"Старий ліс на Волині, дика і таємнича місцина», – так починається дивовижна історія про мінливий світ різних стихій. Природна водоймо вже замулилось, змінилися й ліси, переплуталися стежки, проте лісничий каже, що тут залишається містика драми - феєрії "Лісова пісня". Образи твору списані з цієї околиці. За спогадами Ольги Косач-Кривинюк, в середині 1880-х років О. П. Косач із дітьми – Михайлом, Лесею та Ольгою – влітку їздили до Скулина (село, нині Ковельського району Волинської обл., 15 км від Колодяжного) і прожили там три дні у дядька Лева. Його хата стояла біля озера Нечімне, таємничого та бездонного.
Вид озера Нечімне (Нечімле) біля Скулина
Колодяжне виявилося напрочуд урожайним для художніх творів Лесі Українки, стало джерелом кількох грандіозних ідей. Ще одна з них - збір та публікація народної пісенності. Дев"ятнадцятирічна дівчина з захопленням спостерігала за чудовим дійством народного свята Івана Купала. "1890 року справляли колодяженці "Купала" зараз за нашим садом, бо там того року була паренина. Лесі було тяжко ходити на двох милицях, але пам'ятаю, що вона пішла подивитися на "Купала" та послухати купальських пісень. Вона якраз тоді їх записувала, "- розповідала сестра та біограф письменниці Ольга. На основі фольклорних матеріалів, зібраних в селах Колодяжному і Білині Ковельського повіту, містечку Миропіллі Звягельського повіту на Волині вперше у 1894 році було надруковано в журналі Івана Франка «Житє і слово» збірку купальських пісень Лесі Українки "Купала на Волині".
Відомо, що тексти Лесею Українкою могли писатися «з натури» на Івана (переддень Купала) і на Купала: "Сьогодні Івана, а завтра Купала, стороною дощик іде...", або з наспівів сільських дівчат з Колодяжного та Білина. Портрет найбільш відомого й активного респондента поетеси - Варки (Варвара Йосипівна Дмитрук) зчитуються з настільної праці Л. Лозової "Біля тину" (1988). Дати друге життя у цій темі скульптуркам, що колись мали величезний попит, розширити її сюжетність дозволяє саме рішення образів, побудовані композиції та зміст, закладений в них авторами. До речі, майстри надають таке право, от що сказала Ольга Рапай Ізі Хруслінській в інтерв'ю, яке було опубліковано в Українському журналі № 9 за 2008 рік: «Є такий жанр – мала скульптура, це скульптура, що спілкується з людиною, яка її має. Вона не є однозначною, її можна трактувати й так, і так. І той, хто нею володіє, можливо, не так її розуміє, як я її розумію. Це дуже цікаво".
Л. Лозова композиція форми "Біля тину". В. 23,5. КеКХЗ. 1988
П. Іванченко. "Парубок, що грає на ріжку". В. Полонський ФЗ. 1954
В маленькій дівоцькій статуетці є добрий характер та легка вдача. Можна сказати, босонога, чорноброва, чорнява з косою до пояса, голову прикрашає червона стрічка з квіткою, у білій вишитій сорочці та картатій запасці, певно не раз чула, що коли "траву на сіно покошано, ой покошано а пограбляно, ще у копиці поскладано. Проте зосталося трой-зіллячко, що нікому ж його ополоти, стоїть Іванко при воротях, ой стоїть же він при куточку, ой грає, грає у дудочку, ой грає, грає, виграває, свою Марисю викликає: – Вийди, Марисю, серце моє, поллємо зілля майовоє та поберемось, серце моє!" Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени наставала пора весіль: "Їде Іванко на конику, везе Марисю в постолику; – Ой на, Марисю, та й обуйся, свого татойка та й забудься!"
В. Мусієнко. «Закоханні» В. 35. КеЗХК. 1994
В. Щербина. «Обручка» - фрагмент. В. 22. КеКХЗ. 1960
Варка ходила по селі, розпитувала старих жінок, адже пісні більше співалися поміж них, сама навчалася та юній письменниці передавала. В листі до М. Драгоманова Леся Українка дивувалася, як вона досі не обридла дівчині своїм записуванням.
Вже після фольклорних студій із кобзарями Леся писала до Ф. Колесси: "Тепер я впевнена: наша дума, наша пісня не вмре, не загине". Сюжет іншого обрядового купальського словесно - музичного твору "Темная нічка-петрівочка. Не виспалась наша дівочка, погнала бички дрімаючи, на кілки ніжки збиваючи, приточи, боже, більше ночі на Наталчині чорні гочі! Ой на Купала-Купалочка ой дай же, боже, дощі с вночі на Наталчині чорні гочі!" можна зобразити групою сувенірних виробів київських скульпторів О. Рапай (1929 - 2012) та Н. Воронізької - Гонсалес (1930 – 2008) й полонського - В. Данильчука (нар. 1959). Мініатюри у вигляді дрібненьких фарфорових фігурок людей, не більші за шість сантиметрів, знайшли місце в художній промисловості ХХ - століття, а нині попали у число раритетних. Такі фігурки мають свій силует і добре прочитуються по зовнішньому контуру.
Мініатюрні скульптурні групи
В. Данильчука "Корівка та бички" В. 7. 6. Полонне– авторський, ПЗХК - тиражний. 1996
О. Рапай. Український сувенір. Мала етнографічна серія. «Василина». В. 6,3. «Христя». В. 6,5. «Оля». В. 6,5. КеКХЗ. 1965.
Н. Воронізька - Гонсалес. "Ліричні" - назва сувенірів, що об'єднує скульптурну композицію групи дівчат: "Дівчинка Калинка»,"Іванка з вінком", "Блакитна Маріша", "Галинка». В. 6. 4,5. 4,5. 5,5. КеКХЗ. 1968
Представлена на ВДНГ СРСР для експонування у 1968 році емоційно-забарвлена скульптурна композиція дівчат "Іванка з вінком", "Блакитна Маріша", "Галинка", "Дівчинка Калинка", об'єднаних під назвою "Ліричні", Надії Воронезької — Гонсалес була відзначена бронзовою медаллю. Автор численних малюнків та розписів до київських виробів художник Воронізька – Гонсалес стала більш відомою як творець отсей мініатюрних іграшок, куманців та плесканців.
Ще у 1965 році отримала заохочувальну премію на всесоюзному конкурсі сувенірів мала етнографічна серія Ольги Рапай, яка повністю вкладалася в тогочасне поняття «сувенір». Про український сувенір з різних областей України можна говорити починаючи з 1959 року, коли відбулися два республіканські конкурси на найкращий предмет на згадку й у зв”язку з цим дві досить великі виставки. З розквітом туризму як внутрішнього, так і іноземного, з'явилося навіть окреме поняття - сувенірна промисловість. Досвід проведення великих радянських заходів і представництва СРСР на міжнародних, зокрема в 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі, гасло якої було - «Ми живемо в 1958 році, в рік технологічних чудес, коли можна все!», показали, що треба розвивати відповідну галузь народного господарства.
В. Щербина. "Віночок". В. 9,5. КеКХЗ. 1984
Н. Воронізька - Гонсалес. "Іванка з вінком". В. 4,5. КеКХЗ. 1968
Бути частиною інтер'єру, як прикраса полки чи письмового столу, жити в ансамблі з іншими видами мистецтва покликаний набір «Ой на Купала вогонь горить" (2021). Сукупність предметів колекційного призначення, які утворюють єдине ціле, творчого колективу "Alis K" під керівництвом Сергія Воронова (нар. 18. 05. 1951, Київ, живе та працює в Одесі), а саме багатофігурний Арт - мініатюра та чотири ліпних наперстків, отримали назву в ювілейний рік для Лесі Українки по першому рядку записаної нею купальської пісні:
Ой на Купала вогонь горить
А нашим хлопцям живіт болить.
Ой нехай болить, нехай знають,
Нехай Купала не займають.
Набір «Ой на Купала вогонь горить". В. 2,5 - 13. "Alis K". Одеса. 2021
С. Воронов скульптурний набір презентував напередодні урочистого дня. Треба зауважити, що він, задумуючи свої речі, завжди мислить їх застосувати до якоїсь - то певної події, місця. Цим прагне довести, що колекційний Арт - мініатюра не порожня, створена для забави прикраса, а серйозний твір мистецтва зі своїми специфічними образними та пластичними завданнями, зі своєрідною й пластичною мовою форми та кольору. Вироби "Alis K", виключно сучасні та унікальні, а це вже визнано провідними вітчизняними мистецтвознавцями й дослідниками в галузі художньої порцеляни, стали різновидом в художній мініатюрі й першими в Україні предметами декоративно-прикладного мистецтва в жанрі наперстків. Торік у розвиток розпочатого реконструювання теми українських традицій, що довгий час залежалася в скрині "білого золота", була представлена надзвичайно насичена та колоритна із суцільної обрядності багатофігурна інсталяція українського весілля наших предків. Тепер - свято, що з глибини віків прийшло до нас — свято літнього сонцестояння, свято тепла, молодості та кохання, коли за народним повір’ям відбуваються різні дива: трави й квіти набувають магічної сили, земля відкриває свої скарби, сонечко спускається з неба, щоб викупатись в озері, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть — хто знайде той цвіт, той здобуде щастя і здоров’я.
В. Максимець, О. Лісовська. Арт - мініатюра «Ой на Купала вогонь горить". В. 13. "Alis K". Одеса. 2021
Композиція ясно побудована, з великою кількістю деталей, в наявності глибоке продумування кожного образу, адже річ йде про цілий гурт людей, молодь, які справляють Купала. Національна тема надала можливість показати красиву традицію, рух у танці й незвичайно барвисті українські костюми, водоймище з лататтям й купальський вогонь та "ой, він її питає: – Чи любиш ти мене, чи підеш за мене? – Хоч я тебе люблю, за тебе не піду, я твоїй матюнці нічим не догоджу. Ой що я помию, вона перемиє, ой що я не зроблю, вона переробить. Ще твоя матюнка навучить робити, в неділю золити та на морі прати, на дубі вішати, каменем качати. А я не жидівка, – в неділю золити, ой я не татарка, щоб на морі прати, ой я не білиця, – на дуби злізати, ой я не панянка, – каменем качати". Що не село – то звичай, – кажуть у народі, що не художник - то інша палітра. У колірному насиченні бачимо прагнення авторів декору Я. Баргилевич (нар. 1967), О. Лісовською (нар. 1980), О. Жерновою (нар. 1962) створити принципово різні образи, вдихнути фарби фольклору в зміст керамічної скульптури В. Максимця (нар. 1979), подолати її обмеженість.
В. Максимець, Я. Баргилевич. Арт- мініатюра «Ой на Купала вогонь горить" - інсталяція до серії "Українські свята". В. 13. "Alis K". Одеса. 2021
В. Максимець, Я. Баргилевич. Колекційні наперстки «Пливи, пливи віночку з барвіночку за миленьким у цю нічку». В. 2,5 - 4,5. " Alis - K", Одеса. 2021
"Сьогодні мало хто помітить всю складність "простоти" розпису одно - трьох або шести - десятисантиметрових фігурок, але той, хто знає, що означає ця пів міліметрова відводка золотом по краєчку, котрий просвічується, ця смужечка на візерунку, котру робить тільки пензлик, ці тонкіші за волосинку гілочки-руни, що обплутають гранчасту форму, цю бездоганну лінію профілю, що нагадує напруження луку під тятивою, той знає, чому малиновий колір фарби, єдиної що містить у складі справжнє золото і зветься Пурпуром, й став тим головним кольоровим акцентом, тою найяскравішою нотою, тим крещендо, котрий перетворює буденність у Свято, ніби малиновий дзвін..." - ділиться О. Жернова думками та спостереженнями. Робота та спілкування з нинішніми художниками дають можливість причетності до вивчення та пропаганди сучасних авторських керамічних творів через дослідження їх напрацювання.
В. Максимець, О. Жернова. Арт- мініатюра «Ой на Купала вогонь горить" - інсталяція до серії "Українські свята". В. 13. "Alis K". Одеса. 2021
Зображення сцен дійства чарівних та дивовижних обрядів найколоритнішого та найцікавішого свята молоді свідчать, що талановитих творців, які працюють й працювали з ніжною білою глиною та теплими щедрими фарбами, не залишали байдужими яскраві пронизані ліризмом історії з елементами символів та містики.
В. Трегубова. "Купальський віночок". В. 17. Коростенський ФЗ. 1963. НМУНДМ
Є. Санько. «Купальський вінок». В. 19,5. Барановський ФЗ. 1957
Убиранні у великі вінки з різного зілля та квіток дівчата підприємства "Alis K", В. Щербини "Віночок" (1984), О. Жернової (2012), М. Холодної (1952).
К. Соломко. "Дівчина з вінком" - варіант розпису. В. 25. Мінський фарфорово - фаянсовий завод. 1957
О. Жернова. "Віночок". В. 16. Довбиський ФЗ. 2012
В. Білоус. "Івана-Купала". В. 18. Полтавський ФЗ. 1992
Була на Купали, посмалила гали,
Сором, дівко, сором,
Женихи за столом.
Тільки дівка в хату,
Мати за лопату: сором, дочко, сором,
Женихи за столом!
Тільки дівка в сіни,
Женихи засіли: сором, дівко, сором,
Женихи за столом!
Дівка у комору,
Мати гонить з двору:
Сором, дочко, сором,
женихи за столом!
О. Жернова. "Пісня". В. 19. 17,5. Довбиський ФЗ. 2011
«Ніколи не зупинятися на одному рівні, не повторювати завтра того, що зроблено сьогодні, постійно шукати новий аспект, викликати звучання нової ноти. Мистецтво – вічне оновлення» - девіз по життю та у творчості мав один із провідних майстрів Полтавського фарфорового заводу, скульптор творчої лабораторії, заслужений художник України Володимир Білоус (1948 - 2003), автор понад сто пам’ятників та меморіальних дощок, музейних експозицій у рідному регіоні, декоративних скульптур "Пісня" та "Журавка" (в декількох варіантах), "Псел та Ворскла", "Віночок", змістовна статуетка з гарним задумом та гарним виконанням Івана-Купала" (всі - 1992), а в останні роки свого життя викладач у Полтавському технічному університеті на кафедрі архітектури.
В. Білоус та М. Козак. Тростянецький дендропарк, Чернігівська область. 1966 рік. Фото М. Козака
Від діда Пилипа Павловича, який умів робити миски, ложки, сопілки, працював з деревом та глиною, успадкував Володимир здібність до образного мислення і малювання. А перші свої скульптури хлопчик ліпив з тіста біля бабусі, яка випікала вироби онука у печі. Відвідував гурток юних художників, який діяв в Оболоні. А коли у 1963 році закінчив місцеву восьмирічну школу, став учнем відділення кераміки Миргородського технікуму імені Миколи Гоголя. Тут визначилася мета його життя. Закінчивши з відзнакою навчання у Миргороді, він у 1968 році вступає до Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Його дипломна робота – великі за розміром монументальні барельєфи на тему «Алегорії мистецтв» – і зараз прикрашають головний фасад інститутського корпусу у Львові.
В. Білоус. "Івана-Купала". В. 18. Полтавський ФЗ. 1992
Талановитий люд наголошує, що у кожному його мистецькому витворі, для нас це - ніжність та глибина характерів порцелянових скульптур, завжди відбивався характер творця.Адже зовнішнє – це вираз внутрішнього. Почерк Білоуса у роботах упізнають скрізь. У них є якась таїна. Ці твори поза часом, вони – сама вічність. Затамувавши подих, милуєшся.
Летіли гуси білокрилі;
Камнянецькі хлопці чорнобриві.
Летіли гуси з гусаками;
Камнянецькі хлопці з дівчатами.
Ой з-за гори зіронька летіла;
– За кого ти, Ганнусю, хотіла?
– За того, дівчата, за того,
За того Петруся молодого.
Кладу кладочку вербову:
Час, вам, дівчатка, додому,
А ти, Варусю, зостанься,
З своїм Іванком звінчайся.
Привезе віночок з кадила,
Щоб ти здорова сходила.
В. Білоус. "Журавка". В. 18. Полтавський ФЗ. 1992
В. Білоус. "Пісня". В. 35. Полтавський ФЗ. 1992
Особливих декоративних якостей порцеляновим українкам, які пускають на воду вінки, надає знайдене Володимиром Білоусом, як і Євгеном Санько (1931 - ?) та Валентиною Трегубовою, вдале поєднання пластичної й колірної розробки поверхні фігур. На Купала під співи так ворожать. Вінок – символ щастя та одруження. Щоб бути в парі зі своїм хлопцем дівчина пускає за течею два вінки, один загадує на себе, а другий на якого хлопця: коли вони зійдуться докупи на воді, то значить попереду весілля. Або так: дівчина тичкою спускає свій вінок на дно річки; коли він спливе наверх, то дівчина піде заміж у той рік. Чий вінок хлопець дістане, та дівчина повинна поцілувати його і мусить бути з ним у парі на це свято. А якщо вінок тоне відразу – коханий розлюбив, і весілля з ним не відбудеться, до берега приб'є – незаміжньою бути в цьому році. У кого вінок найдовше попливе – та дівчина буде щасливою, а у кого свічка довше прогорить – проживе довге-предовге життя.
Л. Лозова. «Любить не любить». В. 18. КеКХЗ. 1990
П. Іванченко, В. Данильчук. «Парубок, що грає на ріжку». В. 22. ПФЗ. 1954. Полонне. 2019
Декоративна скульптура "Парубок, що грає на рожку" була створена художником - технологом Петром Іванченко (1908 - 1997) в 1954 році та представляла продукцію Полонського фарфорового заводу на щорічній художній виставці (фото праворуч). Раритетну модель реставрував та особисто розписав В. Данильчук у 2019 році, чим повернув її у науковий оборот для вивчення та дослідження. Подібний експеримент підтримала й О. Жернова, вона декорувала закружену у танці дівчину В. Трегубової. Пара сповнена ліричного настрою, інтенсивні фарби надають святкової ошатності. "Вже петрівочка минається, хлопцям гуляння вертається. Ідіте, хлопці, погуляйте, дівчат на вісень підмовляйте! – Вже ми ходили, походили, дівчат на вісень намовили".
В. Трегубова у розпису О. Жернової "Дівчина, що танцює". В. 15,5. КФЗ. 1964. Одеса. 2019
В. Мусієнко. "Козачки". В. 14,0. КеЗХК. 1988
Стій, калинонько, стій, не розвивайся!
На ті лободі чотири лебеді.
Перший лебедець – Петро-молодець,
Другий лебедець – Іван-молодець,
Третій лебедець – Віхтор-молодець,
Четвертий лебедець – Гмитро-молодець.
Стоїть лобода вище города,
На ті лободі чотири лебідки:
Перша лебідка – то Лукія-дівка,
Друга лебідка – то Ганна-дівка,
Третя лебідка – Тодоська-дівка,
Четверта лебідка – то Варка-дівка.
Стоїть лобода вище города,
На тій лободі чотири пари:
Перша парка – Петро і Лукія,
Друга парка – Іван та Ганна,
Третяя парка – Тодоська й Віхтор,
Четверта парка – Гмитро та Варка.
М. Холодна. «Дівчинка з вінком». Конаківський фаянсовий завод. 1952
Заслужений художник України Наталія Галушко – Аксененко місцем початку трудової та творчої діяльності обрала Коростенський фарфоровий завод (художник 1979 - 2000, головний художник 2000 - 2006). В її порцелянових роботах початку ХХ1 століття можна побачити різноманітні декоративні творчі напрацювання Трипільської культури та мистецтва, корені яких сягають часів шести тисячолітньої давності. Декоративний розпис мисткині, який утримує багатство відтінків імітації золота та енергомістких помаранчевих кольорів, що стали символом пробудження національної свідомості на перехресті тисячоліть, стверджує, що абетка орнаментики прадавнього мистецтва стала класикою зведеної таблиці писаної кераміки України.
Н. Галушко - Аксененко. Витинанка "Івана Купала". Картон, папір. 50х70. Коростень. 2019
Нині Галушко - Аксененко займається видом давньослов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. У 2016 році вона стала лауреатом премії ім. Лесі Українки. Її витинанка «Івана Купала» сповнена символів українського класичного фольклору, як й купальські пісні, не можливо цей високохудожній твір залишити поза чільною увагою.
Ой казала мене мати за маляра дати.
Не дай мене, моя мати, ой не дай!
Маляр малює, жінки не цілує.
Ой казала мене мати за гончара дати.
Не дай мене, моя мати, ой не дай!
Гончар горшки возить і жінку заморозить.
Ой казала мене мати за коваля дати.
Не дай мене, моя мати, ой не дай!
Коваль в кузні кує, жінки не жалує.
Ой казала мене мати за дігтяра дати.
Не дай мене, моя мати, ой не дай!
Дігтяр дьоготь возить і жінку обмаже.
Ой казала мене мати за писаря дати.
Оддай мене, моя мати, ой оддай!
Писар листи пише й дитину колише.
Г. Столбова, Є. Лупанова. "Дівчинка з вінком". В. 15,5. ЛФЗ. 195
Більшість купальських пісень не мають куплетної структури, встановленого порядку римування. Формою вони багато в чому подібні до колядок, веснянок, русальних пісень. Є в них і спільні мотиви, образи, що творять спільний блок пісенної обрядовості українців.
Ой в ліску, в ліску дванадцять сосон,
Їй-богу, моя мамцю, дванадцять сосон.
Під тими соснами дванадцять столів,
За тими столами дванадцять панів,
Між тими панами мій нелюб сидить,
Мій нелюб сидить, водиці просить,
Водиці вмитись, рушничка втертись.
Я ж йому не дала водиці вмитись.
Ой в ліску, в ліску… і т. д.
Між тими панами мій милий сидить,
Мій милий сидить, водиці просить,
Водиці вмитись, рушничка втертись.
Я ж йому дала водиці вмитись.
Водиці вмитись, рушничка втертись.
К. Соломко. "Дівчина з вінком" - варіант розпису. В. 25. Мінський фарфоро - фаянсовий завод. 1957
Леся Українка для збереження купальського репертуару зробила цінну послугу. Вона подала з мелодіями 49 пісень та описала при цьому купальський обряд на Волині, де на той час він, у порівнянні з іншими місцевостями, краще зберігся. "В Звягельському повіті дівчата вбирали деревце, березку вінками, "- писала Леся у вступі до "Купала на Волині". А у Ковельському повіті, звечора хлопці вкрадали солом’яника старого, це – великий кошик, плетений з соломи, завбільшки з велике барило, – власне, крадуть, бо просити не годиться. Солом’яника того звуть козубом. Того козуба хлопці тягнули по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходили люди та робили перейму, себто складали на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. – все то знадоби для купальського вогнища. Все те хлопці забирали та пакува у козуб. Козуба виносили на вигін за село, запалювали, устромивши в нього високі тички, щоб вогонь горів вище. Купальський вогонь символізує сонце-зародок у материнській утробі. Своєрідність полягає не тільки в темі, але й у втіленні.
Навколо багаття молодь грала в ігри, співала пісні, водила хороводи. Починали спів з котрої-небудь пісні, частіше «Ой молодая молодице» :
– Ой молодая молодице,
Ой вийди, вийди на юлицю,
Розпали дівкам купалицю!
– Ой як я маю виходити,
Вам купалицю розпалити?
В мене свекорко– не батейко,
В мене свекруха – не матюнка.
Положить мене пізній себе,
Ізбудить мене раній себе.
А до кужелю білейкого,
А до каменю важкейкого,
А до дитятка малейкого.
Кину я кужіль под лавицю
А сама вийду на юлицю.
Нехай той кужіль поклочиться!
Мені робити не хочеться.
В. Мусієнко. "Мамина пісня". В. 28. КеКХЗ. 1991
Про те, як співають дівчата, та часом відповідають їм на спів хлопці, композиція В. Мусієнко "Мамина пісня" (1991) та О. Рапай «Молодиця» (1959).
О. Рапай. «Молодиця». В. 16. Київський еКХЗ. 1959
Коли козуб згорить до половини та вогонь трохи понижчає, тоді хлопці починають скакати через нього. Закоханні цим перевіряють себе на хоробрість та віру. За повір'ями, якщо їх руки не розійдуться, на них в майбутньому чекає міцний і щасливий шлюб. Якщо не вдалося завершити стрибок, взявшись за руки, вважається, що вони приречені на розлуку.
Важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь - ким, а лише з коханою людиною.
М. й В. Трегубови. Чайник від чайного сервізу "Івана Купала". Коростенський ФЗ. 1992
Часом хлопці поривалися вхопити деревце, дівчата боронили його та співали на хлопців різні прикрі пісні. Тоді хлопці й собі відповідали, часом піснями, а частіше жартами, часом не дуже - то привітними та лагідними. Взагалі увесь час велося якесь жартівливе змагання дівчат з хлопцями. Так, наприклад, від часу до часу хлопці вихоплювали з огнища віхті соломи з вогнем і кидалися з ними поміж дівчат, тикаючи їх дівчатам в лице і розганяючи дівчат по полі, але дівчата верталися і знов віддячували хлопцям на смішливих пісень:
Ой на городі бур’ян, бур’ян,
Ходить Іванко, як пан, як пан.
Ой на городібур’яночка,
Ходить Марися, як панночка.
Ой мала нічка-петрівочка,
Не виспалася Марися-дівочка.
Ой коли ж їй було спати?
Треба з Іванком розмовляти.
Помощу кладочку
Вербову, вербову,
Ой час нам, дівчатка,
Додому, додому,
А ти, Марійко,
Зостанься, зостанься!
Та з своїм Іванком
Звінчайся, звінчайся!
В. й М. Трегубови. Штофи «Марійка» та «Іванко». В. 29. 33,5. Коростенський ФЗ. 1974
На тулові вази Валентини Трегубової (1926- 2010) та Миколи Трегубова (1922 - 2007) "Івана Купала" зображенні центральні по змісту дійства свята. Це основні стрижені, довкола яких відбуваються заходи. Мила забавність є й у їх фігурних штофах "Марійка" та "Іванко". Творчий спадок митців переконливо показав їх вміння висловити значний внутрішній зміст у порцеляні, демонструючи як мистецтво живе у побуті людини, а може бути й художнім предметом побуту. У Трегубової є створений образ дівчини, яка пускає на воду вінок, в порцеляні й майоліці. Цікаво, що більшу виразність має втілений в майоліці, багатому декоративному матеріалі. Пластична глина добре передає силу і напруженість тіла.
М. й В. Трегубови. Декоративна ваза "Івана Купала". В. 45. Коростенський ФЗ. 1995
Зі зворотного боку вази - гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена, яке оздоблено польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішуване цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками. Все то прикрашене різноколірними стрічками.
Т. Сапожнікова. "Дівчинка плете вінок". В. 18. Туригінський ФЗ. «Художня кераміка». 1950 ті
М. й В. Трегубови. Декоративна ваза "Івана Купала". В. 45. Коростенський ФЗ. 1995. Зворотна сторона
Один раз на рік, в ніч на Івана Купала, над квітучими полянами лунає мелодійний дзвін – пісня квітів, як от з композиції декорування А. Жданової сервізу «Дзвіночок». Є легенда, що церковний дзвін був винайдений так: в 16 столітті єпископ Нольскій гуляв по лісі і почув тихий дзвін дзвіночків. Він наказав відлити з міді дзвін схожою форми, і той зазвучав голосно і співуче. З тих пір дзвін – головна прикраса будь-якого храму, так само як дзвіночок – прикраса лісів і лугів.
А. Жданова. Акварель "Дзвіночки". Коростень, 1973
Композиція форми М. Трегубов, композиція декорування А. Жданова. Столовий сервіз «Дзвіночки». Коростенський ФЗ. 1973.
На Купала найсміливіші йдуть шукати папороті цвіту, той цвіт папороті – записи народних купальських та інших обрядових пісень Леся Українка подарувала нащадкам.
В. Трегубова. "Купальський віночок". В. 17. Коростенський ФЗ. 1963. Фарфор, майоліка
В. Білоус. "Віночок". В. 15. Полтавський ФЗ. 1992
Її внесок у дослідження купальських звичаїв, пісень Волині належно оцінював Іван Франко. Заперечуючи певні критичні зауваження Михайла Драгоманова, він писав: "Ваш суд про Лесині пісні мені не видається справедливим: все-таки се найбагатша досі збірка купальських пісень, зібраних в околиці, і між ними багато є досі не звісних, бодай не звісних яко купальські".
Святкування цьогорічного ювілею поетеси дозволило зануритися у світ Лесі Українки не тільки в колі філологів та пошановувачів літературної класики, адже пару тижнів у лютому 2021 року тема 150-річчя з дня її народження в українському сегменті Інтернету наче розквітнула Лесею.
Чашка "150-річчя з Дня народження Лесі Українки" в кольорі білому, салатовому та жовтому з елементами айдентики 150-річчя від Дня народження Лесі Українки, розроблені Управлінням туризму та промоції міста Луцької міської ради спільно з PytelDesign
В оформленні ювілейного календаря (фото праворуч) використані ілюстрації української художниці Софії Караффи-Корбут до драми-феєрії «Лісова пісня» з фондів Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки, філії Волинського краєзнавчого музею.
А далі? Леся прийде в кожний дім? Що спонукає якщо не перечитати її твори, то принаймні дізнатися про неї набагато більше?
Текст Л. Карпінська - Романюк.
Використано здійснене у 2016 році до 145-річчя від дня народження Лесі Українки видання Волинського краєзнавчого музею, Колодяжненського літературно - меморіального музею Лесі Українки, а саме збірка частини фольклорних записів Лесі Українки під назвою «Купала на Волині», яку упорядкували Віра Комзюк і Наталія Пушкар.
Comments