В. Албул. "Ми на човнику каталися». В. 14. Городницький ФЗ. 1984. Експонувалась на республіканській виставці «Земля і люди» в приміщенні Республіканського виставкового павільйону Міністерства культури УРСР в серпні - вересні 1984 року. Музей історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу
Запахло весною… 14 лютого в Україні й не тільки відзначатиметься вже таке звичне, але від того не менш загадкове свято - День святого Валентина. Воно має давню історію, свої традиції та правила, яких багато хто намагається дотримуватися. В першу чергу - закохані, кому й присвячений цей день.
День святого Валентина отримав свою назву ще у IV столітті. Але і раніше, в часи Стародавнього Риму, 14-го лютого шанували богиню Юнону, покровительку родини, шлюбу та жінок. Чоловіки в цей день дарували дружинам квіти. Ймовірно, саме з цього і почалася традиція дарувати квіти у цей День.
В. Трегубова. "Юнона" зі скульптурної групи "Енеїда". В. 19. Коростенський ФЗ. 1968
Існує думка, що у всіх своїх роботах він жіночі особи ліпив з неї, а в чоловічих образах з себе. Молоді люди не відправляли у День закоханих листи та привітальні листівки з сердечками - так звані "валентинки", тоді не прийнято було. Албули народилися в різний час і в різних місцях. Валерій Албул (1955 - 2018, с. Холодна Балка, Біляївського району, Одеської області, Одеса) в селі Старокозаче, Білгород-Дністровського району, Одеської області, а Наталя (нар. 1955) в місті Середина-Буда Сумської області.
А зустрілися в Одеському художньому училищі імені Грекова. Їх об'єднала любов до один одному та до мистецтва. До навчання Валерій чотири роки працював спочатку гальваніком на Автогенмаш, потім в керамічному цеху при Спілці художників. Наташа, домашня, ласкава, папомаміна дитина відразу після восьмого класу стала ученицею училища. Від їхнього подвійного, творчого та особистого, союзу на Городницькому фарфоровому та Полонському художніх виробів заводах (1980 - 1990) народилися нові, надзвичайно романтичні та надзвичайно ліричні, порцелянові пари: "Наречена" (1987), "Побачення" (1985), "Юність", "Наречений і наречена" (1982), "Ми на човнику каталися" (1984).
Валерій та Наталя Албули (Одеса. 2000 - ні) та їх декоративна пара під назвою "Наречена". В. 25,5. ПЗХК. 1987
В. Албул, розпис Т. Шуляк. "Наречена". В. 25,5. Полонський ЗХК. 1987
Ліричну статуетку "Ніченька" (1986) В. Албул створив у подарунок дружині за народження сина. Місяць заглядає із зіркового неба у віконце затишної оселі. Мама наспівуючи заколисує крихітку.
В. Албул, Н. Албул. "Ніченька". В. 14,5. Полонський ЗХК. 1986
56 років разом йшли пліч - о - пліч заслужений діяч мистецтв України, Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, головний художник Коростенського фарфорового заводу Валентина Михайлівна Трегубова (1926 – 2010) та заслужений художник України, Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, провідний скульптор заводу у Коростені Микола Семенович Трегубов (1922 - 2007).
Валентина та Микола Трегубови. Київ, 2005
"Звичайно, - посміхалася Валентина, - Микола - мій перший помічник і порадник. Завдяки його допомоги створено так багато зразків. Ми завжди радилися, втілюючи задуми в життя. Та й самі задуми були плодами нашої спільної творчості". Їх щасливе життя пройшло в радісному творенні й повній самореалізації.
М. та В. Трегубови. Сервіз для кави "Золоте весілля". Коростнський ФЗ. 1983
Легендарна квітка й містичний символ любові, це перше, що спадає на думку коли бачиш розу у центрі предметів їх сервізу для кави “Золоте весііля” (1983). З усіма наслідками, що випливають висновками: біла троянда - любовні зітхання, чайна - залицяння, рожева - клятва любові, яскраво червона - пристрасть і захоплення ... Но не тільки. Роза - дуже непростий символ. Правда про це мало хто здогадується. Адже троянда - це не просто квітка. Це королева і примадонна! Бездоганна і ідеальна. Це - знак Сонця, кохання та саду Ероса.
В. Трегубова. "Адам та Єва. Автопортрет". Майоліка. 1969
У стародавньому Єгипті троянда - емблема Ісіди, в стародавній Греції - символ любові і пристрасті, священна квітка Афродіти, а також богині ранкової зорі Аврори і покровителя наречених Гіменея (наречені спали в ліжку, усипаной пелюстками троянд і на наповнених ними ж подушках). У римлян троянду шанували символом перемоги і торжества любові, і вона належала Венері.
В. Трегубова. "Венера" зі скульптурної групи "Енеїда". В. 10,5. Коростенський ФЗ. 1968
А в Індії вважають, що богиня процвітання прекрасна Лакшмі з'явилася з рожевого бутона ... На Заході троянда - квітка в якому зароджується світло, символ раю, Діви Марії та священного Грааля. За ступенем свого символічного значення вона відповідає головній східній містичний квітці - лотосу. З давніх-давен троянда позначала час і вічність, таїнство життя і благодать, добро і щастя, щедрість і благородство, красу і родючість. Ну, і, звичайно, серце.
В. Трегубова. Ваза "Адам та Єва". КФЗ. 1969
Чому стоїш?
Чому без руху ти?
Ти – вже не ти,
Ти – то жага кохання.
Цілуй хутчіш
Пелюстки уст! Цілуй, цілуй,
Так ніби то – востаннє!
Хай тане сердце
В полум’ї очей, Навік згорає.
Не стане дихання, А ти цілуй!
Пий трунок той
Увесь , до дна
Так, ніби-то востаннє!
(З. Олексенко )
Чайний та кавовий сервізи «Серенада» стали однією із найпопулярніших робіт заслуженого працівника легкої промисловості України, художника Полонського фарфорового заводу Зінаїди Олексенко (нар. 1948), створені у 1988- 90 роках. Незважаючи на складність форм і декорування, сервізи випускалися до зупинки підприємства у 2008 році не втрачаючи підвищеного попиту споживачів.
З. Олексенко. Кавовий та чайний сервіз "Серенада". Полонський фарфоровий завод. 1988 - 1990
Подружжя, З. Олексенко та Микола Іванович Козак у художній лабораторії ПФЗ. 1986 рік
Новий витвір художниці з використанням поливи чорного кольору став «візитівкою» Полонського фарфорового заводу, де ця техніка декорування була застосована вперше в країні. Виріб з назвою ліричної вітальної пісні, поширеної в період середньовіччя в Італії та Іспанії, яка виконувалась увечері або вночі під вікнами коханої, щоб розповісти про свої почуття, приваблював своєю витонченістю та елегантністю. Із вишуканими предметами сервізу, оздобленими чорною поливою, помереженими золотом і милими, зворушливими лісовими квітами, чай або кава створюють ауру романтичного настрою і доброзичливого спілкування.
«Ми з чоловіком досить активно працювали, як для потреб виробництва, так і для показу своїх творчих робіт на різних художніх виставках, завжди виконували і перевиконували свої заводські плани, отримуючи за роботу невелику платню. Але від цього не страждали, адже були невибагливими у побуті», - розповідала Зінаїда Володимирівна, вироби якої з їхніми орнаментальними, стилізованими рослинними мотивами, пейзажними та сюжетними композиціями приваблювали господинь, створювали гарний настрій за звичайним чаюванням та гостиним сімейним столом.
М. Тимченко та І. Скицюк. Київ, 1990 - ті
При самій згадці про імена подружжя відомих митців – заслуженого майстера народної творчості Марфи Ксенофонтівни Тимченко (1922 - 2009) та Івана Степановича Скицюка (1907 -2004) в пам'яті зринає полум'я щедрого розмаю й пишні кетяги калини – освячені часом та звичаєм символи вічноквітучої України, що стали найулюбленішими мотивами українського декоративного мистецтва, надто ж – народного декоративного розпису. Творче надбання цих своєрідних митців народної школи, які багато років щиросердно поповнювали скарбницю української культури, відзначені як оригінальні, позначені національним колоритом.
І. Скицюк, М. Тимченко. Ваза «Літо». БФЗ. 1970. НМУНДМ
І. Скицюк, М. Тимченко. Ваза «Берізка». В. 68. БФЗ. 1970
І. Скицюк, М. Тимченко. Декоративне блюдо «Лисиця та виноград». Д. 33. БФЗ. 1969
Колоритом єдності, підтримки та здійснення мрій позначені й роботи київського скульптора Василя Мусієнка (нар. 1954). Попри те, що 14 лютого - це День всіх закоханих, святкувати його можна і потрібно не тільки тим, у кого є друга половинка. 14 лютого стосується всіх, хто вірить у світле і щире почуття. Тому поздоровлення у цей день адресують не тільки партнери з відносин і особистого життя один одному. Але і друзі, приятелі, подруги, які бажають зустріти справжню любов.
В. Мусієнко. "Закоханні". В. 35. КЕКХЗ. 1994 / В. Щербина. "Обручка". В. 22. ПЗХК. 1960
Покровителем свята вважається Валентин - юнак, який проживав в п'ятому столітті в Римській імперії. Його діяльність покрита загадками: за однією версією, Валентин був цілителем, за іншою - священником. У першому випадку заведено вважати, що чоловік за допомогою своєї надсили лікував людей, а ті, своєю чергою несли йому записки з проханнями про зцілення. Одного разу Валентин за це поплатився і потрапив до в'язниці. Там, мовить легенда, охоронець попросив його вилікувати від недуги свою дочку, що у Валентина успішно вийшло. Після дівчина в нього закохалася. Фінал цієї історії трагічний - 14 лютого Валентина стратили, але перед своєю смертю він зізнався в коханні своїй коханій листі. Вважається, що з того моменту стало заведено дарувати валентинки.
"Закоханим сердцям" від творчого колективу "Alis K" під керівництвом Сергія Воронова. Одеса. 2019
На ромашке погадаю
Про судьбу свою узнаю.
Меня любят или нет,
Мне ромашка даст ответ.
(Г. Горлова)
О. Жникруп. "Любить не любить". В. 29. КЕКХЗ. ПЗХК. 1956
Л. Лозова. «Любить не любить». В. 18. КеКХЗ. 1990
Що є окрасою багатьох тисяч квартир - порцелянову босу українку в вишитому вбранні, яка обриває ніжні пелюстки ромашки, намагаючись дізнатися те, про що не говорить її суджений: «Любить чи не любить", Леонтіна Лозова створила за два роки до народження сина, Максима. Як і її мати, Оксана Жникруп, в 1956 році, за два роки до народження дочки, подарувала світові однойменну, одну зі своїх, та й українських, двох самих тиражованих декоративних скульптур малих форм (друга - "Майська ніч" (1956). Леонтіна Владиславівна Лозова (нар. 1958), дитя любові Владислава Щербини (1926 - 2017) та Оксани Жникруп (1931 - 1993). Працювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі з 1986 по 1991. П'ять років - цілий ряд яскравих робіт.
В. Щербина. " Намисто". В. 20,5. КЕКХЗ. 1970. / В. Щербина, О. Жникруп. Вознесенськ, 1955 - 1957 рр.
В. Щербина "Ой, кум до куми залицявся". Київ. 2012. НМУНДМ
Серед великої кількості робіт фарфорових заводів виділялися мініатюрністю сувеніри з мальовничого краю, розташований на берегах річки Случ, оспіваного видатними українцями Тарасом Шевченком і Лесею Українкою, Олександра та Тамари Крижанівських «Тріо бандуристів», «Бандурист» (2 предмети) та "Кобзар".
О. Крижанівський. «Пісня». В. 7,5. «Співачка». В. 8. «Тріо бандуристів». В. 7,5. «Бандурист». В. 7,5. ГФЗ. 1964. ГФЗ. 1964. Музей історичної спадщини Городницької ОТГ та виробів Городницького фарфорового заводу. «Тріо бандуристів». В. 7,5. «Бандурист» експонувалися на ювілейній художній виставці, присвяченій 150- річчю від дня народження Т. Шевченко. Київ, 1964
Десяти років роботи на городницькому виробництві виявилося достатньо, щоб молоді фахівці після закінчення Одеського художнього училища - Тамарою керамічного відділення в 1949, а Олександром скульптурного в 1950 році, виросли в відомих майстрів порцелянової скульптури. Творчі колективи фарфорових заводів України початку 50 - х постійно поповнювалися новими кадрами насамперед за рахунок випускників цього навчального закладу. Для городницького знаковими є успішні тендеми у порцеляні подружжя Крижанівських, Албулів, Зяблових. Проте саме Крижанівські визначають обличчя підприємства у другій половині ХХ століття. Їх творчість з характерним широким колом взятих тем з сучасного життя відзначали, як цінний внесок в українське декоративно-прикладне мистецтво, нарівні з роботами В. і М. Трегубових, О. Жникруп, О. Рапай, В. Щербини, О. Молдаван, С. Болзан — Голембовської, В. Покосовської.
Випускник Одеського художнього училища В. Горолюк в гостях у Олександра та Тамари Крижанівських. Городниця, 1957 рік. Фото з архіву М. Козака
Крижанівський Олександр Васильович (10. 09. 1923, Березівка, Одеської обл. - 30.12. 1999 року, м. Синельникове) та Крижанівська Тамара Лаковна (11. 11. 1926, м. Одеса - 12. 11. 1994, м. Синельникове) приїхали до Городниці в 1952 році, де донедавна тут був один із найстаріших заводів з виробництва фарфорових виробів господарського та культурно-побутового призначення, який третім розпочав випуск художнього фарфору в Україні.
Нині при в'їзді у місто зі своєю історією, своєю долею, своєю гордість нас символічно зустрічає олень, як символ Сонця, сходу, світла, чистоти, оновлення, відродження, творення і духовності, який є копією декоративної скульптури О. Крижанівського "Олень".
А. Крижанівський. "Олень" - стоїть на підставці. Розпис і стрічка золотом (або криті селеном з прочищенням. стрічка на підставці золотом). В. 33,2. Городницький ФЗ. 1969. Приватна колекція
Схематезоване зображення цього "Оленя" через торговельну марку стало й твізитною карткою та емблемою Городницького фарфорового.
Витяг з книги у 2 томах "Марки советского фарфора, фаянса и майолики". 2009. Т. 1, стор. 67
Коли з нагоди 50-річчя з дня пам’яті Лесі Українки у будинку №94 по вул. Карла Маркса у місті Новоград - Волинський в 1963 році відкрили музей-бібліотеку й встановили погруддя поетеси, Борис Дерибаска вручав як подарунок гостям свята декоративну скульптуру О. Крижанівського «Козаченьки» (на фото).
О. Крижанівський. "Козаченьки" - троє чоловіків в одязі запорізьких козаків скачуть на конях, на підставці у вигляді скелі. Розпис солями і надглазурними фарбами та золотом В. 30. Городницький ФЗ. 1963. Приватна колекція
Великим успіхом користувалися статуетки "Тарас Бульба" (1954), "Карась та Одарка" (1965), "Бандурист" (1964), "Гопак" (1960) та інші, в яких яскраво проявлялись національна специфіка.
О. Крижанівський. "Тарас Бульба". В. 37. Городницький ФЗ. 1954
Декоративна скульптура О. Крижанівського "Кобзар", де сивочолий народний співак сидить і грає на кобзі в розпису фарбами по кобзі з пестренням золотом, прикрасила обкладинку каталогу "Фарфор. Фаянс. Скло" міністерства торгівлі УРСР "Укроптхозторгу" 1969 року.
Обкладинка та сторінка каталогу "Фарфор. Фаянс. Скло" міністерства торгівлі УРСР "Укроптхозторгу" 1969 року
На народження образу "Кобзаря" Крижанівського надихнула важлива подія в розвитку самодіяльного бандурного мистецтва. Помітно бажання автора продемонструвати сам матеріал, його білу поверхню, що виблискує.
О. Крижанівський. "Кобзар". В. 24,5. Городницький ФЗ. 1969. Приватна колекція
Листа з проханням направити на роботу в Городницю випускника навчального закладу В. Албула написала головний художник Городницького фарфорового заводу в той час Наталія Зяблова (нар. 20.03. 1950), вони з Ігорем Зябловим (1949 - 2018) після закінчення Одеського художнього та Московського вищого художньо - промислового училища тут розпочали трудову діяльність. З давніх - дивен цей край був осередком культурного розвитку усього Житомирського краю. Перші згадки про селище датуються 1390 роком. Городниця входила в ХУ столітті як маєток латифундій роду князів Корецьких, згадується в документах від 1685 року. Саме тому ця місцевість становить історичну цінність не лише для місцевих та приїзних жителів, але й для держави в цілому. "Тут неймовірний світ краси, довкола столітні сосни і ялини, первозданні пейзажі зачарують вас. Будемо ходити по гриби та ягоди, - до Албулів писала одеситка Зяблова в листі, який розпочала зі слів - Пишу вам з "Ніци".
І. Зяблов в першому п"ятиріччі 1980 - го створив скульптурні композиції розписані Н. Зябловою "Початок" (1982), "Театр" (1983), "До нас їде цирк" (1983), "Пори року" (1981), "Прогулянки" (1981), фігурні посуди "Одарка та Карась" (1981), вазу "Лісова пісня" (1983), пласти "Квіти у вікні" (1982), набір шахів «Три мушкетери» (1980), декоровані персонажами творів О. Толстого "Золотой ключик, или Приключения Буратино" штофи (1981). Попри всі вони ретранслюють авторську інтонацію, спонукають до роздумів, характеризують митців як людей високої культури також залишилися речами виставкового плану, не тиражувалися масово.
І. Зяблов, Н. Зяблова. Скульптурна композиція "Театр" складається із «Принцеса Турандот» В. 26. «Любов до трьох апельсинів» В. 30. «Король Олень». 28. ГФЗ. 1983. Експонувалися на республіканській художній виставці «Земля та люди» у 1983 році. Музей образотворчих мистецтв ім. О. Білого м. Чорноморська
Кожен триптих – складна об’ємно-просторова композиція, яка нагадує театральні лаштунки. Сюжети розгорнуто в декількох просторових планах. "Театр" відтворює, використовуючи персонажів - маски, як і автор фьяб, сценічну дію трагікомічної п'єси-казки Карло Гоцці "Любов до трьох апельсинів". Перед нами в палаці короля блазень Труффальдіно. Він старається, організувавши велике свято, розвеселити Принца і вилікувати його від хвороби, викликаної пристрастю до трагічної поезії. Поруч з ним лежить два апельсини, які блазень, замучений спрагою, поки принц спить, відкриє. Тут же прокинувся Принц, в його руках останній апельсин. Зараз він його розкриє, і перед нами здасться принцеса Нинетта. Театр - сміх, сльози, гнів, жалість, любов... Композиція сповнена тонких, філігранних за ліпленням деталей, оздоблення витончене, майже монохромним графічним малюнком. В пластично-образному формотворенні відчутна близькість до російської школи пластики 1970-х–1980-х рр., якій властива підвищена естетизація, холодна без емоцій відстороненість образів.
"Маме дали десять лет ссылки. Но когда она приехала на место отбывания наказания, то обнаружила в документе, что ссылка… пожизненная. Никаких надежд не было. Никто ведь тогда не знал, что после смерти Сталина ссыльные смогут выйти на свободу.
Микола та Ольга Рапай
Мама работала на ферме и на стройке. Пытаясь ее спасти, папа поехал в Москву, записался на прием в КГБ. И только чудом сам избежал неприятностей. Мама находилась в ссылке два года. Папа приехал к ней, и они поженились. Родилась я. А в 1955 году мама смогла вернуться в Киев. Закончила художественный институт, пошла работать на Киевский экспериментальный керамико-художественный завод, где создавала совершенно очаровательные фарфоровые вещи, " - розповідала в інтерв'ю газеті "Факти" сценографіст Катерина Рапай, дочка заслуженого діяча мистецтв України Миколи Рапай та українського скульптора Ольги Рапай.
О. Рапай, розпис О. Жникруп. "Закоханні". КЕКХЗ. 1959
Подружжя заслужених художників, Микола Сіробаба (нар. 1944) і Віра Сіробаба-Климко (нар. 1948) сформувались як творчі особистості ще у «застійну» епоху, але не втрачають надію бути суголосними часу своєю активною творчою позицією. Загадковість, міфічність, казковість, грація, космічність, буття та майбуття, милозвучність форм та кольору – все це переплелося у порцелянових композиціях відомої майстрині Віри Сіробаба-Климко. Роботи художниці вражають молодістю й свіжістю висловлених у них почуттів. Невпинне прагнення до художнього, творчого експерименту, до втілення казкових, міфічних та реальних сюжетів у творах мистецтва відтворює та закарбовує у порцелянову вічність. Уявно поєднуючи непоєднуване, фантазією, що межує з казковістю, вона власним творчим доробком намагається переконати нас, що сутність сьогодення можна збагнути через усвідомлення закономірностей трансформаційних перетворень у минулі епохи. Крізь загадковий туман часу вона бачить давню Елладу, у декоративних композиціях зображує різноманітних муз і мойр – найулюбленіших персонажів своєї порцелянової творчості.
Микола Климко та Віра Сіробаба - Климко. Суми, 2000 - ні
В. Сіробаба - Климко. "Мовчання ночі". Суми. 2008
Постійне прагнення до пошуку нових форм, ідеї глобального масштабу, потреба експериментувати з різними матеріалами, створюючи прекрасні зразки декоративного мистецтва – всі ці якості були притаманні творцям, новаторам у мистецтві фарфору заслуженому художнику України, керамісту, скульптору, графіку Василю Єрмоленку (1937–2015) та його дружині Олександрі (нар. 1938). Вона художниця не тільки декоративно-ужиткового мистецтва, а й живописець і графік. Творчий шлях подружжя Єрмоленко розпочався ще на Баранівському фарфоровому заводі (1967–1969). Працювали вони й на Краснодарському фарфоро-фаянсовому заводі «Чайка». Але то була своєрідна прелюдія до повного розквіту, який відбувся у сумський період творчості художників (1973 - 1986), який увійшов до золотого фонду декоративно-ужиткового мистецтва і повною мірою показав розвиток мистецтва фарфору другої половини двадцятого століття.
Василь та Олександра Єрмоленко. 1970 - ті
В. Єрмоленко. Декоративний таріль "Не слухалася Катерина" за мотивами твору Т. Шевченко. Д. 40. Сумський ФЗ. 1986
В. Єрмоленко. "Лісовик" та "Берегиня". Сумський ФЗ. 1979. Сумський обласний художній музей ім. Н. Онацького
У співпраці зі своїм чоловіком Василем Єрмоленком, для якого Олександра Трохимівна завжди була музою, були створені композиції з фарфору, у яких відчутне тяжіння до фольклорних сюжетів; саме такою є скульптурна композиція «Берегиня» й «Лісовик» (1979). Однією з найкращих її робіт по праву вважається сервіз «Конвалія» (1981), в якому художниця відмовляється від розпису, створюючи художній образ символу сердечної щедрості, душевної відкритості й вищої довірливості, лише білосніжним кольором фарфору, його вишуканою формою, витончено підкресленою золотом. Жінка, дуже вразлива до стороннього впливу, який для неї не просто вплив, а загроза і небезпека, як і конвалія водночас виражає життєву беззахисність. Цим вона стверджує, що ніжна й відкрита краса потребує опіки, а без нього – гине…
О. Єрмоленко. Чайний сервіз "Конвалія". Сумський ФЗ. 1981
Отже, наближається свято, сповнене приємних спогадів та сюрпризів, цікавих подарунків, неочікуваних миттєвостей. Недарма його відзначають напередодні весни – пори року, коли почуття, прокидаючись разом із природою, стають ще сильнішими. Хай цей особливий день буде пронизаний щирістю почуттів й теплом люблячих сердець.
"Поцілунок". Промкомбінат Іршавський РПС. В. 20. 1960 - ті
Валентин-священик з Римської імперії, згідно з другою версією, у часи заборони на шлюби у солдатів, проводив обряди вінчання. Заборону встановив імператор Клавдій Другий, який вважав, що шлюб заважає солдату захищати батьківщину. Попри заборони, Валентин робив свою справу і створював нові сім'ї, за що і поплатився життям. Як і в попередній історії, він потрапив до в'язниці, де закохався в дочку охоронця.
Є. Санько. "По воду". В. 27. Баранівський ФЗ. 1956
Напередодні 14 лютого він повідомив їй у листі про свої почуття, а вже вдень його стратили. Існує також і третій варіант легенди. Аскет Валентин начебто геть не цікавився жінками і любив не їх, а виключно бога, однак, бувши єпископом Терні, вінчав закоханих за християнським обрядом. Робив це таємно, оскільки римляни таке забороняли. Саме за віру, але не закохання, Валентин й постраждав.
Л. Лозова" "На лавочці". В. 9,5. КЕКХЗ. 1988
Текст Л. Карпінська - Романюк
Фото Л. Лозова, М. Козак, О. Скицюк, Л. Федевич, С. Воронов, Л. Карпінська - Романюк
Дякую...