О. Рапай. "Гандзя". Київський ЕКХЗ. 1960
До 1957 року в Київській опері, театр - столичний, який входив до трійки провідних (поряд з Великим і Кіровським), був уже цілий букет чудових колоратурних співачок. У 1956 році прийшла 23 - річна Белла Руденко, учениця О. Благовидової, а ще через рік Євгенія Мірошниченко, учениця М. Донець —Тессейр, молода, красива і теж з чарівним голосом. Це, звичайно, з урахуванням Єлизавети Чавдар, яка з 1948 року прикрашала українську сцену. Напередодні війни Лариса Руденко, одна з найобдарованіших учениць славетного педагога Олени Муравйової, розпочала тут свою виконавську діяльність. Після всесоюзного конкурсу вокалістів 1938 року студентку 4 курсу Київської консерваторії Л. Руденко без прослуховування її було запрошено до Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка.
Рік тому (28 квітня 2019 року), на вшанування пам’яті одної з них, славетної оперної співачки, педагога, Героя України, народної артистки України та СРСР, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Євгенії Мірошниченко у Києві відкрили меморіальну дошку, яка встановлена на фасаді будинку, де вона мешкала.
Мемориальна дошка на честь Героя України, народної артистки України та СРСР, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка встановлена на фасаді будинку, де вона мешкала
"Таких більше немає. Поруч з нею не можна було не викладатися, не видавати всі свої можливості. Не можна було просто покласти руку на плече — потрібно було обіймати. Я щаслива людина, тому що працював з геніальною співачкою й актрисою", - написав на сторінці Фейсбуку про Мірошниченко український співак (тенор), народний артист України Олександр Востряков.
Євгенія Мірошниченко під час виступу.
Вона була окрасою і символом української опери другої половини 20 століття, з її мистецтвом пов’язана світова слава національної вокальної школи. Красивий самобутній голос – лірико-колоратурне сопрано Євгенії Мірошниченко (1931 - 2009) ніколи не сплутаєш із жодним іншим. Віртуозне володіння вокальною технікою, могутнє форте, прозоре піанісимо, тонке філірування звука, яскравий акторський талант – усе це завжди було підпорядковано створенню незабутніх вокально-сценічних образів. У репертуарі співачки – двадцять найскладніших оперних партій, зокрема Джільди («Ріголетто» Джузеппе Верді), Лючії («Лючія діЛаммермур» Гаетано Доніцетті), Лакмев однойменній опері Лео Деліба, Розіни («Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні), Манонв однойменній опері Жуля Массне, Марфи та Шемаханської цариці («Царева наречена» і «Золотий півник» Миколи Римського-Корсакова)… Видатний співак Іван Козловський якось сказав: «Наша Женя не тільки співачка від Бога, а ще й справжня актриса від Бога. Таке поєднання зустрічається дуже рідко. Воно було, мабуть, тільки у легендарної Марії Каллас». До речі, у 1960 році, коли оперні артисти з Радянського Союзу вперше поїхали на стажування до уславленого міланського театру «Ла Скала», Євгенія Мірошниченко підвищувала вокальну майстерність і готувала партію Лючії із педагогом цієї всесвітньо відомої примадонни, професором Ельвірою дель Ідальго.
Пам'ятник Є. Мірошниченко. Київ, 2021
26 квітня 2021 року, напередодні дня пам'яті Мірошниченко, легенді оперної сцени був встановлений пам'ятник, автором якого є талановитий скульптор Іван Мельничук. Роботи по цоколю виконані О. Сотником, чиїми руками була виготовлена меморіальна дошка для класу в Національній Музичній Академії України. За основу скульптури взята порцелянова статуетка О. Рапай "Співачка". Саме таким, за один раз кинутої фрази сину, легенда оперної сцени хотіла бачити своє посмертне зображення.
"У 1959 році маму сфотографували на одному з концертів, потім з цих знімків на Київському фарфоровому заводі (уточнюю: експериментально кераміко — художньому) відлили статуетки. Після смерті мами єдина залишилася, фігурка дісталася мені, "- розповів син Євгенії Мірошниченко Ігор Школьний в інтерв'ю Тетяні Чебровій з газети «Бульвар Гордон» від 7 червня 2011 року під назвою «Мені весь час здається: мама подзвонить і щось запитає ...»
Загальновідомо, що скульптор Ольга Рапай постійно спілкувалася з майстрами сцени, читала багато творів українських класиків, відвідувати театральні постановки. У книзі "Фарфор Ольги Рапай" опубліковано цілий розділ про створені нею артистичних портретів. П'ять років минуло від моменту видання книги. Весь цей час веду однойменну сторінку у Фейсбуці, де знайомлю вас з новими дослідженнями, публікаціями, подіями, відомостями про порцелянову спадщину Ольги Рапай. Знахідки рідкісних робіт, уточнення атрибуцій, несподіваний декор фігур обов'язково надаю вашій увазі. Їх не так багато. Саме тому і необхідності друкувати каталог виставки, присвяченої 90 - річчю від дня народження української керамістки «Моє життя складалося з моїх робіт», яка пройшла в Музеї книги та друкарства міста Острога у травні 2019 року, не було. Всі експоновані роботи вказані в каталозі, наведеному в додатках книги.
Не пройшла повз мене інформація про те, що декоративна скульптура «Співачка» (1959) створена Ольгою в знак поваги до рідкісного поєднання вокальної майстерності й драматичного таланту Євгенії Семенівни Мірошниченко. У книзі ж висловлюється припущення про схожість статуетки з зовнішністю Белли Руденко. В спілкуванні з онуком Лариси Архипівни Руденко на прохання підтвердити або спростувати прототипність образу, Андрій Безчастний з великою обережністю висловив свою думку про те, що Ольга Рапай створила в один час, в кінці 1950 -х, порцелянові портрети Лариси Руденко, Єлизавети Чавдар і Євгенії Мірошниченко.
Швидкоплинна згадка в спогадах Катерини Рапай в книзі «Подвійна експозиція" на стор. 212 про дружбу сім'ї Рапай з сім'єю Є. Мірошниченко і В. Бегми (він довгі роки був чоловіком Євгенії Семенівни) сподвигла перечитати масу публікацій про творчість оперної співачки, переглянути купу знімків. Не даремно! І так, трьох оперних дів в сценічних образах втілила Ольга Рапай. А саме, Ларису Руденко - «Портрет народної артистки УРСР Л. Руденко» (1959), «Солістка» (1959); Єлизавету Чавдар - "Красуня" (1959), «Гандзя» (1960); Євгенію Мірошниченко - «Співачка» (1959).
Кращий художник Київського еКХЗ Лариса Дерев"янкіна за розписом декоративної скульптури "Співачка".
З соціальної мережі: "А в історії зі статуетками є продовження. Виявляється, Київський фарфоровий завод випустив чотири фігури, що відрізнялися кольором сукні. Три з них були очевидно роздаровані Євгенією Семенівною шанувальникам ... і ось не так давно, вдалося абсолютно випадково знайти одну з них у чорній сукні. Ця статуетка була виявлена Olga Miroshnichenko у квартирі батьків колишнього однокласника Oleg Miroshnychenko, і тепер дбайливо зберігається у Зої Семенівни, молодшої сестри співачки. Вона і надала нам можливість побачити ще одну варіацію цієї роботи". Ні, декоративну статуетку Ольги Рапай "Співачка", в якому скульптор втілила в 1959 році образ Євгенії Мірошниченко, а не Белли Руденко, випускали Городницький фарфоровий завод, Київський експериментальний кераміко-художній завод і Полонський завод художньої кераміки. Її висота 27 сантиметрів, й вони є досить тиражованими. Декор різний.
О. Рапай. «Співачка» - Є. Мірошниченко під час концертного виступу. В. 27. ГФЗ, ПЗХК, КЕКХЗ. 1959
Рідкісний розпис роботи Ольги Рапай "Співачка", Фото з архіву Kievporcelainhistory.
Саме цю статуетку О. Рапай подарувала Є. Мірошніченко. Фото Ігоря Школьного, сина Євгенії Мірошниченко.
Статуэтка, що зберігається в молодшої сестри Є. Мірошниченко
Порцеляновий портрет Лариси Руденко — відомий, один з них знаходиться у фондах музею "Київський фарфор", був окрасою їх виставкового проєкту «Перлини київського фарфору», який відвідали понад 10 тисяч осіб в лютому 2019 року. Відбувся у приміщенні Музею історії Києва. До речі, цей вернісаж увійшов у ТОП - 10 найвідвідуваніших вернісажів року.
Декоративні скульптури «Портрет народної артистки УРСР Л. А. Руденко», "Солістка", "Співачка" були представлені в експозиції виставки, присвяченій пам’яті Ольги Рапай у музеї «Духовні скарби України», де було проведено презентацію книги "Фарфор Ольги Рапай". Київ, з 3 по 15 квітня 2015 року
Лариса Архіпівна Руденко (1918-1981) виконала півсотню різних партій, створивши неповторні, яскраві образи. А найулюбленішими завжди були Кармен, Любаша, Амнеріс (з «Аїди» Верді), Кончаковна (з «Князя Ігоря» Бородіна), Соломія («Богдан Хмельницький» Данькевича), Уля Громова («Молода гвардія» Мейтуса, 1947), Варка («Перша весна» Жуковського, 1960), Ярина («Тарас Шевченко» Майбороди, 1964).
Архіпівна Руденко (1918-1981) виконала півсотню різних партій, створивши неповторні, яскраві образи.
Лариса Руденко
А найулюбленішими завжди були Кармен, Любаша, Амнеріс (з «Аїди» Верді), Кончаковна (з «Князя Ігоря» Бородіна), Соломія («Богдан Хмельницький» Данькевича), Уля Громова («Молода гвардія» Мейтуса, 1947), Варка («Перша весна» Жуковського, 1960), Ярина («Тарас Шевченко» Майбороди, 1964).
1 ряд - З експозиції виставкового проєкту «Перлини київського фарфору». Музей "Київський фарфор". 2019 рік
2 ряд - "У нас. У нашій кімнаті у Мами ...". «Портрет народної артистки УРСР Л. А. Руденко». Фото Андрія Леонідовича Безчасного (нар. 14.06.1962 р., м. Київ – оперний співак (бас- баритон), драматичний актор і режисер, митець широкого діапазону).
3 ряд - Народна артистка УРСР Л. А. Руденко з онуком (Пуща Водиця. 14.06.1965). Народна артистка УРСР Л. А. Руденко вдома у сценічному костюмі. Це фото Ольга Рапай використала при роботі на портретом Лариси Руденко. Світлина з архіву «Портрет народної артистки УРСР Л. А. Руденко»
У 1951-53 роках і з 1965 Руденко викладала в Київській консерваторії (з 1969 доцент), в 1966 -70 рр. була завідуючою кафедрою музичного виховання Київського театрального інституту ім. Карпенко-Карого, Професором Київської консерваторії з 1978р. Гастролювала за кордоном. Депутат Верховної Ради УРСР 6-го скликання. Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і медалями.
У родині майбутньої народної артистки музика шанувалася, батьки заохочували дочку, яка мріяла стати співачкою. Але все ж дівчина поступила на робітфак-треба ж було здобувати фах. І лише через рік вирушила до Києва. У консерваторії тоді працювала Олена Олександрівна Муравйова, яка виховала Козловського, Гайдай і багатьох інших солістів оперних театрів Радянського Союзу. Потрапити до неї було непросто. «Дитя моє, клас мій переповнений, я абсолютно не можу тебе взяти», - сказала вона, але щоб не ображати дівчину, погодилася її прослухати. Красивого тембру голос Муравйову зачарував: «Ти будеш у мене». З тих хвилин педагог і її найулюбленіша учениця не розлучалися. Лара закінчила Київську консерваторію в 1940 році. Через роки Руденко пронесла повагу і вдячність своєму педагогу. Не минув сім'ю Руденко 1937-й. Батька студентки консерваторії репресували і розстріляли. Трохи пізніше згинув і молодший брат. «Вже коли я підростала, - згадувала дочка Лариси Архипівни, - до нас часто приїжджали мамині подруги. Ні у кого з них батьків не було, а у нас не було дідусів ... Шахтарі, нотаріуси, бухгалтери, всі потрапили під 58-ту статтю, зрада Батьківщині ». Попри це визначальні в ті роки долю обставин, Лариса Руденко продовжувала вчитися. Без зволікань і сумнівів взяли її і на роботу в театр опери та балету, хоча вона у всіх анкетах писала: «дочка ворога народу». Голос і талант зберігали її. У 1939 році на першому всесоюзному конкурсі вокалістів студентка 4-го курсу Лариса Руденко була наймолодшою. А стала лауреатом. Відразу після конкурсу її забрали співати в театр.
Світлина Лариси Руденко на поштовому конверті. 1987 рік
Ольга Рапай - одна із тих, хто товаришував з Ларисою Руденко. Її підкорив та захопив спів, людські якості та ефектна зовнішність Лариси Архипівни. Вона запропонувала оперній співачці виконати її портрет. Так народилася виставкова скульптура «Портрет народної артистки УРСР Л. А. Руденко». Після експонування на виставці «Радянська Україна» ним була одарена Руденко, зараз скульптура знаходиться у домі її доньки. Через деякий час Ольга Рапай зробила зовні схожий на згаданий «Портрет народної артистки УРСР Л. А. Руденко», але зменшений тиражний варіант декоративної скульптури під назвою «Солістка» (1963). Як і в попередньому випадку, вона зобразила свою героїню не в оперному, а в концертному вбранні, змінивши тут шаль на квітчасту хустку, більш належну для виконання романсів, які іноді співала співачка на своїх сольних виступах.
О. Рапай. "Солістка. В. 33. КЕКХЗ. 1959
Декоративна скульптура «Оксана» (в книзі – «Красуня») була подарована Ольгою Рапай співачці Чавдар. Статуетка стояла у неї на п'яно—форте. Оперна зірка 1950 – х років Єлизавета Іванівна Чавдар у ролі Оксани в фільмі "Запорожець за Дунаєм" режисера Василя Лапокниша, екранізації однойменної опери С. Гулака -Артемовського, яка була знята на Київській кіностудії художніх фільмів у 1953 році - прототип цієї фігурки.
О. Рапай. "Оксана" - Єлизавета Іванівна Чавдар у сценічному костюмі Оксани з фільму "Запорожець за Дунаєм" режисера Василя Лапокниша – екранізації однойменної опери С. Гулака-Артемовського. В. 18,7. КЕКХЗ. 1959
Є. Чавдар у ролі Оксани в фільмі "Запорожець за Дунаєм" режисера Василя Лапокниша –екранізації однойменної опери С. Гулака-Артемовського.
Кіноплакат "Єлизавета Іванівна Чавдар у ролі Оксани в фільмі "Запорожець за Дунаєм".
Українська оперна співачка Є. Чавдар у себе вдома. Київ, грудень 1953 р..
Єлизавета Чавдар під час виконання української народної пісні "Гандзя"
Час, з 1950—1973 рік, був «золотою добою» не лише для оперного та камерного виконавства. Набула розквіту українська естрадна пісня. Оперні співаки охоче виконували мелодії Олександра Білаша, Ігоря Шамо, Ніни Андрієвської, народні пісні. І як виконували! У 1951 році Чавдар виконала та записала українські народні пісні, одна з яких, найгарніша «Гандзя» з мелодією чарівної польки, також надихнула київську скульпторку на бажання зобразити пісенний образ в порцеляні.
Чи є в світі молодиця,
Як та Гандзя білолиця?
Ой скажіть-но, добрі люди,
Що зі мною тепер буде?
Приспів:
Гандзя – душка, Гандзя – любка,
Гандзя мила, як голубка.
Гандзя – рибка, Гандзя – птичка,
Гандзя – цяця-молодичка.
Гандзю моя, Гандзю мила,
Чим ти мене напоїла?
Чи любистком, чи чарами,
Чи солодкими словами?
О. Рапай. "Гандзя". В. 23. КЕКХЗ. 1960. Експонувалася на виставці "Радянська Україна" Декади української літератури і мистецтва 1960 року в Москві
Ім'я Чавдар Єлизавети (1925 - 1989) стоїть в одному ряду зі всесвітньо відомими іменами, такими як Марія Каллас, Марчелло Зембра, Луїза Тетраціні— зірка між зірками. Її ім'ям названа у 2009 році вулиця в Дарницькому районі міста Києва. У Київській консерваторії встановлено меморіальну дошку. Раз по раз спалахує її ім’я і в контексті сучасного мистецького життя, коли по радіо звучать раритетні записи її дивовижного колоратурного сопрано. Любити співати у дитинстві — не завжди шлях до музичного училища, а тим паче — до консерваторії. Можливо, не стала б співачкою одеситка із робітничої сім’ї Єлизавета Чавдар, яка залюбки співала і в шкільному хорі, й виконувала сольні пісні в шкільних концертах, — аби не випадкова зустріч з видатним консерваторським педагогом, професором Ольгою Миколаївною Аслановою. Почувши голосисту дівчинку, рішуче запропонувала підготувати її до навчання в консерваторії. Проте перша спроба вступу виявилася невдалою: голос абітурієнтки не сподобалася приймальній комісії. І тоді Єлизавета показала свій наполегливий і рішучий характер. Вона не тільки утвердилася в мрії стати співачкою, а почала ще наполегливіше опановувати вокал. Вірила в неї й Асланова. Через рік Єлизавета Чавдар стала студенткою уславленої консерваторії, разюче вразивши професуру, яка ще рік тому вважала співачку абсолютно неперспективною. Мало того, після другого курсу педагоги кафедри одноголосно ухвалили рішення — перевести обдаровану дівчину на четвертий курс! Її залучають до участі у виставах Оперної студії консерваторії, де Єлизавета Чавдар виконала свою першу сценічну партію, створивши чарівний образ пажа Керубіно у «Весіллі Фігаро» Моцарта. Улітку 1948 р. випускниця Одеської консерваторії Єлизавета Чавдар взяла участь у творчому звіті. Вона виконала арію Розіни з опери «Севільський цирульник». Враження публіки було настільки великим, а ставлення фахівців — настільки позитивним, що вже наступного ранку молода співачка отримує запрошення дирекції Київського театру опери й балету прийти на прослухування.
Єлизавета Чавдар
І невдовзі молода одеситка дебютує на цій столичній сцені партією Джільдив «Ріголетто» Дж. Верді. Відомий диригент і професор Київської консерваторії Олександр Климов написав тоді: «Зі сцени столичного оперного театру залунав молодий, свіжий голос… На виставі «Ріголетто» слухачів зачарувало прекрасне, чудового тембру колоратурне сопрано 23-річної солістки Єлизавети Чавдар, її надзвичайна музикальність. Вона блискуче дебютувала на оперній сцені, відтворивши в партії Джільди образ чистої, життєрадісної дівчини. Уже перша арія вразила повнотою і витонченістю співу…» А у 27 років Єлизавета Чавдар стала народною артисткою СРСР. Київська опера поповнилася справжньою зіркою, з якою з великим творчим задоволенням працюють досвідчені диригенти й режисери: Олександр Климов, Веанімін Тольба, Володимир Пірадов, Костянтин Симеонов, Михайло Стефанович, Володимир Манзій, Володимир Скляренко… Міжнародні фестивалі молоді в Будапешті (1949) та Берліні (1951), 9 - Міжнародний фестиваль «Празька весна» (1956) принесли Єлизаветі Чавдар широке міжнародне визнання. Починаючи з кінця сорокових років вона з успіхом виступала з концертними програмами в Китаї, Австрії, Швеції; її гастролі у Фінляндії, де київська співачка виконала партію Джільди, стали справжнім тріумфом. Газета «Хувудстадсбладет» писала: «Її голос позначається яскравістю, в прозорій техніці кантилени він інструментальний, колоратура бездоганна. Давно в нашій опері не було такої чарівної Джільди». А після концертної програми Єлизавети Чавдар в Афінах газета «Врадіні» писала: «Сопрано Єлизавети Чавдар не тільки зачарувало публіку своєю технікою, але й чарівною тональністю її голосу, який не часто зустрічаємо в колоратурних сопрано. У її виконанні «Солов’я» ми почули справжнього живого соловейка. Передача пісень цією співачкою настільки майстерна, що, навіть не знаючи мови, слухач розуміє, про що вона співає. У цьому співачка з Києва переконала, виконуючи грецьку пісню…». Доречно сказати, що, в якій би країні Єлизавета Чавдарне виступала, вона неодмінно виконувала хоч один твір мовою народу, у творчих гостинах якого перебувала. Голос Єлизавети Чавдар порівнювали зі звучанням скрипок Страдіварі. Завершивши кар'єру співачки, Єлизавета Іванівна багато років очолювала кафедру сольного співу Київської консерваторії. Серед її учнів — Вікторія Лук'янець, Анатолій Солов'яненко, Людмила Семененко, Людмила Колос, Ніна Чепіга. Вона допомагала становленню Гізели Циполий, Марії Стеф'юк.
Дмитро Гнатюк з оперними співачками Ларисою Руденко, Єлизаветою Чавдар і Євгенією Мірошниченко
Імена Лариси Руденко, Єлизавети Чавдар та Євгенії Мірошниченко назавжди залишаться в історії світової музичної культури, а їх порцелянові портрети - в золотій скарбниці декоративно - прикладного мистецтва від керамістки, яка без глини не могла жити. Кожен день їй потрібно було доторкнутися до неї. Кожна робота Ольги Рапай-Маркиш, за словами її дочки, унікальна, як черепашка, яку знайшли на дні моря.
Ольга Рапай. В майстерні
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments