Хтось мудрий сказав: життя-це вокзал, плачуща наречена і вічний пошук місця! Все миготить й все в очікуваннях, й прощаннях та зустрічах... Такі візерунки малює нам Доля ...
Он мне был даже больше, чем друг или родственник — сосед. В Одессе недаром говорят, что соседи гораздо ближе друзей или родственников. Именно соседи всегда успевают первыми, прийти на помощь. Но, в этот раз, увы, не успели…
- зворушливо й тепло написав на сторінці в Fасеbооk про Валерія Албула його друг та сусід у день трагічного, занадто раннього, відходу Майстра у вічність, - Валерий обладал уникальной способностью создавать потрясающие по выразительности картины в керамике. Глина в его руках оживала, наполнялась красками и приобретала объем. Я никогда не видел процесса создания его удивительных работ, но имел возможность познакомиться с некоторыми из них уже в законченном виде.
Он был порядочный, неконфликтный и чрезвычайно доброжелательный человек. Обладал уникальным умением выслушивать собеседника. За те годы, что жил рядом, я ни разу не слышал, чтобы повысил на кого-либо голос. Целыми днями что-то мастерил на своём участке или работал в мастерской. Спокойный, уверенный в себе человек, от которого всегда веяло добром... Но есть его работы, которые хранят тепло его рук…
У свому останньому інформативному посту у соціальній мережі Валерій розмістив світлину совиного подружжя, самець цілує свою подругу. В англійському фольклорі ці птахи здавна вважаються провісниками біди. Якщо хтось побачить у себе перед вікном сову або почує її крик над головою - значить, його сім'ю відвідає смерть, думають англійці. Шекспір в "Макбеті" називає сову "фатальним дзвонарем", оскільки в дзвони часто били, оголошуючи про страту. Через дві доби, 31 березня 2018 року, під час урагану Албул трагічно загинув у дворі свого будинку в селі Холодна Балка...
Доки про людину пам'ятають, доти він — живий. З усіх видів мистецтва саме скульптура є найбільш обговорюваним явищем - варто навіть не встановити готовий пам'ятник в міському просторі, а лише опублікувати його практично будь-який ескіз або макет і хвиля обурення гарантована. Одеська газета "Думська" в січні 2014 року вирішила познайомити своїх читачів ближче з десятьма відомими одеськими скульпторами. І у цьому параді під восьмим номером був представлений творчий й сімейний дует - Наталія та Валерій Албули. Для поцінувачів української порцеляни імена подружжя пов'язані з титулами двох заводів - Городницький фарфоровий і Полонський художньої кераміки.
Існує думка, що у всіх своїх роботах він жіночі особи ліпив з неї, а в чоловічих бачив себе. Албули народилися в різний час і в різних місцях. Валерій Вікторович Албул (3.07.1955 - 31.03. 2018) в селі Старокозаче, Білгород-Дністровського району, Одеської області, а Наталія Анатоліївна Марченко (нар. 14. 09.1955) в селі Чапліївка, Шосткинського району, Сумської області.
Молоді люди зустрілися в Одеському художньому училищі імені М. Грекова. Їх об'єднала любов один одному та до мистецтва. 12 претендентів на 1 одне навчальне місце - тогочасний конкурс у "Грековку". До навчання Валерій чотири роки працював спочатку гальваніком на Автогенмаш, потім в керамічному цеху при Спілці художників. Наташа, домашня, ласкава, папомаміна дитина відразу після восьмого класу стала ученицею училища, яке закінчила в 1979 році, за рік до Албула. Вчителі Албула та Марченко - керамісти, учениці М. Жука Ольга Нирковська й Людмила Фурдигайло, художник Олексій Вашкульов та художниця - керамістка Ніна Федорова.
Листа з проханням направити на роботу в Городницю випускника навчального закладу В. Албула написала головний художник Городницького фарфорового заводу в той час Наталія Зяблова (нар. 20.03. 1950), вони з Ігорем Зябловим (1949 - 2018) після закінчення Одеського художнього та Московського вищого художньо - промислового училища тут розпочали трудову діяльність. З давніх - дивен цей край був осередком культурного розвитку усього Житомирського краю. Перші згадки про селище датуються 1390 роком. Городниця входила в ХУ столітті як маєток латифундій роду князів Корецьких, згадується в документах від 1685 року. Саме тому ця місцевість становить історичну цінність не лише для місцевих та приїзних жителів, але й для держави в цілому. "Тут неймовірний світ краси, довкола столітні сосни і ялини, первозданні пейзажі зачарують вас. Будемо ходити по гриби та ягоди, - до Албулів писала одеситка Зяблова в листі, який розпочала зі слів - Пишу вам з "Ніци".
Від подвійного, творчого та особистого, союзу на Городницькому фарфоровому (1980 – 1984), куди талановиті Валерій та Наталія приїхали вже чоловіком й дружиною після закінчення навчання в Одесі, та Полонському художніх виробів заводах (із серпня 1984 до грудня 1990 року) народилися нові, надзвичайно романтичні та надзвичайно ліричні, камерні й чутливі порцелянові пари: "Наречена" (1987), "Побачення" (1985), "Юність" (1984), "Наречений та наречена" (1982), "Ми на човнику каталися" (1984) та інші. Всього відомо трошки більше ніж півсотні албуловських статуеток.
Валерій та Наталія Албули (Одеса. 2000 - ні) та їх декоративна пара під назвою "Наречена" (В. 25,5. ПЗХК. 1987) з експозиції Хмельницького обласного краєзнавчого музею
Уява починаючого скульптора малої пластики з матеріалу, одного найчудовіших творінь людини – фарфору, творила художні композиції, практично шедеври. Наталія розписувала. В сірий безликий шматок глини вони вдихали життя, шматочки якого є застиглими образами, окремі починають випадати з сучасного буття, але є такими близькими й рідними. Маленькими настільними скульптурами прикрашали будинки, дарували друзям, за кожною такою фігуркою стояла напружена праця й чиїсь спогади.
В одній із них, «Барон Мюнхгаузен», романтично передано сценічний образ народного артиста О. Янковського у дотепному, радянському художньому двосерійному телефільмі 1979 року народження, знятому на студії «Мосфільм» на замовлення Центрального телебачення СРСР «Той самий Мюнхгаузен». Фільм відбувся завдяки акторському генію Олега і творчому підходу режисера Марка Захарова. Прем'єра пройшла у святковий день 1 січня 1980 року на центральному телебачені СРСР.
В. Албул. «Барон Мюнхгаузен» - сценічний образ О. Янковського у фільмі «Той самий Мюнхгаузен». В. 20,4. ГФЗ. 1984. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
В іншій, Албул зумів весело, з тонким жартом передати молодецьку завзятість пісні, найпотаємніші почуття, думки та переживання, властиві будь - яким закоханим.
Я тогда тебе поверю,
Что любовь верна у нас, —
Поцелуй меня, приятка,
Без отрыву сорок раз.
Меня маменька ругает,
Тятька боле бережет:
Как иду с гулянки поздно,
Он с поленом стережет.
Я, говорит, тебя, говорит, Сынок, говорит, уважу! Я, говорит, тебе, говорит, Гуляночку налажу!
В 2000 - х народну артистку РРФСР Валентину Толкунову порахували не форматом для участі в музикальних програмах, попри починаючи з другої половини 70 - х минулого століття майже кожен день співачка звучала по радіо та телебаченню. Встояти перед цим неповторним та на раз впізнаваним тембром й гранично щирою інтонацією було неможливо. Популярна зірка видавала один хіт за іншим. "Мы на лодочке катались, золотистой, золотой, — не гребли, а целовались, не качай, брат, головой," - вперше цю російську народну пісню вона виконала в 1976 році.
В. Албул. "Ми на човнику каталися". В. 14. ГФЗ. 1984
В серпні - вересні 1984 року декоративна скульптура "Ми на човнику каталися" експонувалися на республіканській художній виставці «Земля та люди» в приміщенні Республіканського виставкового павільйону Міністерства культури УРСР. Вперше Валерій представив свої роботи на республіканському рівні у 1983 році. На вернісажі молодих майстрів народних художніх промислів та декоративно - прикладного мистецтва скульптурна серія робіт "Любов", "Праця", "Скупий" та "На дачі" на теми українських приказок, або таких коротких "проповідок" привернула серйозну увагу корифеїв фарфору В. Щербини, В. Трегубової та В. Лобанова своїми новизною пластики та стилю, індивідуальністю почерку, нарядністю та колоритом. Рішення заводської художньої ради не рекомендувати до випуску показані вироби обурило й начальника Главку Мінлегпрому України А. Ільченко.
В. Албул у розпису Н. Албул. Скульптурна серія робіт на теми українських приказок:
"На дачі" - "Важка робота смачний хліб пече. Літній піт взимку гріє". В. 18,5
"Скупий" - "Очі бiльшi за живiт. Шкода сиру, шкода й зятя". В. 15
"Праця" - "Ледачого мухи з"iдять. Хворий на лiнощi". В. 10,5
"Любов" - "Нехай тiсно, або любо". В. 18. Городницький ФЗ. 1983. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу. Експонувалися на республіканській виставці молодих майстрів народних художніх промислів та декоративно - прикладного мистецтва у 1983 році
Зворотна сторона фігурок зі скульптурної серії робіт на теми українських приказок
Створені в Городниці скульптурні роботи Валерієм Албулом є нині раритетними, авжеж статуетки та сувеніри на початку 80 - х тут не випускалася, були зняті з планового виробництва ще у 1962 році, який став доленосним для розвитку асортименту та якості фарфорових виробів. У країні гостро не вистачало посуду, в тому числі повних наборів столових або чайних на певну кількість людей. Керівництвом галузі було прийнято рішення про спеціалізацію порцелянових підприємств. Барановський завод перейшов на випуск столового посуду широкого асортименту. На Городницькому та Довбиському, Полонському фарфорових тиражувалися вкрай популярні серед населення чайні та кавові сервізи. Попит на скульптурну продукцію всього величезного Радянського союзу на 80% забезпечував Полонський завод художньої кераміки, тут ще у 1960 році була організована власна штатна художня лабораторія, яка з другої половини 60 - х забезпечила підприємство заміною й відновленням номенклатури.
В. Албул. "Фотограф". В. 16. ГФЗ. 1982
В. Албул. "Наречений і наречена". В. 18. ГФЗ. 1982. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
Зазначу, що таки до початку 70 - х на городницькому заводі окремою статтею позапланового випуску, як товари народного широкого вжитку, випускалися одиничними тиражами настільні скульптури Олександра та Тамари Крижанівських, Палладія Дутчака в розпису К. Рудич та Муратова, О. Рапай, В. Щербини, О. Жникруп, С. Болзан - Голембівської, В. Богданова.
Валерій Албул є серед кращих майстрів різця. Вже перший його городницький виріб відрізняється добре продуманою молодим скульптором композицією, умінням автора передати душевний стан образів, певний настрій. В січні 1981 року він подав за підписом директора заводу В. Вітренко, погоджений з республіканською конторою "Укроптхозторга УРСР", на затвердження художній раді Мінлегпрому УРСР еталон скульптурної групи козаків, які відпочивають на шляху до Києва, де використав для декору, так широко поширений в Коростені підглазурний розпис кобальтом. Козаки, яких «ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали» і що «могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити та вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників - на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств" зупинилися попоїсти, перекурити люльку і рушити далі в дорогу. Козаки та гетьмани часто подорожували світом, знайомились з культурою та звичаями інших країн, в склад групи "Шлях до Києва", входить, окрім скульптур, додатковий елемент - вишита скатертина, на якій автор розмістив традиційні козацькі атрибути - пістоль, шаблю, рушник та штоф із чаркою.
В. Албул. «Шлях до Києва» В. 23. ГФЗ. 1981. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
Цікаво, що навчаючись в Одеському училищі, Валерій на Коростенському фарфоровому заводі проходив практику, керівником якої у нього була заслужений діяч мистецтв України, лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка Валентина Трегубова. Відома скульпторка малих форм створювала для студентів найкращі умови для отримання практичних знань, скупа на похвалу вже тоді виділяла здібності юнака серед інших студентів. Можна тільки здогадуватися скільки часу проводив він, розглядаючи легендарні трегубовські сюїти "Сорочинський ярмарок", "Наталку - Полтавку", "Енеїду", "Весілля" та інші.
Дипломний проєкт В. Албула: "Набір декоративних ваз "Лісова пісня" (1980) з експозиції Музею при Одеському художньому училищі ім. М. Грекова.
Кадр із фільму "Где идем? Одесское художественное училище имени М. Б. Грекова"
Своїми роботами Албул підтримав спростування розмов на тему, що маленька скульптурка навряд чи може мати значення як декоративний предмет. Розпочавши виробничу діяльність самостійно та успішно розвивався у двох напрямках творчості: створення унікальних творів, наділених глибоким емоційним змістом, складних за пластичним рішенням і по розпису - для душі, та чисто заводська діяльність, тобто виконання зразків для масового тиражування. Причому, якщо перший аспект роботи вимагав від нього широкої ерудиції для постановки у своїх творах загальнолюдських проблем і володіння складною порцеляновою технікою, то другий - не менше важкий - міг бути тільки при чудовому знанні технології, конкретних умов виробництва і вміння вдаватися не тільки в питання чисто художні, а й щодо сучасної проблематики подальшого функціонування їх в побутових умовах. Разом з тим два таких, здавалося б, різні аспекти в діяльності майстра збагачували один одного. Вже тоді працюючи над унікальними декоративними творами, керамік розсовував кордони своїх пошуків в області створення полонської масової тиражної продукції. Цікаві та привабливі форми доповнювалися вишикованими декорами. І Валерій, і Наталія виробляли риси власного авторського стилю, який й досі лишається впізнаваним.
В. Албул, Н. Албул. "Юність". В. 30. 31. ГФЗ. 1984
Нижченаведені вази Наталею розписані солями по бісквіту, тобто глазурованій порцеляні, в приглушених коричневих і фіолетових тонах. М'яка колірна гамма, пейзажні мотиви розпису, оригінальна форма ваз - всі ці компоненти гармонують один з одним, створюючи єдиний художній образ.
В. Албул, Н. Албул. Вази. ПЗХК. 1984. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Виконана у бісквіті з надглазурним розписом лірична композиція "Легенда" (1982) значиться у зібранні Донецького художнього музею. Експонати більшості творів майстрів зберігаються у фондах Музею історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу, а передані у 2005 році з музею при заводі художньої кераміки в Полонному - у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї. Розроблені відповідно до завдання захисту дипломного проєкту декоративні вази представлені в Музеї при Одеському художньому училищі ім. М. Грекова.
В. Албул. ”Легенда” В. 25. ГФЗ. 1982. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
З експозиції Донецького художнього музею. Фото з архіву І. Шамілевої. Донецьк, 2013 рік
Поруч з Албулами на Городницькому фарфоровому заводі працювали подружжя Зяблових, В. Хоменко, Л. Вовченко, Коростель.
І. Зяблов в першому п"ятиріччі 1980 - го створив скульптурні композиції розписані Н. Зябловою "Початок" (1982), "Театр" (1983), "До нас їде цирк" (1983), "Пори року" (1981), "Прогулянки" (1981), фігурні посуди "Одарка та Карась" (1981), вазу "Лісова пісня" (1983), пласти "Квіти у вікні" (1982), набір шахів «Три мушкетери» (1980), декоровані персонажами творів О. Толстого "Золотой ключик, или Приключения Буратино" штофи (1981). Попри всі вони ретранслюють авторську інтонацію, спонукають до роздумів, характеризують митців як людей високої культури також залишилися речами виставкового плану, не тиражувалися масово.
Кожен триптих – складна об’ємно-просторова композиція, яка нагадує театральні лаштунки. Сюжети розгорнуто в декількох просторових планах. "Театр" відтворює, використовуючи персонажів - маски, як і автор фьяб, сценічну дію трагікомічної п'єси-казки Карло Гоцці "Любов до трьох апельсинів". Перед нами в палаці короля блазень Труффальдіно. Він старається, організувавши велике свято, розвеселити Принца і вилікувати його від хвороби, викликаної пристрастю до трагічної поезії. Поруч з ним лежить два апельсини, які блазень, замучений спрагою, поки принц спить, відкриє. Тут же прокинувся Принц, в його руках останній апельсин. Зараз він його розкриє, і перед нами здасться принцеса Нинетта. Театр - сміх, сльози, гнів, жалість, любов... Композиція сповнена тонких, філігранних за ліпленням деталей, оздоблення витончене, майже монохромним графічним малюнком. В пластично-образному формотворенні відчутна близькість до російської школи пластики 1970-х–1980-х рр., якій властива підвищена естетизація, холодна без емоцій відстороненість образів.
І. Зяблов, Н. Зяблова. Скульптурна композиція "Театр" складається із «Принцеса Турандот» В. 26. «Любов до трьох апельсинів» В. 30. «Король Олень». 28. ГФЗ. 1983. Експонувалися на республіканській художній виставці «Земля та люди» у 1983 році. Музей образотворчих мистецтв ім. О. Білого м. Чорноморська
І якщо життя - театр. То весь світ - це як манеж - вічне свято дорослих і дітей, це сила, спритність, праця, шлях до перемоги. Це ото-то абсурдне, де відсутня логіка сюжету, перевертання буквально за все з ніг на голову, подолання тяжіння. Похід в цирк - завжди яскраве свято, одне з найяскравіших подій в житті кожного, чи не так?
В. Албул. ”Цирк” В. 26. ГФЗ. 1982. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
При тому, що цирк завжди вважався мистецтвом невисоким, тим часом він надихав скульпторів, музикантів, художників. О. Рапай (1963), О. Жникруп (1965), В. Щербина (1982, 2007) та В. Албул (1980, 1982) намагалися розгадати складний образ клоуна і зрозуміти, що ховається за маскою блазня, оспівували гнучкість акробатів, сміливість вольтижерів, відвагу дресувальника.
Декоративне блюдо "Арлекін" виконане В. Албулом під час навчання в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова. Одеса, 1980
І який ще персонаж, може так притягувати до себе, так змушувати радіти, сумувати та разом з цим мріяти, як клоун? В образотворчому відношенні - це особлива тема, виграшна, одна з улюблених класиків українського фарфору. Де ще формам і фарбам надана настільки повна свобода, де ще маски й костюми, пози, рухи та міміка можуть варіюватися і втілюватися до нескінченності?
І. Зяблов, Н. Зяблова. Скульптурна композиція "До нас їде цирк". В. 16. 18. 22,5. 24. ГФЗ. 1983. Бісквіт, подглазурная розпис. Експонувалися на республіканській художній виставці "Земля та люди" у 1983 році. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
Цирк приїжджає без попередження. Без афіш або будь-якої іншої реклами. Він просто з'являється з нізвідки. Під шатром в чорно-білу смужку ховається абсолютно унікальний досвід, повний захопливих та дивовижних речей. Композиція Зяблових "До нас їде цирк" - світ виняткових і особливих людей: фокусника, що творить чудеса; силача, що гнуться підкови; клоуна, який зумів розсмішити зал; сміливі стрибки й сальто акробата. Саме вибрана майстрами назва говорить про очікування приголомшливого дійства, від якого захоплює дух. Автори занурюють глядача в таємничий світ циркового життя. Фарби, рух, різноманітність типажів виводять з буденності в інший вимір. Від фігурок зябловських циркачів дуже приємні враження, такі вони легкі, витончені - за кольором, по композиції, по сухому колориту. Дуже високохудожні! Любов у Ігоря Васильовича до цирку, як і до моря з дитинства. Був у них обов'язковий третій тост "За тих, хто в морі!"
Одеса - справжня перлина як нашої країни, так і всього Причорномор'я. Дійсно, не так вже й багато на світі міст, які імпонують, стають близькими й рідними після першого знайомства з ними. Одеса, обласкана морем, сонцем і долею, як раз належить до таких. Як з тонким гумором, так і діловитістю, обов'язковістю і, звичайно, непідробною любов"ю до Одеси-мами створював свої персонажі В. Албул. Вони відзначаються щиросердям, форми – м’якою простотою та гармонійністю.
В. Албул. "Море". ГФЗ. 1983
В. Албул. "Побачення". В. 33 ПЗХК. 1985
Г. Погрібна (праворуч) за розписом скульптури "Побачення". Полонне, 1985
Любов, мелодія, тепло й емоції закладено подарунком для користувачів у виробах малих форм та посудних форм. Це хлопчик на пірсі ("Море", 1983), закоханий юнга ("Побачення", 1985). По дитячому мила дівчинка - принцеса - Русалочка, дивовижний чи не най незвичайний мешканець водної товщі - Морський коник, грайлива Рибка з шаром задумані як елементи декору та ручки кришок предметів чайного сервізу "Русалочка" - молочника, чайника, цукерниці. Чарівно вибудована композиція для чаювання під довгі затишні розмови, приємні зустрічі й милі побачення, це бадьорий ранок і м'який вечір – це настрій! Настрій - жити.
В. Албул, Н. Албул. Чайний сервіз "Русалочка". ГФЗ. 1984
Албуловський талант наділяти душею буденні речі не зрозумів київський фарфорист, член всесоюзної та республіканської художніх рад. Виконаний з легкою посмішкою, позитивний, оптимістичний і зрозуміло, та емоційно жартівливий набор "Риба" був відхилений до впровадження у тираж. Не секрет, що багато художників намагалися повторити успіх славнозвісного набіру для лікеру М. Барамідзе "Риба" (1964). Один із них - Валерій. Чудовий розпис солями та золотом надає його виробу святкового вигляду та веселого настрою. Як в одесізмах "Ой, та мы не шутим". Згадаймо анекдот: "Рибак хвалиться перед друзями (широко розсовуючи руки): "Я вчора зловив ось таку рибу!" Друзям набридає, і вони зв'язують рибалці руки. Він, роблячи долонями зв'язаних рук коло, каже: "І у неї був ось таке око!" Отже, й автор широко розводячи руки порцелянового оповідача авторського варіанту комплекту, до складу якого входять графін з пробкою, що служить одночасно й чаркою, та фігурка зимового рибалки, малює у нього на грудях справжній розмір улову, а графін - потішна, навіть кумедна, риба має якраз таке велике око, про що так яскраво та емоційно він похваляється.
В. Албул. Декоративна скульптура "Рибак" та графін для лікеру "Риба". ГФЗ. 1981. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
Тяга до природності, багато жвавості й безпосередності є й в особах рибаків, створених в 1983, 1986 роках. Рекордний улов, мрія кожного рибалки, в гротексній композиції "На рибалці" (1983).
В. Албул. "На рибалці". В. 19. ГФЗ. 1983
Інший образ рибалки - промисловий рибовод "На рибалці" (1986). Люди ще з давніх - давен звертали свій погляд до моря, річки, озера в надії знайти у водних просторах багате і довготривале джерело прожитку, потім стали постачати нас смачною рибою.
Рано вранці на риболовецькому судні він вийшов у море, закидав мережі (трали, неводи, сітку), які підняв разом з рибою. В його руках маленькі рибки - символ довголіття й міцного здоров’я. В день Рибака цією статуеткою можна привітати всіх, хто поєднав життя із цією романтичною й складною професією, а також всіх, для кого риболовля — спорт, хобі, особливий стан душі, спосіб злиття з природою.
В. Албул "На рибалці". В. 21. ПЗХК 1986. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Не тільки людей зображав В. Албул, а й поєднував їх з анімалістичними фігурами - "Цирк" (1982), "Тривога" (1985).
В. Албул, Н. Албул. "Тривога". В. 24,5. ПЗХК. 1985. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Скульптор пробував сили у різних жанрах порцелянової скульптури. З 1987 року випускалася Полонським ЗХК статуетка "Бичок", ваза "Птах", попільничка "Сорока". Голуби – символ щирої любові, злагоди та ніжності, введено в композиції "Вокзалу" та "Легенди", в "Барона Мюнхгаузена" - качку, як персонаж однієї із повіданих завзятим мандрівником і страшенним брехуном друзям історій зі свого удалого минулого. Є у скульптурній групі "Котигорошко" птах - гриф, який допоміг народженому від горошини хлопчику надзвичайної сили визволити своїх братів й сестру з полону змія, а ще й пітон Каа - у двофігурній статуетці "Мауглі" (1988).
В. Албул, Н. Албул. "Бичок". В. 21. ПЗХК. 1987. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Декоративне блюдо "Півень", виконане В. Албулом під час навчання в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова. Одеса, 1980
Згадує одеситка, знана художниця Олена Жернова: "Позавчора на вулиці Катерининській сів мені на щоку метелик... Згадала свою найпершу роботу в анімалістичній скульптурі. Це було контрольне завдання з керамічної практики на першому курсі Одеського художнього училища (1978), я ліпила носорога з картинки журналу "Юний натураліст". А Валєра Албул (II курс) ліпив поруч свій пласт "Ізобіліє" і каже мені: "Що це він у тебе такий нединамічний, неповороткий, важкий?". Я смутилася промовчала, але коли в кінці я приліпила йому на ріг метелика, то Валєра вже далі увесь час допомагав: і глазурувати й випалювати. Через роки ми зустрілись з Албулом, він вже працював скульптором на Полонському заводі (після Городниці) та запросив до себе в гості в нову квартиру "від заводу", там підвів мене до скляної шафки та дістав мініатюрного порцелянового мамонта з метеликом на спині: такого милого! Очки з такими виразними й тендітними віями, мовчки спостерігав за мною, а я нахвалювала чарівну фігурку... Валєра сказав: "Це тобі", я із задоволенням прийняла дарунок, зберігала його з любов'ю все життя і тільки кілька років тому, коли автори статей "про Албулів" розпитували про Валєру, згадала про того носорога і зрозуміла весь глибинний зміст того Валерчиного подарунку.
Валєра відійшов у кращий світ, не знаю чи є хоч один ще такий мініатюрний мамонтик з метеликом, але у мене він стоїть під порцеляновою мініатюрною яблунькою авторства іншого нашого мистецького побратима Ігоря Радиша".
В. Албул "Мамонт" із серії "Світ тварин". В. 6. ПЗХК. 1984. Фото О. Жернової
Коли на одному із засідань художньої ради в Києві подружжю Албулів, де вони своїми порцеляновими пропозиціями заставляли більшість столів, Микола Бобик запропонував перейти працювати в Полонне, де їм гарантував абсолютну підтримку реалізації творчих можливостей, адже підприємству "потрібна скульптура", та окреме житло, вони погодилися. Побутові умови в селищі Городниця, хоча й еталоні Полісся, з древніми темними лісами, які обрамляють поля та луки, зі звитою річкою між крутих берегів, де показуються порослі мохом скали, були складні, жили в синагозі, переробленому під гуртожиток, спали на величезних підвіконнях - ближче до неба і Бога. Та й розробка нових зразків малюнків на чайно - кавовий посуд Валерію, керамісту за фахом, була не зовсім до душі.
На Полонському заводі художньої кераміки працював дружний та професійний колектив художньої лабораторії, М. Бобик її очолював. Завод розростався. Були побудовані нові корпуси, автоматичні печі для випалення виробів. Росла продуктивність праці, збільшувався випуск продукції, а це 70 найменувань сувенірів подарункового характеру, тоді так їх називали, або п"ять мільйонів штук, серед них один мільйон скульптури. Продукція підприємства займала гідне місце серед виробів інших українських фарфорових заводів.
Художники та скульптори Полонського ЗХК (зліва направо: сидять М. Моцак, Т. Шуляк, стоять О. Ліпіса, В. Албул, Н. Албул, Т. Будник. Фото з архіву доньки М. Моцака. 1986
Фарфористи безперервно вдосконалювали форми, стиль малої пластики й способи декорування, яке вироблялося широкою палітрою фарб. 20% асортименту постійно оновлювалося. Гарно відомі колекціонерам, широко тиражовані роботи Албулів "Зимовий дворик" (1987), "Джаз" (1985), "Котигорошко" (1987), "Рушничок" (1987), "На рибалці" (1986), "Наречена" (1987), "В гостях у Солохи" (1985), "А мій милий чорнобривий" (1987), "Циганка" (1989) були створені тут. У повному обсязі опубліковані в книзі "Полонский завод художественной керамики".
У книзі - каталозі "Полонский завод художественной керамики" подано повний огляд діяльності ПЗХК. Наведено біографічні дані скульпторів і художників, які працювали на підприємстві. У каталожній частині опубліковано понад 700 виробів. Видання 2013 року. Формат А4 збільшений. 408 стор., тверда обкладинка. Кольорові й тоновані ілюстрації.
Обкладенку видання прикрасила улюблена робота авторів - скульптурна група "Зимовий дворик". Ідея її створення належить Натальї. Вона неодноразово пропонувала Валерію зліпити дітей за зимовими забавами. І лише коли особисто взялася за першу фігурку, де хлопчик катає сніговика, Валерій включився у процес творення. Робота йшла легко, на одному диханні, експансії додає не проліплювані деталі мініатюр. Вася та Рома, сини подружжя, стали прообразами зображених дітлахів. Чистий сніжок, морозець, слизькі крижані гірки. Не страшний для нас мороз – щічки червоненькі! Адже в наших малюків шубки є тепленькі! Кирпаті носики, очки - крапочки. Наталья розписала фігурки спрощено та гротескно. Особливо важливу роль зіграла робота з підглазурним розписом, де фарби при нанесенні їх миттєво вбираються черепком і дали після випалу легкі розмиви, м'які контури, ніжні переходи. Група залишається й досі у великому попиті.
В. Албул, Н. Албул. Скульптурна група "Зимовий дворик", серед них "Подруги". В. 10,5. "Сніговик". В. 18,5. "Шкідник". В. 11,5. "Кумасі". В. 18,5. ПЗХК 1987. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
В. Албул створив цілу низку творів, із якими асоціюється стилістика виробів 1980 -х років. Тоді зміни в пластиці проходили з неймовірною швидкістю для тенденцій розвитку прикладного мистецтва.
Доречно згадати, що до кінця 80-х років минулого століття при центральному комітеті компартії України був референт, який керував і національну тематику виробів фарфорової промисловості, не дозволяючи художнім колективам, відхилятися від неї. Творчі сили фарфоровиків націлювали підкреслювати інтерес до національних традицій, на красиві й складні, активні оздоблення виробів. Як результатат, фарфорові підприємства ніби сперечалися між собою за театральність дійства й колірне насичення.
В. Албул, Н. Албул. "На роздоріжжі". В. 32. ПЗХК. 1985
Напрочуд гарно збільшення декоративності, кольоровості, емоційної насиченості демонструють статуетки Албулів за твором М. Гоголя "Ніч перед Різдвом", колискова, казки.
Поважний усіма голова, шанований Чуб походжає до Солохи - сюжет «В гостях у Солохи» (1987). Автор зображає сцену, яка викликає цілющий і бадьорий сміх. Голова, обтрусивши зі свого Капелюха сніг і випивши з рук Солохи чарку горілки, розповідає, що він не пішов до дяка, бо знялася завірюха; а, побачивши світло в її хаті, завернув до неї в намірі вечір з нею провести. Реальна краса фігур й предметів у розпису, які множаться на красу кольору та фактури, створює емоційне враження найвищої інтенсивності.
В. Албул, Н. Албул. "В гостях у Солохи". В. 21. ПЗХК. 1985. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
В. Албул, Г. Погрібна. "В гостях у Солохи". В. 21. ПЗХК. 1985
Українські національні одежі, виконані Наталею Албул в "В гостях у Солохи", "Вакула", "Наречена", в серії робіт на теми жартівливих приказок, досконалі настільки, що випромінюють потужну ауру сили та краси. В тираж їх не впроваджували, були складні для живописців. Випускалися у розпису Г. Погрібної та Т. Шуляк. Гідний усмішки коваль Вакула. Автор відтворює сцену, коли чорт вискакує з мішка та обіцяє парубку цієї ж ночі Оксану.
В. Албул, Н. Албул. "Вакула". В. 22. ПЗХК. 1985. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
В. Албул. "Вакула". В. 22. ПЗХК. 1985. Розпис Наталією Албул у 2021 році
Заворожує розпис й в роботі подружжя "Рушничок". Українка у вінку вишиває рушник судженому. Образ вінка на її голові - символ оновлення життя, кругового циклу природи. Цвітіння - краси. Відомо, що рушник з давніх часів - оберіг дому та сім'ї. Він супроводжував людину все життя - від народження й до останнього подиху. На вишитий рушник приймала повитуха немовля. На хрестини виготовляли окремий - "крижму". Пов'язувала рушником сватів молода дівчина, а надовго їдучи з дому, брали його в дорогу козаки, чумаки. Це був подарунок в дорогу від матері, як побажання щастя в новому житті. І зберігали їх, передаючи з покоління в покоління. Хліб-сіль на вишитому рушнику - символ української гостинності.
Автор ? Сільничка "Хліб - сіль на рушнику". В. 7,5. ГФЗ. 198?. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
У більшості народів є цілий набір типових рис, якими вони характеризують своїх сусідів. Ці стереотипи надзвичайно живучі: якщо ірландець - значить, рудий; якщо англієць - блідий, худий і манірний. Портрет «класичного» українця скласти набагато складніше (якщо мова не йде про запорізьких козаків - фігурах досить колоритних). Українкам пощастило більше: їхня краса оспівана в цілому ряді віршів і пісень. Чорні брови, карії очі й вишневі губи - типові риси класичної української красуні. От такі дівчата за вишиванням у варіантах декору випускалися великими тиражами. Най поширений - за роботою дівчина у вінку, що асоціюється в авторському розпису Т. Шуляк за весільним виробом, має глибокий зміст, адже палітра чорного та червоного кольорів символізують жіноче та чоловіче начало відповідно. Центр рушника повністю чистий, адже коли наречені стають на нього ногами, то топчуть свою долю.
В. Албул. “Рушничок”. В. 23,5. ПЗХК. 1987. Перша праворуч скульптура - в авторському розпису Т. Шуляк, друга - тиражний Н. Албул, третя - тиражний Т. Шуляк
Це Боже місце, так молоді отримують благословення. Воно уособлює зв’язок із космосом. А відтак будь-який напис, зроблений навіть із найкращими побажаннями, перекриває все енергетичне посилання. Композиційне вирішення декоративних скульптур даної тематики не відзначається безмежною фантазією, тільки колоритом. І все ж переважає у візерунках червоний та синій у всіх відтінках.
У фокусі декору скульптури Наталею Албул є присвята святу 70 - річчю радянської революції. Думаю, вишивальниця віддає нитці всю свою любов, позитивні емоції, світлі думки, заряджаючи порцеляновий рушничок на добре служіння людям.
В. Албул, Н. Албул. “Рушничок”. В. 23,5. ПЗХК. 1987. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Лірична статуетка "Ніченька" (1986) - подарунок дружині за народження сина. Місяць заглядає із зіркового неба у віконце затишної оселі. Мама наспівуючи заколисує крихітку. Пройде час й на ніченьку для читання вона обере казку. Яку?
В. Албул, Н. Албул. "Ніченька". В. 14,5. ПЗХК. 1986
В. Албул. "Ніченька". В. 14,5. ПЗХК. 1986. Розпис Наталією Албул у 2021 році
Про Котигорошка, адже він розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави? Мала на особисту зустріч із Наталею Албул. Вона, як дитину гладила пальцем по скульптурній композиції "Котигорошко", розповідаючи які методи обробки застосовувала при її розпису.
В. Албул, Н. Албул. «Котигорошко». В. 33,5. ПЗХК. 1987
В. Албул. «Котигорошко». В. 19. ПЗХК. 1987
В. Албул, Н. Албул. «Котигорошко». В. 33,5. ПЗХК 1987 - зворотна сторона
Або про життя хлопчика Мауглі серед звірів оповідання, яке увійшло до збірника англійського письменника і поета, класика світової літератури "Книга джунглів"? Історія відразу ж завоювала величезну популярність. Минуло вже понад ста років, але інтерес юних читачів до життя людського дитинчати у світі диких джунглів не слабшає.
В. Албул, Н. Албул. "Мауглі". В. 17. ПЗХК. 1988
Полонський період роботи Албулів у фарфорі відзначається спадом інтересу до скульптурних виробів із цього матеріалу. Витончені трофейні 40 - х, а починаючи з кінця 50-х до середини 80-х і вітчизняні статуетки, зазвичай ставили або на комод - благо цей предмет меблів був присутній практично повсюдно або на телевізори, або навіть великі радіоприймачі. Прийшло нове покоління, яке бачило в бажані батьками прикрашати побут статуетками ознакою "міщанства". На початку двохтисячних у зв'язку з зупинкою й закриттям порцелянових заводів настільні статуетки викликали ажіотажний інтерес та попит. А ще, в 1990 році на Заході виникла і перекинулася до нас - мода на поезію радянської старовини, на поетичну строгість. Розпочалася гонитва за творами майстра. Однією із самих популярних у любителів декоративно - прикладного мистецтва та колекціонерів є композиція "Джаз" (1985). П'ять музикантів - контрабасист, банджист, барабанщик, саксофоніст та трубач. Що ж вони виконують: африканську чи європейську музику або блюграс? Статуетки відрізняються високохудожньою пластикою і детальним розфарбуванням, чудова позолота надає їм особливого шарму. Навіть коли слідуючи девізу, який колись піонер радянського джазу, одесит Леонід Утьосов оголосив: «Одеса - батьківщина джазу!», і багато в чому мав рацію: це місто з джазом ріднить атмосфера гумору, свята та свободи, та яку продовжили озвученням на «Джаз-карнавалу» «Не дамо джазу померти на його батьківщині!», з"явився повтор групи у новому декорі, але й він не зміг задовольнити чинний нині попит.
В. Албул. Скульптурна група "Джаз". В. 11,5 - 14,5. ПЗХК. 1985. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Валерій Албул. Одеса, 2016
В. Албул, Н. Албул. Скульптурна група "Джаз". В. 11,5 - 14,5. ПЗХК. 1985
В. Албул, Г. Погрібна. Скульптурна група "Джаз". В. 11,5 - 14,5. ПЗХК. 1985
Джаз і гумор мають набагато більше спільного, ніж може здатися, на перший погляд. Валерій Албул володів величезним талантом у своїй творчості об"єднувати різні тематичні групи. Вміння органічно, самобутньо й запально, яскраво розповідати у фарфорі смішні історії дається тільки неординарним людям. Ціною успіху скульптора стала його дивовижна різнобічність, і здатність з гумором ставиться до різних життєвих аспектів, про що свідчить факт в Одесі створення ним "Клубу несерйозного живопису" з правилами присутності й спілкування. Можна було: 1. Живописати. 2. Живописати спільно й навіть смішно. 3. Складати вірші поодинці і як вийде. 4. Розпускати плітки про присутніх та вголос. 5. Нерозумно виглядати та не купувати живопис. Передбачалося, що не можна:
1. Давати дурні поради. 2. Заборонялося, виривати з рук бенкетуючого кість, ховати фарби, бігати між полотном та живописцем. 3. Сидіти з розумною, кислою пикою. 4. Пліткувати про національність і політику. 5. Пити не в міру, співати огидно, псувати свято.
В. Албул. Одеса, 2017
Отже, маючи хист жартувати автор наділяє скульптурні сюїти "А мій милий чорнобривий", "А п"яницю хоч в криницю", "І не курить, і не п"є, тільки жінку крепко б"є", "У скупого чоловіка жінка - наймичка" (1987) плодами веселої та завзятої гри. Мотиви української народної пісні "Ой там на току, на базарі" зображені високохудожньо, розкривають чарівність національного мистецтва, показуючи при цьому знання техніки скульптури та технології порцеляни, розкриваючи її привабливі властивості. Висміюючи лінощі, жадібність, пияцтво, задавацтво, рукоприкладство, відносини між тещею і зятем, дружиною і чоловіком в цілком реальний світ настільки органічно вливається світ пафосу, що судячи з усього, так і повинно бути. Так, вони живуть в достатку, проте «У скупого чоловіка жінка – наймичка». Так, він може випити чарку, але "насіє, ще й наоре – не для іншої, а для мене", у них добротній та гарний одяг, но "як прийдеться до ладу, то я й свого поведу, та й продам", багато працюють, але "літній піт й взимку гріє", у сусідки хата більша, но "нехай тісно, або любо". Отже, "А мій милий, чорнобривий, до роботи не лінивий, він для мене знадобиться. Він насіє, наоре ні для кого, для мене, ти, мій милий, серденько, пожалію я тебе".
В. Албул. "А мій милий чорнобривий". В. 22,5, "А п"яницю хоч в криницю". В. 20,5. ПЗХК. 1987. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
В. Албул. "І не курить, і не п"є, тільки жінку крепко б"є". В. 30,5. "У скупого чоловіка жінка - наймичка". В. 29. ПЗХК. 1987. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Зазвичай цікаво, які найулюбленіші роботи з власних є в авторів. Запитала у Наталії Албул. "Мені дуже подобаються полонські приказки, Валерій відмічав "Нарциса". Обом - "Зимовий дворик", - відповіла художниця.
Нарцис - пам"ятаєте? Той хлопець з легенди, класична версія якої належить Овідію, а знайдена була у третій книзі «Метаморфоз»? На зелену траву він опустив свою стомлену голову, а ті світлі очі заплющились зі смертю. Тоді, потрапивши в Підземний світ, він дивився на себе у водах Стіксу. Наяди плакали через смерть брата, але ніде не могли знайти тіла. І замість нього вони знайшли квітку нарциса.
В. Албул, Н. Албул. "Нарцис". В. 27,5. ПЗХК. 1988
Олена Кличковська у розповіді "Ностальгія по справжньому" записала думки Албула про процес творення : "Мы просто играем. Если мы с Наташкой начнем думать что все, что ставится в печь, что-то вечное – да мы просто к глине не сможем прикоснуться... И потом… Вечность – совсем просто ощущать и потрогать. У меня в Белгороде - Днестровске было. Ну, знаешь, там все у крепости черепками усыпано. И я тоже нашел черепок. Древнегреческий. А на нем - отпечаток пальца того гончара. Я палец свой сверху положил – как ток пробежал. Столько веков прошло – и вот он, его кувшинчик- то. И палец – как раз по-моему пальцу пришелся. А рука у меня и вовсе не маленькая…
К рукам, конечно, неплохо еще и душу вложить,- вздохнув, роняет Валерий Албул, - и тем самым невольно - но! – выдает все-таки самый главный секрет своих работ: они вроде бы маленькие такие, до самых краев заполнены чистой и верной любовью. Они не просто висят на стене – как через окна, сквозь них заботливо и нежно смотрят на нас глаза Матери - Природы. "
Члени Союзу художників України Валерій та Наталія Албули. Одеса, 2012
В 1988 - 1989 роках Албулами були створенні три статуетки - "Нарцис" (1988), "Мауглі" (1988) та "Циганка" (1989).
В. Албул, Н. Албул. "Циганка». В. 15,5. ПЗХК. 1989
В. Албул, розпис Т. Шуляк. "Наречена". В. 25,5. ПЗХК. 1987
У них було все: визнання, виставки... Але... Але... Завод, виробництво, план. З понеділка по п'ятницю - робота. Й хоча він ліпив постійно, на виробництві та вдома, Валерій попросив генерального директора дозволити перейти на вільний графік (на інших заводах вже було таке нововведення). Василь Карнафель не дозволив. Валерій та Наталья Албули поїхали у 1990 році в Одесу та більше не займалися порцеляною. Шкода.
Петриківка Наталії Албул. Полонне, 1985
Ще й через п"ять років, у 1995, питома вага робіт В. Албула у загальному обсязі річного випуску Полонським заводом художньої кераміки складала в грошовому еквіваленті майже 40%. Випускалося в тисячах штук: «Наречена» - 36, «Циганка» - 15, «Рушничок» - 14,9; «Сніговик» - 6, «Кумці» - 7, «Подруги» - 3,6; «Шкідник» - 15, «Рибак» - 9, «На розпутті» - 5, «Котигорошко» - 8, «Бичок» - 1. Тільки тираж "Майської ночі" О. Жникруп перевершував попит на декоративну скульптуру "Наречена" В. Албул.
В. Албул. ”Вокзал” . В. 37. ГФЗ. 1984. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
PS
Текст Л. Карпінська - Романюк
Фото: наданні Н. Албул, з Музею історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу - М. Козака, автора публікації
Komentar