Маю надію, що публікації даного сайту, майданчика для досліджень та введення предметів в науковий обіг, будуть використані прийдешніми поколіннями для екскурсу в історію створення порцелянових образів, коли - то в Україні вміли випускати одне з найчудовіших творінь людини - фарфор. Пильно придивляючись до творів, уважний глядач помітить в них велику різноманітність пошуків та тенденцій, що свідчать про живі думки, про багатство творчих імпульсів, про вірність напрямку розвитку мистецтва. І хоча деякі не можуть задовольнити, а часом викликають різкий протест, багато творів, воістину пройнятих диханням нашої дійсності радують своїм щирим та серйозним ставленням до життя. У тисячах виливків розходилися статуетки по країні: ставили їх на стенди музеїв, на письмові столи та етажерки - радість і красу несли вони людям. Цікаво буде зрозуміти до чого прагнули майстри, як зуміли застосувати свій талант у порцеляні малих формах, які сторони дійсності розкривалися в їх творчості.
Г. Молдаван (1928 -2018), В. Трегубова (1926 - 2010), О. Жникруп (1931 - 1993), В. Мусієнко (нар. 1954), В. Албул (1955 - 2018) та інші серед безлічі цінних і красивих речей показали й людей праці, своїх сучасників не у святковому одязі на парадних ходах, а у простому вигляді в роботі, надавши сувенірам, статуеткам і композиціям малих форм скульптурної виразності форм, історичної образності.
Г. Павлівкер. "На току" В. 32, "Птахівниця" В. 30. ПЗХК. 1950. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Саме життя з усім його красою і поезією послужили сюжетами для творів, де герої - люди, які закохані у свою складну професію та більше життя люблять своє покликання, з відкритим серцем і всією добротою підходять до його виконання.
За моделлю Л. Ксендзової "Жниця". В. 23. ПЗХК. 1952
За моделлю Г. Петрашевич "Знатна свинарка". В. 23,5. ГФЗ. 1954
В. Трегубова. "Свинарка" із серії "Наші будні". В. 8,5. КФЗ. 1958 - 1959
Дві сувенірні фігурки зі скульптурної серії "Наші будні" (1958 - 1959) відкрили експансію коростенського фарфору за кордони, "Двірник" та "Турист" експонувалися на Всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 році. Дотримуючись єдиного стилю в кожній окремій мініатюрі, яких створено 16, заслужений діяч мистецтв УРСР, Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, а тоді - молодий спеціаліст після закінчення Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині - Львівська національна академія мистецтв), Валентина Трегубова втілила у фарфор взяті з життя образи трудівників полів, робочих фабрик й заводів, служби побуту.
В. Трегубова. Скульптурна серія "Наші будні". Коростенський ФЗ. 1958 - 1959
У кожного персонажа яскраво виражені не тільки особливості їх професій, а й характери.
Передруковка сторінок 42 - 43 з книги "Валентина и Николай Трегубовы"
Свинарка і міліціонер, стюардеса і двірник, смішні двійнята і пампушка - буфетниця, учень училища і доктор, кореспондент і мисливець, колгоспниця і продавчиня, механізатор - це народи з далеких вже 1950 - х. Сьогодні, звичайно, нам ближче персонажи з серії Трегубової "Малий бізнес" (2006). А тоді тих можна було зустріти на вулиці, в тролейбусі, літаку, магазині, буфеті.
"Продавчиня" із серії "Наші будні" та сповнені теплим гумором продавці ХХ1 століття - персонажі скульптурної групи В. Трегубової "Малий бізнес" (В. 11. 10. 10,5. Коростенський ФЗ. 2003)
"Двірник" із серії "Наші будні", повз якого шеренгою проходять "Суворовці" - група з трох осіб Г. Молдавана (В. 6,5. 6. 6. Полонський ЗХК. 1960)
"Солдатка" із серії "Наші будні" та скульптурна композиція А. Бржезицької "Русский перепляс" (В. 9. 8. Дулівський ФЗ. 1956)
"Колгоспниця" зі снопами із серії "Наші будні" та плакетка В. Діброви "За мир та дружбу" (В. 9. Баранівський ФЗ. 1958)
"Кореспондент" із серії "Наші будні" готується до фотографування для репортажу про гуляння молоді після збору врожаю та парні фігури - мініатюри пронизані ритмом стрімкого танцю О. Крижанівського "Гопак" - композиція з трьох окремих фігур: дівчина і два хлопці в українському вбранні (комплект, в тому числі: дівчина В. 8,6; хлопець /2 особи/ В. 5,8. Городницький ФЗ. 1960), В. Сергієва "Український танець" (В. 4,5. Барановський ФЗ. 1957), О. Рапай "Василина" та "Марія" /2/ за мотивами етнографічної серії (В. 6,3. 7. Київський еКХЗ. 1965)
Робота "Обжинки" київських скульпторів Оксани Жникруп та Григорія Молдавана (1928 - 2018), приклад справжнього й великого мистецтва, експонувалася в Москві на Всесоюзній художній виставці до 40 - річчя утворення радянської держави та присвячена стародавньому українському народному звичаю, коли люди в останній день жнив збирали плоди та дякували Матері Землі за врожай. Вона прикрасила у 2011 році обкладинку, "обличчя" видання, книги "О. Школьна. "Київський художній фарфор ХХ століття", де упорядковані дані про історію підприємства, його структурні підрозділи, подані твори видатних скульпторів та художників.
О. Жникруп, Г. Молдаван. "Обжинки" (Свято жатви). Київський еКХЗ. 1957
У настільній скульптурі напрочуд тонко через народний характер свята автор передає красу життя, щасливого добробуту, тілесного і духовного багатства українців, в композицію закладено глибокий сенс - початок гуляння, а саме, оспівування останнього зжатого снопа пшениці. Співаючи обрядові пісні широким кроком жниварки йдуть на подвір'я господаря поля. Найгарнішій накладено на голову ритуальний предмет, який означає закінчення жнив. Це - гарний та багатопишний вінок, плетений з останніх колосків, польових квітів, червоних маків, синіх волошок та калини. В руках двох інших – перев"язаний червоною стрічкою останній сніп та квіти. Попереду, так званий - «могорич», їх запросить господарь, зустрівши на воротях.
Ой обжинки, хазяїну, обжинки,
Позжинали рученьки й ноженьки.
Ой ми свої рученьки обжали,
Доки твоє житечко дожали.
Ой уже ми житечко дожали,
Суди, Боже, щоб на той год дождали.
Ой одчиняй, хазяїну, ворота,
Бо вже їде з поленька робота
Сплести тобі віночка із злота.
Ой не з злота, ой не з злота, а з жита -
Щоб була нам горілочка налита!
Ой не з жита, ой не з жита - із волошки,
Ой дай же нам горілочки хоч трошки!
В. Трегубова. "Господарка". В. 22. Коростенський ФЗ. 1963. Херсонський художній музей
Вони, своєю чергою, передадуть господарям символ щедрого врожаю та силу зерна майбутньому - обжинковий вінок. Завершиться толока грою троїстих музик й забавою.
О. Жникруп. Г. Молдаван. "Обжинки" (Свято жатви). КеКХЗ. 1957. Музей "Київський фарфор". Експонувалася в 1957 році на всесоюзній художній виставці народного прикладного та декоративного мистецтва, яка проходила в Москві, виставці "Перлини київського фарфору" в Музеї Києва у 2019 році
Каталог всесоюзної художньої виставки народного прикладного та декоративного мистецтва, яка проходила в Москві у 1957 році
До речі, сноп хлібних рослин найчастіше художники зображали в ілюстраціях жниць та пори прибирання злакових культур.
А я в полі жито жала
За день три копи нажала.
Одного до обіду,
Другого до полудня.
В. Трегубова. Декоративне блюдо "Жнива". Д. 34. Коростенський ФЗ. 1985. Музей образотворчих мистецтв ім. О. Білого
Час жнивування у справах народних припадає на дату Успіння Пресвятої Богородиці: “Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя – снігом покриває”. Багатофігурний Арт - мініатюра із серії "Українські свята" від творчого колективу "Alis K" під керівництвом Сергія Воронова (нар. 18. 05. 1951, Київ, живе та працює в Одесі), не просто про празникування урожаю, а про святкування Першої Пречиста 28 серпня та про весь рід. Недарма так багато в обрядових піснях йдеться про рід, з якими толока ходить по селу: "Зеленеє жито та й овес - тут зібрався рід наш увесь". До накритого багатого стилізованого столу з городиною та садовиною зібралися родичі різних поколінь. На передній план виведено яскраво вбрану дівчину на видані, сидить, бо вже немає роботи. Як приповідка каже: “Прийшла Перша Пречиста – стає дівка речиста”? Мовляв, багато говорить, з цього часу для неї настала весільна пора і треба буде готуватись.
В. Максимець, О. Жернова. Арт- мініатюра "Обжинки" - інсталяція до серії "Українські свята". В. 15. "Alis K". Одеса. 2021
В композиції "Alis K" представлено й випечений та освячений у храмі коровай на вишитому рушнику. Житня хлібина дає здоров'я і силу, а пшеничний коровай додає до них щастя і красу. Є принесений з поля сніп, який найчастіше називають Дідух, він як "квітка". "Квітка" - це п"ять, чи шість окремих невеличких снопиків або пучків, сплетених разом в одну цілість так, що зовні це все справді нагадує велику квітку. Його потім будуть зберігати у коморі, або клуні до Святого Вечора, а на Святий Вечір з почестями внесуть до хати, поставлять на лаві на покуті, де він проводить усю зиму. Саме в час перебування дідуха в оселі мають зійтися всі душі родичів. Тому на Багату кутю клали біля Дідуха ложки, а на ніч поруч ставили кутю з медом.
За всіх часів жнива були й залишаються найбільшою святістю, нашим добробутом, означеним не тільки матеріальними статками, але й духовною потребою, бо хліб, як мовить прислів"я, - всьому голова.
В. Трегубова. "Хліб - всьму голова" (11 фігур). В. 2 - 31. Коростенський ФЗ. 1986. Музей образотворчих мистецтв ім. О. Білого
В той же 1957 рік на київському заводі повну глибокого змісту монументальну сюїту "Україна" створила група майстрів скульптури - заслужена діячка мистецтв України Г. Петрашевич, народні художники України О. Супрун та А. Білостоцький та художники - О. Сорокін й Я. Козлова, порцеляновий твір знаходиться на зберіганні у знаному Музеї образотворчих мистецтв ім. О. Білого курортного міста Чорноморськ.
Г. Петрашевич, О. Супрун, О. Бєлостоцький, розпис О. Сорокін, Я. Козлова. "Україна". Київський еКХЗ. 1957. Музей образотворчих мистецтв ім. О. Білого
Україну — чарівну природу: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах; Україну — неповторну культуру: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна; Україну — землю, де народився, де завжди чекатиме батьківська домівка, зігріта теплим родинним затишком, добротою та материнською ласкою, подано в трьох постатях. Головна, струнка й красива дівчина у національному одязі – вінку, символу життя, життєвої сили, та у білій, як чистота, здоров'я та душевна краса нації, вишиванці - святині, бо несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв'язок багатьох поколінь - зв'язок, що не переривається віками. Постать шахтаря, фахівця, як свідчення про наявність у надрах країни різних корисних копалин: вугілля, залізо, мідь, золото, алмази й таке інше, адже саме ця професія дуже важлива для економічного розвитку країни, вона дає сировину для виробництва для всіх галузей промисловості. Жниця в національному українському одязі зі стопом пшениці - з давніх-давен українська земля - хліборобський край, хліб - символ життя, адже його називають святим.
Зазначу, наведене - ось те нове, що впадає в око сьогодні у породжені композиції "Україна", проте в контексті світогляду епохи таке мистецтво було покликане "служити радянському народові й виховувати його", являло собою прагнення ідейної виразності через образне вирішення гасла "Хай живе союз робітників та селян - основа Радянської влади! »
Плакат «Да здравствует союз рабочих и крестьян — основа Советской власти!», художник Н. Карповський. 87×60,98 см. 1954 рік
Донеччанин за місцем народження Г. Молдаван вслід за "Обжинками" працює над цікавою за пластикою серією декоративних скульптур, присвячених шахтарям Донбасу (1958). СРСР вийшов в 1958 році на перше місце у світі по об'ємних показниках видобутку вугілля і майже півтора десятка років утримував перевагу. Був прийнятий указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження Донецької області орденом Леніна.
Г. Молдаван. Серія декоративних скульптур шахтарів (1958) в експозиції виставки до 90 річчю історії Київського експериментального кераміко - художнього заводу. Київ, 2014
В такий спосіб нагороджували кращих за показники та досягнення в праці - соціалістичному змаганні, яке відбувалося не тільки між регіонами, а й між робітниками, бригадами й підприємствами.
В. Трегубова. Скульптурна композиція "Суботник". В. 6,7 - 13. Коростенський ФЗ. 1970
Соцзмагання виникло у 1926 у зв'язку з проголошенням курсу на індустріалізацію країни. Це було ударництво, яке полягало в тому, що окремі робітники, бригади та цілі підприємства брали на себе зобов'язання збільшити норми виробітку, знизити собівартість і поліпшити якість продукції, висували підвищені зустрічні плани. За перший етап соцзмагань радянські джерела вважають «комуністичні суботники», запроваджені з 1919 року, у яких брав участь сам голова держави. Відмічали переможців у результатах праці нагородами, грошовими й вимпелами. Цікавий приклад нагородного фарфорового кубка, як перехідного призу Рівненського обкому ЛКСМУ "Кращому комсомольсько-молодіжному колективу машинобудування, електротехнічної та електронної промисловості, торгівлі, шоферів", знаходиться в одній із приватних колекцій раритетних виробів фарфорових виробництв. На розписаному петриківським розписом виробі зображено знаряддя труда та напис - присвяту.
Нагородний фарфоровий кубок. Автор малюнку Н. Літвінчук. Перехідний приз Рівненського обкому ЛКСМУ "Кращому комсомольсько-молодіжному колективу машинобудування, електротехнічної та електронної промисловості, торгівлі, шоферів". Березнівський ФЗ. 1970 ті
Для скульптора, живописця, технолога-кераміста робота над порцеляною - неосяжне поле діяльності: вигадуй, пробуй, винаходь! Адже у руках умілого скульптора фарфор - вдячний матеріал. Він добре формується, допускає філігранну тонкість обробки деталей, його можна розфарбовувати та покривати глазур'ю - прозорою склоподібною плівкою, яка оживляє та запалює матову поверхню фарфорової маси.
Г. Молдаван за роботою над декоративною композицією "Шахтарі, що танцюють". Київ, 1958
З нього однаково добре можна виліпити й товсте, глибообразне тіло і крихке, прозоре на світло. Проте фарфор також - складний для творчості матеріал. Тут, крім натхнення, потрібен точний розрахунок. Важливо, наприклад, уявляти собі, що при випалюванні річ втрачає 1/7 свого розміру, причому периферії будуть втрачати більше, тому що вони тоненькі. Значить, треба думати, як вона буде змінюватися. А потім пройде через багато рук та печі, поки, майже як нагорода, повернеться цілою і завершеною до вимотаного переживаннями та сподіваннями батька - художника.
О. Чередник. "Пілот" та "Танець з подолянкою". В. 14,5. Полонський ЗХК. 1967
Приблизно в період створення образів у фарфорі шахтарів, людей виробництв й колгоспного села (В. Трегубова - "Жнива" (1958), "Свинарка" (1960), "Зі снопом", "Ланкова", "Багатий врожай" (всі - 1963), та Г. Павлівкер (1922 - 2015) - "Зварник" (1951), "На току" і "Птахівниця" (1950), К. Філонович (1889 -1952) "Колгоспниця" (1948)) геолог стає героєм публічного дискурсу (поряд з космонавтом і льотчиком) та перетворюється в культову фігуру. Польове життя геологів демонструвалося як щоденний подвиг підкорювачів тайги, тундри, гір та річок. І водночас геолог залишався братом стихій - волоцюгою й романтиком, близьким до природного світу людиною. Персонаж раннього твору В. Щербини (1926 - 2017) "Юний геолог" (1956) сидить на скалі та розглядає мінерал. Це - молодий, веселий, але не безтурботний юнак. Його життя буде наповненим боротьбою й радістю досягнень.
В. Щербина. "Юний геолог". В. 30. Київський еКХЗ. Полонський ЗХК. 1956
В. Покосовська. "Альпіністка". В. 24. Барановський ФЗ. 1956
«Держись, геолог, крепись, геолог, ты ветру и солнцу брат!» - співалося в одній популярній радянській пісні кінця 1950-х років. Представнику людського суспільства, що дає початок майбутньому індустріальних центрів, професійно належить світу наукової раціональності, приписувалося спорідненість з головними символами природного світу - вітром та сонцем.
Головний художник Будянського фаянсового заводу С. Панасюк та В. Щербина. 1960 - ті
Все частіше у ті роки представники цієї професії з'являлися в газетних публікаціях, фільмах, піснях й книгах, найважливіше місце в репрезентації професійної праці займав опис боротьби з природою, подолання труднощів.
«Написана була ця пісня, - розповідала її автор Пахмутова, - для радіопередачі з цікавою назвою " Право на пісню". Серед численних листів, отриманих композитором, є одне, написане геологом, учасником Амурської експедиції, Тимофієм Семененко: - «Мне, уважаемая Александра Пахмутова, - пише він, — хочется Вам сказать большое человеческое спасибо за вашу песню о геологах. До чего же она нужна здесь, в тайге!
Мы стояли в горах Джугджура. Место глухое: ни человеческих троп, ни дымки, ни самолётов в небе. С мая до середины октября — горы и ущелья, поиски, шурфы, канавы и просеки… и ваша песня по вечерам, когда приходишь в лагерь. А случалось так, что по субботам Магадан — ближайшая радиостанция, которую мы могли ловить слабым приёмником — начинал, сопровождал и заканчивал свои передачи для геологов Вашей музыкой. Минута, другая… и мы забываем о трудных подъёмах на вершины, о натруженных ногах, о натёртых рюкзаком ключицах и спинах. Удивительное дело — Ваша музыка в тайге! Вы и сами не подозреваете, сколько человеческих сердец Вам благодарны за эти волнующие душу звуки».
Принадність, яка є в старих фільмах, наївність в героях, їх піднесеність та чесність, заворожує понині. Загальновідомо, з них інколи запозичували образи та сюжети майстри порцелянових заводів України для створення популярних декоративних скульптур. Художники прагнули розповісти про героїв часу.
Яскравий приклад - статуетка "Альпіністка" Валентини Покосовської. Красива легка драма про спортсменів-альпіністів двох режисерів Володимира Крайніченко і Григорія Липшиця “Путешествие в молодость» зачарувала 27 - річну баранівську скульпторку Валентину Покосовську (1929 - 1980) романтикою та чудовими видами Кавказьких гір. У фарфор одеситка, за місцем дитинства та юності, втілює образ майже однолітки, дівчини Марини, яка мріє про гори, прочитала всі статті про альпінізм головного героя картини, інженера Петрова, він крім основної роботи має це незвичне хобі. Захоплення його незвично сильно, парубок читає лекції про цей вид спорту і постійно вигадує нові інструменти, що допомагають в горах. Це один з небагатьох фільмів про спортсменів-екстремалів. Може, сучасному досвідченому глядачеві він й здасться трохи наївним, але все одно картина не втрачає актуальності та розповідає про поведінку людей у важких обставинах. Головне, українська скарбниця "білого золота" отримала одну із чудових робіт талановитої майстрині.
В. Покосовська. "Альпінистка". В. 24. Барановський ФЗ. 1956
Кадр з фільму "Путешествие в молодость". Тамара Чернова у ролі Марини.
"Я спросил тебя: - Зачем идете в горы вы?- А ты к вершине шла, а ты рвалася в бой.
- Ведь Эльбрус и с самолета видно здорово! Рассмеялась ты и взяла с собой. И с тех пор ты стала близкая и ласковая, альпинистка моя, скалолазка моя!" - співається у культовій пісні В. Висоцького "Скалолазка". Інша картина «Вертикаль» з музичним твором про скалолазку вийшла тільки через 10 років, але посилання тягнути людей в гори, щоб дізнатися їх справжнє обличчя, чітко простежується й в «Путешествии в молодость».
День геолога - професійне свято фахівців, пов'язаних з геологічними науками і спеціальностями святкується щорічно в першу неділю квітня c 1966 року, засновано в ознаменування заслуг геологів в створенні мінерально-сировинної бази країни. З 1965 року почали відзначати свято вчителів, хіміків та медиків.
Робочий момент виставки "Перлини київського фарфору" в Музеї Києва. Лютий - березень 2019 року. "Перлини київського фарфору" з колекції музею «Київський фарфор» посіла шосте місце у ТОП і -10 найвідвідуваніших виставок року
Відвідувачі виставкового проєкту «Перлини київського фарфору» у приміщенні Музею історії Києва подовгу затримувалися розглядаючи доволі рідкісні київського скульптора О. Жникруп порцелянові жіночі постаті з ознаками виконання ними професійних обов"язків. Серед оригіналів творів цілої плеяди чудових майстрів — представників різних поколінь, глибоко самобутніх майстрів, вперше за півстоліття експонувалася вони тут. Ім'я Оксани Жникруп зустрічається у всіх альбомах та каталогах, присвячених українському фарфору другої половини двадцятого століття. У музеях Києва, приватних зібраннях є її роботи - романтичне відлуння минулого... В 1950 - 80 ті їх можна було зустріти майже в кожному будинку, були дуже модними. Порцелянові "Майська ніч" (1956) та "Любить не любить" (1956), виготовлені на заводах великими партіями, із задоволенням ще й досі купують й дарують один одному.
В господарській діяльності підприємств галузі застосовувався показник для оцінки ефективності творчої роботи майстра — відсоток впроваджених робіт у виробництво до кількості створених. У Жникруп— він близький до одиниці. Камерними, приємними, ліричними, не байдужими скульптору образами, відрізняється ця скульпторка (на фото). Отже, у 1968-му році на екрани нашої країни виходить картина С. Ростоцького «Доживем до понедельника». Багато про неї чули, добре її пам'ятають. Картина жива і пронизлива. Надриву, душевних мук і хвилювань в ній стільки, що вистачило б на десять фільмів про кохання і двадцять про юнацький максималізм. Шкільні взаємини - картина оповідає саме про них. Ми зараз не беремо до уваги основну історію, а зосередимося на вчителях. Типажі звичайно відомі, але цікава, так схожа на провайдерів наукових знань в класах шкіл, чарівна, певно з гарним французьким, з глобусом й журналами успішності у руках, порцелянова вчителька, як й хімік та доктор, була задумана витонченим та вишуканим подарунком в професійне свято.
Вперше День учителя відзначили в 1965 році, правда, спочатку він припадав на 29 вересня, нині свято працівників освіти України відзначається щорічно в першу неділю жовтня. Усесвітній - 5 жовтня, він був встановлений тільки через 30 років. Все-таки ми були першими.
О. Жникруп. «Вчителька». В. 29,6. Київський еКХЗ. 1969
Скульптурна композиція "Лікбез" (1972), де образ вчителя є заголовним, виконана, з властивими автору, добре продуманою композицією, умінням передати душевний стан та певний настрій. Група, що зберігається в фондах Національного музею українського народного декоративного мистецтва та музеї "Київський фарфор", - про ліквідацію неписьменності. Зараз це, звичайно ж, важко собі уявити, але на початку минулого століття велика частина населення країни була безграмотна, тобто не вміла ні читати, ні писати. Ліквідація неписьменності, навчання грамоті дорослих і підлітків здійснювалося відповідно до державної програми, яку започаткував Декрет уряду в 1919 році. Лікбез, утворене від фрази ліквідація безграмотності, якщо взяти по три букви від кожного слова, - вперше почали вживати сто років тому.
О. Жникруп. Скульптурна композиція "Лікбез" – заняття по ліквідації неграмотності, в т. ч. Вчителька. В. 22. Учні. В. 16,5. Київський еКХЗ. 1972. НМУНДМ
Статуетка на підставці - "Хімік" (1969). Хімічна та нафтохімічна промисловість - одна з найсучасніших, складних і економічно значущих галузей економіки.
Її продукція вкрай різноманітна: від мінеральних добрив до фармацевтичної продукції, від автомобільних масел до побутової хімії. Тож не дивно, що з'явилася під особливе свято - День хіміка чарівна порцелянова красуня, яка тримає в руках символ цієї галузі - колбу. Завдяки хімічній промисловості зараз в нашому арсеналі є різноманітна косметика, засоби для чищення, нові види тканин. Працівники такої великої області щорічно відзначають своє професійне свято від 10 травня 1965 року.
О. Жникруп. «Хімік» - з колбою в руках, на підставці. В. 21,2. Київський еКХЗ. 1969
«Доктор» - дівчина в білому халаті та шапочці стоїть на підставці, руки в кишенях, в одній - стетоскоп, з групи професій, до яких завжди ставляться з великою повагою. Адже без неї неможливий розвиток людства.
О. Жникруп. «Доктор». В. 30,5. КеКХЗ. 1969
Зрозуміло, медиків в їхнє професійне свято треба вітати словами. Бажати їм сил у нелегкій справі та терпіння. Без подарунків ніяк. Зазвичай це цукерки, сувеніри, квіти. Фарфор часто подавався, причому з дарчим написом на вазочках, статуетках, чайних парах: «Дорогій вчительці. 21. 01. 57 у день народження. Від учнів 24 групи», «В день народження Андрюші від бабусі. 12 грудня 1964 року», «Людмилі в день захисту диплома від тата. 18. Х11. 65», «Тітці Насті від Івана», «Марійці в день 8 Березня від Віктора» та «Тетяні від мами. 8 березня 1954 року». Власник квартири або кімнати отриманий подарунок встановлював так, щоб напис було видно, він ставав елементом діалогу, який вели предмети та гості. Для 1950 - 1960 років гравіювання із зазначенням імені дарувальника, підстав і дати підношення подарунка була найважливішою складовою повсякденності, по ній можна вивчати культуру, так само як за листами й спогадами.
Подарунковий набор, цукерки та статуетка, у витрині магазину «Дитячий світ» у Москві в 1959 році. Фото взято з публікації І. Гольського "Фарфор и конфеты: подарочный набор или покупка с нагрузкой?" на сторінці "Вижу красоту"
Сьогодні в процесі реставрації й передпродажної підготовки фарфорової пластики ці написи часто видаляються, й предмет втрачає свою важливу частину, втрачає контекст побутування, характеристику відносин між людьми, культуру дарування та подальшого перебування подарунка з написом в інтер'єрі, тому багато розмов точиться навколо оригінальності окремих написів, є питання, а чи бували поміж них вони заводські. Відповідь дає прейскурант №094 Комітету цін при Госплані СРСР 1969 року на роздрібні ціни для фарфорових підприємств, яким встановлювалося, що "Порцелянові, напівфарфорові, фаянсові й майолікові вироби з додатковими до основного малюнку ювілейними написами ("8 березня", "1 травня") відпускаються промисловістю й реалізуються торговельними організаціями з надбавками до роздрібних цін на зазначені вироби без написів: 1) при виконанні написів фарбою - 10%; 2) при виконанні золотом - 20%". А світлини викладання товару у вітринах магазинів свідчать про наявність у 1959 році подарункових наборів, де до цукерок додавали модну статуетку, інколи значить з заводським написом.
Г. Молдован. "Першокласниця". В. 6. Полонський ЗХК. 1959. На зворотній стороні - приклад заводського напису "С 8 м марта 1960 года!"
Звісно, вкрай зворушливо отримати для жінки кумедну першокласницю, яка після уроків у школі відклала букваря та грається лялькою.
Традицію відзначати роль жінок у житті країни, а з 1966 року день 8 Березня став неробочим та тим святом, яке пам'ятають усі, хто застав Радянський Союз, у фарфорі увічнили й дві потішні невеличкі фігурки: "З подарунками" - чоловік в зимовому пальті й шапці «гоголь», в одній руці кругла коробка, в іншій - чотири різних згортків, та "8 Березня" - чоловік в білому костюмі та фартусі, що тримає на рушнику крендель у вигляді «8», на підставці. Не знаєш, чим більше милуватися: життєвістю дії, виразністю образів чи багатством та красою матеріалу.
О. Жникруп. "8 Березня" В. 10. КеКХЗ. 1965
О. Жникруп. "З подарунками". В. 90. КеКХЗ. 1965
Саме, ще в 50 х почали на підприємствах проводити обов'язкові урочисті збори до дня. Всіх збирали у великій залі, виголошували промови про героїнь праці. На всі й наступні десятиліття незмінним атрибутом 8 Марта стали вечора з виступом художньої самодіяльності.
Збереглася світлина (ліворуч), на якій один із фактів святкування в актовому залі цього дня на київському заводі - поставлений живописцем О. Карасьовою до святкового концерту сатиричний номер заводської художньої самодіяльності, де переодягнені в жіночий одяг чоловіки демонструють моделі одягу різних років.
Зміни в пластиці фарфорових виробів, що випускалися в період 60 х минулого століття, проходили з неймовірною швидкістю для тенденцій розвитку прикладного мистецтва. Тут не можливо було вже зустріти "стада слоників на щастя, килимків з потворними лебедями і русалками, витіюватих рамочок і поличок, важких плюшевих портьєр". Дуже показово це проявилося в експозиції декоративно — прикладної виставки «Мистецтво в побуті» (1961). Тільки за 40 днів її відвідало 245 тис. осіб, було проведено 365 екскурсій. Це був своєрідний «міст» від попереднього побуту переважно селянської країни до нового побуту городян в першому-другому поколінні, які два десятиліття по тому створять типовий простір будинку, оспіваний в його абсурдній іпостасі у фільмі «Іронія долі, або з легким паром!»
Всесоюзна художня виставка «Мистецтво - в побут» в Центральному виставковому залі (Манеж) в Москві. 01. 10. 1961
Пластика відбивала й смаки власника, і коло його інтересів, і естетичні уподобання. Школярі й школярки, піонери й піонерки, лижники й лижниці, фігуристки, футболісти, доярки й свинарки, діти, персонажі казок, звірі й птахи були представлені у достатку. Статуетка О. Жникруп «Делегатка» (1969) - серед останніх з них. Жінка в костюмі, чоботях і хустці з нагородою на грудях виступає на трибуні з'їзду. Вона представляє інтереси краю, в якому живе і працює.
О. Жникруп. «Делегатка». В. 25,2. Київський еКХЗ. 1969
З експозиції художньої виставки. Фото з архіву О. Кулик
Настають часи, коли через розвиток технологій і інновацій зникне ряд професій, пов'язаних з одноманітними, рутинними завданнями. Глобалізація, автоматизація рутинної праці, технологічний прогрес і цифровізация вимагають отримання нових навичок. Цей процес логічний і не новий - старіння спеціальностей і поява нових відбувається постійно: так колись пішли в минуле професії жниць, телефоністів, машиністів і ліфтерів. Зате у світі з'являться понад 130 млн нових робочих місць. Попит матимуть експерти, які володіють рідкісним досвідом і навичками. З'явиться більше вільного часу на творчі та інтелектуальні завдання, розвиток, реалізацію нових напрямків та ідей. Що ж, тим цікавіше буде побачити минуле... Помріємо?
В. Мусієнко. "Капітан". В.25,5. Полонський ЗХК. 1985. "Мрійник". В. 12,5. Київський еХКЗ. 1986
Текст Л. Карпінська - Романюк
Commenti