К. Соколова. Дівчина з вазою (Художниця – керамістка) – дівчина за розписом вази. В. 22,5. Баранівський ФЗ. 1950. Полонський ЗХК. 1961
Мадонна! Українське диво! Молода художниця, творчий працівник у галузі образотворчого мистецтва, виконала на вазі малюнок символу, оберегу - чарівну квітку, що рясно росте на полях, луках, узбіччях, та розглядає результат своєї фантазії.
Фрагменти декоративної скульптури "Дівчина з вазою"
Загадковості та шарму образу юнки додають дві довгі дівочі коси–українська краса дівоча, її честь. Роками плекане, зіллями випещене, доглянуте, вишукано заплетене, волосся робить її іще вродливішою та привабливішою. Красиво й жіночно, велично, натхненно і прекрасно! Чим не красуня? Закосиченою українкою, твір К. Соколової «Дівчина з вазою», країна милувалася на художній виставці 1957 року.
Сторінка каталогу художньої виставки 1957 року
Можна помітити, що порцелянові вироби 1950-1960-х років вирізняються особливим колоритом та оригінальністю. На Баранівському фарфоровому заводі для виробництва використовувалася місцева сировина, ще у 1884 році аналіз цієї глини підтвердив її високу якість, нею вона не поступалася саксонському та чеському каоліну. Кожну річ з неї робили якісно, вкладаючи свою душу. Розписами займалися особливі люди. Подібне мистецтво потребує особливого таланту.
Фасон сукні української красуні, подібний до української вишиванки, з її основними рисами, а саме традиційно білий колір, розріз пазухи по середині, крій «до уставки», китиці, вишивка. Вражає ручне зовнішнє оформлення М. Горбоконем. Декор настільки делікатний, що аж хочеться торкнутися рукою до візерунків, стрічки по падолу плаття, стилізованої квітки на вазі, голівок маку, королів символів, по накриттю табуретки.
К. Соколова, розпис М. Горбоконь. Дівчина з вазою (Художниця – керамістка) – дівчина за розписомвиробу. В. 22,5. Баранівський ФЗ. 195о
Вбрання схоже по тогочасній моді одяг дівчат, в яких вони танцюють на концерті в шахтарському клубі у популярному музичному фільмі того часу "Годы молодые", де вперше пролунала як музичний символ материнського напутнього слова, яке світить юнакові на життєвому шляху: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала...», музично - узагальнений образ материнської любові П. Майбороди на слова А. Малишка «Пісня про рушник».
К. Соколова, розпис М. Горбоконь. Дівчина з вазою – зворотня сторона та дінце
Майстер розпису фарфорових виробів Горбоконь Михайло Петрович закінчив керамічне відділення Одеського художнього училища в 1952 році. Здобувши кваліфікацію "художник — виконавець, кераміст", він приїхав в Баранівку, тільки-но почали відновлювати практично розбиті в роки Другої світової війни українські фарфорові заводи та запускати виробництва, пожвавилася робота над поновленням асортименту виробів, формувався штатний склад художніх лабораторій, то звісно туди й направляли творчу молодь для розробки нових, по художньому підходу форм, предметів з порцеляни та їх декоруванню. Працював він на Баранівському фарфоровому з 1953. У неділю, коли на березі тихої мрійливої річки Случ, що проблискувала поряд із прохідною, збиралися ошатно одягнені заводчани, здавалося, що веселка відбивається в ній. Точно така ж симфонія фарб звучала й у живописному цеху, де кожен із живописців втілював у життя те, що народилося і дозріло в майстерні художника-фарфориста. В унікальному цеху, так тут називали скульптурно-художню лабораторію, працювало близько 30 талановитих художників і скульпторів, у тому числі М. Бабешко, М. Шаповалов, Лідія й Андрій Діброви, Тамара й Олександр Агафонови, Н. Ільїна, ?Хорунжа, В. Нарек’ян, В. Кравцевич, І. Віцько, Д. Гоч, Ф. Кравчук та інші. Серед них були випускники Одеського училища 1947 р. – Д. Гоч, 1949 р. – Н. Ільїна та М. Криворукова, 1950 р. – В. Музиченко та Е. Штівельман, 1951 р. В. Покосовська, М. Горбоконь.
В. Ковальчук, М. Горбоконь, А. Діброва. Баранівка. 1950 ті
Коли в галузі було проведено спеціалізацію, у Баранівці залишилися лише майстри форми та розпису фарфорових виробів. Горбоконь залишився там й в 1960 ті роки.
К. Соколова. Дівчина з вазою. В. 22,5. Баранівський ФЗ. 1957
«Дівчина з вазою» за моделлю К. Соколової випускалася також Полонським заводом художньої кераміки із 1961 року. Знаходиться на зберіганні у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї. Опублікована у книзі – каталозі Л. Карпінської – Романюк «Полонський завод художньої кераміки» на сторінці 221.
Починаючи із 1950-х років Баранівський завод розширив асортимент і потужності та на тривалий час залишався флагманом виробництва порцелянових виробів у тодішній Україні.
Фрагмент В. Покосовська. Роздільниця. В. 16. БФЗ. 1952
В 1952 році завод святкував 150 річчя, його було засновано у 1802 році. Навколо Баранівки зосереджені великі поклади каоліну, який є основною сировиною для фарфорового виробництва. До того ж всюди дрімучі ліси, а виробництво порцеляни потребувало безмежної кількості дров. Сприяла також і річка Случ, яка на той час була повноводною й цілком забезпечувала мануфактуру водою. Відтак, цих трьох факторів було достатньо для того, аби відкрити Михайлу Мезеру, який до того мав справу із порцеляною на фабриці у місті Корець на Рівненщині. Будівництво у Баранівці завершилося доволі швидко і в 1804 році там уже виготовили першу партію продукції. Ювілей підприємство відзначило виготовленням унікальних чайних сервізів, серед них роботи В. Нарек"яна й М. Криворукової, окремими подарунковими чашками, вазою з портретом В. Леніна, чиє ім"я носив завод, пам"ятними кубками тощо.
В. Покосовська. Роздільниця з написом «Гостю юбилея. Барановка». В. 16. БФЗ. 1952. В. 16. Баранівський ФЗ. 1952. Експонувалася на виставці 300 річчю воз»єднання України з Росією (1954)
Одеситка Валентина Покосовська приїхала в селище міського типу (після 2001 - місто) Баранівку, Новоград - Волинського району, Житомирської області після закінчення в 1951 році Одеського художнього училища.
На засідання художньої ради БФЗ представлені роботи В. Покосовської "Якутка" та "Юний футболіст". На фото: В. Кравцевич, І. Віцько, В. Покосовська, Н. Герасимчук та І. Величко. Кадр з документального фільму "Завод - ювіляр" кіножурналу "Радянська Україна". Баранівка, 1951
І. Хачадур"ян. "Художниця по фарфору". В. 16,5. Одеське художнє училище. 1948
"Значного розвитку досягла в кінці 40-х на початку 50-х років порцелянова пластика. Тут знову треба відзначити заслуги Одеського художньо - промислового училища," - цитата з книги Л. Долинського. Дійсно, слава про високий авторитет цього училища, який підготував цілу плеяду видатних творців графіки, живопису, де викладали фахівці з дореволюційним культурним і педагогічним досвідом, відомі художники - творці, прихильники західної культури, йшла з покоління в покоління. Вперше відмічаються роботи випускниці, молодої скульпторки В. Покосовської через 5 років самостійної праці у газетній публікації 1956 року про балет та «Українка з виноградом» (1956), а вже в 1952 році, через рік після закінчення Одеського художнього училища, вона своїми творами брала участь у республіканський художній виставці. В тому ж 1952 році, одна із перших її робіт, статуетка керамістки «Роздільниця» з написом «Гостю юбилея. Барановка» була випущена як подарунок гостям по випадку святкування рідним для неї заводом 150 - річчя.
В. Покосовська. Роздільниця. В. 16. Баранівський ФЗ. 1952. Роздільниця – живописець живописного цеху, яка розписує виріб за встановленим зразком. Зразки малюнків для розпису за встановленою в прейскурантах термінологією називалися «розділки»
Зазвичай Валентина власноручно розписувала свої форми, оскільки підготовка фахівців для виробництва фарфоро-фаянсової галузі була організована в Одеському художньому училищі з урахуванням можливості виконувати обов’язки на підприємствах як скульптора, так і художника. У фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства України (м. Львів) зберігаються фігурки індійської та російської танцюристок О. Жникруп у декорі, що немов вислизає. Їх серед інших баранівських виробів закупили на заводі у 1954 році. У відділі музейних цінностей фарфору Баранівського історико-краєзнавчого народного музею (музей Баранівського фарфорового заводу) експонується подібна "Кармен" (1954). У названих роботах приклад одного із напрямків початкового пошуку молодої керамістки, коли відсутність будь-яких усталених прийомів у декорі не підкреслює певні портретні характеристики, а дозволяє майбутньому володарю статуетки зробити особисті асоціації, придумати власну історію, відчуття, ідеали. Адже у ритмі танцю не індивід важливий (зайва схожість навіть заважає – вважає художниця в такому випадку), а увага акцентується на культурній ідентичності, поданій через мову тіла, позу, деталі майстерно розписаних національних костюмів, взуття, головного убору. Незвичайний випадок в історії української малої пластики й тут у розпису Валентиною фігурки молодої дівчини, яка милується виробом підприємства, риси обличчя відсутні.
Українська панянка, у барвистій вишиванці з русявою косою, а волосся так і виграє певно на сонці, переливається на її плечах, яка несла глибокий дух дівочої чистоти й людської гідности, високих норм етичної й естетичної поведінки, ніжність і чарівність, експонувалася на виставці 300 річчю так званого возз'єднання України з Росією (1954), де інша статуетка дівчини в традиційному народному костюмі у ритмі завзятого українського танцю, який є спадщиною предків й символом національної самобутності, була відмічена премією, як найкращий національний український сувенір.
В. Покосовська. Роздільниця. В. 16. Баранівський ФЗ. 1954. НМУНДМ
О. Жникруп. Український танок. В. 26. БФЗ. 1954. З фондів музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України міста Львів
Цей «Український танок» було подано О. Жникруп в енергійному русі, який розвивається вгору та завершується виразним жестом вітання з символом життєвої сили й відродження в природі, знань, справедливості, милосердя, переможця неправди та всілякого зла – Сонцем. Зазвичай статуетки після участі у виставкових проєктах передавалися в музей, нині «Дівчина з глечиком» зберігається у фондах НМУНДМ.
Сувенір, створений скульптором, художником, фарфористом, керамістом, прикладником, заслуженим художником Російської Федерації, який присвятив скульптурі все життя, на баранівському фарфоровому розпочав свій творчий шлях, Володимиром Сергєєвим (березень 1929 - квітень 2004. Похований на Дмитрово - Черкаському кладовищі в Твері) в 1957 році наповнений емоційним змістом, покликаний був всьому світу показати талант, можливості, вміння скульпторів і виробничників створювати і випускати унікальні вироби. Продукція заводу була розрахована на середнього покупця. Посуд був і якісним, і доступним за ціною. Виготовляли чайний, кавовий, столовий посуд, а також окремо тарілки, блюдця, оселедниці, супові вази, кухлі, сувенірну продукцію, декоративні вази, різні набори посуду. Автор зібрав в мініатюру асортимент продукції, що випускається на той період: ваза, чайні пари, тарілка і скульптура, на постаменті напис: «Баранівський фарфоровий завод імені В. І. Леніна" і на зворотній стороні - "Українська РСР».
В. Сергєєв. Сувенір Баранівський фарфоровий завод ім. В. І. Леніна. БФЗ. 1957
Статуетка «Український танець», висотою 45 міліметрів, дарма що дуже малий розмір, яскраво передає темперамент українського танцю, а мініатюрна ваза, висотою 68 міліметрів розписана радянським гербом, в тиражному варіанті - букетами квітів, за розміром в півтора раза перевищує розмір статуетки, що умовно вказує на можливості підприємства випускати не тільки настільні, а й тематичні, і підлогові вази, розмір яких перевищує зріст людини. Тарілка або сувенірна тарілка діаметром 22 міліметри знаходиться на фарфоровій підставці, декорована порцеляновими квітами та розписом золотом, в тиражному варіанті порцелянові квіти доповнені криттям тарілки золотом.
К. Соколова. Дівчина з вазою (Художниця – керамістка). В. 22,5. Полонський ЗХК. 1961
С. Сергеев. Сувенир. В. 7,5. БФЗ. 1957
На авторство В. Сергєєвим вказаної композиції мене наштовхнули повторені ним сувеніри на тему "Творчість" під час його роботи вже на Конаківському фаянсовому заводі.
С. Сєргєєв. Сувеніри "Творчість" та "Ріг достатку". Конаківський фаянсовий завод. ?
Як передати дихання мазку і оживити трепетом листочки, щоб вітерець знайшов свою струну і забринів серед трави дзвіночком? І щоб комаха, жвава і жива, у той малюнок радо завітала, хай не нектару, а мого тепла для себе неодмінно назбирала?
(З. Олексенко)
Г. Чернова. Декоративне блюдо Робітниця. Будянський фаянсовий завод. 1959
У фондах Національного музею українського декоративного мистецтва зберігається ще одна декоративна скульптура за роботою керамістки, одної із величезної секти людей, які вірять в силу глини, вогню, землі та отримують задоволення від цього. Бог зліпив із глини людину, тому творчі люди фактично намагаються таким чином наблизитися до божественного. Крім того, глина – це перший матеріал, який опанувала людина...
Декоративна скульптура Дівчина з глечиком. НМУНДМ
В каталозі виставки, де було представлено роботу К. Соколової вказано назву виробу, яким тішиться художниця, як вазочка. З врахуванням того, що її розмір її не є мініатюрним у співвідношенні із силуетом майстрині, в атрибуціях твору вказано - ваза.
К. Соколова. Дівчина з вазою (Художниця – керамістка) - варіанти розписів. 1950
Фарфор!
І плоть твоя, і кров -
Вони й мої.
Єдине наше тіло
Хай пройде крізь священний твій вогонь
І лишить людям те,
Що уціліло.
(З. Олексенко)
Текст Л. Карпінська - Романюк
Opmerkingen