Листівка видавництва "Мистецтво" із зображенням чайного сервізу М. Азанової - Першиної "Майська ніч" (1950) за мотивами повісті М. Гоголя. 1988 рік. Це перша та єдина публікація даного виробу
Унікальний зразок сервізу (6 чашок з блюдцями, чайник, цукорниця, молочник і полоскальниця) зберігається у фондах Національного музею історії України. Маємо його світлину, яка на жаль, не передає повною мірою невагомості чайних пар набору "Майська ніч", який декоровано за мотивами однойменної повісті М. Гоголя, тонкості, до прозорості, стінок предметів, а головне - віртуозності виконання вишуканого поліхромного розпису, який виконала художник лакової мініатюри М. Першина - Азанова на Барановському фарфоровому в 1950 році. Особливості стилю палехського живопису на дереві, а саме: різноманіття елементів композиції і їх мальовничість, подовженість фігур, прогалини фарбою, широкі з різкою і дуже тонкою обвідкою золотом "в полу перо", демонструє майстриня на порцеляні. Душа стародавнього Палеху й у синьому, який робить малюнок об'ємним, та золоті, які разом нагадують про дві засади життя - вода й місяць, світле і темне. Хоча на кожному предметі зображено різні сцени з повісті, набір завдяки єдиній колірній гамі справляє враження цілісного виробу.
Першина - Азанова Марія Олександрівна народилася 2 березня 1918 року в селі Єрьомкіно, Палехського р-ну, Іванівської області (Росія).
М. Першина - Азанова
Все подальше її життя зріднилося з Палехом. Це, мабуть, найвідоміше село у світі. Гете мріяв приїхати сюди, де художники, більше схожі на селян, пишуть такі ікони по дереву, яким позаздрили б старі візантійські майстри. Древнє село виникло в часи татарсько - монгольського ярма. Коли загарбники спалили Володимир і Суздаль, сюди в лісову глушину біг непокірний майстровий люд. Прийшли монахи - іконописці відомої суздальської школи й побудували село. Назвали його - Палех від слова палити. Вони скоро взялися за справу, писали ікони так, як зображати лики святих не вміли ніде. Попри те, що церква вимагала суворого дотримання всіх канонів і правил зображення кожного елемента ікони, винятково священні атрибути ставали іншими в залежності від місця і часу виготовлення. Змінювалася манера зображення осіб, фігур, елементів пейзажу, будівель (палат), возів і т.д. На іконах можна було зустріти й побутові деталі: меблі, одяг, зброю, упряж коней.
У 1932 році Марія вступила в профтехшколу стародавнього живопису, навчання в якій тривало чотири роки. У 1935 році школа була перетворена в художній технікум, який через рік перейшов в систему Всесоюзного комітету у справах мистецтв і став називатися училищем (палехське художнє училище імені А. М. Горького). Її вчителі - спадкові іконописці та члени Спілки художників РРФСР з 1934 року, заслужений діяч мистецтв РРФСР Дмитро Миколайович Буторін (1891 - 1960) і один із засновників Артілі стародавнього живопису Іван Іванович Зубков (1883 - 1938). Вони викладали тут на основі іконопису, хоча були й уроки академічного живопису. Отримавши спеціальність художника лакової мініатюри 18 - річна дівчина влаштувалася на роботу в Товариство художників Палеха, тематика виробництва творів якого була запозичена з повсякденного життя, літературних творів класиків, казок, билин і пісень.
Офіціально вважається, що кожен 10 житель Палеха - художник. Майстри освоїли новий матеріал, перенісши на нього традиційну для давньоруської ікони технологію темперного живопису та умовну стилістику зображення. Ряд композицій спирається на традиції класичного мистецтва. Роботи по розпису шкатулок, скриньок, криївок, брошок, картин, попільничок, шпильок, гольників та іншого зазвичай виконувалися темперами фарбами на чорному тлі та розписувалися золотом. Уже через два роки після закінчення училища молода дівчина брала участь у виставках.
З перших днів війни Марія Першина пішла добровольцем на фронт. Служила метеорологом управління 1-го зенітного артилерійського полку 140-ї бригади ППО Балтійського флоту. За відмінне виконання завдань командуванням нагороджена медаллю "За бойові заслуги", "За оборону Ленінграда", "За Перемогу над Німеччиною", орденом "Вітчизняної війни 2 ступеня" та іншими бойовими нагородами.
І хоча в її біографічних даних міститься, що після демобілізації вона повернулася в Палех, виконанні на українських заводах роботи ("Богатирьова рукавиця" (1949), "Майська ніч" (1950), "Полтава" (1949) свідчать про інше. Доля українського фарфору та його створення сповнена загадок. Після війни Азанова - Першина деякий час працювала на Барановському фарфоровому заводі. В запасниках Національного Музею українського народного декоративного мистецтва зберігається сервіз "Возз'єднання", тематика та час створення якого вказує на її перебування в Баранівці до 1953 року.
У грудні 1949 року в Москві "об'єднана сталінським генієм" Радянська Україна вперше широко і багатогранно демонструвала свої художні досягнення до 70-річчя Сталіна. Мала бути найдовша і масштабна експозиція. Винятковий своїм розмахом виставковий проєкт візуалізував міф про світле майбутнє, «коли схлинуть турботи, народне мистецтво розквітне у всіх кінцях нашої країни пишним цвітом і вразить своїми масштабами весь світ». Потік дарів досяг кульмінації. Серед 10 рідкісних керамічних предметів Музею сучасної історії Росії, як яскравих образів величі країни — переможниці, втілених в прикладному мистецтві, від українських фарфориків чайний сервіз «Сталінградська битва» М. Жабокрицького, присвячена обороні Севастополя й Одеси парадна ваза К. Гураля й В. Пешинського та фарфоровий чайний сервіз «Богатирьова рукавиця» (12 чашок з блюдцями, чайник, цукорниця, молочник і полоскальниця) М. Першиної.
М. Азанова - Першина. Чайний сервіз "Богатирьова рукавиця". БФЗ. 1949. Музей сучасної історії Росії
Сервіз «Богатирьова рукавиця» був подарований від Барановського фарфорового заводу. На кожному із всіх чайних предметів сервізу написаний фрагмент оповіді Бажова "Богатирьова рукавиця". Крім сюжетного зображення у медальйонах, предмети сервізу мають на денці пояснювальний текст — фрагмент оповіді в вільному викладі художниці. Розпис надглазурний, поліхромний золотом. Декоративні пейзажі та архітектура, витонченість витягнутих пропорцій фігур, динамічне поєднання червоного, жовтого і зеленого кольорів - все, що було так близько і дорого її серцю, Першина перенесла на розпис порцелянових предметів чайного набору.
М. Азанова - Першина. Чайний сервіз "Богатирьова рукавиця". Барановський ФЗ. 1949. Музей сучасної історії Росії
Подібні репрезентативні предмети не були призначені для продажу або декорації звичайних інтер'єрів, в ієрархії керамічних жанрів вони зайняли почесне місце, потрапивши в розряд унікальних творів «великого стилю». У той час було прийнято пам'ятні вироби з порцеляни — вази, скульптури й сервізи відправляти в Кремль як іменний дар радянським вождям або як привітання з'їздам Рад, партії, комсомолу і до інших знаменних дат. Подарунки вождю, частина державного церемоніалу, розглядалися як предмет музейної цінності. За всі роки правління Сталіна йому було подаровано їх більше мільйона. Жодним із них «батько народів» не скористався в побуті, а багато що, можливо, і не бачив.
Надписи на денцях предметів сервізу
М. Азанова - Першина. Чайний сервіз "Богатирьова рукавиця". Барановський ФЗ. 1949. Музей сучасної історії Росії
Оскільки сервіз планувався як подарунок, автор доповнила розповідь ще одним персонажем — вона ввела в історію самого «вождя всіх нардов». Зроблено нею надписи на денцах предметів: "Горы Уральские... Тайга сибирская. Обживали сначала дикую Сибирь — каменные богатыри. Такому, понятно, легче: и зверь не загрызет, и жаром да стужей не проймешь. Стареть стали богатыри, мхом обрастать и в горы обращаться стали... одряхлел и Денежкин и на стакан ползал посматривать. Пахари и охотники появятся в Сибири... Вскорости и такие объявились, что землю ковырять стали — не положено ли чего на пользу. Услышали насчет топазового стакана — просят Денежкина дать им денег взаймы. Богатство сибирское под богатыркой рукавицей в топазовом стакане под охраной каменного богатыря Денежкина и его помощницы каменной сороки. Загрохочет Денежкин, как гром, по далеким горам: "Бери сколь надобно, только уговором — чтоб народу на пользу". А добытчики кайфы, лопаты подбрасывают, хватают с завистью через силу. Богатырева рукавицу уж и снять не просят, до поту бьются, чуть сдвинут, нахватают золота и идут. Умирают, но с богатством не расстаются. Потом сорока каменная слетит и притащит мешки, золото в стакан ссыплет, мешок подле стакана бросит. Были удачливые добытчики, только где им о пользе народной думать, всяк старается себе карман набить и перед царем выслужиться. Вот на эти безделушки шли богатства уральские. Идет тайгой простой человек, только одет по-городскому. Подходит к Денежкину и спрашивает нет ли чего на пользу людям положено. Обрадовался богатырь, тебя, говорит, я и жду. Объяснил ему Денежкин значение каменных монет и загрохотал по — молодому, как гром по далеким горам: "Слушай понимающий последнее слово старых каменнгор: бери стакан на свой ответ. Утешил ты меня" и сделался гора горой. "Исполню, - сказал человек— Если при своей жизни не сумею, надежному человеку передам, чтобы на пользу народную употребил". Поднял легонько богатыреву рукавицу и закрыл стакан. А сам большой стал, попрощался и ушел. Чем дальше уходит, тем больше и виднее становится, и ни горы, ни леса, заслонить его не могут. А потом стала строиться страна народная. Вышли комбайны в поле колхозное".
«До глибин Уральських гір дійшла наука радянська. І веде країну по ленінському шляху надійна людина Сталін», - так закінчується ця історія на останній чашці сервізу, покритій стилізованим квітковим орнаментом.
М. Азанова - Першина. Декоративний таріль "Охота на оленя". В. 19. БФЗ. 1950
Марія Першина була залучена й до підготовки фарфориками святкування 150 - уріччя від дня народження О. С. Пушкіна. Республіканська пушкінська виставка, що відкрилася в Києві 6 червня 1949 року, в день народження поета, «… як і слід було чекати, збагатила українську образотворчу пушкініану: українські митці показали тут ряд нових творів, - писав мистецтвознавець, педагог Л. Владич (справжнє ім'я, по батькові та прізвище - Іоан Вольф-Пінхасович Ройзенберг (1913 - 1984) у «Щоденнику мистецтв» в газеті «Радянське мистецтво» від 15 червня. - Загалом дуже хороше враження справляє виставка. В експонованих на виставці творах українських художників є багато нового, зокрема в трактуванні пушкінської теми. Це – привід для широких творчих дискусій, які без сумніву, відбудуться в Спілці радянських художників України".
В експозиції Музею історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу представлено сервіз "Полтава", створений по поемі Пушкіна, написаній в 1828 році. Назва поеми вказує на Полтавську битву, яка відбулася 27 червня 1709 року. При читанні поеми відчувається вплив народних пісень, казкових мотивів на її зміст і характер зображення її персонажів. Під час праці над поемою Пушкін звертався до історичних джерел, а також до молдавських переказів, народних українських пісень і дум. Перша назва поеми —«Мазепа»; лише в останній момент Пушкін змінив її на «Полтава» (згідно зі щоденником О. М. Вульфа, «з приватних причин»; сам Пушкін причиною зміни назви назвав епіграф поеми й небажання уславитися епігоном Байрона, у якого був твір з аналогічною назвою). Постать українського гетьмана Івана Мазепи у поемі зображено тенденційно. Сервіз був представлений на київському пушкінському вернісажі.
М. Азанова - Першина. Чайний сервіз "Полтава". Городницький ФЗ. 1949. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
И то сказать: в Полтаве нет Красавицы, Марии равной. Она свежа, как вешний цвет, Взлелеянный в тени дубравной. Как тополь киевских высот, Она стройна. Ее движенья То лебедя пустынных вод Напоминают плавный ход, То лани быстрые стремленья. Как пена, грудь ее бела. Вокруг высокого чела,
Как тучи, локоны чернеют.
Звездой блестят ее глаза;
Ее уста, как роза, рдеют.
Но не единая краса
(Мгновенный цвет!) молвою шумной
В младой Марии почтена:
Везде прославилась она
Девицей скромной и разумной.
(А. Пушкін "Полтава")
І. Віцько. Фляга «Полтава». В. 19. Полтавський ФЗ. 1974
Приватний сюжет, пов’язаний з Мазепою, Кочубеєм і Марією, та найважливішу історичну подію – Полтавську битву, палехський живописець зображає відмінними рисами палехської школи, а саме мініатюрним (дріб'язковим) письмом, в загальному м'яким тоном, різноманіттям елементів композиції і їх мальовничістю; узорчатістю малюнку; різноманітністю райдужних сяйв; вписанням дерев з натуральним листям; подовженістю фігур подібно строгановським. Майстриня ще й експериментує, замість різних фонів вона залишає білі прогалини на поверхні, чим підкреслює білосніжність городницької порцеляни.
Олена Кулик, дочка Марфи Тимченко та Івана Скицюка, надала з сімейного архіву публікацію Леоніда Владича у в газеті «Радянське мистецтво», де він
відмічає великий інтерес, який мала спроба перенести палеські розписи на фарфор: "На одному з українських фарфорових заводів донедавна працювала молода талановита художниця - палешанка М. Першина. Створений нею сервіз, прикрашений мініатюрами на теми пушкінської «Полтави» - прекрасний і оригінальний твір. В ньому бачимо поєднання традицій старовинного російського мистецтва з українськими мотивами. М. Першина разом з талановитою художницею з Петриківки Марфою Тимченко створила прекрасне декоративне панно «Казки Орини Родіонівни». З великим художнім чуттям і тактом сполучила Марфа Тимченко примхливий рослинний орнамент з написаними Марією Першиною мініатюрами, на яких зображені юний Пушкін, що слухає няню, і герої пушкінських казок. Марфа Тимченко виставила також цікаве панно на тему казок «Як весняною теплою порою…». Це перша спроба художниці створити сюжетну композицію: досі вона працювала лише в галузі орнаментальних розписів".
І. Скицюк, М. Тимченко. Скринька «Як весняною теплою порою…». 11,3 х 44,3. Київ. 1948. Дерево, підлаковий розпис
З України Марія Першина виїхала в Палех, де пов'язала своє особисте життя та творчість з Азановим Миколою Федоровичем (1926 - 1997).
М. Азанов. Напис на зворотній стороні виконала М. Першина - Азанова
Вони разом працювали в Палехських творчо виробничих майстернях. В 1961 році народили дочку, Марину Миколаєвну Азанову - Комкову. Вона - спадковий живописець, у 1983-1989 роках працювала разом з батьками після закінчення палехського художнього училища (1978-1983), обравши тематикою творів - література, жанрові сцени. Була учасницею виставок з 1994 року.
Померла М. Першина - Азанова 18 лютого 2002 року. Похована на цвинтарі селища Палех.
М. Першина - Азанова. Прямокутної форми, чорного кольору, кришка відкидна у скриньки (коробочка) з розписом за мотивами поеми О. Пушкіна «Руслан і Людмила. У Лукомор'я дуб зелений....". На кришці композиція із зображенням бесіди Орини Родіонівни з юним Пушкіним, навколо них літературні персонажі з поеми «Руслан і Людмила». 4,7х20,0х13,8. Палех. 1954. Державний музей історії російської літератури імені В. І. Даля.
Роботи зберігаються в НМУДМ, Національному музеї історії України, Музеї історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу, Державному музеї Палехського мистецтва (Росія), Центральному музеї революції (Росія) та Державному музеї історії російської літератури імені В. І. Даля.
Текст Л. Карпінська - Романюк
Фото робіт М. Тимченко надані О. Кулик
Comments