"Новим на Коростенському заводі є пластика. У цій галузі пробують творчі сили молоді скульптори, що не так давно закінчили навчатися у виші. Цікавою є анімалістична серія мініатюр молодого скульптора В. Яцевич, яка вчились в Ленінградському інституті живопису, скульптури й архітектури імені Рєпіна. Фігурки В. Яцевич — лежача зебра, жирафа, коза з козлятами, косуля та інші — безпосередні й виразні. Вона вміє найти природну позу для кожної тварини, підкреслити характерні анатомічні риси, показати їх звички. В. Яцевич— талановитий, спостережливий скульптор й при дальшій праці над собою напевно виросте в серйозного майстра, "- пише Л. Долинський в книзі «Український художній фарфор».
Роботи В. Яцевич висотою до 13 см. Коростенський фарфоровий завод. 1950 - ті
Дійсно, декоративна скульптура у виробництві Коростенського заводу в кінці 1950 - х не мала великого значення, основним видом продукції залишався столовий посуд. У галузі його оздоблення завод мав значні досягнення й успіхи. Відомі дуже ефектні, зі смаком оформлені розписи за проєктами І. Ткаченка, А. Авраменка, Л. Коцюбинської, А. Хитько та інших. Випускницями керамічного відділення Одеського художнього училища творчий склад художньої лабораторії під керівництвом Г. Малицького поповнився у 1952 році - Знойкою Світланою Дмитрівною, у 1953 - Польовою Веронікою Георгіївною, а у 1955 із Ленінграда приїхала Віра Павлівна Яцевич.
І. Ткаченко, В. Яцевич, М. Жабокрицький, С. Знойко, В. Польова. Коростень, 1955 рік (на задньому плані - роботи І. Ткаченко декоративне блюдо "Буревісник" та тематична ваза 225 - річчю від дня народження О. В. Суворова)
М. Трегубов. "Конячка". В. 9,5. КФЗ. 1960
Менше ніж через рік завод збагатився випускниками Львівського інституту прикладного й декоративного мистецтва Миколою та Валентиною Трегубовими. Запросили у Коростень Миколу Семеновича, як художника. Валентина Михайлівна закінчила вишу за спеціальністю "монументально – декоративна скульптура". Майстрам вдалося зробити справжній переворот у мистецтві художнього фарфору, вивести завод в десятку кращих заводів Європи й утримувати пальму першості в Україні протягом тривалого періоду. Коли заводу довелося зробити різкий перехід від тарілкового асортименту до чайно— сервізного, вони забезпечили виробництво відповідними формами й малюнками, зразками, причому, ці форми та малюнки пропонувалися в великих кількостях, з'являючись, як з рогу достатку. Саме тоді про Коростенський фарфоровий завод заговорили в Союзі як про гідного конкурента Ризькому і Ломоносовському. Все життя працюючи на КФЗ Трегубови своєю творчістю продемонстрували власний почерк, який з'єднав ясний задум і філософську свідомість, місцевий колорит, м'який ліризм і тонкий гумор. Випущені вироби за їхньою формою і малюнками — злиття професіоналізму і тонкого художнього смаку. Кожне — зі своїм обличчям: сервізи неповторної краси: столові, чайні, кавові; незвичайні товари сувенірного асортименту: декоративні та квіткові вази, подарункові набори та для всіляких страв; своєрідні, легко впізнавані, декоративні штофи й кубки, яскраво розписані кобальтом і солями, а також іншими фарбами, декоративна скульптура. Скільки їх було: десятки, сотні, тисячі? За кожним — натхнення подружнього тандему, їх почуття, талант, досвід, частка життя, а разом вони зображають частинку історії народу, з яким нерозривно пов'язана біографія художників, їх світосприйняття. Вони внесли нове слово в мистецтво. Творчість Трегубових не має аналогів у світі й становить культурну спадщину України. Першою прийнятою до виробництва фігуркою В. Трегубової є «Гусак» (1957). Вперше світова громадськість побачила коростенський фарфор в 1958 році на міжнародній виставці в Брюсселі, де були представлені роботи Валентини Михайлівни "Двірник" та "Турист" із серії "Наші будні". Відкрила експорт коростенських виробів статуетка Миколи Семеновича "Конячка".
В. Яцевич за чотири роки праці на заводі (1955–1959) зробила свій внесок у вигляді близько двох десятків скульптур. На жаль, кількість їх випуску досягла тільки дрібносерійного тиражу. Ділянка для лиття скульптури та інших художніх виробів була створена лише у 1964 році. Жодна із цікавих для любителів порцеляни створена 30 - річною Вірою фігурка не попала у заводські каталоги виробленої продукції. Автори видання до 100 - річчя існування заводу не згадують про неї й у переліку працювавших на заводі художників. Але її творчий спадок вартий уваги, щоб залишитися в історії українського фарфору.
Окремі роботи Віри Яцевич опубліковані у книзі "Валентина и Николай Трегубовы". Це - перша монографія про творчість коростенських майстрів, Лауреатів Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, членів Спілки художників України, заслуженого діяча мистецтв України Валентини Михайлівни Трегубової та заслуженого художника України Миколи Семеновича Трегубова. Опублікована добірка понад 600 творів з музейних і приватних колекцій, яку супроводжує текст «Фарфорова симфонія». Каталожна частина доповнена скульптурними роботами інших майстрів з Коростеня, які працювали в період з 1956 по 2006 рік. Вперше дана, заснована на документальних джерелах, повна атрибуція (авторство, назва, розміри, рік створення, участь у виставках, нагороди, місцеперебування роботи, жанровий, літературний або історичний сюжет, описані публікації). Видання 2016 року, формат А4 збільшений. 388 сторінок, тверда обкладинка, кольорові й тоновані ілюстрації. Книга тиражем у 500 примірників відкриває серію «Майстри українського фарфору і фаянсу". У Національному конкурсі публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні вона зайняла 1 місце в номінації «Кращий альбом, каталог» серед видань 2016 року.
Сторінка з книги
Героями майже більшості невеликої кількості творів В. Яцевіч виступають звірі й птахи. Любов до життя й природи, сприйняття себе як частинки живого світу — ось що рухало скульптором. Віра Павлівна найдавніший, початковий жанр в прикладному мистецтві, анімалістика (animal - з лат. «Тварина»), осягнула у дрібній пластиці. Всі ці роботи виконані у м’якій, сіро - коричневій гамі, підполив’яного тонування солями металів. Майстер повторила й колірну палітру, й асортимент зі звичного досвіду Кунгура. Статуетки «Ослик», «Як», «Глухар», «Кенгуру», «Олень», попільничка «Горобці», «Жирафа» й «Косуля», скульптури «Віслючок» і «Кізоньки», «Як» відрізняють вірогідність опрацювання анатомічних форм та пропорцій.
В. Яцевич. "Кенгуру" В. 10,5. КФЗ. 1956. Зібрання В. Яцевич
В. Яцевич. "Жирафа" В. 7, "Олень" В. 13, "Як" В. 13. КФЗ. 1956
В. Яцевич. Попільничка у розпису Г. Малицького "Горобці". В. 8. КФЗ. 1956
Народилася Віра Павлівна Яцевич (росіянка) 28 січня 1929 року в родині службовців в Казані (Росія). Батько працював в управлінні Татлісхоза, мати - викладачем креслення та малювання. Коли дівчинці було три роки сім'я переїхала на Урал в Кунгур (Пермський край, Свердловська область), місто яке можна назвати справжнім музеєм просто неба, гуляти можна довго. Кунгур був заснований в середині XVII століття, свою назву отримав по річці Кунгурке. Завдяки вигідному положенню на торгових шляхах у XVIII - XIX століттях місто швидко розвивалося. Про колишнє його багатство наочно свідчать численні шикарні купецькі будинки, що збереглися до наших днів.
В. Яцевич, "Ослик", "Коза з козлятком". В. 10,5. 13. Коростенський ФЗ. 1956
Вироби з гіпсу тут виробляли понад століття тому. Простота видобутку і дешевизна матеріалу привели до того, що на початку ХХ століття в місті і його околицях відкрилися невеликі кустарні майстерні, що займалися виробництвом. Кустарі працювали зі своїми сім'ями в маленьких комірках при світлі гасового каганця. Сировиною служив місцевий камінь, який майстри заготовляли й приносили в мішках, потім обпалювали в російських печах. У 1930-і роки величезною популярністю користувалися у покупців миловидні чорноокі дівчинки з ляльковими особами, які стояли в манірній позі, нахиливши голову і притиснувши до серця руку, або ласкаво обіймали білосніжних кішечок. Деякий наліт сентиментальності був властивий і виробам, створюваним за моделями професійних скульпторів. Не забували майстри-ливарники й анімалістичний жанр, який вже став звичними фігурками зайців з морквинами, собачок, кішечок, зайців, птахів, поросят, всіляких домашніх птахів. Як правило, поверхня таких скульптур має монохромну розмальовку в межах сіро — коричневої гами. Ці невибагливі речі охоче розкуповувалися міськими й сільськими жителями, які прагнули прикрасити свій побут.
В 1943 році Віра закінчила семирічну школу. Природно, що дівчина ввібрала навколишнє, красу цінних пам'яток та архітектури краю, а від матері отримала перші навички любові до творчості.
Кунгурська каменорізна артіль
Вона вступає в Кунгурську каменерізну художню профтехшколу, по закінченню якої (1943 - 1946) їй було присвоєна кваліфікація майстра-різьбяра другого розряду з художньої обробки м'яких порід каменю. Молодого спеціаліста було спрямовано на роботу в каменерізну артіль, вироби якої експонувалися не тільки на всесвітніх виставках в Парижі й Нью-Йорку, але й в Москві (1940), Брюсселі (1958). Там Віра пропрацювала рік. У 1947 році її командирували до Ленінграда, де Яцевич вступає до Вищого художньо-промислове училище ім. В. І. Мухіної, яке закінчила в 1955 році, отримавши направлення на фарфоровий завод в місто Коростень (Житомирська обл.).
В. Яцевич з колегами в художній лабораторії. Коростень, 1955 (на задньому плані - тематична ваза І. Ткаченко до ювілею газети "Правда")
Перші роботи скульпторки затверджені худрадою тресту в 1956 році. Серед інших, в реалістичній манері виконані статуетки за мотивами молдавської казки про хлопчика-пастушка «Андрієш» й на тему дитинства «Перед виступом". Порцеляновий пастушок Андрієш - персонаж молдавської казки у віршах Перу Букова «Андрієш», який мріяв стати витязем. За мотивами цього народно - поетичного твору Сергієм Параджановим був знятий однойменний фільм, що вийшов на екрани в 1954 році. Саме кінолента надихнула Яцевич на створення двофігурної композиції головних героїв сюжету - братика Андрієша, що схилився над своєю сестричкою, овечкою з "шерстка завилась в колечки, шелку белому сродни" Міоріцею.
В. Яцевич. "Андріяш". В. 11. Коростенський ФЗ. 1956
Віршовані строфи оповідають про початок боротьби зі злим чарівником Чорним Вихром, який ненавидить все живе:
«Но печальна Миорица,
Ей невмочь воды напиться,
Ни на пастбище резвиться.
И промолвил Андриеш:
— Что с тобой стряслось, сестрица?
Иль невкусная водица,
Иль на горке травы горьки?
Отчего не пьешь, не ешь?
Я найду в прохладной чаще
И траву, и ключ послаще,
Грянет флуер мой звенящий
Веселей, звучнее, чаще!..
Миорица же в ответ:
— Не отыщешь в целом свете
Лучших трав, чем травы эти,
И такой воды бодрящей
Родниковой в мире нет!
В. Яцевич, розпис В. Польової. "Андріяш". В. 11. КФЗ. 1956. Зібрання В. Яцевич
Но тебе сказать хочу я,
Вещим сердцем горе чуя,
Что, средь горных круч кочуя,
Черный Вихрь на нас идет.
Хочет колдовством поганым
Закружить нас ураганом,
Разметать по дальним странам,
Погубить людей и скот!..»
(Перу Буков «Андрієш»)
Згодом автор повторила композицію в гіпсі, але фарфорового хлопчика - пастушка замінила гіпсовою дівчинкою в українському вбранні. Статуетка, від якої виходить тепло і ніжність, була повторена кустарними умільцями вже в 2000 - х в порцеляні.
В. Яцевич. "Дівчинка з ягнятком". В. 18. 1960
Фігурка маленької дівчинки в ошатному платтячку, що надягає український віночок перед виходом до публіки на сцену, є антикварною рідкістю. "Перед виступом" - так назвала її Віра Яцевич, розпис виконали колеги В. Польова та А. Хитько. "А я дівчинка маленька, Україна — моя ненька... Край Карпатський — батько мій - любий серцю, дорогий. В мене стрічка у косичці, файні квіти на спідничці, з гір водичка у відерці, а Вкраїнонька у сердця. Через річку, через поле я піду по стежці в гори і смерічці заспіваю, як я землю цю кохаю. Хай почує спів мій пташка і замріяна ромашка, і усі карпатські села, бо щаслива я й весела. (І. Тучак "Україночка").
В. Яцевич, розпис В. Польової. "Перед виступом". В. 18. КФЗ. 1956
В. Яцевич, розпис А. Хитько. "Перед виступом". В. 18. КФЗ. 1956. Зібрання В. Яцевич
З 1958 року Яцевич брала участь в республіканських, обласних художніх виставках. Саме, після участі мініатюрної анімалістики в оголошеному республіканському конкурсі на найкращий сувенір в 1959 році, їх було запроваджено у виробництво.
В. Яцевич. "Зебра". В. 5. КФЗ. 1956. Зібрання В. Яцевич
В. Яцевич, роспис А. Хитько. "Зебра". В. 5. КФЗ. 1956
Варіанти розпису "Яка" та "Ослика". Зібрання В. Яцевич
В. Яцевич зі своєю роботою "Дівчина з зайчиком". Ялта, 2017
У 1959 році художниця переїхала з Коростеня спочатку в Сімферополь, де жили батьки чоловіка, а потім до Ялти, де він отримав місце роботи в порту. По приїзді в Ялту двадцять один рік Яцевич продовжувала працювати скульптором в Ялтинських художніх майстернях над малими скульптурними формами, щоправда, тепер до фарфору добавилися такі різновиди кераміки, як теракота, шамот, кам’яна маса.
В. Яцевич. Скульптурні бюсти "Юність". В. 23. Ялта. 1966
Виконувала замовлення виробничого об'єднання "Таврія", яке випускало сувеніри з ялтинської й кримської тематики. Майстри цього підприємства для них використовували метал, дерево, раковини, пластмасу, скло, оргскло, гіпс. Випущені гіпсові скульптурки за формами Віри, цілком відповідні художній естетиці того часу, були доступні за ціною, замінювали дорожчі фарфорові та фаянсові. До уваги бралися бажання і можливість всіх верств населення придбати на пам'ять з відпочинку вподобану фігурку.
В. Яцевич. "Дівчинка з зайчиком", "Перед виступом". В. 20,5. 19. Ялта, початок 1960 - тих
Протягом 1960-х років своїми керамічними, а також фарфоровими творами Яцевич неодноразово брала участь в республіканських та обласних художніх виставках.
В. Яцевич. "Дівчинка з квіткою". Зібрання В. Яцевич
В. Яцевич. " Весна". В. 80. 1960 -ті. Зібрання В. Яцевич
У 1971 році Ялтинській філії «КримНДІпроєкт» було доручено розробити проєкт реконструкції Комсомольського скверу. Крім влаштування доріжок, заміни загиблих рослин, в сквері обладнали два водойми, пов'язані між собою. Верхня водойма являє собою круглий басейн зі скульптурою купальниці. Скульптор - Віра Яцевич. «Купальниця» була виготовлена в рожевому шамоті й облицьована міддю.
В. Яцевич. "Купальниця". Ялта, Комсомольський сквер. 2017 рік
У 1990 - х роках мідь вкрали на металолом, а скульптуру спотворили, відбивши деякі деталі. Були у Яцевич і другі монументальні роботи. Проте, практично ніде на Південному березі їх не збереглося.
Полишив цей світ її чоловік, син. У будинку скульпторки зберігаються лише кілька скульптур — голова з виноградом, дівчина з оленям і дівчина із зайченям.
Ю. Кремень та В. Яцевич. Ялта, 2019
Що відчуваєш,
сестро моя
глино,
в таких повільних,
трепетних,
невинних,
а, може, зрілих,
впевнених,
нестримних,
палких і лагідних,
у грубих і жорстких,
але надійних,
саме тих,
що із часів прадавніх
у віках
тебе щоденно розминають,
що ніжать,
мучать,
пригортають,
і нищать,
і одушевляють
людських руках?
(З. Олексенко "Глина")
PS
28 лютого 2020 року на 92 році життя В. Яцевич померла.
Текст Л. Карпінська - Романюк
Фото авторських робіт В. Яцевич надав Юрій Кремень