Фурдигайло Людмила Іванівна народилася 1 січня 1923 року в Смоленську в родині робітників.
Родина Фурдигайло. Справа дівчинка - Люда. Смоленськ. 1930 рік
Автобіографія Л. Фурдигайло з архіву Одеського художнього училища
В 1930 році Люда поступає в школу, після закінчення нею п"ятого класу сім"я з Росії переїхала в Одесу, де вона продовжила навчання у середній школі №80. Архітектура Одеси є одним з найвидатніших по виразності архітектурних комплексів. Своєю славою місто, в тому числі, зобов'язано красивим будівлям, тінистим вулицям і затишними площами. Не дивне бажання молодої дівчини в майбутньому знайти собі роботу до душі, адже будівництво в країні триває безперервно. Вона марить архітектурою і в 1940 році вступить до Одеського інституту інженерів цивільного і комунального будівництва (ІІГКС) на архітектурний факультет. Збереглася її залікова книжка, вкладний лист якої свідчить про вартість навчання в 1940-41 роках у розмірі 150 рублів.
Люда Фурдигайло (крайня справа) з подругами, студентами Одеського інституту інженерів цивільного і комунального будівництва
Ще будучи студенткою інституту інженерів цивільного і комунального будівництва Фурдигайло брала участь зі студентом Щербатюк в складанні проєкту пристрою двору - саду при заводі медичного приладдя по вулиці Госпітальній №2. Був сконструйований фонтан зі скульптурою, розплановано й озеленено ділянку землі. Ініціатива прикрасити казенний інтер'єр заводу виходила від румунського інженера Урман, архітектора Шарлота Дельпес і доцента архітектурно — будівельного факультету Каконського. Про що й розповіла публікація в місцевій газеті.
Публікація в місцевій газеті
Проте гарні успіхи у навчанні, Люда отримувала за знання хороші й відмінні оцінки, через рік в 1942 вона подає документи в Одеське художнє училище, де весь перший курс займалася архітектурним пейзажем, але потім перевелася на керамічний факультет.
Будівля Одеського художнього училища
Слава про високий авторитет цього навчального закладу, який підготував цілу плеяду видатних творців графіки, живопису, де викладали фахівці з дореволюційним культурним і педагогічним досвідом, відомі художники— творці, прихильники західної культури, йшла з покоління в покоління. Скульптор, заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників УРСР Микола Рапай (нар. 1929) згадує: "В Одесском училище был очень высокий уровень преподавания. До войны это было не училище, а институт, причем с хорошими кадрами. Живопись, скульптуру и рисунок у нас преподавала профессура. По сути, мы учились, как в институте. Когда уже в Киеве я учился в институте, то не имел такой школы, как в Одессе". Під час румунської окупації Одеси в період Другої світової війни, училище продовжувало працювати. Нові господарі дали йому статус Академії. Частина викладачів залишилася працювати, частина - пішла захищати Батьківщину. Провчившись 1943 - 1944 навчальний рік на керамічному відділенні, Фурдигайло упродовж 1944 року працювала в штабі Одеського військового округу ОІУ Воєнпроєкту кресляркою, після чого прослухала курс архітектури будівельного факультету Одеського відділення Ленінградського заочного індустріального інституту.
У 1946 році Люда відновилася на керамічному факультеті ОХУ. Її одногрупники: Болзан Світлана Владиславівна, Голімбієвська Ніна Феодосіївна, Золатарьов Григорій Михайлович, Кіріазі Федір Георгійович, Клевцова Кіма Якимівна, Котляр Ганна Григорівна, Крижанівська Галина Василівна, Кузнецов Віктор Іванович, Ложечнікова Світлана Миколаївна, Музиченко Валентина Йосипівна, Нарузецький Михайло Ісскович, Нікулін Федір Андрійович, Попов Микола Михайлович, Рибіна Олександра Василівна, Судьїна Євгенія Георгіївна, Шинкоренко Валерія Петровна, Штівельман Юхим Вікторович. Невідомо, яким чином зародилася в душі бідних хлопчиків і дівчаток непереборна любов до живопису і скульптурі, але з роками це почуття тільки міцніло. По різному складеться їх творче життя. С. Болзан - Голембовська стане заслуженим художником України, автором відомих робіт на тему дитинства ("Снігова баба" (1951), "Вершник" (1951), "Дівчинка з яблуком" (1952), "Дівчинка з собачкою" (1952), "Дівчинка з м'ячиком" (1952), "Перше слово" (1952). О. Рибіна-Конарєва працювала на Будянському заводі, її роботи зберігаються в музеях Києва, Харкова, Канева та інших міст; експонувалися на виставках в СРСР і за кордоном. Вихована в стінах мистецького закладу м. Одеси В. Шинкаренко майбутній член Спілки художників СРСР, одна з «зірок» плеяди великих майстрів конаковського фаянсу. Є. Судьїна - Павлюк - член НСХУ з 1962 року, працювала в галузі декоративно - прикладного мистецтва (фаянс).
Учні Михайла Жука. Одеса, 1949 рік
Училище завжди славилося тим, що тут у викладанні гармонійно поєднувалися строгості академізму з демократизмом традицій народного мистецтва. При цьому викладачі намагалися прищепити студентам любов до творів промислового мистецтва кераміки та порцеляни. Так от, настав 1950 рік—рік закінчення училища.
Роботи випускників ОХУ Ф. Нікуліна, Н. Голімбієвької, Рибиной - Конарєвої, Є. Судьїної - Павлюк, С. Болзан - Голембовської. В. Шинкаренко. Одеса, 1950
Лажечникова Світлана Миколаївна, найкраща подруга Люди Фурдигайло, дипломний проєкт, чайний сервіз на тему "Гуцульський" і статуетку "Гуцул, що грає", захистила з оцінкою "відмінно".
Л. Фурдигайло та С. Лажечникова. Одеса, 1949 рік
С. Лажечникова народилася 28 квітня 1928 року в м. Одеса. Батько був викладачем, коли Свєті виповнилося 9 років його розстріляли, в 1950 - х реабілітували "за відсутністю складу злочину". Мати, яка працювала до війни друкаркою в артілі швейпрома, була інвалідом Вітчизняної війни. Світлана до 1941 року закінчила 5 класів школи №37. Продовжила навчання в жіночій школі після звільнення Одеси. В 1946 році вступила в Одеське художнє училище, яке закінчила в 1950 .
Зазнавши репресій після появи найкращих своїх робіт, створених у фарфорі у стилістиці «українського радянського ампіру» (національний еквівалент російському і загальносоюзному «сталінському ампіру»), працювала, маючи дар неповторного колориста, як дизайнер тканин і шпалер на Одеській фабриці оздоблювальних матеріалів.
С. Лажечникова. Документи з особової справи ОХУ. Дипломний проєкт чайний сервіз на тему "Гуцульський" і статуетка "Гуцул, що грає". Одеса. 1950. Одеський історико—краєзнавчий музей
У виписці з табеля успішності до диплому у Людмили Фурдигайло по кераміці, керамічній композиції та ліпленню—тільки «відмінно». Її педагогами за фахом були М. Жук, А. Постіль, П. Кановський. Видатна особистість, академік, професор, художник-легенда Михайло Іванович Жук передав всі тонкощі майстерності випускникам, збагативши скарбницю українського мистецтва їхньою творчістю. Кращого наставника й уявити складно. Умів поєднувати, здавалося б, непоєднуване. Досконало володів не тільки виробництвом виробів з кераміки, фарфору, а й техніками: олійний живопис, пастель, змішана техніка, друкована графіка (літографія, ксилографія, офорт). Учнів готували на виробництві фарфоро-фаянсової галузі працювати на посаді, як скульптора, так і художника. Згідно з європейською традицією, що збереглася в СРСР на галузевих підприємствах, художники поділялися на тих, хто розробляв форми, і тих, хто розробляли декор.
Л. Фурдигайло. "Юна скрипалька". 1949
На той час Михайло Жук був членом Московського художньої ради порцелянової промисловості. Учбова практика й стажування учащихся та викладачів керамічного відділення проходили у числі інших фарфорових заводів - на Дулевському. Завод випускав продукцію двох напрямків. Одна частина — високохудожній фарфор, інша — столовий та чайний посуд для масового споживання, виконаний в традиціях народного мистецтва, до якого завжди зверталися художники. У ці ж роки в Дулево прийшла ціла плеяда обдарованих митців пластики. Саме тоді були створені унікальні зразки скульптури, що становлять гордість дулевских фарфористів. Фурдигайло тут у 1949 році виконала скульптуру "Юна скрипалька".
Навчання Людмила поєднувала з роботою креслярки в проєктному бюро Управління у справах сільського й колгоспного будівництва «Облсельпроєкт». Дипломний проєкт чайний сервіз та статуетку «На ковзанах» Людмила захистила на «відмінно». Дорогу до самостійної творчості їй відкрили «серйозні», як вона сама їх цінувала, учнівські роботи.
Л. Фурдигайло під час захисту дипломного проєкту.
"На ковзанах". Дипломна робота. Одеса. 1950
25 лютого 2010 року — го року в Одеському історико— краєзнавчому музеї відкрилася виставка дипломних робіт випускників керамічного відділення під назвою «Продовження традицій». Фахівці отримали можливість визначити й проаналізувати парадигму одеської школи кераміки за час існування. Досконалість майстерності цих зразків, серед яких більшість експонатів були представлено камерною скульптурою, викликає непідробне захоплення. Декор експонатів був побудований настільки ж ретельно, як і форми. Філігранними були орнаменти, що покривали тулуб ваз і скульптур килимовим візерунком. У декоруванні поєднувалася над і подглазурий розпис. Можливість виконання студентами в ті роки моделей підвищеної складності—наочне свідчення рівня викладання.
Одеське художне училище Людмила Фурдигайло закінчила в 1950 році, отримавши спеціальність художник — виконавець по кераміці.
За направленням молодий спеціаліст їде у Ленінград, на фарфоровий завод імені Ломоносова, який має віковий досвід виготовлення парадних ваз, картинного й портретного живопису, чудову професійну майстерність.
Вид головної будівлі Державного ордена Трудового Червоного прапора фарфорового заводу імені Ломоносова. жовтень 1958 року.
8 років працювала Фурдигайло на ЛФЗ, з них сім - художником: листопад 1950 - грудень 1955 - художник; грудень 1955 - грудень 1956 - цеховий майстер; грудень 1956 - листопад 1958 - знову художник.
Л. Фурдигайло на робочому місці в художний лабораторії з головним художником ЛФЗ Михайлом Миколаєвичем Мохом. Середина 1950 - х, Ленінград
На заводі Людмила Іванівна отримала професійну школу володіння класичним мазком, розуміння матеріалу - його білизни й блиску глазурі, розуміння кольорової плями на формі, палітрової гами. Разом з тим, колеги та керівники лабораторії дбайливо зберегли й виявили в ній індивідуальні якості художника у розпису жанрової скульптури, порцелянових ваз, посудних наборів. Відомі її роботи: «Дівчинка з рибкою»; ваза «Букети (1953); ваза «Орнаментальна (1953), "Весільний самоварчик" (1954). Твори знаходяться в ГЕ, ГРМ, в приватних зібраннях.
Група співробітників ГФЗ імені Ломоносова: стоять 1-й ряд художники Л. Блак, Л. Протопопова, С. Яковлєва.
2-й ряд - технолог Р. Ф. Алімова (Стрімайтіс), художники Л. Лебединська, Л. Фурдигайло. 1957 рік. Ленінград
Поруч на ГФЗ імені Ломоносова працювали М. Суєтін, Л. Протопопова, Г. Столбова, Е. Криммер, Л. Блак, Б. Воробйов та інші. Їх роботи розраховані на виробничі можливості мальовничого цеху й в продовження вже багатьох років випускалися великими тиражами. Це був час з історії радянського фарфорового дизайну: від його промислового розквіту 1930-х, коли ЛФЗ був головною експериментальною базою, до занепаду кінця 1970-х, коли пішов масовий потік спрощених виробів. Чи не тої порцеляни, з якої стартувала республіка - агресивного, агітаційного, дорогого і майже цілком експортного, а того, який ніби як для всіх. М'який і емоційний. Коли, щоб чашка краще лягала в руку, аскетичну форму кулі розбавляють органікою й виходив "Тюльпан". Серафима Євгенівна Яковлєва (1910 - 1993) - автор класичних форм радянської порцеляни. Настільки ж класичних, що увійшли в колективне несвідоме та побут, як гранований стакан або холодильник "ЗІЛ". Мова в першу чергу про сервіз "Кобальтова сітка" - тандем форми Яковлевої "Тюльпан" й малюнка Анни Яцкевич: круглі часточкові чашки в синю сіточку з золотими різками стояли майже в кожному радянському серванті. Тиражна робота отримала золоту медаль на Всесвітній виставці 1958 року, стала знаковою для ЛФЗ та найбільш продаваною донині. Основна тема мальовничих композицій художниці Лідії Іванівни Лебединської (1908 - 1983) - пам'ятки Ленінграда. Любов Карлівна Блак (1908–1983) - художник з розпису порцеляни, є автором безлічі оригінальних авторських композицій. Протопопова Людмила Вікторівна (1906 –1981) - автор декору урочистої вази «Ювілейна», створеної на ЛФЗ в 1944 році. Напередодні 200-річного ювілею заводу М. Суєтін (1897 -1954) звернувся до художників заводу із закликом створити твір до цієї знаменної події. Було кілька, але найбільш урочистою стала ваза «Ювілейна», в якій знайшли відбивання всі основні етапи діяльності Ленінградського фарфорового заводу імені М. В. Ломоносова. В 1950 - х Протопопова все частіше зверталася у своїй творчості до портретного розпису на порцеляні.
Художники ГФЗ імені Ломоносова: Л. Фурдигайло, Л. Блак, Л. Протопопова. 1950-ті роки. Ленінград
Л. Фурдигайло та Л. Блак. Статуетки Г. Столбової "Первый счет" (1955) та "Первоклассница" (1949). Ленінград, 1955
На робочому столі, що на світлині, стоять дві статуетки Галини Сергіївни Столбової (1908 - 1996) "Першокласниця" та "Вперше рахуємо" із серії «Щасливе дитинство». Тема дитинства завжди розчулює і тішить, особливо це було актуально в післявоєнні роки—час катастрофічного дефіциту добрих і світлих емоцій. Не дивно, що статуетки цієї серії стали так улюблені людьми.
Раїса Федорівна Стрімайтіс - Алімова, також є на світлинах з архіву Л. Фурдигайло, займалася впровадженням технології підглазурної палітри фарб, які збагатили можливості для творчості художників. Це вона передала Російського музею напередодні його 125-річчя у дар 117 графічних малюнків Казимира Малевича за бажанням Ніни Миколаївни Суєтіної, яка стала спадкоємицею архівної колекції.
Співробітники ГФЗ імені Ломоносова: С. Лихмус, Л. Фурдигайло, Л. Блак, Р. Стримайтис -Алімова
Сузанна Якубовна Лихмус (1927-?) - художник ГФЗ імені Ломоносова в 1953-1956 роках.
1955 рік. Місто Пушкін
Співробітники ГФЗ імені Ломоносова: завідувач музеєм А. Лансере та художники З. Кульбах, Л. Фурдигайло на набережній Неви навпроти заводу. Середина 1950-х років. Ленінград
Співробітник ГФЗ імені Ломоносова Валентина Львівна Сажина (1923-2011) художник ГФЗ в 1951-1958 рр. та Л. Фурдигайло в майстерні Художньої лабораторії заводу
Співробітники ГФЗ імені Ломоносова: Л. Фурдигайло - перша зліва, в центрі - Б. Воробйов серед дівчат - живописців
Воробйов Борис (Ісай) Якович (1911-1990) у 1950-х роках став шановним в професійних колах скульптором. Він невпинно брав активну участь у виставках, як в СРСР, так і за його межами. Показником його успіху як майстра було те, що його роботи для поповнення своїх колекцій набували найбільші музеї. Статуетки, виконані Воробйовим з порцеляни, відрізняють чудова пластика і виразність. Вони випускалися великими тиражами в радянські роки, що є для нас чудовою спадщиною майстра.
Л. Фурдигайло за розписом декоративної вази для готелю "Ленінград" у Москві
Хол готелю "Ленінград" у Москві. Січень 2021 року
Комплект напольних ваз «Орнаментальна», художник Л. Фурдигайло. ЛФЗ. 1953
С. Вєліхова, розпис Л. Фурдигайло. "Дівчинка з рибою". ЛФЗ. 1953
Є. Криммер у розпису Л. Фурдигайло. "Весільний самоварчик". ЛФЗ. 1954
Співробітники ГФЗ імені Ломоносова: Р. Стримайтис - Алімова, Л. Блак, Л. Фурдигайло, С. Лихмус
Сторінка журналу з ленінградськими розписами Л. Фурдигало
На жаль, у Людмили при роботі з фарбами виникла алергія. Перехід на посаду майстра поліпшив ситуацію, кропив'янка пішла, але повернення молодою жінкою через рік назад художником в лабораторію відновило проблему по здоров'ю.
На початку 60-х в Україні з'являється тенденція до залучення творчих сил в галузь промисловості й соціального побуту. У 1961 році в Москві проходить виставка "Мистецтво — в побут!" Переїхавши з Ленінграда в Одесу Фурдигайло два роки працює художником декорування скла на скляному заводі облместпрома (12.1958 - 11.1960).
Кінець 50-х - початок 60-х років — це особливий період у розвитку радянського мистецтва, який став відбиттям політичних, соціальних і культурних змін у суспільстві, так званий період "відлиги". Це був час подолання ізольованості від світового мистецтва, звернення до вітчизняних досягнень початку століття, нового розуміння ролі образотворчого мистецтва. У 1963 році виходить журнал "Технічна естетика". У вишах країни відкриваються кафедри "художнього конструювання". Одеське училище не залишається осторонь від цих процесів. На честь 100-річчя від дня заснування училища в 1965 році училищу присвоєно ім'я відомого радянського баталіста, колишнього учня одеського художнього училища - М. Б. Грекова. Популярність нвачального закладу залишається величезною, приїздять вчитися з усіх кінців країни: Сибіру, Далекого Сходу, Якутії, Уралу, Білорусії та ін. регіонів. Адже викладацький склад завжди складався з творчо активних художників — вони були членами Спілки художників, учасниками Всесоюзних та Республіканських виставок, творчих відряджень, виконавцями серйозних державних замовлень. Уже в 1966 році відкривається відділення "художнє оформлення".
По переводу Фурдигайло була в 1960 році прийнята на викладацьку роботу в рідну Альмі — матір. Рідкісні твори того періоду: набір «плетениці» (1962), куманець «Одарка і Карась» (1967), келих з кришкою (1979), «Пара — чаю» (1980). Їх відрізняє дбайливе ставлення автора до вихідної білизні фарфору. Витончений розпис з делікатно підібраною гамою фарб підкреслює красу й витонченість матеріалу. Композиції впорядковані, зображення чітко займає своє місце на площині предмета й відокремлено від орнаменту. Але віднині всі сили, творче надхнення Людмили Іванівни у знаннях та роботах учнів.
Світлини документів з архіву ОХУ
Роботи Л. Фурдигайло
Л. Фурдигайло (крайня праворуч) на виставці керамічних робіт
Л. Фурдигайло з учнями. Одеса, 1960 - ті
Дев"ять років Фурдигайло викладала кераміку на перших двух курсах Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова (1960 - 1969), підготувала цілу плеяду гарних учнів. Вони робили грамотні, міцні за майстерністю дипломні роботи.
О. Гукова, А. Іванова "Еврей, що молиться"
Олександр Чацкий оповідаючи про свою колекцію артефактів єврейського побуту, мистецтва і релігії в публікації "Аудаика в моем собрании" згадує історію її поповнення одним із предметів: "Майже півстоліття тому я познайомився з викладачем Одеського художнього училища, мистецтвознавцем і художником Володимиром Васильовичем Криштопенкоі його чарівною дружиною, ученицею М. Жука, керамісткою Людмилою Фурдигайло. Коли років 10 тому мені спала на думку замовити фігурку єврея, Людмила Іванівна зв'язала мене зі своїми ученицями Ольгою Гуковою й Анжелікою Івановою. Як зразок я показав їм альбом з дореволюційними листівками «єврейських типів». Вони виготовили (Іванова ліпила, а Гукова розписувала) дві чорно-білі фаянсові фігурки: «молиться старий» - в Таліті і з книгою в руках, і «молода людина» - в кашкеті з маленьким околишком і теж з книгою. Ці унікальні фігурки стоять на моєму письмовому столі".
Дипломна робота випукниці Одеського художнього училища виконана під керівництвом Л. Фурдигайло
Ще 9 років (1969 - 1978) вона працювала художником в оформлювальному цеху художньо — виробничого комбінату Худфонду УРСР, при цьому за сумісництвом вела четвертий дипломний курс в художньому училищі. У 1978 році, рівно в 55 років, Л.І. Фурдигайло вийшла на пенсію.
Трудова книжка Л. І. Фурдигайло
Її твори знаходяться в Державному Ермітажі, Державному російською музеї, Всеросійському музеї декоративно — прикладного та народного мистецтва м. Москва; Одеському історико-краєзнавчому музеї та ін.
В. В. Криштопенко і Л. І.Фурдигайло
Справою останніх років життя Людмили Іванівни стало видання унікальних, понад 100 мальованих та графічних робіт, творів чоловіка, художника, поета, есеїста, філософа, вчителя В. Криштопенко (1930 - 2004). Побачити іншу реальність разом з художником, відчути поетично описане і художньо зриме, радіти разом з автором навколишнього світу — природі, людям, всьому, що становить наше життя, — можливо тепер багатьом, а не обраним.
Графичні роботи Володимира Криштопенко
Володимир Васильович Криштопенко народився 12 вересня 1930 року в місті Сенно Вітебської області (Білорусь). За наполяганням матері закінчив філологічний факультет Одеського державного університету. Диплом про закінчення відділення живопису Одеського художнього училища став другим. Розумінням мистецтва він був багато в чому зобов'язаний своїм учителям - Ц. Лукачері М. Муцельмахеру. Але ще більш одного, художнику Олегу Соколову, в будинку якого в юності він проводив весь вільний час. Там починав займатися живописом, створював абстрактні композиції, працював в техніці колажу. Відразу після закінчення навчання Володимир Васильович — вчитель в школі, потім — науковий співробітник в Одеському художньому музеї. Водив екскурсії, готував експозиції, читав лекції. Згодом довгі роки викладав в художньому училищі, вів уроки малюнка, живопису, композиції. І паралельно блискучий ерудит і філософ Криштопенко "утворював" своїх учнів, вселяв їм тягу до знань, присвячував їх в історію мистецтв, читав лекції з естетики. Щільний викладацький графік залишав для творчості лише вечірні та нічні години. Акварель, гуаш, туш — в сімдесяті роки улюблені матеріали художника. Пейзаж і натюрморт, інтер'єр і замальовка сусідили з декоративними композиціями й лубковими картинками. Поряд з окремими малюнками та картинами з'являлися його рукотворні книги, "art book" в найчистішому вияві цього виду мистецтва. Ні дня без роботи. Лише вийшовши на пенсію, Володимир Криштопенко зміг повністю присвятити себе творчості та почав виставляти свої роботи. З 2000 року в Одесі відбулося п'ять персональних виставок Криштопенко.
16 вересня 2007 року в Одеському будинку-музеї ім. Н. К. Реріха за участю Людмили Фурдигайло пройшло представлення видання рукописної книги Володимира Криштопенко...
Портрет Людмили Фурдигайло написав український живописець Олексій Кирилович Лихольот (нар. в 1930 році, з 1960 по 1965 рік займався викладацькою діяльністю в Одеському художньому училищі). З фондів Одеського художнього музею
Світлини з сімейного архіву Л. Фурдигайло надала О. Жернова
Текст Л. Карпінська - Романюк