Немає людини байдужого до сердечної або ігрової народної пісні, та й Владислав Щербина працюючи над виробами з порцеляни слухав музику, причому різну — від класичного Баха і Моцарта, до народної й попсової, в т.ч. закордонної. Валентина Трегубова з дитинства була оточена природою та фольклором України, її людьми та піснями. Мали хист жартувати фарфористи Валерій Албул та Василь Мусієнко, вони наділяли скульптурні сюїти плодами веселої та завзятої пісенної гри. Вже у задумі скульптури на теми українських народних пісень ставали одухотвореними, і результат не міг не чіпати глядача. Найголовніший секрет успішності даних робіт, безперечно, втілення в порцеляні образів улюблених народних музичних творів. Дбаючи про красу житла, людина зверталася до творів мистецтва. Щербина, майстер більш ніж тисячі настільних пластичних робіт, наполягав, що порцеляна повинна прикрашати побут, інтерес до якої виникає саме з естетичного погляду. Адже в 1960 - х роках у будинках з'являлися картини та статуетки, які надавали стандартним плануванням, обставленим стандартними меблями, прикрашеним стандартною люстрою, своє обличчя, свій характер, неповторність.
А ще, саме в ці роки мала пластика обґрунтувалась у виставкових залах. Ще в кінці 1950 -х поміж українських художників почала вимальовуватися фігура художника—виробничника, що займається заводською діяльністю, тобто виконанням зразків для масового тиражування, одночасно з виготовленням виставкових творів. Виникали статуетки різноманітні по характеру-гумористичні, символічні, ліричні. Вони демонструвалися постійно: у змішаних експозиціях, як самостійна галузь, у республіканських і всесвітніх масштабах. В ці роки, завдяки безлічі виставок мистецтв український фарфор переступив межі України. Брюссель, Марсель, Лейпциг, Торонто…
В золотій скарбниці нашої держави із життєдайного колодязя української пісні багато цікавих, яскравих та темпераментних малих скульптур на гротескні народні пісні. Пісень у нас стільки й таких, що навряд чи знайдеш де-небудь ще. Коли у 20-х роках минулого століття видатний диригент, композитор і етнограф О. Кошиць зі своєю мандрівною капелою зачарував весь світ, одна з газет написала: "Українська пісня - то спів небесний".
Початок був покладений у 1971 році коростенськими художниками Миколою та Валентиною Трегубовими. Виставкове барильце подружжя "Ой там, на току, на базарі" цікавої форми, нової та популярної в той час посудини для напоїв на чотирьох ніжках кулястого корпусу, який плавно переходить в невисоку спритну шийку, прикрашене оригінальним композиційним розписом на мотив української народної пісні "Ой там, на току, на базарі жінки чоловіків продавали", було відзначено державною премією УРСР імені Т. Г. Шевченко.
М. та В. Трегубови. Барильце «Ой, там на току, на базарі». В.36. КФЗ. 1971. МОМ ім. О. Білого. Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка. Персональна виставка Валентини та Миколи Трегубових «Фарфор. Кераміка. Живопис. Графіка». Київ, липень 2005.
М. та В. Трегубови. Набір для пива «Ой, там на току, на базарі». КФЗ. 2000. Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка. Персональна виставка Валентини та Миколи Трегубових «Фарфор. Кераміка. Живопис. Графіка». Київ, липень 2005.
У своїх нотатках Валентина Михайлівна писала: "Моїй скульптурі притаманний нестримний гумор, гротеск і особиста любов до кожного персонажу, вони-одухотворені - це не безликі ляльки, а живі образи, в них я як би вкладаю частинку себе - свого я, свого бачення". Художниця мала індивідуальний почерк, що відзначався тонкою й глибокою спостережливістю, гострою характеристикою, виразністю жесту та здоровим гумором.
"Усмішка на порцеляні" - таку назву дала своїй замітці про виставку робіт Миколи та Валентини Трегубових Ольга Чорнобривцева. "Роботи талановитих малоформистів яскраво виявляють самобутність, творчий стиль їхніх авторів, демонструють відчуття матеріалу, глибоке знання народної культури,"- написала вона. Тоді, на республіканському художньому вернісажі "45 років Великої перемоги" (Київ, 1990), вперше була представлена зворушлива і щира, безпосередня і святкова сюїта "Народні усмішки", що складається з 22 одне і двох фігурних скульптур в національних регіональних українських костюмах та виконана за мотивами пісні "Ой там, на току, на базарі, жінки чоловіків продавали».
В. Трегубова. Скульптурна група «Народні усмішки» — на мотиви української народної пісні «Ой, там на току, на базарі». Персональна виставка Валентини та Миколи Трегубових «Фарфор. Кераміка. Живопис. Графіка». Київ, липень 2005.
Дружини ведуть на мотузках чоловіків. Одна дружина продає чоловіка-гуляку і бабія. Набігає безліч дівчат-покупців, всі розмахують грошима. Дивлячись на претенденток, дружина передумує і веде чоловіка додому. Висока дружина продає низенького чоловіка, його купує дівчина ростом ще вище дружини. Стара мати продає холостого сина. Він дістається найрішучішій дівчині, яка перевірила, чи вміє він цілуватися. Зітхнувши й перехрестившись, стара вирішує купити собі чоловіка-старого. Молоденька дружина настільки рада, що не тільки не бере у неї гроші, а й віддає свій гаманець на додачу до старого. Поступово торгівля завершується і базар порожніє. Залишилися тільки дружини, які продають ледаря і п'яницю, але вони нікому не потрібні навіть даром. Дружини спочатку змінюються чоловіками, але подумавши, вони відштовхують їх геть, через те, що вони все одно не здатні працювати.
Кажуть, що любов до малої скульптури від дитячої прихильністі до ляльок. Це, напевно, й про мене. При роботі над книгами "Валентина и Николай Трегубовы" та «Український фарфор ХХ століття Коростенського фарфорового заводу» багато годин програвала розставлювання персонажів з "Народних усмішок". Збережені рідкісні екземпляри з художньої лабораторії, які на той час зустрічалися на антикварних аукціонах, інколи білою або скупо розписаною не В. Трегубовою, відносили до новодельних. Робота - виставкова, у тиражу не була. Мені треба було зрозуміти мудрість поз героїв, щоб між ними почалося спілкування. Це дозволило б розкрити нестримний авторський гумор і гротеск. Сталося. Особливість сприйняття скульптури малих форм перетворило її на об'єкт пильного даного дослідження.
Пісенні образи народжувалися у В. Щербини у композиційному та образному рішеннях легко та швидко, правда як всі й інші. Вони не стали мистецтвом недомовленої форми. 1970-ті не принесли ще чіткого поняття "скульптура малих форм". Проте стало очевидно, що у заданих їй параметрах скульптура малих форм має бути закінченим твором. Вона не має носити характеру етюдності, ескізності. Може містити ознаки монументальності, але не викликати відчуття, що цю скульптуру треба збільшити.
В 1983 році київський скульптор В. Щербина створив серію «Бурлески» в бісквіті. Автору шедеврально в композиціях вдалося передати настрій, наповнення іронією, об'єднати узагальненість і милування жартівливими рядками: «Ти, кума, ти, душа, ти кругом, кума, ох і хороша!». Вражають іскристим гумором композиції за мотивами пісень: "Продай, милий, сірі бички", "Ой кум до куми залицявся", "Скинь чоботи прийди босий", "Удовицю я любив", "А мій милий помер", "Дукат", "А кум до куми судака тащить". Немає людини байдужого до сердечної або ігрової народної пісні, та й В. Щербина працюючи слухав музику, причому різну — від класичного Баха і Моцарта, до народної й попсової, в т.ч. закордонної. Тому скульптури вже у задумі стали одухотвореними, і результат не міг не чіпати глядача. Втілення в порцеляні образів улюблених пісень —найголовніший секрет успішності даних робіт.
Бісквітні «Бурлески» - унікальна рідкість, раритет, їх не зустрінеш в рядових зібраннях колекціонерів і любителів малої пластики. У статуетках зображений найбільш успішний період роботи Київського експериментального кераміко— художнього заводу — легенди. У кожного десятиліття, у кожної епохи — своя особливість, випуск київської порцеляни доводиться на радянську епоху — час, в якому мистецтво перетворювалося в конвеєр. Фарфор завжди був мистецтвом тиражним, в XX столітті цю його властивість було зведено у квадрат і помножено на неабияку частку агітпропу. Однак у чому криється головний парадокс — це мистецтво, бувши масовим і популярним, на початку ХХ1 століття зникло, проте сьогодні стає елітарним, читаним і цікавим.
Зі слів Владислава Щербини: "Чому бісквіт? Для скульптури він більш органічний, ніж глазурований фарфор в розпису. Читаються деталі тут чіткіше, як чорно-біла графіка. Необхідно дотримати почуття міри, звичайно всюди, а в бісквіті особливо. У порцеляні навіть якщо зробив криво очі глазур'ю і розписом можна виправити промахи. А в бісквіті все видно: якщо скульптор збрехав - всі помилки автора в наявності, видно".
В 2012 році Владислав Щербина повертається до популярної у колекціонерів серії бісквітних декоративних скульптур. Він переводить їх у глазурований фарфор, розробляє новий малюнок декору, живописні роботи, а згодом й розпис, виконує Марія Антропова.
Владислав Щербина та Марія Антропова. Київ, виставка виробів заводу С. Міклашевського в НМУДМ, 2011.
Від 2007 року вони працювали разом. Вона йому допомагала у процесі створення форми та декорування статуетки. «У мене було велике бажання освоїти скульптуру, пластику, ліплення. Владислав Іванович навчив мене всьому, розкрив мій талант, тепер я сама намагаюся вдосконалюватися», – пояснювала Марія, розповідаючи про процес створення скульптури, - Спочатку фігурка ліпиться із пластиліну, потім ця модель розрізається на частини та з кожною знімають гіпсову форму. Невеликі деталі робляться окремо. Білу глину дістаємо зі Слов'янська. Далі випалювання кілька разів від цього залежить чистота кольору кінцевої роботи».
Про складність розпису готової форми свідчить час виконання роботи, майстриня витрачала близько двох місяців. Художник повина була знайти ту межу взаємодії кольору і форми, яка дала б цілісний гармонійний твір. Це завдання, яке має вирішуватися в кожному окремому випадку по-своєму: десь форма підпорядковується кольору, десь присутня як підтримка форми, тут виконано. Розписані пластичні твори мають співдружність форми та кольору.
В. Щербина. Скульптурна група "Бурлестки". Київ, 2012. З колекції НМУДМ
За рахунок доопрацювання форм ліпленням, довершення образів кольором по - новому зазвучала фарфорова народна українська пісня. Зігрітий руками й серцем скульптора та художника кожен твір чарівний, дивовижний, приголомшливий, грандіозний та захоплюючий.
В. Щербина. "Бурлески" - " Як жінки чоловіків на товчку продавали". В. 18,5. Київ, 2012. НМУДМ
Найбільш поширена поміж як українського народу, так й скульпторів жартівлива пісня "Ой там на току, на базарі" взята була й до зображення не тільки Трегубовими, а й В. Щербиною. Її я почула ще в дитинстві, коли посміхаючись співали за столом дорослі жінки, як дружини вирішили продати своїх обридлих мужів. Одна хоче позбутися від гуляки, інша — від п'яниці, молоденькій набрид старий, трудівниці — ледар, а у високої — чоловік занадто малий на зріст. Народ направляється на базар, кожен зі своїм товаром.
Стиль малої пластики 1980 – х Бурле́ск (фр. burlesque, італ. burla — жарт) відповідав — стилю сатиричної літератури, та створює комічний ефект, притаманного більшості робіт киянина Василя Мусієнка. Маючи геніальний дар композиційної вигадки його особистий почерк - шаржовий, комічний, але українці мають гарне почуття гумору, в то му числі і над самими собою. Василь ліпив із переконливою силою, яскраво та легко, на одному подиху. Він вміє посміятися від душі. Як сміливо побудовані сюжети, як детально передано костюми персонажів. А розташування фігур? А погляди, дотики рук, рухи ніг у танці? Скільки кольорів червоного, синього, жовтого, коричневого на білому використав автор, щоб створити свято флірту, яке посилюється вночі, а грає веселкою вдень!
В. Мусієнко, розпис Г. Калуги. "Ой там, на току". В. 21. КеЗХК. 1989
В. Шербина. "Марусина". В. 23,4. КеКХЗ. 1981
Імена членів Національної спілки художників України Албулів Валерія (1955 - 2018) та Наталії пов'язані з іменами двох фарфорових заводів Городницьким й Полонським художньої кераміки. Зустрілися Валерій і Наталя в Одеському художньому училищі імені Грекова. Вони обоє навчалися у легендарної Ніни Федорової. Їх об'єднала любов до мистецтва й один одному. Існує думка, що у всіх своїх порцелянових роботах Валерій обличчя ліпив з дружини, а в чоловічих образах з себе. Серед величезної кількості порцелянової скульптури статуетки подружжя Албул відрізняється емоційною добротою й жартівливістю. Гарні. Позитивні, оптимістичні і зрозумілі. Цікаво, що Валерій, навчаючись в училищі, практику проходив на Коростенському заводі, і керівником практики у нього була головний художник В. Трегубова. Можна тільки здогадуватися скільки часу проводив юнак, розглядаючи її «Українське весілля», «Сорочинський ярмарок", "Наталку-Полтавку", "Енеїду". Сучасники та люди, що добре знали Валентину Михайлівну, згадують її, як майстра яка глибоко шанували таланти колег. Скупа на похвалу Трегубова помітила здібності молодого скульптора й вже тоді виділяла Албула серед інших студентів.
В. Албул, Н. Албул. "А мій милий, чорнобривий". В. 22,5. ПЗХК. 1987
О. Жернова. "Віночок". В.16. Довбиський ФЗ. 2012
А. Хитько. Вазочка. В. 10,5. Коростенський ФЗ. 1957
Просвічується гумор в статуетці "Бо я панського роду, не ходила ввозі зроду!", створеній Щербина на мотив застольної пісні, текст якої «Дворянская жона» другої половини XVIII століття вміщений в рукопису «Малорусские думы и песни, записанные в 1805 году Ломыковскими з уст слепца Ивана, лучшего пародиста, которого он застал в начале XIX века». Рукопис був у розпорядженні М. Драгоманова, він і опублікував цю пісню в журналі «Житіє і слово» (1895). Це — гумористична пісня з кобзарського і лірницького репертуару, яка мала назву «Дворянка». М. Драгоманов справедливо вважає, що пісня про гусарську жону виникла на Лівобережній Україні в кінці XVIII ст. під впливом зміни козацьких полків на гусарські та масовим потягом полкових урядовців до одержання дворянського звання. «Дочки їх [стали] уважати себе за щось вище од простих козачок, а тим паче посполитих» (М. Драгоманов). Пісня згодом поширилась через лірників і на Правобережну Україну, зайшла аж в Галичину, де ввібрала в себе відлуння панщизняних пісень.
В. Щербина. "Бо я панського роду, не ходила в возі зроду!" - на мотиви украинської народної пісні «Дворянська жона». В. 22. Київ, 2012. НМУДМ
Продай, милий, сиві бички,
Купи мені черевички,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Гей, гей, гей, гей!
Не ходила боса зроду!
Продай, милий, дві телиці,
Купи мені дві спідниці,
Бо я панського роду,
Не ходила гола зроду!
Гей, гей, гей, гей!
Не ходила гола зроду!
Продай, милий, кіп пшона,
Купи горілки й вина,
Бо я панського роду,
П’ю горілку, як воду!
Гей, гей, гей, гей!
П’ю горілку, як воду!
Як став милий продавати
Та на милу купувати –
Нічим в хаті запалити,
Ніщо дітям ізварити!
Гей, гей, гей, гей!
Ніщо дітям ізварити!
– Чи ти, милий, іздурів,
Чи ти, милий, ізшалів?
Нічим в хаті запалити,
Ніщо дітям ізварити!
Гей, гей, гей, гей!
Ніщо дітям ізварити!
Пішов милий на гору,
Найшов хомут і дугу,
Притягає додому,
Затягає на милу!
Гей, гей, гей, гей!
Затягає на милу!
– Ой ти, мила-чорноброва,
Поїдемо в ліс по дрова.
Тпру, стій, моя люба,
Прив’яжу тебе до дуба!
Гей, гей, гей, гей!
Прив’яжу тебе до дуба!
Ой став милий дров рубати
Та на сонце поглядати,
А сонечко вже не рано,
А йому ще тих дров мало!
Гей, гей, гей, гей!
А йому ще тих дров мало!
Милий в лісі походжає
Та все дрова ті рубає,
Сухесенькі відкидає,
А сиренькі накладає!
Гей, гей, гей, гей!
А сиренькі накладає!
Іде милий під гору,
Вдарив милу по чолу:
– Гов, помалу, чорноброва,
Перевернеш мені дрова!
Гей, гей, гей, гей! –
Перевернеш мені дрова!
Приїхав він до ворот,
Дав їй їсти околот...
– Ой та даєш мені їсти,
А я б рада трохи сісти!
Гей, гей, гей, гей!
А я б рада трохи сісти!
Продай, милий, черевички,
Купи собі сиві бички,
Бо я панського роду,
Не ходила в возі зроду!
Гей, гей, гей, гей!
Не ходила в возі зроду!
У композиції збережено сюжетну лінію пісні молодої дружини, яка вередує за коштами господарства, просить чоловіка продати сивих бичків, двох телиць, купа пшона, купи горілки та вина, але коли бачить, що нічим запалить у хаті, ніщо дітям зварити, а чоловік запряг її, милу, до воза, щоб привезти з лісу дрова; вона міняє думку та просить продати червоні чобітки та купити сірі бички, бо вона панського роду, не ходила в возі зроду.
1993 році Київський експериментальний кераміко – художній завод був приватизований. Після приватизації на базі «Київського експериментального кераміко-художнього заводу» було організовано Відкрите Акціонерне Товариство, яке отримало назву "ДЕФФА". Назва підприємства розшифровувалося як Деколь Фарба Фарфор - три основні товари, які випускав завод. Розповідала художник Катерина Нікитаєва, що керівництвом київського перед зупинкою та закриттям заводу, щоб поправити фінансове становище було прийняло рішення, зробити тиражний випуск у глазурованому вигляді двох фігурок із бісквітної серії «Бурлески». Це - "Бо я панського роду, не ходила в возі зроду!" та - "Ой, кум до куми залицявся". Так з’явилися в тиражу ці бісквітні з серії «Бурлески» роботи у декорі 1990 - х.
В. Щербина. "Бо я панського роду, не ходила в возі зроду!" В. 22. КЕКХЗ. 1990 - ті.
Жартівливі пісні — жанр українського музичного фольклору, що характеризується жартівливим чи сатиричним змістом, беруть початок у творчості співців-скоморохів, згодом складалися кобзарями, лірниками, бурсаками, мандрівними дяками, козаками та ін., виконувалися на вулицях, на вечорницях, гулянках, забавах, танцях, розважальних народних зібраннях тощо. Рядки описової пісні «Ой кум до куми залицявся», де розповідається про кумедні події та подається від третьої особи в композиції досить докладній, кум дарує кумі вишиванку. Автор надає можливість подивитись на пікантні стосунки залицяння зі сторони.
В. Щербина. "Бурлески" - "Ой, кум до куми залицявся". В. 20,7. КЕКХЗ. 1990 – ті. Тиражний варіант.
В. Щербина. "Бурлески" - "Ой, кум до куми залицявся". В. 20,7. КЕКХЗ. 2012. Авторский варіант. НМУДМ.
Ой кум до куми залицявся,
Посіяти конопельки обіцявся.
Він сіяв, присівав,
Присіваючи казав:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
Ой кум до куми залицявся,
Вибирати конопельки обіцявся.
Він брав, вибирав,
Вибираючи казав:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
Ой кум до куми залицявся,
Змолотити конопельки обіцявся.
Він їх молотив,
Молотячи говорив:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
Ой кум до куми залицявся,
Вимочити конопельки обіцявся.
Він мочив, примочав,
Примочаючи казав:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
Ой кум до куми залицявся,
Витіпати конопельки обіцявся.
Він тіпав, витіпав,
Витіпаючи казав:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
Ой кум до куми залицявся,
Випрясти конопельки обіцявся.
Він пряв, випрядав,
Випрядаючи казав:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
Ой кум до куми залицявся,
Їй наткати полотна обіцявся.
Він ткав, витикав,
Витикаючи казав:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
Ой кум до куми залицявся,
Їй пошити сорочечку обіцявся.
Він шив, вишивав,
Вишиваючи казав:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
Ой кум до куми залицявся,
Одягнути сорочечку обіцявся,
Він її одягав,
Одягаючи казав:
"Ти, кума, ти, душа,
Ти кругом, кума, ох і хороша!"
«Варто тільки наспівати, - коментував автор – і відразу виникає візуальний образ». З великим почуттям гумору Щербиною показано характер стану героїв композицій родинно-побутових пісень. От, згадка про життєві ситуації та про перешкоди, що можуть постати на шляху до особистого щастя "Носив я їй грошенята за чорні бровенята. Ось воно як! А раз таке теля припер, таке важке, що мало не вмер. Вона ж мені змінила і панича полюбила" в образі залицяльника, народженого в 2012 році. Осучаснений образ козака, що несе на плечах теличку, за поясом – макові головки, у ніг також вузлик з подарунками. То якщо залицяльник в роботі «Удовицю я любив» 1969 року – усміхнений, демонструючи успіхи в залицянні, то в 2012 році – то його обличчя сповнене тугою й образою.
В. Щербина. "Бурлески" - "Удовицю я любив". В. 21. Київ, 2012. НМУДМ
До "Бурлесок" ще в 1969 році з'явилася двох фігурна статуетка Владислава з аналогічною назвою на мотив даної пісні, де чоловік й жінка у національних українських костюмах; чоловік однією рукою тримає порося, іншою підкручує вус, жінка на долоні однієї руки тримає золоті монети, іншою – притримує на грудях стрічки; біля її ніг – вузлик, певно, з дарунками від полюбовника. З легкою іронією в композиції показово перелічено всі подарунки, які приносив закоханий удовиці. В гротескових скульптурах майстру вдалося передати настрій, наповнений іронією, об'єднати узагальненість та милування жартівливими рядками.
В. Щербина. "Бурлески" - "Удовицю я любив". В. 18. КЕКХЗ. 1967.
Удовицю я любив,
Подарунки їй носив:
Носив сало, носив свічки,
Носив м'ясо, носив стрічки,
Носив гречку, черевички,
Носив просо, носив мак -
Ось було як! Ось було як!
Носив жито і пшеницю,
Кукурудзу, чечевицю,
Поросята і качата,
І курчата і гусята,
Носив таки грошенята
За чорнії бровенята -
Ось було як! Ось було як!
В. Щербина. "Бурлески" - "Удовицю я любив". В. 18. Київ, 2010. Авторський варіант.
А раз таке теля припер,
Доки допер - трохи-м не вмер
А вона ж мені змінила
І панича полюбила
Та хоч би вже було за що,
А то там таке ледащо,
Що тільки "тьфу!"
Що тільки "тьфу!"
А тепер я кричатиму,
На все село гукатиму:
Віддай сало, віддай свічки,
Віддай м'ясо, віддай стрічки,
Віддай гречку, черевички,
Віддай просо, віддай мак! -
Ось тобі як! Ось тобі як!
Віддай жито і пшеницю,
Кукурудзу, чечевицю,
Поросята і качата,
І курчата і гусята!
Віддай мені все, що з'їла,
Віддай мені усе ціле!
Ось тобі шо! Ось тобі шо!
Дотепно і влучно висміює недоладні вчинки й людські вади та недоліки, що й досі ще часто трапляються в житті й Олександр Крижанівський. Викликає співчуття створена ним за мотивом пісні «Удовицю я любив» фігура розчервонілого козака у розпису багатьма надглазурними фарбами, який несе з великим зусиллям на плечах теля, готовий кричати, на все село гукати: «Віддай сало, віддай свічки, віддай м'ясо, віддай стрічки, віддай гречку, черевички, віддай просо, віддай мак! Віддай жито і пшеницю, кукурудзу, чечевицю, поросята і качата, і курчата і гусята! Віддай мені все, що з'їла, віддай мені усе ціле! Ось тобі шо!».
О. Крижанівський «Козак з телям» В. 15,6. Городницький ФЗ. 1971.
Постійний мистецький пошук – прикметна риса характеру Крижанівського-скульптора, який є майстером цілісних композицій. До речі, Олександр Крижанівський (1923 – 1999) та Владислав Щербина навчалися в одній групі скульптурного відділення Одеського художнього училища.
О. Крижанівський в центрі, поруч В. Щербина. Одеса, 1950 рік
Понад 20 років, аж до 1971-го, особиста й творча біографія Олександра та Тамари Крижанівських була тісно пов’язана з Городницьким фарфоровим заводом, одним з найдавніших підприємств цієї галузі, що був заснований ще 1799 року та належав до трійки лідерів з виробництва малої фарфорової пластики в Україні. Городницька порцеляна відрізнялася шляхетною простотою - сліпуча білизна поєднувалася з чудовим, доречним в кожному конкретному виробі, розписом і рівномірним, насиченим блиском глазурі. Впродовж 1930-х – на початку 1950-х рр. Городницький порцеляновий завод був експериментальною творчою лабораторією України із розробки скульптури. Тому у його доробку безліч декоративних скульптур поміж унікальних та самобутніх ваз, чайних сервізів, антропоморфних наборів для лікеру подарункових стилізацій козацьких люльок. А найголовніше, в цей період на підприємстві сформувався не просто штат скульпторів-професіоналів, а колектив професіоналів-однодумців, який оновився за рахунок молодих митців-ентузіастів – Олексія Цвєткова, Зінаїди Мосійчук, Олександра й Тамари Крижанівських (1926 - 1994), яка Крижанівська на посаді старшого скульптора займалася своєю творчістю та розписом форм чоловіка. Вона напрочуд тонко їх декорувала. Для неї було характерне розуміння тої мальовничої плями, яка притаманна старим художникам Одеської школи, вихідцям із відомих європейських центрів. Мазок Крижанівської наносився рівномірним тонким шаром, улюблена палітра завжди була світлою, «романтизованою». П'ятнадцяти років виявилося достатньо, щоб молоді фахівці виросли у визнаних художників – майстрів порцелянової скульптури. У 1968 році їх творчість відзначали як цінний внесок в українське декоративно-ужиткове мистецтво, нарівні з роботами Валентини та Миколи Трегубових, Владислава Щербини, Оксани Жникруп, Ольги Рапай, Олени Молдаван, Світланою. Голембовської. А декоративна скульптура Крижанівського «Кобзар», де сивий народний співак сидить і грає на кобзі в розписі фарбами по кобзі з строкатим золотом, прикрасила обкладинку каталогу «Порцеляна. Фаянс. Скло» міністерства торгівлі УРСР «Укроптгоспторг» 1969 року. Роботи Крижанівських експонувалися на республіканських та всесоюзних оглядах, а також на закордонних виставках.
Дивовижна іскристим гумором статуетка "А кум до куми судака тягне" стала чудовим колекційним вибором для шанувальника риболовлі та української пісні. Хто взагалі може залишитися байдужим до рибалки з трофейним уловом та букетом річного жовтого латаття. Виділені чіткі деталі роблять фігурку ще більш смішною та цікавою. Солом’яний капелюх та довгі вуса надають образу ще одного залицяльника особливого шарму. В обличчі героя цієї композиції зчитується радість наміру гостин з кумою - душечкою, яка і юшку з судака зварить й стіл накриє з чаркою, і пить будуть, і гулять будуть, а смерть прийде – помирать будуть!
В. Щербина. "Бурлески" - "А кум до куми судака тягне". В. 20,7. Київ, 2012. НМУДМ
Очерет тріщить
І вода плющить,
А кум до куми
Судака тащить.
"І кумочко,І голубочко,
Звари мені судака,
Щоб і юшка була.
І юшечка,
І петрушечка,
Кума моя, кума люба,
Кума-душечка!
І пить будем,
І гулять будем,
А смерть прийде -
Помирать будем!"
Винятково багатий, витворений тисячоліттями сміхової культури українців діалог між парубком та дівкою зображений двома фігурами молодих людей «Ой, поїхав за снопами» та «А та рижа та погана».
В. Щербина. "Бурлески" - "Ой, поїхав за снопами/ А та рижа та погана ". В.13. 23. Київ, 2012. НМУДМ. В. Щербина. "Бурлески" - " Ой, поїхав за снопами ". В. 23. Київ, 2012. НМУДМ. «Перша виставка ювілейного року» - персональна виставка В. Щербини, присвячена 85-літтю майстра (Київ, 2011р.); Персональна виставка до дня Конституції України (Мінськ, 2013 р.).
Він, який поїхав він за снопами, побачив дівку під копами, на неї задивився –полудрабок уломився, але не жалко йому воза, коли б дівка була гожа, а то руда та погана, та й воза поламала, поламала!
Вона: "Хоч я руда та погана, та погана, так у мене батько багач! Сірі воли на оборі, а на шиї в мене дукач!" "
Він: «Нехай тебе чорти знають, чорти знають Із твоїми багачами! Воли твої поздихають, ти ж погана й з дукачами».
Ой поїхав за снопами, за снопами,
Сидить дівка під копами, під копами.
Я на неї задивився, задивився –
Полудрабок уломився, уломився.
Ой не жаль би мені воза, мені воза,
Коли б дівка була гожа, була гожа!
А то руда та погана, та погана,
Та й та воза поламала, поламала!
"Хоч я руда та погана, та погана,
Так у мене батько багач, батько багач!
Сірі воли на оборі, на оборі,
А на шиї в мене дукач, в мене дукач!"
"Нехай тебе чорти знають, чорти знають
Із твоїми багачами, багачами!
Воли твої поздихають, поздихають,
Ти ж погана й з дукачами, з дукачами!"
Родинно-побутові ліричні пісні про кохання показують різноманітні життєві ситуації. Майстри через скульптуру малих форм мали можливість сказати й висловити максимально живою мовою те, що навряд чи можливо сказати у великій скульптурі. Їх твори стали словами й музикою в порцеляні.
В. Щербина. "Бурлески" - "А мій милий умер". В. 19,7. ". В.. Київ, 2012. НМУДМ
Колихала мене мати та й казала: лю-лю,
Як виростеш, моя доню, давай хлопцям дулю.
Не ти ж мене колихав, не ти ж мене нянчив,
Бодай же ти не діждав, щоб ти мене навчив.
А мій милий умер, умер, а в комору дуду запер,
А я пішла муку брати та й начала в дуду грати.
Як пішла я муку брати та й начала в дуду грати,
Пішла же я по коморі і вприсядки, і в долоні.
Ой дуда моя, дуда, пішла заміж не туда:
Пішла і я по коморі і вприсядки, і в долоні.
Думаю, статуетка презентабельно костюмованої дівчини в українському одязі та у вінку не відповідає характеру комічному рядку «А мій милий умер, умер», її жалю «Ой дуда моя, дуда, пішла заміж не туда» в народній пісні «Колихала мене мати». Вінки носили дівчата, а не жінки. Якби автору підказали назвати роботу «Як виростеш, моя доню, давай хлопцям дулю», думаю, ніжна поетична композиція несла би інший смисловий, не менш жартівний, посил.
"Служив я у пана" на думку автора одна з найкращих його робіт. Жартівлива пісня не тільки розважає, а й несе у собі певний естетичний та інтелектуальний заряд.
Життєрадісна і такі бажана, вона, як й статуетка Щербини, завжди викликають захоплення слухачів – і молодих, і старших, підбадьорюють дух, змушують забути невдачі та лихоліття. Адже купуючи фарфоровий виріб, ми платимо за емоцію, яку він нам дарує. Ти повністю підкоряєшся твору, згадуєш бадьору мелодію, що не залишає байдужим. "Як служив же я в пана та й на сьоме літо та й літо - заслужив же я у пана дівчину за літо. А та дівка напилася, впала з печі, забилася. А те теля хвостом виля, а той баран круторогий - поламав він собі ноги, а той індик дик-дик, дик-дик, а те гуся суся-сюся, а те кача дрібно скаче, а та курка-чубатурка по садочку ходить та й ходить, курчаточок водить та й водить". Усміхаєшся?
В. Щербина. "Удовицю я любив". В. 18. 1967.
"Служив я у пана". В. 12. 1969.
"Віночок". В. 9,5. 1984
Всі - Київський експериментальний кераміко – художній завод.
Ще цю пісню співають так, це почуто було на Перемишлянщині саме в такому порядку:
Ой служив я в пана
Та й на восьме літо -
Заслужив я в пана
Кобилу за літо.
А кобила сіно везла,
Хвіст задерла - в дупу змерзла,
А та дівка напилася,
Впала з п'єца, забилася.
А той баран круторогий -
Скочив бабі межи ноги,
А те теля хвостом виля,
А той індик дик-дик, дик-дик, (піндик, піндик,)
А те гуся суся-сюся,
А те кача дрібно скаче,
А та кура-чубатура
По садочку ходить та й ходить,
Куряточок водить та й водить.
Пісні допомагають зрозуміти душу народу, її потаємні глибини, неповторну індивідуальність, вони просвітлюють душу, очищають її від скверни, злоби і ненависті, здатні пробуджувати прекрасне людяне почуття гідності й честі. Найбільш яскраво задерикуваний ритм танцювальної народної пісні втілений в одній із найкращих та улюблених автором композицій – «Від Києва до Лубен» (1986, НМУДМ), що зображає завзяту та темпераментну танцівницю, готову вирушити за веселою компанією, осідлавши барана.
Од Києва до Лубен
Насіяла конопель.
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам,
Достанеться й передам!
Од Ніжина до Прилуки
Та побила закаблуки.
Од Полтави до Хорола
Черевички попорола.
А мій батько чоботар,
Черевички полатав.
Запряжу я козу в віз
Та й поїду по рогіз.
Запряжу я півня в сани
Та й поїду до Оксани.
Запряжу я барана –
Куди люди, туди й я.
В. Щербина. "Від Києва до Лубен". В. 30,4. Київський експериментальний кераміко – художній завод. 1986
Трактування персонажів тут по-лубочному наївне і щире. Проблема кольору в скульптурі дуже глибока та різноманітна. Виробу властива ускладненість композиційного ладу та пошук адекватної форми барвистого спектру. Проблема кольору вирішена у кількох аспектах, але насамперед у відході від зовнішнього оформництва, від суперництва з ілюзарным, "під натуру", розфарбуванням. До речі, не поодинокий момент, коли В. Щербина звертається до розкриття образу дівчини. Йому вдалося передати веселий, повний іронії настрій веселої пісні завдяки характерним деталям підкреслити їх ключові моменти.
В. Щербина, «Запряжу я півня в сани» В. 17. Київ, 2011. «Перша виставка ювілейного року» - персональна виставка В. Щербини, присвячена 85-літтю майстра (Київ, 2011р.); Персональна виставка В. Щербини в Російському центрі науки й культури в Києві; виставка, присвячена до 90- річчя КЕКХЗ, музей історії Києва (Київ, жовтень 2014 рік).
«Запряжу я козу в віз». В. 20,5. Київ, 2011. Виставка, присвячена до 90- річчя КЕКХЗ, музей історії Києва (Київ, жовтень 2014 рік).
Захоплення ілюстраціями одного з найкращих українських художників Анатолія Базилевича, із чиїм іменем пов’язаний розквіт української книжкової графіки другої половини ХХ століття, поклало початок створенню частини фольклорних порцелянових композицій. В Україні художника-фізіономіста рівня Базилевича досі так більше і не з’явилося.
Сторінка з видання Артбук "Енеїда Базилевича". Київ, 2017
В 1960 – х він зробив для видавництва «Мистецтво» чимало малюнків і до поштових листівок з українськими народними піснями: «Ой гоп, гопака», «Якби мені черевички», «Од села до села» та іншими. Як згадують у родині Базилевича, Анатолій Дмитрович понад усе любив співати українські пісні: «пісня для нього – все життя». Під час роботи над «Енеїдою» Анатолій займався й іншими проєктами, де випрацьовував окремі теми, що стосується україніки. Художник в 1966 році у комплект із 16 повноколірних листівок органічно об’єднав образи й нотний стан з текстом найвідоміших українських пісень, зібраних Миколою Лисенком. Ілюстрації виконані пером та акварельовані, вони вражають розмаїтю чистого кольору, що якнайкраще передає національно – фольклорне спрямування листівок. Комплект «Українські народні пісні» надрукували накладом у 30 тисяч примірників.
Художник А. Базилевич. Видавництво «Мистецтво». Київ, 1963
Малюнок А. Базилевича до української народної пісні «Да куди їдеш, Явтуше?» нагадує по композиції відмічену бронзовою медаллю виставки ВДНГ СРСР скульптурну групу Валентини Трегубової "Куди їдеш, Явтуше?" (1966) за мотивом однойменної пісні. Вирішена вона в гумористичному ключі та складається з тих, хто сидять на возі, чоловіка й жінки, й стилізованої фігурки коня. Сюжет пісні такий: дівчина просить парубка, що їде на базар, підвести її. Він спершу відмовлятися, але вона його таки впросила. Намагаючись завести розмову панянка цікавиться, що ж він везе. Явтуш не відповідає, але потім дозволяє їй взяти гнилу грушу. А коли кокетлива дівчина пропонує його обійняти й поцілувати, він у відповідь просить при поцілунку не задушити та й не вкусити.
В. Трегубова. "Куда їдеш, Явтуше?". В. 15,6. 11,2. Коростенський ФЗ. 1966
Відомо, що джерелом натхнення у народженні статуеток фарфористам слугували ілюстрації книг, картин, відповідні персонажі з мультфільмів, бувало допомагав їм і зовнішній вигляд героїв художніх фільмів, в них можна було вловити загальні та окремі настрої і таке інше.
Із відтворення у порцеляні ілюстрацій Анатолія Базилевича можна було б створити повноцінну експозицію деталізовано виписаних національних характерів. Є ще одна декоративна скульптурка подібна до композиції малюнку з нотним станом про Явтуша, якою Щербини оживляє пісню «Ой, мамо, люблю Гриця».
В. Щербина. Скульптурна композиція «Від села до села (Ой, мамо, люблю Гриця!)». В. 24. КЕКХЗ, 1986. Київ. 2022. «Перша виставка ювілейного року» - персональна виставка В. Щербини, присвячена 85-літтю майстра (Київ, 2011р.); виставка, присвячена до 90- річчя КЕКХЗ, музей історії Києва (Київ, жовтень 2014 рік); виставка «Перлини київського фарфору» музею «Київський фарфор» (Київ, лютий 2019 р.).
Парубок та дівчина на коневі. Вона, карі оченята, руса коса до пояса, рум’яне личко, білі ніженьки, горнеться до хлопця, обхоплюючи його стан. Цікаву метафору кохання використовує в сюжеті автор, на один із основних персонажів сюжету розміром виводить червону троянду – символ пристрасті та захоплення. Він, молодий козак з білим личком, чорними бровами та вусами, у білій корсетці, високій стовбуватій шапці із сірого смушку, прикрашеній рожевою стрічною, у широких шароварах перегукується із образом орла. Скульптура досить складна у роботі і тому не була в тиражі. Вона є авторською, рідкісною та унікальною. Розпис із суто українським характером – м’який, музикальний, ліричний.
Ходив Гриць на вечорниці, танцював гарно, молодець,
Соловей у саду тьох та тьох, Гриць гуляє,
І танцює і стрибає раз два три чотири п’ять,
Всіх до танцю закликає, нумо разом танцювать.
Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на конику вертиться.
В Гриця шапка до лиця, люблю Гриця - молодця!
Ходив Гриць орати в поле, працював гарно, молодець
Соловей у саду тьох та тьох, Гриць працює,
Ох який же працьовитий, полем їде - гай гуде
Всіх до праці закликає, краще нього не знайдеш!
Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на конику вертиться.
В Гриця шапка до лиця, люблю Гриця - молодця!
Ходив Гриць біля ріки, наловив рибки, молодець,
Соловей у саду тьох та тьох, Гриць рибачить,
Ловись рибонька усяка і велика і мала,
Всі дивуються у Гриця все виходить на ура!
Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на конику вертиться.
В Гриця шапка до лиця, люблю Гриця - молодця!
Скульптурна композиція «Козак грає, дівка мліє» є багатозначним художнім образом. Тут магія народної пісні, що вабила й скульптора, й художника. Думаю, вона війшла у їх єство змалку й неусвідомлено для нас самих впливала на думки, почуття, устремління, протягуючи незримі нитки від кожного з нас до великої спільноти під назвою український народ. Й А. Базилевич, й В. Щербина виразно передають вуличне гуляння, коли після робочого дня молодь водилися парами, танцювали та співали пісень.
Художник А. Базилевич. Видавництво «Мистецтво». Київ, 1966
Вийди, Грицю, на й улицю, вийди, Коваленко, Заграй мені в сопілочку тихо, помаленьку.
Сопілочка з деревця, дубовоє денце.
Мабуть, в тебе ж, молодця, таке щире серце. Вийди, Грицю, на й улицю, вийди на хвилину, А я тобі ж подарю вишиту хустину.
Золотом вишиваная, товар багатенький,
Ще й білою ж, шолковою тобі, мій миленький. Чи ти мене вєрно любиш, чи не хочеш знати?
Третій вечір, як ти не був коло моєї хати. А як я молода, ой як ти раненько.
Вийду, гляну ж на село, чи не Коваленко.
Коваленко їде, їде, топає дрібненько.
Чим не парень, чим не бравий?
Дивись, моя ненько.
В. Щербина. "Козак грає, дівка мліє". В. 20. 17,5. КЕКХЗ. 1980. Експонувалась на виставках: «Перша виставка ювілейного року» - виставка, присвячена 85-літтю майстра (Київ, 2011р.). Персональна виставка в Дипломатичній академії України (Київ, 2012 р.). Персональна виставка до дня Конституції України (Мінськ, 2013 р.). Виставка «Перлини київського фарфору» музею «Київський фарфор» (Київ, лютий 2019 р.). Скульптурна композиція «Козак грає, дівка мліє» увійшла до Ювілейної колекції, присвяченій 100 – річчю КЕКХЗ (Київ, 2022 р.).
Можна лише повчитися образності, наївності. Перш, ніж приступати до інтерпретації будь-якого літературного твору, пісні й такого іншого Щербина ґрунтовно вивчав літературу. Навіть щоб виліпити такі дрібні сувенірні фігурки, як знаки зодіаку, він прочитував тлумачення різних народів. «Вийди, Грицю, на й улицю, вийди, Коваленко, заграй мені в сопілочку тихо, помаленьку,» - закликає дівчина парубка. Сопілочку з деревця, дубового денця фарфорист вкладає у руки дівчини. Поруч грає скрипаль, зворушливо звучить душевна музика.
Хоча Ім'я Гриць походить від давньогрецького слова "грігорео", що означає "не спати", "бути пильним" виконана на Березнянському міжколгоспному фарфоровому заводі академічна скульптурна робота Павла Маркевича у розпису Олени Жернової "Грицю, Грицю, до роботи! " (1994) про ледащого хлопця, який постійно знаходить відмовки. Йому завжди це вдавалося, але в кінці пісні він отримав результат своїх лінощів. Неабияк влучно до цього підійдуть прислів'я: «Не взявшись за сокиру, хати не зробиш» або «До їжі вовк, а до роботи заєць». Тобто головною темою та ідеєю цієї пісні є залучення до роботи Гриця та осоромленя його ліні.
Грицю, Грицю, до роботи!
В Гриця порвані чоботи.
Грицю, Грицю, до телят!
В Гриця ніженьки болять.
Грицю, Грицю, молотити!
Гриць не здужає робити.
Грицю, Грицю, врубай дров!
Кахи-кахи! Нездоров.
Грицю, Грицю, роби хліб!
Кахи-кахи! Щось охрип.
Грицю, Грицю, до Марусі!
Зараз, зараз уберуся.
Грицю, Грицю, хоч жениться?
Не можу одговориться!
Грицю, Грицю, кого взяти?
Краще Галі не зіскати!
Галю, серденько моє,
Чи підеш ти за мене?
Стидкий, бридкий, не люблю,
І за тебе не піду!
Змальовується персонаж української народної пісні «Гри́цю, Гри́цю, до робо́ти», яка належить до жартівливих, сатиричних пісень. Деякі дослідники, зокрема Олександр Шкляревський, приписують авторство пісні легендарній Марусі Чурай. Інші вважають пісню народною, яка зазнала обробки Григорія Квітки-Основ'яненка. Видатний український композитор Микола Леонтович зробив обробку цього твору для дитячого або жіночого хору, у супроводі баяна, металофона[en]-сопрано, духової гармоніки, ксилофона, маракасів, тамбурина та бубна.
Академічна робота Павла Маркевича у розпису Олени Жернової "Грицю, Грицю, до роботи! ". В. 16. Березнянський міжколгоспний фарфоровий завод. 1994
Зовсім про іншого Гриця драматична композиція малюнку на декоративній тарелі тернопільчанки О. Томків – Войтович «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, бо на вечорницях дівки-чарівниці!" (1992). Тарілка — посуд, з якого вживають першу і другу страву, з третьої страви — лише десерти. Переважно тарілка круглої форми. Також бувають для прикраси. Такі тарілки називаються декоративні тарілки.
Олеся Томків - Войтович відтворює на фарфорі момент жаги помсти, яка сколихнула серце зрадженої дівчини при зустрічі нею Гриця разом з молодою дружиною на вечорницях, влаштованих подругою Марусі. У відчаї Маруся намагалася покінчити життя самогубством, кинувшись з греблі у Ворсклу, але її врятував Іван Іскра, який випадково проходив поблизу, отже вона у неділю рано зілля копала, в понеділок — переполоскала, як прийшов вівторок — зілля ізварила, у середу рано Гриця отруїла. По канту тарелі подано перші дві строфи української народної пісні літературного походження кінця XVIII століття «Ой, не ходи́, Гри́цю, та й на вечорни́ці», авторство котрої приписується напівлегендарній поетесі й співачці Марусі Чурай.
О. Томків - Войтович. Декоративна таріль "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, бо на вечорницях дівки-чарівниці!". Д. 28. Тернопільський ФЗ. 1992
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки — чарівниці.
Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала.
Інша дівчина чорнобровая,
Та чарівниченька справедливая.
У неділю рано зілля копала,
В понеділок — переполоскала,
Як прийшов вівторок — зілля ізварила,
У середу рано Гриця отруїла.
Прийшов четвер — Гриць уже помер,
Прийла п’ятниця — поховали Гриця.
А в суботу раноМати дочку била:—
Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?—
Ой мамо, мамо, жалю в Вас не має…
Нехай же Грицько нас двох не кохає!
Нехай не буде ні тій, ні мені,
Нехай дістанеться та й сирій землі.
Така тобі, Грицю, за теє відплата —
З чотирьох дощичок темненька хата…
(Маруся Чурай)
Сюжет пісні неодноразово використовувався українськими поетами, прозаїками та драматургами — він ліг в основу близько десяти повістей, романів, кількох драм і поем. Одними з найвідоміших є повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко (1979, 1983). Також сюжет пісні ліг в основу балади Левка Боровиковського «Чарівниця», небилиці Степана Руданського «Розмай», однойменних п'єс Володимира Александрова (1873) і Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1892), драми Григорія Бораковського «Маруся Чурай — українська піснетворка» (1887), драматичної поеми Володимира Самійленка «Маруся Чураївна» (1896).
У ХХ столітті за мотивами пісень Чураївни та про неї писали свої твори, крім Ольги Кобилянської і Ліни Костенко, Маруся Вольвачівна (п'єса «Охайнулась, та пізно»), Степан Васильченко, Іван Сенченко та Іван Микитенко (історична п'єса «Маруся Чурай», 1934). Саму пісню на початку XIX століття перекладено німецькою та французькою мовами. Її використано в низці творів світової музики, в тому числі і композитором Ференцом Лістом. Збірку пісень Чурай та біографічний нарис про неї Л. Кауфмана видано під назвою «Дівчина з легенди — Маруся Чурай» (Київ, 1967 і 1974).
Художник А. Базилевич. Видавництво «Мистецтво». Київ, 1966
Характер українських комічних пісень яскраво виявився у виконаній іскристо з гумором скульптурній групі "Скинь чоботи, прийди босий" за мотивами пісні «Чом, чом не прийшов?».
Цей жанр скульптури малих форм схожий на поезії, він виражає інтимні сторони душі автора і звернений до ліричного в людині. Популярність дрібної пластики – саме у її зверненості до внутрішнього світу людини, у співзвучності його душі з душею художника. Межі жанру, на мою думку, не пов'язані з розміром речі, це вдруге. Головне тут - сила внутрішнього імпульсу, що подається автором і приймається глядачем.
Чом, чом не прийшов,
Як ще місяць не зійшов, -
Тоді тебе принесло,
Як сонечко ізійшло.
Прийди, милий, прехороший,
Скинь чоботи, прийди босий,
Щоб підківки не бряжчали,
Щоб собаки не гарчали.
Чом, чом не прийшов,
Як я говорила?
А у мене цілу нічку
Свічечка горіла.
В. Щербина. "Скинь чоботи, прийди босий". КЕКХЗ. В. 17,9. 1984 - 1986 по модели 2007 Перша виставка ювілейного року» - персональна виставка В. Щербини, присвячена 85-літтю майстра (Київ, 2011р.); персональна виставка В. Щербини в Російському центрі науки й культури в Києві; виставка, присвячена до 90- річчя КЕКХЗ, музей історії Києва (Київ, жовтень 2014 рік); виставка «Перлини київського фарфору» музею «Київський фарфор» (Київ, лютий 2019 р.); персональна виставка до дня Конституції України (Мінськ, 2013 р.).
Створена довірча атмосфера. Тут й боса пара, пліт з глечиками, соняшники, собаки. Яскрава палітра декору. Таке відчуття, що твір зроблено для того, хто уважно її розглядатиме, до його очей, його души, його інтелекту звернені талант й майстерність скульптора.
Дар переконливої мови пісень є той самий, що і дар лікування, бо лікування допомагає тілові, а переконлива мова лікує душі, в нещасті є захистом, у щасті – найбільшою прикрасою. Адже ж чеснота, якщо її хвалити, збільшується і росте не лише в душі однієї людини, а й інших закликає до наслідування. У деяких жартівливих піснях викриваються недоліки, п’янство, ледарство, окремих недбайливих селян тощо, загострюється увага на моральній проблематиці, що має важливе значення для нашого часу («Ой пила, пила,чепець пропила», «Із тим пила, із тим пила», «Кажуть люди, що я лиха» та ін.).
Художник А. Базилевич. Видавництво «Мистецтво». Київ, 1963
Од села до села:
Танці та музики;
Курку, яйця продала
— Маю черевики.
Од села до села
Буду танцювати:
Ні корови, ні вола
— Осталася хата.
Я оддам, я продам
Кумові хатину,
Я куплю, я зроблю
Яточку під тином;
Торгувать, шинкувать
Буду чарочками,
Танцювать та гулять
Таки з парубками.
Ох ви, дітки мої,
Мої голуб'ята,
Не журіться, подивіться,
Як танцює мати.
Сама в найми піду,
Діток в школу оддам,
А червоним черевичкам
Таки дам, таки дам!
В.Трегубова "Від Києва до Лубен" /3/. В. 8; 8,5; 10. 1963. ВЮХВ «150 лет Кобзарю». НМУДМ
В. Мусієнко. "Танець козачок". В. 22. ТОВ "АТТА". 2004
Ой гоп, гопака!
Полюбила козака,
Та рудого, та старого —
Лиха доля така.
Іди ж доле, за журбою,
А ти, старий, за водою,
А я — так до шинку.
Вип’ю чарку, вип’ю другу,
Вип’ю третю на потугу.
П’яту, шосту, та й кінець.
Пішла баба у танець,
А за нею горобець!
Викрутасом-вихилясом…
Молодець горобець!
Старий рудий бабу кличе,
А та йому дулі тиче:
“Оженився, сатано,—
Заробляй же на пшоно;
Треба діток годувать,
Треба діток одягать.
А я буду добувать,
А ти, старий, не гріши,
Та в запічку колиши,
Та мовчи, не диши”.
“Як була я молодою преподобницею,
Повісила хвартушину над віконницею;
Хто йде — не мине,
То кивне, то моргне.
А я шовком вишиваю,
В кватирочку виглядаю:
Семени, Івани,
Надівайте жупани,
Та ходімо погуляймо,
Та сядемо заспіваймо”.
Гей, гей, гей!..
Ой гоп-гопака,
Полюбила козака,
Гей!...
В. Мусієнко. «Карапет». В. 22,5. КЕКХЗ. 1988
В. Мусієнко. "Гопак". В. 23,5. КЕКХЗ. 1988.
Продовження згодом.
Текст: Л. Карпінська - Романюк
Comentários