В. Албул. Скульптурна група "Джаз". В. 11,5 - 14,5. ПЗХК. 1985
Те, що створена киянкою скульптурна група «Пляж» (1959) була сміливою для свого часу, залишилося не зрозумілим для молоді, які прийшли на присвячену 90 - річчю від дня народження української керамістки Ольги Рапай виставку «Моє життя складалася з моїх робіт». Нині інші часи. За майже 70 років купальники зазнали змін по всіх фронтах: лінія талії то опускалася, то підіймалася, закриті бюсти змінювалися крихітними відвертими ліфами, злиті моделі перетворювалися в роздільні, «обростали» бантами, ременями, пряжками-кільцями, рюшами й іншим декором, щоб потім знову повернутися до суворого мінімалізму. На початку 1970-х дівчата одягалися на море так, як їх мами в 1950 -х і подумати б не посміли, топи на зав'язках з чашечками-трикутниками ледь прикривали груди, а плавки являли собою занижені міні трусики.
Згадати той випадок через два роки після рапаївського вернісажу в Музеї книги та друкарства м. Острога мене спонукали виконані Олександрою Карасьовою гротескні малюнки «Єгіптоманія» та виставка “Місто людей. Графіка шістдесятників», що проходить в Національному заповіднику “Софія Київська”. Серед найвідоміших представників андеграунду, представлених на виставці, – Віктор Зарецький, Алла Горська, Ігор Григор’єв, Сергій Параджанов, Григорій Гавриленко, Федір Тетянич, Олександр Дубовик, Ернест Котков, Яким Левич, Роман Сельський, Валентин Хрущ, Станіслав Сичов та інші знакові митці. Одна з тем у 60 - ті минулого століття, звичайно — свобода життя на пляжі.
Роботи Якима Левича.
О. Карасьова. "Єгіптоманія". Київ. 2019
Але по перше, Олександра Карасьова. Має затаєну мрію—якимось чином врятувати від вмирання порцелянове мистецтво. Вона - серйозний художник. Як на скрипці, адже закінчила не тільки художню школу, но й музикальну, імпровізує не тільки на папері, її матеріал, стихія - порцеляна. На ній малює, з неї киянка різьбить, створюючи найтоншої роботи "медальйони" і ювелірну, не малу пластику.
Олександра Карасьова в майстерні О. Ільїнського
Саша з гордістю розповідає про шістнадцятирічний стаж роботи на унікальному підприємстві, порцелянові вироби якого відповідали світовим стандартам, що дозволяло постачати їх у Великобританію, Німеччину, Іспанію та інші країни. Згадує, як сімнадцятирічною дівчинкою прийшла в живописний цех Київського експериментального кераміко - художнього заводу. Потрапити туди на роботу можна було, тільки пройшовши конкурсний відбір: "Саме Петро Порфирович Тарасенко мене приймав на завод". А потім 12 штук «Балерин Оленка» (статуетка О. Жникруп) - денна норма складного розпису, де треба поєднати: пурпур, золото, тіло, пуф. Як що промазка-робота йшла у брак. "Я продовжую працювати в техніці, якої була навчена на КеКХЗ, підтримую зв'язок з нашими заводчанами, підключаю до роботи у своїй майстерні. Нам довелося пережити занепад рідного підприємства, яке спіткала гірка доля всі фарфор — фаянсові заводи. Де б і як би молоді фарфористи сьогодні освоїли техніку надглазурного розпису, якби не ми? Все було знищено з кінцями, немає і ще раз немає. "Нас мало (саме з КеКХЗ), але нас не подолати!" Хоча таємниці порцеляни ніколи до кінця не були й не будуть розкриті. І повірте, ми ніколи не втратимо один одного з виду. Занадто всі глибоко усвідомлюємо на якому унікальному виробництві довелося працювати ... "- усміхається.
Робоче місце та порцелянові розписи настінних тарелів Олександри Карасьової. Київ, 2003 - 2008
У талановитої Карасьової є свої улюблені епохи: рококо та те, що заведено називати "срібним віком". "Порцелянове - фаянсовий розпис як різновид декоративного мистецтва, як прояв культури - вельми традиційний та консервативний. Він орієнтований на двох богів, що перетворюються на абсолютних диктаторів: по-перше, масове виробництво, а по-друге – не завжди тонкого та не завжди з почуттям смаку, але завжди примхливого споживача. І ці диктатори далеко не завжди потребують своєрідної та унікальної душі митця, її, як непотріб, тримають десь у далекій схованці, майже ніколи про неї не згадуючи. А дзвінка душа ця хоче жити й співати, каверзувати й веселитися, не згадуючи про масового споживача з його масовими запитами й стереотипами.
О. Карасьова: "Незграбний автопортрет на синьому стільці. Папір, пастель, гуаш". Київ, 2020
Все, що художниця створює на порцеляновій глазурі та з порцелянової маси – теж, власне, ненормативне.
Предмети з кавового сервізу, настінні тарілки, мініатюри, кулони, брошки – все це речі, здавалось, банальні, утилітарні й масові. Але це лише форма, як полотно для живописця. Дивлячись на предмети, забуваєш про їхнє утилітарне призначення й опиняєшся в полоні нестримності, невгамовності, бажання тисячу раз все змінити й довкола, і в собі самому. Або, навпаки, – застигаєш у роздумах на вічні теми. Саме цим дихають роботи художниці, саме таким різноманітним є світ Олександри Карасьової. І світ свій, ті враження й настрої, які він дає, вона віддзеркалює на порцеляні," - розповідає Борис Бахтєєв.
Олександра багато подорожує, і її асоціації пов'язані зі враженнями від подорожей. Роботи з серій «Скромна чарівність міщанського Подолу» й «Київські дзвони» вражають колоритом, який частіше за все не помічаєш на бігу, в повсякденності. В них — місто, минулий Київ, той що з багато в чому залишився тільки в пам'яті. Від вражень, спогадів, фантазії? Що це — реальний Київ або її мрії про нього? Ймовірно, тут багато саме французьких вражень — яким був би Київ, якби він був у Франції. Як би банально це не прозвучало, але Андріївський узвіз вона асоціює з Монмартром.
Порцелянові розписи виробів Олександрою Карасьовою. Київ, 2003
О. Карасьова. "Єгіптоманія". Київ. 2019
Так от, у 21 столітті оті крихкі та грайливі малюнки на папері Карасьової, химерно поєднанні фантастичними й реальними, прекрасними й комічними відчуттями, логічно доповнюють й продовжують малюнки та скульптурні роботи шістдесятників Ольги Рапай та Оксани Жникруп про пляжний відпочинок. Створені в різні періоди вони несподівано постають в органічній єдності. В них зберігається подібність з об'єктами зображення, сатиричні тенденції тут поступаються перед м'яким, доброзичливим гумором.
О. Рапай, О. Жникруп. "На відпочинку". Київ. 1960 - ті
Скульптурна серія О. Рапай "Пляж" (1959) на обкладинці видання "Пляжі Києва". Тираж 30 000 екз. 32 сторінки. 1968 рік
Порцелянова серія О. Рапай "Пляж" - це та, що с кінця 1950 - х цікава й досі є серед найулюбленіших у колекціонерів, відвідувачів виставок. Автор, яка користувалася величезною повагою серед представників інтелектуальної еліти Києва та належить до кола періоду українського відродження діячів мистецтва і культури шістдесятих, зокрема, режисера Сергія Параджанова і письменника Віктора Некрасова, художників Георгія Гавриленка і Георгія Якутовича, скульпторів Миколи Рапая, Михайла Грицюка та Юлія Сінькевича, композитора Валентина Сильвестрова, багатогранних Ади Рибачук і Володимира Мельниченка, - спільноти за своєю суттю творчої, але на них якось сам по собі падав відблиск дисидентства, знайшла перебіг подій саме того, що подобалося їй і всім - море, загар, відпочинок. Сюжет відповідав матеріалу й радо купувався людьми.
О. Рапай. Скульптурна група "Пляж". В. 5,5 - 9. КеКХЗ, ПЗХК. 1959
Про виключну можливість насолодитися безтурботним відпочинком на березі моря або океану, підставити обличчя ласкавому морському вітерцю, позасмагати на сонці, будувати пісочні фортеці, просто валятися з книжкою на лежаку або проспати весь цей час під шум прибою також сувеніри - подарунки, маленькі приємності, які роблять наше життя світлішим, від творчого колективу "AlisK" одесита Сергія Воронова, який у шістдесяті ходив у море на есмінці. Серія порцелянових наперстків "Пляж" (2012) є різновидом художній АРТ - мініатюри й першими в Україні предметами декоративно-прикладного мистецтва в жанрі наперстків. Подібні мініатюрні чуда неодноразово брали участь в показах на виставках. Відвідувачі Києва, Харкова, Одеси, Івана - Франківська, Вінниці влаштовували у вітрин справжнє паломництво, їх приваблює самобутня ліпка та цікавий сюжет.
Порцелянові скульптурні наперстки на тему "Пляж". «Аlis – K” під керівництвом Сергія Воронова. В. 3. Одеса. 2018
1960 - ті роки залишили яскравий незабутній слід. Художники зберегли для нас артефакти сексуальної революції, яка уперше спробувала звести воєдино, примирити відносини людини з небесами й із самим собою. Ми маємо можливість уявляти одну зі сторінок, в якій жили те покоління.
О. Рапай. "Гімнастка". В. 16,5. ГФЗ. 1960 - ті
О. Рапай? "Ранок"- дівчина сидить на підігнутих ногах і розчісує волосся. В. 18,6. ГФЗ. 1963
О. Жникруп. "Купальниця" (інші назви -" У води", "Оголена". В. 15,9. КеКХЗ, 1960. ПЗХК. 1961
Ще один епізод. В 60 - ті роки написана й Олександром Тарасенком шаржова картина "Покарання" (1967). В ставку після трудового дня купаються дівчата. Вони посміхаються їм весело. І за всім цим спостерігає юнак, за що отримав кропивою по плечах.
О. Тарасенко. "Покарання". 1967
Отже, на зміну традиційній селянській етнічній спільності приходить модерний феномен стіляжнічества. Яскравим свідченням цього феномена і порцеляновим джерелом візуальної інформації про моду стиляг в українському фарфорі є як декоративні скульптури Ольги Рапай і Валентини Трегубової "Модниці" (1961), "Грація" (1992, 1993), так і "Лисиця - агорномка" зі скульптурної композиції В. Щербини "На злобу дня" (1957). Вони про дівчат, які копіювали фасони з прибалтійських або соціалістичних модних журналів: носили пишні та вузькі спідниці, штани, яскраві блузи з квітковим принтом, туфлі з подовженим носком. Як не дивно, але своєчасність створення і випуску перерахованих вище порцелянових настільних статуеток наштовхують на думки. Сьогодні немає відповіді, що було першопричиною їх розробки. Створення нових зразків виробів, які б задовольняли естетичні та споживчі запити покупців, забезпечуючи стійкий збут продукції? Або?
О. Рапай. "Модниці". В. 14 - 17,2. КеКХЗ. ГФЗ. 1961
Автор невідомий. "Модниця". Коростень. В. 12,5. 1990 - ті
У перші роки існування даного феномена вигляд стиляги піддавався нещадній критиці. Скульптурна група Владислава Івановича Щербини "На злобу дня" (1956) цікава яскравим свідченням про що йде в 50-і роки минулого століття дискусії в пресі - стиляга, як соціальна проблема. Широко відомо, що слово «стиляга» стало популярним завдяки Д. Бєляєву, чий фейлетон «Типи, що йдуть в минуле» був опублікований в «Крокодила» в 1949 році. З численних спогадів Владислава Івановича також відомо, що виникла вона з бажання автора виконати роботу сатиричного характеру на образи сучасників. Скульптор, як і художники того часу, вдався до популярних в карикатурах на стиляг - зоологічним метафорам.
В. Щербина. Скульптурна група "На злобу дня". В. 11,5 - 16,5. КеКХЗ. 1957
Створені порцелянові образи мало відрізнялися від іконографії, розробленої в пресі з початком ідеологічної кампанії проти даної субкультури.
В. Бріскін (1906-1982). «Чужа платівка» 1960
"Виявляється, і маленькі порцелянові статуетки можуть бичувати бюрократизм, задавацтво" їдко висміювати "стиляг," - відзначалася композиція "На злобу дня" кореспондентом в газеті "Сталінське плем'я". Так, Вовк-стиляга в скульптурній групі - "класичний" імідж — розв'язний молода людина в піджаку з широкими плечима, краватці забарвлення "пожежа в джунглях", укорочених штанах — дудочках, строкатих носках, черевиках на мікропорах підошві (так звана "манна каша"), з неодмінним коком (вушка) на голові й вусиками "мерзотники".
Заєць — базіка, звичайно, — стиляга не тільки своїм одягом: бобочкою яскравого забарвлення на замку, широкий шкіряний ремінь з патронами, модні чоботи чужі радянському суспільству, а мовою та поведінкою, базіканням. Пильний сторож протиставляє себе масі робочої молоді характером поведінки — лінь й сон на робочому місці.
Хорунжа. "Стиляга". Барановський ФЗ. 1956
В. Щербина. "Лисиця - агрономка". В. 15. КеКХЗ. 1957
"Лисиця - агрономка" — дівчина - стиляга, яка отримала направлення після закінчення вищого навчального закладу на роботу в колгосп та приїхала, треба думати, в село брати відкріплення. Вона прикрашена, як новорічна ялинка, в строкатому декольтованому платтю в стилі нью — лук з широким поясом, капелюшку, шльопанцях і з обов'язковими біжутерією та сумочкою з жіночими атрибутами стіляжніцтва: помадою й дзеркальцем. Характер її костюма, природно, буде на шкоду роботі. Та й не допускає вона думок про методи обробітку польових, садових і городніх культур на колгоспних полях, як й персонаж статуетки Хорунжої "Стиляга" хлопець, що захоплюється джазом й рок-н-ролом та віддає перевагу вільному і яскравому стилю життя й одягу сірому офіціозу «жлобів» - зразкових радянських громадян. Його спосіб життя, наманікюрені пальці з перснями різко контрастують з нудним, убогим повоєнним радянським побутом, а труд для нього знайомий тільки як назва однієї із центральних газет "Труд", яку він використовує як обертну, невеликий паперовий мішечок.
Існувала думка, що стіляжнічество — не тільки класова, але і педагогічна проблема. Адже номенклатурні працівники, відірвані від цінностей народу, не можуть своїм дітям прищепити патріотизм та повагу до праці. Удар скульптора по вищому партійному керівництву переконливий порцеляновим чином в чоловічому костюмі в смужку з довгим піджаком, з яскравою краваткою Медвідя — бюрократа. Портфель і автоматична золота ручка в нагрудній кишені, як засоби, підкреслять характер праці чиновника. Солідний ведмідь, зображений в охайному костюмі з пухким портфелем, виявився напрочуд характерним персонажем часу, в якому без вагань чиновники впізнали самих себе. На підприємство зателефонували «зверху» з вимогою негайно припинити масовий випуск фігурки. Так затверджена з відзнакою на Художній раді серія була зі скандалом знята з виробництва.
Стиляги створили свій стиль - своєрідність зовнішнього вигляду, особливий настрій, життєві цінності - яскрава відповідь сірим будням, укладеними в тьмяну уніформу. Зовнішність рапаевських модниць цілком елегантна, наприклад, плаття в стилі нью-лук в поєднанні з рукавичками й акуратною високою зачіскою й маленькою сумочкою не виглядає зухвалим (стор. 98 - 103 книги "Фарфор Ольги Рапай").
В. Трегубова. "Грація". В. 7 - 14,5. КФЗ. 1993
Взагалі мода завжди є улюбленою темою карикатури. "Модниця" це франтиха, жінка, завжди зайнята модами, нарядами - таке поняття дає нам великий тлумачний словник сучасної російської мови Д.Н. Ушакова. В такому випадку не характер костюма, а сам факт захоплення модою на шкоду навчанню або роботі. Строкаті сукні, яскравих відтінків, контрастні поєднання і насичені малюнки у вигляді великого гороху, горизонтальних і вертикальних смуг, квіткових мотивів і геометричних орнаментів, укорочені моделі штанів (бриджі), велика кількість великої біжутерії, босоніжки, високі підбори та витончені туфлі - човники, сумки різних розмірів і червона помада використовується В. Трегубовою для посилення гротеску в зображень у композиції "Грація" (стор. 310-311 книги "Валентина и Николай Трегубовы"). Особливий шарм дівчатам надає колоритна зачіска - "бабета" та високий хвіст.
В. Трегубова. "Грація". В. 14,5. КФЗ. 1992
М. Малишев. "Модниця". В. 17. Сисертський ЗХФ. 1964
Наразі вигляд міської мрійниці, романтичної й жіночної "Дівчини з гітарою", як ведеться у молоді позначати "look", дуже відрізняється від "Модниць" Ольги Рапай. Декоративна скульптура - окрема тема, - сов хіпі - явище, що не має аналогів у світі андерграунду. Вона одягнена у богемному стилі, який об'єднує безліч тенденцій. Це штани у стилі бохо, топ, сандалі на плоскій підошві, хустка в етнічному стилі з квітковим принтом, кулон, волосся у модній зачісці - "кінський хвіст".
О. Хренкова. "Дівчина з гітарою". В. 22. ПЗХК. 1964
Автор "Дівчини з гітарою" - львів'янка Хренкова Ольга Григорівна (нар. 11. 09. 1928 - ?). Закінчила Львівський інститут прикладного декоративного мистецтва (нині—ЛНАМ). Дипломний проєкт "Декоративна статуетка "Українка" (керівник М. Бєляєв) захистила з оцінкою "задовільно". Працювала на Полонському заводі художньої кераміки лише один рік (1964). Відомі її декоративні скульптури "Сонечко", "Дівчина з пташкою", "Аркан", "Жінка з Мукачева", які й нині сучасні. Чистота, ніжність й безпосередність образів дуже добре поєднується з білизною порцеляни, зазвичай яку підкреслює одна яскрава розписана деталь скульптурки. Це - декор хустки у дівчини з гітарою, спідничка сарафанчику у життєрадісної дівчинки—сонечка, старовинної гуцульської сумки "тайстра" у мукачівської жінки. Їх виведено художницею на перший план, щоб донести до масового споживача красу білої, чистої та дзвінкої порцеляни, що є чудовою родзинкою робіт Хренкової.
О. Хренкова. "Дівчина з пташкою", "Сонечко", "Жінка з Мукачева", "Аркан". ПЗХК. 1964
Покоління, які називали себе дітьми кольорів, слухали незрозумілу музику, говорили неквапливо. Ці люди були першими та єдиними щасливими, упевнені в своїй правоті. У той час у Києві хіпі збиралися в Стекляшке, Морозке, Верхньому і Нижньому Парижі. Знайшли для себе й Андріївський спуск, тоді ще напівзруйнований. Сиділи до ночі у високій траві Замкової гори, дивилися на зірки, пили портвейн, грали на гітарі, міркували та сперечалися. У спорах народжувалося нове.
О. Дейнека (1899-1969) «Рок-н-ролл». 1965
Серед молодих людей того періоду культивувався традиційний американський джаз, а улюбленими композиціями - світові хіти Гленна Міллера з кінофільму «Серенада Сонячної долини». Не меншою популярністю користувалися композиції Дюка Еллінгтона, Бені Гудмена, Едді Рознера і інша джазова музика 40-х - 50-х років. У 1952 році вібрафоніст МІЛТА Джексон, піаніст Джон Льюїс, контрабасист Персі Хіт та ударник Кенні Кларк створили джазовий квартет. Швидше за все, вони бачили в комуністичній системі фальш. Своїм зовнішнім виглядом протестували проти «зрівнялівки» в музиці й одязі. Саме в ті роки з'явився отой горезвісний гасло «Сьогодні він грає джаз, а завтра Батьківщину продасть».
О. Рапай. "Джаз". КЕКХЗ. 1964
Малюнок О. Рапай та О. Жникруп "У танці з кубинцями". Київ. 1960 - ті
Правда, у молоді всі ці гнівні випади викликали лише усмішку. По-перше, вони не збиралися ні з ким воювати. По-друге, чого гріха таїти, по-чесному, багато комсомольці, які жили в скрутних матеріальних умовах, потай (явно було не можна) заздрили модним і елегантним молодим людям і доглянутим дівчатам. Заздрили й не так зовнішньої атрибутики, скільки внутрішньої свободи, позитиву і здоровому «пофігізму.
І. Мозолевський. Скульптурна група "Джаз". В. 10. ПЗХК. 1968
Текст Л. Карпінська - Романюк
Yorumlar