Вже у 1963 році у книзі «Український художній фарфор» Л. Долинський згадує першою Валентину Покосовську серед працівників у творчому колективі на Барановському фарфоровому заводі художників та скульпторів, які, в основному, присвятили свою творчість виготовленню настільних декоративних статуеток невеликого розміру.
Наводяться, як приклад її робіт, статуетки «Якутка» (1952), «Негритянка» (1953), «Червона шапочка» (1953), "Оксана" (1954), а також "Доярка й тракторист" та "Дівчина, що розглядає кукурудзу" (1955).
В. Покосовська. "Оксана з люстерком" - за мотивами повісті М. Гоголя "Ніч перед Різдвом". В. 20,5. БФЗ. 1954. Експонувалася на постійній виставці у Монреалі (Канада) в 1961 році. Публікувалася в журналі "PRO Maison" №4 за листопад 2018 року на стор. 29
Упродовж багатьох десятиліть над Баранівкою диміли труби. Вдень і вночі шлейфи чорного диму здіймалися до неба і виднілися на великій відстані. Після війни тут проводилася велика робота по реконструкції цеху розробки матеріалів, механізації окремих ділянок формувального, горнового, сортувального й живописного цехів, українські заводи були практично розбиті. У 1951 році був виготовлений та встановлений другий, багатоцільовий конвеєр, який обслуговував формування, сушку, зачистку й клеєння. Крім продукції масового виробництва, декорованого механізованим способами, практикувався широко випуск дорогих сервізів і подарункових чашок з ручним розписом.
Йде засідання заводського художньої ради Барановського фарфорового заводу. Обговорюються зразки для масового виробництва: високоякісні вироби з фарфору повинні прикрашати побут радянських людей. Художній раді представлені: декоративні скульптури «Східний, Російський, Український танець» (1951), перший варіант «Карася й Одарки» (1951 не був прийнятий. У 1956 році на київському експериментальному кераміко - художньому заводі автор повторить сюжет в новому зображенні), "Балда" (1951 розробка на ГФЗ), «Іван - царевич» (1951), «Кіт у чоботях» (1951), Лижниця (1951) Владислава Щербини та «Буревісник» (1951). У роботі ради беруть участь: в центрі стоять М. Мітін - директор заводу, В. Нарек"ян - головний художник в 1951 році; зліва: М. Горбоконь, жінка в хустці, В. Щербина, Д. Гоч; праворуч від керівництва - Е. Штівельман, І. Віцко, В. Покосовська, Н. Герасимчук.
Баранівка. Листопад 1951. Кадр з документального фільму "Завод - ювіляр" кіножурналу "Радянська Україна"
Тодішній директор Барановського фарфорового заводу Микола Герасимович Мітін, який вступив на посаду в 1948 році після того, як відпрацював головним інженером, активно займався підбіркою творчого колективу. Спеціаліст-керамік досконально вивчив фарфорове виробництво, та як хороший організатор прагнув залучити талановитих працівників обіцянкою забезпечити їх високою зарплатою й житлом. За короткий час сформувалась і зросла плеяда художників – кераміків, сила якої – в багатстві творчих індивідуальностей. В унікальному цеху, так називали скульптурно-художню лабораторію на цьому заводі, зібралися В. Нарек"ян, В. Кравцевич, І. Віцько, І. Величко, В. Музиченко, М. Криворукова, Е. Штівельман, Ф. Кравчук, В. Сергєєв, М. Бабешко, А. Петрова, М. Горбоконь, М. Шаповалова, Лідія й Андрій Діброви, Тамара й Олександр Агафонови та інші.
На фото (зліва - направо) верхній ряд: М. Назаренко, В. Костенко, В. Олефіренко, В. Покосовська, О. Сус, І. Величко; сидять: В. Єрмоленко, О. Демиденко, Є. Погорелова, Д. Гоч, В. Спиця, А. Діброва. Баранівка, 1966 рік
Початок повоєнному випуску скульптури на Баранівському заводі поклав Гоч Дмитро (Митрофан) Свиридович (1912 – 1982). Фронтовик, 36 - ти річний Дмитро, у рік прийняття на підприємство створив до ювілею 70 - річчя від дня народження глави держави, скульптурну тематичну композицію в бісквіті "Перемога" (1948), яка разом із чайним сервізом М. Першиної - Азанової "Богатирева рукавиця" (1949) увійшли від заводу в найдовший список подарунків Сталіну, його друкували в радянських газетах з грудня 1949 по березень 1953. Це були, як й інші декоративні скульптури Гоча «Переправа через Дніпро» (1953), погруддя Шевченко (1960) й "Перехід Суворова через Альпи" (1953) - твори близькі ще до станкової скульптури.
Д. Гоч. "Переправа через Дніпро". 1953. "Перемога". 1948. Баранівский ФЗ
Уже на старті самостійної праці яскраво своєрідністю творчого почерку, власним баченням, відчуттям смаку, гармонії й симетрії проявилася Оксана Жникруп. Вона ліпила настільні статуетки невеликого розміру, які користувалися великою популярністю. В Баранівку з Одеси молодий спеціаліст приїжджає в 1952 році, де вже з 1951 року працює скульптором її чоловік, Владіслав Щербина (1926 - 2017). Нею тут було створено понад два десятки робіт, серед яких "Мужичок з нігтик" (1954), "Попелюшка" (1952), "Російський танець" (1953), "Український танець" (1954), "Царівна Лебідь" (1953), "Першокласниця" (1953).
На засідання художньої ради БФЗ представлені роботи В. Щербини "Садко в підводному царстві", "Український, східний та російський танці" та О. Жникруп "Корейський, та російський танці". Баранівка. Жовтень 1953. Кадр з документального фільму "Завод - ювіляр" кіножурналу "Радянська Україна"
Художній раді представлялися роботи В. Щербини "Карась і Одарка", "Балда", "Кіт у чоботях", "Лижниця" й "Буревісник". Барановський ФЗ. Листопад 1951. Кадр з документального фільму "Завод - ювіляр" кіножурналу "Радянська Україна"
В. Щербина оформлявся на роботу на Баранівський фарфоровий двічі. Перший раз - в 1951 році, він приїхав в куплених в Новоград-Волинському по дорозі в Баранівку туфлях «зі скрипом», позаяк старі розвалювалася на ньому. Це потім він буде хизуватися в яскравих екстравагантних одязі та туфлях на товстій підошві, а той час цікавим було для нього іншим - тим, що буває у кожного в житті один раз - молодість, становлення, самоствердження.
В. Щербина - форма. Декоративна ваза "Збір врожаю". Баранівський ФЗ. 1959
З лютого по вересень 1960 року Щербина вдруге працює в Баранівці. При цьому він жив у Києві, у нього був вільний графік, в Баранівці бував раз або два на місяць, привозив свої роботи для впровадження у виробництво. У 1977 році, всесоюзний журнал «Огонек» в ювілейній статті до 175-річчя від дня заснування заводу розмістить щербинівські роботи поміж інших авторів.
У 2013 році при пошуках атрібуції українського фарфору натрапила в бібліотечному номері журналу "Огонек" за 1977 рік на статтю "Радуга из фарфора", присвячену 175 річчю Баранівського фарфорового заводу. Знайомлю й вас
Широковідомі того періоду композиції Євгена Санько «Біля тину» (1956), "По воду" (1956), "Частівки" (1957), "Івана Купала" (1957) взяті з навколишнього життя. Євген створив їх менш як за два роки, працюючи у Баранівці після закінчення в 1955 році скульптурного відділення Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова.
Є. Санько. "По воду". В. 27 та "Частівки". В. 30. Баранівський ФЗ. 1956
Тут завідувач кафедри художньої кераміки у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва Михайло Бєляєв (1922 - 2002?) покликав до життя свої твори «Весна в лісі» з головними діючими особами драми – феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» (1957), «Іванушка у дозорі» (1957), "Кіт та кухар" за мотивами однойменної байки І. Крилова, "Садко" (1956) та "Карась з арапчонком" (1956). Дві перші експонувалися в 1957 році на всесоюзній художній виставці народного прикладного та декоративного мистецтва, яка проходила в Москві.
М. Беляєв. "Кіт та кухар". В. 24. Баранівський ФЗ. 1956. На постаменті напис: "А я бы повару иному велел на стенке зарубить: чтоб там речей не тратить попустому, где нужно власть употребить".
Володимир Сергєєв, скульптор, художник, кераміст, прикладник, заслужений художник Російської Федерації, який присвятив скульптурі все життя, на баранівському фарфоровому розпочав свій творчий шлях. Його сувенір 155 - річчю від заснування Баранівського фарфорового заводу (1957) наповнений емоційним змістом, покликаний був всьому світу показати талант, можливості, вміння скульпторів і виробничників створювати й випускати унікальні вироби. Автор зібрав в мініатюру асортимент продукції, що випускається на той період: ваза, чайні пари, тарілка і скульптура, на постаменті напис: «Баранівський фарфоровий завод імені В. І. Леніна. Українська РСР». Статуетка «Український танець», висотою 45 міліметрів, дарма що дуже малий розмір, яскраво передає темперамент українського танцю, а мініатюрна ваза, висотою 68 міліметрів розписана радянським гербом, в тиражному варіанті - букетами квітів, за розміром в півтора раза перевищує розмір статуетки, що умовно вказує на можливості підприємства випускати не тільки настільні, а й тематичні, і підлогові вази, розмір яких перевищує зріст людини. Тарілка або сувенірна тарілка діаметром 22 міліметри знаходиться на фарфоровій підставці, декорована порцеляновими квітами та розписом золотом, в тиражному варіанті порцелянові квіти доповнені криттям тарілки золотом.
В. Покосовська. "Роздільниця" - сувенір «Гостю ювілею. Баранівка» до 150 - річчя від заснування Баранівського фарфорового заводу. В. 16. Баранівський ФЗ. 1952. Експонувалася на виставці 300 - річчю возз"єднання України з Росією у 1954 році
В. Сергеєв. Сувенір 155 - річчю від заснування Баранівського фарфорового заводу. В. 7,5. Баранівський ФЗ. 1957
Про Баранівський завод, що має ім"я вождя революції, широко писали у пресі, знімали кіножурнали. Журналісти й відхиляють завісу (таємниці) над тогочасними буднями баранівських майстрів.
Кадри сюжетів про роботу Баранівського ФЗ із хронік "Новини дня". 1951 рік
Одеситка Валентина Покосовська приїхала в селище міського типу (після 2001 - місто) Баранівку, Новоград - Волинського району, Житомирської області після закінчення в 1951 році Одеського художнього училища. Часто говорять, що студентські роки найщасливіші, хоча після війни часи були не з легких. Невідомо, яким чином зародилася в душі бідних хлопчаків й дівчаток непереборна любов до живопису та скульптури, але з роками це почуття тільки міцніло. Учнів тих років можна було схарактеризувати одним словом - «переростки». В училище вступали й в 30 років, було багато фронтовиків, колишніх партизанів і підпільників, через загальну бідність ходили у військовій формі: «Заходиш у фоє, а там дежавю — як знову в полк потрапив — більшість в гімнастерках».
На фото: В. Покосовська та М. Рапай - в центрі, а також І. Волкотруб, К. Годулян, Д. Мендель, П. Дутчак, Є. Козлов, М. Недопак, К. Пухсенко. Одеса, 1950 рік
"Значного розвитку досягла в кінці 40-х на початку 50-х років порцелянова пластика. Тут знову треба відзначити заслуги Одеського художньо - промислового училища," - ще одна цитата з книги Л. Долинського. Дійсно, слава про високий авторитет цього училища, який підготував цілу плеяду видатних творців графіки, живопису, де викладали фахівці з дореволюційним культурним і педагогічним досвідом, відомі художники - творці, прихильники західної культури, йшла з покоління в покоління. Скульптор, заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників УРСР Микола Рапай (нар. 1929 - 2021), він навчався в одній групі з В. Покосовською, а також І. Волкотрубом, К. Годуляном, Д. Менделем, П. Дутчаком, Є. Козловим, М. Недопаком, К. Пухсенком, згадував, що в Одеському училищі був дуже високий рівень викладання, адже до війни це було не училище, а інститут, причому з хорошими кадрами. Живопис, скульптуру й малюнок викладала професура. По суті, й після війни молодь вчилися, як в інституті. Коли вже в Києві він навчався в Київському художньому інституті, то не мав такої школи, як в Одесі. Випускники тих років - сама різнопланова, різноманітна і цікава молодь. Тоді був страшний рік: 1946 - 47, вони фактично голодували, шматочок хліба по картці видавали на два дні. Стипендія була маленька, на неї нічого не можна було купити, але молодь працювала й навчалася нещадно.
В. Покосовська. «Дівчина з книгою». БФЗ. 1955
Валентина буквально перебувала в якій то ейфорії, осягненням того, що таке мистецтво, що являють собою скульптура, ходила на концерти, на лекції з музики, відвідувала театр й оперу, іншими словами, йшла впевнено із радістю до бажаного. Здавши дипломну статуетку «Пташниці» на «відмінно», малюнок й скульптуру оголеної натури на «посередньо» й «добре» відповідно, отримала в 1951 році кваліфікацію "скульптор".
Дівчина мріяла про цей вид трудової діяльності, як й мати за місце народження одно з найколоритніших міст України з багатою історією, архітектурою і культурою - Одесі, його власноручно вказала в автобіографії. Адже з молоком матері увібрала в себе різномовну симфонію мов і тонів всесвіту, які осідають в гавані вільного міста, де всі барви світу переливаються й іскряться під південним сонцем.
Особова справа студентки Одеського художнього училища (1946 - 1951) В. Покосовської
Сюди родина службовців з двома доньками переїхала на початку 1930 - х. У одеситів від народження тяга до прекрасного. Унікальні одеські пам'ятки викликають непідробний інтерес і захоплення.
В. Покосовська. В. 8. Баранівський ФЗ. 1953
Цілком достатньо прогулятися вулицями дві - три години, щоб відчути, що ви побували на вернісажі, на концерті, в театрі. Адже буквально з кожного вікна несуться звуки скрипки, фортепіано, флейти або труби. А в затишних куточках або на людному перехресті обов'язково зустрінеш художника з етюдником і, звичайно, натовп цікавих, що дають рекомендації, як треба писати, а іноді й активно виривають пензлі. Тут, як ні в одному місті, ні в одній державі, шанують таланти. Їх буквально на узбіччі морських обривів одеське сонце, море, пісок, мушлі, камінці, бички, скумбрія народжують легко, весело, невимушено, зустрічаючись з ніжним морським подувом, зі степовим вітром. Отже, вона приречена була бути успішною в житті, мати можливість втілювати в життя свої плани. Але місцем народження Покосовської є місто слави й звитяг, козацьке - Суми. То життя дівчинки мало бути несумним, бо існує легенда, яка розповідає про козаків, що знайшли на березі річки три сумки з золотими монетами. І саме на тому місці заснували місто, що було назване Сумами, на честь отих сумок із золотом. Хоч би що там було, але легенда прижилася і тепер три сумки прикрашають герб міста.
А день й рік народження Валентини Михайлівни Покосовської, 21 січня 1929 року, символізують з одного боку - мрійників з багатою уявою, чуйністю, артистизмом. З іншого - лідерів, сильні особистості. У 1938 році Валя вступила до першого класу школи № 92 міста Одеси, в якій провчилася чотири роки до початку війни.
Скоро в школу Какая радостная весть! Мне скоро будет ровно шесть. А если человеку шесть, И у него тетрадки есть, И ранец есть, и форма есть, И счётных палочек не счесть, И он читать старается, То, значит, он (точнее — я), То, значит, он (вернее — я), Он в школу собирается!
(Ирина Токмакова)
В. Покосовська. «Школярка». В. 9,5. Баранівський ФЗ. 1952
У 1941 році сім'я евакуювалася до Сибіру за місцем роботи батька, де в Омську вона продовжила навчання в школі, але в 1945 році батька дівчинки повертають по службі в Одесу.
По приїзду Валя через рік закінчує неповну середню школу №68 (7 класів) та обирає із трьох відділень в художньому училищі, скульптурне, керамічне та живописне, - скульптурне. У групах тоді навчалося по 12 - 15 осіб.
Кваліфікація "скульптор", а програма для виробництва у фарфоро фаянсової галузі була організована з урахуванням і можливістю випускниками виконувати обов'язки на підприємствах, як скульптора, так і художника, дозволила їй за 28 років роботи на єдиному підприємстві (липень 1951 - січень 1980) створити певну кількість (понад дев"ять десятків фігур), біля сорока з них були запроваджені у виробництво. Відомі сувеніри та анімалістика на відзначення пам"ятних дат, декоративні скульптури на казкові ("Колобок", "Аленький цветочек", "Ріпка", "Царівна жаба", "Володарка мідної гори") та літературні (Травнева ніч"), етнографічні ("Василина", "Кобзар", "Оксана", "Українки", "Дівчинка, що танцює") та громадського звучання ("Комсомольці", "Баби", "На городі", "Дівчинка з півнем") теми. Створювала вона також подарункові (бокали, чайні пари) та побутові (попільнички) вироби, була автором розписів сервізів, малюнків для деколі.
Вперше відмічаються роботи випускниці ОХУ, молодої скульпторки В. Покосовської через 5 років самостійної праці у газетній публікації 1956 року про балет та «Українка з виноградом» (1956).
В. Покосовська. "Українка з виноградом". В. 37. Баранівський ФЗ. 1956
На засідання художньої ради БФЗ представлені роботи В. Покосовської "Якутка" та "Юний футболіст". На фото: В. Кравцевич, І. Віцько, В. Покосовська, Н. Герасимчук та І. Величко. Кадр з документального фільму "Завод - ювіляр" кіножурналу "Радянська Україна". Баранівка, 1951
Життя неймовірно коротке. Життя страшно коротке. Життя прекрасно коротке. Життя занадто коротке, щоб ненавидіти, сумувати, нарікати на обставини, які так чи інакше обертаються проти нас, щоб ображатися на людей, які роблять нам боляче, щоб чекати відповідної хвилини, години, дня, року, погоди, щоб просто брати й робити те, що хочеш. Валентини пішла у вічність, коли їй був лише 51 рік (1980 рік, похована в Баранівці). Життя занадто дивне, а час швидкоплинний, щоб зациклюватися на своїх проблемах і негараздах, здоров"ї - вона мала фізичну ваду. Але й без відзнак їй хватило у житті, щоб бути тим, ким хочеш бути - вона стала одною із найвідоміших та найулюбленіших фарфористів.
В. Покосовська. Шкатулка "Сорочинський ярмарок"?. В. 23. БФЗ. 1954
Через шістдесят років після створення у виставковому проєкті «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…»), присвяченому 150 річчю від дня народження Лесі Українки, який було розпочато у лютому 2020 року в Луцькій надбрамній вежі Острога, місті якому майже 1000 років та яке у 1585 році отримало Магдебурзьке право, експонувалася її феноменальна, настільна декоративна скульптура “Лісова пісня” (1960) за мотивами однойменої драми – феєрії. Авторка звертаючися до образу закоханих, відсікла усе зайве і дає насолодитися безмежними можливостями фарфорової форми та підполив"яного розпису: з-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, на спів сопілки, назустріч весні в ясно-зеленій одежі, з розпущеними з зеленим полиском косами виходить казкова істота.
В. Покосовська. “Лісова пісня”. В. 29. Баранівський ФЗ. 1960. За мотивами драми – феєрії “Лісова пісня”. Експонувалася у виставковому проєкті «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…»), присвяченому 150 уріччю від дня народження Лесі Українки, який було розпочато у лютому 2020 року в Луцькій надбрамній вежі Острога, місті якому майже 1000 років та яке у 1585 році отримало Магдебурзьке право.
А. Мікеєва. Декоративне блюдо «Полісся». 29,5х 40. Кам»янобрідський фаянсовий завод. 1980
П. Дутчак. «Лань». В. 13,5. Городницький ФЗ. 1957
П. Дутчак. «Телятко лані». В. 6. Городницький ФЗ. 1957
А. Крижанівський. "Олень" - стоїть на підставці. Розпис і стрічка золотом (або криті селеном з прочищенням. стрічка на підставці золотом). В. 33,2. Городницький ФЗ. 1969
Не була В. Покосовська із – за стану здоров»я "неактивною", не поступово вливалася в художньо – виробниче життя колективу, адже вже в 1952 році, через рік після закінчення Одеського художнього училища, вона своїми творами брала участь у республіканський художній виставці, в тому ж 1952 році, одна із перших її робіт, статуетка керамістки з вазою, була випущена як подарунок гостям по випадку святкування рідним для неї заводом 150 - річчя.
Ювілей підприємство відзначило виготовленням унікальних чайних сервізів, серед них роботи В. Нарек"яна й М. Криворукової, окремими подарунковими чашками, вазою з портретом В. Леніна, чиє ім"я носив завод, пам"ятними кубками тощо.
В. Покосовська. "Роздільниця" - фрагмент сувеніру «Гостю ювілею. Баранівка». В. 16. Баранівський ФЗ. 1952
Для виставки - ярмарки в Марселі (1961) була відібрана Покосовської "Українка з голубами", статуетка згодом по заключеним контрактам поставлялася на експорт.
В. Покосовська "Українка з голубами". В. 14. БФЗ, ПЗХК. 1957. Експонувалася в Марселі в 1961 році
Л. Лозова. "Альонка". В. 10,5. Київський еКХЗ. 1990
Декоровані нею сервізи, набори посуду, а також створені малюнки неодноразово відзначалися як одні із кращих зразків кераміки на Всесоюзній художньо – технічній раді. Затверджена з відзнакою у липні 1961 року «Соловушка» експонувалася в Канаді (Торонто, 1962 рік) та постачалася на експорт. У 1963 році на засіданні худради було вирішено залишити її у виробництві до 1. 01. 1964 року, хоча завод вже спеціалізувався на виготовлені столового посуду широкого асортименту. В кінці 1959 х років в Україні його гостро не вистачало. Рішення тресту про спеціалізацію порцелянових підприємств було прийнято до виконання. До масового випуску малої пластики на весь величезний Радянський союз приступив Полонський завод художньої кераміки. До речі, це й стало причиною не тривалого випуску порцелянової статуетки на Баранівському фарфоровому.
В. Покосовська. Декоративна скульптура «Соловушка». В. 21,2. БФЗ. 1961. Затверджена з відзнакою у липні 1961 року. Експонувалася в Канаді (Торонто, 1962 рік). Постачалася на експорт. «Кульбаба». В. 14,2. БФЗ. 1962
"В роще пел соловушка, там вдали песенку о счастье и о любви. Песенка знакомая, и мотив простой. Ой! Ой как ты мне нравишься. Ой-ёй-ей-ёй! Губы твои алые, брови дугой, век бы целовала бы, милый, дорогой. Только на свидание не ходи с другой. Ой! Ой как ты мне нравишься. Ой-ёй-ей-ёй! Я умею чуточку колдовать. Сети мои крепкие тебе не разорвать. С чарами не справишься, век ты будешь мой. Ой ой как ты мне нравишься, ой - ой - ё - ёй. Все девчонки бегают за тобой, что же тут поделаешь, если ты такой. А я бы тебя спрятала в роще за рекой. В роще пел соловушка, там вдали песенку о счастье и о любви..."- залишиться таємницею чи надихнули слова цієї російської народної пісні на створення образу закоханої дівчини скульпторку, молоду 32 - річну жінку, але не виключаємо, що пісню Валя чула під час перебування в Омску, або її могла співати мати.
В період 1950 -х Покосовська двічі відтворила за повістю М. Гоголя статуетки "Майська ніч", де зображені парубок з бандурою та соромлива дівчина. Перша була затверджена з оцінкою "відмінно" у травні 1954 року, по другій - у березні 1958 року модель та розпис відхилили до впровадження у випуску, як манірну, трактування якої не відповідає українській сучасній скульптурі.
В. Покосовська "Майська ніч". В. 12,5. Баранівський ФЗ. 1954
В. Покосовська. "Майська ніч". Баранівський ФЗ. 1958. Художньою радою у березні 1958 року модель та розпис статуетки були відхилені до впровадження до випуску, як манірна скульптура, трактування якої не відповідає українській сучасній скульптурі
Одні із перших робіт В. Покосовської, що були покликані прикрашати побут людей знаходячи відгук у їхніх серцях завдяки впізнаваним сюжетам, героям, іноді взятими не тільки зі шкільної програми або вийшов тільки що на екрани фільм, але і з самого життя, - сувенірні.
В. Покосовська. Сувенір «Корейський танець». В. 5,5. БФЗ. 1960. На підставці зі зворотного боку напис золотом "Українська РСР" (на жаль, друге речення напису за часом стерлося).
В. Покосовська. Сувенір «Дружба» - композиція дружнього танка росіянки та українки. В. 6,4. БФЗ. 1960. На зворотному боці напис золотом «Дружба». Відібраний для виставки в Марселі (1960)
"Якутка" (1952), мила дівчинка з песцем, створена до 30 - річчя від заснування Якутської соціалістичної радянської республіки. Не випадковий сувенір "Корейський танець" (1960) - композиція дружнього танку українських дівчат та корейського парубка. В період з 1953 року до 1961 років якщо вести мову про історію КНДР, то, звичайно, Радянський Союз - це найважливіший фактор північнокорейської політики, Кім Ір Сен приїжджав в Москву і зустрічався з Хрущовим в середині липня 1956 року. Настроєм віє від танцю українки та росіянки у мініатюрі "Дружба" (1960). У свій час сувенірну матрьошку випускали усі провідні заводи України з одного із найчудовіших творінь людини - фарфору.
Шалена популярність й купівельний інтерес до дерев'яної «Матрьошки» зростали після попереднього успіху її в Брюсселі та Монреалі, що пояснювалося не лише оригінальністю її форми й декоративністю розпису, а й, імовірно, своєрідною даниною моді. Порцелянова «Матрьошка» майстрині — барвиста і круглолиця мініатюрна дівчинка, у ситцевому сарафані та хустинці, у танку випускалася з 1954 року, а з 1962 й Полонським заводом художньої кераміки.
"Матрьошка" Покосовської серед інших її авторських робіт. Фото Л. Лозової
В. Покосовська. "Матрьошка". В. 8. Барановський ФЗ. 1954
?. Сувенір "Соняшник". В. 8. Баранівський ФЗ. 1958
Була ще одна мініатюрна матрьошка у Валентини, яку у 1961 році вона об"єднала в комплект з п"яти однакових фігурок дівчат по різному декорованих різними візерунками та фарбами. Адже фігурки не складалися чарівним чином одна в іншу, їх кількість та розмір були замінені на різнобарвність декору, який милував очі та кожного разу представляв новий вигляд наряду, звісно, й сувеніру.
В. Покосовська. Комплект "Матрьошка" (5 один. В. 6. БФЗ. 1961) в експозиції заводського музею Баранівського фарфорового. 2008 рік. Фото І. Никифоренко
В. Покосовська. "Матрьошка" із комплекту. В. 6. БФЗ. 1961
В. Покосовська. Композиція з двох фігур «Жених». БФЗ. 1960
З однаковим успіхом Валентина створювала сувеніри як в ліричному, так й сатиричному жанрі. Композиція з двох фігур "Жених" (1960) має сюжет подібний до пари "Частівки" В. Трегубової. Парубок з гармонню залицяється до співучої дівчини.
З експозиції заводського музею Баранівського фарфорового. 2008 рік. Фото І. Никифоренко
"Добро перемагає зло" - вчить коротенька історія, зі щасливим кінцем. Багато батьків віддадуть перевагу серед інших мініатюр безперечному лідеру казкових персонажів - "Червоної шапочки" із казки Шарля Перро, коли надумають для своєї дошкільняти придбати порцелянову фігурку.
Українські "Червоні шапочки": С. Болзан — Голембовська. В. 21. Костянтинівський завод скляних і майолікових виробів. 1961; В. Покосовська. В. 11. Барановський ФЗ. 1953; О. Ліпіса. В. 17. Полонський ЗХК. 1988
У пресі 60 - х минулого століття регулярно підіймалося питання про недостатню, і навіть зневажливу, увагу художників фарфорової пластики до анімалістичного жанру. Зазначалося, що в цій галузі працюють лише кілька скульпторів Городницького і Коростенського заводів. Городницький завод масовим тиражем випускав "Козу" А. Крижанівського, "Лань" та "Білий ведмідь" П. Дутчака. Емоційний бум у фарфоро - фаянсової галузі був викликаний експортним успіхом статуетки Н. Трегубова «Конячка» (1960). За кордон тільки в перших чотири роки їх було відправлено майже 50 тисяч штук фігурок.
В. Покосовська. «Кішечка» В. 3,7 . БФЗ. 1958. «Качата». В. 6,3. 6,5. БФЗ. 1962. «Дружок». В. 5,7. БФЗ. 1958
Початкова партія сувенірної В. Покосовської "Золотої рибки" (1953) художньою радою затверджена у кількості 10000 штук.
М. Павлова. "Казка про рибака та рибку". Полонський ЗХК. В. 18,5. 1965
В. Покосовська. "Золота рибка". В. 6. БФЗ. 1953
Білочка (1960). В колекції вона з"явилася випадково. Йшла повз ряди на барахолці. Несподівано чоловік звернувся: "Купіть білочку. Хай вона приносить Вам щастя на роки, як нам з дружиною". Тепер у мому зібранні: "Ель в лесу, под елью белка, белка песенки поет и орешки все грызет, а орешки не простые, все скорлупки золотые". Всім нам з дитинства знайомі ці рядки з «Казки про царя Салтана» О. Пушкіна. Білка, хоча і не є одним з головних героїв, надає казці додатковий колорит, недарма ці вірші знають майже всі.
З експозиції Музею Баранівського фарфорового заводу. Баранівка, 2015 рік
Заєць та їжак (1953) - персонажі української народної казки, пам"ятаєте "Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, а їжак підвівся на двох лапках та й гукає:— Ого-го! А я вже давно тут чекаю!— Ти дивися! Ану біжімо ще раз! Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то була, ви знаєте, їжачиха!). Побіг ще раз — а там їжак:— А я вже тут!". Як й у "Золотої рибки" перша партія до випуску склала 10000 одиниць.
В. Покосовська. "Заєць та їжак". В. 7,2. БФЗ. 1953
Ще веселий заєць їде по зимовому лісі. Його яскраво червоний шарф, з китицями й в горошок, розвивається за вітром – мініатюрна фігурка В. Покосовської «Заєць на лижах» (1956). Вітальні новорічні листівки того часу багаторазово ілюстровані таким сюжетом. Адже лапи звірка: він немов лижі надів! Потонув би бідний в глибокому снігу по самі вуха. Всю зиму припадає йому по снігу бігати. Але до зими підошви його лапок обростають густими волосками. Від цього пальці лап сильно розсуваються та виходять як ніби «лижі». Тому він легко бігає навіть по пухкому снігу. А піт, який виділяється на лапках, змащує підошви й захищає від налипання снігу. Ось такі зимові лапки - «лижі» є у всіх зайців! Взимку їм - роздолля! По снігу вони ходять як у валянках, а по насту мчать стрілою на своїх «лижах» -лапках - ніхто не наздожене!
В. Покосовська. «Білочка». В. 6,5. Баранівський ФЗ. 1960. «Курочка». В. 7,8. ПЗХК. 1962.
«Заєць на лижах». В. 6,7. БФЗ. 1956. та В. Данильчук, за ескізом О. Коломієць. «Сніговики - тенісисти» (2). В. 8,5. Полонне. 2019
Цікаво, що шарфик баранівському вухастому автор запозичила з образу герою в кращому новорічному мальованому мультиплікаційному фільмі - казці сорокових - п'ятдесятих років «Когда зажигаются ёлки» (1950).
Принадність, яка є в старих фільмах, наївність в героях, їх піднесеність та чесність, заворожує понині. Загальновідомо, з них інколи запозичували образи та сюжети майстри порцелянових заводів України для створення популярних декоративних скульптур. Художники прагнули розповісти про героїв часу.
Яскравий приклад - статуетка "Альпіністка" (1956) Валентини Покосовської. Красива легка драма про спортсменів-альпіністів двох режисерів Володимира Крайніченко і Григорія Липшиця “Путешествие в молодость» зачарувала 27 - річну баранівську скульпторку Валентину Покосовську романтикою та чудовими видами Кавказьких гір. У фарфор одеситка, за місцем дитинства та юності, втілює образ майже однолітки, дівчини Марини, яка мріє про гори, прочитала всі статті про альпінізм головного героя картини, інженера Петрова, він крім основної роботи має це незвичне хобі. Захоплення його незвично сильно, парубок читає лекції про цей вид спорту і постійно вигадує нові інструменти, що допомагають в горах. Це один з небагатьох фільмів про спортсменів-екстремалів. Може, сучасному досвідченому глядачеві він й здасться трохи наївним, але все одно картина не втрачає актуальності та розповідає про поведінку людей у важких обставинах. Головне, українська скарбниця "білого золота" отримала одну із чудових робіт талановитої майстрині.
В. Покосовська. "Альпінистка". В. 24. Барановський ФЗ. 1956
Кадр з фільму "Путешествие в молодость". Тамара Чернова у ролі Марини.
"Я спросил тебя: - Зачем идете в горы вы?- А ты к вершине шла, а ты рвалася в бой.
- Ведь Эльбрус и с самолета видно здорово! Рассмеялась ты и взяла с собой. И с тех пор ты стала близкая и ласковая, альпинистка моя, скалолазка моя!" - співається у культовій пісні В. Висоцького "Скалолазка". Інша картина «Вертикаль» з музичним твором про скалолазку вийшла тільки через 10 років, але посилання тягнути людей в гори, щоб дізнатися їх справжнє обличчя, чітко простежується й в «Путешествии в молодость».
«Деревья нас в дорогу провожали, мальчишки нас толпою окружали. - Откуда вы? Мы шли и отвечали: - Мы из Одессы моряки!» - фільми одеської кіностудії якісь напрочуд позитивні, життєрадісні, напевно позначається вплив південного міста, але є в цій чудовій картині «Дочь моряка» (1941) ледь помітний смуток. Знімалася вона в мирний час - на екрані все люди виглядають веселими, щасливими. У лютому 1950 року відбувся світовий показ, а ось прем'єрний - 10 травня 1942 року, коли вже рік йшла війна, і для жителів країни його демонстрація була, як ковток свіжого повітря з зовсім недалекого, але такого щасливого минулого.
Сюжет простий, легкий, місцями - карикатурний, але містить неоціненні кадри мирної Одеси та несе в собі емоційний заряд передвоєнного покоління. Випускниця морехідного училища Ірина Захарова повертається в рідну Одесу, де її чекає батько, який ще не знає, що вона, всупереч його бажанню не закінчила медичний інститут, а вивчилася суто чоловічій справі. Домігшись розподілу на найстаріше судно «Перемога» помічником капітана, Ірина захоплює команду особистим прикладом і домагається істотних змін в настрої матросів. Після перемоги команди над штормом навіть самі упереджені скептики визнають в Ірині розумного й безстрашного моряка. «Вона ще капітаном стане, » - каже Петро Федосійович Захаров, сам він багато років служив на пасажирському пароплаві «Дельфін», останнім часом капітаном, а тепер вийшов на пенсію. Він переконується, що його дочка - відмінний моряк і нею можна тільки пишатися. Отже, статуетка Покосовської «Капітан» (1952) - сувенір для дівчат, які можуть теж бути капітанами, а також, певно, легка туга за морем та улюбленою Одесою в початковий період перебування на Поліссі.
В. Покосовська. "Капітан". В. 14. Баранівський ФЗ. 1952
"Бандуристка" (1961) розпочала час зворотного відліку не знайдених автором видання "Валентина Покосовська. Скульптура та розпис», створених майстринею скульптур, а це 46 із заявлених 91. Документи тресту, наведені у переліку каталогу робіт В. Покосовської (вийшов у серпні 2021), який не є повним, лише дозволяють уточнити деякі назви та датування випуску настільних порцелянових виробів. 8 декоративних скульптур («Аленький цветочек», «Колобок», «Порося», «Капітан», «Щеня», «Комсомольці», «Земна куля», «Спортсменка з обручем») мають характер новизни.
В. Покосовська. "Бандуристка". В. 10. БФЗ. 1961
35 з 38 творів з опублікованих – відомі, обговорювалися й наводилися в електронних ресурсах (антикварні форуми) та мали публікації в друкованих виданнях: 25 у М. Сафонової, І. Пелінського "Советский фарфор 1917 - 1991" (2011) та І. Пелінського, М. Сафонової "Советский фарфор 1917 - 1991" (2012 - 2013); 2 у каталогах І. Насонової та С. Насонова "Каталог. Советский фарфор" (2007); 10 у С. Дуденко, І. Никифоренко «Украинский художественный фарфор советского периода» (2008) та інші брали участь в аукціонних продажах. При зустрічі з І. Никифоренко під час підготовки до видання вказаного джерела, знаю не з чуток про складнощі проведених досліджень. Не можна применшувати їх значення - це єдина збірка, що містить фото знищених заводських музейних скульптурних експонатів, а також мінімальна наявність інформативних відомостей про заводські музеї (в цьому випадку - БФЗ). Досягнення по атрібуції українського фарфору розпочаті на антикварних форумах ще на початку 2000 х. Невідомі для автора твори Покосовської у 1970 році є тут, є у приватних колекціях, були показані у документальному телефільмі «Поліське намисто», ще у 2008 році експонувалися ("Порося", "Ведмідь", "Бандурист", "Зірочка" та інші) в заводському музеї Баранівського фарфорового заводу, на жаль нині там відсутні.
З експозиції заводського Музею Баранівського фарфорового. 2008 рік. Фото І. Никифоренко
Окремі факти біографії публікувала О. Школьна (2012), є в різних темах на цьому сайті. Прикро, що запропоновані до тиражу вироби не пройшовши погодження художньої ради, розбивалися, як наслідок, зникали для дослідника творчих напрацювань майстрів. Полонські керамісти В. Горолюк та В. Мельник в спогадах М. Козаку відмічали непрофесійність художньої ради періоду раднаркомів. Певно членам вузького кола при обговоренні питань технології та декорування спрощена форма моделювання, м"який загладжений силует, іншими словами задуми Валентини Михайлівни Покосовської, були не зрозумілі, тому певно й не затверджувалися до виробництва.
З листа В. Мельника в лютому 2010 року до М. Козака. Архів М. Козака
Побудова цікавої та послідовної творчості майстрині, яка після закінчення училища працювала на Барановському фарфоровому заводі все життя, через подання висновків художніх рад, де майже 40 відсотків створених робіт відхилено до випуску, свідчить, що підняття завіси над творчістю талановитої, неординарної, милої, світлої та цікавої своїм спадком В. Покосовської у 2021 році відбулося частково.
Попри завжди раді новим дослідженням подібної тематики, отже продовжимо зворотний відлік робіт В. Покосовської, "вчитуючись в каталог та роблячи ревізію полиць своїх колекцій".
PS
Також, певно, будуть цікаві сторінки щомісячного інформаційного бюлетеня Всесоюзного постійного павільйону кращих зразків товарів народного споживання Міністерства легкої промисловості СРСР "Новые товары" з публікаціями стосовно Баранівського фарфорового заводу за 1980 та 1984 рік, якими люб"язно поділився Іван Гольський.
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments