектно виглядає розпис фігурок акрилом в поєднанні з матовою поверхнею осіб з червоної глини. Малюнок розпису придумав сам. Покрив церковним лаком, що дає не тільки характерний блиск, який посилюється після випалу в 1000 градусів, а й ущільнює верхній шар, додаючи міцності. "Для душі: в їх образах звучать інтонації дивного життєлюбства українського народу", - говорить Володимир.
В. Трегубова, виконавець В. Купріянчук. Чернівчанка Марічка, кияни Василь і Галя, тернополянка Зося за мотивами української народної жартівливої пісні: «Ой, там на току, на базарі, жінки чоловіків продавали". Червона глина. 2017
Ой, стала я, подумала,
Ой, стала я, подумала.
Тож мій милий, чорнобривий
До роботи не лінивий
Ще й згодиться ...
(з тексту української народної пісні)
Наостанок, висновок або напуття у 1960 - х кандидата мистецтвознавства, члена Союзу художників України Льва Долинського (1906 -1963) у загальновідомій книзі "Український художній фарфор" про виставкові вироби: "В цілому треба прагнути, щоб усі фарфорові вироби, в тому числі й предмети масового виробництва, відзначалися високомистецьким оздобленням. Необхідно ліквідувати невиправданий розрив між оформленням виставкових предметів і предметів масового виробництва".
Ю. Щеглов. Сувенірні куманці "Кума та кум". Будянський фаянсовий завод. 1968
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments