На одному із етапів організації та розвитку виробництва на Київському експериментальному кераміко - художньому заводі, а саме на початку 1950 – х, підприємство активно починає розвивати виробництво власної художньої деколі або деколько (в перекладі з французької (decolle) означає відклеєні) – техніку переведення керамічними фарбами різних картинок на вироби з порцеляни та фаянсу, або найбільш відомий спосіб декорування, який називається декольманією. Так, добре очищені вироби змочують водою і спеціальною мастикою змащують те місце, де має бути малюнок. Це роблять для того, щоб папірець з малюнком держався на поверхні виробу. Потім на місце накладають картинку. Накладену картинку протирають зверху зволоженою губкою. При цьому малюнок з паперу переходить на поверхню виробу. Через 3 -5 хвилин папірець знімають, дають малюнку висохнути, залишок мастики змивають спеціальним розчином.
У книзі «Київський художній фарфор ХХ століття» на сторінках 220 – 246 О. Школьна у публікації надає фото паспортів зразків використання деколей на сервізах у стилістиці «Німецькі квіти», є згадка про їх розробку для дитячих тарілок.
Найрізноманітніші багато барвні малюнки при порівняно невеликій затраті зусиль і коштів для продукції Городницького, Баранівського, Коростенського та інших українських фарфорових заводів давав можливість створювати найпоширеніший спосіб декорування виробів. Вітчизняні тарілки з малюнками для малечі приходять на заміну тих, що в Будах сходили з конвеєра із, наприклад, закордонними малюнками відомого художника-ілюстратора Сари Кей та за грою діти й зелені ельфи «Бу Бус», які виконала британський ілюстратор та художник коміксів, відома своїми милими, ностальгічними малюнками дітей за мотивами її доньки Пеггі Мейбл Люсі Еттвелл.
Молода випускниця школи мистецтв розпочала свою кар'єру завдяки нагоді — коли її дочка захворіла, Сара Кей вирішила розважити її та почала малювати позитивні картинки, які відвертали її малятку від хвороби. Майбутній геніальний ілюстратор зображувала на папері своє щасливе дитинство, яке вона провела на фермі її бабусі та дідуся. З цих малюнків і почався її унікальний стиль, неповторна атмосфера безтурботності та рожевого дитинства.
Після одужання своєї малечі, Сара віднесла малюнки до місцевої рекламної агенції. Професіонали одразу високо оцінили творчість та запропонували її невелике портфоліо з 20 малюнків запустити до серії вітальних листівок одному з найбільших австралійських видавництв. З цього і почалася популярність, чому вона зовсім не зраділа, скромна від природи, вона і сьогодні працює в найсуворішій таємниці, уникає рекламного галасу і не дає інтерв'ю. Що, як не дивно, робить кожен із її малюнків ще ціннішим.
Успішні листівки Сари Кей дуже швидко поширилися по всьому світу. Її малюнки давно вийшли за межі вітальних листівок. На початку 80-х її творчість можна було побачити в ілюстраціях до книг, втілених у ляльках, пазлах, постільній білизні, посуді, одязі та багато іншого.
Малюнки деколі з дітьми та зеленими ельфами на дитячих тарілках Будянського фаянсового заводу виконала британський ілюстратор та художник коміксів Мейбл Люсі Еттвелл (4 червня 1879 - 5 листопада 1964), яка була відома своїми милими, ностальгічними малюнками дітей за мотивами її доньки Пеггі. Малюнки були розміщені на багатьох листівках, рекламах, плакатах, книгах та статуетках. Еттвелл народилася в Кінецьмилі, Лондон, 4 червня 1879 року, вона шоста дитина м'ясника Августа Еттвелла та його дружини Емілі Енн. Здобула приватну освіту в школах Coopers 'Company та Regent Street. Навчалась у Хізерлі та Школі мистецтв Святого Мартіна, але залишила, щоб розвивати власний інтерес до уявних предметів, не роблячи акценту на натюрмортному малюванні та класичних предметах. Після того, як вона продала роботу Татлер і Спостерігачу, її взяли до себе агенти Френсіс і Міллс, що призвело до довгої та стабільно успішної кар'єри. У 1908 році Мейблл Люсі вийшла заміж за художника й ілюстратора Гарольда Сесіла Ерншоу, з ним народила доньку Марджорі та двох синів. Початкова кар'єра Еттвелл була заснована на ілюстраціях журналів, які вона виконувала протягом усього життя, але близько 1900 року почала отримувати комісії за книжкову ілюстрацію, особливо за W&R камери та Бібліотека подарункових книг Рафаеля Хаус. Її ранні роботи були дещо похідними від стилю таких художників, як її друзів Хільда Коухем, Джессі Вілкокс Сміт, Джон Хассалл, і Хіт Робінзон брати. Починаючи з 1914 року, розробила свій фірмовий стиль сентиментальних м'яких немовлят, які стали повсюдними на широкому діапазоні ринків: листівок, календарів, обладнання для дитячих кімнат та картин, посуду та ляльок. Протягом 1910-х років Еттвелл випустила низку плакатів для лондонського транспорту залучення дітей до реклами подорожей до різдвяних пантомім та інших причин. Також ілюструвала дитячі класичні книги, такі як Мати Гуска (1910), Аліса в країні чудес (1911), казки Ганса Андерсена (1914), Водяні немовлята від Чарльз Кінгслі (1915), і видання Дж. М. Баррі Пітер Пен і Венді скорочено та написано Мей Байрон (1921). Ілюстрації Еттвелл привернули увагу Королеви Марії Румунської, яка писала дитячі книги та оповідання англійською мовою. Мейбл Люсі запросили провести кілька тижнів у королівському палаці в Бухаресті в 1922 році, де вона проілюструвала двідовгі історії королеви, які були опубліковані Ходдер і Стоутон.
Еттвелл робила ілюстрації до популярних періодичних видань, таких як Татлер, Спостерігач, Щоденнаграфіка, і The Illustrated London News. Виробляла рекламні ілюстрації для клієнтів, таких як Vim, а також ілюстровані вітальні листівки, Люсі Еттвелл Річний, які були опубліковані з 1922 по 1974 рік. Продовження її публікацій через десять років після її смерті стало можливим завдяки широкому повторному використанню зображень.У 1926 році "Кераміка Шеллі" доручив Attwell виготовляти дизайни для дитячих виробів з фарфору, успішно проданих прикрашеними дизайном Хільди Коуем. ПершішістьпроєктівЕтвеллзображувалисцени, в яких брали участь діти, тварини та маленькі зелені ельфи в зелених костюмах - вони називались „Бу Бус” і використовувались на чашках, кухлях, мисках тощо. У 1943 році вона вже мала власнийкомікс, названий Wot A Life, що публікувався в журналі Плейбокс. Померла у своєму будинку в Фоуі, Корнуолл, 5 листопада 1964 р., після чого бізнесом займалася дочка Марджорі.
Зачаровують відомі сповнені маленьких курйозів копії з ілюстрацій О. Комарова до книжки С. Маршака «Пригоди зайця. Веселі картинки» (1949) на не тільки будянських, але й на коростенських та баранівських дитячих тарілках із сюжетами про Заєця-кравця, який припустився непробачної помилки. Навесні він зняв мірку зі своїх клієнтів — парочки баранів та ведмежат. На осінь, підстрижених баранах, нові костюми бовталися, а ведмеді, що виросли, не могли залізти в пошиті на дітей штани. Не привіталося б зайцеві, не здогадайся він поміняти обновки: ведмедям — баранячі, а баранам — ведмежі...
Серый заяц под сосной Объявил, что он портной. И портному через час Медвежонок сдал заказ. - Будет ваш заказ готов До январских холодов! Заяц режет, заяц шьет, А медведь в берлоге ждет. Срок прошел. Пришел медведь - А штаны нельзя надеть.
(С. Михалков, "Заяц-портной")
О. Комаров – автор малюнку деколі. Дитяча тарілка на тему віршика С. Маршака «Пригоди зайця». Д. 20,5. Коростенський ФЗ. 1954
О. Комаров – автор малюнку деколі. Дитяча тарілка на тему віршика С. Маршака «Пригоди зайця». Д. 20,5. Будянський ФЗ. 1954
О. Комаров – автор малюнку деколі. Дитяча тарілка на тему віршика С. Маршака «Пригоди зайця». Д. 17. Баранівський ФЗ. 1954
О. Комаров – автор малюнку деколі. Дитяча тарілка на тему віршика С. Маршака «Пригоди зайця». Д. 20,5. Коростенський ФЗ. 1954
Популярності посуду за яскравою, милою та доброю казкою додавав знятий на студії "Союз мультфільм" Валентиною та Зінаїдою Брумберг радянський мальований мультиплікаційний фільм-казка «Заєць-кравець" (1937). Цікаво та весело було під час споживання їжі дітям, які ще не вміють читати, розглядати повчальні тематичні сюжети.
Серед інших майстрів народної творчості, членів Спілки художників України, що працюють на заводі у розвитку українського стилю визнаного оздоблення порцеляни, у всесоюзному журналі "Вогник" («Огонек») №25 за 1949 рік відзначали великі успіхи киянки Г. Головіної. Тут поміж виробів О. Сорокіна, К. Філонович, В. Булашева, С. Болзан – Голембовської публікується фото тарілок художниці із сюжетами сповненого щастям та сердечностю дитинством. В архіві музею «Київський фарфор» зберігаються зразки таких позитивних картинок у техніках ручного розпису, трафарету, криття, малюнки для деколі, що романтично та відверто зображують всі предмети любові малюків: дружби, природи, тварин, ігор, казки. Їх для заводів тресту розробляла Галина Головіна. Як от, дівчинка дерегує хором каченят, щоб досягти злагодженого звучання використовує систему знаків, що вказують на висоту звуку або нотну грамотність.
Г. Головіна. Ескіз малюнка деколі. КЕКХЗ. 1954. Музей «Київський фарфор»
Г. Головіна– автор малюнку деколі. Дитяча тарілка. Д. 20,5. Коростенський ФЗ. 1954
Або романтичний і наївний всесвіт дитинства, заповнений щастям, насолодою та ніжністю, коли хлопчик акомпанує маленькій співачці.
Г. Головіна. Ескіз малюнка деколі. КЕКХЗ. 1954. Музей «Київський фарфор»
Саме про щасливе дитинство, неповторну атмосферу безтурботності є деколь з дівчам у горошок в платтячку за дуже кумедним віршиком Агнії Барто «Жук» по піддону тарілки заводу в Будах.
Г. Головіна – автор малюнку деколі. Дитяча тарілка на мотив віршика А. Барто «Жук». Д. 17. Будянський ФЗ. 1953
В основі строф Барто лежить випадок, що стався з нею та маленькою Наталкою. Дівчинка, побачивши як жук застряг між двома віконними рамами, витягла бідну комаху. Захопившись і надихнувшись цим добрим і людським вчинком, поетеса написала цей вірш, присвятивши його малечі.
Я нашла себе жука
на большой ромашке.
Не могу держать в руках,
пусть сидит в кармашке.
Лапок шесть, а глаза два,
трещинка на спинке.
Вот хорошая трава,
на, поешь травинку!
Ах упал, упал из рук!
Нос измазал пылью!
Улетел зелёный жук,
улетел на крыльях!
(А. Барто «Жук»)
Супову тарілку в 1953 році переможцю в одному зі змагань у піонерському таборі обкому профспілки робітників місцевої промисловості подарувала Рада дружини ім. Лізи Чайкіної (1918 – 1941). Чайкіна під час Другої світової війни секретар Піновського райкому ВЛКСМ очолювала підпільну організацію молоді, брала активну участь в операціях партизанського загону, який діяв на території Калінінської області. У листопаді 1941 року Лізу було відправлено в Пено з метою розвідки чисельності ворожого гарнізону. З 12 по 21 листопада вона відвідала 14 сіл. Дорогою зайшла на хутір Червоне Покатище до своєї подруги, розвідниці Марусі Купорової, де її помітив староста Тимофій Колосов і доніс німцям. Німці увірвалися до будинку Купорових, розстріляли родину, а Лізу Чайкіну відвезли до Піна. Навіть під тортурами вона відмовилася видати інформацію про місцеперебування партизанського загону та була розстріляна.
Г. Головіна. Настінна тарілка за мотивами виршика Агнії Барто «Я виросла». Д. 17,5. Будянський ФЗ. 1954 -1967
Розроблена киянкою Г. Головіною на КЕКХЗ в 1954 році деколь за дуже кумедним віршиком Агнії Барто «Я виросла» (1944), де наголошується про те, наскільки важливо серйозно думати, перш ніж приймаєш рішення, дівчинці, яка вже виросла та уявила себе дорослою у малюнку настінної тарілки за формою О. Рибіної - Конаревої Будянського фаянсового заводу. Точніше не виросла, а пішла до школи, і ... тепер їй не до іграшок - вчиться за букварем, тому збере свої іграшки й Сергійкові подарує. Але коли вона починає їх перебирати, то поступово згадує, як сильно їх полюбила. І потім приходить думка, що вона ж не вчитиметься з ранку і до ночі. Може бути ще залишаться час трохи пограти й тоді з чим вона відпочиватиме?
Мені тепер не до іграшок - Я вчуся за букварем, Зберу свої іграшки І Сергійкові подарую.
Дерев'яний посуд Я поки дарувати не буду. Заєць потрібен мені самій - Нічого, що він кульгавий,
А ведмідь вимазаний занадто...
Ляльку шкода віддавати: Він віддасть її хлопчакам Або кине під ліжко.
Паровоз віддати Сергійкові? Він поганий, без колеса...
І потім, мені теж треба Пограти хоч півгодини!
Мені тепер не до іграшок - Я вчуся за букварем...
Але я, здається, Сергійкові Нічого не подарую.
Г. Головіна. Паспорт КЕКХЗ на розроблену в травні 1954 року деколь для настінної тарілки «Я виросла» Будянського ФЗ
Чудовий світ порцеляни, населений взірцевими дівчатками, галантними хлопчиками та милими звірятками на посудних предметах в період створення С. Болзан – Голембовською й її колегами статуеток дитячої. Про крихітку, яка вирушила в велику подорож хвилями знань у світ, де на неї чекають чудові відкриття, нові знання і можливості, але відклавши першу шкільну книжку «Буквар» заколисує ляльку й мініатюра київського скульптора Г. Молдавана «Першокласниця» (1957).
Г. Молдаван. «Першокласниця». В. 6,5. Полонський ЗХК. 1957
Текст Л. Карпінська - Романюк
コメント