Г. Чернова, О. Щеглов. Чайний сервіз до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва. Будянський фаянсовий завод. 1976
Український художник театру, графік, монументаліст, плакатист, ілюстратор, карикатурист Олексій Михайлович Щеглов розписав в 1976 році до 60 років актора, режисера, народного артиста УРСР Віктора Андрійовича Афанасьєва (20. 12 (02. 01). 1917, м. Актюбінськ, Казахстан – 04. 06. 1987, Харків) ювілейний чайний сервіз, форму якого створила майстриня творчої лабораторії Будянського фаянсового заводу, одна з найстаріших і найдосвідченіших, Галина Денисівна Чернова (1931 - 2016). Без малого півстоліття (1955 -1988) вона працювала в Будах, вони стали долею для її таланту.
Віктор Афанасьєв. Харків, 1970 - ті
В 1952– 83 роках Афанасьєв поставив близько ста вистав, але більшу частину — саме у харківський період. У 1955 році в постановці режисера Віктора Афанасьєва вийшла вистава для дорослих «Чортовий млин», яка відразу ж стала відомою, і з того часу театр займав лідируючі позиції в країні. 1969 року Віктор Афанасьєв створив та очолив при Харківському інституті мистецтв (зараз Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського) першу в Україні кафедру, з якої розпочалося народження одного з найсильніших у країні театральних відділень професійної освіти режисерів та акторів-лялькарів. У СРСР харківський театр завжди порівнювали із театром ляльок Сергія Образцова.
Ха́рківський держа́вний академі́чний теа́тр ляльо́к і́мені В. А. Афана́сьєва
— У ті роки казали, що Харківський театр ляльок є другим у Спілці після театру Сергія Образцова. Так хрін! Не другий, — упевнений заслужений митець України Євген Гімельфарб (головний режисер ХДАТК ім. В.А. Афанасьєва з 1990 по 2002 роки). — Жодної кафедри та школи Сергій Образцов не створив: все життя пропрацював на себе особисто і користувався тим, що свого часу Йосип Сталін дав йому дорогу. А Афанасьєв пробивав собі дорогу сам і починав у Барнаулі — у чорта на паличках, звідки треба було ще вирватися, і не просто так, а режисером, що відбувся.
В 1952– 83 роках Афанасьєв поставив близько ста вистав, але більшу частину — саме у харківський період. У 1955 році в постановці режисера Віктора Афанасьєва вийшла вистава для дорослих «Чортовий млин», яка відразу ж стала відомою, і з того часу театр займав лідируючі позиції в країні. 1969 року Віктор Афанасьєв створив та очолив при Харківському інституті мистецтв (зараз Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського) першу в Україні кафедру, з якої розпочалося народження одного з найсильніших у країні театральних відділень професійної освіти режисерів та акторів-лялькарів. У СРСР харківський театр завжди порівнювали із театром ляльок Сергія Образцова.
Г. Чернова, О. Щеглов. Блюдо від чайного сервізу до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва з написом – присвятою ювіляру. Будянський фаянсовий завод. 1976
Г. Чернова, О. Щеглов. Заварювальний чайник з монограмою, максимально стислої позначки перших літер імені та прізвища, ювіляра від чайного сервізу до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва. Будянський фаянсовий завод. 1976
Г. Чернова, О. Щеглов. Заварювальний чайник від чайного сервізу до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва з зображенням ювіляра у вигляді мага. Всемогутній Джин маючи прекрасну душу став великим та самостійним. Його цінують та поважають. Він виконує будь-яке бажання заради глядача, багатьом допомагає. І, звичайно ж, подолавши всі труднощі, любов і доброта перемагають зло та ненависть! Будянський фаянсовий завод. 1976
Сам автор декору чайного сервізу, Щеглов Олексій Михайлович (1908, м. Томськ– 1980, Харків) з'явився десь у 50-х роках, коли життя в театрі вже йшло, на спектаклі «Чортів млин». Афанасьєву хотілося нового струменя, і він запросив Щеглова, особистість великого плану, дуже цікаву, творчу людину.
Олексій Щеглов
Він завжди мав своє бачення, проникав у суть вистави, сценарію, історичних даних. Міг і декоративним мистецтвом займатися, у Харкові є відоме панно, яке прикрашає фасад будівлі за його ескізами. Крім сервізу відомі виконані ним на базі Будянського фаянсового заводу штофи «Кум та кума» (1968).
О. Щеглов. «Кум та кума». Будянський ФЗ. 1968
Лялька – автопортрет Олексія Щеглова
Спектакль «Чортів млин», став кульмінацією такого роду спільної роботи художника та акторів над лялькою, перетворився на «базову» виставу, на якій відпрацьовують свою майстерність нинішні покоління акторів. Більш досконалих ляльок, мабуть, зараз просто не існує. Це одна з тих обставин, яка зумовила довгожительство «Чортового млина» – символу тих традицій.
Г. Чернова, О. Щеглов. Блюдце від чайного сервізу до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва з малюнком за мотивами спектаклю «Чортів млин». Будянський фаянсовий завод. 1976
Лірико-гумористична казка для дорослих «Чортів млин» (1955) за мотивами твору чеського письменника Яна Дрди «Гра з дияволом». П'єса написана Ісідором Штоком. Відставний солдат Мартін Кабат вирішив позбутися чортів на покинутому млині, щоб використовувати його за призначенням. В результаті цієї витівки, йому доведеться вирушити в пекло заради порятунку двох легковажних дівчат - принцеси Дішперанди та її служниці Качі, які наївно довірилися магічному чортові-перевертню та ні за що продали свої душі. Ця постановка не сходить із підмостків вже понад 60 років! Для лялькової вистави такий вік – унікальний рекорд. Саме з постановки «Чортового млина» Ісідора Штока, відкрилася в театрі традиція існування вечірнього репертуару, розрахованого на дорослу аудиторію. І сьогодні ця постановка не втрачає своєї містичної чарівності та досі подобається глядачеві. Фантазія дотепних акторських імпровізацій, буфонада, гротеск, невичерпний гумор – секрет сценічного довголіття «Чортового млина». До «золотого фонду» увійде «Чортовий млин», спектакль стане свого роду «Чайкою» Харківського театру ляльок. Решта репертуару відіграла свою значну роль у становленні театру, але він залишився у своєму часі, а «Чортовому млину» судилося переступити через поріг сучасності і зайняти почесне місце в репертуарній афіші, збираючи повні зали для глядачів ось вже не одне десятиліття. Виставою «Чортовий млин» харківські лялькарі довели, що лялька може не лише висміювати чи передавати ліричні стани своїх героїв, а й передавати психологічні рухи душі своїх персонажів, не втрачаючи при цьому і комічності характерів, і ліричних нюансів.
Після постановки «Чортового млина» трапилося диво — у театр, який раніше був не дуже в пошані, стало практично неможливо дістати квитки, не кажучи вже про те, щоб влаштуватися сюди на роботу. Театр ляльок по праву став одним із культурних та інтелектуальних центрів Харкова, його гордістю. До кінця 50-х років у театрі налічувалося чотири вистави для дорослих: «Чортовий млин», «Король-Олень», «Наталка Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм».
Г. Чернова, О. Щеглов. Блюдце від чайного сервізу до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва з малюнком за мотивами спектаклю «Божественна комедія». Будянський фаянсовий завод. 1976
«Божественна комедія» (1965) – вистава високої театральної культури, доброго гумору, по-справжньому сучасна на думку, формою. Афанасьєв сказав: – Робитимемо «Божественну комедію». «Божественна комедія» у театрі ляльок – яскрава оригінальна постановка приголомшує дотепною режисерською вигадкою, блискучим художнім оформленням, яскравими, цікавими ляльками.
Ганчіркові ляльки Адама та Єви зі спектаклю «Божественна комедія» спочивають в музеї театральних ляльок ХДАТЛ і́мені В. А. Афана́сьєва.
"Божественна комедія" - сатира З першої появи бога, що благодушно сидить у хмарах, з перших його реплік у театрі запановувала тепла, доброзичлива атмосфера. Глядачі посміхаються, уважно ловлять бездумні розголоси творця, цілком приймаючи органічну, природну гру. Молодий художник-постановник Володимир Кравець давав лялькам саме той гротескний, загострений образ, що найбільше відповідав жанру вистави. На блюдці від сервізу зображені Адам та Єва, дуже симпатичні, індивідуалізовані (з характером) ляльки. Довірливий, прямодушний Адам прямо-таки викликає співчуття, коли його ображає перша жінка, зроблена богом із залишків глини, вульгарна модниця. Кокетлива, дещо чуттєва, цікава Єва – жіночна, послужлива.
Ляльок готували Євгенія Гуменюк та Олексій Щеглов, які складали дивовижний творчий тандем, якому міг би позаздрити будь-який театр ляльок СРСР. Практично відразу з'явилася ще одна вистава для дорослих — «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1956). Художником-постановником виступила Є. Гуменюк, яка зверталася до задуму цієї вистави ще до появи «Чортового млина». У 1958 році на Всесоюзному фестивалі театрів у Москві ці дві вистави Харківського театру ляльок були нагороджені Дипломом першого ступеня.
Г. Чернова, О. Щеглов. Блюдце від чайного сервізу до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва з малюнком за мотивами спектаклю «Запорожець за Дунаєм». Будянський фаянсовий завод. 1976
Ляльки та актори – головні герої спектаклю «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1956)
Такий успіх вимагав закріплення. У 1957 році вийшов спектакль «Король олень» Є. Сперанського (за мотивами твору К. Гоцці) у постановці В. Афанасьєва. Художником-постановником виступив Д. Власюк, а композитором – Д. Клебанов. У цій виставі вже було намічено пошук специфічних засобів лялькової виразності. Зваблива Смеральдіна, скупий та хтивий старигань Панталоне, спритник Труффальдіно та «великий розумака» Брігелла, а також Закохані (чиє кохання сильніше за всі перипетії сюжету), злісний інтриган Тарталья, чиє марнославство згубне, королі, дракони, чарівники, чари, і, звісно ж, олені, у виставі «Король олень». вистава істинно італійська, адже написана італійцем про Італію, ще й в народному італійському жанрі комедії dell’arte (комедія масок). Карло Гоцці – автор п’єси «Король олень» – уродженець Венеції, а хто, як не венеціанці, знається на масках. Італійський драматург з XVІІІ століття увійшов в історію як творець жанру ф'яби, в основі якого казкові сюжети і традиційна комедія дель арте, чи комедія масок – імпровізаційний вуличний театр епохи Відродження, що народився з вуличних свят та карнавалів. Про виставу, вже з назви зрозуміло, що в одного з персонажів є не тільки маска, а й роги! Окрім маски та рогів у Короля є також і корона, а це вже підводить до більш цікавих, м’яко кажучи, висновків.
Г. Чернова, О. Щеглов. Блюдце від чайного сервізу до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва з малюнком за мотивами спектаклю «Король олень». Будянський фаянсовий завод. 1976
Період кінця 50-х років насичений активними устремліннями В. Афанасьєва у пошуках нового репертуару. У пресі початку 50-х років відображені перші удачі: «Останні постановки – «Три поросята», «Веселі ведмежата», «Коник Горбунок» говорять про великі творчі можливості театру, здатного вирішувати значні мистецькі завдання». З перших слів оповідача казки Петра Павловича Єршова, що відкривала повільним речитативом виставу «Коник Горбунок», глядач переносився у фантастичний світ казки. Завдяки гумору, іронії, влучним спостереженням та легкому поетичному стилю казка стала популярною в народі, а пригоди доброго простодушного Іванушки та його диво-ковзана залишалися серед найулюбленіших.…
Поетичне звучання вистави створювалося цікавим режисерським задумом, яскравим художнім оформленням, мелодійною музикою та майстерністю виконавців. Замість традиційно веселого молодця, який лише ховається під маскою простака, вони бачили сміливого, серйозного, героїчного Іванушку. Вистава «Коник Горбунок» (1953) була етапною на творчому шляху театру.
Г. Чернова, О. Щеглов. Блюдце від чайного сервізу з малюнком до спектаклю «Коник – Горбоконик» до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва. Будянський фаянсовий завод. 1976
Відомий у ті роки письменник-сатирик Феліксом Кривіним написав для театру п'єсу «Пригоди ведмежа». Але поставлена за нею вистава не стала значною подією і проіснувала недовго. Класикою стала своєрідна дилогія – «Веселі ведмежата» та «Ведмежата в місті» – вельми невибагливі з драматургії вистави. Причому вони збереглися в репертуарі аж до 90-х років.
Г. Чернова, О. Щеглов. Блюдце від чайного сервізу з малюнком до спектаклю «Пригоди ведмежа» до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва. Будянський фаянсовий завод. 1976
Згодом, який повернувся до Харкова після «уральської зони» Є. Ю. Г іммельфарб, сам же їх і списав. Розповідає автор постановки:
«Спектакль «Ведмежата в місті» був дуже зворушливий. Там була фінальна мізансцена прощання, коли на лаві сиділи по краях дідусь і бабуся, а між ними ведмежата спиною до зали, прощалися і зітхали всі. Був такий трюк, коли вони каталися: самі приносили діжку, на діжку клали дошку, сідали на дошку з двох боків, і глядач бачив, як вони відриваються від ширми. Віктор Андрійович, прийшовши на прогін, був задоволений, погодився поставити своє прізвище, привітав мене з успішною роботою. І сказав: – Тепер треба зробити другу серію «Ведмедика в місті».
Олексій Михайлович Щеглов був художником і тієї, і цієї вистави. А він не читав п'єс. Я даю йому п'єсу, а він її поклав до свого жовтого дипломата, в якому носив мавпі банани. Я йому говорю, що треба на завтра вже принести макет. На завтра він приносить якийсь макет, який я не знаю, до якої вистави робив. Разів десять він мене «дурив», я біснувався, потім я читав йому п'єсу. Сердитись на нього було неможливо, і, нарешті, ми з ним придумали, як все це виглядатиме. У «Ведмежатах у місті» мені довелося розгулятися в уяві, бо драматургія гірша не буває. Дидактика, тупа повчальність, ну просто жах. Жодного глядацького інтересу. Я з ведмежат зробив таких «розбішак». Вони влітали в комфортабельну московську центрову квартиру, приїхавши з села, обвішані сушеними грибами, плетеними сумочками з яблуками, капюшонами. Влетівши, вони починали з вереском все це розкидати, загажувати всю квартиру. Входила Фімка, старша сестра, бачила весь цей жах. Коротше кажучи, всю виставу вони знущалися з цієї Фімки. Дітям це дуже подобалося. Я ще приплев сон цих ведмежат. Коли складали цю виставу, виступила Кагановська і сказала, що Гіммельфарб – це знахідка для театру, може з «лайна» робити «цукерки». Віктор Андрійович все більше і більше починав вірити в мене, у мої творчі здібності і дійшло до того, що він мені довірив поставити його інсценування по «Віні-Пуху» Мілна, за що я йому знову маю бути вдячним».
Сюжети декору на предметах сервізу обрамляються завісою, символом, що означає початок дії та її закінчення вистав, іноді за рішенням режисера можуть бути частиною сценографії. Тоді завіса сприяє розвитку дії та працює на загальну атмосферу вистави. Є на них ще квіткові букетики. Вони супроводжували фінал будь-якої вистави, коли усі його учасники виходили на уклін під оплески публіки. У світі театру дарувати квіти на знак вдячності та обожнювання — це традиція, яка налічує сотні років і досі є важливим звичаєм. Орнамент стилізованих квітів обрамлює по колу шість чашок від сервізу.
Г. Чернова, О. Щеглов. Чашка від чайного сервізу до 60 річчя народного артиста УРСР В. А. Афанасьєва. Будянський фаянсовий завод. 1976
Твори Олексія Михайловича Щеглова представлені у музейних, галерейних та приватних колекціях в Україні та за її межами.
До 100 ліття від дня народження народного артиста України, театрального діяча, режисера Віктора Афанасьєва на фасаді будівлі Харківського державного академічного театру ляльок, шо носить відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1254 з 6 листопада 1997 його ім’я, встановили меморіальну дошку.
Дошку на честь В. А. Афанасьєва відкрито 15 грудня 2016 року за адресою площа Конституції, 24 на фасаді Харківського державного академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва.
Текст Л. Карпінська - Романюк