Барвінок є символом вічного кохання

Ольга СМЕТАНСЬКА, «ФАКТИ»

04.05.2025 20:46

Глобалізація може привести до поступової втрати народами культурної ідентичності - до такого невтішного висновку дійшли дослідники гуманітарних проблем у світі. Адже люди у різних країнах зараз вживають майже однакову їжу, одягаються у вбрання одних і тих же брендів, дивляться одні й ті ж фільми, користуються аналогічною побутовою технікою та гаджетами…

Для кожної країни сьогодні дуже важливо зберігати свою рідну культуру, яка пов’язує сучасників з предками та історією. Це і пісні, і література, і живопис, і народні ремесла, і кухня…

Сьогодні мова піде про декоративні тарелі на тему українських пісень. Їх у творчому доробку вітчизняних митців чимало. Кожна робота відображає авторське бачення пісні, яка не втрачає популярності протягом багатьох століть.

У інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії вітчизняної порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про декоративні тарелі, натхненні українською лірикою.

«Мальва — знак сонця, зображення цієї квітки здавна несло добрі побажання»

— Живопис на порцеляні Івана Ткаченка у серії «Українські мотиви» дуже колоритний,  — говорить Людмила Карпінська-Романюк. - В основі сюжету, втіленому у декоративних блюдах, — пісня «Розпрягайте, хлопці, коні». Кожна деталь важлива. Мальва — знак сонця, зображення цієї квітки здавна несло добрі побажання. Такий символ малювали на писанках, дарованих на щастя, ним розписували піч і стіни українських хат. Поруч — вишня. Уявити без неї українську хату неможливо. Вишня — символ щастя та добробуту у родині. Рослинні елементи композиції — грона ягід і листя — створюють декоративний ритм, несучи в собі ідеї сонця, життя, домашнього затишку та злагоди.

І. Ткаченко. Декоративне блюдо “Українські мотиви”. Коростенський фарфоровий завод. 1971.

Дівчина, що несе воду на коромислі, — берегиня життя. Декоративні блюда Івана Ткаченка — це не просто витвори декоративно-ужиткового мистецтва, а справжні візуальні літописи української культури. У мальвах, вишнях, тинах, вишиванках закодовано нашу ідентичність, колективну пам’ять і родову етику. Такі речі не лише прикрашають побут, вони розповідають історії про любов і гідність, про рідну землю і дім.

І. Ткаченко. Декоративне блюдо “Українські мотиви”. Коростенський фарфоровий завод. 1971.

-

— Зразу згадуються слова пісні: «Вийшла, вийшла дівчинонька в сад вишневий воду брать, а за нею козаченько веде коня напувать…»

— Так. Серія декоративних тарелів «Цвіте терен», «Іванку, Іванку, купи ми рум’янку», «Вийся, барвінку», «На камені ноги мию» та «На поточку прала», виконана у техніці підглазурного розпису на Коростенському фарфоровому заводі у 1980 році. Здається неймовірним, як за допомогою лише однієї кобальтової фарби можна створити такі глибокі тональні градації, настільки стриманий і водночас емоційно насичений декор. Палітра варіюється від чорно-синього оксамиту до ніжно-блакитних відтінків. Підглазурний живопис вимагає неабиякої майстерності: виправити помилки практично неможливо. І водночас саме ця техніка дарує художнику особливу свободу — у вогні мазки м’якшають, розтікаються, створюючи ліричні образи, повні глибини й ніжності. До того ж, на відміну від надглазурного розпису, цей живопис — вічний.

— Цікаво. Що відомо про авторів цієї серії?

— Автори цих унікальних творів — Наталія Трегубова й Володимир Радько. Наталія Трегубова працювала з різними матеріалами й техніками, всі її твори відзначаються виразністю та емоційною глибиною. Володимир Радько — художник, твори якого сповнені експресії й філософського спокою. Під час співпраці з Наталею Трегубовою над серією тарелів він навчався у майстерні книжкової графіки в Київському художньому інституті після завершення навчання в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова. Наталія, донька відомих українських художників Миколи й Валентини Трегубових, за рік до того закінчила скульптурний факультет того ж інституту. Її дебют у порцеляні відбувся на виставці до сторіччя від дня народження Лесі Українки у 1971 році — тоді мисткиня представила скульптурні композиції за мотивами «Лісової пісні».

Особливе враження справляє декоративна тарілка «Вийся, барвінку» (фото у заголовку). Барвінок є символом вічного кохання. Збирання барвінку передувало плетінню вінків — важливому весільному обряду, який супроводжувався піснями. Вінок із барвінку вдягала засватана дівчина. Він — символ щасливого шлюбу, любові, молодості, життя. А от ще одна композиція — «Цвіте терен», про дівчину, яка кохає того, хто поїхав шукати іншу. По краю бачимо напис: «Цвіте терен, цвіте терен…» Терен — символ страждань.

Н. Трегубова, В. Радько. Таріль декоративний "Цвіте терен". Коростенський фарфоровий завод. 1980.

Твори Наталії Трегубової та Володимира Радька — це приклад синтезу глибокої етнографічної обізнаності, тонкого психологізму та майстерності у техніці порцеляни.

— Який ще посуд створено за мотивами українських пісень?

— У Національному музеї декоративного мистецтва України зберігається набір штофів «Пісні України». Він створений у 1981 році подружжям митців Миколою Козаком і Зінаїдою Олексенко на Полонському фарфоровому заводі. Образність української ліричної пісні втілено у вишуканих формах і декоративному розписі. Написи на штофах — «Через ті очі бандуристом став», «Взяв би я бандуру», «Причарувала моє серденько» — вводять у чарівний світ української лірики. Це світ глибоких почуттів, і одне з найважливіших серед них — кохання. Воно є основою нашого життя. Ода коханню звучить практично у кожній роботі українських митців-фарфористів.

М. Козак, З. Олексенко. Штофи «Пісні України». Полонський фарфоровий завод 1981. Національний музей декоративного мистецтва України

М. Козак, З. Олексенко. Штофи «Пісні України». Полонський фарфоровий завод 1981. Національний музей декоративного мистецтва України

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк

Фото у заголовку Н. Трегубова, В. Радько. Таріль «Вийся, барвінку». Коростенський фарфоровий завод 1980.