Війна почалась з рідного міста і саме з її вулиці на північному сході міста Харків, Північної Салтівки. То були неймовірно страшні та гіркі хвилини. Тиждень під шквальним вогнем «визволителів», не було куди дітися. Написала фломастером своє ім'я на животі та руках. Щоб упізнали. 5 березня 2022 року над будинками одного з найгустонаселеніших районів міста полетіли літаки та стали кидати бомби. Одна з них влучила у двір, верхні поверхи домівки загорілись, й схопивши документи побігла до метро, яке зробили під бомбосховище. До найближчої станції метрополітену в мирний час курсували маршрути 47 і 48, район не має з'єднання з Харківською підземкою, то під вогнем закриваючи тільки голову руками 40 хвилин. Багато людей тоді загинуло, її пощастило, залишилась жива.
Згодом пішки по шпалах 10 годин йшла до вокзалу в темряві. Вокзал теж обстрілювали. Людей саджали у поїзд, а речі викидали. Стояли військові зі зброєю. Вона була зовсім без речей і її пустили в вагон. Ті, що з речами, залишились…
Малюнок «Остання надія» Лариса Антонова виконала в подвалі, коли бомби жахали над головою. Харків, 2022
Квітучий травень 2024 року. Вона зараз в евакуації, в безпеці, попри дуже довго згодом хворіла. Сумує за містом, де отримала майстерність, виставлялася на вернісажах, в соціальній мережі розмістила пам’ятне фото з підписом: «Я була щасливою в Харкові. За 4 місяці до війни».
Антонова Лариса Іллівна (нар. 2 лютого 1960 року в Георгієвську Ставропольського краю, нині РФ), керамістка, член Національної Спілки художників України (1993), Меценат Харківського художнього музею, лауреат муніципальної премії за творчість 2012 року «Художник року». Художник 1 категорії Будянського фаянсового заводу, модельник 5 розряду.
Народилася Антонова під знаком Водолія, за яким основні примітні риси характеру: винахідливість, незалежність, відданість і непередбачуваність. Її вирізняє дивовижна легкість у спілкуванні та яскравий темперамент. Індивідуальність, волелюбна й незалежна у 1981 році закінчила Миргородський керамічний технікум факультет художньої кераміки (викл. Я. Радонович, Т. Гаміріна, Л. Статкевич. С. Мисак), а у 1987 – вищі курси Ленінградського вищого художньо – промислового училища ім. В. І. Мухіної (викл. Н. Кочнєва, Т. Маєва, Т. Афанасьєва). Працювала за фахом на заводах у Кам’яному Броді на Житомирщині, Слов’янську на Донбасі та з 1985 до 2006 в Будах на Харківщині.
Розповідає: «Під час навчання слідкувала за художніми доробками заводів України. Мені здавалось, що в Будах працюють найкращі. Бачила фото робіт і мріяла потрапити саме в найкращу художню лабораторію України. Так і жила недалеко, у Харкові. Хоча відстань для мене не важлива була. Але розуміла, що в Будах працює дуже потужна команда, і навряд чи мене туди візьмуть на роботу. Почала здалеку. Спочатку пробувала себе на Кам'янобрідському фаянсовому заводі, Там переважно випускали тарілки та розпис до них. Росту не було, і я звільнилась. Декілька місяців працювала на Слов'янському керамічному комбінаті - набиралася досвіду. Там були різні маси, тому це давало можливість робити творчі роботи. Придбавши досвіду та намалювавши велику теку ескізів, я наважилась в 1985 році поїхати вперше в Буди на завод. Головним художником тоді був Панасюк Сергій Варфоломейович. Підійшла до нього зі своїми ескізами та кресленнями. Знала, що звільнилась художниця, і є вільне місце, надіялась пощастить. Сергій Панасюк зібрав усіх, хто працював в художній лабораторії, одинадцять майстрів. Пам'ятаю, що Черновій Галині Денисівні мої ескізи дуже сподобались, ще за мене заступилась молода художниця Валентина Сідак. Решта дивились мовчки. Відчувала тоді: пан або пропав. У результаті, було сказано, що взяти художником не можуть, але зачислять модельником. Це тяжка робота з гіпсом і там, зазвичай, працюють переважно чоловіки. Але мені було все одно і я згодилась. З 1985 року почала свій шлях на цьому підприємстві в гіпсомодельній майстерні».
Л. Антонова. Миска "Будянський фаянсовий завод". Будянський фаянсовий завод. 1986
То був золотий час будянського фаянсу. Ті, що прийшли на Будянський завод в 1950-х роках, не мислили своє життя без керамічного матеріалу, грубішого, ніж фарфор, який не допускає тонких моделювання та розмальовки. Уже тоді, на початку свого творчого шляху, вони зуміли показати привабливі властивості, матеріалу, схожого на порцеляну, покритого тонкою склоподібною плівкою — поливою, розкрити його художню виразність, декоративність і сучасність.
Під час участі в художній виставці «Радянська Україна»: Г. Чернова, Ю. Піманкін, Валерія Шинкаренко?, Г. Кломбицька. Москва, 1960 рік.
Тут з 74 одиниць будянських виробів експонувалося Г. Чернової - 16, Г. Кломбицької – 25 й Ю. Піманкіна – 27.
Будянський фаянс 1950-1970-х років має колекційну значимість. Тоді на виробництво прийшла група талановитих українських митців, які створювали сервізи та малу пластику з національним колоритом. Цей період можна назвати «золотим віком» підприємства на Харківщині.
Робили шедеври, не шкодували часу на пошук нових і нових варіантів кожного — без винятку кожного – свого виробу. В різні часи тут працювали 18 (в інших джерелах 20) художників і скульпторів — членів Національної Спілки художників України, які були відомі на весь світ. У кожного з них – своє бачення матеріалу, його можливостей, свій погляд і свої уподобання. Почерки - індивідуальні почерки - чітко помітні. І все ж таки – то був єдиний колектив. Колектив, від якого багато чого можна чекати… Всі, без винятку, фанати фаянсу, жили однією сім'єю, одними планами. Вони вкладали у матеріал душу. Кожен старався використати свій хист, уміння, щоб виготовлені ними форми, а також оздоблення були до смака самого вибагливого споживача. Це є Буди.
Майбутній учасник міжнародних, національних, зональних симпозіумів та виставок не пішла протоптаною іншими стежкою, вона знайшла свою. Ларі було важко щодня їхати додому до Харкова 25 кілометрів, залишалася ночувати на заводі й раділа, що має більше часу на пошуки цікавих робіт. А найважливіше, що позаробочий час був весь її, Антонова могла виконувати не тільки планові завдання, а й творчі виставкові роботи на заводі, ніхто молодому спеціалісту не заважав.
Л. Антонова. Автопортрет. Будянський ФЗ. 1985. Проба - перша робота. Виконала на капсюлі для випалу тарілок.
Було їй дуже, підкреслю, що дуже, важко. "Модель - майстер" є така професія на фарфорових та фаянсових заводах. До обов'язків дівчини входило виготовлення вручну та на вертикально-шпиндельних верстатах моделей та маткових форм простої та складної конфігурації моделей, а також перевірка моделей за розмірами креслення з виправленням дефектів. Просочення моделей та модельних форм лаком та оліфою. Але навички модельника дозволили її згодом можливість робити свої моделі і форми самій. Тоді як інші художники чекали своєї черги на спеціаліста, щоб зробив їм форму чи модель.
Спочатку професіонали - чоловіки жартували з неї, але вона терпляче йшла до мети, й колеги, модель – майстри, почали потрохи вчити її справі, відкривати секрети. За що Лариса й досі їм вдячна. Працювала вона самозабутньо, кожен день був насичений пошуками.
Її життя постійно змінювалося, оскільки вона знаходила нові захоплення, нові знайомства, любила подорожувати та отримувати яскраві емоції. Лара була молода і жила весело… Через деякий час їй надали місце в гуртожитку, й вона поселилася в селищі міського типу Буди, яке розташоване на берегах річки Мерефа (в основному на лівому березі) та засноване в 2-й половині XIX століття. Через рік запросилась в лабораторію художником. «Я робила дуже старанно і мене, на моє щастя, взяли художником на випробувальний строк. 1986 рік. У якості першого завдання дали розробку деколі на глечики трьох ромірів. Залюбки взялася за справу і через деякий час показала свій перший малюнок для переводу на фаянсові глечики "Теремок" заводській художній раді. На той час такий декор для будянських виробів був незвичним, і мою розробку повезли показувать на худраді Мінлегпрому. Отже, отримала подяку від керівництва галузі, ще й в трудову книжку. Була неймовірно щаслива, адже відбувся мій перший досвід,» - продовжує розповідь жінка.
Запис на сторінці нагород в трудовій книзі Лариси Антонової
Деколь «Теремок» Л. Антонової до глечиків. Будянський ФЗ. 1986
Лару Антонову перевели в художню лабораторію на посаду художника. Вона стала одною із унікальних майстрів фаянсу. Так, Борис Пянида прославився як творець знаменитого тавра з співаючим півником. Воно виникло продукції заводу у середині 1960-х років. Як пояснював сам автор, він прагнув наголосити на зв'язку з українським орнаментальним мистецтвом, зокрема, вишиванками, де часто була фігурка птаха.
Саме з подачі Пяниди будянський фаянс та порцеляна набули виражених фольклорних рис.
Ескіз знаменитого Півника зберігається у фондах Національного музею українського гончарства в Опішному, куди його особисто передав Борис Пянида
Художник багато працював над технікою підглазурного сольового розпису, здатної після випалу давати дивовижні краси акварельні ефекти. Його вважають основоположником цього декоративного спрямування в українській кераміці. Розпис солями металів – один із найскладніших і примхливих. Ніколи не можна точно передбачити, як поведеться той чи інший барвник у процесі випалу - збереже спочатку обраний відтінок і насиченість, а можливо, потемніє або вигорить. Іван Сень застосував першим, або одним із перших глибокий друк, аерографію, шовкографію, ручний розпис надглазурними та підглазурними фарбами, розпис ангобом, солями металів, кольоровою глазур'ю. Галина Чернова, її фаянс – квітучі самовари, різномаїття настінних прикрашень, ошатні сервізи, вази, миски. Музеї та виставки прикрашають твори Олександри Рибіної – Конарьової. Що для її щастя головне? Звісно ж, радість творчості! В доробку Раїси Вакули розмальовані чайні, кавові й обідні сервізи, тарілки для ягід, декоративні тарелі з зображеннями ніжних лілій, гордовитих півоній, яскравих маків і життєрадісних соняшників, а також нарядні черпаки, мальовані хлібники, декоративні кубки, величезний зелений самовар «Малахіт», фольклорна керамічна композиція «Косів Ясь конюшину», жбани «Кізонька» і «Козлик», блюда «Завод», «Маки», «Лілія». Перераховувати –і не перелічиш!
Іван Сень, живописець-виконавець Лариса Татаренко, Олександра Рибіна-Конарьова Василівна, сидить Галина Чернова Денисівна, Валентина Сідак Миколаївна, Лариса Антонова та Раїса Вакула. Буди, 1986
Другий зліва - Микола Ніколаєв, поруч –Лариса Антонова, Борис Пянида, модельник Олександр Івченко, Валентина Сідак, вище - Раїса Вакула, Олександра Рибіна-Конарьова. Буди, 1985
Як відрізнити порцеляну від фаянсу? Незважаючи на назву, «Будянський фаянс» займався і випуском фарфорового посуду, що вирізнявся високою якістю та стилістикою з національним колоритом. Довгу годину завод очолював керамічну галузь України, проте у 2006 році був оголошений банкрутом та припинив існування.
Що таке фаянс? Він являє собою щільний дрібнопористий черепок білого кольору, покритий глазур'ю. Для виготовлення використовують майже такі компоненти, що і для фарфора, але в інших пропорціях. Формула сировини: 25% каоліну, 25% кульової глини, 35% кварцу, 15% польового шпату. Отримав свою назву від міста Фаенці в Італії, де у XVIII столітті було відкрито перше подібне виробництво. З матеріалу виготовляють різні предмети посуду, такі як чашки, тарілки, кухлі, салатниці та ін.
Фаянсовий посуд – це один із найпопулярніших і найвідоміших видів посуду, який активно використовується в побуті та громадському харчуванні, приваблює своєю естетичністю та різноманітністю колірних та візерункових рішень. Чудово підходить для побутового використання — при дбайливому поводженні він прослужить близько десяти років і більше. Однією із особливостей є його пориста структура, що надає виробам особливої міцності та стійкості до пошкоджень. Але завдяки пористій структурі зберігає тепло, що особливо актуально при сервіруванні гарячих напоїв. Чайно - кавовий сервіз «Комфорт» (1988) - перша асортиментна робота на заводі Лариси Антонової. Форми кавника, чайника для заварювання, чашок та цукорниці та їх роспис художниця виконувала самостійно.
Л. Антонова. Чайно – кавовий сервіз «Комфорт». Будянський ФЗ. 1988. Зберігався в музеї БфЗ.
Декор у вигляді листочків в мене асоціюється з мастю, одної з чотирьох частин колоди гральних карт, у кінці 1980 – х виглядало як щось нове і незрозуміле. Фаянсовий посуд можна було підібрати під будь-який інтер'єр приміщення та створити затишну атмосферу навколо столу, завдяки широкому вибору форм та дизайнів. А тут? Шанувальники карткових ігор могли просто шаленіти від цих зображень на предметах щоденного використання, адже тримаючи їх у руках, відчували особливий комфорт і насолоду.
З першого року роботи у художній лабораторії Буд Лариса Антонова була експонентом виставок в Україні та за кордоном; згодом персональні у Харкові (1992, 1993, 1995). Вона з покоління майстрів, які працювали в нових ринкових умовах кінця ХХ століття, ліричних та емоційно наповнених – авторка керамічних композицій, скульптур, пластів, панно, зразків ужиткового посуду. Віталій Хоменко у виданні «Миргород як осередок керамічної освіти в Україні», де висвітлює історію відомого в Україні навчального закладу та його вихованців, відмічає поміж її робіт: «Мир та злагода» (1983), «Чайна церемонія» (1985), «Ню» (1988), «Дама з міста» (1990), «Садиба» (1993).
Л. Антонова. "Відпочинок удвох". 2023
З першого року роботи у художній лабораторії Буд Лариса Антонова була експонентом виставок в Україні та за кордоном; персональні у Харкові (1992, 1993, 1995).
Твори зберігаються у Музеї МХПК, НМЗУГ, музеях Харкова (історичний й художній), Бехіне (Чехія), Болеславець (Польща) та Ляйпціг (Німеччина). У постійній експозиції в Міжнародному музеї кераміки в Чехії знаходяться її три роботи, у Національному музеї гончарства в Опішному 7 монументальних робіт, а ще в Харківському художньому музеї, галереї Terra Rossa в Німеччині, Болеславці (Польща).
Йшов 1985 рік. Лариса захопилася японським мистецтвом, яке охоплює широкий спектр стилів, включає стародавню кераміку, скульптуру, живопис тушшю та каліграфію на шовку і папері, картини та гравюри. Це спонукало її зробити набір для чаювання «Чайна церемонія» у естетиці Шинуазрі, екзотичному, витонченому, трохи театральному стилі мистецтва, який являє собою імітацію художніх традицій майстрів Китаю і Східної Азії, щоі з’явилася в XVII столітті.
Особливої популярності стиль шинуазрі набув у Франції, а саме у створенні витворів декоративно-ужиткового мистецтва. Оригінальні китайські твори мистецтва тоді (як і зараз) коштували дорого, тому європейські художники стали імітувати китайський стиль.
Французькі художники вдало копіювали розписи оригінальних китайських ширм та вигадували власні китайські сюжети при створенні паперових шпалер, гобеленів, розпису одягу, парасольок, віял для дам. Нерідко роботи у стилі європейського шинуазрі виглядали досить поверхнево через зображення вигаданих, нереальних сцен з життя китайських танцівниць, принцес і пастухів. Попри це, попит на такі фантазійні вироби був украй великий. Найбільш популярними художниками, що працювали у стилі шинуазрі у ті часи, були Франсуа Буше і Антуан Ватто. Вони писали на замовлення картини та картони для гобеленів, зображуючи дивовижних птахів, вишукані сади та сцени придворного життя.
Л. Антонова. Набір «Чайна церемонія». Будянський ФЗ. 1985
Виглядають посудини по-театральному казковими, дуже гармонійними у поєднанні з чашками для напою, який схід п'є чай більше 5 тисяч років. А Захід - всього лише трохи більше 400. Китай виробляє найбільше чаю. Легенда свідчить, що чай був винайдений в 2737 році до нашої ери, коли другий імператор Китаю Шень Нинг випадково впустив чайне листя в окріп.
Л. Антонова. Чашки до набору «Чайна церемонія». Будянський ФЗ. 1985
Фаянс, грубіший, ніж фарфор, не допускає тонких моделювання та розмальовки. Цю особливість майстерня вміло використовує, знаходячи в цьому своєрідну принадність. Старалася Антонова знайти те неповторне, своє, притаманне світосприйманню і відчуттю. І талант, який послала доля, допомагав у творчій праці. На запитання про тему сюжетів, виконаних в медальйонах предметів, Лариса посміхається: «Скоріше це був жартівливий переспів японських класиків...»
Л. Антонова. Блюдо до набору «Чайна церемонія». Будянський ФЗ. 1985
Традиційна чайна церемонія, звана чаною, чадо чи садо, що є історичним японським культурним ритуалом та включає церемоніальну підготовку та представлення традиційного японського зеленого чаю, який називається Матчу, відбувається на малюнках стінок гарнітуру.
Л. Антонова. Набір «Чайна церемонія». Будянський ФЗ. 1985
У предметах про красивий ритуал, що сягає своїм корінням в історію, присутня екзотичність й нотка пафосності. По своїй суті цей стиль є «європейським поглядом на східний стиль». Сюжети оточені японським садом, який навмисне зроблено простим. Передбачається, що сад сприяє спокою та душевному спокою, місце перепочинку серед жвавих вулиць.
В медальйонах арочної форми кімнати з татами, які мають низькі стелі, жалюзі з рисового паперу та тонкі екрани для усамітнення, а також подушки на підлозі для сидіння. Певно після мовчазного поклону між господарем та гостями, гості приступають до пошуку місця на татамі. На килимку перед кожним гостем стоїть японська насолода, в руках - чашка із тонким зеленим чаєм. Беруть чай правою рукою, потім перекладають його в ліву долоню та роблять кілько ковтків. Потім вони вклоняються та висловлюють подяку за чай. У саду є невеликий кам’яний басейн, де гості можуть вимити руки перед входом до чайної. Аще, два філософи, що посварились за різні погляди, жінка підготовляє напій чоловіку. Та ніндзя … і себе Лариса Антонова не забула на піалі намалювати. Каже, що так розважалась...
Л. Антонова. Піяла до набору «Чайна церемонія». Будянський ФЗ. 1985
Зовсім іншим по виконанню є шедевральний чайник про пору, липень, збирання хлібних рослин - «Жнива» (1992). Скульптор декорує покривку та верхню частину форми ліпними фігурами селян на зжатих сніпах колосків урожаю. Тут й хто першим зажинав, хто-небудь з господарів поля, «легка на руку» весела, моторна дівчина, жінка з дитиною та навіть песики, курча зображені на тлі жовто – зеленого поля. Розкидані яблука. Все здається простим, земним, справжнім. Так художниця проявляю своє відношення до життя, віру в силу рідного народу та його майбутнє.
Л. Антонова. Чайник «Жнива». Будянський ФЗ. 1992
Л. Антонова. Ескізи до декоративних блюд "Млин" та «Жнива".
Л. Антонова. Чайний сервіз "Сонце сходить над Україною". Будянський ФЗ. 2001
Кажуть, що життя художника – не плавна течія подій та роздумів. Істинний художник завжди неспокійний, бурхливий, внутрішня гроза вирує в ньому майже не затихаючи, гроза вирує в ньому майже не затихаючи, гроза невдоволення собою, жорсткий порив до досконалості. Антонова – така.
Працюючи в художній лабораторії, вона завжди була в пошуку, намагалася у повсякденному знайти незвичайне, а потім втілювала це в життя. Це називається "Мистецтвом бачити світ". І Антонова світ бачила у особливих фарбах. У цьому й була її сила - та сила, без внутрішнього вогню якої немислиме мистецтво.
Л. Антонова. Свічник "Спокуса ангела". Будянський ФЗ. 1993
Скільки прекрасних виробів оформлено її руками, розписано різних чайно-кавових сервізів у співдружності із заводськими художниками: "Туман", "Океан", "Літо", "Топлене молоко", набори для сніданку "Рибки", "Сонечко". З 1985 по 2006 рік у виробництві на 60 відсотків йшли її розробки.
Л. Антонова - розпис. Чайний сервіз «Океан». Будянський ФЗ. 1997
Л. Антонова. Чайник та цукерниця від чайного сервізу «Шоколад». Будянський ФЗ. 1995
Л. Антонова. Дитячий набір «Тиша». Будянський ФЗ. 1990
Л. Антонова. Чайники «Вітерець». Будянський ФЗ. 1989
Л. Антонова. Набори для сніданку «Рибки», «Сонечко». Будянський ФЗ. 2003 – 2006
Деколі до столово - чайного сервізу «Вечеря», який користувався широким попитом Розроблена Л. Антоновою в 1989 для виробництва.
Л. Антоноова. Тарілка до чайного сервізу "Вечеря". Будянський ФЗ. 1989
На питання про улюблені свої роботи Лара відповіла, що сервізи «Садиба» та «Киць – киць», шахи «Золота ера», малюнки до сервізу «Вечеря». У 2006 році виконала ескізи печаті «Мадагаскар», який замовили фірма «ІКЕЯ», проте не встигли запустити у виробництво, оскільки завод закрився. Антонова марно раділа.
IKEA була заснована Інґваром Кампрадом у 1953 році; спочатку це була компанія, яка надсилала поштою товари за каталогом, і знаходилась вона у Ельмгульті - містечку серед лісів Швеції. Сьогодні це світовий бренд меблів для дому, який пропонує доступність, дизайн та комфорт людям у всьому світі.
Л. Антонова. Ескіз печаті «Мадагаскар». Будянський ФЗ. 2006
Різьблення на формах чайного сервізу «Роксолана» Лара виконувала самостійно без підсобних робітників. Зберіглися ескізу до інших предметів про історію першої хасекі-султан, засновниця епохи жіночого султанату, одна з найвпливовіших жінок в історії Османської імперії.
Л. Антонова. Сервізу для чаю «Роксолана». Будянський ФЗ. 1999.
Л. Антонова. Чайник, ваза та чашка від сервізу для чаю «Роксолана». Будянський ФЗ. 1999. Харківський історичний музей ім. М.Ф. Сумцова
Л. Антонова. Ескізи до чайного сервізу «Роксалана». Будянський ФЗ. 1999
Тривалий час йшов у виробництві дитячий набір «Садиба» (1993). Композиційно насичено вирішує автор сюжет. Вона цікаво передає активну взаємодію персонажів та характер вражень й настрою онуків від приїзду до дідуся та бабці в село.
Л. Антонова. Ваза для польових квітів – дерево, в дуплі якого миша, до дитячого набору "Садиба". Будянський ФЗ. 1993
Денна робота, спільні сніданки, обіди та вечері, вечірні посиденьки у дворі та цікаві родинні розповіді. Крім цього, сільське життя наповнене пригодами життя корів і кіз, великої кількісті кішок, собак і їх потомства, вода з колодязя, збір ягід і грибів, збір врожаю з городу, рибалка.
Л. Антонова. Дитячий набір «Садиба». Будянський ФЗ. 1993. Зберігається в Харківському художньому музеї
Саме для парного молока, свіжоспеченого хліба, козячого сиру й такого іншого до складу сервізу входять кружки у вигляді діжок, до яких заглядають або прагнуть скуштувати їх вміст песик, кішка, рибка та нахабна сорока. Вони є й ручками чашок.
Носиком чайника є дід, що виглядає з вікна та смакує люльку, а ручкою – баба, що мете мітлою двір.
Л. Антонова. Ескіз чайника до дитячого набору "Садиба"
Соусник зі сметаною штовхає сусідський вуйко, кришка маслянки – велике вгодоване поросятко. Ваза для польових квітів – дерево, в дуплі якого миша. Буда для песика – цукорниця. Не забуває Лариса й про смаколики для малечі, вони гуртом зібралися навколо вазочки для цукерків.
Л. Антонова. Цукерниця з дитячого набору «Садиба». Будянський ФЗ. 1993
Л. Антонова. Цукорниця з дитячого набору «Садиба». Будянський ФЗ. 1993
Здавалося б, що може бути простішим, ніж ємності для спецій? До середини 19 століття сільничкою називали коробочки для зберігання солі і прянощів, що не містили отворів у кришках. Це були невеликі фігурні ємності. Найбільш поширені відкриті та закриті, з маленькими отворами, через які можна дозовано приправляти страви сіллю. У наборі для спецій «Господарський двір» (1999) зібрані такі начебто звичні та звичайні предмети миска, ємність для оцту, гірчичниця, сільничка та перечниця. А ні, простіше кажучи, саме ці тиражні доброзичливі фігурки є справжньою домівкою для свійських тварин і птиць. Скільки всього цікавого на подвір’ї – пліт з глечиком, відро, колонка для подачі води, тут і милий котик, і песик, який стереже дім, і чудова корівка, яка дає смачне і корисне молоко. Набір вносять задоволення, перетворюючи звичайний сніданок на маленьке свято. За умови використання білих тарілок при сервіруванню столу ці фаянсові забавки привертають увагу окремими акцентами. Часто такий набір люди дарують один одному – і він потім роки поспіль нагадує про ту нагоду.
Л. Антонова. Набір для спецій «Господарський двір». Будянський ФЗ. 1999
Фаянсова посуда не вбирає запахи, вологу, бруд і жир. У цих виробах їжа та напої остигають швидше, ніж у порцеляновому посуді. З часом фаянсові вироби покриваються сіткою дрібних тріщин — кракелюром. Найчастіше ця особливість цінується покупцями за особливий естетичний ефект. Але фаянсовий посуд не витримує високих температур: у посудомийній машині або мікрохвильовій печі у фаянсового посуду може потріскатися емаль.
Майстриня вкладала у фаянс вільний час, особисті різноманітних відносини, стосунки, події. Ночувала на заводі. «Це було моє життя,» - напише вона через майже сорок років. Адже старалася використати свій хист, щоб форми, а також оздоблення посуду прийшлись до смаку найвибагливішому споживачу.
Л. Антонова. «Перемога». Червень 2023 року
Привертає до себе увагу набір для напоїв та поодинокі глечики. Використовували, звісно, для різних напоїв. До складу, зазвичай, входили оригінальні різноманітні по формі глечики, з покривкою й без, та певна кількість чашок, які мали різні розміри. Напої у такому посуді смакують по-особливому. А пояснити це можна доволі просто: на смак надзвичайно впливає атмосфера закладеного автором образу.
Л. Антонова. Сервіз для напоїв "Киць-Киць". Будянський ФЗ. 1999. Творча робота
Л. Антонова. Набор для напоїв «Дубрава". Будянський ФЗ. 1992
Л. Антонова. Глечик від набору для напоїв «Дубрава". Будянський ФЗ. 1992
Л. Антонова. Сервіз для чаю. Будянський ФЗ. 1994
Новий для Буд декор «Містерія» посуду, виконаний Л. Антоновою в 1994 році. На той час не затверджено до виробництва.
Сервіз для чаю «Туман» у розпису Л. Антонової прикрасив заголовну сторінку календарю 2004 року
Популярністю відмічався в новорічні дні жартівний набір, який випускався заводом з 2000 року. Келихи в ньому цеберки, такі копії дерев'яних посудин з дужкою для носіння і зберігання води та іншої рідини, вони вміщають рівно 100 грамів горілки. Три кулі різних розмірів - голова, груди та нижня частина тіла, морква – ніс, це снігова баба, зазвичай на голову цьому казковому персонажеві надягають відро, а тут – вазочка для гілки ялинку. Сніговик – пляшка, в нього в руках портфель та голові шляпа. Вигляд їх знають всі. Не має сумніву, що ліпити такі скульптури зі снігу почали ще з давніх часів з метою задобрити, висловити їм свою повагу, вважалося вони керують зимовими природними явищами, хуртовинами та снігопадами. В багатьох країнах 18 січня святкують Всесвітній день сніговика. Така чудова ідея прийшла в голову німецькому колекціонеру Корнеліусу Гретцу, який ще будучи юнаком, почав збирати їх зображення. У 2008 році він увійшов зі своєю колекцією в книгу рекордів Гіннеса! У нього більше трьох тисяч експонатів! І все це - Сніговики! Цікаво, що число «18» чи не найбільше нагадувало йому сніговика з мітлою. Та й, коли, врешті, відзначати такий день, як не взимку, коли земля засипана білим пухнастим снігом?! Чистий сніжок, морозець, слизькі крижані гірки. Не страшний для нас мороз – щічки червоненькі!
Л. Антонова. Набір для горілки «Новорічний». Будянський ФЗ. 2000
Гротескно виконана чашечка для чаю «Прання» на конкурсі чашок в Кореї «Korean traditional teacup travel]Mungyeong Chasabal Festival» (2013) завоювала приз симпатій глядача.
Л. Антонова. Чайна чашка «Прання». Бориславський ФЗ.
В Японії експонувалася чашка «Раку» Л. Антонової на фестівалі Міно.
«На заводі було правило зробити красиво, але щоб дешево - однією краскою.. Це непросто було, але я старалася,» - з нотаток лари Антонової
Скульпторка вільно використовувала традиційні зображувальні засоби. Ось уже триста років художники різних заводів прагнуть перевершити один одного в майстерності, створюючи яскраві букети на фарфорі та фаянсі. Змінюються епохи, але квітки в декоративних вазах назавжди зберігають свою чарівність.
Л. Антонова. Декоративна ваза «Тюльпан». Будянський ФЗ. 1994
Весна-красуня заквітчує землю веселковими барвами квітів, соковитою зеленню трав, теплом і щирістю погожих днів. У далекі часи тюльпани вирощувалися в королівських садах і були доступні лише монаршим особам та аристократії. Він вважався квіткою для обраних й був символом знатності та заможності. А ще ця квітка -- символ відданого кохання. За легендою, перський принц Фархад, пристрасно закоханий у красуню Ширін, був введений у оману своїм оточенням. Заздрісники вигадали історію про смерть його коханої дівчини, і принц, повіривши їм, з горя зістрибнув зі скелі. На місці загибелі Фархада виросла ціла галявина яскраво-червоних кольорів, таких як на вазі «Тюльпан» (1994).
Монументальністю художнього вирішення характеризується ваза та панно «Мавка» за мотивами драми – феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».
Л. Антонова. Декоративна ваза «Мавка». Будянський ФЗ. 1998
Л. Антонова. Панно «Мавка». Будянський ФЗ. 1986
Про цю художницю можна говорити багато. У постійній експозиції в Міжнародному музеї кераміки в Чехії знаходяться її три твори, в Харківському художньому музеї, галереї Terra Rossa в Німеччині, Болеславці (Польща). В Національному музеї – заповіднику українського гончарства в Опішному сім монументальних робіт, символів глибокого та сильного коріння родинного дерева, міцної опори у житті, які даруют людині силу та підтримку роду, направляють на вірний шлях та наповнюють силою.
Л. Антонова. Панно на вході в Національній музей – заповідник українського гончарства в Опішному
У 2001 році тут встановили її роботу «Мир та злагода" (1983) про несуперечність злагоди в передачі мирних, дружніх відносин. Посміхнемося? Скільки часу пройшло як терпляче сидіть котик під лавкою, де стоїть гладущик зі сметаною? Це і є злагода та мир.
Л, Антонова. «Мир та злагода». 2001. Національній музей – заповідник українського гончарства в Опішному
Ви посміхаєтеся? А ще? От й дама з міста загоряє у садку селища Опішне, за нею полишивши щоденні налаштування зі здивуванням через пліт підглядають місцеві сусіди, не звикли до подібного селяни. На міжнародному творчому симпозіумі Opishne – Україна Антонова отримала за цю роботу диплом І ступеня «Nu» 2005.
Л, Антонова. «Дама з міста». 2001. Національній музей – заповідник українського гончарства в Опішному
На республіканському симпозіумі кераміки «Україна Соборна» 2010 року вона посіла перше місце в номінації «Слово про похід Ігорів» за роботу "Напитися шоломом води з Дону". Композиція шамотного твору - Ігор потрапив у полон, не напився води з Дону. Тепер його шолом лежить на землі, і пташка п'є з Ігоря шолома воду.
Л. Антонова. «Напитися шоломом води з Дону». Опішне. 2010. Національній музей – заповідник українського гончарства в Опішному
Диплом за шокуюче рішення Антонова отримала в 2014 році за монемет «Чарівний горщик» (2014).
Л. Антонова. «Чарівний горщик». Слов'янськ. 2014.
Зображення блюда Бориса Пяниди "Весна" прикрасило обкладинку книги Леоніда Наумовича Большакова (1924 - 2004) "Малюнок на фаянсі. Невигадана повість про
Будянського півника", основу оповідання якої складає розповідь про життя й діяльність художників підприємства, про їх творчу еволюцію, прагнення і погляди. Зі знанням справи, з великою любов'ю, схвильовано розповідає Большаков про своїх героїв, про їх нелегку працю, про гаряче прагнення дарувати людям радість. Із сукупності індивідуальних портретів автору книги вдалося створити свого роду колективний портрет будянського художника, для якого характерні повна творча самовіддача, тісний зв'язок з джерелами народного мистецтва, неповторний почерк.
Б. Пянида. Декоративне блюдо «Весна». Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
Пройшло півстоліття від її першого видання (1982). "Часи не вибирають, у них живуть і вмирають" - писав О. Твардовський. Двадцять томів щоденників, які залишилися після відходу з життя письменника Леоніда Большакова дозволяють зробити істотний внесок в документування початкових сторінок новітньої української історії та реконструювати емоційне сприйняття подій 1990-х років українською інтелігенцією. Так, в травні 1997 року у щоденнику автор книги "Малюнок на фаянсі», почав писати:
М. Ніколаєв на фото з архіву Лариси Антонової. Буди, 1989. Буди
«Листи М. Б. Ніколаєва розповіли сумну, навіть трагічну історію знаменитого заводу, який у 2007 році припинив своє більш ніж вікове існування: "Українці глибоко засмучені тим, що у них відбувається". У Будах розвал життя, зубожіння моїх друзів, розведення караулів за ідейними ознаками. "Час вбиває ослаблих" [9, 30 грудня 1990 р];
«Я вдячний М. Б. за інформацію про кожного з моїх друзів — художників. Його слова про приватизацію: "Мені здається, це небачене обдурювання простолюду" » [9, 30 грудня 1994 р];
«Микола Борисович пише про життя на Україні, в Будах, на заводі. Все зле. Його пенсія дорівнює двом з невеликим кілограмам масла або 5 кг яловичини» [9, 4 травня 1995 р];
«... в Будах мої щирі друзі. Їм тяжко. М. Б. отримує (з "хлібною добавкою") 2 млн 300 тис., Третина яких треба платити за квартиру ... "Харчуюся в основному пісним борщем або супом без м'яса, кашами, звареними на воді. І це ще за допомогою сина ... ". "Звичайно, переважна більшість людей на Україні розуміють тепер, куди рухається справа ...". А завод ... "дихає на ладан". Боляче!» [9, 8 липня 1995 р];
Іван Сень на фото з архіву Лариси Антонової. Буди, 1989
«Найгіркіший лист від Ніколаєва. Цілковитий розвал, злиденне існування. У першому не допомогти. Але як "подати" тому ж М. Б. хоч 50 т.? По-дружньому ...» [9 3 травня 1996 р];
Гіркий і сумний лист від Ніколаєва. До сліз сумний ... Великий, докладний, і про кожного з моїх знайомих. "Навколо безпросвітна пекельна темрява животіння ...". 17 січня "накинув петлю на шию" Іван Порфирович Сень (1928 - 1997)— талановитий майстер мого яскравого надарованого рогу, "Не витримав такого повороту в житті". На пенсію "пішли" Бориса Пяниду. З "старих" працює лише Кломбицька, моя перша будянська знайома. "Каже, що помре без улюбленої роботи ...". Завод на межі банкрутства, до нього принюхуються "німецькі ділки з великими грошима". Друга окупація — після тієї, у другу світову ... "Здається мені, буде найжорстокіша боротьба, багато крові проллється — і слов'янської, і не слов'янської, і ново панської, і бідняцької" ... Так, таке читати страшно!» [9, 5 травня 1997 р];
«Вчора прийшов лист від Ніколаєва. Пожежа знищила художню лабораторію Буд з роботами, що зберігалися там. Живцем згоріли троє будянців (разом зі складом готової продукції). Яке горе ...» [9 7 травня 1999 р];
«Ніколаєв докладно розповів про будянських художників. Життя моїх друзів стає все найважчим, завод чахне (хоча і з'явився там новий "новий директор, досить молодий підприємець з Харкова ..."). Рідкісні (але все ж регулярні) листи Ніколаєва завжди аналітичні. На нашій з ним Україні хоч ... У важкому становищі село, нічого радісного на заводі ... "днями робочі вперше за кілька років (!!!) отримали зароблене грошима, а не бартером ..." Як все це гірко! За будянців переживаю як за близьких мені людей ... » (9, 12 травня 2001 рік).
Л. Антонова. Будянський чайник від сервізу "Галявинка" (1998) після пожежи в художній лабораторії 1999 року. Фото Л. Антонової, 2021 рік...
У пострадянський час фаянсовий завод у Будах став одним із небагатьох, які не втратили, а збільшили обсяги виробництва. До 2000 року він випускав 20 млн одиниць товару, значно впливаючи на керамічну галузь України. Штат співробітників складав майже 1500 осіб. Останнім великим замовленням стало виготовлення посуду для мережі європейських супермаркетів "Карефорт". У планах керівництва значилося укладання договору одночасно з кількома країнами, зокрема Іспанією, Португалією, Францією, Чехією, Туреччиною.
Л. Антонова. Декоративна таріль "Перше попередження". Будянський ФЗ. 1989
У будянських цехах продовжували працювати династії художників із великим досвідом та талантом. «Тільки на найдокладніших географічних картах є така точка: Буди. Не місто і навіть не райцентр - всього - лише селище районного значення. Але це з позицій географічної ієрархії. На карті мистецтва, розміщення його "продуктивних сил", будь - така складена, назва скромного населеного пункту під Харковом зазвучала б голосно та переконливо,»- звітував Леонід Большаков на суперобкладинці книжкового блоку невигаданої повісті про Будянського півника.
Тим дивніше, що 2006 року процвітаюче підприємство визнали банкрутом.
Буквально за кілька років від заводу із віковою історією залишилися лише стіни – безцінне обладнання було вивезене як брухт. У 2015 році цехи розібрали, остаточно знищивши виробничу базу. Експозиція заводських артефактів була передана Харківському історичному музею, причому частина раритетів безвісти зникла із запасників. Сьогодні будянський фаянс став історією та, відповідно, колекційною рідкістю.
Л. Антонова. «Пам'яті Будянського фаянсового заводу». 1887 -2006».
В історико - краєзнавчому музеї зберігається її унікальна міні скульптура "Плач із заводу. Хіба зміг би хто так правдиво і точно передати ту смуток і аварію надій, пов'язані із закриттям БФЗ. Тут - душа і щирий біль художниці. У цьому - вся Антонова - вразлива , все помітна та дуже талановита.
Л. Антонова. "Плач по заводу". 1997. Шамот
«Коли завод закрили в 2006 році тисяча людей залишились на вулиці це була моя особиста трагедія. Справу усього мого життя було зруйновано. Я втратила сенс свого життя. Раптом зрозуміла, що крім фаянсу я так нічого і не вмію робити... Приїхала на підприємство, щоб забрати свої речі та побачила як люди фотографуються на память на фоні заводу. Бачила як здоровенний кран з величезною гирею розбиває стіни цехів. Свої форми побачила на смітнику. За місяць завод було стерто з лиця землі. Тиждень тужила й ридала за рідним заводом як за людиною. Потім вирішила зробити пам'ятник, щоб поставили на місті зруйнованих корпусів. Пам'тник у вигляді заводської труби - водночас як хрест, фундамент будівлі - могила з написом, як про роки життя людини "1887- 2006" – в заключення каже жінка, попереду в якої інші гіркі спонукання. Лариса довго носилась з цим проєктом, але ніхто її не підтримав.
Л. Антонова. Декоративне блюдо "Самотність". Будянський ФЗ. 1991
2 листопада 2021 року підірвали шестиповерховий корпус фаянсового заводу, який закрився у 2006 році. За кілька днів потому на місці колишньої будівлі тривали роботи з розчищення ділянки, вивозили залишки цегли та сміття. Що побудують на місці знесеної будівлі, в якій свого часу розміщалися літейний, формовочний та маслозаготівельний цехи, невідомо, розказав секретар Південноміської ради Всеволод Біліченко. За його словами, рішення про знищення будівлі ухвалив її новий власник з Дніпра, проте територія заводу залишається за Південноміською радою...
PS
Учасник міжнародних, національних, зональних симпозіумів та виставок. Чотири персональні виставки. Український народний живопис «Парсуна» та спадщина Трипільської культури надихає мене на творчість. Роботи зберігаються у ММК Міжнародному музеї кераміки Чехія , Бехіне. Галерея Nova Cin -Чехія Влатва . Монументальні роботи знаходяться в Національному музеї гончарства в Опішному. Харківському художньому музеї. Галерея сучасноїкераміки Польща, Болеславець. Київ Музей декоративно -прикладного мистецтва. Там 2 мої роботи( але я подарувала. може це не враховується) Була співавтором проекту симпозіуму «Україна-Німеччина» для дітей дитячого будинку «Отрадне» з німецькою художницею Сонею Пуппе. Вела 2018- 1021 студію кераміки у дитячому будинку "Отрадне" Харків. Працювала. в творчій майстерні
Л. Антонова. "Час плине". Будянський ФЗ. 1997. Харківський художній музей
Міжнародний творчий симпозіум Opishne – Україна. Диплом І ступеня за роботу «Дама із міста», диплом за роботу «Nu» 2005 р. Республіканський симпозіум кераміки «Україна Соборна» 2010 року Республіканський симпозіум кераміки «Україна Соборна» посіла перше місце в номінації «Слово про похід Ігорів» 2011 Фестиваль на площі Короля Августа Дрезден, Німеччина. Чашки Раку 2011 Третя республіканський конкурс кераміки. Опішне 2012 3-й інтерсимпозіум кераміки в Опішні, Україна, диплом за шокуюче рішення. 2012 Чехія .Міжнародний симпозіум кераміки в Бехіні, . 2012 – Муніципальна галерея, Харків. Німецько-український проект "Наш дитячий дім". 2013 - Польща .25 Міжнародний Симпозіум кераміки-, Болеславець, Польща 2013 Прага, Чехія, виставка Галерея Nova Cin 2014 Японія. Міжнародна виставка кераміки "Міно" Приз симпатій глядачів. 2014 Лейпциг, Німеччина. Галерея Terra Rossa 2015 Чехія .Міжнародний Музей Кераміки. Роботи "Фея" та "Флора" 2016 Харків Україна. Галерея прикладного мистецтва. Виставка кераміки. 2018 Київ, галерея сучасної кераміки ЦеглинаАрт 2019 Київ, Музей ДПМ, Виставка Zoozum
Кредо художниці Лари Антонової: «В житті нема нічого неможливого». Я точно знаю це, а також те, що кераміка одухотворює житло…
Л. Антонова. Шахи "Золота Ера". Будянський ФЗ. 2002
Кераміку я створюю тільки в доброму настрої. І гадаю, що той, хто отримає мою роботу, отримає також і добрий настрій від неї. Хочеться вірити, що мої твори приносять людям хоч трохи щастя".
Текст Л. Карпінська - Романюк
Фото Л. Антонова
コメント