В. Щербина. Тарас Бульба. В. 38. Баранівський ФЗ. 1954.
Колекція моїх порцелянових люльок налічує 12 екземплярів. Сувенірні вироби у вигляді вірної подруги козака у військових походах і в мирний час випускалися рядом заводів України. Подібна робота вимагала від творців тонкої інтуїції, сприйнятливості до колірних поєднань, впевненої руки, гарного смаку та знання особливостей технологічних процесів.
В. Мусієнко. Декоративна скульптура Козак (В. 43. КЕКХЗ. 1992) та приватна колекція порцелянових люльок різних заводів. Перша із них була створена В. Щербиною та розписана О. Жникруп в 1956 році на Київському експериментальному кераміко – художньому заводі, де було створено експериментальний цех по випуску високоякісних декоративних виробів. При заводі існувала велика художня майстерня – одна з кращих у нашій країні. Тут розробляли нові зразки керамічних виробів, які потім рекомендували для впровадження на інших заводах України. Про особливу значущість купленої або подарованої на згадку про певну подію, подорож продукції дає уявлення стаття у журналі «Декоративне мистецтво СРСР» за 1959 рік під кричущою назвою «Потрібні сувеніри», де наголошувалося, що всесвітні фестивалі та конкурси, міжнародні конгреси, виставки та спортивні зустрічі стали частими подіями у країні. Все ширше розвивався туризм. Кожен учасник будь-якої події чи турист бажав забрати з собою сувенір, який служив би яскравим нагадуванням про враження від подорожі країною. На жаль, виробництво сувенірів все ще мало випадковий характер. У пресі 1960 багато писали про необхідність масового випуску пам'ятних виробів, в тому числі з кераміки та порцеляни. У руках закордонного гостя радянський сувенір мав стати дорогоцінним свідченням досягнень культури, пам'яттю про дружбу народів, закликом до миру, до прекрасного майбутнього. На створення пам’ятних люльок у фарфорі наших виробничників надихнула історія українського козацтва, його важлива роль у формуванні української культури. Чудові художники - представники різних поколінь, глибоко самобутні майстри, не могли пройти повз «картинок з життя предків». Кожен такий порцеляновий сувенір вийшов унікальним невеличким витвором мистецтва.
В. Щербина, розпис О. Жникруп. Сувенірні люльки Вакула. В. 10,8. Київський ЕКХЗ. 1974. Чортова трубка. В. 15,5. Київський ЕКХЗ. 1974. Люлька. В. 9,5. Київський ЕКХЗ. 1956
Не сприймаю розмови про те, що фарфор, який вироблявся українськими заводами, в ХХ1 – столітті піде з життя, тому як є тільки забавками для людей старшого покоління, бо нагадує їм про дитячі й юнацькі роки. Ні.
Фарфор в Україні є більше, ніж фарфор. Національна тема давала талановитим майстрам можливість показати історичні моменти, красиві казкові персонажі, рух у танці, незвичайні барвисті українські костюми.
Козак з люлькою. В. 18. Полонський ЗХК. 1950.
Вони не завжди декоративні, художньо цінні, проте, тим не менш, улюблені глядачами сценки театральних постановок, народних пісень, твори української літературної класики зображені численними сюжетами у образній лінії розписів посудних форм, в порцеляновій пластиці повсякденного життя українського суспільства, та й були у кожному радянському обійсті.... Отже, українська порцеляна, перш за все, про нас, про українців, про те, що ми любимо, пам’ятаємо та поважаємо, про національні традиції. То й буде жити вічно. Без сумніву, новим поколінням цікавий естетичний аспект фарфору, його літературно-сюжетна лінія, жанрові розписи, міфологія, письмові джерела, оригінали для копіювання. Фарфористи зуміли застосувати свій талант у порцеляні малих формах, надавши сувенірам, статуеткам і композиціям скульптурної виразності форм, історичної та літературної образності. Мовчазний фарфор ніби оживав у руках чудових майстрів.
Зроблю спробу ознайомити читача з художніми та смисловими характеристиками фарфорових люльок, яка є важливим символом козацької доби, як й шабля та вишиванка.
К. Кузнецов, Г. Погрібна. Декоративна скульптура Тарас Бульба. В. 46 Полонський ЗХК. 1972
Куріння файки на Україні в середовищі козацтва вважалося чи не символом молодецтва, а «добра люлька» була поставлена в один ряд нарівні з «ясною зброєю» — «білою», або, як кажуть нині, холодною зброєю. Як то, почнемо з візитної картки Полонського заводу художньої кераміки. Тарас Бульба, зображений на плоскому квадратному постаменті, з рушницею та шаблею. У правій руці люлька, а в лівій – шапка. Знаменитий гоголівський персонаж загинув лише тому, що не захотів, щоб його люлька з тютюном ворогові дісталася.
О. Шевченко. Тарас Бульба. В. 38,4. Коростенський ФЗ. 2001.
Напис "Козацькому роду нема переводу" має люлька, подарована Віталієм Шевченком в середині 1980 -х Петру Щербоносу.
Українська скульптура здавна приваблює знавців та любителів цього виду декоративно-прикладного мистецтва пластичністю форм, виразністю іі національним колоритом. При зображенні козаків майже завжди люлька і він нероздільні, адже цупечка (діал.) служила для нього не тільки знаряддям для паління, а була предметом гордості та навіть символом козацької честі.
О. Крижанівський. Іван Карась. В. 29. Городницький ФЗ. 1957 С. Ковнер. Тарас Бульба. Ну, давай на кулаки. В. 22,5. Городницький ФЗ. 1947. О. Шевченко. Око – персонаж мультфільму «Як козаки…». В. 32,7. Коростенський ФЗ. 2003
В. Мусієнко. Гопак. В. 23. Козачки. В. 14,0. Київський ЕКХЗ. 1988.
В. Трегубова. Чумацька хура. В. 15. 12,2. 7,2. Коростенський ФЗ. 1990
В. Албул, Н. Албул. А мій милий чорнобривий. В. 22, 5. ПЗХК. 1987
В. Мусиєнко. Свого продам. В. 24. ООО «АТТА». 2005
Ті, випускники керамічних навчальних закладів, що прийшли на Будянський завод в 1950-х роках не мислили своє життя без фаянсу. Фаянсові вироби з давніх – давен цінуються так само високо, як і фарфорові. Уже тоді, на початку свого творчого шляху, вони зуміли показати привабливі властивості керамічного матеріалу, схожого на порцеляну, покритого тонкою склоподібною плівкою — поливою, розкрити його художню виразність, декоративність і сучасність. Робили шедеври, не шкодували часу на пошук нових і нових варіантів кожного — без винятку кожного – свого виробу. То був золотий час будянського фаянсу. У діда з люлькою назви немає. Дід та дід - і так його всі знають: маленького, веселого старого з великою люлькою, яку він старанно, не першу годину, посмоктує. Намалював М. Ніколаєв його "просто так" у пориві фантазії, що розігралася, - бачив таких хитрючих дідуганів у Баранівці, в Сагайдаку; та й свій представлявся таким самим. Малював не без думки про фаянс, але показувати не поспішав - сенсу в цьому не бачив. І лежати б проєкту довго, чи не кинь на нього погляд Ю. Піманкін. Виліпили.
Форма вдалася відразу - просто на диво. У глині дід був ще кумеднішим. Тепер не терпілося пройтися фарбами, оживити ангобами. І зовсім заусміхався дідок, ще дужче усміхнувся. Милувались ним усі.
М. Ніколаєв, Ю. Піманкін. Сувенірна люлька. В. 7,5. Будянський фаянсовий завод. 1965.
Тема козацької доби широко звучить у другому поколінні тернополян - творців сувенірної й подарункової продукції з початку 1990 - х. Декор та формотворення переважно базувалися на зверненні до традиційних народних зразків гончарства, вишивки, художньої обробки дерева, декоративного розпису тощо. Подарунковий набір В. Спиці “Козацька зброя” містив у формі люльки дві чарки та булаву.
В. Спиця. Подарунковий набір Козацька зброя (3) : Булава В. 36,5. Чарка (2) В. 9,5. Тернопільський ФЗ. 1992.
Оригінальний й шикарний набір використовували як подарунок від містян під час урочистих церемоній. На центральному зображенні руків'ї булави – малюнки козаків, герба Тернополя або краєвидів. Штоф у вигляді різновиду холодної ударної зброї складається з держака та бойової частини – яблука. В етимологічному словнику української мови (виданому в Києві у 1982 році) подається походження терміна «булава», від польського «bulov» – ломака. У сучасному розумінні булава для українців не лише історичний вид зброї, а насамперед символ влади та мужності козаків, так само як і національний символ. З простої зброї вона пройшла довгий шлях спочатку ставши гетьманським клейнодом, а надалі й символом президентської влади в Україні. Штоф і чарку клали в могилу козака — вони нагадували про скороминущість життя.
В. Мусієнко. Набір штофів Козак Мамай. В. 33. ООО "АТТА". 2007
З написом «Київ» та оздобленням українським орнаментом сумчани випускали сувенір В. Шевченка, поряд з київськими фарфоровими значками, серією стилізованих мініатюрних фарфорових сувенірів, виконаних в українських народних традиціях, у вигляді баранців із закругленими рогами, козликів з рогами, закрученими на спині та різних куманчиків Н. Воронізької – Гонсалес.
А. Дуброва. Штоф Козачий. БФЗ. 1982 В. Шевченко. Сувенірна люлька Київ. В. 6. Сумський ФЗ. 1971 О. Чередник. Декоративна Люлька (козацька трубка). В. 9,5. Полонський ЗХК. 1985 К. Олійник. Сувенірна люлька Луна. В. 13. Коростенський ФЗ. 1984 О. Чередник дав волю фантазії і блиснув талантом. Полончани випускали його широковідому багато й вишукано декоровану золотом люльку.
О. Чередник. Декоративна Люлька (козацька трубка). В. 9,5. Полонський ЗХК. 1985
Графини до лікерних наборів Т. Шуляк "Зозулястий" (1977) та О. Чередника "Сірий птах" (1978). Полонський завод художньої кераміки.
О. Чередник. Солонка. В. 2. Полонський ЗХК. 1985
Саме це фото, де розміщена ілюстрація полонської люльки, яка лежить на тлі графинів до лікерних наборів, викликал в мережі жваву провокаційну розмова про те, а чи знаємо, що таке коньячна трубка, чи можна під неспішне розпиття коньяку використовувати порцелянові.
Згадувався реліктовий девайс для пиття коньяку із Європи, коли ти цю трубку тримаєш, грієш, п'єш коньяк чи лікер. Причому конструкція дозволяє поставити посудину, не проливши вміст. Отже, зачинщик діалогу запитував у аудиторії: «Навіщо випускали порцелянові люльки багато декоровані в УРСР?»
Про особливу любов до тютюнового зілля січовиків, яку відзначають всі сучасники та історики Запорізького Коша, підставка для алкоголю коростенського скульптора Д. Назарова - «Козак». Це - попихкуючий димком з коротенької люлечки, так званої «носогрійкі» або люльки-бурунькі, вільний воїн у вільний від походів час, що лежачи балагуріть, слухая розповіді запорізьких козаків.
Д. Назаров. Підставка для пляшок з алкоголем Козак. В. 14,5. Коростенський ФЗ. 1986.
Знаний коростенський скульптор К. Олійник ваяв образ козака для своєї композиції, де козак заглядає у невідлучну супутницю на морях і на суші, і в походах і вдома, з модель – майстра Валерія Куприянчука, який багато років працював при В. та М. Трегубових (на нижньому фото: він /праворуч/ з Володимиром Трегубовим).
К. Олійник. Сувенірна трубка Луна. В. 13. КФЗ. 1984.
Закінчу пост словами директорки Т. Сазонової: "Мистецтво – це наш захист, це наша сила, це наша зброя! Мистецтво – це останній прихисток людства! І українська нація вносить свій творчий внесок в життя, в майбутнє України та всього світу в цілому".
Текст Л. Карпінська - Романюк
Comments