Людмила Карпинская

10 квіт. 2021 р.Читати 5 хв

Нехай мої струни лунають, нехай мої співи літають...

В. Трегубова. "Бандуристка". В. 44. Коростенський ФЗ. 1983

В. Трегубова. Таріль "Дні літератури та мистецтва Аз РСР в УРСР. 26.09. – 5.10. 1978". Д. 17. КФЗ. 1978

В постійній експозиції Новоград – Волинського літературно - меморіального музею Лесі Українки серед творчих подарунків від колективів українських фарфорових заводів, а саме коростенських майстрів Алли Хитько, Валентини Трегубової та Миколи Трегубова, зацікавило, який велика інтер"єрна декоративна скульптура В. Трегубової «Бандуристка» має певний сенс, як пам'ятний предмет помешканню, в якому народилася поетеса. Тут експонуються оригінальні речі родини Косачів - Драгоманових, їхніх друзів: українське вбрання, прикраси, чашечка, пенал для олівців, які за словами Ніни Косач, належали Лесі Українці, іграшковий рублик, картина «Волинська хата», книги «Итоги науки», скатертина, дзеркало, керсетка, сорочка, вишита за узорами Олени Пчілки, дерев'яні шкатулки, аптечна шафа, крісло, жіноче портмоне, посуд, віяло, мушля та інше.

Новоград – Волинський літературно - меморіальний музей Лесі Українки

Музей розміщується в будинку, в якому народилася 25 лютого 1871 року й провела перші два роки Лариса Косач /справжнє ім'я поетеси /. У 1963 році з нагоди 50-річчя від дня її смерті тут був відкритий музей — бібліотека Лесі Українки, а в 1971 - літературно — меморіальний музей. У затишному дворі ошатного будиночка над річкою Случ, де зацвітають чорнобривці та мальви, а на деревах наливаються соком яблука, які багато чого бачили на своєму віку, встановлено пам'ятник у вигляді бронзового бюста скульптора В. Дяченко. Фасад меморіального будинку прикрашає барельєф роботи Галини Кальченко.

Тарілочки із зображенням дому музею та бюсту Лесі Українки біля нього. Д. 17. Городницький ФЗ. 1989. НВЛММ

Кілька десятиліть музеєм завідує великий ентузіаст своєї справи, вчений, людина, що дбайливо зберігає пам'ять великої Лесі Українки — Віра Римська. Вона й колектив музею — активні учасники й організатори всіх культурних заходів, пов'язаних з ім'ям легендарної поетеси, і зокрема, щорічного Міжнародного свята літератури та мистецтва «Лесині джерела». Традиційними ці зустрічі з творчою молоддю беруть початок в 1972 році та присвячувалися тим Плеяди, що в сумний час гонінь на рідну мову організувала в Києві Леся Українка разом з братом Михайлом.

М. Трегубов у розпису А. Хитько та В. Трегубової. Кухоль "Лесині джерела". Коростенський ФЗ. 1985. З експозиції у Новоград – Волинському літературно - меморіальному музеї Лесі Українки. Новоград - Волинський, травень 2015 року

Читання проводять поети, письменники, в них беруть участь наукові співробітники, дослідники та артисти.

В. Трегубова та директор НВЛММ Віра Римська під час проведення "Плеяда ростків Лесиного краю". Новоград - Волинський, лютий 1981 року

М. Трегубов та А. Хитько (другий та перша - праворуч) під час проведення "Плеяда ростків Лесиного краю". Новоград - Волинський, лютий 1981 року

Колективне фото учасників "Плеяда ростків Лесиного краю". Новоград - Волинський, лютий 1981 року

Експозиція у Новоград – Волинському літературно - меморіальному музеї Лесі Українки. Новоград - Волинський, травень 2015 року

Фігура "Бандуристки" - статична, монументальна. Валентина Михайлівна розповідала, що створена вона була напередодні Декади днів літератури й мистецтва України в Азербайджанській РСР, як азербайджанському народові від українського урядовий подарунок, що й позначилося на пластичності твору, тому що не можна було допустити вільність у його формах.

Аналогічні дні літератури й мистецтва Азербайджану пройшли у Києві. Тоді керівник делегації, секретар ЦК Компартії Азербайджану К. Багіров передав українському народові пам»ятні подарунки – килими з портретами великих поетів Нізамі Гянджеві й Тараса Шевченка. Про відкриття свята культури й дружби у Київському Палаці культури «Україна» розповідають орган Кіровоградського обкому ЛКСМУ газета «Молодий комунар» від 30 вересня 1978 року в публікації "Вогонь вічного братерства" та сувенірна декоративна тарілочка Коростенського фарфорового заводу «Дні літератури та мистецтва Аз РСР в УРСР. 26.09. – 5.10. 1978». Напис виконано двома мовами учасників Декади.

Публікація "Вогонь вічного братерства" в газеті «Молодий комунар» від 30 вересня 1978 року

Сувеніри, подібні тарілочці, випускалися на замовлення Мінторгу УССР за планом організації торгівлі в Баку та інших містах по маршруту заходів.

Витяг із протоколу №2 від 13 вересня 1979 року засідання оргкомітету з підготовки та проведенню Днів літератури та мистецтва Української РСР в Азербайджанській РСР

Скульптур дівчини в національному костюмі, що грає на народному струнно-щипковому музичному інструменті, зі слів В. Трегубової, «випускали багато». Вона мала неабиякий попит, адже бандура – не просто музичний інструмент, це – музичний символ України та є вагомим поняттям української держави та нації. У всі часи кобзарі формували громадську думку, співали про перемоги та вільний козацький дух.

Отже, й в музеї бандура в руках музикантки оповість відвідувачам про десятки пісень, які Леся Українка та її чоловік етнограф та музикознавець Климент Квітка записали на Волині, в Карпатах, на Полтавщині та започаткували вивчення мистецтва кобзарів та лірників:

Сім струн я торкаю, струна по струні,

Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають

По рідній коханій моїй стороні.

І, може, де кобза найдеться,

Що гучно на струни озветься,

На струни, на співи мої негучні.

І, може, заграє та кобза вільніше,

Ніж тихії струни мої.

І вільнії гуки її

Знайдуть послухання у світі пильніше;

І буде та кобза – гучна,

Та тільки не може вона

Лунати від струн моїх тихих щиріше.

(Леся Українка)

В. Трегубова. "Бандуристка". В. 44. Коростенський ФЗ. 1983

Творчі інтереси Лесі Українки були надзвичайно багатогранні – поезія, проза, літературна критика, публіцистика, історія, етнографія і фольклор, музикознавство й драматургія. В 1908 році, живучі в Ялті, Леся та Климент довідались, що у Севастополі мешкає один з кращих на той час кобзарів сліпець Гнат Гончаренко. Вони вирішили записати його на фонограф і восени, доклавши чималих зусиль, зуміли спровадити його до себе в Ялту.

Ось як про це розповідала сама поетеса в листі до музикознавця й фольклориста Філарета Колесси: “Ми послали по нього нашу наймичку, бо він не міг би приїхати сам, тому що не держав поводиря (у Севастополі, добре знаючи місцевість, він ходить сам). На пристані в Ялті поліція таки вчепилася до нього, як до жебрака, з недозволеним способом прошення (з бандурою); і тільки запевнення наймички, що Гончаренко не жебрак, що він їде в гості до відомих людей, на відому адресу, врятувало бідного артиста”.

Леся Українка та Климент Квітка записали від Гната Гончаренка наспівані ним українські думи та пісні на фонограф і надіслали воскові валки до Львова Філаретові Колессі, а він розшифрував записи з тих валків і надрукував в 1913 році в збірці “Мелодії українських народних дум” разом зі своїм дослідженням. Це була друга збірка, першу він видав у 1910 році. Це були перші публікації творчості українських кобзарів за всю історію світової фольклористики. Леся Українка була задоволена цим виданням і писала Філаретові Колессі: “Тепер уже справді можна сказати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!” Честь Вам і дяка за Ваші труди!”

Учасник тої зустрічі у 1908 році Федір Камінський згадував про незнайому жінку, нею виявиться була Леся Українка, яка взнавши його бажання навчитися гри на бандурі звернулася до Ольги Петрівни Косач з просьбою переслати йому бандуру та веліла ні в якому разі не брати гроші, хоч бандура нова й на ній ніхто ще не грав.

Бандура, яку Леся Українка подарувала Ф. Камінському у 1908 році

В першому залі музею серед літературної спадщини Лесі подано музичні твори на слова поетеси та експонується бандура, на якій автором та виконавцем Володимиром Кот із села Броники Новоград - Волинського району виконувалася під час відкриття пам"ятника пісня "Дума про Полісся". Передбачене великою донькою українського народу в імпровізації "Зорі поезії" сталося, адже інші співають про неї, інші лунають пісні, вільні, гучні, одважні та горді.