- крикнула Палажка й скочила з призьби.
Параска й Палажка – персонажі повісті "Кайдашева сім'я" українського письменника, етнографа, фольклориста, педагога Іва́на Нечу́я - Леви́цького (1838, Стеблів, Богуславський повіт, Київська губернія —1918, Київ). За визначенням Івана Франка, цей твір з погляду на артистичне змалювання селянського життя й добробуту композицію належить до найкращих оздоб українського письменства. У 2019 році виповнилося 140 років від дня виходу з друку повісті, яка як й за часів класика, одна з популярних в сучасній Україні. А вистави, поставлені за нею, незмінно збирають аншлаги.
Приголомшливого успіху домігся й однойменний фільм, який тільки в одному youtube з 2012 року переглянуло більше як 590 тисяч осіб.
У Літературно-меморіальному музеї Івана Нечуя - Левицького
У рік відкриття в Стеблеві Літературно-меморіального музею І. Нечуя-Левицького Ольга Рапай за мотивами повісті "Кайдашева сім"я" виконала скульптурну композицію «Баба Параска та баба Палажка», яка поміж інших робіт майстрині «Гандзя» й «Молодиця», «Страждання» й «Українка» була відібрана художньою радою Управління фарфоро-фаянсової і місцевої промисловості для експонування від Київського експериментального кераміко-художнього заводу на виставці "Радянська Україна" Декади української літератури й мистецтва 1960 року в Москві. Пара, де художниця явно потішається над сусідками, інтриганками, сварливими та безглуздими, проте показує їх з теплим гумором, експонується нині в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в одній з центральних вітрин.
О. Рапай. Скульптурна композиція "Баба Параска та баба Палажка". В. 14. 15. КЕКХЗ. 1960. НМУНДМ
Дана композиція добре відома любителям та колекціонерам українського фарфору. Показані дві сільські баби, які «і підглянуть, і брешуть, і рознесуть ...» під час лайки. Так, Палажка, яка сиділа під хатою на призьбі й грілась на весняному сонці, вгляділа Кайдашів з бабою Параскою за ворітьми, догадалась, чого вони до неї йдуть, і трохи злякалась. Вона не одказала на привітання Параски, тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима.
— Авжеж потягни, та ще й за коси, та підганяй її батогом ззаду! — крикнула з-за воріт баба Параска.
— А тобі яке діло? Чого ти прийшла паскудити мої ворота! Он послинила ворота, як скажена корова! — крикнула од призьби баба Палажка.
Параска одчинила ворота, знов зачинила, сперлась на ворота обома руками, поклала голову на руки і тільки поглядала на Палажку веселими сірими очима. — Авжеж, ідіть усі гуртом та насядьте на неї, то вона й признається, де старців водила, — намовляла вона. В неї губи осміхались, неначе їх хто помазав свіжим медом, налагодилась дивиться на кумедію.
— Як підеш другий раз у Київ, то не цілуйся з ченцями! — крикнула Параска на всю улицю.
— Хто? Я? То це ти на мене таке говориш? — закричала Палажка і вхопила граблі: ось я тобі, стара відьмо, покажу ченців та чортів!
Палажка кинулась до воріт і вперіщила граблями по воротях. Параска одскочила. Граблі перебились пополовині. Половина одскочила за ворота й зачепила по руці Параску. Параска вхопила шматок граблів і шпурнула ними через ворота на Палажку. Палажка поперла держалном на вулицю на Параску, але вона прийшла під ворота, плюнула у двір і пішла по вулиці (І. Нечуй - Левицький "Кайдашева сім"я").
Авторка порцелянової композиції "Баба Параска та баба Палажка" зізнавалася, що народне мистецтво, його оптимізм, гумор, щедрість образів вишуканість мотивів завжди чарували її.
Декілька років потому поталанило натрапити на скульптурну мініатюру, що запам'ятовується своїм характером, з полімер - мономірного матеріалу, надзвичайно декоративну і яскраву, всім своїм виглядом кричущу про свою неповторність. Сюжет відомий, адже бачимо авторську розгорну театралізовану в гумористичній формі сценку закладену у повісті «Кайдашева сім'я». Завдяки позам вони життєві й переконливі, так само як і у письменника. Отже, тепер маючи у власному зібранні фігурки язикатих жінок, одна з яких - порцелянова, виконана по полімер - мономірним моделям, друга - з полімер - мономірного матеріалу, попробували їх атрібутіровати.
О. Рапай? "Баба Палажка". В. 14,5. 1960. Полімер - мономірний матеріал. "Баба Параска". В. 13. Полонне. 2016. Фарфор по полімер - мономірній моделі
Полімер – мономерний матеріал був знайдений київським винахідником, заслуженим майстром народної творчості УРСР О. Кошовим. Він поставив собі за мету знайти заміну традиційним і дорогим матеріалами монументальної скульптури - каменю та дереву. Робота тривала 15 років. Отримана суміш складалася з 60 % полівінілхлоридної смоли, 30% метилового ефіру метакрилової кислоти (мономера оргскла) та 10% гранульованого поліметилметакрилату. Понад 100% основних компонентів у суміш вводилося каталізатор полімеризації – 0,1% перекису бензолу, пластифікатор – 3,6% дибутилфталату та краситель. З неї почали робити як великі скульптури, встановлені в Києві, Херсоні, Миколаєві, Севастополі, так і невеликі художні вироби.
Для малої пластики з такого нетрадиційного матеріалу моделі робили безліч великих скульпторів минулої епохи: народні, заслужені, члени СХ СРСР, такі як І. Коломієць, Г. Петрашевич, В. Трегубова, Г. Кальченко та інші. Робота в дешевих матеріалах для тиражування була обов'язковою. Гасло тих років «мистецтво - в побут» тут знайшло пряме втілення. Про це розповідав й Владислав Щербина. Так, на цьому можна було швидко заробити, бо скульптуру в "милі", оргсклі здавали миттєво в виробництво із - за відсутності в цьому виробництві художніх рад. Випуском пластмасових фігурок імовірно займалися: Київський художньо скульптурний комбінат Худфонду УРСР, Одеська фабрика подарункових виробів, Московська фабрика художньої іграшки, Сергіво-Посадська фабрика художніх виробів та іграшок (можливо список цим не обмежується). Чи варто дивуватися, що так багато в наш час з'явилося порцелянових скульптур, знятих з пластикових форм. В умовах відсутності в Україні сувенірної галузі їх популярні образи нині надихають підприємців.
О. Рапай. "Солоха та дяк". КеКХЗ. 1960
По пластиці виконання знахідка свідчить про можливе авторство Ольги Рапай. Тож, якщо її порцелянова композиція сюжетом нагадувала ілюстрацію А. Базилевича до "Кайдашевої сім"ї та була виконана відповідно до випущеної у 1957 - 1958 роках директиви про відмову від надмірностей у фарфорі та переходу до спрощених композицій в формах й розписах, то полімер – мономерна перечила опрацюванням формування гаслу античності «користь, міцність, краса». Тут як й у перлини нашої культури, збудованій на українському мелосі декоративній скульптурі «Солоха з дяком» (1960), складні ракурси, рухливість композиції, деталі одягу.
У спадку будянського художника М. Ніколаєва камерні по настрою та формі солонки "Баба Параска та баба Палажка" займають виразний, небайдужий художнику образ національного типажу. Любив експериментувати Микола Борисович. До душі йому були фарбувальні розчини солей металів, що дають акварельного м'якого тону при розпису по так званому "сирцю". Улюблена Ніколаєва палітра: коричневі, зелені, сині, чорні керамічні фарби їх суміші використані в сільничках. Художник накладав на черепок - пористий, що пройшов всього - на всього попередній випал, що всмоктує фарбу, немов губка, - якісь бляклі, одноманітно-сірі мазки та, скільки не дивись, тільки відтінки одного і того ж невиразного, "нудного", сірого кольору. До часу справжні фарби дано бачити лише автору, і набагато пізніше, з'являться вони іншим. А після випалу це породжувало багатобарвний мистецький ансамбль, який досі вражає багатьох.
М. Ніколаєв. Солонки «Баба Параска та баба Палажка». В. 11,5. 12. Будянський ФЗ. 1969?
Справді національні, неповторно прекрасні скульптурні сюжети широко входили в будинки та побут українців, що жили в минулому столітті. Це еталон шедеврального мистецтва, радісного і повнокровно опроміненого.
Текст та фото Л. Карпінська - Романюк
Comments