Івковська Л.. Побачення. В. 14. Київ. 1960. НМДМУ
Вироби з порцеляни. Гуцульська і ширше — карпатська тема стала для українських майстрів фарфору 1960-х років можливістю показати гірське, відгалуження українського народу.
Івковська Л.. Гуцульська троїста музика. Київ. В. 12. 1958. НМДМУ
Ми дуже мало обізнані з цим мистецтвом. Широко розповсюджено пізнавану косівську кераміку завдяки специфічному колориту, в якому використана обмежена кількість кольорів: білий, зелений і відтінки охри. Популярне ткацтво: різноколірні килими з геометричними візерунками й «ліжники» - товсті ковдри з натуральної овечої вовни, які володіють лікувальними властивостями.
Трегубова В.. Дануся з ліжником. В. 17. Коростенський ФЗ. 1990
Майже на кожному кроці в При та Закарпатті ткані пояси й головні пов′язки з китицями й помпонами, гердани з геометричними орнаментами, в яких переважають чорний, червоний, помаранчевий і білий кольори; вироби зі шкіри: пояси, сумки, постоли (етнічне взуття), прикрашені тисненням і заклепками; жилети з вовни або овчини, прикрашені вишитим візерунком із грубих вовняних ниток різних кольорів, китицями; різьблені тарілки з нефарбованого дерева; бартки - невеликі топірці на довгій різьбленій ручці. Сьогодні їх часто роблять в якості сувенірів.
Самобутню і виразну традицію гуцульського декоративно-прикладного мистецтва можна сміливо назвати найяскравішим проявом українського стилю. Тематичні декоративні скульптури - унікальні.
Івковська Л.. Гуцулка й гуцул. Київ. 1957. НМДМУ
Раритетні, ніби магнітом тягнуть до себе, вони є невичерпним джерелом для дослідження і вивчення давніх традицій, звичаїв та мистецтва багатого своєю давньою культурою та народним мистецтвом краю. Гарна музика Троїстих музик, співанка Коломийок, танці Аркану. В них є Бог, сила, щастя і злагода. Вже упродовж 1950 -х в українській скульптурі малих форм чітко визначилися два напрямки в діяльності художників і підприємств художньої промисловості. Це - ті, що територіально тяжіють в одному випадку до Києва, в іншому — до Львова. Київська гілка представлялася творами художників Київського, Коростенського, Баранівського, Полонського заводів (порцеляна), Будянського та Васильківського (фаянс, майоліка).
Художниця декоративної кераміки Людмила Семенівна Івковська (Розенталь) народилася 2 жовтня 1904 р. у Києві в сім’ї художника-живописця Семена Карповича Івковського. Професійну освіту отримала в Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де навчалась у Бернарда Кратко та Макса Гельмана. З 1937 р. працювала в Українській спілці художньо-промислових організацій. У 1949 р. продовжила свою трудову діяльність в центральній художньо-експериментальній лабораторії Укрхудожпрому. З 1939 р. – учасниця численних вітчизняних і міжнародних виставок. У творчому доробку мисткині: декоративні вази, посуд, тарелі, пласти, скульптура малих форм. У Національному музеї декоративного мистецтва України зберігаються вісім творів Людмили Івковської. Скульптурні композиції «Гуцулка і гуцул» (1958 р.), «Побачення» (1959 р.), «Троїсті музики» (1959 р.) – яскраві, емоційно насичені образи, сповнені національного колориту. Роботи художниці відрізняються лаконізмом, оригінальним стилем, різноманітністю сюжетних композицій. Це скульптури «Ван Кліберн» (1960 р.) і «На відпочинку» (1950-1960 рр.).
У 2024 році Київський експериментальний кераміко-художній завод буде відзначати свій 100-річний ювілей. До цієї визначної дати була створена Ювілейна колекція, що є підсумком практично 100-річного життя заводу. Вона не тільки зберігає в собі історію, культуру та традиції Київської порцеляни, але й є подарунком для майбутніх поколінь. Ювілейна колекція складається з 100 найяскравіших робіт, які представляють різні періоди існування заводу. Декоративна скульптура В. Щербини "Зустріч" (1970 - ті) - одна із ювілейної колекції.
Маємо можливість вперше дослідити та ознайомитися з творами оригінального художнього явища української школи малої пластики XX століття, де перше, що впадає в око, це колорит Гуцульщини, який відзеркалює душу, побут, пристрасті, традиції та цінності народу.
Моцак М.. Коломийки. В. 14. 15. Полонський ЗХК. 1960 - ті
Чим ближче вдивляєшся в них, тим глибше переконуєшся, що воно настільки самобутнє, що здається цілком відмінним від народного мистецтва інших областей України. Але, не зважаючи на всю свою оригінальність і яскраво виявлена своєрідність, єдина стильова лінія зв’язує В. Трегубову та З. Березу у настінних горельєфах, В. Щербину та Г. Кічулу у захватних фігурках колядувачів, Л. Івківську та М. Левханян у наповнених чарами подіями веселими піснями, танцями, забавами та жартами композиціях троїстих музик.
Левханян Марієтта Євгенівна (26.03.1938) – художниця декоративно-ужиткового мистецтва, членкиня НСХУ народилася в Єревані в сім"ї художника театру й кіно, українського та армянського живописця, художника кіно й театру, сценографа, члена Асоціації художників революції (1929), співзасновника Львівського відділу Союзу художників України Євгена Аршаковича Левханяна (1907 - 1964). Тож не дивно, що дівчина у 1962 році закінчила керамічне відділення Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (викладачі скульптури - І. Севера, живопису - І. Скобало).
Можливість здобуття спеціалізованої професійної освіти стало одним із важливих чинників часів бурхливого злету популярності художньої кераміки у Львові. Кафедра кераміки готувала фахівців з 1946 року. Для них була створена потужна матеріально - технічна база проєктування та виготовлення професійної кераміки, де чільне місце займав спеціалізований керамічний цех Львівської експериментальної кераміко - скульптурної фабрики, відкритий 1949 року, на якому було розроблено низку цілком нових технологічних прийомів.
Праці студентів львівської мистецької школи нині становлять вагому частину сучасного надбання українського декоративного мистецтва. Виконана на відмінно дипломна робота М. Левхатян "Керамічні статуетки "Гуцульський базар", в переліку творчих робіт майстрині значаться як композиція "На ярмарок", - люди з сусідніх гір, які спустилися сюди, скупитися на базарі або самому щось продати, щоб дізнатися останні новини.
М. Левханян. Композиція "На ярмарок" (18). Львівська кераміко - скульптурна фабрика. 1962. Глина, ангоби, емалі
Тут є свіже молоко, смачна бринза, терпка гуслянка та ніжний кисляк домашнього виготовлення, вівці. Можна купити глиняний та керамічний посуд, музичні інструменти, сопілку. Очі розбігаються від барвистих гобеленів, де зображуються сцени з життя гуцулів, від вишитих і дерев'яних картин з гірськими мотивами. Сповнена теплим гумором сценка тітки з півнем - втікачем.
Трегубова В.. Стефа з курами. В. 16,5. Коростенський ФЗ. 1990
Згадаймо «Народні усмішки» (1990) В. Трегубової. Дружини ведуть на мотузках чоловіків. Одна дружина продає чоловіка-гуляку і бабія. Набігає безліч дівчат-покупців, всі розмахують грошима. Дивлячись на претенденток, дружина передумує і веде чоловіка додому. Висока дружина продає низенького чоловіка, його купує дівчина ростом ще вище дружини. Стара мати продає холостого сина. Він дістається найрішучішій дівчині, яка перевірила, чи вміє він цілуватися. Зітхнувши й перехрестившись, стара вирішує купити собі чоловіка-старого. Молоденька дружина настільки рада, що не тільки не бере у неї гроші, а й віддає свій гаманець на додачу до старого. Поступово торгівля завершується і базар порожніє. Залишилися тільки дружини, які продають ледаря і п'яницю, але вони нікому не потрібні навіть даром. Дружини спочатку змінюються чоловіками, але подумавши, вони відштовхують їх геть, через те, що вони все одно не здатні працювати. Зворушлива і щира, безпосередня і святкова сюїта "Народні усмішки" (1990), що складається з 22 одне і двох фігурних скульптур в національних регіональних українських костюмах, виконана за мотивами пісні "Ой там, на току, на базарі, жінки чоловіків продавали» вперше була представлена на республіканській художній виставці "45 років Великої перемоги" (Київ, 1990).
Трегубова В.. Дід гуцул - " із "Народних усмішок" . В. 10. Коростенський ФЗ. 1990
Привертає увагу гуцульські орнаменти у декорі. Можна простежити два основних напрямки. Перше - геометричні візерунки Л. Івківської, В. Трегубової, В. Щербини, які найчастіше використовують у ткацтві (у тому числі - бісерному, в цій техніці створюють гердани), вишивці.
Їх ми бачимо у розпису скульптур «Дануся з ліжником», «Дід Гуцул» (обидві – 1990).
Гуцульські килими, які, звичайно, прикрашуються дуже оригінальним геометричним орнаментом, чітким і ніби мозаїчним.
Рослинні мотиви яскравіше виражені у розписі кераміки А. Курочки - це мікс стриманості та неприборканої дикості, змішання ревного християнства з язичницькими віруваннями й вченнями мольфарів. Існує особлива, примітивно-наївна манера малюнка М. Кравченко, в якій зображують квіти, дерева.
Курочка М.. Гуцулка з бараном - з набору "Гуцули на Полонині". ЛКСФ. 1960 - ті
Що стосується кольорів, то в гуцульському мистецтві не гребують яскравими (аж ніяк не кричущими) барвами. Особливо улюблені в регіоні червоний і його різноманітні відтінки. Разом з тим, використовуються емалі натурального забарвлення матеріалів: овчини, овечої вовни, виробленої шкіри, дерева. Кольоровий тонкий орнамент в зеленкуватих тонах, часто рослинний і звіриний, тонко лягає на молочно-білий фон поливи.
Курочка А.. "Весілля". В. 19. 20. 22. 13,5.16,5. Львовська кераміко - скульптурна фабрика. 1960
Створена М. Левханян також під час навчання композиція "Гуцульське весілля" (1960) про свято радості та любові, яке карпатський народ щедро дарує всім. Тут представлені «князь й княгиня», так називають молодих на Гуцульщині, веселі троїсті музики, які протягом трьох днів супроводжують наповнену чарами подію веселими піснями, танцями, забавами та жартами.
Вуйко розливає горілку у наперстки, адже колись на весіллі за три доби випивали три літри горілки - і все село гуляло. Декор виконано емалями й складається з тонких ліній, рисочок, крапочок, інших найпростіших елементів геометричного орнаменту, який здавна використовувалися в народному мистецтві західного регіону України. При мінімумі виражальних засобів мініатюрні фігурки в етнічному одязі відрізняються пластичною вишуканістю, композиційною довершеністю українського національного стилю. Довга вишита сорочка пана молодого покриває штани - гачі. Головний убір – це крисаня. Тут є китиця із пір’ям. Вбрання молодої, а це - вишита сорочка, запаска, постоли, капці та корона – це чільце, яку прикрашено позлітками, монетами, все по-давньому. «Як весілля проведеш, так і життя проживеш!» - стверджують гуцули й молода скульпторка.
Левханян М.. Композиція "Гуцульське весілля" (6). В. 14. 16,5. 16,8. 17,5. 14,5. 13,5. Львовськакераміко - скульптурна фабрика. 1960
Весільні символи та атрибути - свічки, коровай, сердечність батьківського благословення, гільце, рушники, ліричні та жартівливі пісні, якими супроводжувалися всі обрядові дійства - від прикрашання молодої до подачі окремих страв були й в історичних роботах коростенських майстрів Валентини та Миколая Трегубова "Українське весілля" (1962), "Весілля" (1990), "Молоді на скрині" (1958), кавовому наборі "Золоте весілля" (1983), декоративному наборі чайників "Весільні" (2000), керамічних "Гуцульські обряди" (1969).
Керамічна композиція М. та В. Трегубових "Гуцульські обряди" в Тернопільському краєзнавчому музеї. 1964
Тижнів три весілля грали, метелицю танцювали, гопали гопака, випивали тропака, на столі були курчата. Твори мають багато спільного. Молодий зазвичай сидить на покутті, праворуч - дружби, а по ліву - світилки. Хлопці жартують, залицяються до дівчат, розказують різні небилиці, співають пісень, танцюють – одним словом, веселяться: "Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, дала мені вечеряти, та не дала ложки! Та що я, католик чи бусурман, щоб на весіллі та не танцював! До танців! Всі до танців! Починай!"
Мусієнко В.. Гуцули. В. 22. Київський ЕХКЗ. 1990
Зберегла свою юну свіжість скульптурна група Львівського заводу м'ягкої покрівлі.
Чудові традиції живуть, вони збережені в усій своїй недоторканості в приватних збірках. Ми завжди сприймаємо їх, як пам’ятку далекого минулого, як давнину. Гуцульське народне мистецтво сьогоднішнього дня, живе, творимо. Воно нічим не відрізняється від того, яким ми його знаємо по наших скромних музейних збірках.
Мозолєвський І.. Гуцульські музики. В. 10. Полонський ЗХК. 1970. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Не претендую на вичерпну повноту за малим форматом публікації, але хоч частково можу задовольнити наш інтерес до мистецтва і культури народів західних областей України.
В сюжетах з гуцулом й гуцулкою Л. Івківська найповніше представила гуцульський національний костюм. Це — суцільний витвір мистецтва. Національне вбрання оздоблене вишивкою, певно аплікацією з кольорової шкіри. Тканини густо орнаментовані. Сорочки рясно вишиті. "Кип-тар"— кожушок, безрукавка — "писаний", уквітчаний шкіряними кольоровими оздобами — "витинками", "волічками".
Івковська Л.. Гуцул та гуцулка. В. 13. Баранівський ФЗ. 1959
Червоний або брунатний "сердак" М. Кравченко у плакетці «Гуцули», прикрашений кольоровими нашивками, цілою гірляндою вовняних китиць — "дармовисів". Оперезаний гуцул широким, двоїстим "чересом" — ременем, орнаментованим металевими ґудзиками, кільцями, капсулями та гравійованими смужками.
На ногах — орнаментовані вишивкою вовняні "капчурі" та постоли, теж оздоблені, розписані.
Кравченко М.. Плакетка Гуцули. В. 34,2. ЛКСФ. 1970 - ті
Завершує костюм гуцула «На полонині» мальовничий вовняний капелюх — "кресаня".
Трегубова В.. На полонині (2). Дівчина. В. 9. Хлопчик. В.10,3. КФЗ. 1963
Через плече «Жінки з Мукачева» (1964) — "тобівка" — шкіряна торбинка, прикрашена, як "черес", металевими оздобами.
Хренкова О.. Жінка з Мукачева. Полонський ЗХК. 1964
Трегубова В.. Скульптурна група Пісня (2). Хлопець. В. 12,3. Дівчина. В. 11,8. КФЗ. 1962
В. Трегубова. Гуцулки. Д. 26,7. Коростенський ФЗ. 1966. Кам'яна маса, емалі.
На декоративному блюді "Гуцулки" зображено трьох жінок в українському народному вбранні, які сидять та співають. Стилізовані фігури оздоблені хвилястими бігунцями, переважно білою, теракотовою та зеленою емалями. В одне із перебувань в Прибалтиці сподобалася Миколі Трегубову червона глина, яку тамтешні майстри десь аж з Польщі привозили, й одразу у його мріях вималювалися картини, коли поряд з коростенським фарфором заживатиме слави й коростенська кераміка. Скульптор багато породжував, особливо по місцях народних промислів, і обов’язково знаходив щось нове, відкривав досі невідоме.
По приїзду додому досліджуючи місцеві глинища, розговорився він зі старожилами, і ті розповіли, що поклади червоної глини можна надибати й на Коростенщині.
Трегубова В.. Парубок та дівчина з полонини. В. 12?, 10,3. Коростенський ФЗ. 1964. Майоліка.
Не день, не два мандрував з рюкзаком за плечима… І таки знайшов глину, що служила колись роду старих коростенських гончарів. При опалюванні коростенська червона глина виявилася навіть кращої якості від отієї, що прибалтійці привозили із – за кордону.
Декоративні тарелі Н. (Наталії) Трегубової та В. Радько — це ціла повість з життя народу, ціла сюїта з народних казок, байок, жартівливих пісень. Це дуже майстерні твори.
Трегубова Н. (Наталія), Радько В.. Тарелі декоративні Цвіте терен. Вийся, барвінку. Іванку, Іванку, купи ми рум'янку. На камені ноги мию. На поточкупрала. Д. 34. Коростенський ФЗ. 1980.
На поясі гуцулів у танці «Аркан» (1969) — порохівниця — рогова чи дерев’яна, густо вкрита гравійованим або ритим орнаментом, а в руці топірець. Тепер він править за палицю, але колись був грізною зброєю в руках гуцула, особливо в руках повстанця — опришка. І не дарма гуцульські М. Моцака «Коломийки» (1960 - ті) співають:
"Єсть у нього топір-топір,
Ще й кована бляшка,
Не боїться він ні пана,
Ані того ...!.."
Щербина В. Аркан. В. 19. Киевский ЭКХЗ. 1969.
Дерев’яна частина топірця різьбиться, схоже автором розпису інкрустується металом, бісером і навіть перламутром, а металева, з литої бронзи, гравіюється.
Ти мусиш танцювати аркан.
Хоч раз.
Хоч раз ти повинен вiдчути,
як тяжко рветься на цiй землi
древнє чоловiче коло,
як тяжко зчепленi чоловiчi руки,
як тяжко почати i зупинити
цей танець.
Хоч раз
ти стань у це найтiснiше коло,
обхопивши руками плечi двох побратимiв,
мертво стиснувши долонi iнших,
i тодi в заповiтному колi
ти протанцюєш пiд безоднею неба
iз криком по-звiриному протяжним.
Щоб не випасти iз цього грiшного свiту,
хоч раз
змiшай iз ближнiми
пiт i кров.
Сину людський,
ти стаєш у чоловiче коло,
ти готовий до цього древнього танцю
тiльки тепер.
З хрестом за плечима.
З двома розбiйниками.
Тiльки раз.
Ярошевич У.. Декоративний пласт Аркан. ЛКСФ. 1970-ті рр. Кам'яна маса, емалі, прозора глазур.
О. Хренкова. Аркан. Полонський ЗХК. 1964
У жінок О. Рапай «Галичанка», «Гуцулка» (обидві – 1961) — пишні нашийні і нагрудні прикраси — "гердани", "згарди", металеві "чепраги".
Художниця Н. Воронезька - Гонсалес обговорюють розпис декоративної скульптури О. Рапай "Галичанка" зі С. Болзан - Голембовською
На голові й у «Станіславки» (1961) — мальовані перемітки. Ніжні барви розцвітають узором на сніжнобілій гладіні фарфору. Гончарство краю автор представила глечиком, мальованою полумискою та декоративною керамікою - плескатою фляжкою. На закордонних виставках велика етнографічна серія, попри вказанні до неї входили й "Подолянка", "Полісянка" та "Харків'янка", користувалися успіхом.
Рапай О.. Гуцулка. В. 23. Галичанка. В. 24,7. Станіславка. В. 23. Київський ЕКХЗ. 1961
В гуцульській вишивці в парі «Коломийка» (1956) найвиразніше виявляється вся традиційність стилю. Давні геометричні орнаменти.
Рапай О.. Коломийка. В. 42,8. Городницький ФЗ. 1956
Строгість його напрочуд вдало поєднується з вогненною яскравістю колориту. Кольори — чисті, дзвінкі: червоний, жовтий, бежевий. Тонкий смак і художній такт виявляється ще і в тому, як поєднує майстриня геометричний орнамент з геометризованим рослинним і як розташовує їх на вбранні. Бо, коли елементи орнаменту — традиція, то композиційне розташування їх — плід творчої фантазії самих вишивальниць і вільно варіюється кожною з них.
Не менш цікаві розписи тканини у В. Щербини «Колядки» (2007) — запаски, барвисто орнаментовані ткані пояси з широкими крайками, вінок та ін.
Щербина Триптих Колядки. В.16. 21. 17. Київський ЕКХЗ. 1968
Кічула Г.. Колядники. В. 18,5. ЛКСФ. 1977
Щербина В.. Колядки. В. 27. Київ. 2007
Важко перерахувати всі твори майстрів фарфор на тему Гуцульщини у з їх багатством орнаментів, колориту і технічних прийомів в одному пості. Частину залишимо на іншим разом...
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments