Ой під вишнею, під черешнею стояв старий з молодою, як із ягодою

Скільки поколінь українців, слухаючи чи то співаючи народних пісень, відчували неймовірне піднесення і хвилювання душі, сміялися невтримно і плакали, бо в тих піснях – саме наше життя з усіма радостями й негараздами.

М. Денисенко. Набір декоративних тарілок "Наталка Полтавка". Васильківський майоліковий завод. 1971.

Народні пісні стали окрасою багатьох літературних творів. Усім відома п’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка» унікальна тим, що до неї увійшло чимало українських народних пісень. З порцеляновими персонажами цього твору Котляревського, а саме простої натури з почуттям гумору - Виборним та підпанком Возним, цим псевдонауковцем, що має на селі славу освіченого, напевно, через те що пересипає свою мову канцеляризмами, а також дівчини шляхетної вдачі, роботящої й розумної, яка щиро кохає свого Петра і тужить за ним - Наталкою - Полтавкою, тисячі тисяч людей вперше ознайомилися в Москві на Виставці досягнень народного господарства СРСР у 1966 році. У 1960 - 1980 -х роках вернісаж фарфору - завжди був подією в культурному житті країни. Піднесена атмосфера свята, що там панувала, відрізняла експонування виробів фарфорових підприємств від повсякденних форм показу на художніх радах. Скульптурна сюїта коростенського майстра Валентини Трегубової, а "Наталка - Полтавка" - одна із трьох /дві інші - "Куди їдеш, Явтуше" (1966) та "Сорочинський ярмарок" (1966)/, була тоді відзначена бронзовою медаллю ВДНГ СРСР.

Важливим наслідком стало й широке висвітлення робіт молодої української фарфористки у пресі та передача Союзом спілки художників експонатів для формування історії мистецтва у головний Музей народного декоративного мистецтва України - НМУНДМ (в експозиції - на фото ліворуч), адже саме з твору "Наталка - Полтавка" починається наша драматургія, саме ця полтавська дівчина відкрила галерею образів прекрасних українок, якими так захоплюється цілий світ.

В. Трегубова. Скульптурна сюїта "Наталка - Полтавка" (3), у тому числі Виборний (В. 15,1), Наталка - Полтавка (В. 17,5) та Возний (В. 16,1). Коростенський ФЗ. 1966

Уже 250 років минуло від народження Котляревського, а творчість його і сьогодні є не тільки фактом літературного розвитку, а й яскравим явищем народного життя.

Скульптурна сюїта "Наталка - Полтавка" в експозиції Музею книги та друкарства до 250 - річчя від дня народження І. Котляревського. Осторог, 2019

Драматург використав для свого твору багатющі скарби українського фольклору, побудував сюжет "Наталки - Полтавки" на народних мотивах, увів до п"єси народну пісню. Початкові чотири рядки сповненої мудрості й мелодійності пісні "Ой під вишнею, під черешнею стояв старий з молодою, як із ягодою" стали сюжетним розписом декоративної вази унікальних майстрів Трегубових. Микола Семенович виконав її форму, Валентина Михайлівна - декорування, яке виявляє особливе почуття гумору заслужених майстрів. До кумедного діалогу молодої дівчини зі старим дідуганом, що переказаний у вазі та пісні, яку виконує пан Виборний, зі зворотної сторони посудини витонченої форми додано молодого парубка - скрипаля, зміст веселить до сліз.

М. та В. Трегубова. Ваза "Ой під вишнею, під черешнею". Коростенський ФЗ. 1969 рік

Б. Горбалюк. Декоративне блюдо "Наталка - Полтавка". ЛКСФ. 1960 - ті

Навколо авторства слів пісні «Ой під вишнею…» існують свідчення у більшості літературних джерел, що воно належить засновнику нової української літератури, авторові "Наталки - Полтавки". Однак є цікаві літературознавчі розвідки, які свідчать про те, що він лише впорядкував один із варіантів народної пісні й увів його до свого безсмертного твору, а сама пісня є дійсно народною. Деякі натяки на авторство зашифровано в самому пісенному творі. Якщо придивитися до перших літер початкових рядків – вийде ОСІП (Йосип). Ця пісня, найімовірніше, стала народною десь у ХVІІ- ХVІІІ столітті (доба Бароко). Такі словесні іграшки (акровірші тощо) були на той час дуже модними. Очевидно, Іван Котляревський розважився. Погодьтеся, дуже вдало! Пісня живе вже кілька століть.

Цікаво оживити та продовжити різноманітність цієї життєвої ситуації, в якій вірно відбивається широке й багатогранне життя-буття нашого народу, сценками фігурок з інших груп Трегубової. Валентина Михайлівна допускала об"єднання їх у варіантах гри для новизни розкриття теми. «Я роблю тільки камерну скульптуру. Є такий жанр – мала скульптура, це скульптура, що спілкується з людиною, яка її має. Вона не є однозначною, її можна трактувати й так, і так. І той, хто нею володіє, можливо, не так її розуміє, як я її розумію. Це дуже цікаво," - так відповіла й київський скульптор Ольга Рапай Ізі Хруслінській на питання про її дорогу в мистецтві ( інтерв'ю, що було опубліковано в Українському журналі № 9 за 2008 рік ).

Дають нові жартівливі смисли, які висміють старого діда, ласого до молодих дівчат, пари статуеток "Катерина" (1963) та "Дівчина - золота коса" (1964), які входять в сюїту "Дівоча краса" (1976), з талановитими фігурками дідуганів із "Народних усмішок" (1990). "І просилася, і молилася: "Пусти мене, старий діду, на вулицю погулять!"- співає молодиця у складеній мною першій групі родинно-побутової сценки про кохання. Дозволяє змалювати виставний, сатиричний характер недоречність намірів возного пластика та виконання статуеток Трегубовою.

В. Трегубова. "Катерина" (В. 14,5. 1963) та "Дід Гуцул" із "Народних усмішок" (В. 10. 1990). ("Гуцак". В. 3. 1957). Коростенський ФЗ

Другий фрагмент, про те, що молода дружина викликає співчуття, адже приречена в сім’ї на душевні муки й нещастя, хоч сама мріє про те кохання, що є у молодих пар. Жінка мучиться й не приховує своєї відрази до нелюба. "Ой не хочу хатки, і ні сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка!" - ніби відповідає дружина на вмовляння чоловіка "А я сам не піду, й тебе не пущу, бо ти мене, старенького, та й покинеш на біду. Куплю тобі хатку, і ще сіножатку, і ставок, і млинок, і вишневенький садок!" Визначальним залишається народний погляд, згідно з яким кохання вважається найвищою цінністю.

В. Трегубова. "Дівчина - золота коса" (В. 12. 1964) та "Дід Онуфрій" із "Народних усмішок" (В. 12. 1990). Коростенський ФЗ

Родинно-побутові ліричні пісні про кохання в українському фарфорі показують також інші різноманітні життєві ситуації. Ідеалізуючи взаємні почуття, "Удовицю я любив" та "Служив я у пана" В. Щербини не уникають також згадок про перешкоди, що можуть постати на шляху до особистого щастя: "Носив я їй грошенята за чорні бровенята. Ось воно як! А раз таке теля припер, таке важке, що мало не вмер. Вона ж мені змінила і панича полюбила".

В. Щербина. "Удовицю я любив". В. 18. Київський еКХЗ. 1969

Або "Як служив же я в пана та й на сьоме літо та й літо - заслужив же я у пана дівчину за літо. А та дівка напилася, впала з печі, забилася. А те теля хвостом виля, а той баран круторогий - поламав він собі ноги, а той індик дик-дик, дик-дик, а те гуся суся-сюся, а те кача дрібно скаче, а та курка-чубатурка по садочку ходить та й ходить, курчаточок водить та й водить".

В. Трегубова. "Перед дзеркалом" В. 13. Коростенський ФЗ. 1964 та В. Щербина "Як служив я у пана" - зі слів автора є однією з найкращих його робіт. В. 12. Київський еКХЗ. 1971

Не дивно, що народна лірика стала джерелом натхнення для багатьох фарфористів. До її творчого осмислення зверталися В. Мусієнко, В. Щербина, А. Крижанівський, О. Рапай та ін. Моральні орієнтири народної творчості відчутно вплинули на гротескно - художні пошуки українських майстрів.

В. Трегубова. "Куди їдеш, Явтуше". В. 15,6 та 11,2. Коростенський ФЗ. 1966. НМУНДМ

Текст Л. Карпінська - Романюк