Після закінчення навчання в Одеському художньому училищі Хрумало Іван Петрович в 1939 році був розподілений на роботу у Харківську область на Будянський фаянсовий завод. На той час Буди були центром наукової розробки розвитку мистецтва й технології фаянсу. Працював він на посаді головного художника (1939 - 1941).
Доля дарувала цій людині різнобічний талант, невичерпну творчу енергію та неосяжну любов до рідної землі. Його творчий доробок досить різноманітний. Ним створено близько 40 портретів відомих людей, з поміж них портрети представників української інтелігенції. Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Марко Вовчок, Михайла Коцюбинського, Дніпрової Чайки. Його авторству належать портретні зображення кобзаря Вересая, героїв Світової війни, представників своєї родини та односельців. Ним виконані пейзажі, композиції, картини на історичні сюжети копії, графічні замальовки, скульптурні роботи.
Понині, а це вісімдесят років, дбайливо в приватних колекціях зберігаються декоративне блюдо з написом "До 70 - річчя до дня народження Лесі Українки. 1871 - 1941" та баклага, яка отримала назву від шедевра української й світової літератури та драматургії "Лісова пісня". Своєму народженню ці твори зобов"язані широкому вшануванню в Україні у лютому 1941-го року 70-річчя від дня народження Лесі Українки (1971 - 1913). Пройшло тоді цілий ряд багато масштабних заходів, 4 квітня 1941 року газета «Соціалістичне Полісся» надрукувала Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про присвоєння Київському Державному театрові російської драми та 10 неповній середній школі міста Новоград-Волинська, Житомирської області, імені Лесі Українки".
Блюдо має на лицевій стороні портрет Лесі Українки, вказані дати від дня її народження до часу створення виробу, на зворотній - підпис автора "І. Хрумало" та дата виконання твору "27 квітня 1941 року".
І. Хрумало. Декоративне блюдо "До 70 - річчя до дня народження Лесі Українки. 1871 - 1941". Будянський фаянсовий завод. 1941
Краса природи лежить в прагненні автора оформити портрет Лесі Українки. Уміло скомпонований візерунок з використанням поєднання стилізованих рослинних компонентів з елементами української орнаменталістики, викликає асоціації з послідовністю і ритмом українського народного мистецтва, як й орнаментальні мотиви українських вишивок, які сягають своїм корінням у флору та фауну, в історичну традицію. Почуття ритму та симетрії майстра є виявом його обдарованості. Він глибоко розуміє органічний зв’язок декоративних мотивів з формою предметів, відчуває їх пропорціональний взаємозв’язок щодо встановлення розмірів чи величин самого орнаменту. Узор по борту блюда за композицією простий та чіткій. Кольорова палітра чергується: бурий, жовтий, голубий, зелений й чорний. Кругова лінія геометричного мотиву повторюється багато разів: "квітка", "барвінок", "листочки", "бутони" тощо.
Вони несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" є символом немеркнучого життя.
Сторінка з альбому малюнків «Мотиви українського орнаменту» видатного українського художника-баталіста, майстра анімалістичного жанру й графіка М. Самокиша (1860 – 1944). Альбом уперше вийшов невеличким тиражем коштом автора близько 1902 року
В заголовному фото представлена баклага "Лісова пісня" (1941), дископодібна невелика пласка дорожня посудина з вузькою короткою горловиною, ручками, вушками для продівання мотузки з метою транспортування чи носіння на поясі, має невеликі формувальні виступи в центрі та на боках. Верхня частина посудини увінчується невисокою горловиною з відігнутим і зрізаним зверху вінцем, під яким та до своєрідних «плічок» ободу тулуба прикріплені вигнуті майже під прямим кутом невеликі ручки-вушка овального перетину. Е більш ввігнуте «денце» циліндричної частини тулуба – боку посудини – із загладженими відбитками формувальної підставки та вирівнювання.
Опішнянський майоліковий виріб - баклага "Лісова пісня". В. 23. 1971
А ще он як умаїла квітками
попідвіконню – любо подивитись!
Мати
Потрібні ті квітки! Таж я не маю
у себе в хаті дівки на виданню…
Йому квітки та співи в голові!
Лукаш знизує нетерпляче плечима і подається йти.
Куди ти?
Лукаш
Таж обору городити!
(Іде за хату, згодом чутно цюкання сокирою.)
Мавка виходить з лісу пишно заквітчана, з розпущеними косами.
(Леся Українка "Лісова пісня")
Напрочуд дивовижно точно та вишукано опішнянський художник передав кольоровою палітрою у декорі ефектної посудини глибину вічного протистояння між світлим і темним у людському єстві, прірву між красою природи, неповторністю душі, здатної її відчувати, й потворністю обмеженості та жадібності. На чорному кольорі тла, адже парубок не зовсім розуміє та цінує почуття, що призводить до справжньої катастрофи, проростає різнобарвна квітка кохання Мавки чистого та щирого, як сама весна.
Стилізовані рослини мотиви підкреслюють пишноту будянських витворів. З дубом, його листям у драмі - феєрії співвідноситься ідея краси, могутності, гідності. Тому Леся Українка й поєднує образ дядька Лева, царя лісу, з образом дуба — царським деревом, з яким пов’язувалось походження людського роду. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи, могутності й довголіття. Дуб у Лесі Українки втілює універсальну концепцію світу, в якому воєдино злиті бінарні змістові протиставлення — його основні параметри: добро-зло, земля-небо, життя-смерть, верх-низ, світло-морок. Дуб сполучає глибину й висоту не лише в просторі, а й у часі як символ пам’яті про минуле й надії на майбутнє, символ вічності. Стилізована яскрава гілка дубу в центрі баклаги І. Хрумало підкреслює пишноту форми предмету. Її центрове розташування та напис симетрично врівноважують композицію. Листя дубу, жолуді приводяться в рух шляхом зображення їх під кутом кожної стосовно іншої. Навколо боків – ореол – жовто - бура зубчаста лінія.
Баклага за поясом козака у одної із спеціальних фігур для настольної гри в шахмати В. Купріянчука (В. 12. Фарфор. КФЗ. 2006). Декоративна скульптура В. Гаврилюка "Косар, що п"є воду" з баклаги (В. 24,5. ГФЗ. 1930)
Вироби з порцеляни, фаянсу, кераміки, а особливо баклаги та плесканці, дуже доречні в інтер’єрі як елементи окраси. Вони завжди були, є й будуть сучасними, вишуканими та елегантними. Тисячі років людство користувалось глиняним посудом, й технології не змогли суттєво змінити цю традицію, а тільки додали цім виробам естетики.
19 травня 2021 року минуло 120 років від дня народження художника з Переяславщини Івана Петровича Хрумала. Народився він у 1901 році в селі Хоцьки Переяславського повіту Полтавської губернії (нині Переяслав-Хмельницький район Київської області) в селянській родині Петра та Наталії Хрумалів, де виховувалось п’ятеро дітей: три доньки й два сини. Батько, Петро Пилипович, працював лісником у володіннях князя Горчакова, де йому дали для проживання невелику хатку. Згодом батьки спромоглися побудувати власне житло в с. Хоцьки, куди й переїхала родина.
І. Хрумало. "Автопортрет". 1950 - ті. Експонується в музеї "Розвиток освіти".
Мальовничий край, щедра природа села, з його лісами, садами були тією купіллю, з якої виріс самобутній майстер.
Малювати Іван почав з раннього дитинства, крім того, змалку любив ліпити з глини коників, пташок та інші фігурки, на які була здатна вигадлива дитяча фантазія.
У семирічному віці Іван пішов навчатися до сільської церковноприходської школи, навчання в якій закінчив у 1912 р. Через нестачу коштів певний час був змушений допомагати батькам по господарству, випасав худобу, навчався кравецької справи.
А. Нечай. "Церква Святого Михайла с. Хоцьок". 2011. Експонується в музеї місцевої школи
Після війни та революційної розрухи в 1918 р. продовжив навчання у вищій початковій школі, закінчив дев’ять класів. Під час навчання разом з кількома однокласниками під керівництвом учителів брав участь в організації учнівських концертів, вистав. Був учасником сільського хору. Навесні 1920 р. І. Хрумало було заарештовано та разом з декількома товаришами відправлено до м. Полтави, звідки через два місяці звільнено. Повернувшись додому, І. Хрумало вступив до комсомолу, але невдовзі був з нього виключений. У 1921 р. Прийнятий до трупи артистів Леся Курбаса в м. Києві, але через брак коштів був змушений повернутися додому.
У спадщині художника збереглися графічні замальовки, які, крім мистецького значення, мають ще й історичне. Одні з ранніх робіт Хрумала виконані на аркушах паперу олівцем: «Церква села Хоцьки» (1918), «Гамазей і волосний будинок села Хоцьки» (1921), «Будинок культури» (1921-1923), а також портрети Т. Шевченка, Дніпрової Чайки, кілька картин «Переяславська Рада», «Проводи козака на війну» та скульптура «Т. Г. Шевченко» (авторська робота) зберігаються у фондових колекціях Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Виставка картин І. Хрумала в музеї "Розвиток освіти" с. Хоцьки
Певний час працював у сільському театрі. У 1922 році навчався в профтехнічній школі м. Переяслава, яку не зміг закінчити через матеріальну скруту. Чеоез п"ять років йде до війська, звідки невдовзі його було комісовано через хворобу.
Повернувшись у село, І. Хрумало намагається відновити самодіяльний сільський хор та драмгурток. До початку колективізації обіймав посади діловода, голови та секретаря сільської ради. Відмовившись брати участь у розкуркуленні, був заарештований і відправлений до Лук’янівської в’язниці м. Києва, звідки через два місяці був відпущений додому. Через арешт І. Хрумало здобув тавро ворогу народу і, не маючи змоги залишитися в селі, їде на пошуки роботи. Деякий час він працює бухгалтером на Херсонщині. Влітку 1932 року вирушає на заробітки до Росії. До квітня 1933 працює бухгалтером в Алтайському краї. Повернувшись в Україну, після довготривалих пошуків влаштовується на посаду бухгалтера в транспортну Осоавіахім м. Луганська. У Луганську вступає на 3-й курс вечірнього відділення “Художнього робітфаку”. Після його закінчення І. Хрумало отримав направлення до Одеського художнього інституту, який восени того ж року був перейменований на Одеське художнє училище. В училищі І. Хрумало навчався п’ять років. Щороку під час літніх канікул відбував практичні роботи на фарфоровому та фаянсовому заводах. Після закінчення навчання в 1939 році був розподілений на роботу у харківську область на Будянський фаянсовий завод на посаду головного художника. Він автор багатьох орнаментальних, геометричних, тематичних розписів, виконаних у мистецькій лабораторії підприємства.
З початком Великої Вітчизняної війни завод перестає діяти. Під час Другої світової війни завод був зруйнований. Його відновили повністю до 1953 року. Деякий час І. Хрумало працював комірником на одному з евакуйованих Київських підприємств. Через кілька місяців, попри комісування, його було призначено до складу нестроєвої частини, але згодом відпущено додому. Через кілька місяців по цьому І. Хрумало дістався свого села, де влаштувався рахівником у лісництві, пропрацювавши там до 1946 р. У 1950 році він їде працювати на фарфоровий завод у містечку Довбиш на Житомирщині, де влаштовується художником-скульптором у живописний цех. У сім'ї збереглися деякі його авторські роботи (бюсти Богдана Хмельницького, Т. Шевченка, барельєф Т. Г. Шевченка та декорований посуд).
Через низьку зарплатню, не маючи за що утримувати дружину і двох дітей, у 1953 р. Іван Петрович повертається в с. Хоцьки, де і проживав до кінця свого життя. Працював бухгалтером у МТС, у Хоцьківській середній школі. Усі ці роки Хрумало брав активну участь у місцевому драмгуртку, писав вірші, малював.
Помер І. Хрумало в 1990 році. Після себе він залишив рукописні спогади, у яких описав власне життя, життя односельців та вірші, які присвячував дітям, рідним, близьким. Його творчість – це ще одна славна сторінка історичної Переяславщини, яка безперечно хвилює своєю пристрасною любов’ю до людей, волею до життя, оптимістичним світосприйняттям.
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments