"Дорогий Воронов Сергій (він же дідусь), нам, твоїм онукам (Борі та Алісі), було дуже приємно і цікаво подивитися все те, в що ти вклав свою душу і працю. Ми любимо тебе і пишаємося... Я радий бути твоїм онуком! Боря. Так тримати! Аліса,"
- з книги відгуків на експозицію творчого об'єднання «Аlis – K” під керівництвом Сергія Воронова у 2018 році в Національному музеї народного та декоративного мистецтва сучасної Арт – мініатюри «Українка з села Волокитине». Відтворено шедевр українського художнього фарфору Х1Х – століття, найбільш рано відому, статуетку дівчини в національному одязі фарфорової мануфактури Андрія Миклашевського. Сучасного виробництва мініатюрну “Українку” доповнювали чайний сервіз та чотири варіанти порцелянових наперстків, розмальованих або зі скульптурним декором, який повторював квітку в руках старовинної фігурки.
Статуетка «Українка» мануфактури А. Миклашевського, друга з дев'яти, знаходиться в експозиції Сумського обласного художнього музею ім. Н. Онацького (перша — НМУНДМ)
Композиція «Квіткові послання для коханої, які ніколи не зів'януть». " Alis - K", Одеса. 2017
Композиція отримала назву «Квіткові послання для коханої, які ніколи не зів'януть», а наперстки, що є колекційними, мають назву від символів божественної суті й добробуту - «Кошик з фруктами», «Виноградна лоза», «Букет троянд» (на зворотному боці з геральдичними мотивами) і «Квіткова гірлянда» з дзвіночками. Всі разом, вони складають приклад ансамблю столового етикету і культури сервірування. Так національні еліти прикрашали обідні столи в XIX столітті. Сюжети розписів відтворюють стиль, дух і колірну палітру зображень, що випускалися мануфактурою А. Миклашевського. Розроблений Оленою Жерновою декор семи предметів сервізу максимально наближений до оригіналів. Кожна квітка — символічна. Наприклад, зображення лілії прочитується як романтичне послання чоловіка коханій: «Твоя гордість змушує мене страждати», берізка позначає: «Обіцяю тобі райську насолоду!», левиний зів: «Потребую твоєї прихильності», волошка: «Довірся мені!», настурція: «Я не відступлю», жоржини: «Розставання буде нестерпним для мене», незабудки: «Пам'ятай про мене», наперстянка: «Готовий на будь-які жертви заради любові», бутон троянди: «Готовий чекати нескінченно».
Виставка у Національному музеї народного та декоративного мистецтва. Київ, квітень 2018
Порцелянові колекційні наперстки «Виноградна лоза», «Кошик з фруктами», «Букет троянд» у фірмовому упаковуванні та окремо наперсток - «Квіткова гірлянда». " Alis - K", Одеса. 2017
Вернісажу в Національному музеї народного та декоративного мистецтва передувала участь підприємства "Аlіs–К" у виставці "Шевченкіана в українській тонкій кераміці" в Національному Музеї ім. Тараса Шевченка (м. Київ, 2013, потім травень 2016 року). Серед розмаїття виконаних до ювілейних шевченківських дат та виставок провідними українськими художниками фарфору і фаянсу виробів, а це унікальні авторські декоративні вази, блюда, тарелі, пласти, пластика, подарункові чашки, сервізи, столові набори, сувеніри, в окремому залі розмістили створені "Аlis– K” до 200–літнього ювілею Кобзаря зразки сувенірів значної громадської ваги цінності. «Фарфоро-фаянсова» шевченкіана у музеї спричинила селфі-бум. Креативні сучасні «фінтерлеї», за публікацією «Урядового кур'єра», стали окрасою виставки. Відмічалися надзвичайно вдалі портрети Тараса Шевченка на оберегових наперстках та крихітних флакончиках, тарілочках, так званих фарфорових «монетках». Їх тематика збуджує почуття патріотизму, замилування культурою та мистецтвом виконання. Поряд з тарілочками, пов'язаними з портретами Кобзаря, демонструвалися флакончики, ще й тарілочки з написами рядків зі знаних творів поета. Декоровано їх узорами від народної творчості. Це - справжня мистецька мініатюра. Подібну випускали в Україні в кінці 1960 - х. Чому "монетки"? Так титулують вироби до 6 см, від назви, що дістав посуд для дітей. Етнографічні дослідження та численні експедиції Х1Х століття, присвячені гончарству в Україні, засвідчили, що вже тоді кожний гончар, виробляючи ужитковий посуд, готував і так званий “дріб”, себто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки тощо. Виготовляли його не самі гончарі, а їхні дружини та старші діти, ними й гралися. Та від того “монетки” не втрачали своєї художньої цінності.
Виставка у Національному Музеї ім. Тараса Шевченко. Київ, квітень 2013
Ідея створення наперстків з порцеляни в Україні належить лікарю – геронтологу Сергію Воронову (нар. 18. 05. 1951, Київ, живе та працює в Одесі). Подолавши шлях від колекціонування до захопливого бізнесу він створив підприємство "Аlіs–К". Маючи в колекції до 1000 штук наперстків та серед них екземпляри від Веджвуду, Ломоносовського заводу, Гжелі та інших країн, не знаходив на сувенірному ринку українських аналогів. Бажання заповнити цю порожнечу, створити "національний продукт" захопило Воронова. Під його керівництвом на базі Довбиського фарфорового заводу у 2010 році вперше в Україні шляхетною мовою ювелірного мистецтва була випущена партія наперстків. Скульптор Віктор Максимець, художники Олена Жернова, Анастасія Медведкова – Панчук, Людмила Райковська, Яніна Баргилевич реалізували його мрію. Всі вони мають досвід роботи на колишніх провідних фарфорових підприємствах України. Своєму приватному бізнесу Сергій дав назву ім'я дивовижної, допитливої та люблячої онучки. Жіноче ім'я, що означає «благородний образ», «благородне походження», просто "благородство", як й у найвідомішої у світі дівчинки з творів Льюїса Керролла — Аліса, визначило і наступний асортимент, і теми мініатюрних виробів.
Пройшло не повних десять років. Нині "Аlіs–К" має власну виробничу базу. Добір виробів вражає. Різноманітні за формою, декором наперстки є продуктом виключно сучасним і унікальним, це вже визнано провідними вітчизняними мистецтвознавцями й дослідниками в галузі художньої порцеляни. Вони стали різновидом в художній АРТ—мініатюри й першими в Україні предметами декоративно-прикладного мистецтва в жанрі наперстків.
В музеї образотворчих мистецтв ім. О. Білого. Чорноморськ, червень, 2018
У галереї «Інтер Шик» виставка «Порцеляновий ренесанс України». Вінниця, серпень 2018
В музеї мистецтв Прикарпаття. Івоно - Франківськ, жовтень 2018
Колекційна серія «Різдвяні дарунки» в Музеї сучасного мистецтва України. Київ, грудень 2018
Сторінка з журналу "Порцеляна" №2
А ще жартують, одесит Сергій Воронов завдяки своєму «порцеляновому» ремеслу прославився як «наперсточник». Він у відповідь з посмішкою: "Нічого спільного із відомою азартною грою не маю. Із керамічної маси створюю декоративні мініатюри. Зокрема – наперстки". Відвідувачам експозицій міст Одеси, Харкова, Івано-Франківська, Вінниці, Чорноморська, Києва він показав, що саме наперсток став одним із носіїв української тематики. Задум проєкту «Порцеляновий ренесанс України» полягав у тому, щоби продемонструвати доробок митців, які своєю творчістю «пророкують» нові горизонти української художньої порцеляни. Попри втрату промислових потужностей, знищення найбільших та найвідомиших центрів виробництва порцеляни й фарфору є надія добрих перспектив на майбутнє.
В залах літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка. Київ, жовтень 2019
У 100 кроках від Майдану Незалежності в провулку ім. Тараса Шевченка в будинку № 8А, в залах літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка в жовтні 2019 року була відкрилася змістовна, красиво здизайнована експозиція проєкту Сергія Воронова «Реконструкція шедеврів українського художнього фарфору в жанрі сучасної арт – мініатюри, яку присвятили одночасно трьом важливим подіям для нашої національної культури: 205 рік від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, 180 – ліття написання ним вірша «Перебендя», який увійшов до складу першого видання «Кобзаря» (1840) і досі вважається першим самоідентифікаційним твором 25 річного поета, а також 30-ліття створення в художній порцеляні заслуженим діячем мистецтв України, Лауреатом Шевченківської премії Валентиною Михайлівною Трегубовою (1926 – 2010) образу Перебенді (1989).
В. Трегубова. "Перебендя". В. 42,5. КФЗ. 1989. Книга "Валентина и Николай Трегубовы" видана у 2016 році.
Композиція "Перебендя - 2019" з Арт - мініатюри "Перебендя" та колекційних наперстків «На могилі кобзар сидить та на кобзі грає. Кругом його степ, як море широке, синіє”, “Отакий - то Перебендя, старий та химерний! Заспіває весільної, а на журбу зверне», «Ходи собі, мій голубе, поки не заснуло твоє серце, та виспівуй, щоб люде не чули”. " Alis - K", Одеса. 2019
Виставка привернула до себе увагу, проєкт виглядав свіжим та прогресивним. Без сумніву, Сергій Владленович вміє повернути до життя, знайти в нашому національному спадку явища, що є сильними за змістом і безцінними за Духом! Зради чого усе це робиться? Проєкт, по – перше, вкотре передбачав виключно виробничу новизну, новий сувенірний продукт та якщо не наукову, то хоча б науковий інструментарій та методологію. Мало хто з молоді сьогодні представляє, що таке є вітчизняний високоякісний фарфор, який був гордістю України, і що порцелянова пластика в українському фарфорі займала велике місце.
Серед меморіальних речей Т. Шевченка, його офортів, автографів, фотографій, першодруків творів поета в кімнатах, де квартирував поет з весни 1846 до свого арешту — 5 квітня 1847 року, презентувалася репліка декоративної скульптури «Перебендя» В. Трегубової, яку супроводжував ряд порцелянових наперстків з ліпним декором, що є тематичними ілюстраціями сюжетного змісту вірша Кобзаря: «На могилі кобзар сидить та на кобзі грає. Кругом його степ, як море широке, синіє”, “Отакий - то Перебендя, старий та химерний! Заспіває весільної, а на журбу зверне», «Ходи собі, мій голубе, поки не заснуло твоє серце, та виспівуй, щоб люде не чули”.
В залах літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка. Київ, жовтень 2019
Ця серія з однойменною до вірша Кобзаря назвою «Перебендя - 2019» є наступним, другим кроком після серії проєкту: «Українка з села Волокитиного», що була представлена у 2018 році в Національному музеї народного і декоративного мистецтва. Автор проєкту поєднав дві новітні Арт - мініатюри шедеврів українського фарфору, як цілком очевидну юнацьку любов сліпого кобзаря. Сергій навіть не припускав, що в каталозі Сумського художнього музею: "Шевченкіана в колекції Сумського та Лебединського художніх музеїв”, виданому до міжнародного шевченківського свята “В сім'ї вольній, новій...” у 1993 році, статуетка «Українки» описана як цілком очевидне юнацьке кохання сліпого кобзаря.
Обкладинка та сторінка каталогу Сумського художнього музею ім. Онацького
Тобто, імениті мистецтвознавці Євгена Прохасько, Надія Юрченко та Людмила Федевич волокитинську «Українку» ототожнюють з образом Мар'яни, чиста і щира дівоча краса якої не раз оспівана й оплакана Т. Шевченком. Вони зближують долю дівчини, і молодого парубка, любові яких не судилося розквітнути: “Своєрідним документом доби Т. Г. Шевченко можна вважати скульптуру малих форм “Українка”, виконану на Волокитинському фарфоровому заводі. З етнографічною договірністю передані невідомим скульптором, можливо вихідцем із кріпаків, є пропорції фігури молодої дівчини у святковому вбранні, і саме вбрання. А воно складається з байової юпки на три “вуса” з широким відлогим коміром, картатої плахти, з – під яку виступає орнамент додільної сорочки, пояса та узорної запаски. Квітковий вінок, “добре” намисто з хрестиком, кульчики та шкіряні черевички доповнюють ансамбль дівочого вбрання, що побутував на Чернігівщині у Глухівському повіті, через який не раз пролягали шляхи поета, і навіть останній — пишуть вони, — Стоїть фігура на прямокутній основі, дещо спираючись на столик з гнутою ніжкою, верх якого нагадує раковину. Можливо, колись використовували її як солонку, а можливо – як попільничку, і якийсь панич милувався статною красою української селянки. Тепер це музейний експонат – свідок епохи, естетичні вподобання якої з великою правдою виразив Кобзар. Чиста і щира дівоча краса не раз оспівана й оплакана поетом. Образ Оксани Коваленко, його подруги дитинства, неначе воскресає в постаті цієї дівчини. Навіть в невеличких формах фарфорової статуетки майстрові вдалося передати портретні риси невідомої української красуні. Цікаво, як склалася її доля? Чи не так, як у Мар'яни з поеми Т. Шевченка “Мар’яна – черниця”, яку він присвятив Оксані К...ко, на пам’ять того, що давно минуло? ”
Бо підготовлена Тарасом Григоровичем для публікації початкова частина поеми «Мар'яна — черниця» не розкриває до кінця долі її героїв, залишившись незакінченою, то дозволяє нам здогадуватися, як повинен розвиватися сюжет далі: не погодившись одружитися зі старим багатим сотником, Мар'яна піде в монастир (про це свідчить назва твору), а Петрусь шукати щастя на «чужому полі» й втратить зір на війні.
Розв’язав торбину, Вийняв кобзу, разів зо два Ударив по рваних. «Що б вам заграть? Постривайте... Черницю Мар’яну Чи чували?» (Т. Шевченко «Мар’яна – черниця»)
Можна сміливо стверджувати, «Перебендя» брав участь в гайдамацькому русі, знову — таки поет у вірші пише, що "Заспіває про Чалого... про Лазаря, або, щоб те знали, тяжко — важко заспіває, як Січ руйновали". Вишиті вставки на плечах сорочки свідчать про його козаче минуле, козаки вважали їх ознакою відмінності від «мужиків», тобто від селян, яким завжди протиставляли себе.
"Перебендя" та "Українка з Волокитине". " Alis - K", Одеса. 2019
Дивно. Так? Є завдання, які надихають, а потім втягуєшся, знаходиш нові акценти — трудовий процес проникає в тебе і виходить кураж, цікаво. Так значущі поза формою дві скульптури "Українка" та "Перебендя", викликаючи асоціації та зв'язок, стали символами а, закріплені за допомогою реконструкційних перетворень, підіймають проєкт в область піднесення духовного життя, знайомства зі зразками національної культури, як літературної, так і декоративно — прикладної спадщини. Ай да Сергій!
Відвідувачі влаштовували у вітрин справжнє паломництво, їх приваблювала самобутня ліпка та так само показ у тематичній частині експозиції скульптурних композицій з життя та побуту українського села. Тут є чепурні, охайні українські хатки, які начебто усміхаються до тебе. Оселі з білими стінами, вишневими садками, палахкучими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м’яти на долівці. Церква та наперстки на мотиви українських народних пісень «Ой дівчина-горлиця до козака горнеться, а козак, як орел, як побачив, так і вмер», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, бо на вечорницях дівки-чарівниці! Котра дівчина чорні брови має, то тая дівчина усі чари знає» .
Сергій Воронов. Київ, 201 9 рік
АРТ - мініатюри " Alis - K". Одеса. 2019
Останній вернісаж у музеї книги та друкарства міста Острога - порцелянові колекційні АРТ – мініатюри та скульптурні наперстки за мотивами драми – феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Сила давніх українських символів, світ природи, фантастичні істоти, які заселяють волинські хащі й лісове озеро, знайшли своє втілення й в лімітованій серії витончених сувенірів. Попри малий розмір та лаконічність цих творів, їм властива широка розповідність. Збагачує зміст композицій об”єднання кількох людських фігурок на одній площині, а також введення в сюжет окремих елементів пейзажу. Надано виразні характеристики про життя того чи іншого персонажу драми — феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». При використанні одних і тих же фарб досягнуто кольорового ефекту. Не має зайвих деталей, які б здрібнювали зміст твору, послабляли емоційне забарвлення. За способом виконання, за локальним почерком майстрів їх об'єднує спільна ознака: кожний виріб – це окремий художній твір.
Малі міста - великі враження. Унікальність заходу мала багато означень «вперше по Лесі Українці». Так, вперше тут реалізовано масштабний міжмузейний проєкт, адже залучено експонати з фондів п'яти таких установ. Це перший міжрегіональний проєкт – беруть участь партнери з Києва, Рівного, Хмельницького, Тернополя, Волині, Одеси, Житомирщини (м. Новоград-Волинський). А ще, вперше об'єдналися з музейниками в одному проєкті студенти, викладачі Національного університету «Острозька академія», художники та велика кількість колекціонерів. І наостанок, вперше експонується така тематична кількість книг та творів порцеляни.
В музеї книги та друкарства. Острог, лютий 2020
Отже, Сергій Воронов здійснив свою мрію, має у власній колекції український наперсток і не один. Й одночасно створив унікальний національний мистецький продукт, в якого давня історія, який пройшов великий, цікавий шлях розвитку. Ще, мабуть, понад двісті років тому народилася сумна пісня “Їхав козак на війноньку”, в якій козак прощається з дівчиною і просить її: "Дай мені, дівчино, хустину, може, я в бою загину..."
"Дай мені, дівчино, хустину, може, я в бою загину...". " Alis - K", Одеса. 2020
Вишита або виткана коханою хусточка супроводжувала козака в бойових походах, чумака – в далеких мандрах. Як сувенір хустка знайшла шлях і до міста. Про український сувенір з різних областей України можна говорити починаючи з 1959 року, коли відбулися два республіканські конкурси на найкращий сувенір і у зв”язку з цим дві досить великі виставки. Тоді на підприємствах країни було створено найбільше число цікаво задуманих і майстерно виконаних подарункових виробів. Адже в Україні діяло близько двадцяти фарфорових та фаянсових підприємств, що виготовляли вироби, котрі відзначала стильова оригінальність, багатство пластичних форм, сміливе застосування нових матеріалів та технічних способів, які мали попит на внутрішньому ринку та експортувалися в різні країни. З розвитком туризму як внутрішнього, так і іноземного, з'явилося навіть окреме поняття - сувенірна промисловість. Порцеляна з давніх — дивен вважається чудовим цінним подарунком. Протягом століть фарфор був символом розкоші й влади. Було прийнято пам'ятні вази, скульптури й сервізи відправляти, як іменний дар, і радянським вождям або як привітання з'їздам Рад, партії, комсомолу, і до інших знаменних дат. А потім і президентам України дарували порцелянові вироби вітчизняних заводів. Зрозуміло, що кожна така річ була унікальна, це — витвір мистецтва. Нині про то можна лише згадати, переглядаючи пости на аукціонах по продажу предметів порцеляни та фаянсу. Галузь з їх виробництва знищена, уламки виробничих цехів стоять немов привиди колишнього розквіту.
Виняток, Воронов та його підприємство. Підкреслю, у сьогоденному просторі ми маємо в Україні єдиний порцеляновий національний сувенір. На втілення "... попри наше нелегке сьогоднішнє становище -- і воєнне, і економічне, і інше - ми не здаємось, ми продовжуємо творити... тут живуть люди, котрі пам'ятають про своє коріння і ніколи в житті свого не здадуть..." (із виступу С. Воронова на одній із виставок) він залучив власні енергію та кошти.
"... Дністре, водо каламутна, винеси на волю!..." " Alis - K", Одеса. 2019
Підприємство Сергія Воронова у 2018 році вшановано честю стати Лауреатом премії ім. Р. Палецького. Одеський обласний центр української культури за підтримки Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та Благодійного фонду «Рідний край» кожний рік (з 2006) проводить її присудження майстрам і пропагандистам народного мистецтва Одеської області за роботи, які виділяються автентичністю та високою професійною майстерністю. "Людина не може без коріння. Лише тоді йому спокійно живеться на землі, коли він знає, що наслідує створене до нього, що зв"язки ці не обірвуться тому, що саме він ланка в цьому ланцюгу людства, "- писав заслужений майстер народної творчості Ростислав Михайлович Палецький.
Роботи з серії "Зозулі Р. Палецького": "Ой, Зозуле - зозуленько, заспівай мені, маленька..." "Alis - K", Одеса. 2018
Роботи підприємства "Alis - K" зберігаються в Національному музеї народного та декоративного мистецтва (м. Київ), Національному Музеї ім. Т. Г. Шевченко (м. Київ), літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка (м. Київ), Музеї Тараса Шевченка в Торонто (Канада) та приватних колекціях.
Каталоги виставок та публікації про діяльність творчого колективу " Alis - K", Одеса. 2019
PS
Чи кожну річ можна дарувати? Як часто ви презентуєте сувенір на пам”ять? Є бажання, щоб подарунок найдовше привертав до себе увагу власника й завжди викликав замилування? Він має нагадувати про добрі взаємини, щирі почуття, події, явища, ті чи інші місця тощо, тобто вийти далеко за межі особистих стосунків і набути значно ширшого, громадського звучання? Його тематика збуджує почуття патріотизму, замилування культурою та мистецтвом народу?
Фото С. Воронов, О. Жернова, В. Романюк
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comentários