О. Рибіна - Конарєва. Декоративне блюдо «Мавка». Д. 43. Будянський ФЗ. 1971. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки"
Два потужних вибухи, що пролунали 2 листопада 2021 року в смт Буди відгукнулися в наших серцях справжнім болем й сколихнули спомини про колишню славу БУДЯНСЬКОГО ФАЯНСУ, який назавжди увійшов до скарбниці історії українського мистецтва. Вогонь, дим і пил від вибухів, що руйнував виробничі приміщення, поставили крапку, точніше - чорну пляму на наївних сподіваннях щодо відродження – хоча б частково! – виробництва фаянсу, який згадуємо за стиль виробів, неповторний, впізнаваний в кольорах, пейзажах, сценах з життя, натюрмортах, що був притаманний традиційним слобожанським народним мотивам. Підприємство, що стало історією, у 2006 році було визнане банкрутом, до свого 120 - річчя не дожило всього рік.
Інтерактивний проєкт «ВІНОК ПАМ'ЯТІ – БУДЯНСЬКОМУ ФАЯНСУ» започаткував Харківський художній музей та запросив до колективного плетіння вінку пам’яті публікаціями світлин із зображеннями фаянсових виробів, що збереглися в наших домівках, історіями про завод, розповідями про унікальних майстрів фаянсу.
Отже, оповідати про одну зі сторінок історії Будянського фаянсового, а саме створення виробів, присвячених особистості та творчості Лесі Українки, почну з фаянсового кухля "100 років з дня народження Лесі Українки. 1971" з мого зібрання. Він створений майстринею творчої лабораторії Будянського фаянсового, одною з найстаріших і найдосвідченіших, Галиною Денисівною Черновою (1931 - 2016). Без малого півстоліття (1955 -1988) вона працювала художником, Буди стали долею для її таланту.
І. Сень. Кухоль «100 років з дня народження Леся Українки. 1971». В. 11. Будянський ФЗ. 1971 та супова миска Г. Кломбицької. Приватна колекція
Залучення до мистецтва Галині принесла дивовижна, галаслива і весела, ні на яке інше місто не схоже, Одеса, яка була в її студентському житті. Вже тоді вона дуже скоро, неждано-негадано, почула: "Так ви, голубонько, для кераміки народжені!" Виявилося, що все, чим розмальовувала змалку агрономічні книги, всі ці квіти, півні, панянки, народні візерунки та орнаменти ніби для кераміки й призначалися. Для порцеляни, а ще більше - для фаянсу.
Про український фаянс з підполив"яним декором молода художниця мріяла ледве переступивши поріг Будянського підприємства. Вперше туди вона приїхала в 1953 році під час студентської практики, а через два роки після закінчення Одеського художнього училища ім. М.Б. Грекова (1950-1955, викладачі М. Жук, П. Канівський, М. Зорін, І. Сакович) прийшла туди працювати.
Г. Чернова
Вже на початку творчого шляху Чернова освоювала численні техніки декорування кераміки, вивчала й один з найдавніших способів декорування, відомий ще в Давньому Єгипті – фляндрування, який також здавна використовували на Слобожанщині та в центральних областях України. Тогочасний фаянс був кузнецовський. Вона оголосила бій куди більш популярному тоді надполив"яному, той не дарма, увійшла в історію фаянсу в Україні, як реформатор. Навчалася молодий спеціаліст в авторитетних майстрів. Вирішила, якщо робити своє, то – українське. Для цього звичну технологію на заводі потрібно було міняти, чому керівництво опиралося, адже питання про якість продукції не стояло, людей потрібно було забезпечувати посудом - випускати продукцію швидше, більше і дешевше. Поборники "інтересів виробництва" її били за ігнорування освоєних техніки-технології, відмови робити те, що "підприємству потрібно", і що взагалі вона заводу не знає і знати не хоче.
Г. Чернова. Декоративне блюдо «Козаченько». Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Розпис солями та фарбами. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки"
Річ у тому, що кольорова підполив"яна технологія - найскладніше, що тільки можна придумати в порцеляні й фаянсі, його передній край. Фарба наноситься на бісквіт, а потім покривається поливою і піддається високотемпературному випалу. Обов'язковою умовою є рівномірний розподіл колірної гами по поверхні виробу. Найбільш підхожі для такого виду декорування - фарби на основі оксидів кобальту або хрому. Щоб вони виявилися під глазур'ю і залишилися там назавжди, треба при випалюванні поєднати непоєднуване: обпалити виріб при заданій високій температурі й не допустити закипання фарби або її вигоряння. Чернова обрала інший спосіб, не зупиняючись творила в задоволення.
Час показав, що ті роботи, які зараховували до "виставкових", зроблені мало не для "свого інтересу", як експерименти Галини Денисівни на фаянсі, закінчилися гучним визнанням на міжнародних виставках. В Будах стали випускати посуд з підполив"яним розписом.
Тарелі Г. Чернової. Будянський ФЗ. 1970
На кожному зі створених Черновою творів в ході підготовки до республіканської художньої виставки до 100 - річчя від дня народження Лесі Українки — великі, щедрі, але при всьому тому дивно точні, яскраві, буйні, соковиті мазки. Своє гаряче захоплення поезією і природою художниця виплеснула яскравим і зворушливим мотивом на ювілейному блюді з силуетом на повний зріст тої, у якої "в серці те, що не вмирає". У руці, що ближче до серця, Леся Українка тримає гарячий Прометеїв вогонь любові до трудящих українців та до України — неньки, який, як відомо, благородна, мужня і талановита жінка пронесла через все своє життя. У правій – напис поетичних рядків із «Якби вся кров моя уплинула отак…», в яких вона звертається до філософських проблем людського життя, ллє гіркі сльози над долею українців, вкладає в їх руки слово-меч, кличе до боротьби, будить свідомість:
«Так, доле, ти міцніша, я корюся!»
Чому на спогад сих покірних слів
рука стискає невидиму зброю,
а в серці крики бойові лунають?..
Г. Чернова. Декоративне блюдо «Ювілейне». Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З фондів Харківського історичного музею
По піддону "Ювілейного", розсипані лілії, які асоціювалися в автора з ім'ям Леся. Галина Чернова любила малювати квіти, через них вона відчувала гармонію форми, кольору, музики.
Г. Чернова. Декоративна ваза "Птах". Будянський ФЗ. 1971. З фондів Харківського історичного музею
Малюнок на її блюді «Лісова пісня» - звуки, від яких як від сонця, пробуджується природа, розпускаються стилізоване листя на деревах, золотять і біліють квіти, заслуховується лісова Мавка, а звичайний сільський хлопець грає і не здогадується які дива творить тихий голос його сопілки.
Г. Чернова. Декоративне блюдо «Лісова пісня». Д. 35. Будянський ФЗ. 1971. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
Життєлюбна, темпераментна художниця також представила на огляд відвідувачів виставки настінні прикраси "Козаченьки", ошатний квасник, миски з синіми кольорами "Синій птах" і "Птах". Спеціальна глиняна посудина, яка у донських козаків використовувалася для зберігання квасу, вина, самогону, олії, меду та інших рідин - Квасник, тільки у фаянсі з написом присвяти Лесі Українці став експонатом на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки".
Г. Чернова. Квасник «Присвячується Лесі Українці». В. 31. Будянський ФЗ. 1971
Один із компонентів квасу зернова продукція, яка в усіх хліборобських народів символізує зародження нового життя, родючість, багатство. Малюнок привертає увагу до рядків вірша: "Хай процвіта ваша воля, як рута!"[1]. Рута – міфічна квітка карпатських вірувань, довгий час вважалася засобом проти чаклунства, яка символізує тугу та гірке життя, символ краси, розквіту, зрілості. За переказами, що досі існують в Карпатах, рута — жовта квітка, яка лише на кілька хвилин, в ніч на Івана Купала, стає червоною.
До широкого святкування за рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО в усьому світі на підприємствах України було створено найбільше число цікаво задуманих і майстерно виконаних творів. Адже в країні діяло близько двадцяти фарфорових та фаянсових підприємств, що виготовляли вироби, котрі відзначала стильова оригінальність, багатство пластичних форм, сміливе застосування нових матеріалів та технічних способів, які мали попит на внутрішньому ринку та експортувалися в різні країни.
У залах ювілейної виставки до 100 - річчя від дня народження Лесі Українки. Київ, 1971 рік
З 1971 року в Україні не відбувалось показу порцелянових робіт українських майстрів, присвячених висвітленню постаті особистості, хоча у часи проведення художніх виставок декоративно - прикладного мистецтва третину експонатів складала порцеляна. Через п"ятдесят років, у лютому 2020 року в Луцькій надбрамній вежі Острога, місті якому майже 1000 років та яке у 1585 році отримало Магдебурзьке право, сталася Подія. Тут з ініціативи Музею книги та друкарства (директор Світлана Позіховська), співробітника Національного університету «Острозька академія» Назара Мартинюка та за підтримки хмельничанки, дослідниці та історикині української порцеляни Л. Карпінської-Романюк до 150-річчя від дня народження Лесі Українки був розпочатий великий виставковий проєкт «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…»).
Проєктом було надано можливість замислитися про історичні здобутки мистецтва фарфору, зрозуміти глибокий зміст потужної традиції українського «білого золота», адже українська порцеляна – імідж країни, оскільки її виробництво вказує: країна володіє секретами дуже складної технології виготовлення «білого золота». Хрестоматійно відомо, що з минулих століть так називали фарфор, тому що при продажу виробів із порцеляни їх клали на одну чашу терезів, золото на іншу.
У залі ювілейного проєкту «Вона в віки майбутні йти повинна» («І будуть приходити люди…») до 150 - річчя від дня народження Лесі Українки роботи М. Біляєва «Весна в лісі» та В. Щербини «Лукаш і Мавка". Музей книги й друкарства м. Острога, лютий 2020 року
Вісімдесят років, дбайливо в приватних колекціях зберігаються декоративне блюдо з написом "До 70 - річчя до дня народження Лесі Українки. 1871 - 1941" та баклага, яка отримала назву від шедевра української й світової літератури та драматургії "Лісова пісня". Своєму народженню ці твори зобов"язані широкому вшануванню в Україні у лютому 1941-го року 70-річчя від дня народження Лесі Українки (1971 - 1913).
І. Хрумало. Декоративне блюдо "До 70 річчя з дня народження Лесі Українки. 1971 - 1941". Будянський ФЗ. 1941
Їх автор Хрумало Іван Петрович (1901 - 1990) після закінчення навчання в Одеському художньому училищі в 1939 році був розподілений на роботу у Харківську область на Будянський фаянсовий завод. На той час Буди були центром наукової розробки розвитку мистецтва й технології фаянсу. Працював він на посаді головного художника (1939 - 1941).
1970 - ті - золотий час будянського фаянсу. В різні часи тут працювали 18 (в інших джерелах 20) художників і скульпторів — членів Національної Спілки художників України, які були відомі на весь світ. Робили шедеври, не шкодували часу на пошук нових і нових варіантів кожного — без винятку кожного – свого виробу.
Перший ряд - М. Ніколаєв (другій ліворуч), Л. Антонова, Б. Пянида, модельщик О. Івченко, В. Сідак, 2 ряд - О. Рибіна - Конарєва (перша праворуч), Р. Вакула та невідомі. Буди, 1988. З архіву Лариси Антонової
Крім Г. Чернової, серед представників старшого покоління — Р. Вакула, М. Ніколаєв, Б. Пянида, Г. Кломбицька, О. Рибіна – Конарєва. Не тільки їх досягнення, а й І. Сеня, Ю. Піманкіна становили найбільшу частину ювілейної експозиції 1971 року, вона включала п'ятдесят будянських виробів восьми будянських авторів. Створенням образів фантасмагоричних істот, що населяють ліс, за якими можна вивчати слов'янську демонологію, художники ніби сперечалися між собою. Ті, що прийшли на Будянський завод в 1950-х роках й не мислили своє життя без фаянсу. Уже тоді, на початку свого творчого шляху, вони зуміли показати привабливі властивості керамічного матеріалу, схожого на порцеляну, покритого тонкою склоподібною плівкою — поливою, розкрити його художню виразність, декоративність і сучасність.
Керамічне виробництво - складний і дорогий технологічний процес. Щоб зрозуміти його закономірності необхідні знання і роки практики. Першим етапом виготовлення керамічних творів є випал сировинного матеріалу. Для випалу сирцю необхідна спеціальна піч, яка здатна нагрітися до 1100 градусів. Після цього посуд можна розписувати.
Для подальшої роботи попередньо робиться ескіз на папері, а потім ескіз на самому посуді. Для розпису вибираються спеціальні фарби, здатні витримати високі температури. Вони виготовляються з натуральних матеріалів і після випалу можуть поміняти свій колір. Їх необхідно розбавити з гліцерином. Чим більше гліцерину, тим більш світлим стає колір. Пензлики використовуються білячі, або синтетичні. При розпису їх необхідно притискати щільно до посуду. Дуже важливо не помилитися, бо виправити малюнок потім буде неможливо. Художник - кераміст завжди працює кілька «наосліп», позаяк в процесі випалу фарби змінюють кольори й відтінки. Після розпису виріб опускається в спеціальну глазур. Наприкінці необхідно здійснити ще один випал також при температурі 1100 градусів. Ця робота вимагає від художника ще й осягнення принципів «співіснування» живопису і пластики в одному творі.
У роботах Бориса Петровича Пяниди (1935 - 2020) таке єднання сталося.
Б. Пянида
Б. Пянида. Декоративне блюдо «Лесі Українці». Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
Драма - феєрія «Лісова пісня» викликала подив Бориса й визнання, зачарувала, і живими картинами перед очима художника з'являлися чудові місячні ночі, лісові хащі, глибини прозорої води, лугові тумани. Не дарма, серія декоративних блюд «Лесі Українці», «А хто мене збудив?», «Воли», «Дівчина», «Русалка», «Козаченько», набори «Щедрий вечір» для молочних страв та для узвару без назви є неповторно різними по контурах, то фантазійні, в яких вгадуються ремінісценції стилю бароко, то прості, наївні, по-дитячому зворушливі, як твори народних майстрів.
Б. Пянида. Декоративне блюдо «А хто мене збудив?». Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
Набір посуди для молочних блюд "Щедрий вечір", розписаний солями синьо — сірих відтінків, експонувався не тільки в Києві, а й в Харкові, в Москві.
І. Сень, Б. Пянида, Набір посуди «Щедрий вечір». Будянський фаянсовий завод. 1970. Зберігається у фондах Національного музею декоративного мистецтва України (НМДМУ).
Б. Пянида, І. Сень.. Столовий сервіз «Вечірня зіронька». Будянський фаянсовий завод. 1975. Зберігається у фондах Національного музею декоративного мистецтва України (НМДМУ).
З красою полтавської землі, народними традиціями в оформленні українських хат, ніжною лірикою пісень і сумом древніх легенд пов'язаний світ образів художника родом з дитинства. Борис розповідав, що працюючи над ними, він згадував новорічні вечори в рідному селі — засніжені хати, лихих парубків, веселих, зворушливо ніжних дівчат, їх пісні, їх танці та щедрівки, воістину поетичні й мудрі.
Його бачили тисячі людей. "Щедрівка в фаянсі" увійшла в багато домівок, як цілісний художній образ — щедрівка добрим людям від маестро фаянсу з Буд Б. Пяниди.
Б. Пянида. Набори посуди "Вечорниці" та "Щедрий вечір". Будянський ФЗ. 1971 та 1970. Експонувалися на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки"
На знімку (зліва направо) І. Сень, розпис О. Рибіна, Б. Пянида радяться щодо оформлення сервізу «Веселка». Буди, липень 1973 року.
Кожний з художників старався використати свій хист, уміння, щоб виготовлені ними форми, а також оздоблення було до смаку самого вибагливого споживача. За 5 місяців 1973 року було впроваджено у виробництво сім нових форм фаянсових виробів й 14 нових видів декору. Увагу привертає столовий сервіз "Веселка". Оздоблений друком зі стрічкою, яка виконана кобальтовими солями, набір йшов у серійному виробництві. До його складу входить супова чаша, глечик, 12 мілких тарілок, 6 – глибоких, 6 – чашок, солонка, а также посудина для спецій.
І. Сень, Б. Пянида, розпис О. Рибіна - Конарєва. Столовий сервіз «Веселка». Будянський фаянсовий завод. 1972. На республіканському конкурсі 50 річчю утворення СРСР цей набір отримав першу премію. Зберігається у фондах Національного музею декоративного мистецтва України (НМДМУ).
Всі знання, любов до обраної професії Олександра Рибіна - Конарєва віддавала виробництву. Працюючи над створенням малюнку, вона щоразу прагнула знайти щось оригінальне, красиве. Тут не обмежишся лише умінням малювати, треба мати ще й тонкий смак, добре знати й вимоги виробництва. Вона все враховувала. Наприклад, лише в 1968 році, за чотири роки до створення декору столового сервізу «Веселка» вона підготувала одинадцять зразків, які були затверджені художньою радою з відмінною оцінкою, і всі пішли у виробництво. Працюючи над високохудожніми унікальними речами, Олександра ніколи не губила зв'язків з масовим виробництвом. Її зразки нових форм і декорування посуду повсякденного вжитку завжди визначалися високою технологічністю, естетичними якостями. Всі вони на будянських виробах згодом порадували споживачів, сказавши художниці за її оздоблення сердечне спасибі.
Дитинство її відгомоніло на Тамбовщині. І вже в ті далекі дитячі роки зародилось у серці дівчинки невгамовна тяга до прекрасного. Її вабило буйноцвіття навколишньої природи, і вона почала малювати, повідаючи паперу свої враження і почуття. Тяга до малювання привела згодом дівчину в аудиторії Одеського художнього училища. Роки навчання промайнули хутко і в 1950 році в художній лабораторії заводу з»явився новий співробітник – Олександра Рибіна. Життєрадісний, товариський склад характеру, неабияка талановитість, досить висока професійна підготовка, наполегливість у творчій роботі принесли молодій художниці невдовзі добру повагу і визнання серед колег. Вже в серпні 1951 Олександру в газеті «Красное знамя» відмічають поміж молодих спеціалістів, які працюють на Будянському фаянсовому заводі. Так, пишеться, що вона створила кілько нових зразків малюнків для посудів, а також брала участь у виставці народного зображувального мистецтва (блюдо із зображенням В. Леніна було відібрано для участі у виставці до декади українського мистецтва та літератури в Москві у липні 1951 року). Олександра освоювала й успішно працювала в різноманітній техніці декорування фаянсових виробів: друку живопису, ангобному розпису. Невичерпним джерелом творчих мотивів митця стала багата спадщина українського народного декоративно – прикладного мистецтва. Росіянка за походженням, вона раз і назавжди закохалася у веселкове розмаїття його орнаменту. В її творчому осмисленні окремі характерні його елементи набули нового звучання. На чисельних ювілейних виставках й республіканських конкурсах її творчі доробки – сервізи, набори, декоративні блюда та вази, виконані в національному дусі, незмінно одержували високі оцінки й нагороди. Створені умілими руками Олександри унікальні речі, як твори декоративного мистецтва, привертали погляди відвідувачів не тільки в українських музеях. Красиві витончені речі, створенні на основі українського орнаменту, глибоко використовуючи невичерпну скарбницю українського народного мистецтва, мали успіх на міжнародних виставках в Італії, Відні, Лейпцигу, Нью-Йорку, Парижі, Монреалі, Лондоні й в інших куточках планети.
Іван Сень свій вибір зробив ще у сьомому класі, коли на екскурсію до Миргородського керамічного технікуму потрапив. У фаянс він просто закоханий. Мав мало не будь-яку техніку декорування, яка в кераміки використовувалася. Глибокий друк, аерографія, шовкографія, ручний розпис надглазурними та підглазурними фарбами, розпис ангобом, солями металів, кольоровою глазур'ю. Багато чого з цього він застосував першим, або одним із перших. За три з лишком десятиліття свого життя в прикладному мистецтві Сень виконав чимало робіт. Перераховувати – і не перелічиш!
Фаянс, грубіший, ніж фарфор, не допускає тонких моделювання та розмальовки. Цю особливість майстри вміло використовували, знаходячи в ній своєрідну принадність. Старалися знайти те неповторне, своє, притаманне їхньому світосприйманню і відчуттю. І талант, яким їм послала доля, допомагав у творчій праці. У кожного з них було своє бачення матеріалу, його можливостей, свій погляд і свої уподобання. Почерки - індивідуальні почерки - чітко помітні. І все ж таки – це був єдиний колектив. Колектив, від якого багато чого чекали…Роботи виставлялися на всесоюзних худрадах в Зугдіді, Самарканді, Конаково з високою оцінкою. На одній з республіканських художньо – технічній раді в 1977 році із всіх фарфорово – фаянсової промисловості України, які були представлені на розгляд, лише зразки заводу були затверджені повністю. Причому із 24 оцінку «відмінно» одержали 14.
Розпис Пянидою блюда «Весна» (1970) овіяний поезією Лесі Українки про здатність осягнути драматизм переживань, навчитися жити та вмирати, бути людиною: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала; весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла».
Б. Пянида. Декоративне блюдо «Весна». Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
Тлом служить пишна весняна прозелень, між якою видно й постать Лукаша, що натхнено награє на сопілці. У композицію кола гарно вписано округлі маси вродливого й неповторного дівочого обличчя, плечі, рукава сорочки, пагінці з квітами й листям. В тендітні пальці дівчини автор вклав одну з найпоширеніших весняних квітів, квітку короткочасної краси – тюльпан, образно-емоційний символ любові й ніжності. Квіткові композиції — один з його улюблених мотивів. Вони є завжди. Не як ілюстративний додаток, а як вираз душевного стану лісової цариці – слова, що прочитуються на борту тареля: “Ох! Зірка в серце впала”. Автор подає слова тої, що йде любов'ю до кінця, і навіть після фізичної смерті її почуття живуть, та слова про зірку, що є іконою вічного кохання. Це - повноцінний мистецький твір, наповнений поезією чистих людських взаємин і буттям природи.
Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.
Мавка
(скрикує з болем щастя)
Ох!.. Зірка в серце впала!
(Леся Українка "Лісова пісня")
Зображення блюда "Весна" прикрасило обкладинку книги Леоніда Наумовича Большакова (1924 - 2004) "Малюнок на фаянсі. Невигадана повість про Будянського півника", основу оповідання якої складає розповідь про життя й діяльність художників підприємства, про їх творчу еволюцію, прагнення і погляди. Зі знанням справи, з великою любов'ю, схвильовано розповідає Большаков про своїх героїв, про їх нелегку працю, про гаряче прагнення дарувати людям радість. Із сукупності індивідуальних портретів автору книги вдалося створити свого роду колективний портрет будянського художника, для якого характерні повна творча самовіддача, тісний зв'язок з джерелами народного мистецтва, неповторний почерк.
Г. Кломбицька. Декоративне блюдо "Літо". Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Республіканська виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Лесі Українки. Київ, 1970
До республіканської художньої виставки 100 - річчю від дня народження Лесі Українки посудний революціонер, так прозвали колеги, Галину Іванівну Кломбицьку (1933 - 2020) за квадратні тарілки та сервізи-конструктори, підготувала серію декоративних блюд «Дядько Лев», «Лукаш», «Грай же, коханий, благаю», блюдо «Літо» й барило «Запорізьке». Напрочуд цікавий мальовничий ефект в них забезпечила свобода в застосуванні різних солей, окисів металів, емалей.
Г. Кломбицька. Декоративне блюдо "Лукаш". Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Республіканська виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Лесі Українки. Київ, 1970. Республіканська виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Лесі Українки. Київ, 1971. Волинський краєзнавчий музей. З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року.
Г. Кломбицька. Декоративне блюдо «Грай же, коханий, благаю». Д. 35. Будянський фаянсовий завод. 1971. Республіканська виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Лесі Українки. Київ, 1971. Волинський краєзнавчий музей. З виставкового залу проекту – «Будемо жити!». Луцьк. лютий 2023 року.
Лікерник, що повністю виправдовує назву "Запорізьке" і одночасно сприймається як пляшка, не відповідав тематиці виставки. Вирішальними при відборі художньою радою для експозиції прикрашеного листям і гронами винограду барила "Запорізьке" стали його цікава форма, оригінальна композиція на чотирьох ніжках кулястого корпусу, який плавно переходить в невисоку спритну шийку, а також новизна і популярність в той час посуду для напоїв. Радісним настроєм віє від козака, що усміхнено піднявся на бочку з напоєм та вже засмакував з великої гостиної чашки мадери, хересу, кагору або мускату домашнього виготовлення. Він обтирає вуса характерним жестом, що вказує на задоволення від якості випитого вина.
Г. Кломбицька. Барило «Запорізьке». В. 32. Будянський ФЗ. 1970. Республіканська виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Лесі Українки. Київ, 1970
Напрацювання Кломбицької об'їздили "весь світ" - тільки республіканських на рахунку художниці тридцять одна і всесоюзних — сім, обласних – вісімнадцять, а виставки-ярмарки в Парижі, Франція (1961); Загребі, Хорватія (1961), Чикаго, США (1961); Познані, Польща (1961); Монреалі, Канада (1966, 1967), промислові виставки в Бразилії, в Токіо. З декоративними блюдами вона виставлялася в салонах Парижа і Ріо-де-Жанейро. Дороге визнання — подяки за участь у виставках та срібна медаль Виставки досягнень народного господарства УРСР у 1971 році.
Галина Кломбицька в день 70 річчя від народження. Буди, 21 листопада 2003 року.
В день святкування Кломбицькою ювілею у 2003 році було зроблено це цікаве фото, інформаційне наповнення якого потребує окремої розмови. На ньому ювілярка та вітальний плакат (виконала художниця лабораторії Лара Антонова), де зображені відривний календар, що був обов'язковим атрибутом у кожному будинку середини XX століття, та тематичний портрет знаної керамістки. Полювання – це ще одне звичайне, знайоме будянцям, життєве її захоплення. Вона повертається з дичиною в кишені з улови й природно поруч улюблений пес. На листі календаря, що фіксується на бляшаному затиску, колективний напис колег: "Ноябрь 21. 70 лет со дня рождения Великого керамиста Кломбицкой Галины Ивановны». Пам'ятна дата виділена червоним кольором. Урочистість свята підкреслена ще й вигуком ювілярки «Ура» та піднесеним келихом шампанського.
Г. Чернова, Б. Пянида, О. Рибіна-Конарева та Р. Вакула. Буди Харківська область. 2016
Декоративність кольору і малюнка, умовність зображення і поетичність світосприймання характерні для робіт Олександри. В центральній частині лаконічно і зрозуміло за формою тарілки розміщена особа Німфи, обрамлена гілками верби, образ якої проходить через всю драму — феєрію: верба, що вкривала Мавку на зиму у своє лоно; в яку перетворилася Мавка після прокльонів Килини, потім спалахнула ясним вогнем; виросла з легкого, пухкого попелу спаленої вербички.
Чутливі жіночі скульптурні образи були створені Олександрою під час навчання. Це - комсомолка - диверсантка "Зоя Космодем"янська". Під час 2 світової війни — перша жінка, що отримала звання Герой Радянського Союзу, увійшла в історію як уособлення патріотизму та самопожертви. На розгляд державної комісії по захисту дипломних проєктів дівчина представила народно-сценічний танець, що виконується під мелодію пісні зі словами: "Ах, красавица, душа-девица, полюби же ты меня! Ай-люли, люли, ай-люли, люли, полюби же ты меня! Калинка, калинка, калинка моя! В саду ягода малинка, малинка моя!"
Документи О. Рибіної з особової справи ОХУ
О. Рибіна - Конарєва. "Зоя Космодем"янська" - курсова робота в ОХУ, виконана на Будянському заводі. В. 27,3. 1948
О. Рибіна - Конарєва. "Танець Калинка" - дипломна робота в ОХУ. В. 23,9. Одесса. 1950
І. Сєнь, живописець- викрнавець Л. Татаренко, О. Рибіна-Конарєва, невідома, В. Сідак, Л. Антонова, невідома, Р. Вакула, сидіть Г. Чернова. Буди, 1981. З архіву Лариси Антонової
Раїса Саввічна Вакула (1930-2013) спорудила Лесі Українці фаянсовий пам'ятник, створивши унікальну вазу висотою 42 сантиметри, для художника фаянсу такий велич виробу - форма складна.
Дочка Р. Вакули, Валентина Вакула - Радіонова, в майстерні. Буди, 1990. З архіву Лариси Антонової
Р. Вакула. Блюдо "Леся Українка". Д. 36. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
Втім справа не в розмірах - в почуттях. Вдалося висловити - успіх, холодом віє - невдача. Ніні і ні! Про Лесю і раптом холодно? Робота вийшла, адже Вакула безмірно любила поезію, глибоко відчувала музику народного слова, народного мистецтва. "Заздрю поетам, - ділилася Раїса. - Свята правда тут, і як виражена: лаконічно, точно. Ми від поетів відстаємо, а перед великими в боржниках ходимо вічних". Вакула свій борг "сплатила". Ваза "Леся Українка" (1970) та однойменне блюдо (1970) експонуються в Харківському історичному музеї. В елементах розпису - не ілюстрації до Лесиної поезії, а власне ставлення до генія, своє, глибоке розуміння її особистості.
Із експозиції Харківського історичного музею ваза Р. Вакули із зображенням Лесі Українки.
У декорі блюда М. Ніколаєв "Ювілейне" (1970) заклав символічний зміст. Він розмістив у центрі книгу з написом: "Як умру на світі запалає покинутий вогонь моїх пісень" у вінку із волошок та кількох лілій на одному стеблі, тобто — відродження і безсмертя, любов і захист надзвичайної й талановитої жінки, яка в наших серцях назавжди залишиться славетною українкою, вірною донькою свого народу, його «Досвітнім Вогнем». Адже вона й сама хотіла ним бути, тому живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя.
М. Ніколаєв. Декоративне блюдо «Ювілейне». Д. 30. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
Микола Борисович Ніколаєв (1925 -2012) володів — та ще як віртуозно — багатоманітною технікою розпису. Що стосується тиражів? Їм позаздрить будь-який сучасний популярний художник. Десятки мільйонів тарілок, мисок, чашок, сувенірів, наборів — воістину астрономічні кількості відтворень того, що придумав, чому життя дав він. Його роботи можна порівняти з роботами золотих справ майстрів. В умовній манері, але не настільки умовній, як у Вакули або Чернової, які часом величали його реалістом, виконані ним персонажі драми — феєрії: Водяний, Русалка польова. Неповторні, обрамлені вінками квітів, водоростей — в тому-то краса. Вони не виділяються колючою очі яскравістю, але їх можна дуже і дуже довго розглядати, як прекрасно відшліфований дорогоцінний камінь, знаходячи все нові відтінки, сплески, межі.
М. Ніколаєв. Декоративне блюдо «Водяний». Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
З назвою "Ювілейний віночок" (1970) набір мисочок у вінку фаянсових мелодій Ніколаєвим виконано просто, без пафосу й манірності, посудини мають точні форми, плавні лінії.
М. Ніколаєв. Набір "Ювілейний віночок" (3). Д. 7. Будянський ФЗ. 1970. Експонувався на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки"
А ще Микола Борисович любив експериментувати. До душі йому були фарбувальні розчини солей металів, що дають акварельного м'якого тону при розпису по так званому "сирцю". Улюблена ніколаєвська палітра: коричневі, зелені, сині, чорні керамічні фарби і їх суміші.
М. Ніколаєв. Декоративне блюдо «Русалка польова". Д. 35. Будянський ФЗ. 1970. Експонувалося на республіканській художній виставці "100 років від дня народження Лесі Українки". З історико-краєзнавчого музею сел. Буди
Художник накладав на черепок — пористий, що пройшов всього-на-всього попередній випал, що всмоктує фарбу, немов губка, — якісь бляклі, одноманітно-сірі мазки та, скільки не дивись, тільки відтінки одного і того ж невиразного, "нудного", сірого кольору. До часу справжні фарби дано бачити лише автору, і набагато пізніше, з'являться вони іншим. А після випалу це породжувало багатобарвний мистецький ансамбль, який вражав багатьох.
Б. Пянида. Портрет М. Ніколаєва. 1987 та вірш М. Ніколаєва "Другу та товаришу по праці Борису Пяниді.
Пройшло півстоліття. "Часи не вибирають, у них живуть і вмирають" - писав О. Твардовський. Двадцять томів щоденників, які залишилися після відходу з життя письменника Л. Большакова дозволяють зробити істотний внесок в документування початкових сторінок новітньої української історії та реконструювати емоційне сприйняття подій 1990-х років українською інтелігенцією. Так, в травні 1997 року у щоденнику Л. Большаков, автор книги "Малюнок на фаянсі, почав писати:
«Листи М. Б. Ніколаєва (ліворуч на фото з архіву Лариси Антонової. Буди, 1989. Буди,) розповіли сумну, навіть трагічну історію знаменитого заводу, який у 2007 році припинив своє більш ніж вікове існування: "Українці глибоко засмучені тим, що у них відбувається". У Будах розвал життя, зубожіння моїх друзів, розведення караулів за ідейними ознаками. "Час вбиває ослаблих" [9, 30 грудня 1990 р]; «Я вдячний М. Б. за інформацію про кожного з моїх друзів — художників. Його слова про приватизацію: "Мені здається, це небачене обдурювання простолюду" » [9, 30 грудня 1994 р]; «Микола Борисович пише про життя на Україні, в Будах, на заводі. Все зле. Його пенсія дорівнює двом з невеликим кілограмам масла або 5 кг яловичини» [9, 4 травня 1995 р]; «... в Будах мої щирі друзі. Їм тяжко. М. Б. отримує (з "хлібною добавкою") 2 млн 300 тис., Третина яких треба платити за квартиру ... "Харчуюся в основному пісним борщем або супом без м'яса, кашами, звареними на воді. І це ще за допомогою сина ... ". "Звичайно, переважна більшість людей на Україні розуміють тепер, куди рухається справа ...". А завод ... "дихає на ладан". Боляче!» [9, 8 липня 1995 р];
«Найгіркіший лист від Ніколаєва. Цілковитий розвал, злиденне існування. У першому не допомогти. Але як "подати" тому ж М. Б. хоч 50 т.? По-дружньому ...» [9 3 травня 1996 р]; «Гіркий і сумний лист від Ніколаєва. До сліз сумний ... Великий, докладний, і про кожного з моїх знайомих. "Навколо безпросвітна пекельна темрява животіння ...". 17 січня "накинув петлю на шию" Іван Порфирович Сень (1928 - 1997) (ліворуч на фото з архіву Лариси Антонової. Буди, 1989) — талановитий майстер мого яскравого надарованого рогу, "Не витримав такого повороту в житті". На пенсію "пішли" Бориса Пяниду. З "старих" працює лише Кломбицька, моя перша будянська знайома. "Каже, що помре без улюбленої роботи ...". Завод на межі банкрутства, до нього принюхуються "німецькі ділки з великими грошима". Друга окупація — після тієї, у другу світову ... "Здається мені, буде найжорстокіша боротьба, багато крові проллється — і слов'янської, і не слов'янської, і ново панської, і бідняцької" ... Так, таке читати страшно!» [9, 5 травня 1997 р]; «Вчора прийшов лист від Ніколаєва. Пожежа знищила художню лабораторію Буд з роботами, що зберігалися там. Живцем згоріли троє будянців (разом зі складом готової продукції). Яке горе ...» [9 7 травня 1999 р];
Г. Чернова та В. Вігліна. Буди, 1988. З архіву Лариси Антонової
«Ніколаєв докладно розповів про будянських художників. Життя моїх друзів стає все найважчим, завод чахне (хоча і з'явився там новий "новий директор, досить молодий підприємець з Харкова ..."). Рідкісні (але все ж регулярні) листи Ніколаєва завжди аналітичні. На нашій з ним Україні хоч ... У важкому становищі село, нічого радісного на заводі ... "днями робочі вперше за кілька років (!!!) отримали зароблене грошима, а не бартером ..." Як все це гірко! За будянців переживаю як за близьких мені людей ... » (9, 12 травня 2001 рік).
2 листопада 2021 року підірвали шестиповерховий корпус фаянсового заводу, який закрився у 2006 році. За кілька днів потому на місці колишньої будівлі тривали роботи з розчищення ділянки, вивозили залишки цегли та сміття. Що побудують на місці знесеної будівлі, в якій свого часу розміщалися літейний, формовочний та маслозаготівельний цехи, невідомо, розказав секретар Південноміської ради Всеволод Біліченко. За його словами, рішення про знищення будівлі ухвалив її новий власник з Дніпра, проте територія заводу залишається за Південноміською радою...
Л. Антонова. Будянський чайник від сервізу "Галявинка" (1998) після пожежи в художній лабораторії 1999 року. Фото Л. Антонової, 2021 рік...
Текст Людмила Карпінська - Романюк
Comments