У 1986 році головний художник об"єднання "Укрпромфарфор" (на той час 15 виробничих підприємств, 40% всієї продукції у СРСР давала Україна) Юрій Миколаєвич Лобанов (1938 - 2005) розповідав авторам книги "Декоративно - прикладное искусство Украинской ССР": "Многое изменилось в последние годы в создании фарфора и в производстве массовой посуды. Когда я пришел в объединение (1973), не хватало ассортимента, нужны были прежде всего чашка, кружка, тарелка, мы думали о пользе, нежели о красоте, больше о том, как скорее насытить рынок, нежели о том, чем его насытить. Перед нами стояла проблема тиража и, стало быть, формовки, штампа. Но ведь самый лучший фарфор начинался с литья, то есть техники, которая позволяет художнику реализовать любую форму, любой замысел. Сейчас мы работаем над тем, чтобы вернуть фарфору прозрачность и многообразие формы, снова сделать его тонкостенным. Для меня белый прозрачный фарфор подобен прекрасному чистому небу, глядя на которое, можно не только мечтать, но и материализовать свою мечту. Мы знаем, что небо может быть облачным и безоблачным. Так и наша работа художников по фарфору: когда замысел удается - в нашем небе сияет солнце".
Навіть буденні речі, як ось тарілки, тернополяни намагались зробити цікавими, оригінальними, привабливими. "З перших же днів, коли в магазинах міста з"явився посуд з маркою Тернопільського фарфорового, покупці схвально відгукнулися про нього. На підприємстві освоєно виробництво посуду десяти найменувань - чашки, тарілочки, блюдця тощо. Оригінальні свіжі малюнки знайдено спеціалістами, " - писали в місцевій пресі.
Кінцем історії Тернопільського фарфорового заводу стало цілковите банкрутство. У жовтні 2006 року він припинив роботу, а працівників відправили в вимушені відпустки власним коштом – близько 1400 осіб. Все, що відбувалося із заводом потім, можна назвати популярним нині словом – дерибан.
Завод проіснував 42 роки. Яскраве, але доволі коротке життя, навіть по людськім міркам… Заснований у 1964 році, він спеціалізувався на випуску чайних й кавових сервізів, кухонних, столових наборів та сувенірної продукції. Задовольняв попит населення Західної України та інших регіонів, купували його вироби й за кордон. Навіть на початку “лихих 90-х”, коли полиці магазинів порожніли на очах, тернопільські сервізи буквально “розмітали”. Тут працювали висококласні художники. Та й робота на цьому заводі загалом була престижною: цікаво і платили непогано.
Керівництво "Укрфарфорфаянсу" невдовзі після початку випуску порцеляни запросило у Тернопіль на семінар головних та провідних художників галузі. Існувала така практика. Кожний із виробничих колективів демонстрував результати своєї серйозної роботи. Учасниками висловлювалися думки з теоретичних питань декоративного мистецтва, конкретно розбиралися вироби, що випускаються порцеляновими заводами. В оглядах зверталася увага на досягнення художників, їх творчі знахідки, цікаві експерименти, й значне місце відводилося поточним подіям на ниві образотворчого, декоративного, монументального мистецтва. Відкривали нові імена, нові емоційні твори.
Тоді, у жовтні 1968 року, колег приймали Тарасенко Петро та Горолюк Віталій (на заголовному фото, відповідно схеми розміщення - 6 та 5). Оглянути нове прогресивне виробництво та оригінальні й свіжі здобутки майстрів художньої лабораторії приїхали Мікеєва Ася (34), Вольський Йосип (11), Протор"єви Надія та Валерій (1, 2), Ткаченко Іван (32), Башло Володимир (8), Хоменко Володимир (9), Веретьохін Василь (16), Лапін Володимир (22), Печорний Петро (24), Крижанівський Олександр (27), Тимченко Марфа (29), Мозалевський Іван (35), Ярош Олександр (36), Недєльченко Микола (37), Бобік Микола (38), Панасюк Сергій (41), Щербак Василь (39), Гладкий Михайло (40), Мисак Сергій (33), Лащук Юрій (21), Мулкіджанян Ніна (15) та інші (на жаль, імена не відомі - 4, 7, 10, 13, 14, 18, 25, 26, 30, 42).
Були серед учасників семінару й колеги Тарасенко по праці на Баранівському заводі - Костенко Василь (3), Діброва Андрій (17), Гоч Митрофан (19), Ковальчук Василь (12), Спиця Володимир (23), Скицюк Іван (28), Щербонос Петро (31), Віцько Іван (20). Четверо поміж них представляли вже другі заводи. У 1962 році у зв'язку зі спеціалізацією підприємств Барановський перейшов на випуск столового посуду широкого асортименту, внаслідок чого скульптурні й сувенірні вироби з виробництва були зняті. У зв'язку з цим художники - скульптори були переведені на інші заводи. Відкривалися нові підприємства, модернізувалися наявні. У країні гостро не вистачало посуду, в тому числі повних наборів столових або чайних на певну кількість людей. У Баранівці ж залишилися тільки майстри форми та розпису фарфорових виробів. І. Віцько поїхав головним художником в Полтаву, В. Ковальчук й П. Щербонос - художниками у Борислав, О. Петров - художником в Краснодар.
Батьківщина П. Тарасенко - село Андріївка, Новомиргородського району, Кропивницької області
Акварельні етюди Петра Тарасенко, виконані у 1957 році
Акварельні етюди Петра Тарасенко, виконані у 1957 році, та фото олійних фарб, з якими він ходив на натуру з метою її вивчення
Петро Порфирович Тарасенко (25. 07. 1927, с. Андріївка, Новомиргородського р - ну, Кропивницької обл. - 4. 06. 2005, м. Київ) приїхав у Тернопіль травневим днем 1964 року, куди його запросили для налагодження художньої роботи на знову відкритому фарфоровому заводі після чотирирічної роботи на Баранівському, художні традиції якого в галузі отримали загальне визнання та були широко відомі в країні. Він був першим та багаторічним головним художником (1967 - 1978) на підприємстві.
П. Тарасенко. "Тернопіль". 1970. Акварель
Після служби в Одеському вєному окрузі (1944 - 1953) та закінчення старших класів середньої школи, отримав освіту в Одеському художньому училищі (1955 - 1960), де він закінчив керамічне відділення (вчитель - член Національної спілки художників України Сакович Ірина Валер’янівна). Упродовж навчання по вечорах працював на муляжній фабриці №6. Дипломну роботу "Хлопчик, який читає книгу" виконував на Коростенському фарфоровому.
П . Тарасенко під час навчання в Одеському художньому училищі
Одеська школа - єдина школа, яка вчить правильному розумінню й погляду на мистецтво, " - такі слова І. Рєпіна Сергій Шевельов (1936 - 2007) взяв за епіграф до історії училища, в якій відверто накреслив етапи його піднесення та спаду.
Практична робота П. Тарасенко під час навчання на 3 курсі в ОХУ. Одеса, 1958
Шевельов також автор книги про Михайла Жука (в співавторстві з І. Козіродом), видання якої було у 1980 - ті роки неймовірно важким підприємством. Завдяки Сергію виникло переконання, згідно з яким одеська школа живопису - самостійний професійне явище європейського масштабу, а не провінційна імперська школа. І коли тут, наприклад, вчився майбутній геній Врубель - йому було у кого вчитися, цей "одеський бульйон" був досить поживним. Одеситів всюди й завжди виділяв особливий мальовничий підхід, визначений колористичний лад, властивий випускникам тільки цього закладу. З Петром на відділенні навчалися В. Бабенко, С. Павлова, О. Толкачьова, В. Дубовик, Л. Кожемякина, В. Кондральєва, Т. Конопляникова.
П. Тарасенко. Портрет сина Олександра (1967) та онуки Ірини. Холст, масло
Отриманні освітянські знання та набутий професійний й організаційно - виробничий досвід, адже, оскільки штатний розклад художньої лабораторії в Баранівці був заповнений скульпторами та художниками, молодий спеціаліст працював там майстром - живописцем, а згодом начальником живописного цеху, дозволили Тарасенко на повну міру реалізуватися в мистецтві на Тернопільщині. Він взяв на себе розробку нових технологічних зразків форм й малюнків виробів, які задовольняли естетичні та споживчі запити покупців, забезпечуючи стійкий збут продукції. З колективом однодумців було знайдено рецепт білої маси гарної якості, яка давала тоненький та просвічуваний черепок.
П. Тарасенко. Тернопіль, 1967
П. Тарасенко. Декоративне блюдо до 25 - річчя перемоги над фашистською Німеччиною. ТФЗ. 1970
Пам’ять береже першокласні чайні й кавові сервізи, вази, тарелі, скульптури, які, знаю, у багатьох з місцевих є вдома. Але які, впевнена, зовсім недооцінені. Кожен атрибут, який використовували під час традиційного чаювання, був створений, щоб повною мірою розкрити всі нотки класичного чаю. Білі кольори порцеляни для надання їм урочистого звучання лаконічно підкреслюють золоті відводки. Або прості форми - стрункі й лаконічні, наближені до геометричних, найчастіше суцільного декорування не потребували. Європейський мінімалізм. Понині стильний, що має цнотливу білизну, чайний сервіз "Лілея" (1972), конфігурації якого Петро задумав подібними надзвичайно красивій квітці, символу дівочих чар та чистоти, був відмічений 2 премією у конкурсі Міністерства легкої промисловості УРСР. У легендах лілію породила Мати-сира земля з богинею води Даною. Кореневище цієї рослини було оберегом мандрівників до чужих земель. То й до тих чужих земель, де існує традиція пити чай о 17 - і годині, великими партіями експортувалися набори, що давало валюту заводу та країні.
П. Тарасенко. Чайний сервіз "Лілея". ТФЗ. 1972. Експонувався на виставці до 100 - річчя уродин В. Леніна. Відмічений 2 премією у конкурсі Міністерства легкої промисловості УРСР.
Форми Тарасенко не тільки на думку багатьох художників-фарфористів, були одніми з найкращих, вони технологічні, конструктивно продумані та водночас вишукані. Чайні сервізи "Лілея" та "Народний" у 1968 році відібрали як показові зразки для сторінок всеукраїнського каталогу.
Сторінки всеукраїнського каталогу. Київ, 1968 рік
Чайний сервіз П. Тарасенка, як примірник асортименту Тернопільського заводу. Колонна демонстрантів на Першотравневі свята. Тернопіль, 1970 - ті. Фото Броніслава Мадрі (перший ліворуч)
Найчастіше чашки виготовлялися як піали з плоским дном, або встановлювалися на невисоку ніжку. Зверніть увагу на ручки. Аби правильно тримати чашку, потрібно взяти її за цю витончену помічницю подушечками великого і вказівного пальців. Автор передбачив зручність утримання її під час чаювання середнім зігнутим пальцем, що знаходиться під ручкою, а мізинцем й безіменним притиснутими до середини долоні. Широка поверхня такої чашки, дозволяє швидше остигати напою в ній.
П. Тарасенко. Сервіз кавовий "Юність". ТФЗ. 1975
Якщо під час чаювання чашку тримали над колінами, а не над столом, то в іншій руці обов'язково тримали блюдце, про що красномовно оповідає диптих В. Щербини у розпису М. Антропової "Манечка и Ванечка" (2010). Якщо є охота чай можна розпивати з них, блюдця мають поглиблення. В давні часи люди так й поступали, коли мали справу з самоварами, в яких чай довго залишався надмірно гарячим, але спочатку їх придумали англійці, щоб уникнути попадання крапель чаю на скатертину або одяг.
Диптих В. Щербини у розпису М. Антропової "Манечка и Ванечка". В. 23. Київ. 2010
Чудовий ансамбль створюють елементи набору "Два кольори" (1970), що декоровані в єдиному стилі ніжним двокольоровим узором. Як й інші - це втілення домашнього затишку, комфорту, тепла. Cловом, чогось заспокійливого. В класичному розумінні, сервізи складаються з чашок, блюдець, чайника, цукорниці, а іноді в набір входить молочник, масниця та великий чайник для води, який в інших умовах замінював самовар. Менший по розміру чайник в сервізі призначений для заварювання в ньому напою.
П. Тарасенко. Чайний сервіз "Два кольори". ТФЗ. 1970. Експонувалися на республіканській художній виставці до 100 - річчя уродин В. Леніна
На малюнку в декорі порцелянового самовара В. та М. Трегубових (1979) кавалер та дама чаюють у вітальні з використанням маленького чайника для заварки та великого для води на невеличкому столику.
В. та М. Трегубови. Сувенірний самовар "Чаювання" (друга назва -"Дами та кавалери"). КФЗ. 1979
Не менш цікавий сервіз «Циліндр». Усім предметам, з яких він складається, надана геометрична форма, повною мірою близька до циліндра. Суворі, прості предмети вдало підкреслює стрічкою узорна обробка.
П. Тарасенко. Кавовий сервіз "Циліндр". ТФЗ. 1969. Експонувався на виставці робіт художників Тернопільського та Бориславського фарфорових заводів
Декоративна скульптура О. Жникруп "Чаювання" про традицію, особливий й улюблений усіма ритуал, головна складова якого — спілкування. КеКХЗ. 1970
Приказка "забігай до мене на чайок" щільно вкоренилася в побуті. Дарма що те, що цей напій бадьорить, під час чаювання ми розслабляємося за душевним розмовою з близькими людьми. Здавалося б, яка різниця, з чого пити, адже на смак не впливає посуд, який ми використовуємо (зрозуміло, якщо мова йде не про вино). Але саме комплект посуду або пара, під час трапези, задають приємний, світлий настрій, який сприяє творенню всього навколо. Бо набагато приємніше пити з розмальованих мініатюрних чашок наборів "Святковий", "Золотий вітерець", "Ранок" (1972) та "Ромашка" (1973), ніж з кухлів, які нам нагадують про перерви під час робочих буднів.
П. Тарасенко. Чайний сервіз "Золотий вітерець". ТФЗ. 1972. Експонувався на виставці до 50 - річчя утворення СРСР
П. Тарасенко. "Птахи". ТФЗ. 1970. Експонувалися на республіканській художній виставці до 100 - річчя уродин В. Леніна
П. Тарасенко. Чайний сервіз "Святковий". ТФЗ. 1972. Експонувався на виставці до 50 - річчя утворення СРСР. Відмічений 3 премією у конкурсі Міністерства легкої промисловості УРСР
П. Тарасенко. Чайний сервіз "Ранок". ТФЗ. 1972. Експонувався на всесоюзній художній виставці до 50 - річчя утворення СРСР в Москві
П. Тарасенко. Чайний сервіз "Ромашка". ТФЗ. 1973. Експонувався на виставці претендентів у Тернополі.
У республіканському конкурсі на найкращий сувенір - подарунок до п"ятдесятиріччя Жовтня вироби П. Тарасенко посіли третє місце.
П. Тарасенко. Декоративна ваза "Чумацька". ТФЗ. 1972. Експонувалася на художній виставці народного декоративного мистецтва до 50 - річчя створення СРСР
Маємо припустити, що плесканці "Закувала та сива зозуля" (1967), "Дам лиха закаблукам" (1967) та декоративний таріль "Діти" (1967) були поміж них. Розписи відрізняються грамотною композиційною будовою, лаконічним застосуванням червоно — синьої кольорової гами й професійно чіткою лінією зображення, що характеризує високий професійний рівень майстерності художника. Плесканці є посудинами для спиртних напоїв. Ефектно виглядають також і як елемент декору, завжди є сучасними, вишуканими та елегантними. Тисячі років людство користувалось глиняним посудом, й новітні технології не змогли суттєво змінити цю традицію, а тільки додали виробам естетики. Смак вина, налитого із глиняного плесканця, годі порівняти зі смаком вина, налитого із пляшки. Це все пов’язано із формою та матеріалом, з якого виготовлений цей посуд. Як відомо, перед подачею вина слід відкрити пляшку, щоб воно “подихало”. Особливість глини як матеріалу у тому що вона пропускає повітря. А особлива форма плесканця збільшує площу «дихання» напою. Тому, якщо вино перелити в куманець, то процес “дихання” напою відбувається набагато ефективніше.
Закувала та сива зозуля
Раннім ранком на зорі.
Ой, заплакали хлопці-молодці,
Гей, гей, там на чужині
В неволі, в тюрмі...
Вони плакали, гірко ридали,
Свою долю викликали:
"Ой, повій, повій
Та буйнесенький вітре,
Та й понад море,
Та винеси нас із кайданів, з неволі
В чистеє поле,
Та понеси на Вкраїну,
Гей, гей, нас на Вкраїну...
А на Вкраїні — там сонечко сяє,
Козацтво гуляє, гуляє і нас виглядає,
Нас виглядає!"
По синьому морю
Байдаки під вітром гуляють,
Братів, щоб рятувати,
Запорожці чимдуж поспішають.
Гей, як зачули турецькії султани
Та ізвеліли ще гірші кувати кайдани...
Султани турецькі, султани звеліли
Кувати кайдани, кайдани кувати,
Звеліли ще гірші кувати кайдани!
П. Тарасенко. Плесканець "Закувала та сива зозуля" - за мотивами української однойменної пісні на слова П. Ніщинського. В. 23. ТФЗ. 1967
П. Тарасенко. Декоративний таріль "Діти". ТФЗ. 1967
П. Тарасенко. Декоративный таріль. ТФЗ. 1967
П. Тарасенко, М. Терещук. Плесканці "Дам лиха закаблукам" та "Два кольори мої, два кольори, червоне, то любов, а чорне - то журба" - за мотивами української народної пісні "Од Києва до Лубен" й популярної української пісні, написаної у 1964 році Дмитром Павличком. ТФЗ. В. 10. 1967
Тернопільський фарфоровий завод мав свої три марки: 1965-1975 – “лебідь” ; 1966-1976 – “факел” ; 1975-2000 – “голуб”. Останню розробив Петро Порфирович.
П. Тарасенко. Марка у формі голуба
П. Тарасенко. Ваза декоративна "Коні та квіти". В. 33. ТФЗ. 1970
З 1968 року головний художник ТФЗ брав участь в республіканських, всесоюзних, міжнародних виставках. Його роботи здобули визнання у світі, одержували нагороди, нині окремі зберігаються в Національному Музеї українського народного декоративного мистецтва, Канівському музею декоративного мистецтва, Запорізькому художньому музеї, Тернопільському обласному краєзнавчому музеї та Одеському художньому.
П. Тарасенко. Декоративна ваза "Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла". У напису використовні строки з державного гімну України в період 1949 - 1991 років. В. 21. ТФЗ. 1967
На Київський еКХЗ Тарасенко перевівся у 1978 році, тут до 2004 року працював скульптором, художником. "Мені подобалися його форми, любила розписувати тоненько відлиті кавові чашечки, сервізи. Згадую з повагою, "- написала художник київського заводу Юлія Красна. Тож це окрема сторінка творчої біографії знаного майстра.
Тонкість стінок фарфору у чашці від сервізу П. Тарасенко "Два кольори" (1970)
Посада керівника художньої лабораторії від Петра Порфировича перейшла до митця порцеляни, заслуженого працівника промисловості України Володимира Григоровича Спиці (6.12.1930, с. Федунка, нині Шишацького району Полтавської області - 15.09. 2005, Тернопіль). Спиця закінчив Миргородський керамічний технікум у 1951 році. Працював у Баранівці (1955 - 1978), з 1979 року до 2002 в Тернополі. Створював нові зразки посуду та їх поліхромного декорування для масового виробництва, а саме гарнітур чайно - кавовий - столовий "Галичанка" (1987 - 1990).
Олеся Томків – Войтович, Марія Терещук, Володимир Спиця. Тернопіль, 1992
В. Горолюк. Предмети чайно - кавого сервізу "Черновий мак". ТФЗ. 1992
Спочатку тернопільська порцеляна була білою, відтак у зв’язку з тотальною економією, стала сіруватою. Аби прикрасити цю сірість, художники придумували суцільні узори. Вибір теми й стилістика рішення пасхального сувеніру "Писанка" не були спонтанними, того року все українське, ніби раптом увійшло у моду. Писанковий орнамент після десятиліть замовчування опинився в епіцентрі уваги науковців, сприймався майже, як екзотичне диво.
Д. Павлусик, М. Терещук. Пасхальний сувенір "Писанка" (5). Блюдце. Д. 11. Писанка (3). В. 6. Свічник. В. ? та В. Спиця, В. Горолюк, М. Терещук. Вазочка. В. 15. ТФЗ. 1992. Не тиражувався
Сервіз для сніданку "Великодній"- перша авторська робота у фарфорі Юрія Іщука, яка виконана на Тернопільському фарфоровому у 1992 році. Декор за мотивами писанкового орнаменту знайдений для кожного предмету окремо, то б то і кухлі й полумиски – всі були різні за малюнком. Форму предметів автор розробив за принципами побудови традиційного гончарного посуду, підлаштувавши пропорції та профілі згідно з технологічними умовами тиражного фарфорового виробництва. Своєрідною «родзинкою» було блюдо для паски та писанок, прообразом його форми стало старовинне дерев’яне різьблене блюдо у вигляді рівно кінцевого хреста. Доповнюють сервіз декоративні аксесуари у вигляді іграшок-свистунів.
Ю. Іщук. Сервіз для сніданку «Великодній». ТФЗ. 1992
Творчий шлях Юрія Іщука показав, що він є невипадковою особою в мистецтві кераміки. На ТФЗ (доки підприємство існувало) працював після закінчення Одеського художнього училища спочатку модельним майстром (2 місяці), а потім – скульптором. Згодом закінчив Косівський інститут (2004-2007) і став викладачем у художній школі у своєму рідному місті Тернополі. Весь цей час не покидав гончарювання. Іноді брав участь в оформленні громадських або приватних інтер’єрів. І ніколи не полишав свистуни – ліпить і досі..." (з доповіді на конференції "Глиняна іграшка: історія традиції сучасність", 2010, Музей гончарства в Опішному).
Лариса Пилипівна Ткачук працювала художником на Тернопільському фарфоровому заводі з 1973 по 1989 рік. Нею виконано розписи чайних сервізів П. Тарасенко «В'юнок», столових сервізів В. Спиці та В. Горолюка «Лугові трави», чайних сервізів В. Спиці «Росинка» й «Листопад», В. Спиці та В. Горолюка «Пурпурна роза», «Сіточка», «Декоративний», «Павутинка», кавового сервізу В. Горолюка «Лазурний», набору чайників В. Горолюка «Квіти Поділля», кухонного набору В. Спиці «Лісові квіти» та багато інших.
Л. Ткачук та О. Москва в художній майстерні. Тернопіль, 1987
Ткачук — випускниця Львівського інституту декоративно – прикладного мистецтва. Вчителі з фаху — український скульптор, майстер художньої кераміки, член НСХУ (1987), професор (1991) М. Гладкий, художник-кераміст, живописець, графік, заслужений художник України, член Національної спілки художників України З. Флінта. Народилася Лариса 27 червня 1946 року в селі Люлинці Козятинського району Вінницької області. Школу закінчила в с. Махнівка Козятинського району. З 1996 року по 2018 рік Лариса Пилипівна вчителювала в Тернопільській обласній комплексній експериментальній школі мистецтв ім. І. Герети. Ця дитяча школа в 1992 році створювалась, як альтернатива радянській. В основу розробки концепції була покладена Концепція української школи, авторами якої були Б. Хаворівський та І. Герета. До цієї роботи було залучено багато науковців Тернополя, а також Києва, Львова, Одеси. В процесі роботи над концепцією визначилась головна мета створення школи: «виховання всебічного і гармонійно розвинених громадян незалежної України шляхом максимального розкриття індивідуальності учнів, закладених природою здібностей та нахилів, здобуття цілісної системи знань про світ і світову культуру, формування національної свідомості та навички творчої діяльності. Для цієї мети в перших класах школи вивчаються усі види мистецтв: музика і співи, малювання, ліплення та різьба, ритміка і танець декламація й основи театрального мистецтва. Це єдина школа, яка використовує індивідуальні плани в роботі з обдарованими дітьми. Серед вихованців школи мистецтв — лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Ніні Л. П. Ткачук — на заслуженому відпочинку.
В живописному цеху ТФЗ. 1979. На фото фрагмент вази "Слава Жовтню" (1977) та чайник від сервізу "Ранок"(1972) Петра Тарасенко
Одному з журналістів у місцевій газеті «Погляд» про художників заводу, творчість яких досліджувала у дисертації, розповіла кандидат мистецтвознавства, викладач кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх викладання Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка Світлана Вольська: «Головне, на чому варто акцентувати увагу, розповідаючи про завод — це його майстри. Чи не всі художники мали дуже добру освіту. Їхні твори досі вражають високою технікою. Віктор Колісник, Євген й Микола Боярко зі студентської лави постійно працювали над вдосконаленням технології виготовлення порцеляни. Вони органічно поєднували пластику й колір, експериментували з формою. Художник Колісник декорував посуд квітами, птахами, оформлював заклади масового користування, у садочках знаходилося багато його тарелей. Роботи Колісника брали як подарунки від влади області, позаяк були високого ґатунку. У Марії Терещук було багато гарних народних мотивів з гуцульським весіллям – приміром, суповий набір.
Сервіз для кави В. Спиця (форма "Карпати"), М. Терещук (малюнок "Мальовнича Україна"). ТФЗ. 1992
Вихованець Одеської школи, який вчився у знаного художника Михайла Жука, Віталій Горолюк був відомим своїм художнім розписом, який дуже відрізнявся від основних".
В. Горолюк використовував комбінацію фарб кобальту і золота. Стилізований стрічковий орнамент та вільний рослинний розпис густо вкриває поверхню сервізів чи окремих виробів, оформлених митцем. Його наділений чарівністю національного мистецтва і різноманітністю регіональної індивідуальності, по - справжньому яскравий, колористично насичений український фарфор з захопленням приймали за кордоном.
В. Горолюк та майстер-модельщик Д. Павлусик, Тернопіль. 1980 - ті
Творча праця Віталія Никифоровича Горолюка (5 січня 1925 року, м. Сквира Київської області. - 29 липня 2016 року, м. Тернопіль) пов’язана з Тернопільським фарфоровим заводом з 1965 року. До цього він успішно працював із перервою в загальній кількості вісім років на Полонському фарфоровому заводі після закінчення в 1948 році відділення художньої кераміки Одеського художнього училища. Він - один зі знаних учнів Михайла Жука.
В. Горолюк. Скульптура «Козак-бандурист». Фарфор, надглазурний розпис. Учбова робота, виконана на Первомайському ФЗ. 1946
Відома його студентська робота у фарфорі — козак, що сидить опершись на бандуру та курить люльку (1946), що виконана ним в Пісочному під час місячної практики. Приїхав туди з моделлю. Було відлито п”ять виробів: один примірник зберігається в сім"ї автора, а робота з підписом "Пісочне на Волзі — Одеса" була представлена для захисту курсового проєкту в Одесі нині знаходиться у фондах музею Одеського художнього училища.
Дипломний проєкт підставку до годинника з поеми "Руслан і Людмила", висотою 45 см, Віталій захистив з оцінкою "відмінно" й похвалою. Йому та одногрупникам: В. Лапіну, М. Жабокрицькому, І. Ткаченко, М. Зоріну, Н. Корякіній, В. Пешінскому, І. Проценко, Т. Сафроновій, Л. Серотинській, І. Хачатурян, М. Червоненко, Л. Реріх було присвоєно кваліфікацію — художника — виконавця, кераміста.
В. Горолюк із одногрупниками. Одеса, 1948
Наказом Комітету у справах мистецтв УРСР Горолюк був направлений на Довбишівський фарфоровий завод. Але домігся переведення на Полонський, де спочатку був скульптором — художником формувального цеху, а з вересня 1948 року його зарахували до цеху художнього оздоблення, де молодий спеціаліст створював нові вироби та виконував обов’язки модельника. За спогадами В. Горолюка початок роботи у Полонному був для нього дуже продуктивним. Його твори експонувалися на сільськогосподарських, республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках (1958, Бельгія; 1959, Франція). За роботу “Буряководи” отримав нагороди на рівні керівництва області. Скульптура була затверджена у масове виробництво на засіданні художньої ради Республіканського Тресту «Укрфарфорфаянс» в жовтні 1950 року з ухваленням теми та побажанням детальніше проробити обличчя жінок, надати всій скульптурі більше бадьорості. Однак тиражних зразків із маркуванням ПФЗ не знайдено. Єдина відома зберігається у фондах Хмельницького обласного краєзнавчого музею.
Скульптурна композиція «Буряководи». 1950. Фарфор, надглазурний розпис. Експонувалася на обласній виставці образотворчого мистецтва, присвяченій Декаді українського мистецтва і літератури (1951). Була нагороджена грамотою Кам"янець - Подільського обласного відділу культурно-освітньої роботи при обласній Раді депутатів. Екземпляр зберігається в ХОКМ
В Україні гостро не вистачало посуду. Вже було прийнято та готувалося до виконання рішення про спеціалізацію порцелянових підприємств. Барановському, Городницькому, Довбишівському заводам планувався повний перехід на випуск столового посуду широкого асортименту. Для Київського еХКЗ основним видом діяльності ставало удосконалення фарб і деколей, друк деколей для порцелянових заводів галузі. А до масового випуску малої пластики на весь величезний Радянський союз приступав український завод — Полонський художньої кераміки. У 1960 році тут була організована власна штатна художня лабораторія, художники якої з другої половини 60 - х забезпечили ПЗХК заміною і відновленням номенклатури скульптурної пластики. Поступово протягом декількох перших років своїми розробками вони витіснили з тиражу й київські моделі.
Завдячуючи художнику декоративно-прикладного мистецтва, дизайнеру, головному художнику Полонського фарфорового з 1985 по 2007, засновнику Музею фарфору в Полонному М. Козаку, маємо повний перелік робіт, створених Горолюком у Полонному. Він широко відомий. Також Микола Іванович записав спогади Віталія Никифоровича про його мистецьку діяльність на даному заводі. До речі, в яких сам майстер стверджує, що випуску скульптури до 1960 року на Полонському фарфоровому не було.
Каталогів пластичних робіт Горолюка, створених за роки його праці на Краснодарському фарфоро-фаянсовому заводі «Чайка» в 1960 -1965 роках, нема. З Краснодару скульптор переїхав із за хвороби дружини, їй не підходив тутешній клімат (жара та волога). За роки існування Тернопільського заводу видано два каталоги, де серед робіт інших авторів надано фоторяд окремих посудних форм, автором яких є В. Горолюк.
В. Горолюк. Тернопіль, квітень 2010 року
Роботи В. Горолюка, виконані на ТФЗ
Після зустрічей та обговорювання з ним його творчого спадку С. Вольська у надрукованій у 2016 році статті «Творчість Віталія Горолюка в контексті діяльності Тернопільського фарфорового заводу» писала: “Інтерес до історичного минулого посилився в кінці 1980 - х — початку 1990 - х років. У творчих роботах відчувається пошук нових форм, які співзвучні з народним мистецтвом і не позбавлені індивідуального почерку. Одним з перших цю тему зобразив В. Горолюк. Кругла скульптура для інтер'єру "Козак з конем" трактована реалістично, в якій замислений образ козака, який поклав руку на свого вірного супутника коня, позначений глибокою тугою. Композиція виглядає цілісною, але легке декорування люстровими фарбами дещо неприродно читається в контексті твору”.
В. Горолюк. "Козацька дума". В. 31. ТФЗ. 1990
Дійсно, художній образ козака з конем Горолюка - пошук сучасного осмислення, символу непереможної сили волі, незламності духу, сакрального змісту і сутності захисника — воїна. В рисах обличчя козака, його одязі виявляємо схожість з козацьким ватажком Максимом Залізняком. Та й назва скульптури «Козацька дума» відправляє до рукописного збірника Ягеллонського університету в Кракові, де було зафіксовано чотири зразки дум з Волині. Перша з них "Максим козак Залізняк" уславлює козака, який на чолі війська взяв участь у визвольній війні проти польсько-шляхетського гніту.
У розпису художника – оформлювача заводу Юрія Скаліша в інтер"єрі скульптура «Козацька дума». Тернопіль, 2015
1594 - 1596 роки є часом Северина Наливайко. В. Горолюк спорудив йому фарфоровий настільний обеліск - пам'ятник, у вигляді унікальної фігури висотою 51 сантиметрів, знано, що такий велич виробу — форма складна.
У розпису художника – оформлювача заводу Юрія Скаліша В. Горолюка «Наливайко». В. 51. Тернопільський ФЗ. 2015
Пам'ятник Северину Наливайку в Гусятині
Втім справа не в розмірах — в почуттях. Постать Горолюка оспівує історичного керівника селянсько - козацького повстання. Вдалося висловити — успіх, холодом віє — невдача. Вдалося. Зображений козак, не просто славний воїн, що колись воювали за свою державу, а народний герой. Адже Наливайко став центральним персонажем багатьох пісень і дум. Так, відома поетеса Ліна Костенко в історичному романі у віршах “Маруся Чурай” (1979) таким побачила героя:
Он бачиш, хрест, і та пташина зграйка,
і та вже річка висохла на чверть, –
оце отут скрутили Наливайка
і віддали на мученицьку смерть.
Був молодий і гарний був на вроду,
І жив і вмер, як личить козаку.
За те, що він боровся за свободу,
Його спалили в мідному бику…
В. Горолюк. "Кінь". В. 25,5. ТФЗ. 1992
Навіть Кобзар у своїй поемі «Тарасова Ніч» згадував козацького ватажка. Чотири століття він був у забутті… і напередодні 400-ої річниці трагічної смерті національного героя (в 1992 році) в рідному Гусятині на центральній площі з’явиться пам’ятник Наливайко, створений талановитим тернопільським скульптором Казимиром Сікорським. Тепер пронесені крізь час і простір дві роботи, Горолюка та Сікорського, уособлюють волелюбність й непокірність української душі.
В. Спиця. Подарунковий набір «Козацька зброя» (3) : Булава В. 36,5. Чарка (2) В. 9,5. Тернопільський ФЗ. 1992. Не тиражувався
Тема козацької доби широко звучить у другому поколінні тернополян - творців сувенірної й подарункової продукції з початку 1990 - х. Декор та формотворення переважно базувалися на зверненні до традиційних народних зразків гончарства, вишивки, художньої обробки дерева, декоративного розпису тощо. Приміром, подарунковий набір В. Спиці “Козацька зброя” містив булаву - штоф та дві чарки у формі люльки. Оригінальний й шикарний набір використовували як подарунок від містян під час урочистих церемоній. На центральному зображенні руків'ї булави – малюнки козаків, герба Тернополя або краєвидів. Штоф у вигляді різновиду холодної ударної зброї складається з держака та бойової частини – яблука. В етимологічному словнику української мови (виданому в Києві у 1982 році) подається походження терміна «булава», від польського «bulov» – ломака. У сучасному розумінні булава для українців не лише історичний вид зброї, а насамперед символ влади та мужності козаків, так само як і національний символ. З простої зброї вона пройшла довгий шлях спочатку ставши гетьманським клейнодом, а надалі й символом президентської влади в Україні. Штоф і чарку клали в могилу козака — вони нагадували про скороминущість життя.
Одна із люльок навіть ввійшла до колекції куманців, хоча це - порцелянові піяли традиційної форми, Музею історії курорту міста Трускавця. Тут у старовинному будинку "закопанського стилю" відкрито вже понад 30 років невеликий культурно-освітній заклад, який дає можливість дізнатися та простежити історію виникнення й становлення самого міста, знаменитого своїми 13 джерелами лікувальної мінеральної води.
Є ключ від міста багатих славних культурних традицій "Тернопіль", який зробив В. Колісник. Кожного, хто приходить на гостини з добрими помислами, перестріває дівчина у національному костюмі В. Горолюка «Хліб - сіль», яку відрізняє величність і монументальність. Її поза гранично статична, композиція симетрична, що відповідає задумам стінних розписів і мозаїк, декоративно-прикладного мистецтва. На вишитому хрестиком рушнику вона підносить одвічні людські святині, ознаки гостинності українського народу. З давнини, прийняти рушник, поцілувати хліб та з'їсти шматок з сіллю є символом духовної єдності, злагоди, глибокої пошани тим, хто її виявив. Прикметними були й тарілки за мотивами творів Тараса Шевченко та набір із дванадцяти декоративних настінних тарілок В. Спиці у розпису О. Томків - Войтович “Гетьмани України”. От де взналося місце народження художниці, місто з давньою величною історією, багатою культурою; сильними традиціями.
В. Спиця у розпису О. Томків - Войтович. Декоративні тарілки "Ну, не плач же, глянь на мене: завтра не побачиш. Завтра буду я далеко, далеко, Оксано...", "Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго - довго кров степами текла-червоніла", "Висипали запорожці —Лиман човни вкрили. «Грай же, море!» — заспівали. Запінились хвилі". Тернопільський ФЗ. 1992
О. Томків - Войтович. Тернопіль, 1992 рік
В. Спиця у розпису О. Томків - Войтович. Декоративна тарілка "Вітер віє-повіває, по полю гуляє. На могилі кобзар сидить та на кобзі грає". ТФЗ. 1992
Олеся Степанівна Томків – Войтович народилася 7 грудня 1961 року в родині вчителів у розташованому на Поліській рівнині, в Надбужанській котловині, де впадає в Західний Буг його приток — Солокії і Рати в місті, а це - Червоноград, що знаходиться в Західноукраїнській лісостеповій зоні (Мале Полісся). Кристинопіль (до 2 листопада 1951 року - назва Червонограда) в північній частині Львівської області був названий великим коронним гетьманомФеліксом Казимиром Потоцьким на честь дружини Кристини. Столиця знатних та сильних правителів роду Потоцьких; тут бували й жили сильні історичні постаті: Шептицький Андрей, Іван Франко, Бобинський; це індустріальне серце Львівщини та столиця вугільнодобувної галузі західної України з сильною промисловістю; край сильних тілом та волею шахтарів.
Працювала поруч з В. Горолюком, В. Колісником, Е. Овчариком, М. Терещук з 1988 по 1993. Олеся закінчила відділення кераміки Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (1978 – 1983). Викладачі за фахом — народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка професор Д. Кривавич, С. Коробчак, М. Чалий. Дипломний проєкт вона виконала на Коростенському фарфоровому заводі під керівництвом Лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України В. М. Трегубової.
Тарілки з набору із дванадцяти декоративних настінних тарілок В. Спиці у розпису О. Томків - Войтович “Гетьмани України”. Д. 17,5. ТФЗ. 1992
Методом декольманії на заводі оформлялося 37% фарфорового посуду, що випускався. З виготовлення зсувної деколі на заводі існувала ділянка, що дозволяла урізноманітнити якість їх малюнків. Набір тарілок “Гетьмани України” виконано не тільки у двох розмірах, а й у двох різних способах декорування.
Тарілки з набору із дванадцяти декоративних настінних тарілок В. Спиці у розпису О. Томків - Войтович “Гетьмани України”. Д. 14. Тернопільський ФЗ. 1992
В. Колісник. Монументально - декоративне панно «Запрошуємо до Тернополя» в готелі «Тернопіль» у Тернополі. 1970
В. Колісник. Ключ від міста "Тернопіль". ТФЗ. 1992
У розпису художника – оформлювача заводу Юрія Скаліша скульптура В. Горолюка «Хліб - сіль». В. 43. Тернопіль, 2015
Тернопіль завдяки своїй автентичності назавжди закріпив за собою славу «Файного» міста. Що таке «Файне»? «Файне» - це завжди Хороше, Якісне, Натуральне, Атмосферне, Добре, Смачне, Класне, Стильне та Своє. «Файне» - зрозуміле і близьке всім і кожному ! Файне у Тернополі - Все! Отже, «Тернопільське» - Пиво Файного Міста.
Композиція форми С. Гавриш, розпис «Козаченька» - Є. Овчарик (2019), композиція розпису кварти – автор невідомий. Кварта «Тернопільське пиво». В. 22. ТФЗ. 2003
Кварта, так називали кухоль в моєму дитинстві, повністю виправдовує назву для "Просто доброго пива". Радісним настроєм віє від козака, що задоволено піднявся на кришку кухля кераміста Сергія Костянтиновича Гавриша (нар. 20.10. 1957 року, закінчив Львівську національну академію мистецтв у 1986 році. Дипломний проєкт "Садово-паркова пластика для Історико-краєзнавчого музею Бобринця", керівник: А. Каліш, оцінка: добре) з напоєм цього ігристого, що відсвіжує напою, з характерним хмельовим ароматом й приємним гіркуватим смаком. Він вже засмакував напою з коряки, яку тримає у лівій руці, угамовував спрагу та потирає живіт характерним жестом правою рукою з люлькою, що вказує на задоволення від якості випитого з файного пінного. У великій кількості наші предки вживали одержані способом бродіння напої — мед різних сортів, пиво, квас, виноградне вино, брагу, мочену, тертуху, наливки (вишнівку, тернівку, слив’янку, яблучник тощо). Розпис козаків виконав Є. Овчарик у 2019 році. Невідомий художник декорував тло кварти. Адже для поціновувачів одна з найкращих закусок під пиво – це раки. Незалежно від сезону завжди знаходяться любителі випити пиво з раками. З давнини вони вважалися традиційною закускою під пиво. Справа вся в тому, що м'ясо раків соковите і ніжне, а пиво холодне. Продукт їли все від армійців до священників. Аристократи з задоволенням додавали у свій раціон м'ясо раку, а селяни цілий рік розводили раків в дерев'яних бочках.
С. Гавриш. Плоскунець "Байда" та штоф - фляга "Козацька". ТФЗ. 2003
Майстер художньої кераміки, живописець, графік Колісник Віталій Платонович (29. 06. 1939, с. Покровське Нікопольського району Дніпропетровської обл. — 02. 02. 2013, Тернопіль) - один з найвідоміших декоративістів краю. Виготовлені на Тернопільському фарфоровому заводі його роботи брали як подарунки від влади області, позаяк були високого ґатунку. Вази, тарелі він прикрашав чарівної красоти квітами, птахами. Фактурне та колористичне оздоблення надавало експерементальним формам закінченого вигляду. Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1968; викладачі М. Гладкий, Д. Крвавич). Займався скульптурою, художньою керамікою й монументально-декоративним оформленням інтер’єрів громадських будинків, створював мальовничі пейзажі та портрети. Окремою сторінкою творчості митця є порцелянові ікони.
В. Колісник. Декоративне блюдо "Маки". ТФЗ. 1976
"Кераміст органічно поєднує пластику і колір, експериментує з формою. Свої роботи називає живописом на фарфорі, а майстерню, де, неначе чаклун, змішує різні хімічні елементи, сполуки, матеріали, — саме "мінізаводом на коліні". До речі, ще зі студентської лави постійно працює над вдосконаленням технології виготовлення порцеляни. Отож можна стверджувати, що використовує власну техніку. Каже, що порцеляна, немов жива істота, потребує постійного спілкування. Митець, який працює з фарфором не має таких, як живописець фарб, він їх створює з різних інгредієнтів, а сам колір бачить лише після випалювання виробів у печі. Тобто, майже завжди присутній елемент імпровізації. Це зовсім не означає, що у художника відсутній задум, просто сам технологічний процес може внести свої, зовсім несподівані, корективи. Так, приміром, сталося, коли художник працював над роботою «Реквієм», яка присвячена одній із найтрагічніших сторінок української історії — Голодомору 1932-1933 років. Скільки б відтоді минуло років, а рани продовжують кровоточити, як кровоточать скам’янілі брили митця, " - написала старший науковий співробітник Хмельницького художнього музею Олена Скорук після персональної виставки Овчарика у Хмельницькому у вересні - жовтні 2018 року.
Є. Овчарик. "Реквієм". Тернопіль. 2005. Експонувався на персональній виставці Є. Овчарика у Хмельницькому (вересень - жовтень 2018 року) та на вернісажах проєкту «Порцеляновий ренесанс України». 2018
Роботи Є. Овчарика. Тернопіль. 2004 - 2015. Експонувалися на персональній виставці Є. Овчарика у Хмельницькому (вересень - жовтень 2018 року) та на вернісажах проєкту «Порцеляновий ренесанс України». 2018
Євгеном Овчариком у співавторстві з Віктором Колісником та Миколою Боярком були втілені у життя ряд проєктів по оформленню інтер’єрів, виконані на базі Тернопільського фарфорового.
Є. Овчарик. Фрагмент панно "Нагорода Батьківщини" в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. ТФЗ. 1981 - 1982
Після закриття заводу втративши базу Євген організував власне виробництво, очолив його та продовжує нині виготовлення унікальної порцеляни. Указом Президента України №834/2019 від 8 липня 2019 року "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва" за значний особистий внесок у розвиток національної культури й мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність Є. Овчарику надано почесне звання "Заслуженого художника України".
З персональної виставки Є. Овчарика в Хмельницькому художньому музеї. Вересень - жовтень, 2018
Повз рельєфного панно «Історія розвитку фарфору» (1983) тисячі тернополян щоденно пробігали на свої робочі місця. Шістнадцять метрів стіни вестибюлю служили свого роду полотном, на якому Овчарик розмістив шедевр.
Є. Овчарик. Рельєфне панно «Історія розвитку фарфору». ТФЗ. 1983
Тонкою тональною грою та променями світла, що будують місткий простір, проступали на поверхню три композиційні театралізовані сцени в сюжетах та образах про складові розвитку фарфору. Портрети історичних персонажів займали практично всю площу відокремлених частин. По краях та в проміжках вони були оформлені декоративними натюрмортами й орнаментальними плитами. Чільне місце у центрі — зображення талановитого гірничого інженера Дмитра Виноградова, який відкрив склад російської порцеляни на основі гжельської глини.
У лівій частині триптиху під відомим слоганом «Искусство, рожденное огнем» в образі чарівної жінки – Мистецтво. Жестом відкритої долоні вона визнала авторитет творчості тих, хто наповнений незгасним світлом таланту. Їм для відбивання дійсності в художніх порцелянових творах надає таємницю вогню. Митець, який наповнив життя горінням творчості, веселою радістю удачі, зображений праворуч. «Союз людини та рук» залишать в пам'яті невичерпні за своїм багатством — і технічним, і художнім, у формах та декорі, чудові таємні багатства вишуканого матеріалу. Доповнював оздоблення інтер’єру декоративний фонтан (1990). Вода, символ життя, вивергалася із багатошарових квіткових сопел. Його Євген Овчарик виконав у співавторстві з Віктором Колісником. Кольорова палітра монументального твору символізувала основу, саму суть України — ліс, граніт, земля — годувальниця.
На превеликий жаль, нині унікальна робота залишиться лише на окремих світлинах.
Тернопіль, територія фарфорового заводу. Вересень 2020 року
Електронну петицію з ініціативою відновити коштом місцевого бюджету роботу Тернопільського фарфорового заводу шляхом створення комунального підприємства або акціонерного товариства з контрольним пакетом акцій міської ради подали до міської ради. На думку Олена Пруської, реалізація цього проєкту надала б змогу створити тисячі нових робочих місць та забезпечити мільйонні надходження до місцевого та державного бюджетів.
На одноденній виставці колишнього фарфорового, що пройшла у лютому 2018 року в арт – барі «Коза» тернополяни показали свій посуд з історією. Там можна було відчути себе як в дитинстві, коли прийшов до сусідів й розглядаєш увесь той фарфоровий зоопарк із песиків, котиків, мавпочок, дракончиків та іже… Була кружечка червона в білі кружечка. Й декоративний таріль О. Томків – Войтович «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» принесла донька Григорія Якубишина, який працював там від початку створення підприємства головним теплотехніком. Виробів, що розходилися не тільки всім Союзом, а й експортували за кордон, там не було.
Прийшов та поділився спогадами Дмитро Павлусик, той, що ще молодим, на світлині поруч В. Горолюка: «Головне у виробництві високоякісного продукту було строге дотримання технології. Не менш важливим був і матеріал, звісно, але у той період, коли завод починав діяти». Він розробляв моделі та форми фарфорових виробів.
С. Вольська додала, що завод створили майже з нічого – ні ресурсів, ні можливостей його організувати не було. Залишається лише добавити, що головне у розповіді про завод – це його майстри. Перші серед них – П. Тарасенко. В. Горолюк, В. Спиця.
На одноденній виставці тернопільського фарфорового, що пройшла в арт – барі «Коза». Тернопіль, лютий 2018
Якщо в шістдесятих роках вдалося швидко підняти художній рівень виробів на Тернопільщині, то наразі петицію про відновлення фарфорового заводу підтримало 75 людей...
PS
У квітні 2022 року вийшла з друку колективна монографія, яку створив очільник РА "Маркетингові технології ПБС", депутат Тернопільської обласної ради, просвітянин, фалерист М. Тимошик разом із кандидатом мистецтвознавства, доцентом кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх навчання ТНПУ Світланою Вольською. У книзі представлена історія становлення та діяльність Тернопільського фарфорового заводу, описано види фарфору, різноманіття продукції, технології, досягнення та інше. В її основі: архіви та фонди Тернопільського обласного краєзнавчого музею, особиста колекція М. Тимошика, частина дисертацій, наукових праць, інформація від майстрів, котрі працювали на Тернопільському фарфоровому заводі, а також відомості та допомога добродіїв, які вказані на 7 сторінці книги.
Монографія М. Тимошика та С. Вольської "Тернопільський фарфоровий завод: історія, типологія, художні особливості виробів"
Сторінки монографії М. Тимошика та С. Вольської "Тернопільський фарфоровий завод: історія, типологія, художні особливості виробів"
Презентація монографії М. Тимошика та С. Вольської "Тернопільський фарфоровий завод: історія, типологія, художні особливості виробів" відбулася в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї 27 квітня 2022 року
Тернопіль, 1976 рік. Світлини Петра Тарасенка
П. Тарасенко. "Тернопіль будується". Етюд, олійна фарба. Початок 70-х
П. Тарасенко. "За містом. Вечоріє". Етюд, олійна фарба. Початок 70-х
Фото до публікації надали О. Тарасенко, Є. Овчарик, В. Колісник, М. Козак, Л. Карпінська - Романюк, А. Почєпцов, С. Вольська
Текст Л. Карпінська - Романюк