Музей виділяє й показує найкраще, виставка показує - все. Складається таке враження, проте, не відразу - перше відчуття буває дуже строкатим та для естетичних очей, можливо, не зовсім приємним. В цьому - відмінність вернісажу від музею. Тут домінує інший, - виробничо-показовий принцип. Робота з відбору скрутна, але, мабуть, в цій скруті й полягає найсприятливіший момент, що дозволяє оцінити фарфорове виробництво в його цілому. Що воно дає і що може дати? Рухається вперед або відстає? Як працюють окремі заводи самі по собі та в порівнянні з іншими?
Республіканська пушкінська виставка, що відкрилася в Києві 6 червня 1949 року у залах Державного музею російського мистецтва (нині - Національний музей "Київська картинна галерея"), в день народження поета, «… як і слід було чекати, збагатила українську образотворчу пушкініану: українські митці показали тут ряд нових творів», - писав мистецтвознавець, педагог Л. Владич (справжнє ім'я, по батькові та прізвище - Іоан Вольф-Пінхасович Ройзенберг (1913 - 1984) у «Щоденнику мистецтв» в газеті «Радянське мистецтво» від 15 червня. - Загалом дуже хороше враження справляє виставка. В експонованих на виставці творах українських художників є багато нового, зокрема в трактуванні пушкінської теми. Це – привід для широких творчих дискусій, які без сумніву, відбудуться в Спілці радянських художників України".
Публікація «Щоденник мистецтв» у газеті «Радянське мистецтво» від 15 червня 1949 року. З архіву О. Скицюк
М. Лисенко. Декоративна скульптура «О. С. Пушкін», як частина композиції М. Лисенка «О. Пушкін й М. Гоголь». В. 21. Полонський ЗХК. 1957
С. Вєліхова. «Юний Пушкін». В. 15. ЛФЗ. 1960-е.
Нумо ознайоммося з публікацією, по ходу тексту якої будуть додаватися наявні відомості. Отже, поряд зі скульптурними портретами Пушкіна, створеними за попередніх років, такими, наприклад як роботи Б. Іванова та Є. Блох (її твір експонований у відливі в чавуні, майстерно виконаному робітниками заводу імені Комінтерну в 1937 році), на виставці було ряд нових творів. Кращими з них виділялися робота Є. Фрідмана та Ю. Білостоцького й скульптурний портрет Пушкіна Л. Твердянської.
Публікація про відкриття ювілейної художньої виставки в газеті "Радянська Україна" від 7 червня 1949 року. З архіву О. Скицюк
Багатий і розмаїтий відділ народного мистецтва і художньої промисловості яскраво свідчив про великий інтерес народних майстрів до пушкінських образів. Тут були прекрасні декоративні вази й тарілки, створені полонським художником Петром Іванченком (1908 - 1997) спільно з чудовим майстром розписів, петриківською художницею Вірою Павленко (1912 - 1991).
Малюнки петриківського розпису для оздоблення фарфорових виробів стали використовувати з перших післявоєнних років на Київському експериментальному кераміко - художньому заводі (КеКХЗ), куди запросили кращих народних майстрів із селища Петриківка на Дніпровщині. Створені ними приклади стали активно розповсюджувати й на інших заводах галузі. У лютому 1949 року в Київ на один місяць був відряджений робітник живописного цеху В. Трохимчук для освоєння техніки петриківського розпису на Полонського фарфорового заводу (ПФЗ), а вже в березні, одна з кращих майстринь - петриківчанок В. Павленко, приїздить в Полонне, й протягом двох місяців навчає прийомам розпису групу робітників цеху художнього оздоблення.
У центрі головний художник ПФЗ П. Іванченко, ліворуч від нього його дружина - начальник цеху художнього оздоблення А. Мойсеєва та праворуч - В. Павленко. Полонне, 1949 рік. Фото з архіву М. Козака
Був виданий наказ по заводу, яким тимчасово зараховано В. Павленко у штат ЦХО Полонського фарфорового заводу. З архіву М. Козака
Ваза та чотири декоративних блюда, про які йде мова у газетній публікації, зберігаються у фондах НМУНДМ. Хоча фарфорові вироби, декоровані в стилі петриківського розпису, належали до вищих груп розпису, в малюнок, виконаний керамічними фарбами, не прийнято було включати золото. Препарат рідкого золота використовувався лише для відведення вусиків та відводок. Це вже значно пізніше "позолота" зарясніла у розписах, за мотивами петриківки, на догоду смакам широкого загалу споживачів. Зі створеними П. Іванченком роботами, у 1937 році на ознаменування 100-річчя з дня смерті О. С. Пушкіна в Києві експонувалась ювілейна художня виставка, можна ознайомитися в Музеї фарфору м. Полонного.
П. Іванченко. Ваза. ПФЗ. 1937
П. Іванченко. Декоративне блюдо до 100 - річчя смерті О. Пушкіна. ПФЗ. 1937. Музей фарфору м. Полонне
П. Іванченко. Декоративне блюдо "Царівна Лебідь". Полонський ФЗ. 1976
"Тут були й фарфорові підставки для годинників, зробленні вихованцями Одеського художнього училища В. Горолюком та М. Жабокрицьким на теми "Руслана і Людмили" та казки про "Царя Салтана" (1948),"- повістує "Щоденник мистецтв".
В. Горолюк, М. Червоненко, М. Жабокрицький поряд своїх дипломних проєктів - підставок для годинника "Руслан та Людмила" та «Казка про царя Салтана» В. 35. Одеса, 1948
М. Жабокрицький за роботою над підставкою для годинника "Казка про царя Салтана" на Дмитрівському фарфоровому заводі в Вербилках. В. 35. 1948 рік
Підставка для годинника "Казка про царя Салтана" у сучасному розпису
Училище завжди славилося тим, що тут у викладанні гармонійно поєднувалися строгості академізму з демократизмом традицій народного мистецтва. При цьому викладачі намагалися прищепити студентам любов до творів промислового мистецтва кераміки та порцеляни. Досконалість майстерності робіт студентів, серед яких більшість експонатів в історії українського фарфору представлено камерною скульптурою, викликає непідробне захоплення. Декор побудований настільки ж ретельно, як і форми. Філігранні орнаменти покривають скульптури килимовим візерунком. У декоруванні поєднуються над і підглазурний розписи.
Тоді Одеське художнє училище тільки ще починало відновлюватися від розрухи, як кажуть, з нуля. Однак ентузіазм викладачів і самих студентів забезпечив швидке відродження багатих художніх традицій цього відомого в країні центру підготовки художніх кадрів.
Студенти художньо - керамічного відділення ОХУ. Одеса, 1949. На фото С. Болзан - Голембовська, В. Шинкаренко, Л. Фурдигайло, С. Лажечникова та інші
Ювілей О. Пушкіна знайшов найбільший відгук в студентських роботах кінця 50 - х років та подарував цілий ряд цікавої порцеляни. Окрім наведених вище, це й скульптурні композиції В. Рудого «Людмила та Чорномор» (1958), скульптура з пудреницею заслуженого художника Росії В. Бабенко «Царівна-Лебідь" (1960), також вдалі розташування розпису оповідного характеру на чайних сервізах Л. Реріх за казкою про рибака й рибку та Т. Сафроновою за казкою про золотого півника. Член НСХУ Є. Судьїна - Павлюк, яка довгий час після закінчення ОХУ працювала в галузі декоративно - прикладного мистецтва з фаянсом, в 1948 році як курсову роботу на 3 курсі виконала декоративну скульптуру «Біля розбитого корита».
Є. Судьїна- Павлюк. «Біля розбитого корита». Одеса. 1948
В. Бабенко. "Царівна - Лебідь". Одеса. 1960
Порцелянова статуетка "Звіздар" (1950) - персонаж казки О. С. Пушкіна про золотого півника та декоративна ваза для палацу шахтарів, представлені Світланою Болзан - Голембовська (1927 - 2016) членам державної атестаційної комісії, вразили фахівців новизною пластичної форми й дивовижним розписом.
С. Болзан -Голембовська. "Звіздар". В. 23,3. Коростенський ФЗ. Частина дипломного проєкту. 1950. Власність автора роботи
Краща вихованка завідувача керамічним відділенням художнього училища, Академіка, професора Михайла Жука й одна з його найулюбленіших учениць Світлана Болзан захистила дипломний проєкт, виконаний на Коростенському фарфоровому заводі, з оцінкою "відмінно".
Її Звіздар, що несе Дідону сторожову птицю, був представлений серед інших творів випускників ОХУ на вернісажі під назвою "Продовження традицій"у лютому 2010 - го року в Одеському історико - краєзнавчому музеї. Підготовка фахівців з кваліфікацією "художник — виконавець, кераміст" для виробництва фарфор — фаянсової галузі була організована з урахуванням і можливістю випускниками виконувати обов'язки на підприємствах, як скульптора, так і художника. Досконалість майстерності цих зразків, серед яких більшість експонатів були представлено камерною скульптурою, колористичний лад та мальовничий підхід, властивий випускникам тільки цього закладу, викликали увагу. Сучасні фахівці отримали можливість визначити й проаналізувати парадигму одеської школи кераміки за час існування в радянський період.
В. Шинкаренко. "Царівна - Лебідь". Одеса. 1949. У розпису – НМУНДМ
Скульптура "Царівна - Лебідь", що зберігається у фондах Національного музею українського народного декоративного мистецтва є курсовою роботою випускниці ОХУ 1950 року, заслуженого художника РРФСР, одної з "зірок" славної плеяди Конаківського фаянсового заводу - В. Шинкаренко (нар. 1930). Кожний четвертий її твір випускався на заводі серійно, кращі твори художниці входять до фондів десяти великих художніх музеїв Росії. У тому числі в Державному Російському музеї в Пітері зберігаються шість творів, в Державному Історичному музеї в Москві - дев'ять, в Державному музеї кераміки в Каськів - п'ять, в Державному музеї -заповіднику в Загорську-десять. Дорогу до самостійної творчості Валерії відкрили «серйозні», як вона сама їх цінувала, виконані роботи в Альмі - матері, включно й чорнильний набір зі скульптурною групою на тему "Возз'єднання України" та скульптура «Снігуронька».
В. Рудой. "Людмила і Чорномор". Одеса. 1958. З експозиції виставки "Продовження традицій" в Одеському історико - краєзнавчому музеї, лютий 2010 року
Випускник скульптурного відділення ОХУ 1950 року член НСХУ В. Щербина (1926- 2017) втілив у фарфор сюжет "Чи не ганявся б ти, піп, за дешевизною" із розказаної поетові його нянею Аріною Родіонівною історії про Балду й попа.
В. Щербина. "Балда". В. 25. Городницький ФЗ. 1951. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
Працівник, якого жадібний піп послав до моря збирати з чортів оброк, не розгубився "Балда, с попом понапрасну не споря, пошел, сел у берега моря; там он стал веревку крутить да конец ее в море мочить", чим перехитрив чортів, приніс попу подать та став розплати вимагати.
Скульптурна композиція «Балда» за мотивами казки «Казки про попа і про працівника його, Балду» Пушкіна - одна з перших робіт геніального майстра порцеляни.
Атеїстична пропаганда за радянських часів активно використовувала цей вірш у своїх цілях. Залишається тільки здогадуватися про глибокий духовний сенс, закладеному авторами в порцелянові персонажі, які, сподіваюся, зовсім не блюзнірські й сатиричні, а повчальні та корисні для душі.
?. «Поп і його працівник Балда». В. 24,5. Полонський ЗХК. 1949
На виставці 1949 року була представлена сатирична гончарна скульптура роботи видатного майстра народного мистецтва покійного гончаря з села Крищинців на Вінниччині. Його скульптурні групи на теми «Казки про попа й наймита його Балду» - оригінальна інтерпретація російської казки в українському декоративному мистецтві.
Публікація про відкриття ювілейної художньої виставки в газеті "Радянська Україна" від 7 червня 1949 року. З архіву О. Скицюк
Експонувалися там й прекрасні лакові скриньки, розписані видатними художниками – палешанами А. Котухіним, І. Вакуровим та іншими. А поряд – роботи одеського майстра В. Іоанно, який у своїх підлакових розписах іде від традицій палешан.
М. Попов, друк виконано фотокераміком С. Кацманом. Декоративний таріль "О. Пушкін". Городницький ФЗ. 1956. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
Спроба на Городницькому заводі перенести палехські розписи на фарфор також мала великий інтерес. "На одному з українських фарфорових заводів донедавна працювала молода талановита художниця - пелешанка М. Першина (1918 - 2002). Створений нею сервіз, прикрашений мініатюрами на теми пушкінської «Полтави» - прекрасний і оригінальний твір. В ньому бачимо поєднання традицій старовинного російського мистецтва з українськими мотивами,"- йдеться далі у статті Леоніда Владича в газеті «Радянське мистецтво».
М. Азанова - Першина. Чайний сервіз "Полтава". Городницький ФЗ. 1949. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
М. Першина разом з талановитою художницею з Петриківки Марфою Тимченко створила прекрасне декоративне панно «Казки Орини Родіонівни» (60,3x74,5). З великим художнім чуттям і тактом гуашшю на картоні Тимченко сполучила примхливий рослинний орнамент з написаними Марією Першиною мініатюрами, на яких зображені юний Пушкін, що слухає няню, та герої пушкінських казок. «Що за чудо ці казки», - казав Пушкін і, як звичайно, потрапляв в саму точку. Казки - щось чарівне, ніжне, то, що неголосно і неспішно розповідають дітям перед сном. Олександр Сергійович, вже дорослий, але біля своєї милої няньки Орина Родіонівна слухає їй, а думками, здається, вже далеко, на обличчі його - безтурботне щастя. Так зображений поет й на скриньці, яку М. Першина - Азанова розмалювала, повернувшися до Палеху.
М. Першина - Азанова. Прямокутної форми, чорного кольору, кришка відкидна у шкатулки (коробочка) з розписом за мотивами поеми О. Пушкіна «Руслан і Людмила. У Лукомор'я дуб зелений....". На кришці композиція із зображенням бесіди Орини Родіонівни з юним Пушкіним, навколо них літературні персонажі з поеми «Руслан і Людмила». 4,7х20,0х13,8. Палех. 1954. Державний музей історії російської літератури імені В. І. Даля.
М. Тимченко виставила також цікаве панно на тему казок «Як весняною теплою порою…» (1948). Це перша спроба художниці створити сюжетну композицію: досі вона працювала лише в галузі орнаментальних розписів. Надихнула заслуженого майстра народної творчості Марфу Ксенофонтівну Тимченко (1922 - 2009) на створення незакінчена казка поета про ведмедиху: "Как весенней теплою порою из-под утренней белой зорюшки, что из лесу, из лесу из дремучего выходила медведиха со милыми детушками медвежатами погулять, посмотреть, себя показать. Села медведиха под белой березой; стали медвежата промеж собой играть, по муравушке валяться, боротися, кувыркаться. Отколь ни возьмись мужик идет, он во руках несет рогатину, а нож-то у него за поясом".
М. Тимченко. Панно «Як весняною теплою порою…» - по казці О. Пушкіна "Казка про ведмедицю". 1948. З архіву О. Скицюк
Мужик не пошкодував її і дитинчат тільки заради того, щоб нажитися. Він не задумався, яке горе він заподіює ведмедю, не подумав про подальшу долю ведмежат. Мужик не розумів того, що руйнує і приносить горе в ведмежу сім'ю. Виявляється, що іноді звірі можуть бути добрішими, ніж людина. Адже всі лісові мешканці прийшли висловити співчуття ведмедю. Навіть вовк і лисиця. Тому що вони розуміли, яку втрату він переживає: "В ту пору звери собиралися ко тому ли медведю, к боярину. Приходили звери большие, прибегали тут зверишки меньшие. Прибегал туто волк дворянин, у него-то зубы закусливые, у него-то глаза завистливые. Приходил тут бобр, торговый гость, у него-то бобра жирный хвост. Приходила ласточка дворяночка, приходила белочка княгинечка, приходила лисица подьячиха, подьячиха, казначеиха, приходил скоморох горностаюшка, приходил байбак тут игумен, живет он байбак позадь гумен. Прибегал тут зайка-смерд, зайка беленький, зайка серенький. Приходил целовальник еж, всё-то еж он ежится, всё-то он щетинится".
М. Тимченко. Панно «Як весняною теплою порою…» - по казці О. Пушкіна "Казка про ведмедицю". 1947 - 1948. З архіву О. Скицюк
Залишається тільки припускати, чим повинна була закінчитися казка. Помстою ведмедя мужику за сім'ю, або ж примиренням тваринного з людиною або ж каяття людини. Тема про те, що людям потрібно вчитися бути добрішими не тільки по відношенню один до одного, але до всіх живих істот, що потрібно замислюватися про свої дії, буде повторена ще й у 1972 - 1973 роках на картоні. Тому що немає нічого важливішого в світі, ніж сім'я.
М. Тимченко. Панно «Ведмежача сім"я» - по казці О. Пушкіна "Казка про ведмедицю". 80 х 60. Київ. 1972 - 1973. Картон / темпера. З архіву О. Скицюк
М. Тимченко. Панно «Ведмежача сім"я» - по казці О. Пушкіна "Казка про ведмедицю". 80 х 60. Київ. 1972 - 1973. Картон / темпера. З архіву О. Скицюк
М. Тимченко. Шкатулка «Як весняною теплою порою…». 11,3 х 44,3. Київ. 1948. Дерево, підлаковий розпис. З архіву О. Скицюк
До ювілею О. Пушкіна київським художником - скульптором Клавдією Філонович за романом поета "Євгеній Онєгін" були створені композиції "Євгеній Онєгін й Тетьяна в саду», «Володимир Ленський та Ольга Ларіна», «Євгеній Онєгін й Тетьяна. Освідчення», об"єднанні однаковим трактуванням постаментів в спільну оповідальну групу. Автор сценічно розкрила тему любові, по суті, що є другою за змістовністю у творі, втілюючи у двох іпостасях - молодого аристократа за походженням (на момент розповіді, йому близько 26 років) Євгенія Онєгіна й дівчини, яка помітно виділяється в суспільстві й зовнішністю (її краса відмінна від канонів аристократичного суспільства), і улюбленими заняттями (Ларіна не займається рукоділлям, не вміє маніритися) - Тетьяни та Володимира, сусіда Онєгіна і Ларіним, закоханого в Ольгу, й рідної сестри головної героїні роману - Ольги, яка зовсім не схожа на неї, вона - класичний приклад аристократки того часу: володіє зовнішніми даними, які є еталоном і прикладом для наслідування, обожнює світське життя, та й в цілому це вітряна особа, манірна кокетка.
К. Філонович. "Євгеній Онєгін й Тетьяна. Освідчення". В. 18,5. ПЗХК. 1949
"Вот мой Онегин на свободе; острижен по последней моде, как dandy лондонский одет — и наконец увидел свет", "по имени Владимир Ленской, с душою прямо геттингенской, красавец, в полном цвете лет, поклонник Канта и поэт", "глаза, как небо, голубые, улыбка, локоны льняные, движенья, голос, легкий стан, всё в Ольге...." та "она звалась Татьяной. Ни красотой сестры своей, ни свежестью ее румяной не привлекла б она очей. Дика, печальна, молчалива, как лань лесная боязлива", - скульптурні персонажі Клавдії Петрівни Філонович (29. 04.1889, Канів нині Черкаської обл. - 21. 10.1952, Харків) впізнаванні, правдиво переданий стиль епохи представників російського дворянства першої чверті XIX століття. Вищу освіту Філонович здобула на скульптурному відділенні Товариства заохочення мистецтв у Петрограді (1913 - 1916), там же навчалася в приватній майстерні професора Р. Баха. З 1907 р. працювала як художник в галузях станкової та книжкової графіки, станкової скульптури та пластики малих форм. З 1938 року демонструвала свої твори на виставках. Була членом товариства художників України.
К. Філонович. "Володимир Ленський та Ольга Ларіна". В. 22. ПЗХК. 1949
К. Філонович. "Євгеній Онєгін й Тетьяна в саду". В. 19,4. ПЗХК. 1949
Працюючи деякий час в Полонному К. Філонович також створила скульптурну пару на одвічну тему російського фольклору про жадібну, заздрісну дружину та доброго, працьовитого чоловіка. На порозі перед розбитим коритом сидить жінка, яка не зуміла вчасно зупинитися у своїх бажаннях, амбіціях та претензіях.
К. Філонович. Скульптурна пара «Золота рибка». В. 18. Полонський ЗХК. 1952
Статуетки з аналогічним чином сварливою бабою, яка в результаті «залишилася біля розбитого корита» надалі були створені й скульпторами полонською М. Павловою та київським В. Щербиною.
М. Павлова. «Сказка о рыбаке и рыбке». В. 18,5. ПЗХК. 1965
Дробошко. Попільничка за мотивами казки О. Пушкіна "Сказка о рыбаке и рыбке". БФЗ. В. 8,5. 1957
В. Булашов. Попільниця "Золота рибка". КеКХЗ. 1949
Автором пари фігурок "вдало передано душевний стан забитого селянина - підкаблучника дурною баби, «обжерлися блекоти». Рибальська сітка за спиною безвольного силуету. В руках золота рибка, до якої в черговий раз чоловік прийшов з проханням. Нерішуче розведені руки - "не наважився він поперек слова мовити» дружині. Відмінно від інших художників Щербина виписав особу жінки, що не зупинилася не тільки в жадібності, а ще й в безмежній гордині, яка намагалася «бути не тільки стовбовою дворянкою, а й вільною царицею», її очі повні спогадами й жалем.
В. Щербина. «У разбитого корита». В. 22. КеКХЗ. 1971
Твір учня 5 - го класу на тему "Моя улюблена книга"
Творчість великого поета, відігравала велику роль у формуванні змістовної сторони творів порцеляни, яка в силу своєї органічної близькості до народного мистецтва, фольклору, була глибоко сприйнята майстрами та на довгі роки стала невичерпним джерелом для створення яскравих, самобутніх робіт.
О. Жникруп. "Бахчисарайський фонтан". В. 28. КеКХЗ. 1974
Стимулом до їх появи служили не тільки пам'ятні дати, пов'язані з ювілеями письменників й поетів або їх творів, вихід на екрани фільмів про чарівність і чудеса, а, головне, бажання скульпторами знайти форму виняткового мистецтва, здатного стати популярним. Найбільший відгук у творчості художників Київського експериментального кераміко - художнього заводу подарував нам цілий ряд раритетної порцеляни. У розпису кавника 'Казка про рибака і рибку" (1936) використовуючи розмір поверхні, який чудово підходив для послідовного розташування обраного фрагмента казкового оповідання, Г. Головіна (1903 - 1977) створила на кожній стороні самостійні, яскраво індивідуальні, життєвої значущості художні твори. Художниця брала участь в республіканських виставках з 1946 року, всесоюзних з 1957, в 1948 - її твори експонувались на виставці в Парижі.
Г. Головіна. Кавник на мотиви "Казки про рибака та рибку ". КеКХЗ. 1936
Г. Головіна. Фарфоровий стакан на мотив казки. В. 7. КеКХЗ. 1946
Наступні покоління художників продовжували розвивати традиції найстарішого фарфорового заводу, спираючись на видатні досягнення національної культури.
В. Щербина. "Зарема". В. 31,2. КеКХЗ. 1978
Он изменил!.. Но кто с тобою,
Грузинка, равен красотою?
Вокруг лилейного чела
Ты косу дважды обвила;
Твои пленительные очи
Яснее дня, чернее ночи;
Чей голос выразит сильней
Порывы пламенных желаний?
Чей страстный поцелуй живей
Твоих язвительных лобзаний?
Как сердце, полное тобой,
Забьется для красы чужой?
Но, равнодушный и жестокий,
Гирей презрел твои красы
И ночи хладные часы
Проводит мрачный, одинокий
С тех пор, как польская княжна
В его гарем заключена.
(О. Пушкін "Бахчисарайський фонтан")
Інтерес до казкової теми не був таким масовим, як у1930-1950-ті роки, але вона як і раніше привертала увагу майстрів, які пропонували нові мотиви, а також незвичну трактування широковідомих образів. Художня мова створюваних творів ставала більш енергійною, емоційною та образною. Оксана Жникруп (1931 - 1993) зробила не абиякий внесок в зміни випуску галуззю порцелянових колгоспниць та робітниць камерними, приємними, ліричними, не байдужими скульптору жіночими образами, в них є сучасна чуттєвість, що відрізняються добре продуманою композицією, умінням автора передати душевний стан, певний настрій. В малій порцеляновій скульптурі з кінця п'ятдесятих років все менше ставало статуеток, пов'язаних з працею, а до кінця п'ятдесятих вони й зовсім зникли.
Чарівниця царівна Лебідь, породжена «Казкою про царя Салтана» О. Пушкіна, така, як її уявляла і двічі втілила художниця - величава, виступає, ніби пава, місяць під косою блищить, а на лобі зірка горить... - шедевральна, як і рядки казки в віршах. Дивовижний розпис, пластика. Детально передані сюжети: "Тут она, взмахнув крылами, полетела над волнами и на берег с высоты опустилася в кусты, встрепенулась, отряхнулась и царевной обернулась.
О. Жникруп. "Царівна Лебідь". В.23,3. БФЗ. 1953
Бьется лебедь средь зыбей,
Коршун носится над ней;
Та бедняжка так и плещет,
Воду вкруг мутит и хлещет...
Тот уж когти распустил,
Клёв кровавый навострил...
Но как раз стрела запела,
В шею коршуна задела —
Коршун в море кровь пролил,
О. Жникруп."Царівна Лебідь з шулікою". В. 29,5. КеКХЗ. 1956
Поміж творів, виконаних в перші роки роботи О. Жникруп скульптором, серійними тиражами випускалася на Баранівському фарфоровому та Полонському заводі художньої кераміки її фігурка 17-річної княжни, молодшої дочки київського князя Володимира. Статуетка "Людмила" (1954) замислювалася як парна до композиції В. Щербини «Руслан і Чорномор" (1954): лунолика, густе волосся заплетене у дві коси, чорноброва звернула свій мовчазний, нерухомий погляд у дзеркало: «На жаль, ні каміння намиста, ні сарафан, ні перлів ряд ... її душі не веселять».
Ілюстрація до поеми М. Кочергина
Та доблесний Руслан, що відправився на пошуки викраденої нареченої, долає підступність, обман, зле чаклунство — і, врешті-решт, в жорстокому бою перемагає Чорномора. Молоде подружжя ретельно опрацьовували у порцеляні сюжет, обладунки та зброю, кінську збрую, деталі одягу і прикрас головних героїв. Вони прагнули передати чарівну атмосферу поеми, зобразивши найважливіші й емоційні моменти сюжету, надавши персонажам яскраву індивідуальність. Порцелянова Людмила, яка кокетливо приміряє чарівну шапку перед дзеркалом, нібито зійшла з ілюстрації до поеми М. Кочергина, який умів втілювати чарівництво на папері. В. Щербина ліпив скульптуру хороброго князя з образу, який створив актор -легенда, красень, еталон мужності, сили, молодості й символ чоловіка 1930-40-х (зараз би сказали секс — символ) - Сергія Столярова, який виконав роль Руслана у першій екранізації казки "Руслан і Людмила» (1938), поставленій Віктором Невежиним і Іваном Нікитченко по першій, закінченій та надрукованій поемі О. С. Пушкіна.
О. Жникруп. "Людмила". В. 21. БФЗ. 1953. ПЗХК. 1954 В. Щербина. "Руслан і Чорномор". В.- 31,4. БФЗ. 1954
Кадри із фільму "Руслан і Людмила" (1938)
Для мальованого портрета вірними помислами й душею Людмили, що сумує вдалині від милого, в неволі, і шукає відповідь на питання: «Навіщо мені жити на світі іще?» на декоративному блюді «Руслан і Людмила" (1954) художниця використала малюнок геніального ілюстратора, учасника об'єднання "Світ мистецтва" Івана Білібіна (1876 - 1942)
О. Жникруп. Декоративне блюдо "Руслан і Людмила". Д. 40. БФЗ. 1954
"Руслан та Чорномор". В. 27. ПЗХК. 1952
О. Сорокін. Чорнильниця "Руслан перемагає Чорномора". В. 4,5. КеКХЗ. 1947
Попільниця "Вітязь". В. 12. ПЗХК. 1951. ХОКМ
Богатир Руслан врятував викрадену злим чарівником княжну Людмилу, свою наречену. Але вона спить непробудним сном. В цю мить Руслан чує голос фіна, який радить йому вирушати до Києва, де Людмила прокинеться. Саме ця сюжетна романтична картина, яскрава, смілива та надзвичайно ніжна, де Руслан летить стрімголов до Києва у розпису чайника заслуженим діячем мистецтв України, Лауреатом Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, головним художником Коростенського фарфорового заводу Валентиною Трегубовою (1926 – 2010).
В. Трегубова. Чайник "Руслан та Людмила". Коростенський ФЗ. 1982
В. Трегубова. Чайник "Руслан та Людмила". Коростенський ФЗ. 1982 - зворотна сторона
В оголошений рішенням Генеральної Асамблеї ООН міжнародний рік дитини в країні йшла підготовка до конкурсу «Художники - дітям», саме тоді виконана представлена дитяча тарілка.
Край лукомор'я дуб зелений, І золотий ланцюг на нім: Щодня, щоночі кіт учений На ланцюгу кружляє тім; Іде праворуч — спів заводить, Ліворуч — казку повіда. Дива там: лісовик там бродить, В гіллі русалка спить бліда; На невідомих там доріжках Сліди нечуваних страхіть; Там хатка на куриних ніжках Без вікон, без дверей стоїть
В. Долгачьова. Дитяча тарілка «Щодня, щоночі кіт учений на ланцюгу кружляє тім». Д. 19,5. Коростенський ФЗ. 1978
Київські декольні портрети подружжя О. Пушкіна і Н. Гончарової сюжетно домалювала майстер - художник Віра Мироненко, яка починала працювати на КеКХЗ живописцем, надалі вона - начальник живописного цеху, з 1978 по 1987 рік - директор постійно-діючої виставки при магазині "Фарфор, фаянс" на Хрещатику, повернулася на завод, де очолила лабораторію фарб. Мартиненко помістила їх у порцелянові рамки скульптора Полонського фарфорового заводу Фелікса Юліановича Туровського.
В. Мироненко. Портрети подружжя О. Пушкіна та Н. Гончарової. Миргород. 2018
Рівень експонатів радянського періоду дуже складно досягти сьогодні. Причини цього названі не були, причини не зрозумілі, тому що й досі є майстри при загублених засобах. Але щось зникло з життя і, саме цього-то, і не достає.
В. Горолюк, М. Шапіро. Плакетка із фотокерамічним зображенням О. Пушкіна. В. 8,5. Полонський ФЗ. 1952
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments