І. Ткаченко. Декоративне блюдо «М. Горький в Мануйлівському парку під соснами читає селянам Кобзаря Т. Г. Шевченко». КФЗ. 1964
Если не боитесь приключений, любите природу и хотите воочию увидеть места, где творили Григорий Тютюнник и Горький, отправляйтесь в Верхнюю Мануйловку, позитивные впечатления вам гарантированы.
(Костантин Беркут "Об одном литературном музее Полтавщины или поездка в Верхнюю Мануйловку" 13. 09. 2018)
За позитивними враженнями, не побоявшись пригод вирушила в дорогу, щоб на власні очі побачити експонати літературно—меморіального музею М. Горького в Мануйлівці, що на Полтавщині. Верхня Мануйлівка - село Козельщинського району. Цей населений пункт розташований в 30 км від райцентру і залізничної станції Галещина.
Тут дбайливо зберігають роботи іменитого земляка, художника Коростенського фарфорового заводу Івана Савелійовича Ткаченко (8.11.1912, с. Мануйлівка, Козельщинського р-ну, Полтавської обл. - 20. 06. 1992 року, м Коростень). Мануйлівські фото використовувала в науково—популярному журналі «Порцеляна» №3 для публікації «От казацкого рода. Творческая судьба Ивана Ткаченко».
«От казацкого рода. Творческая судьба Ивана Ткаченко», журнал «Порцеляна» №3
На жаль, журнальний формат публікації не дозволив розмістити в повному обсязі зібраний матеріал, залишається сподіватися, що колись — то в музеї Мануйлівки з'явиться окремий зал з репрезентативними предметами, створеними їх земляком, які в ієрархії керамічних жанрів зайняли почесне місце, потрапивши в розряд творів «великого стилю ». А поки, познайомлю вас з частиною від знаного.
Музей в Мануйлівці — один з 15 музейних закладів, в яких перебувають роботи цього самобутнього і яскравого коростенського майстра, а коростенський фарфор — одне з унікальних явищ 20 століття. Самі назви музеїв говорять про високий статус майстерності Ткаченко та художньої цінності його творчої спадщини у світі порцеляни: Національний музей українського народного декоративного мистецтва в Києві, Канівський музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка», Канівський музей «Народно — декоративне мистецтво», Одеський художній музей, Житомирський обласний краєзнавчий музей, Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей ім. Лесі Українки, Коростенський краєзнавчий музей, а також за кордоном: Музей Москви, «Музей-садиба Л. М. Толстого «Ясная Поляна», «Геленджицький історико-краєзнавчий музей ", Музей космонавтики.
Іван Ткаченко, 1952 рік
Енциклопедичні джерела рясніють відомостями про досягнення Коростенського фарфорового заводу, який входив до десятки кращих заводів Європи й утримував пальму першості в Україні протягом тривалого періоду, саме з моменту прийняття на завод Івана Савелійовича. Велика частина створеного ним не призначалася для продажу або декорації звичайних інтер'єрів. Ця порцеляна — унікальний свідок історії 20 століття, співпричетна складним 1930-м, мужнім 1940-м, відновним 1950-м, «відлиги» 1960-х, стабільним 1970-м ... - нашої історичної долі. Минуле йде, вислизає, розчиняється в безперервному потоці життя. Роботи Ткаченко — артефакти минулого, пам'ять про яких можемо утримати в руках. Теми: країна рад, революція, війна, герої війни й праці, Гоголь, Шевченко, Леся Українка, Богдан Хмельницький, Толстой, Сковорода, Суворов, Нахімов, Корольов, Ватутін, Жуков, Сталін, Ленін. Художник малював те, що бачив, і що пережив сам, а не на догоду часу або замовлення. Для нього це було правдиво, справедливо і чесно. Він — свідок народної партизанської війни, опору білогвардійських загонів Денікіна, нальотів загонів Махно, Келеберди та інших отаманів, розстрілів односельців, які опинилися по різні боки «барикад класової боротьби», сталінської тоталітарної держави. З перших днів і до повної перемоги в 1945 був на фронті, пізнав всю гіркоту поразки і радість перемоги, виходив пішки болота і ліси, бачив покинуті міста і села, осиротілих жінок і дітей. Брав участь у складі Надзвичайної державної комісії по встановленню і розслідуванню нацистських злодіянь і злочинів у колишньому концтаборі Аушвіц (лютий, березень 1945 року). Ексклюзивні сервізи, декоративні вази, блюда в розпису І. Ткаченко, що знаходилися в заводському музеї Коростенського фарфорового заводу, через розпродаж в перші роки 21 століття унікальної колекції зразків виробів, які випускалися на заводі кілька десятиліть, загублені для держави. Тепер в складі великих приватних колекцій їх експонують на художніх виставках за кордоном, виставляють на антикварних аукціонах.
Ікони, написані Іваном Ткаченком для односельців
Дійсно, подорож у Верхню Мануйлівку не з комфортних, але враження від побаченого перевершили очікуване. Перше, що приходить — спокій в серце. Музей розташований в центрі села. Розповідають, що село Мануйлівку заснували козаки, вихідці із Запорізької Січі, які пливли вгору по Дніпру в пошуках вільних земель, щоб оселитися там. Звали козаків: Мануйло, Хорішко та Юрко. Тут вони зупинилися і заснували три поселення, давши їм назви своїх імен. Багато сил у жителів Мануйлівки поглинала боротьба з весняними повенями. Через це, в перші десятиліття після заснування села, частина жителів переселилася на більш піднесену місцевість. Незабаром там утворилося село, яке отримало назву Верхня Мануйлівка, або Гора. Знаходиться воно на лівому березі мальовничої річки з цілющою водою — Псел. Навколо селища сосновий ліс. Рівні й стрункі стовбури сосен, чагарники, хрускіт опалої хвої під ногами, все це немов райське місце на Землі. З перших кроків — простір, краса, доброзичливість. Немає штовханини, поспіху, зобов'язань, дзвінків, то без чого не мислиме сьогоднішнє життя. Побувавши вперше, без сумнівів, планую опинитися тут ще.
І. Ткаченко з дружиною і дочками на батьківщині
І. Ткаченко. Батьківська хата в Мануйлівці
І. Ткаченко. Псел. Батьківська хата в Мануйлівці. Село Мануйлівка
Музей був відкритий в 1938 році за ініціативою одного з найбільших представників української художньої прози другої половини XX століття, Академіка АН України, Героя Соціалістичної Праці, Героя України Олеся Гончара та українського поета, письменника, журналіста Олеся Юренка (1912 - 1990). Надалі, Юренко очолив літературно-меморіальний музей, при цьому вчителював, працював у редакції районної газети (до речі, він також один з організаторів та перший директор музею грузинського поета Давида Гурамішвілі у місті Миргород). Це змістовний, широко ілюстрований посібник про життєвий й творчий шлях письменника. Олексій Максимович Горький, бувши продовжувачем традицій російської класичної літератури, справив великий вплив на розвиток світової літератури. Його твори видані на 84 мовах народів світу загальним тиражем понад 110 млн. примірників. Письменника шанують і поважають народи всього світу. Немає країни, де б не знали його імені. В музеї близько 1 000 експонатів. Серед них — скульптури, бюсти, художні полотна, портрети, фотокопії рукописів, малюнки, фотографії, макети. У 1965 році в музеї з'явилася звукозапис виступу Горького на Першому з'їзді радянських письменників 1934 року. Музей отримав порцеляновий посуд, яким користувалися подружня пара під час свого перебування в Мануйлівці. Його зберегли й передали в експозицію місцеві жителі Г. і Н. Шаповали. У роки 2 світової війни німці музей розграбували та спалили. Письменники, діячі культури, музейні працівники Києва, Москви, Ленінграда, Новгорода та інших міст взяли участь в його відновленні, поповненні фондів новими матеріалами. 18 червня 1961 року в день 25 -уріччя від дня смерті письменника нове приміщення було відкрито. Музей розміщений в п'яти залах післявоєнної будівлі в парку колишньої садиби Орловських.
"Цим листом я вирішив розпочати з Вами зв'язок про умовлену справу. Оскільки було домовлено, я виконав полотно “Проводи О. М. Горького з Мануйлівки” розміром 110 см на 78 і барельєф Горького, гіпсовий в діаметрі 40 см. Вишлю фото з обох робот та всю документацію по оформленню оплати. Думаю, що не погана буде картина, тут її уже наші художники бачили й вдобрили, " - писав Іван Ткаченко директору музею Аллі Яківні Мокієнко в вересні 1960 року, проявляючи зацікавленість у поповненні додатковими експонатами музею на батьківщині. За договором з музеєм, отримавши згоду керівництва Коростенського фарфорового заводу він виконує ряд робіт, сприяючих поповненню фондів. Широко ілюструють життєвий і творчий шлях М. Горького — блюдо «М. Горький» (1946 і 1954), де використано найбільш показний, виконаний І. Бродським в 1937 році мальований портрет світового класика, а також тематичні блюда «Буревісник» (1952 і 1957), «О. М. Горький на могилі Т. Г. Шевченка» (1963), «М. Горький в мануйлівському парку під соснами читає селянам Кобзаря Т. Г. Шевченка» (1964), «До 100- уріччя від дня народження М. Горького» (1968), тематична ваза «М. Горький в с. Мануйлівці » (1950), сувенірні плакетки та значки.
Дану публікацію супроводжують фотографії, порцелянові та малюнкові твори І. С. Ткаченко з фондів цього унікального українського музею, а також з музею місцевої школи, з сімейних альбомів родичів і жителів села, з архіву родини художника.
На першому фото: будівля музею в 1938 році. На наступних—день відкриття музею (18 червня 1961 рік)
І. Ткаченко з земляками в музеї, на стенді його дипломна робота "Розвідка в горах" (Одеса. 1948)
Літературно—меморіальний музей М. Горького в Мануйлівці на Полтавщині.
Листи І. Ткаченко до директора музею А. Мокієнко
Сторінка альбому "Горький в Україні"
Полтавщина займає важливе місце в житті й творчій долі Максима Горького. Документально доведено, що письменник в цих місцях перебував кілька разів. Вперше познайомився він з полтавським краєм і його жителями при безпосередній зустрічі влітку 1891 року. Зі сходу на південний захід пройшов він тоді всю Україну, був у Харкові, Ізюмі, Полтаві, на батьківщині Гоголя—в Сорочинцях, в Лубнах, в Переяславі, в Києві, на Хортиці, в Миколаєві та Одесі. Десятки українських сіл відвідав. Прихильність до Полтавщини зросла у Горького в 1897 і 1900 роках, коли він, знову відвідавши Україну вже відомим письменником, оселився і жив в селі Мануйлівці. На запрошення місцевої поміщиці Олександри Андріївни Орловської 10 травня 1897 року він зі сім'єю приїхав на п'ять з половиною місяців. В Мануйлівці Олексій Максимович швидко зблизився з селянами, цікавився їх життям і побутом, вивчав українську мову. Вже на третій день свого перебування в селі він був присутній на іспитах в місцевій школі. З ініціативи Горького в Мануйлівці були недільні створені жіноча і чоловіча. Разом з учителями та лікарем О. М. Орловським Горький зібрав хор, в репертуар якого входили українські та російські пісні. З українських пісень йому особливо подобалися «Реве та стогне Дніпро широкий», «За світ встали козаченьки», «Копав, копав криниченьку», «Гарбуз білий качається», «Гуляй чумак на риночку» та інші, а селян Мануйлівки він навчив співати російську "Дубинушку".
Сторінка альбому "Горький в Україні"
В Мануйлівці М. Горький організував народний театр, де акторами були місцеві жителі й вчителі школи. Олексій Максимович був і режисером, і актором. Селяни самі собі шили костюми, готували реквізит. Ставилися п'єси російських та українських авторів: «Мартин Боруля» Карпенка-Карого, «Назар Стодоля» Шевченка, «Свої люди—розрахуємося» Островського. Влітку 1898 року Мануйлівку відвідала трупа Карпенко-Карого. Корифей українського театру зацікавився грою селянина Якова Бородіна і запропонував йому стати професійним актором, проте той не погодився залишити своє село. Після від'їзду письменника самодіяльний театр продовжував працювати, в 1907 році був закритий під тиском влади.
«Мужицький театр» Горького збирав глядачів з усіх навколишніх сіл і хуторів, а це викликало занепокоєння у місцевої влади, адже Горький в той час вже знаходився під політичним наглядом. Цим пояснюється інцидент, який стався під час вистави «Мартин Боруля», коли становий пристав Згура та урядник Бойко прийшли розганяти публіку, що зібралася в театрі. Приставу пред'явили папір полтавського губернатора, в якій підтверджувалося право на безперешкодну постановку п'єси, яку «роздобула» А. Орловська, дочка місцевої поміщиці княгині Н. Ширинської-Шихматової. Не дивлячись на дозвіл губернатора, пристав все ж спробував розігнати глядачів, але зал був настільки повний, що йому це не вдалося. «Спектакль прошел блестяще и с блестящим скандалом… - писав Горький Катерині Павловні, яка на той час вже час виїхала з Мануйлівки,- Народищу было масса, хохотали оглушительно… Хорошо играли, черт их возьми!» Не всі поділяли захоплення від вистави. Річ у тому, що «Мартин Боруля» в трактуванні Горького був спрямований проти станових забобонів, аристократичної зарозумілості і тяги до знатності. Господиня маєтку, стара княгиня Ширинська-Шихматова, після спектаклю, різко змінила своє ставлення до письменника. «Сегодня утром… - сообщал Горький в том же письме, - она едва поклонилась мне, и я едва не поклонился ей за это…»
З експозицій музею
В одному з листів до Алли Мокієнко Ткаченко звертається з проханням написати йому про долю творчого альбому «М. Горький в Україні». У 1970 році спеціально за договором він його виконав. На 16 сторінках художник мистецтвом акварелі відновлює події днів, про які в червні 1900 року писав Чехову:
"Захотелось написать Вам несколько слов. Я уже в Мануйловке, и адрес мой таков: Почтовая станция Хороши, Кобелякского уезда, Полтавской губернии, в село Мануйловка.
Хорошо в Мануйловке. Приезжайте-ка сюда. Мы поместим Вас в школе, в том же парке, неподалёку от нас. Комната у Вас будет большая, никто не помешает Вам. Тихо будет. Я начал купаться в милой реке Псле, где ходят огромные щуки. Красивая река. Отсюда, из деревни, при лунном свете и под жалостное пенье лягушек ялтинское бытие кажется мне ещё более отвратительным, выдуманным, ненужным С завтрашнего дня - работаю. Вам желаю того же и доброго здоровья желаю, и всего хорошего. Крепко жму руку и - до свидания, пока. Напишите, едете ли в Париж, и, пожалуйста, высылайте мне корректуры, как обещали. Ну, до свидания, Антон Павлович! Поклон Вашей маме и сестре. Жена тоже кланяется Вам, просит напомнить о каком-то Вашем портрете, обещанном ей, просит передать её поклоны Вашей семье".
Сторінка альбому "Горький в Україні"
Перший в альбомі "Горький в Україні"—акварельний малюнок "Портрет М. Горького" з написом його слів «Мои симпатии к народности украинской возникли еще в 1891 году, когда ходил по Украине, окрепли в 1897 – 1900 годах, когда жил в Полтавской губернии». «Шляхами українськими» - так Іван Савелійович назвав наступний малюнок з альбому.
Сторінки із альбому "Горький в Украині"
В лівому кутку «Буревісника», іншої сторінки, цитата вождя соціалістичної революції Леніна з четвертого з «Листів здалеку» під назвою «Як добитися світу?: "Горький—величезний художній талант, який приніс і принесе багато користі всесвітньому пролетарському руху». Також зображений М. Горький під час написання рядків «Пісні про Буревісника»: "— Буря! Скоро грянет буря!" Подовження пісні: "Это смелый Буревестник гордо реет между молний над ревущим гневно морем; то кричит пророк победы: — Пусть сильнее грянет буря!..» виконано написами на декоративних тарелях "Буревісник" (1952, 1957) та вазі "Буревісник" (1957), яка була створена Іваном Ткаченком до 40-річчя радянської влади.
І. Ткаченко. Декоративна таріль та ваза "Буревісник". КФЗ. 1957
І. Ткаченко. Сувеніри, створені до 100 –річчя від дня народження М. Горького. КФЗ. 1968
Л. Карпінська — Романюк з директорами музеїв Чорноморського образотворчих мистецтв ім. А. Білого Іриною Іванівною Міхасенко та літературно-меморіального музею ім. М. Горького Любов'ю Олександровною Миленькою. Мануйловка, вересень 2018 рік
В Мануйловку приїхали ми дружною компанією: художники, мистецтвознавець. Вони були мало знайомі з творчістю людини, про якого із захопленням розповідала всю дорогу від Миргорода. Директор Чорноморського музею образотворчих мистецтв ім. А. Білого Ірина Міхасенко побачивши в кутку другого залу тематичну вазу І. Ткаченко «М. Горький в с. Мануйлівці» завмерла. «Художня цінність її велика. Заслуговує експонуватися в найвідоміших музеях, — сказала вона, моментально додавши, — по приїзду додому обов'язково почитаю про автора, пошукаю його роботи». Художник, начальник мальовничого цеху Київського експериментального кераміко - художнього заводу (1978 по 1987 рік), багаторічний директор виставки фарфорових виробництв при магазині "Фарфор, фаянс" на Хрещатику Віра Мироненко з жалем вигукнула: «Як мало я чула про цього художника ..? »
Серед безлічі експонатів, що широко ілюструють життєвий і творчий шлях світового класика М. Горького, в фондах музею знаходиться на зберіганні подарована Іваном Савелійович дружині письменника Катерині Павлівні Пєшковій тематична ваза «М. Горький в с. Мануйлівці» (1950). Знаковий момент вручення зображений на історичному фото зліва.
Декоративна тематична ваза «М. Горький в с. Мануйлівці». В. 62. КФЗ. 1950
Зображення на вазі повинні були нагадувати дружині письменника про ті головні, радісні й чуттєві дні з їхнього життя, про молодість. В Мануйлівці вони любили та були щасливі, там народився первісток подружжя. У медальйонах на зворотному боці й боках тіла нижньої частини декоративної вази художник помістив в медальйонах мальовничі сюжети тих днів: Олексій Горький і Катерина Пєшкова з селянами у Псла милуються заходом, Горький серед селян, Горький читає селянам «Кобзаря» Т. Шевченка під соснами в мануйлівському парку. Ще більше часу, ніж в свій перший приїзд, Олексій Максимович проводив з місцевими селянами. Про це він писав у листі до Чехова: «По праздникам я с компанией мужиков отправляюсь с утра в лес на Псел и там провожу с ними целый день. Поем песни, варим кашу, выпиваем понемногу и разговариваем о разных разностях. Мужики здесь хорошие, грамотные, с чувством собственного достоинства. В пятницу вечером еду с ними ловить рыбу волоком, и там заночуем в лесу на сене. Субботу и воскресенье будем жить в лесу. Читал я мужикам «В овраге». Если б вы видели, как это хорошо вышло! Заплакали хохлы, и я заплакал с ними». У Псла він розмовляв з селянами. У парку Ширинської під каштаном читав вголос «Катерину».
Сторінка альбому "Горький в Україні"
Зранку писав. Потім, якщо дозволяла погода, грав в парку в городки. На сторінці альбому, де на сільській площі відбувається гра, Іван Ткаченко в правому кутку намалював себе і діда. Микола Захарович був дуже короткозорий, але він не завжди промазував; Петров і Толя Середин грали теж із захопленням. Але Горький був кращим гравцем.
Також живопис реалій того життя з тими реальними героями займає практично всю площу конусної частини корпусу вази. Розповідь Горького, в основу якої покладені враження від його перебування на Голтвянський ярмарку, що в 25 кілометрах від Мануйлівки, навколо портрета письменника по колу основної частини тулова. Іван Савелійович вводить центральні за змістом сцени маленького шедевра письменника на українську тематику «Ярмарок в Голтві». Розповідь написана без претензій на якусь глибину або "проникнення", дрібнички, але в усьому просякнута якимось м'яким, світлим гумором, який виконує тим більше враження, що цього елемента зовсім немає в інших творах Горького. Критики вважали не надто відому «Ярмарок в Голтві» найсильнішою розповіддю Горького, серйозною і значною за задумом і «істинно чудовою по виконанню». І ця розповідь Горького і художні ілюстрації Ткаченко тут - справжній гімн Україні.
Декоративна тематична ваза «М. Горький в с. Мануйлівці». В. 62. КФЗ. 1950
Олексій Максимович придбав на ярмарку вишитий рушник і українську плахту. Його захопила тамтешня гра кобзарів, бандуристів, лірників. Пробувши серед базарного люду цілий день, на подив собі, не почув жодного матюка і мимоволі подумав: «Ядреной и крутой ругани великоруссов, от которой дух в груди спирает и глаза на лоб лезут, не слышно,— ее заменяет меткий юмор, щедро украшающий речи. Не слышно и великорусского «тыканья». Сивый дiд, у которого безусый хлопец торгует пару молоденьких бычков, так, например, отчитывает покупателя:» — Здается менi, что вы, хлопче, раненько маткину цицьку на люльку змiняли, бо разума у рiчах ваших не бачу я... — Та як же, дiду! Воны и некрасиви — ось роги якие... — А хиба ж вы рогами пахати будете? Так купуйте ж собi козлiв: у них рога красивейши...»
Фрагмент декоративної тематичної вази «М. Горький в с. Мануйлівці»
"Величезний простір тісно заставлено возами. Усюди у возів стоять і лежать воли, жують, не втомлюючись, сіно і дивляться в землю великими добрими очима. Чоловіки, які приїхали продавати худобу або руно, лежать під возами, ховаючись від сонця і чекаючи покупців. Чоловіки, що купують ходять між возами, виглядаючи худобу і крокуючи через ноги продавців, розкидані на землі. Мукають корови й телята, мекають вівці, лунає дзвін коси, які випробують покупці. У кожного покупця в руці батіг, і, підходячи до волів, покупець вважає за потрібне витягнути смиренну худобу по боці батогом. Воли повільно підіймаються на ноги, якщо вони лежали, і важко рухаються від удару, якщо стояли на ногах" - малює художник.
Фрагмент декоративної тематичної вази «М. Горький в с. Мануйлівці»
"Толкутся, спорят торгуясь, меняются лошадьми цыган и хохол: «Три с четвертью? — Ни...— Чтоб ваша жiнка сказала вам сто раз «ни», когда вы у нее борща попросите! Даете три гладких карбованца? И то не даете? Так берите ж за вашу цену... Э, пропали мои гроши и конь хороший!» или«Возникает гвалт, и громче всех кричит, не уставая, цыган... — Э, добрый чоловiк! чого ж ты затiяв таку за-воруху? Хиба ты не знаешь, як треба конiв куповаты? Кон!в куповаты — як жiнку выбираты, все одно, таке ж важне дiло... Слухай, я тобi скажу одну казку... Як булы на свiтi три братика, двое розумнi, а третiй дурень — ось як ты або ж я... Товарищи цыгана тоже орут во всю глотку, оправдывая его; хохлы лениво ругаются в ответ; толпа становится всё гуще и теснее... — Що ж менi зостаеться, добрi люди? — горестно вопрошает обиженный. - Ходы до урядника! — кричат ему», или «— Деготь московский, атличный, фабричный, аккуратный, аппаратный, пахучий, тягучий! Шесть копеек кварта, пятнадцать четверть! — возглашает черниговец, восседающий на телеге" - описує письменник.
Фрагмент декоративної тематичної вази «М. Горький в с. Мануйлівці»
А ще з оповідання "Ярмарка в Голтві": "Телега, бочка и сам торговец — всё это черно и жирно от дегтя и всё двигается одной сплошной массой, распространяя вокруг себя характерный аромат. — А, мабудь, и по пьять за кварту продадите? — справляется у дегтярника «чоловiк» в необычайно широких штанах и в соломенной шляпе на голове. — Тпру-у! По пять не могу, хозяину на шесть копеек присягал...», или «А у возов с глиняной посудой из Опошни,— посудой, замечательной по рисункам, но грубоватой по исполнению,— торгуют хохлы. Здесь не торопятся.
Фрагмент декоративної тематичної вази «М. Горький в с. Мануйлівці»
Вот какая-то разомлевшая от жары женщина с зонтиком в руках подходит, берет макитру — подобие великорусской корчаги — и, рассмотрев ее, спрашивает: — Скильки грошей? — За що? — осведомляется продавец, возлежащий под возом на брюхе. — А за макитру... — Тридцать пьять копiек... — О, лишечко! та то дуже дорого! — Хиба ж? — А звисно! Вон она неровна та корява... — А що ж вы, пани, с цей макитры стрелять хоче-ге чи що? Зачим ей буты ровной? Не ружье вона, а макитра. — Та воно вiрно... Ще и не гладка вона та и тускла яка-то... — Так же то зеркало гладко та блестяще, зеркало, а не макитра... — Вона и дребезжит... — О? То значится — в ней дирка е. — То-то е дирка... — Так вже свiт устроен, пани, что у ним усе диря-во... Вон и у вас, пани, хусточка з диркой... Пани краснеет и оправляет платок на груди... — А вы, пани, подивiтеся, може и знайдете крепку макитру. Пани смотрит макитры, а продавец, неподвижно лежа под возом, смотрит на нее... — Будьте милостивы, скажить менi — от така хороша? — показывает пани выбранную посудину. — Це? Зс всих наилучша... Начинают торговаться. Это длится долго, часто прерываясь паузами, во время которых женщина выдумывает всё новые и новые недостатки макитры».
Декоративна тематична ваза «М. Горький в с. Мануйлівці». В. 62. КФЗ. 1950
Верхню частину тулова і підставу вази покрито національними українськими мотивами, декоративними квітами та дубовим листям. Введено написи, в тому числі центральні: «О. М. Горький в с. Мануйлівці. Роб. І. Ткаченко. 1950. м. Коростень. Фарфоровий завод ". Катерина Пєшкова вазу "Горький в Мануйлівці» передала в дар музею О. М. Горького.
У другому залі музею так само представлені виконані Іваном Ткаченком в техніці акварелі картини «Проводи М. Горького в Мануйлівці», «Проводи М. Горького селянами Мануйлівки до ст. Галещина 23 жовтня 1897 року » (1960).
Понад 100 років тому, в осінні дні, в жовтні 1897 року, Горький їхав з Мануйлівки, селяни влаштували йому в сільській чайні урочистий, щиросердечний обід. А потім поїхали проводжати за п'ятнадцять верст на станцію Галещина. Істинно народна любов до Максима Горького привела сюди всю округу. Його вийшла проводжати не тільки добропорядна господиня маєтку, а й все село. "Як бачити я зробив композицію відступивши від первого варіанту цієї роботи, що у Вас експонується. Приблизив на перший план картини О. М. Горького та йому близьких того часу людей, а також мешканців, хто прийшли его проводжати. А од Карпа Волощенка з кіньми углибив у картину. Композиція будується на більш — менш схожому до мануйлівського пейзажу, "- писав у листі І. Ткаченко до А. Мокієнко.
І. Ткаченко. “Проводи О. М. Горького з с. Мануйловки”
"Цікаво знати Ваші погляди на картину “Проводи О. М. Горького з с. Мануйловки”, якщо можна судити по фото хотя б в стилі композиції? - з ліста І. Ткаченко до А. Мокієнко
Продовжують тему мальовані тарелі. Перша - "М. Горький в мануйлівському парку під соснами читає селянам Кобзаря Т. Г. Шевченка" (1963). Друга - «М. Горький на могилі Т. Г. Шевченка » (1960), де зображено момент відвідування Тарасової гори в Каневі Горьким: «У своїх скаргах на свою долю чутно скаргу всій Малоросії, в його спогадах про козацьку долю ви відчуєте пам'ять всього народу ».
І. Ткаченко. Декоративне блюдо «М. Горький на могилі Т. Г. Шевченка». КФЗ. 1960
Свою малу батьківщину Іван Савелійович любив палко, як істинний патріот, і вірно служив їй ... Бажав Полтавщині, як і Україна, величі і процвітання. Односельці дбайливо бережуть пам'ять про земляка, назвали вулицю його ім'ям. Стіни шкільних коридорів прикрашають полотна його картин.
У вітрин музею. 2019 рік
PS
І. С. Ткаченко — один з найсильніших українських живописців по фарфору. Навіть у наш скрутний час його спадок викликає глибоку зацікавленість для вивчення. Популяризація ткаченківських творів — туристична принада селища. Приклад, виставковий проєкт "Перлини київського фарфору" з колекції музею «Київський фарфор» посів шосте місце у ТОП і -10 найвідвідуваніших виставок 2019 року. Об'єднання з великою експозицією, присвяченій з творчістю письменника М. Горького, включення до туристичних маршрутів до Мануйловки у нових суспільних реаліях сучасної України зупинить, надіюсь, поступове втрачення значення Мануйлівського літературно – меморіального музею ім. М. Горького, як осередку культури.
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments