У ніч з 6 на 7 липня українці відзначають старовинне свято Івана Купала. Під час археологічних розкопок, виявлено свідоцтво його зародження понад три тисячі років тому. Традиції та прикмети святкування зберігаються з язичницьких часів і вшановуються по нині. Яскраві історії з елементами містики, пронизані ліризмом, народною пісенною творчістю, не залишали байдужими творчих людей, що працювали в порцеляні. Золоту скарбницю у другій половині XX — століття вони поповнили зображеннями сцен дійства чарівних та дивовижних обрядів цього найколоритнішого та найцікавішого свята Молоді.
В спільних роботах Лауреатів Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, членів Спілки художників України, заслуженого художника України Миколи Трегубова та заслуженого діяча мистецтв України Валентини Трегубової, чайному сервізі "Івана Купала" (1992) й декоративній вазі "Івана Купала" (1995), зображені ефектні та видовищні, ліричні та чуттєві, повні емоцій, пристрасті й життя малюнки про ритуали, обряди та традиції на Івана Купала. Реальна краса фігур і предметів у розписі множиться на красу кольору і фактури, що створює емоційне враження найвищої інтенсивності. "У роботах останніх років ми прагнемо до більш конкретної національної теми. Більш детально прописані композиції тяжіють до мініатюри, " - писала в інформаційних записках Трегубова. Майстри порцеляни немов запрошують глядачів приєднатися до дійства, адже до купальського вогнища були зобов'язані прийти всі жінки, а тих, які цього не робили могли звинуватити в відьмацтві. А чоловіки? Вважається, що в цей день вогнем і водою можна очистити душу, тому й влаштовуються хороводи навколо багаття, стрибки через вогонь, ходіння по жаристому вугіллі, а потім купання в річці.
М. й В. Трегубови. Декоративна ваза "Івана Купала". В. 45. Коростенський ФЗ. 1995
На тулові вази зображенні центральні по змісту дійства свята. Це - основні стрижені, довкола яких відбуваються заходи. Через величезне багаття перестрибують закоханні, чим перевіряють себе на хоробрість і віру. Купальський вогонь символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. За повір'ями, якщо їх руки не розійдуться, на них в майбутньому чекає міцний і щасливий шлюб. Якщо закоханій парі не вдалося завершити стрибок, взявшись за руки, вважається, що вони приречені на розлуку.
Зі зворотногу боку вази - гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена, яке оздоблено польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішуване цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками. Все то прикрашене різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлено невеличкий віночок з барвінку та непомітно в кількох місцях прив’язана кропива й колючі будяки. Навколо гільця водять хоровод, співаючи купальських пісень: "Ой, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиватися! Ой, ще не час, не пора. Час, тобі, Іваночку, женитися! Ой, ще не час, не пора: ой, ще ж моя дівчина молода... Та нехай до літа, до Івана, щоб моя дівчина погуляла. Та нехай до літа, до Петра, щоб моя дівчина підросла...
Малюнок Івана Гончара. Музей Івана Гончара
Вогонь освітлює місце святкування, хлопці роздивляються дівчат та умовляються, хто яку дівчину буде ловити, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук дівчат. Врешті гільце спільно ламали та кидали у вогнище.
На нижньому бордюрі вази почергово, як у кіно, змінюються картини святкових обрядів. Молодь, яка збирає хворост й різноманітний мотлох для купальського вогнища. Опудала головних персонажів свята: Купало, покровителя кохання й продовження роду, та Мари (Марини або Марени) - божества, яке символізує зиму та приносить хвороби й голод. Спалити або втопити у воді Марену, то значить позначити перемогу добра над злом. Видніються дівчата, які вже поворожили, запалили свічки, приліпили їх до свого вінка та й пускають по воді, звичайно, це вже пізньої ночі.
М. й В. Трегубови. Чайний сервіз "Івана Купала". Коростенський ФЗ. 1992. Перша світлина з експозиції Коростенського заводського музею
Микола Пимоненко. Дівчина плете віночок на Івана Купала
Порцелянова "Дівчина з вінком" (1957) мінського скульптора К. Соломко по традиції у колі з іншими дівчатами плете вінок із зілля для кохання, певно, - тирлич-зілля, сон-трави, ромен-зілля, васильків. Коли плетуть віночки дорослі, то вони залишають їх на цілий рік як оберіг. Вважалося, що вінки наділені цілющою силою, а зілля, з якого вони зроблені може вилікувати від різних хвороб. Позаяк купальська ніч магічна, то ті трави, які зібрані на Івана Купала і сплетені у вінок, набувають магічної сили й протягом року оберігають родину та будинок. В українській міфології цілющі трави вирощували німфи, які знали всі їхні лікувальні властивості, а на свято Купала будь-яка цілюща трава ставала значно сильнішою. Форма вінків у дівчат кругла, адже він символізує сонце.
К. Соломко. "Дівчина з вінком". В. 25. Мінський фарфорово - фаянсовий завод. 1957
М. Пермяк. "Пісенька". В. 9,5. Сисертьський ФЗ
Про купальський віночок унікальна як по рідкості, так і по красі, з відомих робіт мінського художника, скульптора Євгена Володимировича Санько — статуетка «Купальський вінок» (1957): "Полинь, віночку, по бистрій хвилі, поплинь під хату, де живе милий. Поплив віночок далі водою, серце дівчини забрав з собою". Якщо він потоне, значить цьогоріч вона кохання не знайде, або любов хлопця буде неміцною і в сімейних відносинах не пощастить. Якщо він відплив, але зупинився, то кохання буде, але не так скоро.
Є. Санько. «Купальський вінок». В. 19,5. Барановський ФЗ. 1957
Менш як два роки автор працював на Баранівському фарфоровому заводі після закінчення в 1955 році скульптурного відділення Одеського художнього училища ім. М.Б. Грекова. Поїхав Є. Санько до Мінська, де продовжив навчання, закінчивши в 1962 році Білоруський державний театрально-художній інститут (дипломна робота - «Захисники Брестської фортеці». Його вчителем за фахом був скульптор, народний художник Білоруської РСР, професор Андрій Бембель). З 1963 року брав участь у республіканських виставках, працюючи в області станкової скульптури, в основному жанрі портрета, а також в графіку, був прийнятий в члени Спілки художників СРСР, викладав у Мінському технологічному інституті.
Є. Санько. «Купальський вінок» - варіант розпису. В. 19,5. БФЗ. 1957
Не менш цікаві й рідкісні роботи В. Трегубової "Купальський віночок" (1963), В. Щербини "Віночок" (1984), О. Жернової "Віночок" (2012).
Заплету віночок, Заплету шовковий,
На щастя, на долю, На чорнії брови.
Та й пущу віночок На биструю воду,
На щастя, на долю, На милого вроду.
Ой пливи, віночку, Тихо за водою,
На щастя, на долю, Милому за мною.
Ой поплив віночок Тихо за водою,
Серденько дівоче Забрав із собою,
Ой пливи, віночку, Та по синій хвилі,
До тієї хати, Де живе мій милий.
В. Трегубова. "Купальський віночок". В. 17. Коростенський ФЗ. 1963. НМУНДМ
В. Щербина. "Віночок". В. 9,5. КеКХЗ. 1984
О. Жернова. "Віночок". В.16. Довбиський ФЗ. 2012
В. Трегубова. "Купальський віночок". В. 17. Коростенський ФЗ. 1963. Майоліка
Не довго будуть плисти віночки порцелянових красунь: їх виловлюють юнаки й кинуться розшукувати по них дівчат, бо, зазвичай, той, хто розшукає дівчину, має поцілувати її. Можливо гуцульський парубок зі скульптурної композиції Львівської скульптурно - керамічної фабрики дістав кинутого у воду однією із панянок вінка, який має ще одне означення, це символ щастя та одруження. Купальські розваги супроводжувалися піснями, в яких оспівувалися дівочі мрії про заміжжя, бо восени традиційно наступала пора весіль. От же грають троїсті музики, а молоді виказують свої позитивні емоції.
М. Левханян. Композиція "Гуцульське весілля" (6 з 7). В. 14. 16,5. 16,8. 17,5. 14,5. 13,5. Львовська кераміко - скульптурна фабрика. 1960
А. Курочка. "Весілля". В. 19. 20. 22. 13,5.16,5. Львовська кераміко - скульптурна фабрика. 1960
М. Левханян. Трубач з композиції "Свято Перемоги" (17). Львовська кераміко - скульптурна фабрика. 1965
У кого вінок найдовше попливе — буде щасливою, а у кого свічка довше прогорить — проживе довге-предовге життя.
В. Білоус. "Віночок". В. 15. Полтавський ФЗ. 1992
М. Пермяк. "Пісенька". В. 9,5. Сисертський ФЗ
Автор настільних скульптур "Віночок", "Іванна-Купала" - один з провідних майстрів Полтавського підприємства, художник творчої лабораторії Білоус Володимир Іванович (22. 01.1948 р., с. Оболонь, Семенівського району, Полтавської області – 28. 12. 2003 р., м. Полтава).
В. Білоус. "Іванна-Купала". В. 18. Полтавський ФЗ. 1992
М. Козак та В. Білоус у скульптурній майстерні Міргородського керамічного технікуму. 4 курс, 1967 рік
В. Білоус. "Іванна-Купала" - варіант розпису. В. 18. Полтавський ФЗ. 1992
Чим пишніший вінок, тим більше шансів, що дівчина знайде своє кохання. Також, за повір'ям, куди попливе вінок - з того боку варто чекати «судженого».
Майже завжди на святі Купала було відомо, хто кому подобається, тож і купальські пісні про вибір пар співали з відповідними іменами, так само, як це робиться у веснянках і гаївках.
В. Щербина. "Намисто". В. 20,5. КеКХЗ. 1970
Один раз на рік, в ніч на Івана Купала, над квітучими полянами лунає мелодійний дзвін – пісня квітів, як от з композиції декорування А. Жданової сервізу «Дзвіночок». Є легенда, що церковний дзвін був винайдений так: в 16 столітті єпископ Нольскій гуляв по лісі і почув тихий дзвін дзвіночків. Він наказав відлити з міді дзвін схожою форми, і той зазвучав голосно і співуче. З тих пір дзвін – головна прикраса будь-якого храму, так само як дзвіночок – прикраса лісів і лугів.
А. Жданова. "Дзвіночки". Коростень, 1973
Композиція форми М. Трегубов, композиція декорування А. Жданова. Столовий сервіз «Дзвіночки». Коростенський ФЗ. 1973.
В. Білоус. "Іванна-Купала" - варіант розпису. В. 18. Полтавський ФЗ. 1992
PS
Чи знав мінський скульптор Є. Санько (1931 - 1976), автор статуетки "Купальський вінок", що створені ним в Україні декоративні скульптури довгі роки залишаються одними з найпривабливіших для любителів порцеляни? Що авторський і тиражний фарфор у ХХ - столітті буде представлений його декоративними скульптурами "По воду" та "Частівки" на внутрішній стороні обкладинки науково - популярних журналів "Порцеляна", поміж інших зображень виробів, що випускалися українськими підприємствами?
Є. Санько. "По воду" . В. 27. Барановський ФЗ. 1956
Є. Санько
Хоча Є. Санько більший час працюваву Мінську, він народився в Україні, у селі Станіслав, яке розкинулося на мисі, що на правому березі Дніпровського лиману, на заході Херсонської області, в Білозерському районі. Води, багаті рибою, зробили місцеве населення хорошими рибалками. Вітри та велика акваторія навчили місцевих людей мореплаванню. Береги, порослі очеретом і лозою, спонукали їх до любові ремесла плетіння. Глина — гончарство. Заморські купці — вмінню рахувати гроші та торгуватися. Холодні зими навчили людей об'єднуватися. Ворожі народи-сусіди — оборонятися і воювати. Труднощі — сміятися, веселитися і святкувати. А про козаків в тутешніх місцях знають не тільки з легенд і бувальщин. Безпосередня близькість до татар, туркам і соляного промислу приваблювала козаків, як мед бджіл. Тут бував Сагайдачний, проходив Сірко, зимував Хмельницький.
Ці місця овіяні легендами й повір'ями, більшість з яких правда. Одне з них те, що бажання, загадані в цих місцях, збуваються. Навіть з Херсона (нехай і не так далеко, всього 40 км, але все ж) сюди приїжджають сотні людей, щоб побачити цю красу, надихнутися і загадати своє бажання ... найзаповітніше і сьогодення. Саме в Станіслав приїжджав Кузьма Скрябін, загадував бажання і знімав свій кліп «Місця щасливих людей». Це місце дійсно щасливих людей.
Є. Санько "Біля тину". В. 13. БФЗ. 1956
Саме про щасливих людей барановські скульптури Санько. Двофігурна композиція «Біля тину» (1956) - невелика за розмірами, але глибока за змістом, адже про заповітне і сьогодення. Покладемо, дівчину схвилювала розповідь парубка про наявну легенду, в якій нібито була чарівна Зірка, де жила прекрасна дівчина Мальва. Була вона стрункою, чорнобривої з яскравими синіми очима і червоними губами. Багатьом подобалася юна красуня, але серце своє віддала вона Володару. Любов була взаємна. Молоді одружилися і зажили щасливо. Але трапилася війна, і пішов Володар воювати. Мальва сказала йому, що завжди буде чекати коханого. Кожен день дівчина виходила на дорогу, йшла за село, в далечінь дивилася або просто сідала біля вікна і запитувала: «Де ти, любий?» Так і не дочекалася Мальва улюбленого, померла. Однак виросла прекрасна квітка, яку можна зустріти скрізь — біля паркану, біля дороги, на пустирі. І каже вона людям про те, що живе вічно любов у вірному і відданому серцю.
Є. Санько "Біля тину". В. 13. БФЗ. 1956 / А. Бржезицька. "Українська дівчинка". В. 12,5. Бронницький фарфоровий завод «Відродження». Початок 1950 -х
Статуетка Е. Санько "По воду" (1956) тиражувалася як Барановським, так і Городницьким, Полонським, Слов'янським заводами. За потаємні струни пам'яті чіпляє фігурка дівчини, яка на коромислі понесе важкі дерев'яні відра. Ймовірно багатьом з сучасного покоління, коромисло здасться застарілим, архаїчним предметом. Однак статні красуні, що йдуть плавною ходою з коромислом на плечах ставали джерелом натхнення для багатьох художників. Авторська статуетка передбачала наявність двох відер, у виробництві композицію спростили й випускали фігурку з одним відром.
Є. Санько. "По воду" - тиражний варіант. В. 27. БФЗ. 1956
Дістати в колекцію в різних видах розпису красуню, що виконує "Частівки" (1956), і сьогодні прагнуть багато збирачів порцеляни. Вона про труднощі, які навчили веселитися і сміятися:
Милый в армию ушел, Я сказала: — Точка! Я ни с кем гулять не стану Эти два годочка.
Є. Санько. "Частівки". В. 30. Барановський ФЗ. 1956
А в Мінську у Євгена Володимировича були основними творами — портрети Героя Радянського Союзу Г. Толкуєва, хірурга А. Шуби (1966), Героя Радянського Союзу льотчика І. Камінського (1968), Героя Соціалістичної Праці А. Горліна (1969), погруддя школярів та студентів.
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments