Коли милуєшся цим фарфоровим шедевром Владислава Щербини, душа починає співати

Ольга СМЕТАНСЬКА, «ФАКТИ»

05.05.2025 20:45

Роботи українського скульптора Владислава Щербини зберігаються у Національному музеї декоративного мистецтва України. Закінчивши скульптурне відділення Одеського художнього училища, Владислав Іванович працював на фарфорових заводах у Баранівці та Городниці, потім — на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. У останні роки життя він творив у маленькій майстерні в одному із мальовничих районів Києва. На полицях стояло сотні фігурок генія. Серед них були і біблійні герої, і трипільські мудреці, і персонажі творів Апулея, Шекспіра, Андерсена, Лесі Українки…

Владислава Щербину запрошували працювати на знамениту Севрську фарфорову мануфактуру, але через вік він відмовився. Владислав Іванович прожив дев’яносто років. І працював практично до останніх днів. Казав, що щоразу, коли приходить до майстерні та починає працювати, відчуває себе як у раю.

Сьогодні мова піде про його знамениту серію декоративних скульптур «Українські пісні», що нині зберігається у Національному музеї декоративного мистецтва України.

В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії вітчизняного фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про порцеляновий шедевр відомого скульптора.

«Для Владислава Щербини творчість була не роботою, а способом життя, в якому не існувало меж між буденним і художнім»

- Владислав Щербина — один із кращих майстрів української порцеляни, віртуоз малих скульптурних форм, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Його творча манера — це синтез внутрішнього переживання, пластичної виразності та естетичної витонченості, що відчувається у кожному русі та деталі. Працював Владислав Щербина дуже багато. Кожен твір «виношував» місяцями, іноді роками. Для нього творчість була не роботою, а способом життя, в якому не існувало меж між буденним і художнім. Важливою частиною цього процесу була музика. Вона надихала, ставала джерелом численних ідей. Одним із кращих творів Владислава Щербини стала серія декоративних скульптур «Українські пісні», створена у 1980 році. До неї увійшли чотири композиції: «Взяв би я бандуру», «Ніч яка місячна», «Ой у вишневому саду» та «Їхав козак за Дунай». Кожна має емоційний сюжет. Водночас усі вони формують цілісний цикл, присвячений українській пісні. У кожній роботі ритм, мотив, настрій. Скульптури виконані з білої порцеляни з делікатним золотим декором — написами назв пісень і орнаментами на медальйонах підставок. Роботи об’єднані інтонаційною легкістю та щирістю почуттів. Висота робіт — 36 — 36,5 сантиметрів. Цей шедевр, створений Владиславом Щербиною, втілює поетичний образ України.

— Яка композиція ваша улюблена?

— Складно виділити одну. Усі вони чудові. «Їхав козак за Дунай» — найдинамічніша з усієї серії. Скульптор зобразив момент прощання дівчини з козаком. У пластиці звучить драма розставання. Ця композиція викликає щемливі емоції.

В. Щербина. «Їхав козак за Дунай». Київський експериментальний кераміко – художній завод. 1980

«Кожна скульптура у серії сприймається як візуалізована народна пісня — щира, тепла й світла»

— Краса!

— А от композиція «Ніч яка місячна» (фото у заголовку — Авт.) — на мою думку, найліричніша у серії. Скульптура втілює романтичну сцену: хлопець несе дівчину на руках. Закохані неначе розчинені в атмосфері теплого зоряного вечора. Плавна, м’яка пластика передає легкість руху, а нахилені одне до одного голови створюють відчуття довіри, гармонії та ніжності. Білий фарфор неначе посилює ілюзію місячного сяйва, а золотистий декор надає сцені піднесеності. Коли милуєшся цим фарфоровим шедевром Владислава Щербини, душа починає співати.

— Дуже витончена робота! Кожна деталь — втілення досконалості.

— А ось композиція «Взяв би я бандуру». Пластика статуетки вирізняється витонченістю контурів і стриманою, але промовистою експресією.

В. Щербина. «Взяв би я бандуру». Київський експериментальний кераміко – художній завод. 1980

Дуже гарна і композиція «Ой у вишневому саду». Ми бачимо закохану пару в саду. Образи ніби застигли у м’якому світлі — у просторі, де щастя присутнє в кожному русі. Композиція промовляє мовою поглядів і жестів, передаючи чуттєвість та невловиму трепетність кохання. Вишневий садок символізує ніжність та пробудження надії. Скульптура сприймається як візуалізована народна пісня — щира, тепла й світла.

В. Щербина. «Ой у вишневому саду». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1980

«Це не просто декоративні образи — це музика у порцеляні»

— Кожною композицією можна милуватися нескінченно. Згадую свої враження від робіт у майстерні Владислава Щербини. Чимало з них були натхненні мистецтвом. У його майстерні була особлива атмосфера.

— Усі чотири скульптури серії — «Їхав козак за Дунай», «Ніч яка місячна», «Ой у вишневому саду» та «Взяв би я бандуру» — об’єднані художнім задумом, композиційним рішенням та ліричною інтонацією. Ця серія — не просто ілюстрація до фольклору, а пластичне втілення пісенної емоції у витонченій скульптурній формі.

В. Щербина. «Українські пісні». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1980. Національний музей декоративного мистецтва України

— Ця серія дійсно неймовірна! Скульптури у серії мені нагадують білі мармурові давньогрецькі статуї, що зображали муз. Не так давно учені виявили, що давньогрецькі статуї не були винятково білими. Наприклад, у декорі одягу використовувались фарби, проте на мармурі вони тримаються погано. Та й часу минуло чимало. До речі, Владислав Щербина захоплювався культурою та мистецтвом Древньої Греції.

— Цікаво. Композиції Владислава Щербини залишаються промовистими й сьогодні — у них відчувається теплота руки, дотик серця, погляд талановитої особистості, яка все життя залишалася вірною своїй професії. Його шедевр «Українські пісні» — це музика у порцеляні.

На фото у заголовку В. Щербина. «Ніч яка місячна». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1980

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк