Нова епоха викликала до життя інші ефектні й видовищні, ліричні й чуттєві, повні емоцій, пристрасті й життя інтер'єрні елементи оздоблення будинків. Існує давня традиція перед Різдвом прикрашати оселі вертепами (presepe), які зображують сцени Різдва Христового. До цього заходу сім'ї готуються заздалегідь, купуючи фігурки та створюючи печеру, зоряне небо і ясла, які залишаються порожніми до 25 грудня. Рівно опівночі в ясла покладуть немовля, яке буде символізувати Христа.
Порцелянова шопка «Різдво. Христос Рождається!» (2014) Євгена Овчарика, який органічно в своїх роботах поєднує пластику й колір, експериментує з формою, зображає вифлеємську стайню в ніч Різдва Христового. Для композиції він використав статуетку українського скульптора – фарфориста Віталія Горолюка (2015 - 2016), елементами якої є фігури дитятка Ісуса Христа, Матері Божої та святого Йосипа. Після закриття Тернопільського фарфорового заводу втративши базу Овчарик організував власне виробництво, очолив його та продовжує нині виготовлення унікальної порцеляни. Указом Президента України №834/2019 від 8 липня 2019 року "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва" за значний особистий внесок у розвиток національної культури й мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність Є. Овчарику надано почесне звання "Заслуженого художника України".
Є. Овчарик. Шопка «Різдво. Христос Рождається!». Тернопіль. 2014
Свічник "Різдвяний вертеп" (2020) творчого колективу "Alis K" під керівництвом Сергія Воронова є помітним та новітнім виробом з етапу реконструювання теми українських традицій проєкту «Українські свята». Таким його роблять не деколі, не штампування, а люди, які хочуть нас здивувати. І це відчувається. Учасники процесу: скульптор, модель-майстер і технолог ливарного формовання, автори мальованого декору поліхромним розписом фарбами високого вогню і золотом. Всі вони зберігають методологію і давню техніку вантажної фарфорової статуетки ностальгійного змісту. Такий виробничий спосіб забезпечує творам "Alis К" абсолютну унікальність і мистецьку вагомість, котра з роками лише набуватиме історичної цінности.
В. Максимець, розпис О. Жернова. Свічник "Різдвяний вертеп". В. 16. "AlisK". Одеса. 2020
Застеляли столи та все килимами, Радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці, Радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празники в Гості, Радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Дай Бог того, Хто в цьому дому!
В. Максимець, розпис О. Жернова. Свічник "Різдвяний вертеп" - зворотня сторона. В. 16. "AlisK". Одеса. 2020
Нових рис, які були невідомі широкому загалу у час створення родинного сувеніру, набула фігурка "Маля" (1992) у формі настінного хреста. Полонський скульптор М. Бобик (1929 - 2010) призначав виріб для особистого користування - звідси і його певна сюжетна обмеженість, відповідного емоційного забарвлення порцеляновому малечі нададуть вже у сім"ях.
М. Бобик, розпис Т. Шуляк. “Маля”. В. 22. Полонський ЗХК. 1992
Д. Назаров. “Ангел”. В. 17,5. Коростенський ФЗ. 2006
Період різдвяних свят з його традиційною обрядовістю увібрав у себе найбільш типові види народно-драматичної творчості українців. Майстри порцеляни й фаянсу В. Трегубова, М. Трегубов, Н. Максимченко, О. Рапай, В. Щербина, В. Мусієнко, О. Жникруп, М. Холодна, В. Албул, Г. Кломбицька, Б. Пяніда, В. Покосовська, М. Моцак зуміли на народні повір'я про те, що в ніч перед Різдвом панують дві сили: добра і зла, створити в другій половині ХХ століття яскраво національний фарфор.
У спільній роботі Лауреатів Державної премії ім. Т. Шевченка, членів Спілки художників України, заслуженого діяча мистецтв України Валентини Трегубової та заслуженого художника України Миколи Трегубова зображений один з найкрасивіших обрядів в різдвяні дні - слов'янське свято зимового сонцестояння. Видніється старовинний храм з дерева, гуляють юрбою хлопці та дівчата з в'язками снопів і традиційних ляльок, співом пісень - колядок бажають господареві та господині здоров'я і багатства. Трегубови немов запрошують приєднатися до дійства, ставши на вечір рядженим, з мішковиною сумкою й «Зіркою» зробити обхід родичів та друзів - тих, хто не прожене, не викличе поліцію, а пригостить та повеселиться заодно.
М. та В. Трегубови. Столовий та чайний сервіз "Колядки". Коростенський ФЗ. 1995
«У роботах останніх років ми прагнемо до більш конкретної національної теми. Більш детально прописані композиції тяжіють до мініатюри. Особливо це простежується у розпису столового, чайного та кавового гарнітура «Колядки» (1995), де використані святкові традиції», - писала в інформаційних записках Валентина Трегубова.
"Адже народ існує — поки живуть традиції, в них — душа народу," —дає відповідь С. Воронов на питання чому ним розпочатий проєкт відновлення національних традицій є важливим для нас. Арт - мініатюру "Хай колядки звучать" підприємства "Alis К" доповнюють двоє колекційних наперстків та декоративне панно (2020). Бачимо як на вечірньому небі зійшла зірка. На погостини завітали веселі колядники. З Маланкою та Василем, Козою та Зіркою, із танцями та піснями: "Року минулому скажемо: "Прощай!", в ньому залишимо смуток і жаль, промінь надії у серці не згас, що все найкраще попереду в нас!" Генеральна лінія керівника та ініціатора проєктів - розмір виробів від 4 до 16 сантиметрів. Враховано, що людина, яка дарує сувенір, безсумнівно, хоче, щоб він викликав приємні спогади не тільки якнайдовше, а і якнайчастіше. Тому йому бажано, щоб сувенір якнайбільше знаходився в полі зору його власника. Отже, вони мають бути мініатюрними. Так і є.
В. Максимець, розпис О. Жернова. "Хай колядки звучать". В. 12. "Alis К". Одеса. 2020
В. Максимець, розпис О. Жернова. "Колядки". В. 4. "Alis К". Одеса. 2020
"Хай кожна сльоза перетвориться в сміх, Бог обіймає і любить усіх! Хай кожен почує потрібні слова, напередодні й під час Різдва!", - ватага дівчат та парубків в українських національних костюмах часів XIX століття з палкими щоками від морозу прославляють з двору народження Христа, обіцяють колядками господарям багатство, «щоб і в полі буйно, і в оборі плідно, на пасіці рійно» та співають пісень про Сонце, місяць та зорі. Скульптурні композиції Владислава Щербини «Колядки» (2007) відзначаються різноманітністю як розписом, так й кількістю фігур. До них було створено "Колядки" (В. 17, 21,16. КеХКЗ. 1980), які розміщені у теперішній публікації на заголовній світлині, скульптурна трійка з фондів НМУНДМ. Під сяйво Віфлеємової зірки колядник тримає мішок для обдарувань, чим автор підкреслив вірування: якщо обдарують когось, то обдарування прийде й до них самих. Це була своєрідна магія: якщо сказав комусь добре слово, то воно обов’язково повернеться до тебе сторицею. Відповідно якщо матеріально когось обдарував, то й сам матимеш, як підкреслено в одній з коляд, і чорноброву дружину, і овечок, і ягничок та інше добро. Коза тут, як тотем місяця, головний культ відзначення другого дня різдвяних свят — Уациля.
В. Щербина. "Колядки". В. 27. Київ. 2007
Доречно згадати, що пластичною виразністю, яскравістю жестів й соковитим колоритом найчастіше привертають увагу фігури гоголівських героїв. Сценки за участю Вакули, Солох, Оксан, дяків випускалися масово на різних виробництвах з 1960-х по 1980-і роки.
В. Щербина, розпис О. Жникруп. "Параска та дяк". В. 17,5. КеКХЗ. 1965
В. Трегубова, "Солоха". В. 12. КФЗ. 1959
Жарт, плід веселої та завзятою гри автори порцеляни наділяли чарівністю національного мистецтва й різноманітністю регіональної індивідуальності, показуючи при цьому знання техніки скульптури та технології порцеляни, розкриваючи її привабливі властивості. В цілком реальний світ настільки органічно вливався світ пафосу, що судячи з усього, так і повинно бути.
О. Рапай за розписом статуетки "Солоха та дяк". Київ, 1959
Статуетка В. Трегубової "Солоха" представляла в 1959 році Коростенський фарфоровий завод на виставці - ярмарці в Марселі (Франція), декоративна скульптура О. Рапай "Солоха та дяк" експонувалася на виставці українського мистецтва в канадському місті Оттава в тому ж 1959.
Фарфорові підприємства ніби сперечалися між собою за театральність дійства й колірне насичення в відтворенні сюжетів повісті М. Гоголя.
О. Рапай, розпис А. Калуга. "Солоха та дяк". В. 25,5. Київський еЗХК. 1959
В. Щербина. "Вакула з батогом". В. 28,8. КеКХЗ. 1970
Кадр з фільму "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1961)
Який фільм можна назвати самим різдвяним? Хтось згадає "Один вдома", хтось "Грінч - викрадач Різдва", ну а для когось найріздвяний - "Поганий Санта". Але це все не те. Принаймні для нас. Найріздвяний - "Вечори на хуторі біля Диканьки". Радянські глядачі побачили цю картину на другий день Різдва 1962 року. Ідея перенесення на екран твори Гоголя "Ніч перед Різдвом" була сприйнята керівництвом від кіно в багнети. В СРСР релігійна пропаганда хоча і не була під забороною, але не віталася це точно. Однак режисер придумав "хід конем" - він вирішив екранізувати одну- єдину повість, але назва майбутнього фільму вирішив взяти з усього збірника оповідань і повістей. Художники порцеляни не могли залишити поза увагою чудову постановку гоголівської історії від знаменитого кіноказкаря Олександра Роу. Вони часто використовують подібність головним героям екранізації у декоруванні фігур, зовнішності, силуетах та оздобленні національного одягу.
М. Холодна. "Оксана з дзеркалом". В.27. Конаковський фаянсовий завод. 1955
К. Кузнєцов. Розпис Т. Шуляк. "Вакула". В.-29,5. Полонський ЗХК. 1982
Здається, що немає нічого звичайнішого у різдвяну ніч, ніж красива відьма на метлі, що вилітає з клубами диму, що пішов хмарою по небу, з труби. Відьма сама відчула, що холодно, спустилася по повітрю, ніби по крижаній похилий горі, і прямо в трубу. Чорт таким же порядком відправився слідом за нею. Але оскільки ця тварина спритніший за всякого франта в панчохах, то не дивно, що він наїхав при самому вході в трубу на шию своїй коханці. Такий гоголівський сюжет закладено у двофігурну композицію, що створила у 2018 році керамістка Марія Антропова, одна з ініціаторів повернення Щербини до авторського фарфору. Завдяки сумісній праці з видатним майстром понад десять років, Антропова виросла в перспективну художницю по фарфору.
В малій скульптурі образ демона наділений автором цілком конкретними рисами, як зовнішніми, так і внутрішніми. Вона малює його з особливим шармом, який, всупереч народним традиціям, не викликає у нас почуття огиди та страху.
М. Андропова та В. Щербина. Київ, серпень 2016 року
М. Антропова. "Солоха та чорт". Київ. 2018. Експонувалася на різдвяній виставці у залах союзу художників України
Лідія Пахарєва - Мітяєва здобула освіту в Київській художній школі ім. Т. Шевченко. Піддон тарілки "Солоха з чортом" (1946) послужив їй свого роду полотном гоголівському оповіданню: "Черт между тем не на шутку разнежился у Солохи: целовал ее руку с такими ужимками, как заседатель у поповны, брался за сердце, охал и сказал напрямик, что если она не согласится удовлетворить его страсти и, как водится, наградить, то он готов на все: кинется в воду, а душу отправит прямо в пекло. Солоха была не так жестока, притом же черт, как известно, действовал с нею заодно».
Авторський розпис художником Л. Пахарєвою - Мітяєвою порцелянової тарілки "Солоха з чортом" ( Д. 17) та кувшину за мотивами повісті М. Гоголя "Ніч перед Різдвом". КеКХЗ. 1946. Атрибуція подана за каталогом VIII української художньої виставки у Київі 1946 року
До початку 90-х за фарфором стояли в чергах, а потім дбайливо зберігали за склом серванта, не даючи дітям навіть торкатися до цієї «святині». Скульптурні композиції, не тільки, а й набори посуду, декоративні тарелі, вази, ваялися і розписувалися авторами з такою теплотою і любов'ю, що при їх розгляданні мимоволі заряджаєшся позитивом і веселощами! Як от пані Марія Піпко у свято, що організував приватний "Музей родини Петрич".
На фото: Марія Піпко в приватному "Музеї родини Петрич". м. Конотоп, грудень 2020
В. Сорокін, М. Шепелєва. «Чуб й дяк». В. 20. Дулівський фарфоровий завод. 1954
В. Щербина, А. Калуга. «Солоха». В. 23. КеЗХК. 1968
Солоха, мати коваля Вакули мала зроду не більше сорока років. Вона була ні хороша, ні погана собою. Важко й бути гарною в такі роки. Однак же вона так уміла причарувала до себе найстатечніших козаків (яким, не заважає, між іншим, помітити, мало було потреби до краси), що до неї ходив і голова, і дяк Осип Никифорович (звичайно, якщо дячихи не було вдома), і козак Корній Чуб, і козак Касян Свербигуз. І, до честі її сказати, вона вміла майстерно обходитися з ними.
Жодному з них і на думку не спадало, що у нього є суперник. Чи йшов побожний чоловік, або дворянин, як називають себе козаки, одягнений в кобеняк з відлогою, в неділю до церкви або, якщо погана погода, в шинок, - наче й не зайти до Солохи, не скуштувати жирних зі сметаною вареників та не погомоніти у теплій хаті з балакучою і догідливою господинею. І дворянин навмисно для цього давав великий гак, перш ніж досягав шинка, і називав це - заходити по дорозі. А чи піде, бувало, Солоха у свято до церкви, надягши яскраву плахту з китайчатою запаскою, а поверх неї синю спідницю, на якій ззаду нашиті були золоті вуса, і стане прямо біля правого Крилоса, то дяк уже вірно закашлюється і примружував мимоволі в ту сторону очі; голова гладив вуси, замотував за вухо оселедець і говорив що стояв біля його сусідові: «Эх, добра баба! чорт-баба!»
О. Жникруп. "Черевички" - персонажі з повісті М. Гоголя «Ніч перед Різдвом». Вакула стоїть біля Оксани, що сидить, й тримає в руках черевичок. В.23. КеКХЗ. 1969
О. Жникруп. "Солоха та дяк" - скульптура з двох сидячих фігур: дяка та Солохи з мискою вареників в руках. Біля їхніх ніг фігура риса. В.19,5. КеКХЗ. 1974
Реальна краса фігур й предметів у розпису ярким колористом Олександром Трегубовим різдвяних декоративних тарілок, які множаться на красу кольору та фактури, що створює емоційне враження найвищої інтенсивності. На одній з чотирьох за мотивами повісті зображена Солоха, мати коваля Вакули, й статечний козак Корній Чуб, батько Оксани, який зайшов поговорити в теплій хаті з балакучою і догідливою господинею.
О. Трегубов. Декоративні тарелі за мотивами повісті "Ніч перед Різдвом". Слов"янськ. 2000- ті
Поважний усіма голова, шанований Чуб походжає до Солохи - сюжет й статуетки Валерія Албула «В гостях у Солохи» (1987). Композиція зображає сцену, яка викликає цілющий і бадьорий сміх. Голова, обтрусивши зі свого Капелюха сніг і випивши з рук Солохи чарку горілки, розповідає, що він не пішов до дяка, бо знялася завірюха; а, побачивши світло в її хаті, завернув до неї в намірі вечір з нею провести.
В. Албул. «В гостях у Солохи». В.21. ПЗХК. 1985
В. Щербина, О. Жникруп. "Вакула з чортом". В. 20. Київський еЗХК. 1960
В. Трегубова. "Перед дзеркалом". В. 13. КФЗ. 1964
В. Щербина. "Вареники" - фрагмент. В.18,5. КеКХЗ. 1970
Гідні усмішки роботи О. Рапай, О. Жникруп, В. Мусієнко «Солоха і дяк» (1959, 1974, 1988), В. Щербини «Вареники» (1975). Вони виграють продуманістю композиції, кропітким опрацюванням нюансів, колірними рішеннями. Тут немає випадковостей, кожен твір вигострино до акредитивної досконалості й має свій стиль. Ну а що не розсміятися від душі над втіленням у фарфор персонажів того комічного діалогу: «А що це у вас, чудова Солоха?» і, сказавши це, відскочив він трохи назад. "Як що? Рука, Осип Никифорович!» Відповіла Солоха. «Гм! рука! хе! хе! хе!» Виголосив серцеву задоволеність своїм початком дяк і пройшовся по кімнаті. «А це що у вас, шановна Солоха?» вимовив він з таким же видом, приступивши до неї знову і схопивши її злегка рукою за шию і таким же порядком відскочивши назад. «Ніби не бачите, Осип Никифорович!» відповіла Солоха. «Шия, а на шиї намисто». «Гм! на шиї намисто! хе! хе! хе!».
Вміє посміятися від душі Василь Мусієнко. Володіючи геніальним даром композиційної вигадки він створив свій стиль - шаржовий, комічний, але українці мають хороше почуття гумору, в тому числі й над самими собою. Як кумедно побудований сюжет з дяком, як колоритна Солоха, як детально переданий її костюм. Скільки візерунків червоного, синього на білому використовував автор, щоб створити свято флірту, який посилюється вночі!
В. Мусієнко. "Солоха і дяк". В. 28,5. КеЗХК. 1988
В. Албул." Вакула". В.-22. Полонський ЗХК. 1980
Або ось красуня Оксана. Сімнадцятирічна дочка багатого козака Чуба, що славиться на всю округу своєю незвичайною красою, парубки ганялися за нею юрбами. Ну чим не ідеал?
М. Моцак. "Оксана" - варіанти розпису. В. 15,8. Полонський ЗХК. 1964
О. Рапай. "Дівчина з дзеркальцем". В. 18. КеКХЗ. 1958. З колекції музею "Київський фарфор"
Насправді вона горда і самолюбна в настільних фігурках В. Трегубової (1964), В. Покосовської (1959), О. Рапай (1958), М. Моцака (1964). Вдивляємося - починає проступати авторська іронія. Та й ми добре знаємо, що вона закохається по вуха в коваля, вирішивши, що занадто жорстоко повелася з ним, і злякається: «Чого доброго! може бути, він з горя надумає закохатися в іншу і з досади не стане називати її першою красунею на селі?». Полонські та барановські статуетки з Оксаною - найбільш рідкісні в приватних колекціях любителів декоративно - прикладного мистецтва, дівчата перед дзеркалом та з дзеркальцем - авторські. Роботу Рапай художня рада тресту «Укрфарфорфаянс» не затвердила до тиражу. Її члени порахували, що пластичне моделювання виконано погано, не витримана пропорційність в частинах тіла.
В. Покосовська. "Оксана". В. 20,5. Барановський ФЗ. 1959
В. Щербина. "Вакула". В. 25. КеКХЗ. 1980 (сучасний повтор)
В. Щербина. Декоративний куманець «Вакула». В. 28,5. 1982. КеКХЗ. НМУНДМ
Цікавим був для подарунків собі та своїм рідним - коваль Вакула, образ якого втілений скульпторами в порцеляні найбільшу кількість разів. Скажімо, В. Щербина володів сильним темпераментом і яскравою творчою індивідуальністю. У його роботах зрілого періоду - не тиша і лірична поезія, а кипуче життя, блискуча краса, насиченість духовних і емоційних переживань. Владислав неодноразово ліпив спритного, сильного, сміливого і винахідливого парубка й в декоративній скульптурі, й в куманці, й тричі в сувенірних трубках.
В. Щербина. Трубка /сувенір/. В. 9,5. КеКХЗ. 1956
В. Щербина, розпис О. Жнікруп трубка «Вакула». В. 10,8. КеКХЗ. 1974
В. Щербина. Сувенір «Чортова трубка». В.15,5. КеКХЗ. 1974
В. Горолюк, М. Шапіро. Настільна плакетка із зображенням Миколи Гоголя. В. 8,5. ПФЗ. 1957
Хоча в різдвяну ніч в українському селі М. Гоголя всіх поплутав біс, могутньому ковалю Вакулі вдалося здолати нечисту силу і добути для своєї нареченої царські черевички. Череда цієї тематики унікальних творів вражає.
В. Трегубова. "Черевички". Вакула. В. 25. Оксана. В. 28,5. Коростенський ФЗ. 1960
Н. Максимченко."Черевички". В. 28,7. Ризький ФЗ. 1955
Варіант композиції Н. Максимченко "Черевички" в майоліці. 1952 (Н. О. Максимченко (1916 - 1978) народилася в Слов'янську. Працювала на Дмитрівському порцеляновому заводі)
Б. Воробйов, у розпису О. Лупанової. "Черевички". ЛФЗ
Художники - сильний і одержимий народ. Отримавши спеціальність скульптора-виконавця в Саратовському художньому училищі Мусієнко працював скульптором на Полонському ЗХК. Продукція підприємства займала гідне місце серед виробів інших українських фарфорових заводів, складаючи близько 80% від загального обсягу малої скульптури в СРСР. Цілий ряд розробок за два роки роботи в художній лабораторії Василя серійно тиражувався, але коли в 1986 році на столичному заводі звільнилося місце в художній лабораторії, Мусієнко по переводу поїхав до Києва. Молодий скульптор гідно влився в колектив, який позиціював традиції М. Тимченко, О. Сорокіна, Г. Головіної, В. Щербини, О. Рапай, О. Жникруп, С. Болзан - Голембовської. Київський кераміко - художній завод був славен неповторним, самобутнім мистецтвом художників-професіоналів, які створювали ексклюзивний фарфор, тонкостінність та білизна якого відповідали світовим стандартам. Заводська продукція з року в рік відвантажували в Великобританію, Іспанію, Німеччину.
В. Мусієнко. Штоф - фляга "Солоха". В. 30. КеКХЗ. 1995
Мусієнко створив цілий ряд широко відомих робіт, випуск яких у вартісному вираженні становив в кінці 80 - х, початку 90-х до 75% від усього річного обсягу товарної продукції. Але з - за попиту на декоративну порцелянову пляшку, так званні штофи, яка на кілька років практично повністю змінила скульптуру в асортименті виробництв, сталася поступова переорієнтація заводів України з випуску малої пластики, ваз і сервізів на промислову тару - оригінальні сувенірні пляшки, фляги та штофи для спиртовмісних напоїв, що поставлялися великими партіями на лікеро-горілчані заводи. Штофи В. Мусієнко та В. Данильчука "Солоха", "Солоха і дяк", "Вакула", розроблені на Київському еКХЗ, Полонському ЗХК, самобутні і унікальні і разюче відрізнялися від подібного, що випускалося на інших українських заводах, якістю та унікальністю, декоративністю, різноманітністю, оригінальністю та колоритом.
В. Данильчук. Штоф - фляга "Солоха". В. 25,5. Полонський ЗХК. 1997
В. Данильчук. Штоф - фляга «Вакула». В. 30. ПЗХК. 1991
З талановитих молодих скульпторів поруч з В. Мусієнко працювали М. Лампека, А. Майборода, М. Мальованний. Їм довелося пережити гірку долю, яка спіткала всі 17 фарфоро - фаянсових підприємств, які працювали на Україні - банкрутство, зупинка, руїни. З 2006 року в творчості В. Мусієнко почався новий етап, він став співпрацювати з новоствореним підприємством в Україні ТОВ «АТТА», що випускає напівпорцеляну. Майже всі аттовскіе роботи Василя успадковують традиції українського фарфору, несуть в собі як класичний, так і національний колорит художнього мистецтва, прив'язані до фантазії, завзяття колишніх київських статуеток (шахи «Диканька» /2009/, сервіз «Корчма» /2008/).
В. Мусієнко. Штоф - фляга «Солоха». В. 27. КеЗХК. 1996 / Штоф - фляга «Солоха та дяк». В. 32. КеЗХК. 1992 / Штоф - фляга «Солоха». В. 40. ООО «АТТА». 2010
Ю. Пянида. Набір «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». В. 35. Будянський ФЗ. 1980
Набір художника Юрія Пяниди «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1988) цікавий оригінальністю композиції, новизною в декоруванні. Спілкування з фаянсом вимагає від художника осягнення принципів «співіснування» живопису й пластики в одному творі. В роботі Пяниди сталося таке єднання. Ось поставимо прилади на скатертину. Куманець символізує достаток в селянській хаті. Це для узвару. Його в Україні традиційно готували на Різдво. Поруч чотири склянки для напою, звареного з сушених фруктів та «глянули зірки. Місяць величаво піднявся на небо посвітити добрим людям та всьому світу».
Екскурс в історію українського Різдвяного фарфору вийшов з друку у 2018 році в журналі "PRO MAISON". Роботи давно живуть самостійно, завоювали своє місце, простір, глядачів, придбали співрозмовників. Але завжди залишається важливим «стан» в самій роботі та «поле» між роботою і глядачем. Хотілося, щоб воно було наповнене флюїдами розуміння, небайдужості, співпереживання.
А зараз, віншую вас, славі господарі, тії свята відпровадити, других дочекати, від століть до століть, доки вам Пан Біг назначив вік. Христос рождається!
— Славімо Його!
Текст Л. Карпінська - Романюк
Фото Є. Овчарик, О. Жернова, О. Трегубов, Л. Карпінська - Романюк, В. Завершинський
Comments