Душа України — в бандурі.
Під пальцями струни стріпнуться,
Чи то соловейком заллються,
Чи, може, зітхнуть похмуро…
Про бандуру складають пісні й вірші, зображують на своїх полотнах художники та увіковічують в пам'ятниках скульптори, в панно й муралах метрополітенів, будівлях - керамісти. А ще… Бандуристи та кобзарі є в декоративно – прикладному мистецтві. В статуетках. Поява бандуристок у фарфоровому сувенірі не випадкова.
А. Діброва. Плакетка "За мир та дружбу". В. 9. БФЗ. 1957
Всесвітній фестиваль молоді, що відбувся в 1957 році в Москві, викликав значне пожвавлення в галузі їх проєктування та виробництва. Кожен учасник будь-якої події чи турист забирав з собою предмет, який служив яскравим нагадуванням про враження від подорожі країною. Як певні досягнення того часу можна назвати фігурки танців народів СРСР, персонажі казок та фольклору, матрьошки, прикрашені національним візерунком вазочки із логотипом фестивалю, інші сюжети. У руках закордонного гостя цей предмет ставав дорогоцінним свідченням досягнень нашої культури, пам'яттю про дружбу народів, закликом до миру, до прекрасного майбутнього.
А, Діброва. Вазочка з логотипом фестивалю УРСР. В. 9. БФЗ. 1957
Є згадка в документах особової справи скульпторки, члена НСХУ з 1957 року М. Короткевич (1928 – 2009) про експонування на Всесвітній виставці в Брюсселі її роботи - овіяної легендами сивої давнини, що уособлює в собі найсміливіші волелюбні його прагнення, - постаті бандуристки.
Сувенір "Соняшник" з логотипом «Bruxelles. URSS». В. 8. БФЗ. 1958
Європу вразили радянські стенди, оскільки товари, представлені на них, цілком відповідали стандартам якості. На одній території поруч з макетами двох супутників, запущених в космос, 84-кілограмової копії першого штучного супутника Землі у значному павільйоні, блискучому скляними стінами, представили двома зразково-показовими квартирами побут радянських людей. В тих квартирах на стендах розташувалася продукція фарфорових заводів. Український фарфор тут вперше був представлений від Полонського фарфорового заводу кавовим сервізом В. Горолюка в розпису М. Осипової, від Городницького - чайним сервізом С. Сарапової «Графічний» та коростенськими мініатюрами «Двірник» й «Турист» із серії В. Трегубової «Наші будні».
Гаслом брюссельської виставки був вираз «Ми живемо в 1958 році, в рік технологічних чудес, коли можна все!». Чи був це успіх - однозначно. Чи оцінили участь СРСР у виставці - природно. Кількість відвідувачів сягнула 30 млн осіб. Бельгійська преса називала радянський павільйон «павільйоном №1». Й от тут, у Брюсселі, порцелянова дівчина, звуки бандури якої хвилюють серце і гріють душу. Ми не маємо нині зображення тої статуетки. В соціальній мережі висловлювалося припущення, що це декоративна скульптура "Бандуристки", яка випускалася Київським експериментальним кераміко – художнім заводом та Полонським заводом художньої кераміки, попри вказаного її авторства у різних джерелах, а саме - О. Жникруп.
Г. Калуга. Скульптура Бандуристка. В. 20х9,5х13,5. ПЗХК. 1957. Розпис надглазурний
В даній публікації зібрані всі відомі твори даної тематики. В ХХ столітті в Україні бандуристка створювалася в 1957, 1960, 1961, 1962, 1971, 1976, 1978, 1983 роках.
На всесоюзній художній виставці скульптура експонувалася в розмірах 20х9,5х13,5, По цій красуні у вишитому платті, що сидить на камені та грає на улюбленому інструменті українського народу, є інформація з каталогу, де і її автор – київська художниця Г. Калуга.
Г. Калуга. Скульптура Бандуристка. В. 20х9,5х13,5. КЕКХЗ. 1957
Що ж, по роботі Короткевич продовжимо пошук. Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України. Що може бути за найліричніше, як постать молодої музикантки у вишиванці із 64 струнним інструментом, назва якого відома різним народам?
В газетній публікації про випуск молодими майстрами сувенірів з фарфору, настільних прикрас та іншого в ході підготовки до фестивалю йде мова й про скульптурну групу над якою працює скульптор Київського заводу Ольга Рапай. В руках українки невелика бандура. Тонкі дівочі пальці вдаряють по струнах. Поруч сидить інша дівчина та уважно слухає мелодію душевної пісні:
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.
(Леся Українка)
Це - модель майбутньої скульптурної групи «Гостинність» (1957), що вінчає кришку скриньки.
Нещодавно на одному з аукціонів було виставлено самостійну фігурку дівчини в українському національному костюмі, яка грає на невеликій бандурі, в дуже оригінальній техніці, матова глазур із промальовуванням мідною фарбою бусин моніста, віночка, струн бандури. Сама Ольга Рапай вважала троботу явно слабкою. Можливо тому в 1962 році київський завод випустить ще дві статуетки професійних музиканток О. Рапай у розпису Г. Калуги.
О. Рапай у розпису Г. Калуги. Бандуристка. В. 30. 1959. Гипс
Хай повниться піснями Україна, хай буде мир і злагода в серцях!
Автор малюнку на зсувній деколі з ручним домалюванням блюда настінного "Бандуристка" - Валентина Покосовська. Баранівський ФЗ.
Поява образів бандуристок у фарфорі відбулася в радянський час, бо протягом всієї історії кобзарської справи виконавцями здебільшого були чоловіками. Проте існували жінки, про котрих відомо, що вони грали на бандурі.
О. Рапай у розпису Г. Калуги. Співачка. В. 22. О. Рапай у розпису О. Жникруп. Бандуристка. В. 22,5. КЕКХЗ. 1961
Відповідала розумінню фарфорової пластики як національного сувеніра за задумом баранівського скульптора М. Назаренка й невелика за розміром, компактна за формою та силуетом «Бандуристка» (1960).
М. Назаренко. Бандуристка. В. 12. БФЗ. 1960 / живопис Михайла Дмитренка
Стрічка у коси, моніста, плахта. Незрівнянною майстерністю рисунка, композиційними й кольористичними вальорами, зокрема глибоким психологізмом, пластикою, схожістю розпису мініатюрна скульптура подібна до малярства неповторного художника, полтавського Мікеланджело, роботи майстра прикрашають найбільші міста світу, проте на Батьківщині, він відомий переважно обмеженому колу спеціалістів, Михайла Дмитренка (1908 – 1997).
Олександра та Василь Єрмоленки
Сувенірна фігурка професійної або самодіяльної артистки з букетом квітів В. Покосовської "Бандуристка" (1961) з авторським підписом на дні не пішла в тираж, була відхилена художньою радою як "мало художній зразок". Напис на бандурі «XXII з`їзд КПРС» фіксує увагу на убудованість декору у «велике» життя країни повоєнних років: святкування ювілейних дат радянської історії, днів Перемоги, пристрасні заклики до миру, захоплення космосом. До відкриття з'їздів рад, партії, комсомолу, до ювілеїв вождів, письменників, воєначальників випускалися тематичні сервізи, вази, тарелі та блюда на згадку.
В. Покосовська. Бандуристка. В. 10. БФЗ. 1961
У 1970 році була показана у документальному телефільмі «Поліське намисто» скульптура В. Єрмоленко "Бандуристки".
Кадр із документального телефільму «Поліське намисто» із мініатюрною скульптурою В. Єрмоленко "Бандуристки". В. 4. Баранівський ФЗ. 1959. Джерело: Каталог виставки "В. та О. Єрмоленки" (1984)
Люди - як музичні інструменти: їх звучання залежить від того, хто до них торкався. О. Жникруп знайшла своє, освіжене пафосом першо відкриття, ставлення до порцеляни як до дорогоцінного матеріалу – тонкого і тендітного, що чудово виявляє форму у всіх подробицях і деталях та водночас допомагає досягти цілісності скульптурного об'єму завдяки ніжному блиску та м'якій пластичності. Неодноразовий творчий її внесок збагатив асортимент тематики у фарфорі новими цікавими, сповненими точності та гостроти образної характеристики, стрункості композиційної побудови й дивовижною поетичністю виробами. В динаміці, у виразних жестах, прогинах спини розкриваються не тільки характер, темперамент, але і деталі костюмів, і антураж. В композиції із бандуристкою (1963) є й розвідка пластичного еквівалента живого руху, ритмізація форм, декоративність силуету. Чуються знайомі мелодії, і в танці, що є символом волі та козацької звитяги, який увібрав у себе кращі здобутки української народної хореографії – "Гопаку" (1963).
Жито сію, жито сію,
А пшениця сходить,
На Богдана задивляюсь,
А Василько ходить,
О. Жникруп. Гопак (2). В. 8. В. 7. Бандуристка. В. 8. КЕКХЗ. 1963
Автор численних малюнків та розписів до київських виробів художник Н. Воронізька – Гонсалес /1930 – 2008/ стала більш відомою як творець отсей мініатюрних куманців, плесканців та іграшок.
Атмосфера творчої майстерні Igor Solodovnikov
Вони повторювали традиційні форми ужиткового посуду, та й декоровано їх відповідно до місцевого керамічного розпису. Називали їх від назви, що дістав посуд для дітей - “монетки”. Етнографічні дослідження та численні експедиції Х1Х століття, присвячені гончарству в Україні, засвідчили, що вже тоді кожний гончар, виробляючи ужитковий посуд, готував і так званий “дріб”, себто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки тощо. Виготовляли його не самі гончарі, а їхні дружини та старші діти, ними й гралися. Та від того “монетки” не втрачали своєї художньої цінності. Це була справжня мистецька мініатюра. Представлені на ВДНГ СРСР для експонування у 1968 році сувеніри Надії Воронезької — Гонсалес були відзначені бронзовою медаллю. Вшанували цією нагородою й скульптурну композицію групи дівчат "Іванка з вінком", "Блакитна Маріша", "Галинка", "Дівчинка Калинка", об'єднаних під назвою "Ліричні". Проте й ті сувеніри, на яких немає надписів чи зображень, конкретних пам'яток архітектури або монументів, самою формою, орнаментом та колоритом засвідчують свій національний характер.
Н. Воронізька - Гонсалес. Скульптура Бандуристка. В. 14. КеКХЗ. 1971.
І. Можейко. Сувенір Баранчик - стилізований. В. 4. 5,5. КеКХЗ. 1973. Сувенір Козлик - стилізований козлик в вигляді бочки, з закрученими рогами. В. 4,5. 5,5. КеКХЗ. 1973
"Бандуристка" (1976) входить до складу скульптурної групи В. Трегубової "Дівоча краса". Добіркою дівочих постатей автор пов'язує закладене у назві поняття з умовно прийнятими в народі традиціями при виборі їх у нареченні. Зовнішній вигляд дорослої дівчини автор розкриває особливими зачісками - косою, прибраною стрічками, головним убором у вигляді вінка, що залишає відкриту верхівку голови, особливостями костюма і великою кількістю прикрас.
В. Трегубова. Скульптурна група Дівоча краса. КФЗ. 1976
В. Трегубова. Бандуристка. В. 13,5. КФЗ. 1976
Скульптура дівчини в національному костюмі, що грає на народному струнно-щипковому музичному інструменті, зі слів коростенської майстрині В. Трегубової, «випускали багато». Вона мала неабиякий попит. Фігура "Бандуристки" (1983) - статична, монументальна.
Валентина Михайлівна розповідала, що створена вона була напередодні Декади днів літератури й мистецтва України в Азербайджанській РСР, як азербайджанському народові від українського урядовий подарунок, що й позначилося на пластичності твору, тому що не можна було допустити вільність у його формах.
Аналогічні дні літератури й мистецтва Азербайджану пройшли у Києві. Тоді керівник делегації, секретар ЦК Компартії Азербайджану К. Багіров передав українському народові пам"ятні подарунки – килими з портретами великих поетів Нізамі Гянджеві й Тараса Шевченка.
Публікація "Вогонь вічного братерства" в газеті «Молодий комунар» від 30 вересня 1978 року
Витяг із протоколу №2 від 13 вересня 1979 року засідання оргкомітету з підготовки та проведенню Днів літератури та мистецтва Української РСР в Азербайджанській РСР
Про відкриття свята культури й дружби у Київському Палаці культури «Україна» розповідають орган Кіровоградського обкому ЛКСМУ газета «Молодий комунар» від 30 вересня 1978 року в публікації "Вогонь вічного братерства" та сувенірна декоративна тарілочка Коростенського фарфорового заводу «Дні літератури та мистецтва Аз РСР в УРСР. 26.09. – 5.10. 1978». Напис виконано двома мовами учасників Декади. Сувеніри, подібні тарілочці, випускалися на замовлення Мінторгу УССР за планом організації торгівлі в Баку та інших містах по маршруту заходів.
В. Трегубова. Бандуристка. В. 44. КФЗ. 1983
В. Трегубова. Таріль Дні літератури та мистецтва Аз РСР в УРСР. 26.09. – 5.10. 1978". Д. 17. КФЗ. 1978
В постійній експозиції Новоград – Волинського літературно - меморіального музею Лесі Українки серед творчих подарунків від колективів українських фарфорових заводів, бандура в руках музикантки оповість відвідувачам про десятки пісень, які Леся Українка та її чоловік етнограф та музикознавець Климент Квітка записали на Волині, в Карпатах, на Полтавщині та започаткували вивчення мистецтва кобзарів та лірників.
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments