Ви музики, грайте, а ви люди, чуйте, в кого ноги не болять, гопака танцюйте

І. Зноба. "Гопак". Полонський завод художньої кераміки. 1952

Є. Санько. "По воду". В. 27. Барановський ФЗ. 1956

Танець "Гопак" давно вже став візитівкою української культури. Він відбиває у собі усю широту української душі. Деякі хореографи вважають, що справжні рухи душі ховаються за рухами тіла. Тому танець став та є джерелом натхнення для художників, дизайнерів, скульпторів і режисерів театру і кіно.

Член Національної спілки журналістів України, почесний громадянин міста Полонного Петро Макаренко в 1995 році в статті "Парад скульптур" у зв'язку з роботою скульптора О. Чередника «Гопак» (початкова назва - «Танець з червоноармійцем», в 1990 році виконану до святкування 50-ї річниці жовтневої революції скульптуру перейменували) описав цікавий випадок: «Років двадцять тому у місто над Хоморою до родичів приїхали дві американки. Їх повели на завод художньої кераміки. За щедрим українським звичаєм головний художник М. Бобик і тодішній начальник мальовничого цеху М. Щербицький зняли з конвеєра ще гарячі дві статуетки, під загальні оплески робітників вручили гостям. Дорослі жінки, які об'їздили півсвіту, побували в Японії, Індії, Туреччині, Єгипті, Франції, Німеччини, раділи маленькому фарфоровому танцюристу-будьонівцю як найдорожчому скарбу. І на подив усіх одна з сестер-американок вигукнула ламаною українською мовою: "Монреаль ... Монреаль ... Телевізія... Найкраща скульптура совецька».

Виробами з глини Полонне відоме з давен - давен. Ще в середині Х1Х - століття у Право - Хоморному діяв цех, де виробляли горщики, півники. Його й закупив підприємець Бричкін. Незабаром у Горошках спорудили перше промислове горно і в 1905 році почали виробляти скульптуру. Кожна скульптура, кожний виріб - це яскрава сторінка історії підприємства, його робітників, їх умілих рук.

О. Чередник. "Гопак" В. 6,5. Полонський ЗХК. 1967

Т. Шуляк. Ваза - сувенір. В. 11. Полонський ЗХК. 1972

Г. Молдован. "Гопак". В. 7,5. Полонський ЗХК. 1960

Мініатюра "Гопак" Олександра Семеновича Чередника (1929 - 1990), про яку попередня мова, змальовує своєрідний діалог, в якому чоловік демонструє свій характер, силу та мужність, а дівчина – свою витонченість та красу. Проте то, що історію виникнення танцю пов’язують з бойовими тренуваннями козаків Запорізької Січі в 16 -18 століттях, спочатку він був виключно чоловічим. Сюжетну композицію такого рухливого парного "Гопака" зображено скульптором Миколою Федоровичем Бобиком (1929 - 2010), який віддав заводу художньої кераміки в цілому 40 років свого життя. Тут їм було створено понад 60 сувенірно-подарункових виробів, 46 з них— предмети дрібної пластики випускалися заводом десятки років, а 6 скульптур на національну тематику поставлялися на експорт багато років. Його вироби експонувалися на виставках і ярмарках в Монреалі, Бейруті, Брно, Брюсселі, Стамбулі, Ізмірі, Лос-Анджелесі, Познані, Тайбеї, експортувалися в Росію, Угорщину, Італію, Йорданію, Ліван, Польщу, Канаду, США, Тайвань, Фінляндію, Чехію та інші країни.

М. Бобик. "Гопак". В. 18,5. Полонський ЗХК. 1966

Т. Шуляк. Ваза - сувенір. В. 11. Полонський ЗХК. 1972

Червоні шаровари, кольоровий пояс, вишита сорочка, взуття з гострими кінцями порцелянових танцюристів є реальною козацькою формою у той період. Шаравари, на пошиття яких витрачалося до 10 м тканини, — це бойовий козацький одяг, зручний не тільки для верхової їзди, але і для ведення бою ногами.

В. Мусієнко. Штоф «Гопак». В. 25. КеКХЗ. 1992

З Полонного, де він на заводі художньої кераміки працював два роки після закінчення Саратовського художнього училища, Мусієнко Василь Трохимович (1954 рік нар.) за рекомендацією головного художника тресту "Укрфарфорфаянс" Юрія Лобанова переїхав до столиці України. Художники - сильний та одержимий народ. 20 років віддав Мусієнко створенню порцеляни на заводі. Молодий скульптор гідно влився в колектив, який позиціював традиції М. Тимченко, А. Сорокіна, Г. Головіної, В. Щербини, О. Рапай, О. Жникруп, С. Болзан - Голембовської, Г. Молдован.

Київський експериментальний кераміко - художній завод відомий неповторним, самобутнім мистецтвом художників-професіоналів, які створювали ексклюзивний фарфор, тонкостінність і білизна якого відповідали світовим стандартам. Заводську продукцію щороку відвантажували до Великобританії, Іспанії, Німеччини.

Г. Молдован. "Гопак". В. 7,5. ПЗХК. 1960

До початку 1990-х за фарфором стояли в чергах, а потім дбайливо зберігали за склом серванта, не даючи дітям навіть торкатися до цієї «святині». Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття до 75% від всього заводського випуску порцелянових виробів Київського еКХЗ становили твори скульптора Василя.

Роботи Мусієнка,  перш за все, привертають увагу пластичною виразністю, яскравістю жестів і соковитим колоритом фігури. Його "Гопачки", "Гопаки" - бойові. Йому характерно показати вид чоловічої боротьби (єдиноборство), віртуозні стрибки, які демонструють молодість й козацьке завзяття, адже назва гопака походить від слова «Гопал» – стрибати, і від аналогічного вигуки «гоп», що говорилось під час танцю. Так, гетьман у "Танці гопачок", взявши булаву, починає танцювати в центрі кола, а козаки, що увійшли в коло підтверджують цим їх верховенство. Кожен рух якого являє собою бойовий удар ногами з різних позицій, навіть сидячи.

В. Мусієнко. "Танець гопачок". В. 18. ТОВ "АТТА". 2005 / Штоф "Гопак". В. 18. ТОВ "АТТА". 2009

З 2006 року в творчості В. Мусієнко почався новий етап, він став співпрацювати з новоствореним в Україні підприємством ТОВ «АТТА», яке випускає напівпорцеляну. Майже всі аттовскі роботи В. Мусієнка успадковують традиції українського фарфору, несуть в собі як класичний, так і національний колорит художнього мистецтва, прив'язані до фантазії, завзяттю колишніх київських статуеток (шахи «Диканька» (2009), сервіз «Корчма» (2008) та інші). Скульптурні композиції, набори посуду, штофи впізнаються миттєво. При їх розгляданні мимоволі заряджаєшся позитивом і веселощами! Василь Мусієнко майстерно й віртуозно, яскраво і легко, ліпить на одному диханні. Він вміє посміятися від душі. Наділений геніальним даром композиційної вигадки він створив свій стиль - шаржовий, комічний, але українці мають гарне почуття гумору. Чи зустрічали Ви у побуті інші, так кумедно побудовані сюжети, а поміж ними "Гопак" (1992)?  

При обговоренні української малої пластики серед професіоналів фарфорового виробництва на одному із закордонних антикварних форумів його статуетку "Козачки" (1988) було названо однією із найкращих.

Коли б мені з ранку горілочки склянку,

З тютюночком люльку, дівчину Ганнульку,

Я б горілку пив би, люлечку курив би,

Дівчину Ганнульку до себе тулив би.

В. Мусієнко. "Гопак". В. 23,5 КЕКХЗ. 1988 / "Козачки". В. 14,0. КЕЗХК. 1988

П. Тарасенко, М. Терещук. Плескаенць "Дам лиха закаблукам" - на мотив української народної пісні "Од Києва до Лубен". ТФЗ. В. 10. 1967

Чоловічі убори, які до сих пір художники використовують для означення гопака (червоні шаровари, кольоровий пояс, вишита сорочка, загострені чоботи), є за своєю суттю формою кадрових військових того часу.

П. Тарасенко, М. Терещук. Плескаенць "Дам лиха закаблукам" - на мотив української народної пісні "Од Києва до Лубен". ТФЗ. В. 10. 1967

В. Трегубова, розпис О. Жернової. "Танцуюча дівчина". Коростенський ФЗ. 1964. Одеса. 2019

В. Мусієнко. "Козачки". В. 14,0. КЕЗХК. 1988

В. Трегубова. "Від Києва до Лубен". В. 8. Коростенський ФЗ. 1964 (без розпису)

В. Щербина. "Український танець". В. 29,5. Барановський ФЗ. 1952

М. Трегубов. Декоративна ваза. В. 45. Коростенський ФЗ. 1996

Жінки з’являються в порцеляновому гопаку тільки в його сценічному варіанті, але при тому також одягнені в історичні костюми центральній частині України (вишита сорочка, запаска або плахта, керсетка, загострені червоні чобітки, вінок зі стрічками).

Г. Петраш. Малюнок на папері "Гопак" виконано простим олівцем

Під час першої світової війни в Європу і, зокрема, на Україну був занесений моряками з Північної Америки танець «Ту-степ» (два кроки), який всюди називають «Карапет» (поширене вірменське чоловіче ім'я). І це досить простенький за хореографічною композицією танець став зразком для створення інших йому подібних танців.

Ой не пийте, хлопці, міцної горілки.

Бо буде вам карапет, від блудної жінки.

Ви музики, грайте, а ви люди, чуйте.

В кого ноги не болять, карапет танцюйте.

В. Мусієнко. "Карапет". В. 22,5 . КЕЗХК. 1988

Танцювала карапет, побила ботінки,

Осталися на ногах чулки та резінки,

А музики грають, а чулки спадають,

А собаки по городі чоботи тягають.

В. Мусієнко. "Танець козачок". В. 22. ТОВ "АТТА". 2004

У більшості народів є цілий набір типових рис, якими вони характеризують своїх сусідів. Ці стереотипи надзвичайно живучі: якщо ірландець – значить, рудий; якщо англієць – блідий, худий і манірний. Портрет «класичного» українця скласти набагато складніше, якщо не йдеться про запорізьких козаків – фігур досить колоритних. Українкам пощастило більше: їх краса оспівана в цілому ряду віршів і пісень, порцелянових скульптурах В. Трегубової, О. Рапай, О. Молдаван, В. Щербини, О. Жникруп. Чорні брови, карі очі й вишневі губи – типові риси класичної української красуні.

О. Жникруп. "Український танець". В. 26. Барановський ФЗ. 1954

О. Крижанівський. "Гопак". В. 15,5. Городницький ФЗ. 1952

Гоп, гоп, гопака,

Полюбила козака:

Козак дров насіче,

Дівка блинів напече.

В. Мусієнко. "Думи Козака". В. 11. 2012. "Гетьманша". В. 12. 2010. "Козацький брейк". В. 11,5. 2012. ТОВ "АТТА"

В танцювальних композиціях декоративних скульптур майстри порцеляни та фарфорові заводи ніби сперечалися між собою за театральність дійства і колірне насичення. Жарт, плід веселої й завзятої гри рухів автори наділяли чарівністю національного мистецтва, показуючи при цьому знання техніки скульптури та технології порцеляни, розкриваючи  її привабливі властивості. І хоча мала пластика попри матеріал не розрахований на вічність, як єгипетські піраміди, та була покликана прикрашати побут людей й знаходити відгук у їхніх серцях, саме завдяки упізнаваним сюжетам, героям, іноді взятим не тільки зі шкільних програм або фільму, що вийшов тільки що на екрани, але із самого життя, вона викликала певні асоціації, емоції, спогади й стимулювала робити зворушливі подарунки собі та близьким.

Дирекція художніх виставок України у 1958 році до колекції заповідника НІЕЗ "Переяслав" передала декоративну скульптуру «Гопак» члена Спілки Художників України Зоріна Михайла Гавриловича (1921 – 1986), імовірно дипломну чи інститутську курсову роботу. В 1948 році автор, скульптор, основний жанр якого є скульптурним портретом, закінчив Одеське художнє училище, в 1961 - Харківський художній інститут (вчителі з фаху: М. Жук, А. Рябініна). Жив і працював в місті Одесі, твори його зберігаються в Одеському художньому музеї.

М. Зорін. "Гопак". В. 37. 1958. НІЕЗ "Переяслав"

За три роки роботи в Баранівці скульптор, художник, фарфорист, кераміст, прикладник, заслужений художник Російської Федерації Сергеєв Володимир Олександрович (1929 - 2004), який присвятив скульптурі все життя, працював навіть бувши на пенсії, створив сувенірну мініатюру, яка не має рівних й запам'ятовується своєю вишуканістю та оригінальністю, розписом при унікальності розміру. Попри висоту від 4,5 до 8 см вона має зрозумілу оповідність.

В. Сергеєв. Сувенірні мініатюри "Украина" (1 фото), "Український танець" (3 фото), "Дружба" (4 фото). В. 4,5 - 7,8. Барановський ФЗ. 1957. Танцор гопака (6 фото) - автор городницький скульптор О. Крижанівський

В. Покосовська. Сувенір «Корейський танець». (2 фото) В. 5,5. БФЗ. 1960. На підставці зі зворотного боку напис золотом "Українська РСР" (на жаль, друге речення напису за часом стерлося).

В. Покосовська. Сувенір «Дружба» (5 фото) - композиція дружнього танка росіянки та українки. В. 6,4. БФЗ. 1960. На зворотному боці напис золотом «Дружба». Відібраний для виставки в Марселі (1960)

Н. Ільїна. «Танок гуцулів». В. 26. Баранівський ФЗ. 1949. Затверджена до виробництва художньою радою тресту "Укрфарфорфаянс" в 1950 році.

"Танок гуцулів", що художня рада тресту "Укрфарфорфаянс" подала для експонування на виставку в Москві (1951), є першим зразком пластичного твору випускниці 1949 року керамічного відділення Одеського художнього училища художника - кераміка Н. Ільїної (викл. М. Жук) й створений нею на Баранівському фарфоровому заводі.

Сторінка з каталогу виставки. Москва, 1951

Авторський варіант "Танка гуцулів". Увійшла до каталогу Музею української народної творчості від українського товариства культурного зв"язку з закордоном (1950).

Наталія Іванівна Ільїна (23 серпня 1925, с. Наділи, Жовтневого району, Одеської обл. - ?) у 1941 році закінчила з відзнакою вісім класів Петровської середньої школи. Після закінчення школи працювала масовиком в районному театрі. У 1944 році вступила до Одеського художнього училища. Змушена була за сформованими обставинами (хвороба) на другому курсі кинути навчання, але через рік відновилася на другий курс.

У 1949 році вона закінчила відділення кераміки з «відзнакою». Її дипломна робота у фарфорі, статуетка "Оксана і Вакула" за мотивами повісті Миколи Гоголя "Ніч перел Різдвом" була відзначена похвалою вченої ради ОХУ й придбана Національним художнім музеєм України. Отримала направлення на роботу скульптором на Київський ЕКХЗ, куди приїхала через два роки після праці в Баранівці.

Наталія Ільїна

Навожу документи з особової справи архіву Одеського художнього училища, як приклад великої людяності викладацького складу тих часів. Молода 26 - річна дівчина хвора на туберкульоз. Вона через рік після закінчення звертається з листом до керівника училища І. Янчиліна, у якому пише: "Нещодавно винайдений новий препарат «Тубін», якого достатньо кілька грам, аби людина одужала. Його вводять безпосередньо в каверну під ре променями. У наш одеський туберкульозний диспансер прислали 1 кг, значить його вдосконалять і його можна дістати. Дуже прошу Вас і моїх викладачів Миколи Артемовича та Михайла Івановича, щоб Ви написали в комітет або ж трест, через який можна клопотати. Мені так хочеться бути такою же повноцінною людиною, як і всі мої товариші - однокурсники! Коли мені повідомили про невдалий результат операції, перша думка, що промайнула в моїй голові, була: «Тепер я ніколи не побачу завод». Життя намагається всіляко вибити мене з колії, я ж намагаюся не падати духом, бо втратити надію, це означає котитися вниз". Директор училища не відмовив випускниці. Янчилін, Жук і Векслер звертаються до керівництва Комітету Мистецтв УРСР і тресту з проханням негайно зробити все можливе для порятунку життя Ільїної Наталії. Протягом місяця питання допомоги було вирішене позитивно.

Світлини з архіву ОХУ

Після навчання Ільїна була направлена в распорядження тресту "Укрфарфорфаянс", працювала у Баранівці рік (1949 - 1950). Отримала перевод на Київський ЕКХЗ. Твори експонувалися в Києві, Львові, Москві; зберігаються в НМУНДМ.

В. Трегубова. "Українець та українка, що танцюють". В. 14. Коростенський ФЗ. 1957. НМУНДМ

Нова історія гопака почалася зі створення в 1940 році ансамблю пісні і танцю України, який очолював з 1955 по 1975 роки Павло Павлович Вірський. Саме цей балетмейстер створив академічний народний танець на основі класики і традиційного фольклору, і поставив той знаменитий гопак, яким дотепер завершує концерти академічний ансамбль танцю України його імені. Ту красу та багатство українського національного танцю передають фігурки, які були створені у складі серії скульптур "Танці народів СРСР" до Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Москві в 1957 році на Коростенському фарфоровому заводі. Українець та українка, що танцюють, експонувалися на всесоюзній господарській виставці "Радянська Україна" у Москві в 1957 році.

О. Крижановський. Скульптурна група "Гопак"- парні фігури, які пронизані ритмом стрімкого танцю—композиція з трьох окремих фігур: дівчина і два хлопці в українському вбранні. Комплект, в тому числі: дівчина В. 8,6; хлопець (2 шт) В. 5,8. ГФЗ. 1960

"Мій батько ніколи не малював війну, "- так написав син колишнього фронтовика Палладія Дутчака. Про козака— бандуриста який міг, вийшовши з печалі, вдарити й танцювальну, немов бажаючи закрутитися у вихорі танцю і призабути на певний час свій смуток—композиція випускників Одеського художнього училища, скульптурного відділення 1951 року—Дутчака Палладія Володимировича (1924 -1999) у розпису випускниці керамічного відділення 1958 року Казарової Людмили Василівни та дівчини в національному костюмі "Український танець" випускника скульптурного відділення 1950 року Крижанівського Олександра Васильовича.

П. Дутчак, Л. Казарова. "Козаки". В. 14,5. 14. 13,5. Городницький ФЗ. 1964

О. Крижанівський. "Український танець". В. 15,5. Городницький ФЗ. 1960

О. Чередник. Ваза «Зі святом Жовтня». В. 7,5. ПЗХК. 1967

Ім’я П. Дутчака як фарфориста було майже не відоме широкому загалу ще деякий час тому. Дякуючи його сину, Павлу Дутчаку, вдалося познайомитися зі створеним ним на Городницькому ФЗ творчим спадком («Коник-горбоконик», 1960), триптих «Козаки» (1964), «Кріпачка» (1964), «На панщині» (шамот) та бюсти Т. Шевченка у бісквіті й шамоті (1964) , «Лань» і «Лань з оленятком» (1963), «Пантера» (1958, криття кобальтом), «Білий ведмідь» (1963), «Кіт», «Голуби», «Самообслуговування», «Дівчинка на подушці», «Хлопчик у шинелі», «Хлопчик надягає чобіт», «Ковзанярка, що сидить на коліні») та з короткими біографічними відомостями, що містяться в особовій справі на студента ОХУ. Після навчання в 1951 році Палладій вступав до Київського художнього інституту, а по його закінченні працював скульптором у Городниці (1957–1965). Надалі продовжив працю в Альмі— матері, КХІ, "чудовим викладачем по скульптурі й пластичній анатомії. Привабливий і надзвичайно професійний, добряк неймовірний. Свята людина була!" - так про нього згадує мистецтвознавець, кераміст й графік Наталія Крутенко.

Коли б мені з ранку горілочки склянку,

З тютюночком люльку, дівчину Ганнульку,

Я б горілку пив би, люлечку курив би,

Дівчину Ганнульку до себе тулив би.

В. Мусієнко. "Гуцули". В. 22. КЕХКЗ. 1990

Ви музики, грайте, а ви люди, чуйте.

В кого ноги не болять, гопака танцюйте.

Текст Л. Карпінська - Романюк