Весна, літо, осінь, зима. Пори року. Олена Ігорівна Жернова

Вона не є членом національної спілки художників України. Попри, що знаний український майстер декоративно – прикладного мистецтва, практик й теоретик в одній особі. Її улюблений матеріал — порцеляна. Перевага у формі — тарелі. В декор сміливо вводить традиційні сюжети національного краєвиду, історичної картини, персонажів літературних творів, народних пісень, козаків — Мамаїв, образи лелек, української хати, рідної флори. Чим свідчить, що наше минуле, наше підґрунтя є каменем, який служить нам твердю на всі часи, символом рідної землі, коренів, джерел, духовних основ нації. А втрата зв’язку з ними є першопричиною сучасних ментальних деформацій... Застосовує в оформлені рушниковий орнамент обрамлення чи сучасні композиції, пов’язані з традиційною символікою писанок, «етнічним стилем». Нерідко стилізує під творчу манеру Амвросія Ждахи, Михайла Жука, Ростислава Палецького та інших класиків українського орнаменту й декоративних малювань.

О.  Жернова. Чайний сервіз на дві персони "Сонцестояння". Сонцестояння - один з головних солярних символів древніх слов'ян, який містить в собі світло і добро. Внаслідок того, що в сутності знаку укладена сила трьох богів—Ярила, Дажбога і Хорса, він по праву визнаний неймовірно енергетично сильним. Одеса. 2015 

У власній майстерні в стінах Одеського художнього училища (ім. Б. Грекова з 1965 по 2007 рік), де й досі з 1920-х років вітає дух майстрів пензля, олівця і різця Амвросія Ждаха, Осипа Білоскурського, Михайла Жука, Володимира Заузе, Жозефіни Діндо, Петра Мітковіцера, з їх позицій та сучасного дизайну виховал школу національно свідомих керамістів. Маючи власні практичні напрацювання Олена в тандемі з ідейним натхненником, завідувачем музею навчального закладу й викладачем історії мистецтва Сергієм Шевельовим застосувала унікальний метод експериментальної етнопедагогіки — програмного виконання дипломних робіт, спрямованих на пошукову роботу і засвоєння регіонального народознавства, етнографії та орнаменталістики.

Розписані нею сервізи, набори, тарелі та колекційні сувенірні скульптури та предмети, що займають питому вагу у добутку творчого колективу одеського підприємства Сергія Воронова "Аlіs–К" та своєю творчістю «пророкують» нові горизонти української художньої порцеляни, зберігаються в Національному музеї народного та декоративного мистецтва (м. Київ), Національному Музеї ім. Т. Г. Шевченко, літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка (м. Київ), Музеї Тараса Шевченка в Торонто (Канада).

О. Жернова. "Чумацький шлях". "Аlіs–К", Одеса. 2019

То чому? Вона реагує: "Мене про це часто запитують. Маю відповідь: не хочу й ніколи не хотіла… Працювала й працюю дуже багато, не до фотознімків робіт. Колись мене заставили почати брати участь у виставках. Заради своїх вчителів зробила це пару разів, але полишила цю справу назавжди, бо до спілки художників ніколи в житті не збиралась". Кандидату в члени Спілки статут наказував необхідність постійного підтвердження творчого потенціалу, тобто обов'язково експонувати свої твори на виставках.

Але час біжить невблаганно вперед. Майбутнє завжди туманно; і хто знає, що чекає нас завтра-післязавтра? Помічаємо зміни по зробленому, якому ведемо відлік не просто за кількістю, а за якістю.

В останні декілька років Олена Ігорівна Жернова свої роботи виставляла на вернісажах у Національному музеї народного та декоративного мистецтва, Національному Музеї ім. Тараса Шевченко, в залах літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка, Національного музею - заповіднику українського гончарства в Опішному, у Музеї сучасного мистецтва України, в музеях образотворчих мистецтв ім. О. Білого та мистецтв Прикарпаття, галереї «Інтер Шик» м. Вінниця. Персональна "Степова Україна ХХ1" відбулася у виставковому залі Одеського обласного центру української культури. Творчий неспокій, сміливий пошук – характерні риси учениці Людмили Фурдигайло, Ольги Нирківської та Ніни Федорової.

В музеї образотворчих мистецтв ім. О. Білого. Чорноморськ, червень 2018

Зі слів Олени: «... кожне нове покоління намагається створити свій - новий візерунок... і якщо повезе прожити довго, то зрештою збагнеш, що всі ці візерунки складаються з одних і тих самих ниток...»

О.   Жернова. "Флокси". Квітка вважається символом полум'я і вогню. Існують легенди, згідно з якими, флокси перетворилися на факели, які покликані були висвітлювати шлях Одіссею, що проходив по підземному царству. Повернувшись з підземелля, люди кинули смолоскипи на землю, а ті, своєю чергою, проросли в пам'ять сміливому Одіссею і його супутникам, що здолали шлях по царству Аїда. Одеса - Буди, 2006

Заглянемо на робочий стіл художниці. Поки ще тиша. Диво має відбутися, коли візьме майстриня в руки чарівну - ні, не паличку - пензлик, спалахнуть на порцелянових колекційних АРТ – мініатюрах та скульптурних наперстках й синій вінок з волошок, й рожеві квіти з куколю, ромену, берізки, що заплуталися у волоссі Мавки.

На робочому столі під розпис Олену Жернову чекає заготовлене із порцелянової серії арт - мініатюри "Лісова пісня 2021". Одеса, 2020  

Художниця малює й вкотре слухає аудіокнигу "Лісова пісня". Містична і трепетно-чуттєва історія кохання, вибудована на протиставленнях духовного і матеріального, природного і штучного, вірності та зради. Історія мало не кожної другої дівчини, яка у першому ж зустрічному хлопцеві хоче бачити саме того єдиного, не усвідомлюючи, як прикро вона помилилась. Історія жінки, - чи, можливо, й самої Природи? - яка ладна відректись від усього - навіть від самої своєї суті - аби лиш заслужити кохання того, хто мовчки витре ноги об відкриту душу й піде геть, не озираючись… Чи ж кохання це, чи, може, одержимість? І чи винен Лукаш, що він нерівня? Так багато питань, і ще більше відповідей на них - у кожного своя.

Ось вона пройшла ще раз пензликом, й на галяві - чепурна хата. Оживають персонажі драми — феєрії Лесі Українки «Лісова пісня 2021». А пензлик так і танцює, так і кружляє. Соковиті кольори, точний мазок - все це перетворює вироби в справжні мистецькі перлини. Попри малий розмір та лаконічність цих виробів, розпису властива широка розповідність. Чудові місячні ночі, лісові хащі Полісся, глибини прозорої води, лугові тумани з'являються живими картинами. Введення в сюжет окремих елементів пейзажу збагачує зміст композицій. Тут не має зайвих деталей, які б здрібнювали зміст мініатюрного твору (3 - 11 см), послабляли емоційне забарвлення.

Порцелянова арт-мініатюра "Чого ти все за ним? Не випадає за парубком так дівці уганяти" - сцена другої дії із драми - феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" із серії "Лісова пісня 2021". 90 х 140. Надглазурний розпис О. Жернової (форма В. Максимець). "Alis - K", 2020

Порцелянові наперстки "Леся", "Сестрице, пошануй! Краси моєї не руйнуй!" - персонажі (Мавка та Русалка Польова) драми - феєрії Лесі Українки "Лісова пісня"; "Лукашу, йдім, поки не звечоріло" - персонажі (Килина та Лукаш) драми - феєрії. Серія "Лісова пісня 2021". Надглазурний розпис О.  Жернової (форма В. Максимець). В. 3 - 4. "Alis - K", 2020

Порцелянові наперстки "Ви хочете, щоб я сьогодні жала?" - персонажі (Мати та Мавка) драми - феєрії Лесі Українки "Лісова пісня"; "Леся" (зворотна сторона); "Лукашу, йдім, поки не звечоріло" - персонажі (Килина та Лукаш) драми - феєрії Лесі Українки "Лісова пісня". Серія "Лісова пісня 2021". Надглазурний розпис О. Жернової (форма В. Максимець). В. 3 - 4. "Alis - K", 2020

Порцелянова арт-мініатюра "Дідусю! Лісовий! біда! рятуйте!"- сцена із драми - феєрії Лесі Українки "Лісова пісня": "Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки — один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок"; наперсток "Я дужий — здержу, ще й обороню" - сцена із драми - феєрії Лесі Українки "Лісова пісня": "Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелеться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов'їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару"; наперсток "Я марила всю ніченьку про тебе, мій паниченьку!" - персонажі (Той, що греблі рве; Русалка, Водяник) драми - феєрії Лесі Українки "Лісова пісня"; наперсток "Леся". Серія "Лісова пісня 2021". Надглазурний розпис О.  Жернової (форма В. Максимець). "Alis - K", 2020

Порцелянова арт-мініатюра "Весна ще так ніколи не співала, як отепер" - персонажі (Лукаш, Мавка, Русалка Польова) драми - феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" та наперсток "Леся" (ще й зворотна сторона) із серії "Лісова пісня 2021". Надглазурний розпис О. Жернової (форма В. Максимець). В. 9. "Alis - K", 2020

Порцеляновий наперсток "О, не журися за тіло!" (ще й зворотна сторона) із серії "Лісова пісня 2021" - фінальна сцена однойменної драми - феєрії Лесі Українки: "Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє". Надглазурний розпис О.  Жернової (форма В. Максимець). В. 5. "Alis - K", 2020

Порцелянова арт-мініатюра "Грай же, коханий, благаю!" із серії "Лісова пісня 2021" - фінальна сцена однойменної драми - феєрії Лесі Українки : "Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця..." Надглазурний розпис О.  Жернової (форма В. Максимець). В. 11. "Alis - K", 2020

Новітня серія колекційної порцелянової арт— мініатюри до Лесиного 150 - річного ювілею. Вперше була представлена в рамках унікального міжмузейного тематичного заходу "Вона у віки майбутні йти повинна" у лютому 2020 року в Луцькій надбрамній вежі міста Острога. Автор ідеї, куратор і інвестор створення порцелянової феєрії Сергій Владленович Воронов, автор форм і техніко— технологічного виконання скульптор і модель — майстер Віктор Максимець. Надглазурний розпис О.  Жернової. Серія складається з 13 скульптурних наперстків і 3-х мініатюрних сюжетних інсталяцій. "Alis - K", 2020

25 – го лютого 2021 року виповнюється 150 - років від дня народження класика української літератури. Не до ювілею, а по поклику душі Олена Жернова за мотивами творів Лесі Українки ручним розписом фарбами та золотом виконала декорування сервізів «Блакитна троянда» (2018), "Росла в гаю конвалія» (2019), «На проліски білі, на квіти лагідні скотилася тихо сльоза…» (2019). 

Експозиція творів О. Жернової у залах Національного музею - заповіднику українського гончарства в Опішному, де проходив міжнародний бієнале художньої кераміки.  2019

О. Жернова. Чайний сервіз на дві персони "Росла в гаю конвалія". Ручний розпис надполив'яними фарбами та золотом. Одеса. 2019

О.   Жернова. Чайний сервіз на дві персони «На проліски білі, на квіти лагідні скотилася тихо сльоза…». Ручний розпис надполив'яними фарбами та золотом. Одеса. 2019

Маємо на білосніжній порцеляні предметів для приємного романтичного чаювання квіти-роздуми, квіти-присвяти тій, що на крилах своєї музи несла українську поезію у широкий світ. Гарно поєднані відтінки. Від роботи до роботи Олена просувається вперед у глибині зображення теми. Якщо вже взялася писати блакитну троянду, то усвідомлює цей символ надлюдською Любові, що спонукає людей на подвиги, надихає творців, розкриває найтонші грані божественної душі для Служіння. Наявність майстерності дозволяє передати те, що в серці й голові. Ой не клянися хлопець любити вічно, а як поклявся - люби. Може, колись оцей милий, що так любить дуже, тебе, квіточку зів'ялу, залишить байдуже! На проліски білі, на квіти лагідні скотилася тихо сльоза… І хоча набори на дві персони нагадують про щось особисте, вони не обмежені колом почуттів та переживань, а набувають значно ширшого, громадського звучання.  

О.  Жернова. Чайний сервіз на дві персони «Блакитна троянда». Ручний розпис надполив'яними фарбами та золотом. Одеса. 2018

Світлини з колекційними АРТ – мініатюрами та скульптурними наперстками підприємства "Alis - K" за мотивами драми – феєрії «Лісова пісня», що нині експонуються в Музеї книги та друкарства міста Острога, обійшли друковані та інтернетні видання. Вподобання та інтерес до творчості Лесі Українки, сила давніх українських символів, світ природи, фантастичні істоти, які заселяють волинські хащі й лісове озеро, об’єднали навколо  проєкту "Вона в віки майбутні йти повинна..." широке коло учасників та партнерів не тільки з Волині, а й далеко за її межами, різного віку та різних за фахом майстрів мистецтва, музейників, колекціонерів, державних службовців. Унікальність заходу наділялася великою кількістю означень «вперше по Лесі Українці». Так, вперше -  реалізовано масштабний міжмузейний проєкт, адже залучено експонати з фондів п'яти таких установ. Це перший міжрегіональний проєкт – беруть участь партнери з  Києва, Рівного, Хмельницького, Тернополя, Волині, Одеси, Житомирщини (м. Новоград-Волинський). А ще, вперше об'єдналася з музейниками в одному проєкті студенти, викладачі Національного університету «Острозька академія», художники та велика кількість колекціонерів. І наостанок, вперше експонується така тематична кількість книг та творів порцеляни.

Експозиція у залі Музею книги та друкарства м. Острога. Лютий - вересень 2020 року

210 днів залишається до ювілею Лесі Українки. В хорі учасників проєкту від підприємства "Alis - K" лунає голосний спів у традиційному "Многая літа творчості центральної постаті вітчизняної культури". Вітання до народження класика української літератури, яку за результатами опитувань, сучасні українці називають одним з найвидатніших земляків, дозволяє констатувати, що є сувенір,  який набув нових рис, досі невідомих. Змінилася форма. Він ламає рамки родинного та особистого, бо вийшов за межі вузького задоволення та є мистецтвом загальнонародним. Ініціатор ідеї його створення, Сергій Воронов, не лише інвестував, профінансував, але це й єдиний виробник, який запропонував в рік відзначення 150 - річчя з дня народження Лесі Українки національний сувенір громадської ваги та мистецької цінності.

Експозиція у залі Музею книги та друкарства м. Острога. Лютий - вересень 2020 року

В центральній експозиції у залі Музею книги та друкарства представлені й прекрасні та ліричні скульптурні пари «Веснянка» (2016). Вони про спів юнаків у весняному хороводі, який доповнюють ритм і танці, рух і дії, що мають "закликати" весну та добрий урожай. Цнотливі дівчата в білих вишитих сорочках й з вінками квітів на голові стали в коло та радо співають Лесину пісеньку весняної води. Хлопці, звичайно тільки приглядаються до гри, прислухаються до веснянки та час від часу, спровоковані насмішками та дотепами дівчат, «впадають» поміж юрбу й на хвилину переривають забаву:

З гір на долину

біжу, стрибаю, рину!

Місточки збиваю,

всі гребельки зриваю,

всі гатки, всі запруди,

що загатили люди, –

бо весняна вода,

як воля молода!

/Леся Українка "Пісенька весняної води"/

Ф. Фальчук, О. Жернова. "Веснянки» - за мотивами "Лісової пісні" Лесі Українки. Одеса,   Довбиський ФЗ. 2016 рік. Фото О.  Жернової

Доречно згадати, що автор форм веселих малюків - енциклопедична особистість! Жернова перевела у фарфор та розписала фаянсовий комплект фігурок зі створеного Фелією Фальчук набору "Сіль — Перець" (2006 – 2010).

О.  Жернова та Ф. Фальчук. Одеса, 2013

Член Спілки художників СРСР Фальчук Фелія Яківна (20 вересня 1922 року, Конотоп - 15 червня 2023, Одеса) працювала в галузі станкової та монументальної скульптури, викладала в Одеському художньому скульптуру з 1946 року, в той час коли відділення очолював сам Михайло Жук, він навчав тих самих випускників 1940 -х й 1950 - х, котрі понині  славлять український фарфор. Була дружиною директора й викладача Одеського художнього училища в 1950-х Костянтина Матвійовича Ломакіна (19.08.1924 - 9.07. 1993). Закінчила Київський художній інститут (1949), її вчителями з фаху були М. Гельман, Л. Муравин, К. Єлева. Основні твори: «Присяга Максима Кривоноса» (1953); «На вільній землі» (1957); «Рік 1919 й» (1958); «Тобі, Батьківщина», меморіальний комплекс слави "Родина мати" в м. Кувандик, Оренбурзької обл, (Росія) та інші. Брала участь у виставках: республіканських з 1952 року, всесоюзних з 1957. Нагороджена орденом «Знак Пошани» й медаллю.

Скульптор Ф. Фальчук показує колегам роботу "Присяга Максима Кривоноса". Бронза. Історичний музей, Москва. 1987 рік

Роботи Ф. Фальчук

У її спадку є роботи й зовсім іншого характеру ніж монументальні та "Одетта" (1990), "Скоро выход" (1995). Це - яскраво національні порцелянові сувеніри та вироби побутового призначення, форми яких створені Ф. Фальчук, декоровані Жерновою. Майстрині, як співавтори, працювали на замовлення одного з одеських кооператорів майже десять років (2004 - 2013). Коли починали Фелії було вже 82 літа, але вона продовжувала поратися із керамікою, подобалося, адже для неї це - полегшений матеріал, дуже рухливий. Була можливість швидко створювати й тут же у випалюванні домагатися результатів. І хоча виробничий процес трудомісткий, але повністю підвладний - від й до.

Ф. Фальчук. "На ярмарку". Одеса. 1998. Фаянс / Ф. Фальчук, О. Жернової. "На ринок". В. 9,5. "Alis-K". Одеса. 2016 / О. Жернова за розписом скульптурної пари "На ринок"

Роботи Ф. Фальчук у декорі О. Жернової. Одеса, 2012

Серед хітів сувенірних продажів залишаються популярними сирні дошки з декором "одеськими бичками". Сирне асорті - універсальний варіант закусок для вечірнього келиха в колі друзів і порятунок в разі несподіваного візиту. Хоча це називають сирною тарілкою, подавати зазвичай красивіше й естетичніше ці закуски на дощечці. Фелія "жартувала" з такими маленькими шедеврами. Тоді у 2004 - му, важко було уявити, що кулінарна тема стане такою модною, як тепер. Дощечок вони робили так багато, що тут писати буде довго, жодна не повторювалася, бо все творилося в єдиному екземплярі.

Ф. Фальчук, розпис Е. Жернової. Сирні дошки. Ваза з букетом ірисів. Одеса. 2006

Свічник з ангелами, створеними Богом небесними істотами, останню роботу Ф. Фальчук, Жернова завершувала з дочкою скульптора. Вражають майстерність виконання та знання авторами матеріалу, композиція. В одному творі досягнуто принципи «співіснування» живопису й пластики. 

Ф. Фальчук. Свічник. Ангели - крилаті духи, в істинної своєї сутності випускають святий білий світ, смертельний для багатьох людей, монстрів і демонів. Були створені раніше людей і тому вони набагато сильніше. Одеса. 2013

"Посадіть, Лєно, іриси, будемо по них розписувати порцелянові, " - оборонила Фелія Яківна в останню їх зустріч, в день від'їзду в лікарню. Оберемок квітів, що мають ім'я богині веселки,  тоді вона завезла Жерновій. Не сталося...

О. Жернова за розписом порцелянових ірисів Фелії Фальчук. У християн ірис символізує чистоту, захист, але також став символом скорботи й болю. Причиною тому є його гостре клиноподібне листя, що наче символізувало страждання та смуток серця Богоматері від мук Христа. Одеса, 2006

"На початку ХХІ століття ми стоїмо перед загрозою зникнення не лише певних жанрів мистецтва, а й видів. Приміром, не наївна людина не може дати щирого наївного малярства. А за відсутності заводів українського фарфору та фаянсу неможливо продовжувати розвивати мистецтво форми. Урешті, не маючи матеріалів і виробничих майстерень, поступово зникають з мапи України останні невеличкі осередки промислової тонкої кераміки — порцеляни та фаянсу. З ними національні скульптура, посуд, аксесуари, " - пояснює Олена. Наперекір ситуації політичній і матеріальній, повноцінно і творчо одеситка живе мистецтвом фарфору, бо інакше не може.

О.  Жернова. Чайний сервіз на дві персони "Стелися барвінок, буду поливати". Одеса. 2016

У 2012-му році для української порцеляни відбулася знакова подія. Доля поклала початок міцній дружбі двох небайдужих до історії країни та мистецтва людей, а надалі до спільної творчої роботи над цілим рядом унікальних проєктів, які мають естетичну цінність, тематичну художню образність, історико - культурне значення. Лікар – геронтолог Сергій Воронов (нар. 18. 05. 1951 в Києві, живе та працює в Одесі) подолав шлях від захопливого колекціонування до створення власного бізнесу. Олена ввійшла до складу під його керівництвом творчого колективу підприємства "Аlіs–К", завдяки якому у сьогоденному просторі ми маємо в Україні порцелянові художні сувеніри національного характеру. Перший український порцеляновий наперсток випущено в Україні на базі Довбиського фарфорового заводу у 2010 році.

Сергій Воронов й Олена Жернова. Хмельницький, 2017

Нині "Аlіs–К" має власну виробничу базу. Добір виробів підприємства вражає. Колеги Олени, скульптор Віктор Максимець, художники Анастасія Медведкова – Панчук, Людмила Райковська та Яніна Баргилевич,  мають досвід роботи на колишніх провідних фарфорових підприємствах України. 

Полонне, завод художньої кераміки

Своєю фарфоровою батьківщиною Жернова рахує Полонщину. Опоновувала тут ремеслом з модель-майстером Юрієм Олексійовичем Шуляком, багато дало спілкування з художниками лабораторії Полонського заводу художньої кераміки та споглядання їхнього робочого процесу. Тут працював дружний та професійний колектив художньої лабораторії, яку очолював М. Бобик. На початку 80 - х продукція підприємства займала гідне місце серед виробів інших українських фарфорових заводів. Випускалося близько 80% від загального обсягу малої скульптури в СРСР, також й сувенірна продукція. Особливо запам’ятались Олені Михайло Моцак та Таїсія Шуляк, ну й Микола Бобік. Зі слів художниці, це неймовірна річ, й досі вона пам’ятає та не може пояснити, як відбувалося їх спілкування? Очима? Так, ніби вони зовсім мало говорили, вміли навчати мовчки.

Фарфористи художньої лабораторії М. Моцак, К. Бистрицька, Т. Шуляк, А. Погребна, М. Бобик, І. Мозолевський, О. Чередник, М. Недельченко. Полонне, 1968 рік

"Цвіт кульбаби" - розпис О. Жерновою вази (форма художника Полонського заводу художньої кераміки Т. Шуляк).

За народними повір'ями кульбаба символізує силу сонця і світла, вважається квіткою вірності, щастя. Її насіння, що летять від найлегшого подуву, нагадує про швидкоплинність і тлінність людського життя. Одеса. 2016

"Микола Федорович Бобик не тільки був прекрасним скульптором, талановитим і майстерним, він ще був педагогом, володів рідкісним даром уваги до молоді, вишукував таланти, намагався залучити їх любов'ю до фарфору обережно і ненав'язливо, більше я такої риси майже ні в кого не помітила... Тоді нам здавалося що це нормально, ми того не цінували. Тепер я можу стверджувати, що це і тоді було рідкістю, а тепер... Коли він був головним художником, на малому Полонському заводі панувала лагідна атмосфера для художників... (так мені здавалося зі сторони, а тим більше тепер, обертаючись), "- згадує через 40 років колишня заводська практикантка та дипломантка від Одеського художнього училища.  Жернова невпинно статтями у пресі, постами в соціальних мережах, в інтерв"ю славить тих, у кого й з ким навчалася, колег.

Звідки таке тонке пізнання? Значить, Олена  вже тоді відкрила світу своє серце? Такому, яким він є? Великому й різноманітному? Певно саме тому, українське людинолюбство оживає в "Іконах Дао "Пори року" (2020) подібно символам стародавніх полотен китайського пейзажного живопису. Мовою пензлика й кольорової палітри художницею заявлено земну реальність, яка відтворює Божественну, пізнання сенсу життєвого шляху людини, етичних норм співзвучно «шляхам» природи: весна, літо, осінь, зима...

О.  Жернова. "Ікони  Дао. Пори року". Кв. 21 см. "Alis - K". Одеса, 2020

Дипломну роботу для захисту спеціальності в Одеському художньому училищі (1977 - 1981), вазу висотою 60 см по заданій темі «Збір врожаю», виконала на цьому підприємстві в 3 -х екземплярах (перший - за ескізом з фігуративним декором, другий - петриківський килимовий розпис, останній - варіант петриківський «домашній» зберігся).

Знову таки, в мальовничому Полонному на фарфоровому заводі Жернова втілювала в життя сервіз «Сорочинський ярмарок» по закінченню керамічного відділення Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв), де навчалася на одному курсі з багатьма здібними майстрами: гончарем В’ячеславом Славінським, художниками Агнесою Медвецькою (нині в Угорщині), Євгеном Карасем (нині в Києві), а також із доктором мистецтвознавства, професором Ростиславом Шмагалом.

Панно П. Іванченко на Полонському фарфоровому заводі. 1974 рік

Керівниками дипломного проєкту їй були призначені від заводу - сам головний художник (1985 - 2007), випускник Миргородського керамічного технікуму (1968) та Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (1980) Микола Козак, від навчального закладу - художник фарфору, фахівець соковитого петриківського розпису, також випускник Миргородського керамічного технікуму ім. М. Гоголя доцент Михайло Гладкий.

Головний художник М. Козак. У цехах . У заводському музею. Полонський фарфоровий завод

Сторінка з публікації "Львівська Національна Академія Мистецтв. Кафедра художньої кераміки", яка репрезентує Михайла Гладкого (нар. 1923)

Серед інших кераміку викладав у Львові учень Михайла Жука, досвідчений майстер-модельник Володимир Башло, який практикував на Львівській кераміко-скульптурній фабриці.

Важко пояснити, чому так виходить, що в розмовах, статтях, навіть книгах про мистецьке життя Одеси найчастіше йдеться про живописців картин. З дореволюційних скульпторів пам'ятають Б. Едуардса. А довоєнні майстри? Хтось, напружився, й назве П. Мітковіцера, чий «білий негр» врізався в пам'ять, але навряд чи продовжать, що Мітковіцер робив скульптури для московського метро. Як й про твори повоєнних випускників художнього училища з кваліфікацією "скульптор" та "художник — виконавець по кераміці", що ввійшли в скарбницю українського "білого золота". Плеяда чудових фарфористів, глибоко самобутніх майстрів зуміли застосувати свої знання та талант у порцеляні, надавши посудним наборам, вазам, сувенірам, статуеткам та композиціям скульптурної виразності форм, історичної й літературної образності. 

Будівля Одеського художнього училища

Вишу освіту художниця отримувала після набутої середньої - спеціальної в Одеському державному художньому училищі на факультеті кераміки (за відсутності текстильного), куди по закінченню середньої школи юнка вступила.

Л. Фурдигайло 

О. Жернова з ескізом М. Жука. Фото з архіву С. Воронова

Талановитий керамік – технолог Ніна Федорова навчала її основам декоративної композиції, Ольга Нирковська була керівником творчих робіт й диплома. Консультант з композиції та надалі розробок програм, також учениця М. Жука, Людмила Фурдигайло всі сили, творче надхнення вкладала в знання та роботи дівчини. 

Слава про високий авторитет цього навчального закладу, який підготував цілу плеяду видатних творців графіки, живопису, де викладали фахівці з дореволюційним культурним і педагогічним досвідом, відомі художники — творці, прихильники західної культури, йде з покоління в покоління. Серед української творчої інтелігенції тієї доби М. Жук залишається рідкісним універсалом, одним із найдосконаліших майстрів стилізації, ще й з унікальним хистом орнаментальної імпровізації, наділений і літературним, і мистецьким талантом, — великим майстром в обох цих галузях художньо - образної сфери. Як педагог, попрацювавши у графічній майстерні одеського художнього, Жук очолив в ньому керамічну майстерню й переключається на підготовку майстрів тонкої кераміки — галузі, що на той час була у занепаді, — зробивши свій внесок у її розвиток. Видатна особистість, академік, професор, художник-легенда передав всі тонкощі майстерності випускникам. Кращого наставника й уявити складно. Умів поєднувати, здавалося б, непоєднуване. Досконало володів не тільки виробництвом виробів з кераміки, фарфору, а й техніками: олійний живопис, пастель, змішана техніка, друкована графіка (літографія, ксилографія, офорт). 

Михайло Жук. Ескіз декору порцелянового підносу, акварель, олівець. Одеса, 1947 рік.

Власність О. Жернової

Те творче коло, в яке Олена Жернова потрапила з дитинства, розвинуло в ній нахил до декоративізму та зацікавлення народним мистецтвом. Народжена 27 липня 1962 року в місті з особливою енергетикою і неповторним обличчям архітектурних споруд  - Одесі, у родині, що походить з одного з найвідоміших сучасних центрів народних промислів України, який набув розквіту в Х1Х - му столітті, славетної Решетилівки, дівчинка відвідувала чотири роки (1973–1977) в міському Палаці піонерів ізостудію.  Вів заняття Юрій Миколайович Вольський, який брав уроки у Теофіла Фраєрмана, учень професора Леоніда Мучника.

Воронцовський палац. Тут розміщалася ізостудія Юрія Вольського

У ті роки був бум інтересу до дитячої творчості, а хлопчики й дівчатка, яких навчав знаний художник, отримували грамоти в Польщі, Фінляндії, Японії. Педагог зорієнтував Лєну на декоративне малювання, познайомив із творчістю сучасних народних майстрів, у тому числі братів Ростислава та Юрія Палецьких, які пізніше заснували власну школу декоративного малювання на Одещині.

Оленка Жернова. "Літо, ранок, зорі гаснуть". Одеса, ізостудія. 1975 рік

Оленка Жернова. "Море". Одеса, ізостудія. 1975 рік

Вже тоді у творчому процесі підлітка з"явився вільний дух, властивий їй тепер самовираз й саморозвиток, про що  свідчать виконані в 1975 році роботи "Літо, ранок, зорі гаснуть" та "Море". Кольором, лініями, романтичними колами, геометричними фігурами 13 - річна дівчинка передає свої асоціації літа, ранку, моря. Зовсім як за теорією абстракціонізму з книги “Про духовне в мистецтві”, де автор В. Кандинський розмірковує: “Теплий червоний колір, посилений родинним жовтим, дає жовтогарячий. Він схожий на людину, переконану у власних силах і викликає тому відчуття виняткового здоров’я. Цей колір звучить, як середньої величини церковний дзвін, що призиває до молитви “Angelus”, або ж як сильний голос альта, як альтова скрипка, що співає ларго. Як жовтогарячий колір виникає шляхом наближення червоного кольору до людини, так фіолетовий, що має в собі схильність віддалятися від людини, виникає в результаті витиснення червоного синім. Але це червоне, лежаче в основі, повинне бути холодним, тому що тепло червоного не допускає змішання з холодом синього (ніяким способом), – це вірно й в області духовного.” 

"В той час я ще нічого не знала про Кандинського, - дивується сама собі художниця - в душі я залишаюсь фанатом абстрактного живопису, від самого дитинства, і ніколи цьому коханню не зраджувала, бо це неможливо".

О. Жернова. "Мак червоний в росі". Одеса. 2007

"Всесвіт", "На стінах фарбами хрести неначе добрая картина понамальовані", "Колос" з альбому О.  Жернової " Писанкові фантазії". Одеса. 2008

"Чумацький шлях", "Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає", "Півники" з альбому О.  Жернової " Писанкові фантазії". Одеса. 2008

Знакові зустрічі на життевому шляху молодої жінки наповнені закономірностями. На Одеській фабриці оздоблювальних матеріалів Жернова працювала (1981 - 1983) під керівництвом першорядної талановитої художниці, учениці, знову таки ж, Михайла Жука, подруги та одногрупниці Л. Фургдиайло, надзвичайно авторитетного серед колег спеціаліста - Світлани Лажечникової.

Ще раз, підкреслю, Жернова - винятково людинолюбна. Отримавши від неї копії архівних матеріалів Одеського художнього училища знайомлю широкий загал з винятковими біографічними даними його випускників. А Оленини оповіді? Маю нагоду радіти від кожного місткого спілкування. Нижче - фрагмент про С. Лажечникову та Л. Фурдигайло з публікації "Людмила Іванівна Фурдигайло", а також світлина жінок, яких з винятковим теплом згадує їх учениця.

С. Лажечникова народилася 28 квітня 1928 року в м. Одеса. Батько був викладачем, коли Свєті виповнилося 9 років його розстріляли, в 1950 - х реабілітували "за відсутністю складу злочину". Мати, яка працювала до війни друкаркою в артілі швейпрома, була інвалідом Вітчизняної війни. Світлана до 1941 року закінчила 5 класів школи №37. Продовжила навчання в жіночій школі після звільнення Одеси. В 1946 році вступила в Одеське художнє училище, яке закінчила в 1950 .

С. Лажечникова.  Дипломний проєкт чайний сервіз на тему "Гуцульський" та статуетка "Гуцул, що грає". Одеса. 1950. Одеський історико—краєзнавчий музей / Людмила Фурдигайло й Світлана Лажечникова. Одеса, 1949

Світлана, зазнавши репресій після появи найкращих своїх робіт, створених у фарфорі у стилістиці «українського радянського ампіру» (національний еквівалент російському і загальносоюзному «сталінському ампіру»), працювала, маючи дар неповторного колориста, як дизайнер тканин і шпалер. Їі вітчим дружив з Миколою Стіліануді (секретар ТЮРХу). Олена  Ігорівна розповідає: "... дуже багато чому навчила вона мене навіть просто по-людськи… Власне кажучи, виявляється що мені вдалось «застати» ту саму «корінну одеську інтелігенцію», котра потай ще зберігала мимоволі залишки минулої культури… Мені пощастило надзвичайно!!! Тепер таких людей немає! В юності я думала, що то і є норма, а виявилось по життю, що то був орієнтир, наданий долею на майбутнє… Вони всі в моєму серці й тепер… Вони - мої критики та підтримка…"

Отже, в обов"язки художника - колориста на заводі оздоблювальних матеріалів входило малювати шпалерні орнаменти та розробляти колористику для промислової продукції. П"ять авторських малюнків Оленою були втілені у виробництво за рішенням Всесоюзної наради (в Москві). У цей же період вона бере участь в оформленні стенду продукції фабрики оздоблювальних матеріалів на Виставці досягнень народного господарства в Києві, оскільки низку її рисунків художня рада Мінліспапірпрому СРСР затвердила, як зразки для масового випуску.

Малюнки О. Жернової. Випускалися тиражно в 1981 - 1983 роках

Досвід розробок дизайну шпалер 1980-х–1990-х рр. базувався на набутках попередніх епох, в ретроспекції від 1930-х–1950-х: Ар деко, «етнічний стиль», різні «ізми», привнесені обміном стилізаціями з використанням мотивів народного мистецтва прибалтів, білорусів та росіян. Але «замішувався» цей коктейль на ідеях постмодернізму, гепенінгу 1970-х, подекуди наїв. В цей період, за висловом Жернової, педагогічні ідеї одеської школи переживали часи, коли замість „покійного“ соцреалізму наперед висувалася самовпевнена еклектика з іще агресивнішим способом формотворення на ім’я "кітч". Маючи хист до чуття пропорцій у композиції, художниця завдяки праці на виробництві опанувала всі секрети тканинно-шпалерного узороччя, яке від паперу й текстилю згодом перетече і до її творчих робіт у кераміці.

У 1989 – 2012 роках 27 - річна Олена Жернова читає спеціальні дисципліни (малюнок, живопис, композицію, робота у в матеріалі) в Одеському художньому училищі, прийнявши естафету  у Л. Фурдигайло. Через п"ять років за матеріалами пошукових робіт та засвоєння регіонального народознавства, етнографії та орнаменталістики при виконанні студентами дипломних робіт нею був розроблений наочно-методичний посібник з вивчення курсу композиції «Мета навчання й спосіб».

О. Жернова в класах Одеського художнього училища

Сергій Сергійович Шевельов (1936 - 2007)

Починала вона викладати під наставництвом Сергія Шевельова, автора книги про Михайла Жука (в співавторстві з І. Козіродом), видання якої  було у 1980 - ті роки неймовірно важким підприємством. Значно пізніше, вже пішовши з художнього училища, він написав та видав історію училища, в якій відверто накреслив етапи його піднесення та спаду. Завдяки Шевельову виникло переконання, згідно з яким одеська школа живопису - самостійний професійне явище європейського масштабу, а не провінційна імперська школа. І коли тут, наприклад, вчився майбутній геній Врубель - йому було у кого вчитися, цей "одеський бульйон" був досить поживним. До того ж Сергій Сергійович дуже цікавився творчістю українського художника,  справді народного - не по званню, а за духом його творчості, - Ростислава Палецького, який загинув за дивних обставин. Шевельов ратував за відродження розгромленого музею "Степова Україна". Точно так само він запитував і про те, куди поділися скарби з музею єврейської культури - і ратував за відродження цього музею. Словом, його цікавила культура Одеси, яка не може розглядатися, як замкнута в мононаціональні рамки. "Кращий (єдиний) в Одесі мистецтвознавець. Про одеське мистецтво знав все. Про нашу з ним десятирічну дружбу і її плоди я опублікувала цілу купу статей, які залишаться як документи про мистецьку освіту цього періоду часу, - споминає Олена -  а якщо комусь буде цікаво, то може ще й розповім...  У 2000 -2003 була призначена очолювати керамічне відділення, це дало можливість впорядкувати документацію, публікації й таке інше… З 2008-го тісно познайомилась з Опішнянським Інститутом керамології, це допомогло освітити всю нашу діяльність в подробицях, на всіх можливих рівнях, в тому числі в академічних збірках…"

О.  Жернова зі студентами Одеського художнього училища на Полонському фарфоровому заводі

Приміщення організованої Оленою експериментальної студії абстрактного живопису та кольорознавства. Одеса, центр Бейт -  Грант. 2010

Супроводжувала викладачка творчу молодь при виконанні ними дипломних робіт на галузеві підприємства України, завданням до яких були варіації сервізів та ансамблів порцелянових виробів за мотивами народних малювань Одещини «Степова Україна» (на матеріалі етнографічних експедицій студентів М. Жука й В. Заузе кінця 1920-х рр. по регіонах, пізніше затоплених Каховським водосховищем) та розробки орнаментики народів, що населяють південь країни (найкращий серед них «Караїмське весілля»).

Частина довершених, унікальних для вітчизняної порцеляни творів зберігається у філіалі Одеського історико-краєзнавчого музею «Степова Україна», решта — в музеї училища.

Ескіз керамічного панно, розпис якого надглазурно виконала студентка О. .Жернової Катерина Островершенко у 2004 році під час навчання на 3 курсі ОХУ ім. М. Б. Грекова

О. Жернова під час дипломної практики студентів ОХУ за роботою над її скульптурною парою "Пісня", яку виконала на прохання керівництва заводу.  Довбиський ФЗ, 2011 рік

Паралельно по життю Жернова постійно виконувала власні творчі роботи, співпрацюя з фарфоровими підприємствами Полонного, а також й Довбиського фарфорового по закінченню вишу.

На Полонському заводі художньої кераміки виконана скульптурна підставка для дрібних предметів "Жар - Птиця Палецького" (1998). Цей жіночий предмет був задуманий як присвята вихідцю із селянської родини, простому колгоспнику, який завдяки своїй самобутній творчості досяг високих вершин у мистецтві й отримав почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України» Ростиславу Михайловичу Палецькому, основоположнику південного стилю української декоративно-прикладного розпису, творцю нового напрямку національного живопису, Троїцької станкової графіки. "Людина не може без коріння. Лише тоді йому спокійно живеться на землі, коли він знає, що наслідує створене до нього, що зв"язки ці не обірвуться тому, що саме він ланка в цьому ланцюгу людства, " - писав він.

О. Жернова. Підставка для дрібних предметів й декоративна тарель "Жар - птиця Палецького". В. 28. ПЗХК. 1998

Мальовка Палецького "Красне літечко". 1968

"Красне літечко" - колекційний наперсток (скульптурний декор з розписом), порцелянова АРТ - мініатюра із меморіальної серії "Мальовка Палецького". "Alis - K" . 2018

У 2011 році Жернова - стипендіат Премії ім. Ростислава Палецького в номінації «Науково - дослідницька праця та популяризація національного народного мистецтва». Через сім років підприємство Сергія Воронова році вшановано честю стати Лауреатом цієї премії (2018). Одеський обласний центр української культури за підтримки Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та Благодійного фонду «Рідний край» кожний рік (з 2006) проводить її присудження майстрам і пропагандистам народного мистецтва Одеської області за роботи, які виділяються автентичністю та високою професійною майстерністю.

Роботи Олени Жернової з серії "Зозулі Р. Палецького": "Ой, Зозуле - зозуленько, заспівай мені, маленька..."" Alis - K", Одеса. 2018

Сторінка із "Кобзаря", ілюстрованого Амвросієм  Ждахою

Одержати такий виріб - це дійсно мати справжню радість, проте не судилося стати їм масовими. "Колишня слава України — ціла галузь — є нині соромом нації, що не піклується про своє реноме у світі. Отже, елітна тонка кераміка, вочевидь, невдовзі стане зразками з книжок, як релікти культури майя, оскільки в державі не існує політики збереження національних брендів, новітньої україніки, " - міркує Олена Ігорівна. У цьому сенсі своїми творами вона в умовах «згасання» колись потужної галузі пропонувала нову стилістику виробів, які стали пошуками форм мистецтва порцеляни вже ХХІ століття.

О. Жернова. Декоративні тарелі із зображенням українок "Наталки Полтавки" та "Оксани"

Дворічна дистанційна співпраця (2012 - 2014), результат якої  - випуск еталонних декоративних статуеток, наперстків, міні тарілочок, флаконів на замовлення фірми "Alis-К", із банкрутством та зупинкою Довбиського фарфорового заводу закінчилася.  

О.  Жернова. "Пісня". В. 19. 17,5.  Довбиський ФЗ. 2011 / Варіанти розпису декоративних скульптур "Пісня" / навчальна робота студента ОХУ у розпису О.  Жернової "Грицю, Грицю, до роботи...". 1996 / О.  Жернова. "Віночок". В. 16.  Довбиський ФЗ. 2012

Участь у новітніх проєктах Сергія Воронова «Реконструкція шедеврів історичного українського фарфору», які презентували широкому громадському колу унікальне мистецьке явище у царині «білого золота», а також  в наш час продовження й примноження потужної традиції національного мистецтва фарфору, надали можливість художниці відкрити небувалий етап у творчості. На одному із кроків, вдалося відтворити стиль, дух і колірну палітру зображень, що випускалися мануфактурою А. Миклашевського. 

О. Жернова. Світлина з архіву С. Воронова

Флакон фарфорової мануфактури Андрія Миклашевського з фондів Сумського художнього музею ім. Н. Онацького

Майстри Волокитинського фарфорової мініатюри завжди стежили за останніми віяннями світової моди й зображали їх у своїх творах. Наприклад, одну з ваз майстри прикрашали скульптурним кольором вишні, а края тарілок якось зробили «мереживними». Нерідко предмети порцелянових сервізів прикрашали сріблом. Їх жанрове різноманіття до тепер приголомшує. Чудові були й статуетки.

Жерновою  розроблено декор композиції, яка отримала назву «Квіткові послання для коханої, які ніколи не зів'януть», першого етапу Вороновського задуму по створенню сучасної Арт – мініатюри.

У розпису О. Жернової  «Квіткові послання для коханої, які ніколи не зів'януть». "Alis-К".  Одеса. 2017

Сьогоденною «Українкою з села Волокитине» відтворено шедевр українського художнього фарфору Х1Х – століття, найбільш рано відому, статуетку дівчини в національному одязі. Мініатюрну “Українку” доповнюють чайний сервіз та чотири варіанти порцелянових наперстків, розмальованих або зі скульптурним декором, який повторював квітку в руках старовинної фігурки. Наперстки, що є колекційними, мають назву від символів божественної суті й добробуту - «Кошик з фруктами», «Виноградна лоза», «Букет троянд» (на зворотному боці з геральдичними мотивами) і «Квіткова гірлянда» з дзвіночками. Всі разом, вони складають приклад ансамблю столового етикету і культури сервірування. Так національні еліти прикрашали обідні столи в XIX столітті.  Сюжети розписів семи предметів сервізу максимально наближений до оригіналів. Кожна квітка — символічна. Наприклад, зображення лілії прочитується як романтичне послання чоловіка коханій: «Твоя гордість змушує мене страждати», берізка позначає: «Обіцяю тобі райську насолоду!», левиний зів: «Потребую твоєї прихильності», волошка: «Довірся мені!», настурція: «Я не відступлю», жоржини: «Розставання буде нестерпним для мене», незабудки: «Пам'ятай про мене», наперстянка: «Готовий на будь-які жертви заради любові», бутон троянди: «Готовий чекати нескінченно». Гладіолус символізував щирі наміри, гвоздика - захоплення, пролісок - надію, мальва - прохання про прощення, соняшник - обожнювання, фіалка - пропозиція бути щасливими разом ..

О. Жернова. Чайна пара "Яблуневий цвіт". 2015

До 205-го дня народження Тараса Григоровича Шевченка Воронов задумав та представив в провулку ім. Тараса Шевченка в будинку № 8А, в залах літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка,  за 100 кроків від Майдану Незалежності, чергову серію творів новітнього проєкту: «Реконструкція шедеврів українського художнього фарфору в жанрі сучасної арт – мініатюри». Вони присвячені одночасно двом важливим для нашої національної культури подіям: 180 – літтю написання Тарасом Григоровичем вірша «Перебендя», котрий увійшов до складу першого видання «Кобзаря» (1840) і досі вважається першим самоідентифікаційним твором 25 річного поета, а також 30-літтю створення у 1989 році образу Перебенді в художній порцеляні заслуженим діячем мистецтв України - Валентиною Михайлівною Трегубовою (1926 – 2010). 

О. Жернова та С. Воронов. Київ, жовтень 2019

Як і попередня серія, вона складається з кількох декоративних порцелянових наперстків та репліки скульптурної композиції «Перебендя» В. Трегубової у вигляді мініатюрної статуетки. Наперстки оздоблені скульптурними сюжетно-жанровими сценами, що ілюструють вірш Кобзаря і показують три іпостасі Хранителя пісні про родову долю, а міні – статуетка нагадує про невпинність народної традиції шанування генія нації – Тараса Григоровича Шевченка крізь століття й епохи… О. Жерновій, поміж художників творчого колективу підприємства, було надано можливість представити статуетку у двох видах : по – перше, як повтор історичного оригіналу в мініатюрі, зі збереженням автентичного декору, і по-друге, відчути процес власного творення, як сучасне авторське декорування із збереженням сутнісного і філософського змісту твору, закладеного Валентиною Трегубовою у ХХ-му столітті.

Ювілейна колекційна серія першої в Україні реномової порцелянової арт-мініатюри до 205 –ї річниці з дня народження Т. Шевченка "Перебендя 2019". «Alis–K». 2019

В літературно-меморіальному будинку-музею Тараса Шевченка. Київ, жовтень 2019

Роботи О. Жернової до 200 - літнього ювілею Кобзаря

Вернісажу в Національному музеї народного та декоративного мистецтва, в залах літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка передувала участь у "Шевченкіані в українській тонкій кераміці" в Національному Музеї ім. Тараса Шевченко (м. Київ, 2013, потім травень 2016 року). Серед розмаїття виконаних до ювілейних шевченківських дат та виставок провідними українськими художниками фарфору і фаянсу виробів, а це унікальні авторські декоративні вази, блюда, тарелі, пласти, пластика, подарункові чашки, сервізи, столові набори, сувеніри, в окремому залі розмістили створені "Аlis– K” до 200–літнього ювілею Кобзаря зразки сувенірів. Маленькі вироби, як цінності значної громадської ваги, у музеї спричинили селфі-бум. Креативні сучасні «фінтерлеї», за публікацією «Урядового кур'єра», стали окрасою виставки. Відмічалися надзвичайно вдалі портрети Тараса Шевченка на оберегових наперстках та крихітних флакончиках, тарілочках, так званих фарфорових «монетках».  Їх тематика збуджує почуття патріотизму, замилування культурою та мистецтвом виконання. Поряд з тарілочками, пов'язаними з портретами Кобзаря, демонструвалися флакончики, ще й тарілочки з написами рядків зі знаних творів поета. Жернова прикрасила їх узорами від народної творчості. Це - справжня мистецька мініатюра. Подібну випускали в Україні в кінці 1960 - х. Чому "монетки"? Так титулують вироби до 6 см, від назви, що дістав посуд для дітей. Етнографічні дослідження та численні експедиції Х1Х століття, присвячені гончарству в Україні, засвідчили, що вже тоді кожний гончар, виробляючи ужитковий посуд, готував і так званий “дріб”, себто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки тощо. Виготовляли його не самі гончарі, а їхні дружини та старші діти, ними й гралися. Та від того “монетки” не втрачали своєї художньої цінності.

Виставка у Національному Музеї ім. Тараса Шевченко. Київ, квітень 2013

Різноманітні за формою, декором наперстки, АРТ - мініаютри у сьогоденні є продуктом виключно сучасним і унікальним, це вже визнано провідними вітчизняними мистецтвознавцями й дослідниками в галузі художньої порцеляни. Вони стали різновидом в художній АРТ—мініатюрі й першими в Україні предметами декоративно-прикладного мистецтва в жанрі наперстків. Одні із носіїв української тематики мають також й ліпний декор та є тематичними ілюстраціями сюжетного змісту національної літератури, традиції та вітчизняного колориту.

Колекційні наперстки та мініатюра підприємства "Alis -K" у розпису О. Жернової. 2019 - 2020

Вернісажем у Музеї сучасного мистецтва м. Києва завершився річний тур (2018) спроби переосмислення традиційних підходів розпису порцеляни, демонстрації поєднання традиції й авторського новаторства. В експозиційних залах Харківського художнього музею, Чорноморського Музею образотворчих мистецтв ім. О. Білого, регіонального центру сучасного мистецтва "Арт — Шик", Музею мистецтв Прикарпаття м. Івано— Франківськ поруч Олениних робіт були представлені твори українських майстрів, а саме заслуженого художника України Євгенія Овчарика, Георгія Антоненка, Олександра Опарiя, лауреатки премії імені Катерини Білокур та Сергія Колоса Олени Скицюк, Олени Кулик, підприємства Сергія Воронова.

О. Жернова та автор, керівник проєкту «Порцеляновий ренесанс України» В. Завершинський. Вінниця, липень 2018 року

Задум проєкту «Порцеляновий ренесанс України» полягав в тому, щоби продемонструвати доробок митців, які своєю творчістю «пророкують» нові горизонти української художньої порцеляни. На думку Олени Жернової сьогодні важливу роль відіграють «поєднання внутрішнього особистісного імпульсу та глибини культурного рівня митця»

Твори О.  Жернової в експозиційних залах проєкту «Порцеляновий ренесанс України». 2018

О. Жернова, С. Воронов, Л. Карпінська - Романюк, Є. Овчарик, В. Завершинський. Під стінами Музею мистецтв Прикарпаття м. Івано— Франківська, листопад 2018 

Олена Жернова продовжує працювати у складі творчого колективу Сергія Воронова, розписує по готовій основі, то б то виконує авторський декор фарфорових виробів унікального характеру в класичній техніці надполив’яного розпису, випалює майстерні, публікує в інтернеті та виставляє в спеціалізованій крамничці, яка розміщується в самому древньому й прекрасному торговому центрі «Пасаж», в її рідному місті Одесі, на Дерибасівській вулиці.

До ювілею легендарної балерини, педагога і балетмейстера, народної артистки України Світлани Іванівни Коливанової, 80 років від народження і 60 років в театрі якої відзначають в колективі Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М. В. Лисенка, Олена Жернова виконала на фарфоровому тарелі надглазурнимифарбами, люстрами й золотом для подарунка від Валерія Завершинського мальовничу постановку балету Аріна Мелікова "Легенда про любов" (L 27 см, 2020) на лібрето Назима Хікмета за мотивами його драми «Ферхад і Ширін».

Художниця відтворила історичне фото явивших у балеті "Легенда про любов" публіці диво—дует Світлани Коливанової та народного артиста Української РСР, хореографа, балетмейстера Харківського театру опери та балету Теодора Попеску (1935 - 2008), тобто не просто добре станцьовану пару, а щось цілісне, перейняте спільністю почуттів, взаємною відповідальністю, що народжує повну впевненість один в одному, завдяки чому зникає найменша скутість, і власне насолода танцем потужним потоком спрямовується прямо до глядача.

Світлана Іванівна давно вже стала справжнім символом не тільки харківського, а й українського балетного мистецтва. У молодості, закінчивши Київське хореографічне училище, разом зі своїм чоловіком, Теодором Попеску, Світлана приїхала до Харкова і багато десятиліть блищала на підмостках Харківського театру.

Відомі артисти виконали понад 50 партій в таких популярних балетах як «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Дон Кіхот», «Жизель», «Корсар», «Спартак», «Створення світу», «Лускунчик», «Легенда про любові »і« Дон Жуан ». Виступали на сцені Великого театру і разом з його трупою гастролювали в США, Канаді та Бразилії. Про них створено телефільм «Танцюють Світлана Коливанова і Теодор Попеску», їх імена увійшли в Українську музичну енциклопедію й Енциклопедію радянського балету.

О. Жернова. Декоративний таріль "Дует Теодора Попеску та Світлани Коливанової в балеті "Легенда про любов". L 27. Одеса. 2020

PS 

Але повернемося до робочого столу Олени. Невдовзі розквітне букет півонії, такий як на малюнку Лесі Українки, то хай він принесе його господареві достаток й успіх у справах.

О. Жернова. Одеса. 2020

Фото з архіву  С. Воронова, О.  Жернової, Л. Карпінської - Романюк, В. Завершинського

Текст Л. Карпінська - Романюк