Левханян Марієтта Євгенівна (26.03.1938) – художниця декоративно-ужиткового мистецтва, членкиня НСХУ народилася в Єревані в сім"ї художника театру й кіно, українського та армянського живописця, художника кіно й театру, сценографа, члена Асоціації художників революції (1929), співзасновника Львівського відділу Союзу художників України Євгена Аршаковича Левханяна (1907 - 1964).
М. Левханян, на другій світлині - М. Левханян та її чоловік, український художник - монументаліст, член Союзу художників України, Валерій Левханян. Львів, 1959
Тож не дивно, що дівчина у 1962 році закінчила керамічне відділення Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (викладачі скульптури - І. Севера, живопису - І. Скобало). Можливість здобуття спеціалізованої професійної освіти стало одним із важливих чинників часів бурхливого злету популярності художньої кераміки у Львові. Кафедра кераміки готувала фахівців з 1946 року. Для них була створена потужна матеріально - технічна база проєктування та виготовлення професійної кераміки, де чільне місце займав спеціалізований керамічний цех Львівської експериментальної кераміко - скульптурної фабрики, відкритий 1949 року, на якому було розроблено низку цілком нових технологічних прийомів. Праці студентів львівської мистецької школи нині становлять вагому частину сучасного надбання українського декоративного мистецтва.
М. Левханян представила на оглядини батькам та чоловіку дипломну роботу "Гуцульський базар" ("На ярмарок"). 1962 рік
М. Левханян. Композиція "На ярмарок" (18). Львівська кераміко - скульптурна фабрика. 1962. Глина, ангоби, емалі
М. Левханян. Композиція "На ярмарок" (фрагмент). Львівська кераміко - скульптурна фабрика. 1962. Глина, ангоби, емалі
Виконана на відмінно дипломна робота М. Левхатян "Керамічні статуетки "Гуцульський базар", в переліку творчих робіт майстрині значаться як композиція "На ярмарок", - люди з сусідніх гір, які спустилися сюди, скупитися на базарі або самому щось продати, щоб дізнатися останні новини. Тут є свіже молоко, смачна бринза, терпка гуслянка та ніжний кисляк домашнього виготовлення, вівці. Можна купити глиняний та керамічний посуд, музичні інструменти, сопілку. Очі розбігаються від барвистих гобеленів, де зображуються сцени з життя гуцулів, від вишитих і дерев'яних картин з гірськими мотивами. Сповнена теплим гумором сценка тітки з півнем - втікачем. Керівником випускної кваліфікаційної роботи від навчального закладу був завідувач кафедри художньої кераміки, кераміст, член Союзу художників СРСР та Білорусії Михайло Бєляєв, відомий поцінувачам прикладного мистецтва як автор "Весна у лісі" (1953) з головними дієвими особами драми – феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», «Іванушка у дозорі» (1957), "Кіт та кухар" (1956) за мотивами однойменної байки І. Крилова, "Садко" (1956) та "Карась з арапчонком" (1956).
Марієтта з сестрою
Гуцульська культура - унікальна. Вона ніби магнітом тягне до себе. Гарна музика, співанка, танці. У ній є Бог, сила, щастя і злагода. Створена Марієттою також під час навчання композиція "Гуцульське весілля" (1960) про свято радості та любові, яке карпатський народ щедро дарує всім. Тут представлені «князь й княгиня», так називають молодих на Гуцульщині, веселі троїсті музики, які протягом трьох днів супроводжують наповнену чарами подію веселими піснями, танцями, забавами та жартами. Вуйко розливає горілку у наперстки, адже колись на весіллі за три доби випивали три літри горілки - і все село гуляло. Декор виконано емалями й складається з тонких ліній, рисочок, крапочок, інших найпростіших елементів геометричного орнаменту, який здавна використовувалися в народному мистецтві західного регіону України. При мінімумі виражальних засобів мініатюрні фігурки в етнічному одязі відрізняються пластичною вишуканістю, композиційною довершеністю українського національного стилю. Довга вишита сорочка пана молодого покриває штани - гачі. Головний убір – це крисаня. Тут є китиця із пір’ям. Вбрання молодої, а це - вишита сорочка, запаска, постоли, капці та корона – це чільце, яку прикрашено позлітками, монетами, все по-давньому. «Як весілля проведеш, так і життя проживеш!» - стверджують гуцули й молода скульпторка.
М. Левханян. Композиція "Гуцульське весілля" (7). В. 13 - 16. Львовська кераміко - скульптурна фабрика. 1960
Поодинокі порцелянові вироби, як певна галузь декоративно – прикладного мистецтва, ніколи не були в останні часи предметом спеціального колекціонування і зберігання в музеях. Ось тому майже як правило, надійшовши в продаж, завжди зникали для широкого загалу, тут композиція, декорування якої полив'яним розписом створює м'яке поєднання різних відтінків: світлої та темно – коричневої поливи, золотисто – зеленої з коричневою, представлена приватним зібранням.
М. Левханян. Композиція "Гуцульське весілля" (6). В. 14. 16,5. 16,8. 17,5. 14,5. 13,5. Львовська кераміко - скульптурна фабрика. 1960. Приватна колекція
Наявність окремих творів художників старшого покоління, причетних до процесів становлення професійної кераміки відзначається у монографії Г. Голубець "Професійне декоративно - ужиткове мистецтво в музейних колекціях Львова (1950 - 1990 -ті роки)".
Серед них є й героїня нашої оповіді. Так, згадуються її цікаві спроби створення антропоморфних порожнистих об"ємів. Зокрема, набір дзбанків М. Левханян "Гуцульська сім"я" (1963) у вигляді фігур гуцула та гуцулки, які тримають руки в боки. Інші посудини - "Дівчата - близнята", кулястої форми, з трьома вушками, та дзбанки у вигляді молодого хлопця й гуцула з бесагами (ЛІМ). Принципом формотворення відзначаються декоративні вази "Гуцул" та ваз - кашпо "Гуцулка й гуцул" (МЕХП), а також зооморфна фігурка (ЛІМ), які є пластично цілісніші.
Сторінка з буклету "Львівські сувеніри" (видавництво "Каменяр". 1965), де опубліковані настінні пласти - кашпо М. Левханян "Гуцулка й гуцул" (1963)
М. Левханян. Сувенірна вазочка. Львовська кераміко - скульптурна фабрика. 1960
Через два роки після закінчення виші до ювілейної виставки, присвяченій 150 - річчю від дня народження Т. Шевченка, Марієтта створює скульптурну композицію "Сон" з 11 фігур за однойменною поемою Кобзаря.
Поміж представленого в експозиціях фарфору, де В. Павленко милувалася чудовими пейзажами (декоративна тарілка «Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає» КэКХЗ. 1964), І. Можейко нагадувала про картини мук простих українців (куманець "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне!", КеКХЗ. 1964) або: ось, приміром, П. Дутчак та М. Моцак, В. Трегубова та І. Ткаченко змальовували за твором "Сон" картини, коли вдову змушують платити подушне (податок) за свого померлого чоловіка, а єдиного сина забирають в армію, а ось помирає від голоду дитина, поки її мати працює на панщині, чи шкандибає покритка з байстрям, якої відцуралися батьки ("Кріпачка", ГФЗ та "На панщині", ГФЗ, ПЗХК та КФЗ. Всі - 1964), Марієттою Левханян зображена одна із подорожей, до Петербурга, яка наснилася герою поеми, коли він вночі прийшов додому п’яний з бенкету та заснув міцним сном. Отже, потрапивши в столицю імперії та ставши невидимим він заходить у царські палати. Перед нами надзвичайно виразна, гротескна скульптурна картина, де є сам цар й цариця (йдеться про Миколу I та його дружину Олександру Федорівну, які були сучасниками поета), а поруч із ними – пикаті та пузаті придворні. Є в группі з 11 фігурок й украй кумедні сцени, що символізують мерзенну рабську сутність цих царських підданих-лизоблюдів, які геть утратили власну гідність, прагнучи будь-що догодити державцям. Також не забуто мордо биття, коли отримавши від царя в пику найстарший б"є меншого, аби лише догодити цареві.
М. Левханян. Композиція "Сон" (11). Львівська кераміко - скульптурна фабрика. 1964. Глина, ангоби, емалі. НМУНДМ. Єдина керамічна робота, яка увійшла під №14 в альбом "Ювілейна художня виставка, присвячена 150 - річчю з дня народження Т.Г. Шевченка (видання "Мистецтво", 1964)
Людські фігури в композиціях трактовані декоративно. Автор зберігає основні пропорції тіла, проте не вдається до анатомічного опрацювання деталей. Виразні пластичні ходи визначають характер рухів узагальнених за формою фігур музикантів, які ніби зливаються в єдине ціле, в створеній до 20 - річчя від Дня перемоги у Другій Світовій війні багатофігурній скульптурній композиції "Свято Перемоги".
Повертаються додому рідні. Їх радісно з квітами зустрічають діти, дівчата. Під музику армійського духового оркестру танцюють пари. Окреслений пензлем зелений у декорі виділяється на охристо - сірому фоні.
М. Левханян. Фігурки з композиції "Свято Перемоги". Львовська кераміко - скульптурна фабрика. 1965. Глина, ангоби, емалі. Приватна колекція
М. Левханян. Композиція "Свято Перемоги" (17). Львівська кераміко - скульптурна фабрика. 1965. Глина, ангоби, емалі
Від 1965 року М. Левханян – учасниця всеукраїнських, всесоюзних художніх виставок. Сторіччю від дня народження Лесі Українки, яке за рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО в 1971 - му році широко святкувалося в усьому світі, майстриня присвятила композицію з ліричними героями її драми феєрії "Лісова пісня".
Складається вона з семи фігур. Відтворено у пластичних формах образи твору, які передають ілюстративно прадавній культ води та вогню, відгомін якого збережено у традиціях Полісся. Це - чарівна Мавка, красивий Лукаш, Килина, мати Лукашева, стародавній Водяний з потерчатами, лукавий Перелесник, Лісовик. Водяний, що є в одязі кольору мулу, на голові в короні зі стулок раковини, довге волосся і довга борода якого упереміш з тванню звисають практично по пояс. Перелесник — гарний хлопець з буйно розвіяними, як вітер, волоссям, з чорними бровами та блискучими очима, він — жвавий, енергійний. Авторка знайшла і майстерно зобразила не тільки зовнішній вигляд, але й унікальні особливості риси їхніх характерів, пластичну гру світо тіней на малих скульптурах.
М. Левханян. Композиція "Лісова пісня" (7). Київ. 1971. Глина, ангоби, емалі
В 1967 році М. Левханян вступила до Національного союзу художників України. Авторка вітражів, мозаїк, скульптурних композицій, садово-паркових скульптур, рельєфів, розписів, медалей працювала на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.
М. Левханян. Композиція "Ніч перед Різдвом" (6 ). Київ. 1981. Глина, ангоби, емалі
Роботи зберігаються у НМУНДМ, Національному музеї історії України у Другій світовій війні, Національному центрі «Український дім» (усі – Київ), Національному заповіднику «Хортиця» (Запоріжжя).
М. Левханян. Композиція "Перемога. Повідомлення ТАРС" (16). Київ. 1983. Глина, ангоби, емалі
М. Левханян. Композиція "Перемога. Повідомлення ТАРС" (16). Київ. 1983. Глина, ангоби, емалі
М. Левханян. Композиція "Декрет про мир" (18) - фрагмент. Київ. 1987. Глина, ліплення
Від 1990-х Левханян на творчій роботі. У 1995 році вона, Валерій Карась та їх син Євген Карась на базі її творчої майстерні організували мистецьку галерею, яка початково називалася «Арт Синтез». У 1996 році назву було змінено на «Ательє Карась», а у 2008 на «Карась Галерея».
Karas Gallery – унікальне місце, художня галерея сучасного мистецтва в Києві. В одній з перших приватних в Україні сімейна любов до мистецтва почала приносити плоди, і ось уже понад 20 років галерея приймає відвідувачів, які бажають відкрити для себе нові імена у сучасному арті made in Ukraine. Її історія тісно пов'язана зі становленням українського мистецтва та політики. За час існування створила одну з найбільш системних колекцій сучасного мистецтва України — понад 500 творів більш ніж 100 українських митців, стала організатором таких масштабних проєктів: "Український пейзаж" (8000 м2 на першому поверсі Мистецького Арсеналу, Київ), "Перед стратою", "Queer Time", "Фігури на білому", "Еволюція поцілунку", "Вчимо поганому", "Великий Брат", "Упорно". Працює до теперішнього часу. 2 квітня 2022 року в Хмельницькому обласному художньому музеї, галерея Maslo провела для митців та всіх зацікавлених в проблематиці сучасного мистецтва та арт-маркетингу на зустріч "Мистецтво, арт-ринок, митець, сучасність" із Євгеном Карасем (нар. 1964 р.), колекціонером, галеристом, куратором, арт-експертом, засновником Karas Gallery, співініціатором (разом із Маратом Гельманом) facebook-групи Сіль-Соль - платформи продажу творів мистецтва онлайн.
Зустріч в обласному художньому музеї. Хмельницький, 2 квітня 2022 року
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments