«Я роблю тільки камерну скульптуру. Є такий жанр – мала скульптура, це скульптура, що спілкується з людиною, яка її має. Вона не є однозначною, її можна трактувати й так, і так. І той, хто нею володіє, можливо, не так її розуміє, як я її розумію. Це дуже цікаво. Шкода, що у нас люди не мають змоги купувати й ставити їх удома, квартирки такі маленькі. Та скульптура, яка малого розміру, але вона має бути збільшеною, — то не є малою скульптурою. Розмір не є головним – головне саме рішення, композиція, тема, це все стосується жанру малої скульптури. У нас навіть були такі всесоюзні виставки малої скульптури і я брала участь у двох чи трьох, уже не пам'ятаю – це дуже цікаво було. Це цікава робота, мала скульптура, бо її діапазон тем дуже високий", - так відповіла Ольга Рапай Ізі Хруслінській на питання про її дорогу в мистецтві ( інтерв'ю, що було опубліковано в Українському журналі № 9 за 2008 рік ).
Ольга Перецовна Рапай (дівоче прізвище - Маркиш) народилася 1 серпня 1929 року. Її дитинство і юність були затьмарені кривавими епізодами історії радянської держави, яка погубила в репресіях і сталінських таборах в 1930-50-і рр. мільйони життів своїх найбільш видатних громадян. Арешт і вбивство вітчима, перебування матері в ГУЛаге, розстріл батька, незабаром власне посилання - все це довелося пережити майбутньої художниці. «Коли почалися арешти 30-х років, в нашому величезному дворі кожен день хтось із дітей плакав ридма, - згадувала Ольга Рапай. - Ми, нетямущих дітвора, мовчки стояли біля плачущої дитини. Ми розуміли, що це означає: вночі забрали його тата чи маму, але ще не вміли висловлювати своє співчуття».
Ольга Рапай
Заарештували Ольгу Рапай в Київському художньому інституті на 5 курсі прямо на занятті з ліплення. Вона побачивши, що ввійшли двох в цивільному одразу все зрозуміла. Так і забрали, в чому була, в осінньому пальто і туфлях, спецовочнім халаті, з забрудненими пластиліном руками і згортком, нашвидку зібраним подругами. «Спочатку мене відвезли в політичну в'язницю, прочитали вирок, сфотографували, зняли відбитки пальців. Моя справа складалася з течки, в якій лежали мій студентський квиток і папірець з КДБ. Усе! І це називалося «Дело». Потім мене переправили до Лук'янівської в'язниці, звідти етапували в Сибір, в Канск за Єнісеєм». Спогади про той час художниця пронесла через все життя. Після повернення закінчила інстітут, отримала направлення на Київський експериментальний кераміко – художній завод, де і були створенні порцелянові роботи.
Розповідає Ольга: "Я відразу захистила диплом, отримала його й того ж дня пішла на завод, мене розподілили на фарфоровий завод - скульптором. Там почалася кераміка. Нас не навчали працювати в матеріалі. А скульптур поза матеріалом не може бути. Скульптура - це матеріал. Тут - дерево, глина, камінь. Мене розподілили. Прийшла жінка, головний художник Фарфору - фаянсу України, подивилася на наші роботи і на мені зупинила вибір. Їй здалося, що я підхожу. "Ми вас запрошуємо. Ми зробили вам розподіл". Я пішла туди, побачила печі, побачила всі перетворення, колір. Була абсолютно вільна у власній творчості на заводі. Повинна була зробити вісім затвержених радою речей на рік, але що саме, це було моє. Я повинна була знайти сюжет, щоб це відповідало матеріалу, щоб це купувалося людьми".
Всього за час роботи Ольга Рапай на КеКХЗ створила понад 110 скульптур, які виділяються тонкої емоційністю, спостережливістю і ліричною виразністю образів. Огляду у творчості майстрині періоду порцеляни присвячена книга «Фарфор Ольги Рапай» (видання 2015 року, формат А4 збільшений, 215 сторінок, тверда обкладинка, кольоровійтоновані ілюстрації. Тираж 300 примірників). У книзі зібрані всі відомі тепер твори Ольги Рапай, виконані в порцеляні, опубліковані роботи з приватних і музейних колекцій. Введено в науковий обіг більшість раніше невідомих і не атрибутувати творів. У додатку наведено каталог, де дані назви скульптур, рік створення моделі, розміри, бібліографічні довідки, перелік виставок, на яких вони експонувалися.
У Національному конкурсі публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні книга "Фарфор Ольги Рапай" зайняла 1 місце в номінації «Краща альбом, каталог» серед видань 2015 року, а стаття «Гандзя цяця молодичка...». Українська тема в порцеляні Ольги Рапай» в журналі «Антиквар» №11 / 58 / ( 2011, стор. 110 - 117) стала пятою в номінації «Краща науково - популярна, публіцистична публікація». У музеї «Духовні скарби України» з 3 по 15 квітня 2015 року було проведено презентацію книги та виставку, присвячену пам’яті художниці. Виставка об’єднала два напрямки в творчості майстрині й мала романтичну назву — «Грації і блазні». В експозиції були представлені 80 скульптур Ольги Рапай в фарфорі та кераміці, тарелі та пласти з приватних й музейних збірок, адже не лише фарфор став яскравою сторінкою біографії майстра, а й керамика. Власне кераміці майстер присвятила 45 років свого життя. Відтоді як художниця полишила роботу на заводі в 1967 році, порцелянові вироби в такому масштабі не експонувалися. За цей час кияни могли бачити лише окремі на її першій персональній виставці в 1967 році та двох ювілейних виставках Київського експеріментального кераміко - художнього заводу в 2004 й 2014 роках. Фарфор став яскравою сторінкою не лише в біографії майстра, але й історії вітчизняної малої пластики другої половини ХХ ст. Скульптуру художниці тиражували Київський експериментальний кераміко-художній, Полонський художньої кераміки, Городницький заводи.
Більшість образів Ольга Рапай запозичувала з повсякденного життя. Витончені, елегантні та дещо іронічні, вони виражають ставлення митця до сучасності. Окрім відомих артистів, О. Рапай зображувала доньку, мати чоловіка, себе разом з подругою – художником-фарфористом КеКХЗ Оксаною Жникруп. Народжені періодом «відлиги», сміливими та новаторськими для свого часу стали її серії «Джаз», «Пляж» та «Модниці». Водночас художниця зберігала зв’язок з українською культурною традицією, що виявилося в наслідуванні формотворчості народної кераміки, використанні мотивів народного одягу різних областей і регіонів України при створенні великої та малої етнографічних серій.
Вернісаж привернув увагу не лише колекціонерів і друзів художниці, а й творчої богеми, видавців, музейників та дослідників. Серед них – колеги Ольги Рапай по заводу Владислав Щербина, Леонтина Лозова та Микола Лампека, відомі скульптори й живописці Оксана Стратійчук, Світлана Карунська, Давид Шарашидзе, Борис Фірцак, Ольга Кравченко. Виставку відвідали директор Київського національного музею російського мистецтва Юрій Вакуленко, заступник директора Національного музею українського народного декоративного мистецтва Людмила Білоус, заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» Тетяна Люта. Фарфор Ольги Рапай справив на відкритті виставки дивовижне враження і на мистецтвознавців Олесю Авраменко, Олега Сидора-Гибелинду, Антоніну Ферчук
Вдруге, відбувся вернісаж творів Ольги Рапай в Музеї книги та друкарства в Луцькій набравній вежі міста Острога в 2019 році. «Моє життя складалося з моїх робіт», - сказала Ольга Рапай в останній нашій розмові, це є також відповіддю про дорогу в мистецтві. Так було й названо виставку її порцелянових робіт до 90 – річччя від дня народження керамістки.
Експозиція була не дуже велика, але по рідкості - унікальна. Раритети, які з одного боку, - відомі, а з іншого боку - окремі нікому невідомі. В таких комплектності та поєдності скульптурні композиції ніколи не були представлені. Відвідувачі музею змогли побачити 86 відточених предметів порцеляни, три мальовничі по розпису декоративні тарілки, брелоки та плакетки з трошки більше сотні відомих робіт Ольги Рапай. За кожним стендом стояла не просто презентація та загальна інформація про атрибуції, на виставці виникав своєрідний діалог між предметами декоративно – прикладного мистецтва та літературними творами, нагадуваннями про материнство, колгоспи, дитинство, молодиць. А головне, скульптура ще й спілкувалася з людьми, - про що оповідала їх автор.
Вернісаж був організований в дуже короткі терміни - за 1,5 місяця. Щиро і глибоко вдячна Національному університету «Острозька академія», Музею книги і друкарства міста Острога за те, що вони виконали цю колосальну роботу, змогли створити теплу і захоплюючу атмосферу огляду. Для музею «Київський фарфор» - це перша порцелянова виставка на виїзді. І нехай шлях від Києва до Острога, може бути, не такий довгий, але навіть транспортування такого скарбу - це саме по собі питання дуже складне, взагалі зважитися на неї, тому що фарфор - матеріал крихкий, було складно.
У перших два дні відкриття виставки «Моє життя складалася з моїх робіт» було багато школярів, учнів шкіл мистецтв. Мало хто з них сьогодні представляє, що таке є київський фарфор (сьогодні в Україні відсутні виробництва порцеляни та фаянсу. Але ж, радянський фарфор неможливо порівнювати з європейським. Він інший, для нас - найкращий в світі). Це для них - чудова школа виховання смаку. Ось це ось точно! Дніпро, Кропивницький, Харків, Луцьк, Одеса, Житомир, Київ, Рівне, Вінниця, Хмельницький, Полонне, Шепетівка, Старо - Констянтинів, Нетішин - міста, Херсонська, Чернівецька, Миколаївська та Тернопільська - області, з яких до двух тисяч відвідувачів приїжджали в Музей книги і друкарства міста Острога наживо ознайомитися з порцеляновими роботами радянського періоду в декоративно - прикладному мистецтві України. Також були візитери з Польщі та Китаю. Проведено 66 екскурсій.
Хвилюючі моменти з виставки «Моє життя складалося з моїх робіт».
Банер — запрошення до перегляду, дизайн якого розробили студенти Академії, прикрасила серія «Цирк». Без неї надалі не обійдеться жодна виставка, яка присвячена фарфору. Це той високий пілотаж, до якого підіймався, насправді, не кожен фарфорист. Створювати серії такого обсягу, такого масштабу, з таким чудовим ручним розписом, з такими виключно елегантними формами, — це дійсно була найвища точка розвитку порцеляни. Серед українських скульпторів-фарфористів Ольга Рапай одна з перших звернулася до портретного зображення циркових артистів і мімів, а також стала зображати учасників циркового дійства — клоунів і акробатів. Вона створила свою власну галерею артистично-циркових образів, які виявилися набагато популярнішими статуеток її фольклорної серії.
О. Рапай. Роботи циркової тематики. КеКХЗ. 1963 - 1965
Катерина Рапай, дочка Ольги, в своїй книзі "Подвійна експозиція" згадує: "Там, на заводі, з"явилися перші циркачі: клоуни, вершниці, акробати.
Микола Рапай та Катерина Рапай. 1978
І з поміж інших — портретні мініатюри: Чарлі Чаплін, Олег Попов, Марсель Марсо. Марсель Марсо — живий, а не порцеляновий — одного разу був із гастролями у Києві, й мама влаштувала мені справжній сеанс чарів. Вона попри величезні труднощі дістала квитки на його виставу. Я була школяркою, маленькою дівчинкою, й ім"я Марселя Марсо звучало для мене, як звуки іншого світу. Протягом цілих двох годин я дивилася, не вірячи в реальність того, що відбувається, як худенька легка людина, Біп, рухається на сцені, не торкаючись землі. Біп говорив незрозумілою мовою, не промовляючи ані звуку. І, хоча я багато разів бачила ці номери по телевізору і в кіно, розглядала фотографії у журналах і книжках, це було дивом — живий, справжній Біп із його трояндою тут, навсправжки... Після фіналу, поки публіка все ще
аплодувала і вигукувала "браво", мама, тримаючи мене за руку, пройшла коридором за кулісами, щось пояснивши неприступним білетерам, і я зі змішаним почуттям священного трепету і щастя опинилася коло дверей гримерки великого Біпа. Там, за дверима, за гримувальним столом сидів худорлявенький посивілий чоловік із напівстертими білилами на обличчі — не той дивний чи то дух, чи то дитина зі сцени, а просто втомлений клоун і здивовано усміхався нам, не розуміючи, хто ми. Мама заговорила до нього англійською, потім перейшла на російську, але поруч була перекладачка. Марсель Марсо почув від неї ім"я бабусі Естер і почав усміхатися, обсипати привітаннями. Мама відкрила сумочку і простягнула йому згорток, которий він обережно розгорнув. У його руках опинився порцеляновий Біп із трояндою. Його двійник, лише маленький. Він завмер від несподіваності й захвату, а для мене відбувся третій акт вистави: два Біпа зустрілися й дивляться один на одного однаково намальованими на білих обличчях, очима".
О. Рапай. "Біп". КеКХЗ. 1965. На задньому плані "Віолончеліст" та "Саксофоністи". Музей "Київський фарфор"
Статуетки знаменитого артиста, якого називають батьком, засновником радянської клоунади, Олега Попова (1930 - 2016) Ольга Рапай створила у 1965 році. Ім'я Олега Попова було занесено в «Книгу рекордів Гіннесса»: «За велику популярність як на Заході, так і на Сході». Якщо вірити книзі, це велика рідкість. Великого фарфорового слона, премію «Оскар», як артистові року, кращому в цирковому світі, також тоді присудили Олегу Попову.
Поставлені поруч «Олег Попов з півнем» та «Біп», немов ведуть розмову між собою, Марсо і клоун, якого Марсель вважав великим: «Його гумор наївний, ніжний, мрійливий, в ньому абсолютно відсутня злість або жорстокість. Легко уявити, що це персонаж з мольєрівського фарсу, з комедії Гоголя або Шекспіра. Я вражений його майже повною відмовою від гриму. Він хоче бути на арені дуже людяним і дуже реальним». Портретна схожість, ідентичність костюмів, співмірність, пози розкривають момент спілкування. Марсель завжди приходив в цирк, коли виступав Попов в тому місті, де виступав і він сам. «Я особливо радий вашому приїзду в Париж. Ви найбільший клоун, якого я бачив у своєму житті, й ваш успіх в Парижі — велика радість для всіх нас, мімів", - говорив Марсель Марсо. «Сміх без приниження і вульгарності» - так можливо, назвала б сьогодні Ольга Перецовна ці порцелянові портрети Марсо та Попова.
Марсель Марсо, Олег Попов
О. Рапай "Біп" та "Олег Попов з півнем". КеКХЗ. 1965
О. Рапай та її керамічний "Карнавал"
Улюблена фігурка Ольги Рапай – Чарлі Чаплін. Фігурка вирішена в чорно-білій гамі, яка служить не тільки для передачі образної характеристики героя, але нагадує трепетну виразність чорно - білого німого кіно, сьогодене багато втратило, на думку самого актора, з появою звуку і кольору на екрані.
О. Рапай. "Біп", "Чарлі Чаплін", "Ілюзіоніст". КеКХЗ. 1963 - 1965
Оцінити цю виставку неможливо, тому що дійсно оглядали всі предмета, і жодного предмета не було прохідного, якщо можна так висловитися. Одні з найбільш витончених, з найбільш елегантних, і з найчарівніших речей - «Оксана», «Коломийки», «Солоха і дяк». «Полісянка», «Гуцулка», «Подолянка» - дивовижної краси, абсолютно всі різні, дуже ошатні. Естетика їх лаконічних образів навіяна не тільки впливом нового «сучасного стилю», що прагне до простоти форм, узагальненості силуету, максимальному виявленню білизни матеріалу фарфору та мінімальної графічністі використання кольору в розпису, але і спорідненістью з традиційною народною керамічною скульптурою.
Чудова мала етнографічна серія. КеКХЗ. 1965
«А чи піде, бувало, Солоха у свято до церкви, надягши яскраву плахту з китайчатою запаскою, а поверх неї синю спідницю, на якій ззаду нашиті були золоті вуса, і стане прямо біля правого крилоса, то дяк уже вірно закашлюється і примружує мимоволі в ту сторону очі; голова гладив вуси, замотував за вухо оселедець і говорив що стояв біля його сусідові: «Ех, добра баба! рис-баба! ». Композиція відрізняється розповідною і незвичайною жвавістю. Емоційний тон твору повідомляють пози, погляди, жести і міміка персонажів. Солоха грайливо вивертається від запобігливо-боязких залицянь дяка і по-пустотливому «стріляє» на нього очима. У фігурці точно переданий жартівливий характер сцени.
О. Рапай. «Солоха і дяк». КеКХЗ. 1959
Серед робіт О. Рапай, що експонувалися на виставці в Острозі, - рідкісні
Велика етнографічна серія. КеКХЗ. 1961
Кадр із відео хроніки "History of the leading sculptors of the Kyiv Porcelain Factory since its foundation"
Серія "Пляж" - та, що серед найулюбленіших у відвідувачів виставок. Автор знайшла перебіг подій саме того, що подобалося їй і всім - море, загар, відпочинок, сюжет відповідав матеріалу й радо купувався людьми.
Скульптурна серія О. Рапай "Пляж" (1959) на обкладинці видання "Пляжі Києва". Тираж 30 000 екз. 32 сторінки. 1968 рік
Моя інформаційна розповідь сучасній молоді про сміливість появи в середині ХХ століття унікальної серії під назвою «Пляж» (1959) виявилася не зрозумілою. Нині інші часи.
Кураж був у показі в тематичній частині експозиції Ольги Перецовни "Пляж" маленьких приємностей, які роблять наше життя світлішим - серії порцелянових наперстків / 2012 / від Сергія Воронова, які є різновидом художньої АРТ - мініатюри і першими в Україні предметами декоративно-прикладного мистецтва в жанрі наперстків. Подібні мініатюрні чуда неодноразово брали участь в показах на виставках. Відвідувачі Києва, Харкова, Одеси, Івано - Франківська, Вінниці влаштовували у вітрин справжнє паломництво, їх приваблює самобутня ліпка.
М. Рапай. Гравюра "Пляж" /архів Л. Лозової/
О. Рапай. Скульптурна група "Пляж". ПЗХК. 1959. ХОКМ
О. Рапай. Скульптурна група "Пляж" (КеКХЗ, 1959)
Порцелянові скульптурні наперстки на тему "Пляж". «Аlis – K” під керівництвом Сергія Воронова. Одеса. 2018
О. Рапай, О. Жникруп. "На відпочинку". Карикатури, в яких зберігається подібність з об'єктами зображення, сатиричні тенденції тут поступаються перед м'яким, доброзичливим гумором
Досвід експонування кращих творів сучасних художників-фарфорістов з метою популяризації мистецтва і формування естетичних смаків широкого загалу збагачує історію мистецтва порцеляни. Чи вдалося донести щирість, високу фаховість і яскраву індивідуальність Ольги Рапай (1929 - 2012) в повному об'ємі? Люди із задоволенням приходили, приводили туди своїх дітей та згадували вироби із порцеляни, серед них симпатичні статуетки, що оселялися у другій половині ХХ століття майже в кожній домівці.
З відгуків:
- Перебуваючи в Острозькій академії під час роботи молодіжного симпозіуму, мали нагоду дізнатися про видатну скульпторку Ольгу Рапай-Маркіш, одну з найвідоміших постатей в царині української кераміки. Донька розстріляного у справі Єврейського антифашистського комітету поета і драматурга Переца Маркіша й репресованої, як «член родини зрадника Батьківщини», філолога Зінаїди Йоффе, падчерка розстріляного за «український націоналізм» мовознавця та перекладача Бориса Ткаченка, Ольга сама пережила заслання і поразку в правах. Вона розділила трагічну долю безлічі своїх сучасників. Сам світ її робіт у дивний спосіб суперечить її біографії, ніби кидає їй виклик — і водночас є невіддільним від її долі.
- Барвисті квіти Українського Фарфору рясно политі гіркими сльозами ... Ольга Рапай віддала життя "легковажним дрібницям" (так говорили великі поціновувачі мистецтва про порцеляну) і цим Подвигом показала, як Любов перемагає смертельний страх ... Але де ж вона береться, ця непереможна Любов? У в'язниці? На засланні? Вибір небагатий був на наявність визначних постатей в 20 столітті ... І виявляється, що десятиліттями безперервних знущань не вдалося вбити маленькі зернятка Любові, які посіяні в дитячому серці закатованими батьками ...
Батько — Перець Маркіш, розстріляний як член президії антифашистського комітету, але це вже після війни, а ще був вітчим — Борис Данилович Ткаченко, розстріляний як мовознавець — україніст ...
В молодості мене дратували ці "провінційні анахронізми" для бабусь, які відкинуті динамічною реальністю повсякденності на узбіччя, фарфор для мене (народженої й вихованої "розвиненим соціалізмом") був чисто побутовий, гігієнічною необхідністю ... Все змінилося в ті ж 90-ті, коли стала осягати його справжню історію походження ... і ще: викладала в дитячій школі ліплення, нам приносили в клас звідусіль ці "нікому — непотрібні", іноді надбиті "статуетки", і тоді я раптом відчула на тлі розгулу рекету, відключення електрики та зрив петард, безробіття, як ці тендітні "дрібнички" змінюють середу, створюють ілюзію затишку і СВІТУ, такого ж крихкого як сам Фарфор. І ось тоді я чітко зрозуміла СУТЬ фарфорової пластики й незмінну любов до них у "старших дам", які про життя щось таки зрозуміли та про що неможливо розповісти у двох словах ....
- У мене ностальгія, сам я виховувався на фотографіях батьків в цих зворушливих шароварах і тюбетейках, і неповторний дух чогось доброго в цих фігурках для мене не порожній звук. - Фарфор - це історія і культура моєї країни, якої більше немає. Країни, де шанували працю, сім'ю і материнство, армію, де не страшно було виходити на вулицю. - Цей фарфор передає дух минулої епохи. Вже не знаю, за рознарядкою партії чи ні, але сенс від цього не змінюється і не втрачається. Так, це була пропаганда, але мила і неагресивна. - Фарфор - маленький відблиск того прекрасного нашого дитинства, в якому ми жили. Про то у мене залишилися найкращі спогади.
Особливо було приємно почути від директора Харківського художнього музею Валентини Василівни Мизгіної, що вона на одному диханні прочитала "Фарфор Ольги Рапай". Також в мій приїзд до Харкова Валентина поділилася спогадами про зустрічі з Ольгою, коли та зверталася до неї за допомогою в атрибуції робіт з колекції малої фарфорової пластики відомої колекціонерки порцеляни Катерини Шпектор: "Інтелігентна, освічена, вродлива, приваблива жінка, з якої моментально знаходиш спільну мову, і з першої хвилини здається, що ви знайомі багато років".
Література про життя та творчість Ольги Рапай
PS
Музей книги та друкарства, Національний університет «Острозька академія» ініціювали проведення в 2020 році великої події - виставкового проєкту «Вона в віки майбутні йти повинна...", який представив зі скарбниці «білого золота» унікальні твори мистецтва датовані 20 століттям – роботи українських митців скульптурної пластики малих та посудних форм про одну з найвидатніших колежанок, видатну українську письменницю та громадського діяча, одну з центральних постатей національної культури — Лесю Українку. Вподобання та інтерес до творчості Лесі Українки, сила давніх українських символів, світ природи, фантастичні істоти, які заселяють волинські хащі й лісове озеро, об'єднав широке коло учасників та партнерів не тільки з Волині, різного віку та різних за фахом — майстрів мистецтва, музейників, колекціонерів, викладачів, студентів, державних службовців.
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments