Людмила Завада,
наукова співробітниця відділу музейного розвитку
та екскурсійного забезпечення
Волинського краєзнавчого музею,
м. Луцьк
На практичному досвіді реалізації виставкового проекту «Будемо жити!» (до 152- ї річниці від дня народження Лесі Українки) аналізується роль атрибуції музейної колекції жанрових творів кераміки за мотивами «Лісової пісні» у формуванні зацікавленої аудиторії відвідувачів та здійсненні головної місії музею. Описується досвід співпраці музею і знавчині-колекціонерки, дослідниці української порцеляни-фаянсу Л. Карпінської-Романюк.
Висвітлюється доля виробництва високої порцеляни/фаянсу України та шлях його продукції від республіканських виставок до музейних колекцій. Наводяться приклади інтерпретації Москвою української культурної спадщини в радянські часи і зараз з позиції «імперія – колонія». Розглядається музейна атрибуція як один із чинників важливого культурного процесу сьогодення – деколонізації українського мистецтва.
В. Руденко. Декоративна ваза. ЛКСФ. Експонувалася у виставковому проекту "Будемо жити". Луцьк, лютий 2023. Музей-усадьба Лесі Українки у Колодяжному.
Музей – феномен, здатний охопити минуле, теперішнє і майбутнє. Ці часові виміри об’єднує, а також надає їм цілком реального змісту невід’ємна складова кожного музею – його колекції. У фундаментальній праці Фридриха Вайдахера знаходимо визначення поняття «музейна колекція»: «Це – група автентичних (або ж оригінальних) предметів включно з їх документацією, зібрана й систематично впорядкована у відповідності до встановлених музеологічних критеріїв» [1, с. 162]. Автор наголошує: управління колекціями у музеї та в закладі охорони пам’яток здійснюється з виразною різницею, в якій і полягає ключова мета музейної діяльності, а саме: донесення змісту колекцій до громадськості (на відміну від збирання заради збереження). В свою чергу, для здійснення повноцінної музейної комунікації, аби «змусити заговорити сам музейний об’єкт», слід визначити особливості його інформаційного вмісту. Тому історичне значення предметів, котрі зберігаються в музеї, випливає не з самого їх зберігання, а щойно з їх документального обліку [1, с. 153], котрий тут визначається як «сукупність письмових, графічних, акустичних та електронних даних..., вхідна та супровідна документація, етикетаж, протоколи розкопок, звіти експедицій, польові записи, кореспонденція та описи предмету від імені тих, хто його описував, а також публікації про нього, класифікаційні довідки, інвентарні обліки, каталоги, звіти про консерваційні, реставраційні та репараційні роботи». Тобто сам по собі облік документації є не чим іншим як масштабним, багатоетапним і специфічним дослідженням. [1, с. 154]
Скульптурна композиція М. Беляева «Весна в лісі» в Музеї - садибі Леси Украинки в Колодяжному. Фото з путівника по музею, виданому у Львові в 1971 році
Про поняття «наукова атрибуція» в контексті музейного обліку документації, сформульоване на базі нормативно-правових актів Закону України «Про музеї та музейну справу» (1995 р.), пише доцентка кафедри документознавства і музейної справи Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Алла Дмитренко: «музейний облік – один з основних напрямів роботи музею, що здійснюється шляхом ведення фондово-облікової документації (у тому числі в електронному вигляді), яка містить назву предмета (прізвище автора твору), датування, місце створення, дату надходження до музею, матеріал, техніку виготовлення, короткий опис, наукову атрибуцію, стан збереження, облікові позначення, та забезпечує можливість їх ідентифікації, правовий статус музейних предметів і музейних колекцій» [1, с. 93]. Інструкція «З організації обліку музейних предметів» (2016 р.) уже саме поняття «наукова атрибуція» визначає як «дослідження, яке є невід’ємною частиною обліку музейних предметів і має на меті визначення характеристик предмета, його автора (за наявності), хронологічної належності, достовірності та автентичності, виявлення документального, інформаційного підтвердження його ознак і віднесення предмета до певної групи зберігання (ст. І.3)». Тоді як стаття ІІ. 1. 5. відносить атрибуцію до «музейної роботи, пов’язаної із зберіганням та використанням предметів музейного фонду» [1, с. 95].
І. Коломиєць. «Русалка та Водяник». Експериментальна майстерня художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури. Музей-усадьба Лесі Українки у Колодяжному. 1957. Експонувалася у виставковому проекту «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…»). Остріг, лютий 2020 та виставковому проекту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Зрештою, вказуючи на відсутність чітких визначень понять атрибуція,атрибутивний
опис, наукова атрибуція, первинна атрибуція, розгорнута атрибуція, авторка приходить до висновку: «незважаючи на те, що атрибуція пронизує всі етапи музейної діяльності, її процес лише побіжно описаний нормативно-правовими документами в галузі музейної справи і не зафіксований у посадових обов’язках музейних співробітників» [1, с. 97].
І. Коломієць. «Мавка и Перелесник». Експериментальна майстерня художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури, 1957. Музей-усадьба Лесі Українки в Колодяжному. Експонувалася у виставковому проекту «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…»). Остріг, лютий 2020 та виставковому проекту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Пропонуємо розглянути окремі аспекти процесу атрибуції музейної колекції на прикладі виставкового проекту Волинського краєзнавчого музею, присвяченого 152-ій річниці від дня народження Лесі Українки".
Людмила Завада. Луцьк, лютий 2023
Цьогоріч день народження письменниці майже співпадав у часі з річницею повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Страшні і болючі спогади подій 24 лютого минулого року, однак, розчинились в іншому загальному настрої, який виразно відчувається нині: непохитній вірі в перемогу.
Цей настрій знайшов своє відображення в назві проекту – «Будемо жити!», створеного у співпраці музею з Волинським фаховим коледжем культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського та майстрами народної творчості. Проте сам організаційний процес увиразнив ще один, чи не найбільший виклик для вітчизняних музеїв сьогодні: змінити принципи, за якими в світі бачать Україну і об’єкти нашої культури. Презентація відбулась 16 лютого 2023 року у Волинському краєзнавчому музеї [24].
Музейна виставка, за деякими винятками, цілком і повністю була присвячена одному, знаковому (особливо для нас, волинян) твору Лесі Українки – безсмертній драмі-феєрії «Лісова пісня». На ній представлялись артефакти із зібрання музею, роботи студентів Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського (спеціалізація «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація», керівник Софія Пасюк) та майстрів народної творчості.
З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року
Експозицію відкривала книжкова добірка з музейної колекції видань «Лісової пісні» різних років, починаючи від першого окремого видання 1914 року, скромно оформленого, у картонній обкладинці, з кількома світлинами – і до розкішних книг наступних поколінь, ілюстрованих видатними українськими художниками.
З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року
Твори живопису – роботи за мотивами творчості Лесі Українки студентів відділу «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація» Волинського фахового коледжу культури і мистецтв ім. І. Стравінського були написані під час пленеру, що проходив у Колодяжному в 2021 році.
Наступний розділ виставки – взірці інтерпретації геніального твору засобами традиційного народного мистецтва: соломоплетіння (роботи Валентини Якимович), дереворізьблення (композиція «Музика весни» Сергія Наумова), витинанка (серія інтер’єрних полотен «Легенди лісових русалок» Олесі Іщук).
Як бачимо, усі перелічені музейні об’єкти доволі легко можна було «змусити заговорити» – адже атрибутивні відомості щодо них були максимально чіткими і вичерпними. Тоді як із відомостями про артефакти, котрі стали справжнім «ядром» виставки – сувенірні жанрові твори кераміки за мотивами «Лісової пісні», все було не так просто.
Слід зазначити, що представлена у центральних вітринах колекція скульптурних композицій, декоративного посуду, а також невеличка збірка майолікової пластики (всі твори виконані за мотивами «Лісової пісні») поповнили фонди Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки у 1971 році після широкомасштабного державного відзначення 100-річчя від дня народження Лесі Українки. Тоді до визначної дати на фарфорових та фаянсових підприємствах України було створено рекордну кількість оригінальних сувенірних творів, авторами яких стали кращі фахівці галузі. В радянські часи, як правило, такі колекційні твори, відбувши свою презентацію на республіканських та всесоюзних виставках, потім назавжди зникали для широкого загалу. Зрештою, з 1971 року і до 2020-х в Україні не відбулось жодного (!) показу жанрових скульптурних робіт національних майстрів-керамістів такого рівня. Надзвичайний інтерес до цього виду мистецтва, який спостерігається від початку ХХІ століття, зумовлений тим, що всі українські державні фарфорово-фаянсові підприємства (близько двадцяти заводів гігантів) припинили своє існування. Як зазначає у своєму ґрунтовному дослідженні історії фарфоро-фаянсу України мистецтвознавиця, колишня співробітниця Національного музею українського народного декоративного мистецтва Ольга Школьна: «Усвідомлення вартісності продукції втраченої галузі відбувалось паралельно зі спустошенням ринку україніки й вже звичних творів соцреалізму» [26, с. 344].
З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року
Про те, як ці роботи потрапляли до музеїв, слід сказати окремо. Міністерство культури УРСР через дирекцію художніх виставок практикувало такі-собі планові, продиктовані «круглими датами» закупівлі творів мистецтва спеціально для музеїв. Щоправда, їх відбір проводився без огляду на будь-яку системність (наприклад, приналежність твору до серії). Описи, які формально мали супроводжувати кожен із переданих музею творів – окрема і доволі сумна тема. Так, імена авторів (видатних українських митців-керамістів!), місце виготовлення чи детальна інформація про творчий процес не вважались важливими і просто не вказувались, або вказувались (як побачимо далі на конкретних прикладах) дуже поверхнево, нерозбірливо, з довільними скороченнями тощо. Нині ж «закритість підприємств фарфоро-фаянсової галузі, які перебувають у секторі приватного бізнесу, а їх власниками часто виступають закордонні інвестори – це, на жаль, відсутність доступу до музеїв виробництв та їх архівів, які належать все ж таки нашій культурі і є державним надбанням» [27, с.344]. Як наслідок: в усіх доступних сучасних джерелах спостерігається ряд розбіжностей навіть щодо назв і датування шедеврів української художньої кераміки, не кажучи вже про особливості творчого процесу, ідеї автора – тобто, все те, що якраз і дає змогу музейному предмету «заговорити». Звідки ж за таких умов музейникам почерпнути ці, вкрай важливі атрибутивні дані для популяризації унікальної колекції?
В. Шевченко, В. Веретьохін, Ю. Александрочкін. Ваза «Лісова пісня» - бокова сторона. В. 22. Сумський ФЗ. 1971. Волинський краєзнавчий музей. Експонувалася у виставковому проекту "Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Саме про це – ще одне, надзвичайно цікаве дослідження Алли Дмитренко. Аналізуючи еволюцію атрибуції культурних цінностей як напрямку мистецтвознавства, вона називає її «попередника» – знавецтво, котре виникло з початком колекціонування, зазначаючи водночас відсутність чіткого визначення цього терміну: «Знавцями були художники, історики мистецтва, колекціонери, а також музейні співробітники». Вочевидь, підсумовує авторка, «знавецтву не навчають в університеті, знавці не мають спеціальних дипломів»; вони володіють «нагромадженим величезним глядацьким досвідом і знанням фактичного матеріалу» [3, с. 99].
Останнім часом колекціонування виробів нині втраченої галузі вітчизняного виробництва порцеляни-фаянсу стало справою видатних, національно-свідомих знавців, не байдужих до історії української промисловості. Не що інше як туга за втраченим мистецтвом спонукала людей, завантажених своїми нагальними справами, зайнятись ще й цілеспрямованим збором цих унікальних символів минулої доби. Саме за їх ініціативи упродовж останніх десятиліть розпочались активне збирання виробів промислових форм порцеляни, їх атрибуція, реконструкція мистецького і організаційно-творчого процесу [26, с. 345].
Нам пощастило залучити до участі у музейному проекті саме таку людину. Дослідниця та історикиня української порцеляни, заслужена працівниця промисловості України, колекціонерка, членкиня «Асоціації дослідників фарфору та фаянсу» України Людмила Карпінська-Романюк зберегла містку галерею виробів, виконаних у цьому матеріалі.
Йде підготовка до виставкового проекту до 150 річчя від дня народження Лесі Українки «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…»). Л. Карпінська - Романюк, Остріг, січень 2020 року
Результатом величезної дослідницької праці пані Людмили стали книги, які в Національному конкурсі публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні зайняли 1 місце в номінації «Кращий альбом, каталог» серед видань 2013, 2015, 2017 років. Нині вона проживає у м. Хмельницький, входить до складу редакційної колегії науково-популярного журналу «Порцеляна», веде свій особистий блог «Українська порцеляна».
Отже, готуючи музейну колекцію до експонування, ми скористались фаховими здобутками знавчині, котра люб’язно запропонувала свою допомогу. Зокрема, збережена нею копія каталогу республіканської художньої виставки 1971 р., ряд рідкісних видань про українське мистецтво художньої кераміки, задокументовані у статтях авторські дослідження та особисті розмови з художниками-керамістами стали джерелами найважливіших відомостей про скарби з наших фондів.
З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року
Зокрема, одна із порцелянових ваз зберігалась без будь-яких атрибутивних відомостей. У музейному описі читаємо: «Ваза «Лісова пісня» з авторським підписом» [12], а напис на денці гласить: «Лісова пісня». Ш В Ш. г. Сумы». Вдалось встановити: три літери – це ініціали авторів, подружжя Віталія і Людмили Шевченків та Василя Веретьохіна, провідних фахівців підприємства. Працюючи у творчій команді, вони створили цілий ряд порцелянових шедеврів, котрі стали гордістю Сумського ФЗ. На жаль, серед зареєстрованих у каталозі виставки 1971 р. виробів знаного мистецького тріо саме цієї вази віднайти не вдалось [23, с. 69]. Проте здобута інформація докорінно змінила етикетаж твору: «Ваза «Лісова пісня». Віталій Шевченко, Василь Веретьохін, Людмила Шевченко. Порцеляна, підглазурний розпис. Сумський фарфоровий завод».
В. Шевченко, В. Веретьохін, Ю. Александрочкін. Ваза «Лісова пісня» - на денці підпис ШВШ. В. 22. Сумський ФЗ. 1971. Волинський краєзнавчий музей. Експонувалася у виставковому проекту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
У тому ж каталозі зареєстровано іншу вазу з музейної збірки. Початкові відомості з музейного опису: «Ваза декоративна Леся Українка «Лісова пісня», м. Київ, 1971 р. Фарфор» [19]. Напис на денці: «Форма вазы Козловой Я. П. Роспись Сорокина А. В. 1971 г., г. Киев». Як бачимо, над дизайном форми працювала Ярослава Козлова (1927), а шедевральний розпис створив Олександр Сорокін (1909 – 1982) [23, с. 65]. Новий етикетаж: «Ваза «Лісова пісня». Ярослава Козлова, Олександр Сорокін. Порцеляна, підглазурний розпис. Київський експериментальний кераміко-художній завод, 1971 р.». Вдалось також здобути детальні відомості про авторів – видатних керамістів підприємства [25, с. 72–77; 121–123].
Я. Козлова, В. Сорокін. Ваза «Лісова пісня». В. 45. КЕКХЗ. 1971. Волинський краєзнавчий музей. Експонувалася у виставковому проекту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Декоративна таріль, котра в інвентарній книзі значиться як «Таріль «Ні, я жива! Я буду вічно жити!», 1970 р. Кам’яний Брід. З дарчим написом» [15], в каталозі має назву «Лісова пісня», тоді як даний напис-цитата є частиною дизайну твору. В описі також відсутнє ім’я автора, дублюється лише дарчий напис, а не напис на денці: «А. С. Микеева, 1970. К. Брод». Новий етикетаж: «Декоративна таріль «Лісова пісня». Ася Мікеєва. Фаянс, надглазурний розпис солями. Кам’янобрідський фаянсовий завод, 1970 р.» [23, с. 65].
А. Мікеєва. Блюдо «Лісова пісня». Кам"яний Брід. 1970. РХВ «100 - річчя від дня народження Лесі Українки. Волинський краєзнавчий музей. Експонувалося у виставковому проекту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Як виявилось, існує ціла серія декоративних тарелей і панно, присвячених «Лісовій пісні» ветерана підприємства – заслуженої художниці України Асі Мікеєвої (1932–2012) [6]. До речі, зображення цієї тарелі (без назви та імені авторки!) уміщено до розтиражованого радянського збірника документів про життя і творчість Лесі Українки [20, с. 265].
Ілюстрація блюда А. Мікеєвої "Лісова пісня" в альбомі (фото обкладинки праворуч) видавництва "Радянська школа" (1979).
Ще одна декоративна таріль також зареєстрована у каталозі виставки 1971 р. Початкові дані з музейного опису: «Декоративне блюдо «Лукаш», Г. Кломбицька, м. Київ» [18]. Авторка – заслужена художниця України Галина Іванівна Кломбицька (1933 – 2020), яка прославила своїми творами Будянський фаянсовий завод. У статті Людмили Карпінської-Романюк читаємо: «До республіканської художньої виставки 100-річчю від дня народження Лесі Українки Галина Кломбицька підготувала цілу серію декоративних блюд «Дядько Лев», «Лукаш», «Грай же, коханий, благаю», блюдо «Літо» й барило «Запорізьке» [7]. Як бачимо, місце створення в музейному описі не відповідає дійсності. Тепер маємо новий етикетаж твору: «Декоративна таріль «Лукаш». Галина Кломбицька. Фаянс, надглазурний розпис солями. Будянський фаянсовий завод, 1971 р.» [23, с. 64].
Г. Кломбицька. Декоративне блюдо "Лукаш". Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Республіканська виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Лесі Українки. Київ, 1971. Волинський краєзнавчий музей. З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року.
Г. Кломбицька. Декоративне блюдо «Грай же, коханий, благаю». Д. 35. Будянський фаянсовий завод. 1971.
Величезною популярністю на музейній виставці користувались скульптури за мотивами «Лісової пісні» М. Бєляєва, серед яких: зображення Мавки (в музейному описі: «Скульптура. Героїня «Лісової пісні» – Мавка, автор – Бєляєв, м. Київ, 1970-ті рр.») [17], зображення Лукаша (в музейному описі: «Скульптура. Герой «Лісової пісні» – Лукаш, автор – Бєляєв, м. Київ, 1970-ті рр.») [11], зображення групи персонажів твору (в музейному описі: «Скульптура. Герої «Лісової пісні» – Перелесник, Лісовик, Куць, діти Килини, автор – Бєляєв, м. Київ, 1960-ті рр.») [14].
З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року
В усіх джерелах знаходимо загальну назву цих робіт: «Скульптурний триптих «Весна у лісі», натомість в інвентарній книзі не лише не вказано слово «триптих», а й датування трьох творів є різним. Вдалось встановити точну дату створення, залишається під питанням місце. За припущенням Л. Карпінської Романюк ним міг бути, з найбільшою вірогідністю, Баранівський фарфоровий завод. Тепер етикетаж суттєво змінився: «Скульптурний триптих «Весна у лісі». Михайло Бєляєв. Порцеляна. Баранівський фарфоровий завод (?), 1957 р.». Інформація про автора: художник прикладного мистецтва, кераміст, член Спілки художників Білорусі, член Спілки художників СРСР Михайло Веніамінович Бєляєв (1922–2002). У 1950–1962 рр. він очолював кафедру художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва – єдиного на теренах України вищого навчального закладу такого профілю [21].
М. Беляев. «Весна в лісі» - по мотивам драмы – феерии Леси Украинки «Лісова пісня». В. ?. 30. 30. Баранівский ФЗ. 1957. Музей-усадьба Леси Украинки в Колодяжному, Експонувалася у виставковому проекту «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…»). Остріг, лютий 2020 та виставковому проекту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Наступний твір – скульптурне зображення Лукаша і Мавки, про яке в книзі записано: «Скульптура. Герої «Лісової пісні» – Лукаш та Мавка, м. Київ, 1970-ті роки» [13]. Вдалось встановити ім’я автора, назву, місце і точну дату створення виробу. [25, с. 188; 274]. Новий етикетаж: «Скульптура «Лісова пісня». Владислав Щербина. Порцеляна. Київський експериментальний кераміко-художній завод, 1956 р.». Щербина Владислав Іванович (1926–2017) – один з провідних скульпторів в області дрібної фарфорової пластики, класик українського фарфору.
В. Щербина. «Лукаш та Мавка». В. 36. Київський ЕКХЗ. 1956. Музей-усадьба Леси Українки в Колодяжному, Музей «Київський фарфор». Експонувалася у виставковому проекту "Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Фото з експозиції виставкового проекту «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…»). Остріг, лютий 2020.
Нарешті, справжнім відкриттям виставкового проекту «Будемо жити!» стали чотири майолікові скульптури за мотивами «Лісової пісні». Три з них, а саме: «Русалка і Водяник» [8], «Перелесник і Мавка» [10], «Лукаш і Мавка» [16] створені видатною українською скульпторкою, заслуженою художницею України Інною Коломієць (1921 – 2005). В інвентарній книзі про дві перші роботи було записано: «Київ, 1960-ті роки», а про третю – «Київ, 1971 р.». Окрім точних дати і місця створення, вдалось зібрати ряд максимально важливих відомостей. Новий етикетаж на прикладі одного твору: «Скульптура «Перелесник та Мавка». Інна Коломієць. Майоліка. Експериментальна майстерня художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури, 1957 р.» [4, с. 92].
З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року
Вражаючі подробиці процесу творення цих шедеврів опублікувала в своєму блозі Л. Карпінська-Романюк: «За розповідями художниці й мистецтвознавця Людмили Жоголь, біля яблуневого саду … була організована керамічна майстерня, так звана софіївська гончарня, де і працювала Інна Коломієць під час навчання в аспірантурі Академії архітектури УРСР /1952–1955/ після закінчення Київського художнього інституту/1951/. Згадані твори – результат експериментів, які розгорталися в майстерні, під керівництвом талановитого кераміка – технолога Ніни Федорової, яка уперше створила і застосувала глазурі й емалі відновного вогню, а також відродила рецептуру глазурі «Бичача кров», знайдену в давні часи китайськими майстрами на основі пропорційного поєднання міді й срібла. В «Софії» стільки й такого робили, що тільки дивитися і слухати, сприймати та переймати – в загальному черпати повними пригорщами.» [5].
І. Коломиєць. "Лукаш й Мавка". Майоліка. Експериментальна майстерня художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури, 1957. Волинський краєзнавчий музей. Експонувалася у виставковому проекту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Там само знаходимо інформацію і про четверту скульптуру з майолікової збірки [9]: «В творчому осередку прекрасної «Софії» й 31 – річний скульптор В. Щербина виконав близько десятка робіт, серед них – «Той, що в скалі сидить» /1957/ ». Саме ця робота вже згадуваного тут Владислава Щербини експонувалась на виставці поряд із творами Інни Коломієць. Дані з музейного обліку: «Скульптура. Герой «Лісової пісні» – «Той, що в скалі сидить», автор – Щербін, 1960-ті рр.» [5]. Новий етикетаж: «Скульптура «Той, що в скалі сидить». Владислав Щербина. Майоліка. Експериментальна майстерня художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури, 1957 р.».
В. Щербина. «Той, що в скелі сидить». Експериментальна майстерня художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури, 1957. Волинський краєзнавчий музей. Експонувалася у виставковому проєкту " Будемо жити". Луцьк, лютий 2023.
Як бачимо, нові атрибутивні відомості «змусили заговорити» предмети, котрі уже понад півстоліття зберігаються у музеї. Можемо константувати: саме завдяки успішному процесу атрибуції ця музейна колекція набула іміджу найбільшого відкриття виставкового проекту «Будемо жити», адже за усіма його дослідницькими процесами стоять твори мистецтва, що позиціонують нас як націю. Варто наголосити, що жанрові твори української художньої кераміки за мотивами «Лісової пісні» з колекції Волинського краєзнавчого музею (за попередніми висновками, деякі з них нині є одиничними екземплярами на теренах України!), окрім фондів деяких вітчизняних установ, зберігаються нині або в приватних колекціях, або за кордоном, зокрема в музеях Росії.
Тетяна Філевська. Київ, 2023
Саме з цього приводу в своєму інтерв’ю «Українській правді» про національні мистецькі проекти за кордоном креативна директорка нової державної установи культурної дипломатії – Українського інституту, мистецтвознавиця Тетяна Філевська заявляє: «Ми знаємо, що російські музеї мають великі фонди і також ми знаємо, яким нечесним шляхом ці твори чи предмети туди зазвичай потрапляли. Ми знаємо прекрасно, скільки українських творів та українських колекцій в Ермітажі, Третьяковці, інших російських музеях. Те, що ми повинні зробити зараз, поки нас чують – а нас, нарешті, чують – це дуже швидко змінити ситуацію. Ми маємо допомогти європейським музеям зрозуміти, як з цією спадщиною працювати, як це називати, ідентифікувати, пояснювати своїм відвідувачам. І це буде пояснення з нашої позиції, а не з позиції метрополії. Бо зараз культурна спадщина цієї частини суші інтерпретується з позиції Москви – імперія говорить про свої колонії. Це вікно можливостей не буде відкрито завжди. Ми повинні зараз змінити принципи, за якими бачать, мапують Україну і об’єкти нашої культури, як вони з нами співпрацюють, як вони до нас ставляться. І цей процес називається деколонізація» [22].
Тож, відновлюючи завдяки процесу атрибуції втрачену історію музейної колекції української високої кераміки, присвяченої «Лісовій пісні», ми не лише демонструємо позачасову актуальність творчості Лесі Українки, а й долучаємось до одного з найважливіших культурних процесів сьогодення: процесу деколонізації українського мистецтва. Мистецтва, яке завжди належало метрополії – спершу Російській імперії, далі – СРСР, нині – країні-агресору. Мистецтва, яке стає водночас зброєю і мішенню у війні. Мистецтва, яке нині відкриває для себе весь цивілізований світ.
Джерела та література:
1. Вайдахер Ф. Загальна музеологія: Посібник / Перекл. з нім. В. Лозинський, О. Лянг, Х. Назаркевич. Львів: «Літопис», 2005. 632 с.
2. Дмитренко А. Нормативно-правова база атрибуції культурних цінностей. Музеї: колекції, експозиції, атрибуція, музейники: збірник статей. Луцьк: Терен, 2020. 348 с. 3. Дмитренко А. Початок формування знавецтва як основи атрибуції творів мистецтва. Музеї: колекції, експозиції, атрибуція, музейники: збірник статей. Луцьк: Терен, 2020. 348 с. 4. Інна Коломієць. Альбом. Автор вступної статті та упорядник О. Чорнобривцева. Київ. «Мистецтво». 1983
5. Карпінська Л. Інна Коломієць: «Мне глина пахнет, это не грязь, а золото, красота и гармония». URL: //ludamilia.wixsite.com/website-2/post/%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B0- %D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%94%D1%86%D1% 8C-%D0%BC%D0%BD%D0%B5-%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0- %D0%BF%D0%B0%D1%85%D0%BD%D0%B5%D1%82-%D1%8D%D1%82%D0%BE- %D0%BD%D0%B5-%D0%B3%D1%80%D1%8F%D0%B7%D1%8C-%D0%B0-%D0 %B7%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE-%D0%BA%D1%80%D0%- B0%D1%81%D0%BE%D1%82%D0%B0-%D0%B8-%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0 %BE%D0%BD%D0%B8%D1%8F?fbclid=IwAR0LJ4tkhC_x4BXB5wQAGEQrljpxyWGKfi btx3O wQzCD4Uia1uBwVQ2HKyg
6. Карпінська Л. Кам’янобрідський фаянсовий завод: від Айзіка Зусьмана до Асі Мікеєвої. URL://ludamilia.wixsite.com/website-2/post/%D0%BA%D0%B0%D0%BC-%D1%8F%D0%BD %D0%BE%D0%B1%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0 %B9-%D1%84%D0%B0%D1%8F%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9- %D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B0%D0%B 9%D0%B7%D1%96%D0%BA%D0%B0-%D0%B7%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0% B0%D0%BD%D0%B0-%D0%B4%D0%BE-%D0%B0%D1%81%D1%96-%D0%BC%D1%96%D 0%BA%D0%B5%D1%94%D0%B2%D0%BE%D1%97?fbclid=IwAR1LK22oJTwPKP2WrCt1M0_ mFxU2PEn8CO7sLzdj4QGVcVEUeKuAlhDMg7A
7. Карпінська Л. «Роботи не повинні пахнути потом ... Вони повинні викликати гарний настрій і на серці радість». URL://ludamilia.wixsite.com/website-2/post/%D1%80%D0%BE%D 0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B8-%D0%BD%D0%B5-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B 8%D0%BD%D0%BD%D1%96-%D0%BF%D0%B0%D1%85%D0%BD%D1%83%D1%82%D0 %B8-%D0%BF%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BC-%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%B8- %D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96-%D0%B2%D0%B8% D0%BA%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B3%D0%B0%D 1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D1% 96%D0%B9-%D1%96-%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D0%B5%D1%80%D1%86%D1%96- %D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C?fbclid=IwAR0Oqjjt_N6DR2hR vqyMJTWweVIBeiu812GeUn3vjVXvY6kE8dupnvMRI-g
8. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 34
9. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 40
10. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 43
11. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 49
12. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 53
13. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 60
14. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 71
15. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 75
16. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 77
17. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 78
18. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 91
19. КЛММЛУ, інв. № ПМ – 116
20. Леся Українка: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях: Альбом (М. Гуць, Н. Россошинська. Вид. 2-е, доп. Київ: Рад. шк., 1986. 287 с.
21. Минский художник Беляев Михаил Вениаминович. URL: //l.facebook.com/l. php?u=https%3A%2F%2Fsocrealizm.com.ua%2Fgallery%2Fartist%2Fbeliaev-mv-1922%3Ffbclid %3DIwAR36dXxe3QySbQ5v94l6C2hoXXQgl6ykWLBHH7pvTN8w-SbJo1NFPKptJL4&h=AT3_ WMnIGc2vUXWZIOdNSRc_70RDg8X1W9bm1h_es5hFlUzmp5jD1Qbixv3511f_NZ8gOk_eSm xlMyOeoR-6YJkaabwTzYnF1xwcd383Etb_ChEup2kcWs0CLRTIzpwndy8og
22. Пушнова Т. Як українська культура виходить з тіні Російської Імперії. URL: //life.pravda. com.ua/culture/2022/12/26/252014/
23. Республіканська художня виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Лесі Українки. Каталог. Київ: Видавництво «Реклама». 1972.
24. У Волинському краєзнавчому музеї відкрили виставку «Будемо жити!» URL:// vkm.org.ua/news/U-Volynskomu-kraieznavchomu-muzei-vidkryly-vystavku-%C2%ABBudemo zhyty!%C2%BB/#wbb7
25. Школьна О. Київський художній фарфор ХХ століття. К.: День печати, 2011. 400 с. 26. Школьна О. Фарфор-фаянс України ХХ століття: інфраструктура галузі, пром. та економ. політика, організаційно-творчі процеси: [у 2 кн.] К.: Інтертехнологія, 2011. Кн. 1. 400 с.
УДК 069.4:908(477.82)]:94(477)ꞌꞌ1940/1950ꞌꞌ:323.2(0932)
コメント